Батл 3290 "Красавица зима"

Блаженство воздуха и снежных дней,
Зовут меня в еловый рай,
Где не меняет цвета чудо-ель,
Снежинок лишь, накинув шаль.

Зима, ты чистая и нежная,
Душа моя к тебе летит,
Но сожалея - понимаю я,
Мне до весны с тобою жить.

В лесу моя зима - красавица,
Люблю блондинка я тебя,
Непредсказуема, но нравишься,
Я падаю в твои снега.

В кожушку пухнасто-білому, в черевичках хутрянѝх,
йде Зима по снігу-килиму: "Де, - питає, - мій жених?»
«Не злічити мого посагу – діамантів та перлин,
по воді іду як по̀суху між посріблених крижин.
Чи не ніжний пух перин моїх, чи пишніші шубки є?
Чом не втішить мій омріяний горде серденько моє?
Я така ж, як інші, дівчина – наречена хоч куди!
Незасватана, невінчана… Ти знайди мене, знайди!..»
Посміхнулось з неба Сонечко: «Я скажу всю правду теж!
Чепурна, заможна панночко, хлопцям серце не бентеж!
В тебе є скарби нелічені, пишні хутра, срібний шлях,
в кожної земної дівчини – тільки бісики в очах.
Згинуть перли із алмазами, варто припекти мені,
кришталі твої зі стразами змиють води весняні.
Пори року все міняються, в кожній є своя краса,
а кохання залишається, щоб творити чудеса».