Батл 2802 "Глибина"

Хтось скруту на думи зненацька накинув, мені
Хтось серце торка, ніби вітер торкається збіжжя,
Залиш на стежині мене у моє бездоріжжя,
Втомився вмирати на гойдалках. У сивині
До дзвону сріблястого лине жебрацька душа,
Немов замовляє жалобу за мною…, за мною…
За обрій зникають зірки, ніби йдуть сивиною,
Імлистою стежкою десь у майбутнє спішать.
Бо лиш мене богу, бо дай мені в душу вогню,
Нехай запалає, нехай спепелить і розвіє!
Хто знає кому зістаються померлого мрії,
Хто знає для кого я їх у собі бороню?
Я слухав тебе, я був випив тебе аж до дна,
Але ж зрозуміти тебе – все одно, що втопитись,
Покинь на стежині мене, я не хочу більш пити,
Я краще залишусь пустим, як твоя глибина…

Хай спливає час
Світло-синіх снів.
Та життя атлас
Майже вщерть зотлів.
І люстерку зась!
Вздовж і поперек
Зморшка протяглась.
Не знайду смерек
Всіх бажань моїх.
Може, справді, гріх,
Що життя – спориш.
Знизу не злетиш.
Жайворон в траві
На якийсь-то час.
Та дзвенять пісні,
Доки день не згас.