Батл 462 "Патриотические стихи"

Ты как яблоня у дороги,
Что открыта семи ветрам:
Не даёшь ты покоя многим,
Каждый волю даёт рукам.

Тянут ветки, плоды срывают,
Силой гнут тебя до земли,
Рвут и меры они не знают,
С корнем вырвали б,коль смогли.

Набивают мешки плодами,
Нету счёта этим мешкам
И чужими смотрят глазами
На то солнце, что светит нам.

Разрывают тебя на части,
Тащат, сволочи, по углам,
Растащили, украли счастье,
Вместо гордости-стыд и срам!

Незавидная твоя доля,
Грубо гнут тебя и трясут,
Стонешь, милая,ты от боли
УКРАИНОЙ тебя зовут.

Ми пам'ятаємо Майдан,
чи геть усе давно забули,
як прагнули в країні змін,
як смерть смоктала кров із ран,
як зі щитами йшли під кулі,
як плакав поховальний дзвін?

Ні, пам'ять все це береже
і не забудуться ніколи
ті люті і криваві дні.
Але питання є – невже,
щоб розгорнути крила волі
палити маємо вогні?

Коли в країні буде лад?
Чи мають глузд ті, хто при владі?
Коли вгамують "голод" свій?
Майдани знову б'ють в набат
І звинувачують у зраді
перефарбованих повій!

Нуртує знов народний гнів!
Озброєні бійці на чатах!
Терпінню певна є межа!
Пустих, популістичних слів,
на жаль, наслухались багато,
Та нам вже не накажеш "Ша!"