Батл 3199 "Лирика абсурда или Философское зеркало…"

Так сложно прятать свой талант
в среде кусючих, серых мышек,
блистать умом среди пустышек,
и верить в то, что ты атлант.

Так сложно спать на потолке,
роняя страх и одеяло,
да так, чтоб творчество цепляло
шальной приманкой на крючке.

Так сложно правду говорить,
когда её боятся слышать,
но ложь, друзья, – худая крыша
(к тому же может и прогнить).

Так сложно людям доверять,
открыв души своей забрало,
смотря в такое же зерцало,
не находя в болоте гать.

Так сложно искренне любить,
о счастье зная из романов,
и ошибаться неустанно,
теряя искренности нить.

Так сложно верить в чудеса,
когда прагматики на троне,
а ты живёшь в токсичной зоне,
и в дырках странствий паруса.

Так сложно быть самим собой
и этим втайне восхищаться,
молча, увы, не очищаться
и проиграть извечный бой.

Так сложно…

Тріщини дзеркала щемом роїлись
І вигинались по колу.
А на картині – жіночна наївність,
Очі опущені долу.

Вилиці ніжні та губи чуттєві
Бите люстерко змінило.
Так Галатею, а, може, і Єву
Кинула пристрасть в горнило.

Пряди закручені зміями в’ються ,
Ніби в Медузи Горгони.
Тільки незмінним навік зостаються
Світло-небесні півтони.

Сонце розбилося дрібно до пилу,
Мріє по скронях гуляти.
Сферне напруження не зачепило
Брови високо підняті.

Дзеркало рух іскрометний прискорить,
З центру здіймаються вихри.
А на чолі відбивається море -
Ніжно-блакитне і тихе.

Геній любов розтинав на мікрони,
Ту, що була, як Везувій.
Так Галатея – Пігмаліону
Вічно у сферах позує.