Про українське...

Оксана ЗАБУЖКО :

"ТОЙ, У КОГО ІМ'Я ВИКРАДЕНО". Сьогодні - день народження Василя Голобородька. Одного з найвидатніших митців, якого подарувала світові луганська земля. Одного з найталановитіших поетів нашого "задушеного Відродження" 1960-70-х ("У молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім - Вінграновського. І, звичайно, Леоніда Кисельова", - писав Василь Стус про це покоління).
2014 року Василеві Голобородьку довелося стати біженцем - на той час його знову, як і в радянські роки, "забули" й не згадували, і знову з причин "ідеологічних": ЗМІ готували Україну до розколу, а 9 областей - до входження в РФ, тож найвидатніший із живих українських поетів не міг бути "з Луганська" - міста, що його навіть дехто з т.зв. інтелектуалів закликав "віддати Росії" (докладніше про це див. у моєму Відкритому листі до Українського ПЕН-центру за липень 2014-го: https://www.radiosvoboda.org/a/25450026.html).
А в 2016-му, щоб про Голобородька таки зовсім забули, у нього вкрали ім'я.
Гебуха любить у такий спосіб закривати атакованим народам "гештальти", підміняючи справжнє фейком.
І коли ви, як вам здається, зневажливо - називаєте клоуна з фсбешних корпоративів "Голобородьком", за іменем персонажа серіалу (м.ін., чи в правовій державі таке використання імені живого поета не мало б стати підсудною справою?), - це значить, що вас уже встрілили.
Ще не вбили, але вже злегка поранили на цій війні, де найприцільніше бомбардування ведеться, поки що, з телевізора.
Бо щоразу, коли ви вживаєте це ім'я не за призначенням, ви - самі того не знаючи - глумитеся з Поета (а глум над батьківщиною зашито в цю саму закладку на кілька ходів далі)
Як усі справжні поети, Василь Голобородько наділений даром передчуття.
Цей його вірш був написаний давно, ще за СРСР (де його 17 років не друкували й навіть не допускали були, після виключення з університету, до отримання диплома):
БЕЗ ІМЕНІ
Викрали моє ім'я
(не штани ж - можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім'я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв той,
у кого ім'я викрадено,
а на білих стінах я завжди пишу:
стіну вибудував той, у кого ім'я викрадено.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє нове ім'я,
на ім'я того, у кого ім'я викрадено.
Уже всі примирилися (бо ж і сам давно)
із моїм новим ім'ям.
Дружина теж звикла.
Тільки от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові?

Простіть, пане Василю, що доводиться Вас вітати на Ваше 79-річчя - перепостом саме цього вірша.
І дай Боже Вам (і нам усім...) дожити до перемоги - до Повернення Вкраденого

Вчить поета-хлопчака
Консультант у Спілці:
— Ви в поезії іще
Не в своїй тарілці.
Ви вживаєте слова
Нелітературні:
Написали «дураки»
Замість слова «дурні».
Перегляньте словники.
Хто ж цього не знає?
«Дураків» у словниках
Не було й немає.

Початкуючий поет
Посміхнувся в’яло:
— В словниках бо їх нема,
А кругом — чимало.
Павло Глазовий

«Висипатися» означає тільки випадати з чого-небудь, сиплячись.

«Ось витягли з моря сіть, і на палубу висипалась купа мокрої блискучої риби» (М. Трублаїні).

А спати довго, досхочу, цілком задовольняючи потребу у сні, — це ВИСИПЛЯТИСЯ.

«— Лягай раніше, висипляйся, бо завтра чи і вночі доведеться спати, — каже їй хазяйка» (Панас Мирний).

Словник подає і слово ВІДСИПЛЯТИСЯ: довго спати, відновлюючи сили після перевтоми, недосипляння (не недосипу).

Слова засипати / засипання теж помилково вживають у значенні ЗАСИНАТИ / ЗАСИНАННЯ. Письменник Сергій Осока пише: «Читаю в автора: "труднощі з засипанням". Так і хочеться додати: "борошна в мішки"».

Говорімо та пишімо правильно!

А ви сьогодні висплялися?

UPD Для тих, кому треба пояснювати жарти: висиплялися — недоконаний вид, виспалися — доконаний.
Ольга Васильєва

ЖЕБОНІТИ

Вихідні ще й для того, щоб жебоніти.

Не мчатись стрімголов кудись, вирячивши очі, а сісти і з кимось душевно поговорити, тобто пожебоніти.

