Автор: Шухевич
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2024-03-10 10:42:37
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Дівчина вагою 40 кілограмів, половина з яких – сталеві яйця

Альона Кушнір (у дівоцтві Новіцька), бойовий медик Нацгвардії (полк "Азов"), старший сержант. Народилася
у 1992 році в селі Морозів Дунаєвецького району на Хмельниччині, в багатодітній сім'ї - мала двох братів і
сестру. Її батько був військовим, прослужив 19 років у Грузії. У 2008 році від онкологічного захворювання
померли її мама і сестра. Дітей виховувала бабуся, поки батько заробляв гроші. Іноді й бабуся їздила до
Києва на ринок - торгувала м'ясом і молоком - так і виживали.
Альона мала хист до малювання, займалася легкою атлетикою, але обрала собі професію медсестри - у
2011 році закінчила Чемеровецький медичний коледж і до 2016 року працювала у шпиталі в
Хмельницькому. Там у 2013 році вийшла заміж за військового з полку "Азов" і народила сина Іллю. За два
роки переїхала з дитиною до Маріуполя, де служив чоловік.
У 2017 році Альона підписала контракт і почала службу санінструктором в полку "Азов". Побратими казали
про неї: "Дівчина вагою 40 кілограмів, половина з яких – сталеві яйця".
Шлюб Альони, на жаль, розпався, і за якийсь час вона зустріла нове кохання – нацгвардійця Максима
Гридчину. У травні 2022 року вони планували побратись, але не склалося через війну.
За пару днів до повномасштабного вторгнення Альона зателефонувала батькові й попросила забрати внука
з Маріуполя. 23 лютого Микола Новіцький виїхав з дому і о 6 ранку 24 лютого був у Маріуполі.
"Тоді вже лівий берег у Маріуполі прострілювали. Донька з внуком зустріли мене з потяга. Поїхали до неї.
Всю ніч проговорили. Вона сама їхати не хотіла, хоч і виховувала сина одна. Каже, ми в 2014 році відбили
цих орків, то й зараз відіб’ємо", – розповідає батько.
О шостій ранку Альона з речами й рюкзаком пішла в частину, а її батько зміг отим страшним евакуаційним
потягом вивезти онука. Вони оселилися у Франківську, таким було бажання Альони, яка й сама мала намір
після війни туди перебратися. Хотіла працювати психологом і навіть встигла здобути цей фах, навчаючись
заочно у МАУП.
Альона і її другий чоловік Максим залишились боронити Маріуполь. Вона рятувала поранених, розвозила
їжу та воду цивільним. "Найголовніше - дитину нарешті увезли, а там ми справимось", - написала вона
подрузі. "Бідненька, тримайся", - відповіла та. - "Тільки не жалій, я медик, я військова і я українка".
Максим загинув 7 березня. Альона знайшла його тіло неподалік від військової частини.
У березні 2022 року Альона Кушнір записала відеозвернення з бункеру "Азовсталі", яке поширили
журналісти. Ось його текст повністю, дослівно:
"Якщо ви думаєте, що уявляєте собі масштаб катастрофи в Маріуполі і злочинів Росії, то запевняю: навіть
близько не уявляєте. Ми, медики, цілодобово під обстрілами ворожої авіації та артилерії намагаємося
допомагати - не лише військовим, а й цивільним. Бо швидкі вже не їздять, і ніхто нікому не допомагає. А чи
не кожна бомба, град, руйнування - це не просто поранені. Це відірвані руки і ноги, вибиті очі, розірвані
осколками тіла, випадаючі нутрощі. Я розумію, це боляче слухати, бо серед поранених і загиблих, можливо,
є й ваші рідні і близькі. Але слухайте, бо ви маєте розуміти ситуацію і діяти - нагадувати про Маріуполь,
кричати про нього. Бо ми не хочемо бути героями і мучениками посмертно. Люди хочуть жити. І
відбудовувати зруйновану Україну. Люди, які з 2014-го відстоювали своє право бути українцями. Не треба
потім знімати про це фільми і писати книги. Не треба говорити, що ви не знали чи не могли допомогти.
Знали і могли. Зачасту все, що ми можемо - констатувати смерть і вмовляти близьких відійти від тіл в
укриття. Бо тіла немає можливості ховати. А ще немає можливості діставати з-під завалів людей з
переломами, які повільно там вмирають, дорослі і діти. Це все правда, яку навряд чи хочуть чути ті, хто
постить радісні картинки про скору перемогу. Так, Україна, безперечно, переможе, але просто десятки,
сотні тисяч помруть. Офіційна статистика занадто оптимістична, в ній не вистачає нулів.
Деблокуйте Маріуполь та дайте можливість привезти медикаменти, евакуювати поранених та по-людськи
поховати мертвих. Місто, яке воювало за всю країну 8 років і воює тепер - ми не мученики, ми борці. Але
зараз потребуємо допомоги всієї України. Маріуполь - це Україна!"
Альона Кушнір загинула 15 квітня 2022 року у Маріуполі, коли окупанти скинули на «Азовсталь»
протибункерну тритонну бомбу. Нагороджена Орденом "За Мужність" ІІІ ступеня (березень 2022 року) і ІІ
ступеня (посмертно). У неї залишились батько, син і двоє братів. Батько її сина, Максим Кушнір, теж воював
на "Азовсталі", був у полоні, повернувся звідти і продовжив службу. Дитину взяла до себе бабуся зі сторони
батька.
При підготовці тексту використані статті Надії Карбунар (сайт "Главком") і Ольги Суровської (сайт
report.if.ua).
Папір, гелева ручка.
#портрети_полеглих
#Bilozerska_draws

История cоздания стихотворения: