Батл 3450 "Сумерки"

На зоряну стріху хтось місяць повісив.
Окутані сріболом, пульсують зірки.
В мережеві сяйва хтось краплі розвісив,
Блистять в павутині нічні павучки.

Сковзнула блакить за захмаренний
обрій,
А сонце горошком скотилось униз.
Воно потонуло в небесному морі,
Залишив на згадку медовий каприз.

На тім перехресті орбіт у бездонні,
На місячній стежці, де сонячний слід,
Зоставило мрію на водах безсоння,
Розтанувший в сльозах, розтоплений лід.

Коли цей день свої
закриє очі
й настане повна тиша
навкруги,
то десь раптово вітер
прошепоче
мелодію осінньої
журби.
Почне з провулків
сонного ще міста,
зі скрипу даху й
жовтих ліхтарів,
і з сплетеного листя,
як намиста
над купою застиглих
димарів.
І, ніби, чують музику
лиш тіні
у тьмянім світлі
паркових алей,
відтворюючи дивним
мерехтінням
такий собі нічний а-
ля "бродвей".
У затишку нічної
"цитаделі"
вітрини яскравіють й
ліхтарі.
І,що вже їм до вітру-
менестреля
та до всіляких
пустощів та гри.
А він собі розгулює
нахабно,
розбурхуючи листя до
гори
і тим хто чує вже
гуде старанно
мелодію осінньої
журби.