Батл 3388 "ПАМЯТНИК"

Чи не помічали ви,
як у юні дні,
ще коли всі радісні,
щирі, запальні
й ще не потомилися
в дужій боротьбі --
кожен ставить пам"ятник
рідному собі?
Не з граніту й мармуру
пам"ятники ті,
та здаються кращими,
аніж золоті.
І краса, і грація
додають снаги,
та і камінь-молодість
дуже дорогий.
І нема ціннішого,
хоч і як шукай!
Та життя покотиться
ген, за виднокрай.
Візьме доля-скульпторка
молоток й різець
і зусилля юності
сточить нанівець.
З пам"ятника сиплеться
за шматком шматок.
То -- різець наточений,
вправний молоток.
Пам"ятник все меншає
і біжать літа.
Вже снага не та у нас,
силонька не та.
Збила доля пиху нам
і завзяття шал.
Залишила скульпторка
тільки п"єдестал.
А на нім зоставила
зболене й сумне,
для вітрів оголене
серденько одне.

Люди чистят кладбища старательно
Под присмотром ангелов внимательных,
Сыплют мелкий жёлтенький песок.
Души близких, словно озарением,
На’ день возвратятся из забвения,
Радоваться, кто не одинок.

Видно, в очищении том истина,
Хоть светла, но всё-таки таинственна,
Дней совместных нам не возвратить.
Ирис папин, чернобривцы мамины
На подставке прорастают каменной...
Между нами тоненькая нить…