Батл 135 "Схилами раю"

Там розпал кімерійського літа,
Де цикади дзижчать без кінця,
І ховаються, сонцем зігріті,
В запашній гущині ялівця.

В росах квіти купаються з ранку.
Йде по сходинках зоряна мить,
А в очах її - колір світанку,
Як безкрайнього неба блакить.

Там в міжгір'ях шумлять водоспади,
Вітер свіжу вологу несе.
Зустрічай свого серця відраду -
І навіки забудеш про все.

Заплела вона в коси тумани,
Орхідеї рожевої цвіт.
Спів пташиний в могутніх платанах
Кличе душу дівочу в політ.

В'ється плющ понад схилами раю,
Стелить килим шовковий до ніг,
А в діброві на неї чекає
Той, що вірність коханню зберіг.

Сапфірове небо, ніде ні хмаринки.
Смарагдове море, прозоре мов скло.
Десь тут заблукала моя половинка…
Чи бризом за море її занесло?

Опалові сутінки впали зненацька,
І місяць доріжку сріблясту проклав.
Сплеснулось. Це риба така чудернацька?
Ось човен старий без вітрил і весла...

Агатове небо в зірчастім намисті –
З добірних, яскравих, рожевих перлин.
Мов сотня метеликів зірване листя,
Все в росяній яшмі холодних краплин.

Блукаю до ранку по піні прибою…
Аж поки зоря не розлила бурштин.
Я знов розминулася, доле, з тобою,
потрапивши з бурі у відчаю штиль.

Cвітанок топазовий - сотня відтінків.
Дарма, бо самотності мучить суккуб…
А я все шукаю свою половинку,
Позаду лишивши сліди на піску...