Батл 3384 "НІЧ"

Ще стулені твердо, німіють вуста,
В мовчанні й журбі горобини.
Ще тільки спинається ніжна зоря
На ніжки слабенькі дитини.

Ще сором калина не витерла з вуст,
Напившись цілунків досхочу,
І любощів жар у купелі живій
Їй солодко душу лоскоче.

Розпущені коси скуйовдила ніч,
Сховавшись за синім порогом.
А мрії снують і снують по землі,
Вже виткали в небо дорогу.

Легенько торкнулась пелюсток троянд --
Задзенькали двоники-роси.
Пішла до хатини -- явилась зоря,
Така ж розкуйовджена й боса.

Закутавшись в звёздное кружево,
надев свой волшебный убор,
изящная, словно француженка,
Ночь входит тихонько во двор.

Уснув в тишине фиолетовой,
ворот изогнулась спина...
Вон, в облачной шляпке кокетливой,
всплывает над домом Луна.

Фиалки – лиловые бусинки,
Луне улыбнулись слегка:
их запах, как нежная музыка,
уносится вверх, в облака...

Ночь мир темнотой занавесила,
но, глянь, чьи-то тени видны:
то вниз по серебряной лесенке
на Землю спускаются сны...