Батл 3437 "Осень всегда и везде всё усложняет. И в жизни, и в отношениях…"

Взлетаю с осенней листвой
в порыве земного блаженства,
ловлю красоты совершенство
в багряной поре проливной.

Палитрой горит небосвод
(шуршащие яркие вспышки),
деревья в красивых манишках,
на бал всех нас осень зовёт.

Печальные гаммы дождя
в грибной круговерти мелодий,
под звуки прощальных рапсодий
любовь промелькнёт уходя.

Снимаю осеннюю грусть
и фото почти безупречны.
Уплыл твой венок подвенечный
корабликом. Я не вернусь…

Поющее эхо мечты
весной окрыляло любовью,
теперь предстоит нам зимовье
в сердечных рубцах суеты.

Волнительно буйство страстей,
безрадостно душ увяданье,
так ветрено рощиц дыханье,
чья чувственность стала острей.

Спішила вздовж занедбаних будинків,
Що сором свій закрили листям жовтим.
Там промінь сонця зажадав зупинку,
Перетворивши стежки всі на ковдри.

Твоє подвір’я – замкнена криниця,
Нам тут не розминутися з тобою.
Берези тінь судомою ятриться,
Зробивши нас печальними до болю.

Моя надія, танула, тремтіла
У сонечком заляпаній калюжі.
Суворі очі катували, били,
Упала долу вся «жіноча мужність».

Ти розлюбив, чіпляюсь я навіщо,
Як хмари білі за краєчок вежі?
Не треба сонця, злива хай періщє!
Я крокуватиму із осені в безмежжя.