Батл 3295 "Ностальгия"

В детстве все было и просто, и ясно,
Быстро по небу неслись облака,
Верилось, жизнь у нас будет прекрасной,
Если грустили, то только слегка.

Звуки баяна студеной зимою...
Мы танцевали, в шарф прятавши нос,
Как мы тогда восхищались тобою,
Ты нам играл, несмотря на мороз!

Первые чувства, стремленья, желанья...
Помнишь, тюльпаны на белом снегу?
Твой поцелуй, словно крыльев касанье,
Я, почему-то, забыть не могу.

Мы повзрослели, слегка очерствели,
Души покрылись корочкой льда
Юности дни, что сердца наши грели,
Не повторятся уже никогда.

Не зазирайте в дзеркало, моє осіннє листя,
Пройдешні дні безжальні й нещадні до часу́,
Хто упізнає нині вас у вирі падолиста,
Що ви садів зелених леліяли красу.

Над річкою утомлені схиляються тумани
І топлять власну старість у дзеркалі води,
Посохли у дерев рясних живі багряні рани,
Від літніх днів пекучих загоєні сліди.

Летить життя і вирій змін міняє всіх і всюди,
І осінь лиш хвилина в годинника ході.
Не зазираймо в дзеркало, бо «вчора» вже не буде,
Хоч серцем і душею ми досі молоді.