Батл 3166 "Любовь"

Ти прикурив від полум'я любові,
у дим перетворивши пристрасть серця
та затягнувшись швидко на півслові,
сказав мені, - Так вийшло, ти не сердься.

В диму, немов в тумані недовіри,
ми один одному дивились в очі.
Мовчати нам не вистачало сили,
а щоб сказати все, замало ночі.

Я підкурю від зірки, що на небі,
не треба, не підсовуй запальничку.
Не бачу більше у тобі потреби,
тебе я кину, як шкідливу звичку.

Остання зустріч з вірою в найкраще...
Зроблю коктейль зі спогадів шалених,
кохання з'ясувалося пропащим,
з очей я божеволіла зелених.

Життєва мелодрама, ще й з дощами,
потоками небесні сльози ллються.
Тебе любила ніжно до нестями,
поглянь, як квіти дощику сміються.

Відплаче, пройде все мені на радість.
Я засиділась на чужих колінах.
В любові сила, а у зраді слабість,
твоя самотність - тінями на стінах.

То ли от затмения, то ль от полнолуния,
Но в любовь поверила девушка-колдунья.
Средь берёзок выросла, речкой освящённая.
Может, это вымысел, но заворожённая
угодила в омуты карих глаз прохожего,
душенька затронута, новизной встревожена.
Мавкой ли, русалочкой не придётся мучиться,
Ликовать-печалиться девица научится
И в высоком тереме станет моной модною,
позабудет временно, что была свободною.
Ласточкой залётною вдруг вернётся прошлое…
Но гардина поднята, улетай, хорошая!