Батл 2547 "Була та минула"

Розпліталися коси дівочі,
срібний місяць над гаєм ятрів.
Ми кохалися в сутінках ночі,
солов'їний витьохкував спів.
Твої очі, наповнені світлом,
грали зоряним сяйвом весни.
Все навколо буяло та квітло,
ще й дзвеніли в траві цвіркуни.

Мить щаслива була та минула...
Рвала серце розлука-змія.
Полетіла й про мене забула
ніжна ластівка в теплі края.
А тепер п'є нектар маракуї,
десь за морем, відрада моя:
не мене тропіканка цілує,
не моє промовляє ім'я.

Обраджена брехнею і мінливістю,
пішла любов у зоряні краї.
Туди, де почуття будують щирістю,
де їй співають гімни солов'ї.

Пішла вона тихенько, не прощаючись,
втомившись від байдужості й образ,
від нас нічого більше не чекаючи,
роняючи сльозинки, як алмаз.

Любов жила у нас, була довірлива,
Чому з тобою зрадили її?
Пішла, у очі дивлячись докірливо,
забравши світлі усмішки свої.

Чому не зберегли, що нам даровано?
Розбіглись, наламавши купу дров...
Шепоче дощ осiннiй розчаровано
про те, що нами втрачена любов.