Автор: Шухевич
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2024-02-28 09:34:45
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

- Як ти там?

- Як ти там?
-Живий. Нормально
Знали б ви скільки в цьому «нормально» несказанного. Не тому, що нам «важко» писати. Просто немає
сенсу розповідати. Ті, хто тут, не зрозуміє тих, хто там. Без образ. Просто прийміть, як факт.
Це ви прокидаєтесь о восьмій, у теплій хатинці, продираєте очі, ставите чайник на газову плиту, сідаєте на
дуже білий, чистий унітаз і дивитесь новини на мобільному. Гарячий душ, вівсянка, кава.   
Для нас нормально вставати щодня о 4 ранку. Нам часто сняться наші діти і кохані. І так хочеться ще
трошки побути з ними, хоч у ві сні потримати кохану за руку. Але обов"язок кличе. Ми приймаємо душ
вологими серветками. Якщо пощастить, крижаною водою вмиваємося. Жуємо галети, п‘ємо мовчки каву і
збираємося на «роботу». В туалеті новин з мобільного особливо не почитаєш – мінус 15. За ніч вологі
серветки в дощатому вотерклозеті змерзаються у цеглину. Не пошикуєш.
Це для вас «робота» - нескінченні кавабрейки, графіки продажів, проекти, зустрічі з клієнтами, дедлайни,
тепле крісло і офісні сварки, очікування зарплати і планування, на що ж її витратити.  
Для нас «робота» це цілий день під обстрілами на шаленому холоді.  На пронизливому кінжальному вітрі.
Ховаючись від стальних дощів градів, снарядів, мін і куль. Іноді по коліно у багнюці. Жирній, чорній
донбаській жижі. Все одно, яка погода і що там сказав Гідромецентр. Просто треба виконати бойову задачу.
Все інше – дрібниці. Немає поганої погоди, є погана екіпіровка, жартома кажемо ми, кілограмами струшуючи
бруд зі своїх чобіт.    
Вас забембала рутина: пробки на дорогах, штовханина в метро,  немає світла, суп скис у холодильнику,
ціни на яйця знову стрибнули, з дружиною посварилися. Повітряна тривога. «Довбана рсня» чується
звідусіль. Знову треба в «укриття».   
В нас не вмикається повітряна тривога. Небезпека всюди: мінні поля, обстріли, ДРГ. Тут не їздять на роботу.
Тут проскакують.  Пробки лише на блокпостах. Мерзлий тушняк на обід. Гаряча філіжанка кави – як
подарунок долі. Кожен з нас не знає, шо на нас чекає наступної години. Шлях самурая є одержимість
смертю, каже Бусідо. Але не сьогодні. Ми живі і несемо смерть ворогам. Для нас «нормально» – це
повернутись вцілілими на базу. Посьорбати гарячого супу, завалитись у спальник і відписати близьким
«Живий. В мене все нормально.
Ми ніколи не напишемо вам «втомився. все задовбало». Ми пишемо «Живий. Все нормально». І дай вам Бог
ніколи не дізнатися, що за цим словом стоїть.
На підтримку Захисників⬇️
https://send.monobank.ua/jar/8bL2DkD15q

История cоздания стихотворения: