Батл 3401 "В ЖНИВНУ ПОРУ"

Жнив пора. Роботи -- море.
Мама в полі допізна.
Як прийшла -- одразу спати,
бо стомилася вона.
І дівча не докучало.
Бачить -- маму сон зморив.
Й здогадалось: тяжко мамі
й іншим людям в пору жнив.
А назавтра вранці встало
(вже матусі не було),
й, не поснідавши, швиденько
подалося за село.
У полях кипить робота.
На дорозі -- мов парад:
мчать машини довгим рядом,
а за рядом -- знову ряд.
Подивилось на дорогу
і злякалось: "Жах який!
Скільки зерняток згубили!"
Й до машини:" Стій же! Стій!"
Що ж це робиться на світі?
Мама в полі цілі дні.
Щастя мамине -- в роботі,
щастя мамине -- в зерні.
А вони згубили стільки!
Скільки б з них спекти хлібин!
Не відчуло ані спеки,
ані швидкий часу плин.
Сонце з неба допікає,
Вітер сушить, та дарма!
Що машини загубили --
повизбирує сама.
В небі синь така чудова,
при дорозі -- вітру гра.
А дівча в малі долоньки
теплі зернятка збира.

На світанку біля ганку впали свіжі роси…
Обійняв Василь Мар’янку,
Пестить ніжно коси.

В піднебесся голуб рветься — крилами тріпоче…
Юне серце не здається,
Цілувати хоче.

На окраю біля гаю косарі співають…
Жух та жух на косовиці
Травонька лягає…