Батл 2870 "Осень"

А осень, как капризная девица:
Подайте шляпку ей, из органзы платок,
Проснувшись - кофе с капелькой корицы,
А чтоб согреться - чай малиновый, глоток.

То с летом спорит, чьи наряды круче,
Флиртует с ветром дерзко на глазах у всех.
Смешает краски в предзакатной туче
И красит землю в разноцветье для утех.

С дождями речь ведет о тризне вечной
О быстротечности тех дней, что Бог послал ,
Грядущей стуже, о дороге млечной,
О том, как страшен одиночества оскал.

Любуется калиной и рябиной:
Как поцелуй заката на исходе дня!
О, как же хочется ей быть любимой,
Все золото листвы за миг любви суля.

Повітря осіннє — терпкий аромат хризантем
і листя опалого — дихати ним насолода.
Та вітру з дощем невгамовний, колючий тандем
жене вже додому, наславши тужливу негоду.

Так рано темніє... Вже вечір вплітається в ніч.
Гарячого чаю напитися — й в ліжечко, спати.
Ах, осінь зрадлива! Крізь колір твоїх протиріч
ясніш проступає відтінок пекучої втрати...

Неначе усе, як завжди. Як і тиждень назад.
Та щось непокоїть. Це "щось" заважає заснути.
Звичайна хандра, бо закінчується листопад.
І знову душі не уникнути холоду смути.

Затягнеться мряка надовго, чи хочеш, чи ні —
ніхто не питає: "Яку вам подати погоду?"
Не може пробити проміння хмарин товщини,
і птаство осінніх дощів виліта на свободу.

Кружлятиме довго, допоки не прийде зима,
співатиме пісню свою затяжну у мінорі...
Щоб порвану сукню не бачив ніхто, крадькома
прямує ця осінь-жебрачка у далі прозорі.