Батл 1154 "С иронией "про жисть""

Когда "про жисть" я всё пойму,
узнаю "как" и "почему",
в чулан - и грабли, и суму,
пускай пылятся!
Решила - больше не реву,
раскрашу серую канву
и буду в полночь трын-траву
косить, как зайцы.

Мелькает узкая тропа,
а я по ней - зовёт труба!
Шутила мама, что судьба
найдёт на печке.
Вода под камень не течёт,
манит, зовёт водоворот,
пойду туда, куда зовёт
меня сердечко.

Пусть люди крутят у виска:
"Мол, девка "тронулась" слегка,
всё ищет ключик от замка
из старых сказок."
Стоптав две сотни каблучков
в Стране Наивных Дураков,
спасу я душу от оков
и глупых масок...

Я зробив трепанацію черепа,
все для тебе, кохана, дивись,
вачиш, мозок, він зовсім не з дерева,
не з яєць, як вважала колись.

Копирсайся... Тут є по полицям все,
ось друзяки, тут спорт і футбол,
тут рибалка... А тут я пролив глясе,
і розмазаним є ореол.

Ось полиця з моїми сонетами,
ось з томами якоїсь фігні,
ця забита під вінця тенетами,
щоб ловити слова у багні.

Ось полиці думками завалені,
може ще їх озвучу колись,
а ось тут вже лежать накрохмалені,
їх сьогодні приткну я кудись.

Ось полиця з дівчатами з Азії.
Як тобі сповісти – хто вони?
Це мої еротичні фантазії,
як гепарди, бики чи слони.

Хм. А тут ось комірка зачинена.
Дивно, майже щодня тут блукав,
за якимись ганявся причинами…
Де ключі? Та мабуть десь поклав.

Що було там? Та вже і забув давно,
може лижі, а може авто,
а скоріше за все – це якесь лайно,
то й закрив, щоб не вліз бодай хто.

Як тобі, от така трепанація?
Де пропав щирий гомін і сміх?
Все правдиве, а не імітація,
я пухкенький і білий, мов сніг.