Батл 1694 "Вітер жовтневий"

Нестерпно і боляче стало без тебе.
Так сумно на серці, ще й думки не добрі.
У клин журавлиний злетів би до неба,
Де сивії хмари несуться за обрій.

Вже вітер жовтневий несе прохолоду
І зірване листя у вирій здіймає.
Верба свої коси занурила в воду,
Їй осінь дрімотну журбу навіває.

Котилась сльоза по щоці і упала
На свіжу могилу, як тяжкая доля.
Хай буде душі твоїй щастя не мало,
Майбутнє життя та безмежная воля.

Попри гори вiтер з Пiвночi свище,
Через поле вiє вiтер пiвденний,
Ой, не знаю, до якого я ближче,
Бо пiд небом, як пiд каменем, темно
Один вiтер кволо з холоду стогне,
Другий гiрко плаче, наче дитина,
ОдногО до себе темна нiч горне,
А над другим встала, як домовина...
А помIж вiтрiв то схиби, то ями,
А мiж них дороги згублена стрiчка,
мiж вiтрами, наче мiж берегами,
моя доля пролягла, наче рiчка.
Наче рiчка то бiжить, а то мерзне,
Наче рiчка кличе ген, за собою,
Ой, боюсь, що на вiтрах вона щезне,
зiйде чорною пiд кригу водою.
Попри гори вiє вiтер пiвденний,
Через поле вiтер з Пiвночi свище,
А пiд небом, як пiд каменем, темно,
Ой, не знаю, до якого я ближче...