Батл 3458 "Незвичайна сповідь"

На осінніх ланах свіжий вітер гуляє,
Так висвистує, ніби схолов від нудьги.
Розфарбованим золотом землю вкриває,
Шле останній привіт від п'янкої пори.

Потопає оранж у сріблястій калюжі,
Та виблискує промінь в краплинах роси
На сухих пелюстках у тендітної ружі,
Як невтішний коханець в полоні журби.

Оксамитовий ліс в кольорах пекторалі
Стелить долом на трави вбрання дорогі,
Висікає вогнем намистини з коралів,
Розмальовує воском листки золоті.

Ця фієрія фарб й нотки зрілого трунку
Залишають на згадку той присмак дощу,
що пролився з небес вересневого ранку
Та й омив, наче сповідь, остиглу красу.

Прагнув творити життя,
Мріяв зігритись під сонцем,
В людях шукав співчуття,
Поряд - самі незнайомці.

Вірші складав для жінок,
Прагнув дістатися неба,
Було багато думок,
Та чи така в них потреба?

Довго блукав у пітьмі,
Мріяв побачити зірку,
Світла не треба юрмі,
Холодно стало та гидко.

Пісня - моє каяття,
Музика - Божа молитва,
Наче не було життя,
Програна вщент моя битва.