Батл 3431 "Лукавство "

Навіщо рід, навіщо мова,
Навіщо пращури, брати…?
Потрібна пафосна промова
Й вас міцно зв’яжуть у сніпки!

А потім вас складуть у копи,
Окроплять змийками з душком.
Згниють у тлін в душі холопи
Під влади чорним козирком.

Сплетуть собі комфортні кубла,
Гадюки підлі та вужі.
Під звуки чарівного бубна
Нагострять зрадницькі ножі.

Та хтось, колись, запалить вміло,
Бо що згорить — не зогниє.
І запалає Україна…
Та й що ж?! Все рівно не твоє!

А далі все, як у Шекспіра,
Вогонь та меч, любов та смерть!
Криваві сцени для ефіру,
Бо в купі сіна цвіла дерть.

Слышу я стук колес, отдаленный...
Где-то вечером едет трамвай.
Вспоминаю дорогу, далекую,
В свой любимый, родимый край.
Когда едешь беспечно ты, замкнутый
В этом поезде скором, в купе,
Изолирован от суеты ежедневной,
И мелькают картины в окне.
И сегодня мне просто хочется,
Ехать так же в светлую даль,
Где когда-то мы были вместе,
Молодым этой жизни не жаль...
Где росли мы в стране Союза,
И всего-лишь за 20 рублей,
Мы мотались домой, не думая,
Не считая бегущих дней.
Мы тогда просто жили, не зная,
Что нас ждет еще впереди.
Ты меня, теперь часто мама,
Погостить к себе не зови