Батл 3304 "МЕЛОДРАМА"

Вже не знайдеш сюди дорогу,
сніг заносить на ній сліди…
Я виборсуюся потроху
з несподіваної біди.
Як я вірила в кожне слово,
як вслухалася, Боже мій!
Та снувалася чорна змова,
в рай мій вкрався підступний змій!
Оточили лискучі кільця,
з них ні вийти, ні утекти,
а тепер: хоч заплач, хоч смійся –
де не гляну – усюди ти!
Так зрадливо минуло літо,
що й незчулася – вже зима.
Білим снігом дорога вкрита,
навіть сліду на ній нема.

Меж старых деревьев – заснеженный дворик искрящийся,
ТенЯми от веток забавно и мило дробящийся,
Позвал в этот мир до конца нами вовсе не познанный.
Пришли приобщиться к нему, только, думаю, поздно нам.

Ты снег громоздил, сотворяя чудовище снежное.
Так близко светилось лицо твоё чувственно-нежное.
И верилось мне, что любовь до конца не исчерпана,
А ревность былая – кривое понятье «гипербола».

Из камешков глазки красавице делала трепетно.
Как будто бы счастье заветное заново слеплено.
Уходит январь, оставляя нам дворик заснеженным,
Где хрупкое счастье застыло с метлою орешины.