Батл 3291 "СНІЖНЕ"

Нарешті справжній сніг! Боялись, що не буде!..
Що не побачим вже ніколи у житті!
Мов африканці, ми вдивляємося в «чудо»,
Що сиплеться з небес пухнастим конфетті.

Аж ось вона, зима! Сливе на половині
Того, що для зими відводить календар!
Нарешті збити пух в своїй легкій перині
Надумала мадам Метелиця з-за хмар!

Отож кружляє пух, а ми тому і раді,
Вдягається земля в посріблену парчу…
Дитячій гомінкій пересічній громаді
У сніжки пощастить награтись досхочу!

Всі схили у дворах – вже для катання гори,
Мчать весело з гори льодянки-тарілки,
Цим гонщикам малим без надоби мотори –
В санчата запряглись усміхнені батьки.

От двійко малюків – неначе ведмежата,
Сп’ялись на ніжки ледь – копаються в сніжку,
Це перша їх зима, в «комбезиках» квітча̀тих
Свій перший топчуть сніг, стежиночку вузьку…

Хай стежечка стає для них широким шляхом…
Для мене ж скільки їх розтало, тих снігів!..
Вдягай же, зимо, всіх у шапки Мономаха,
Царюй в нас до пори, либонь, твій час наспів!

Северный ветер срывает созвездия снежные.
Сердце замёрзло слезинкой, хрустальное, нежное.
Голубь в окошко стучится и ждёт подаяния.
Божия милость! Прошу о прощальном свидании.

Стая взметнулась, испугом украсив белёсую
Неба холстину, укрывшую душу с вопросами:
Как неслучайные встречи ведут к расставаниям?
Время - наркоз, что ни капли не лечит страдание?

Белый квадратик двора белоснежностью мучает.
Хочется зелени, встреч и надежды на лучшее,
Щебета птичьего и пестроцветья весеннего…
Только гнетёт монохромного неба смятение.