Батл 1185 "Дерева взимку"

Як невесело і сумно стане,
Зажурюсь зимової пори,
Підійду тоді я до каштана,
Притулюсь щокою до кори.
В глибині нуртуючого соку
Відчуваю я невпинний рух…
О, моя розрадонько висока,
Мій високий оберіг і друг!
Непорушний, незворушний зовні,
Ти живеш напруженим життям,
І твої бруньки застиглі повні
Передвістям і передчуттям.
В них дрімають, як дитя в колисці,
Ждуть, коли настане слушна мить,
Фантастичне п’ятипале листя
І конічні свічечки суцвіть.
Мій каштане, навіть в шапці снігу
Про майбутню мрієш ти весну!
Скину я думок зимове іго,
Пробуджусь для радості зі сну.

Дерева взимку. Дзенькіт кришталевий,
тремтять гілки, блищить на сонці льод.
Хмарніє небо у журбі січневій,
що так сприяє всесвіту заброд,
які у цьому світі, мов примари,
летять на дзенькіт цей, тай й дзенькотять,
допоки сонце не пішло за хмари.
Але ж дерева все тремтять й тремтять…
Доточує зима забродам крила,
витьохкує про щось якесь FM.
Дерева взимку, мов крихкі вітрила,
дзеленькають у мріях кришталем…