Батл 3324 "жизнь бежит вагончиком по рельсам)"

Бежит вагончик старенький,
Качается ветрами,
На стыках лет сигналя декабрю.
Несёт в себе усталую,
Забытую богами,
Земную душу грешную мою.

От станции до станции,
Дождями омываем,
К конечной и неведомой несёт.
Об этой точке финишной
Я так немного знаю,
Но быстро колея меня ведёт.

Смотрю в окошко пыльное –
То речка, то канава,
Мотает так, что Господа молю.
Порою дождь неласковый,
Дорожка – не забава,
Но я её по-прежнему люблю!

Ни выпрыгнуть, ни спрятаться
За шторкой на окошке.
Стоп-кран – не выход, едь, не тормози!
Осталось только каяться,
Жевать, что есть в лукошке,
Крестясь на церкви встречные в пути.

Омытый слёзным дождиком,
Ветрами поколочен,
Бежит вагон в дорожной суете.
Душа моя усталая,
Но верит между прочим
В «зелёный свет» на финишной черте!

Я не маю бажання у темряві йти,
та навпомацки світ відчувати й природу.
Я не маю бажання в болоті брести,
та хлебтати з долоні забруднену воду.

Я не маю бажання сприймати брехню,
що, як пліснява все покриває собою.
Я не маю бажання в думках маячню,
зберігати й носити в єднанні з юрбою.

Я не маю бажання прожити свій день,
без іскри, без емоції, що надихає.
Я не маю бажання з порожніх кишень,
тим хто просить давати, мене це жахає.

Я не маю бажання розтратити час,
розчинитись у ньому туманною млою,
бо життя швидкоплинне для кожного шанс,
у гармонії жити на світі з собою.