Батл 3289 "Иронические стихи. Театральный СТОИК"

Из певца я стал пивцом, из поэта стал пиитом,
торговал своим лицом и копировал джигита.
В депутаты не пошёл, денег, жаль, не заработал.
Я в театре мою холл, до седьмого, братцы пота.
А на сцене вечерком, выпив, Гамлета играю!!!
Приглашал меня Ленком (…хорошо полы я драю).
Видно, жизнь не удалась – роли две, но толку мало.
Развела, не разведясь, моя муза, тётя Клара!!!
Вот теперь так и живу полуБогом, полуБоком:
«Дайте денежку пивцу, ведь пишу, как мэтр Набоков!»
Пруд пруди Лолит кругом, сибаритов, впрочем, тоже.
Наш театр – публичный дом, я прирос к нему всей кожей.
В скользкой творческой среде каждый знает своё место:
С кем? Когда? И важно где? – замесить с невестой тесто…
Свой талантище храня, мы рабочими не будем,
от работы есть броня – мы несём искусство людям!!!
Люди в шоке от реприз, то грустят, то пламенеют:
в зал накатывает бриз, мы ж играем – ахинею!..
Театральный кавардак всем ответов не приносит,
только Гамлет, мой чудак, ставит глупые вопросы!..

Саморобні ввімкнені софіти,
вже до мого виходу – хвилина.
Наспіх за лаштунками підшита
бутафорська сукня «старовинна».
Це прем’єра драмгуртка у школі,
це іде у нас (з аншлагом!) п’єса,
Згідно з роллю – чи велінням долі? -
я – опальна падчерка-принцеса.
Крок на сцену – наче в ополонку,
та мости вже спалені за мною!
Я під кожним словом монологу
підпишуся власною рукою!
Це – моє!
Це щойно десь взялося.
Зріло у душі, і випадково
плутаних думок різноголосся
вперше відлилось у форму слова!
Не могли ви чути це раніше!
Не повірю, що б там не казали!
…Вибухає оплесками тиша
із шкільної актової зали.
...Шелест целофановий букетів
ще у вухах, поки йду зі школи.
Спить принцеси сукня у пакеті
із червоно-білим «Coca-cola».
Сніг в обличчя, під ногами слизько,
тіньовий театр під ліхтарями.
…І так важко грати роль дівчиська
із кінця цього століття драми.
©Кінець 90-х 20-го ст.