Уже недалечко червоне яєчко: Вербна неділя в історії та традиціях / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
Автор: Шухевич
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2024-01-31 11:45:32
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
РУСІК НІМЕЦЬ, Руслан Юрійович Бобуров (23.03.1966 -31.01.2015).
Наш лісовий братику. Легенда ЗСУ, найскромніший герой "АЙДАРУ", мій найстарший сИнка в батальйоні...
Вже 9 років як ти існуєш не в цьому світі.
Я вдячна долі, що знала тебе. Відтоді порядність людей я міряю по тобі. Ти був самим щирим і чесним з усіх,
кого я знала. Ти був людиною, закоханою у всі види зброї і найдобрішим одночасно. Ти червонів як дитина,
коли тебе хвалили. І як дитина стрибав від радощів, коли тобі щось дарували товариші або волонтери.
Я не знаю де тепер твоя ЗУ-шка "Мамка", як не знаю і де твій героїчний кулемет "Машка". Обидві вони були
ніби частиною тебе, сподіваюсь батальйон їх зберіг у робочому стані. А ти став душею батальйону "АЙДАР",
безсмертною душею. Сподіваюся, що і сучасний "АЙДАР" це пам'ятає.
Восени 2014 я присвятила тобі вірша. Ти ніколи не чув його живим. Я не встигла, вибач. Я читала його тобі
на кладовищі Катеринополя, коли вже ніхто не міг побачити твої ясні як у дитини, волошкові очі. Потім
дізналася, що хлопці викарбували той вірш на твоєму пам'ятнику. Тепер він там - як твій другий портрет.
Я говоритиму з тобою і в наступні роки. Бо знаю, що чуєш. Дякую, що ти в нас був. У найтяжчі хвилини
життя я бачу перед собою твоє обличчя і вкотре беру себе в руки. Сьогодні гірко і сумно. Але маємо жити і
боротися далі.
Бо ти за це загинув і це не має бути даремним. Прикривай нас з Неба!
Русіку "НІМЦЮ" присвячено
"Горобець-після-бійки" ця зачіска зветься,
Завиватися в кільця почала борода.
Без копійки в кишені, з Україною в сердці,
Він півроку в окопах, бо в країні біда.
Не жаліється і ні про що він не просить,
Закидає на плечі кулеметні стрічки,
Що Бог дасть те і їсть, що дадуть - те і носить,
Мій найстарший синочок, дитя простоти.
І коли мене сумніви беруть похмурі,
І я знов почуваюсь не в сих і не в тих,
Заглядаючи в очі його волошкові,
Я знаходжу там спокій, як на ликах святих.
(Мамка, "АЙДАР", 2014)
История cоздания стихотворения:
Чуть - чуть в Одессе не
считается, Не делай талию поуже... Заметно Софа поправляется, А ведь могло быть даже хуже... |
Рецензия от: Геннадий Ронжин 2024-04-29 14:10:22 |
Були і ми діти війни, тепер стають наші нащадки. Бо є ще на світі людожери. Дякую за вірш, Тетяно. |
Рецензия от: Михайло Вечера 2024-04-29 13:41:07 |
Из фильма хотим себе
друга, Любовь же вручает из лУга! |
Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-29 13:27:09 |
Рок, це те, без чого мені дуже важко. Завжди слухаю. А якщо сил замало - навушники, на повну і... батарейки заряджаються.)(...) |
Рецензия от: Молчаливая 2024-04-29 14:55:02 |
Люблю рок-музику. Люблю
слухати Фреді Меркурі.
Обожнюю Believer. Людмила Варавко, дякую вам за "тепло душі". Я неадекватна людина, т(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-25 11:58:28 |