Автор: Шухевич
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2024-02-28 09:40:41
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Поряд з жінками, чиї чоловіки загинули...........

Я донедавна панічно боялася перебувати поряд з жінками, чиї чоловіки загинули. Не можу озвучити цей
статус, він ріже склом по серцю… Мені здавалося, поряд з ними треба ходити притишено, навшпиньках, і
говорити в напівголос.
Бо ж нас ніхто не вчив, що треба казати і як поводитися у соціумі, де так багато таких жінок.
І наші діти не знають, що казати своїм одноліткам, чи батьки залишилися на війні.
І раптом ось. Молода і гарна. Я не знала її історію, просто зауважила, що при словах «мій Саша» іі великі
очі стають величезними від сліз …
- Я так сумую за ним… Я памʼятаю той день до дрібниць. У чому був одягнений, що казав. Я памʼятаю його
запах, коли він йшов…
Саша раніше успішно працював за кордоном. Закордон не привабив його зовсім. Своїм дітям категорично
наказував, що лише тут вони дихатимуть на повні груди, лише в Україні вони господарі. Поспішав навчити.
Часу залишалося обмаль.
Він пішов відразу. З тих, які не могли не піти, навіть думки такої не припускали…
- А як же я, Саш?
- Кицюнь, ти впораєшся…
Наша 95-а. Він служив там. Служив у пеклі. Звʼязку не було, новин не було, коротке «я вас люблю» по
телефону…
Весна 22-го стала останньою у його житті.
16 квітня 2022 року загинув Герой України Олександр Яценко.
Це така велика любов… Така любов. Була. Чи є? Не знаю, як воно влаштовано між цим і тим світами.
- Я так сумую за ним, я так скучаю… Кажуть, з часом легше… Ні. Мені важче. Діти так турбуються про мене,
телефонують постійно, питають, як я. Маленькі-дорослі чоловіки…
***
Я планувала написати якось більш звʼязно, але мені так важко дався цей допис. Плакала з Катрусею,
плакала після розмови, плачу останні дні…
Дякую тим, які пішли рік тому. Першими, гідними, гордими… Чому так сталося - не знаю. Вбиває це
незнання.
Дякую…
***
- Я памʼятаю його запах, коли він йшов…
Svitlana Samarska

История cоздания стихотворения: