Батл 1498 "Ліричне"

Ми такі тендітні, майже кришталеві
І навколо крихітний наш світ.
Черевички взую, як у королеви,
Прокричу я світові: Приві-і-і-іт!

Ми такі байдужі, наче металеві…
Скрізь - вологе листя, мокротинь…
Парасольку візьму, знову дні жовтневі
Промайнуть, мов вітер, в далечінь.

Ми такі… Ми різні. Плюшеві… Сталеві…
Крізь рожеве скло - одвічний біль.
Одягну на себе сукню я парчеву
І порину в лагідну купіль.

Протягну долоні чистому дощеві,
Хай візьме від мене тяжкий сум,
Чобітки червоні, мов у королеви…
І немає більше чорних дум…

Запам`ятай мене бентежною, як вчора:
несамовитою, веселою, сумною.
Моє кохання і думки завжди з тобою,
охоронятимуть від самоти і болю.

Ти пам`ятай мене такою, як сьогодні:
непередбачувану і легку, як вітер.
Шалену мрійницю, яка у дні холодні
рантух плете з кохання і весняних квітів.

Не забувай садок, де ми з тобою вранці,
так насолоджувались свіжим ароматом.
Кружляли ми босоніж у хмільному танці,
блищали очі, як звабливі діаманти.

Ти памятай такою відданою зАвжди,
що закохалася у тебе до безтями.
І від кохання поринає ніби в мандри,
живе тобою і твоїми почуттями.