Батл 3194 "Весняне кохання"

До нас повернулись лелеки
та в'ють дуже ніжно домівки.
Співають смолисті смереки,
їм вітер бентежить верхівки.

Весна розквітає, лікує,
плекає загострену ніжність.
Мені так кохання бракує,
мене так з’їдає невтішність.

Зустріли весну як раніше
у цю хуртовину зі цвіту.
Ці мрії в душі найніжніші
дарують грайливу сюїту.

До вікна примостилася ніч,
солов"ї серенади співали.
Ми з тобою одні, віч-на-віч,
в небі зорі на двох рахували.

У долонях ти щастя тримав,
на руці моїй лінія долі.
Хтось незримий нас поряд з"єднав,
в пориванні нестримної волі.

В далечінь місяць човником плив,
колихався на хвилях кохання.
Так мене ще ніхто не любив
Щирим дотиком, вперше й в останнє.