Автор: Шухевич
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2024-03-22 22:30:59
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

У НАДІЇ, ЩО ЗІЙДЕ СОНЦЕ (давнє)

Спалах світла в кінці тунелю,
Ніч холодна судомить душу,
Світ терниною в ноги стелить,
Доливає до серця стужу.
Виповзає вужем зі скроні
Відболілий вірша́ми відчай,
Моїх мрій переспілі грона
Зазирають у неба вічі.
Серце дужче опівніч б'ється,
Сонне птаство у гніздах будить.
Я - вовчиця з чужого лісу,
Та, на ко́тру полюють люди.
Я така, як тобі хотілось:
Неприборкана світом досі,
І слова мої - гострі стріли,
І за себе в богів не про́шу.
Дослухаюся звуків з висі
І вичитую знаки з неба,
Люблю пити з джерел пречистих
І шукати стежки ...до себе.
Юрби судять мене без суду,
Накидають до ран окалин.
В ланцюгах їх повік не буду -
Не коритимуся! Не каюсь!
Невгамовні вітрища свищуть -
То єдині мої охоронці.
Я виношую в лоні вірші
У надії, що зійде Сонце...
@Валькірія Крісман, 2010р.

История cоздания стихотворения: