Батл 3534 "Одиночество"

Бродит по свету беспомощное одиночество,
Жмется к теплу, припадая к окошкам домов,
Веря, что в прах разлетится плохое пророчество,
Душу сдавившее цепью тяжелых оков.

То ли злой рок, иль чудовищные обстоятельства
Яркую жизнь превратили в кромешную тьму,
Игры судьбы и нелепые, злые чудачества
Мигом повергли в заснеженную кутерьму.

Ходит озябшее, злым равнодушьем гонимое,
Ищет с надеждою теплое пламя свечи,
Вдруг где-то рядом еще одно сердце ранимое
Так же тоскует и молча страдает в ночи?

Два одиночества, двое сердец неприкаянных,
Две половинки, бредущие в сером дыму,
Жизнь обретая, в касаниях легких, нечаянных,
Став одним целым, прорвутся сквозь вязкую тьму.

Вечір дихає сумом і ділиться болем...
А бажання тепла - безнадійно томить...
Швидко день промайнув. Фото в чорнім альбомі -
Править спогадів бал. І самотньо стоїть

Непотрібний рояль , де холодного ґлянцю
Не торкалась рука майже тисячу днів...
Штор блідий оксамит гладять погляд і пальці...
А самотність - то звір із котячих - мені

Не зловити її, тож годую з долоні -
Сум свій мілко для неї ночами кришу,
І червоних троянд розтираю бутони
В миску з краплями сліз... А коли придушу?!

Намагалась не раз. І виходило , може,
Білим шовком віршів шепотіла в постіль...
Та лише докоряв її погляд тривожний,
Довго - довго сиділа вона в самоті...

Ревнувала як кішка - притиснувши вуха ,
Не жаліючи пазурів , болем шкребла...
Обіцяла - піде до нової подруги,
Обіцяла - все буде робити зі зла.

Я її пожаліла... Сама ж приручила...
Віддалась на поталу котячих зіниць...
Все спокійно тепер... Все розмірено... Чинно...
Я самотня , як вечір зі мною...
Киць - киць?..