І вислухати, що нам будуть жебоніти у відповідь. :)

Дивовижне слово, в ньому чуються звуки весняних струмків, клекіт лелек і відгомін котячого муркотіння. Тобто в ньому чується весна.

Звідки прийшло до нас це незвичайне слово? Хто нам його зрештою нажебонів?

А невідомо хто. Мовознавці губляться у версіях і зараховують його до слів невідомого походження. Якимось дивним чином вони іноді пов’язують його зі словом «жаба», але ж ми з вами добре наслухались тих жаб, які не жебонять, а просто кумкають.

Багато питань і до трактування цього слова.

Жебоніти, - кажуть нам словники, - говорити неясно, невиразно, нерозбірливо; бубоніти, белькотати. Є ще й трохи правдоподібніша версія: говорити швидко, весело, з охотою, але неголосно.

Але все воно якось не те.

Жебоніти - це вести задушевну бесіду скільки душі заманеться.

А як ви відчуваєте слово жебоніти?

СловОпис

Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рукою вiдмахнеться, 

Той відверне носа. 

А тут раптом двоє негрів 

Вийшли з гастроному. 

Один глянув на годинник: 

- Зараз чверть на сьому. 

Вуйко низько поклонився. 

- Дякую, шановнi! 

Значить, є ще у столиці 

Україномовні.

©Павло Глазовий

Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

казала мати, як прощавсь,

щоб і чужого научався,,

й свого ніколи не цуравсь.


Ти ж повернувсь душею бідний,

не просто розгубив слова,

немов якийсь Іван безрідний,

Іван, непомнящий родства.


Не раді родичі обновам.

Чи ти об´ївся блекоти,

що не своїм, не рідним словом

із матір´ю говориш ти?


Ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла,

бо ти зневажив рідну мову,

ту, що земля тобі дала,


ту, що не вбили царські трони,

ту, що пройшла крізь бурі всі,

крізь глузи й дикі заборони

й постала нам у всій красі.


Сяйних перлин тобі не шкода,

адже, набувши вищих прав,

те, що дала сама природа,

ти добровільно занедбав.


В пальті строкатім, як афіша,

крикливі модні кеди взув.

А мати? Де ще є рідніша

за рідну, котру ти забув?


Для тебе й Київ — напіврідний,

і Мінськ піврідний, і Москва...

Бо хто ти є? Іван безрідний,

Іван, не помнящий родства!


Дмитро Білоус

1988 рік

Пророцтво.

Коли надійдуть танки й бетеери,

І вдарить по знаменах кулемет, –

Ті вмруть, а ті сховаються в печери.

Та на Майдані лишиться поет.

Він буде сам під кулями стояти

Без наляку й жалю, як Прометей,

І кров стече … Рабів народить мати,

Та він оберне знову їх в людей!

Він знов оберне в Дух скорботне тління,

Знов нагадає хто ми, звідкіля.

І знов на площах закричить каміння,

І вбивці рушать знов з – під стін Кремля.

Знов буде бій! Будуть підступні чвари,

Знов честь укрита буде наяву,

І знову нас клястимуть яничари,

Навколішки вітаючи Москву.

І знов розтануть людських душ мерзлоти,

І знов імперію ошкірить сказ,

І буде так продовжуватись доти,

Допоки правда не прийде до нас.

В століттях буде так! І жодна зміна

Не станеться в перебігу епох,

Допоки не воскресне Україна,

Бо Він так хоче – наш безсмертний Бог.


1991р. 


— Д. Павличко.

#НевідривнийКалендар

385 років тому, 20 березня, народився Іван Мазепа (1639-1709) - український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорізького.


"Він знехтував всім, що було йому найдорожчого в світі, знехтував і самим життям - аби піднести свою Вітчизну.", - сказав Пилип Орлик про Івана Мазепу.


Іван Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років. Походив з відомого правобережного українського шляхетного роду Мазеп-Колединських. Його родина мешкала на Київщині. Дитинство Івана Мазепи припало на час гетьманування Богдана Хмельницького. Батько Івана, 


Степан Мазепа, довгий час був білоцерківським отаманом. Іван Мазепа отримав чудову освіту. Закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, вивчав військову справу в Голландії і філософію у Франції. Грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю, був талановитим поетом. Вільно володів польською, італійською, німецькою, французькою, татарською, латинською мовами.

Тривалий час проживав у країнах Західної Європи. Був знавцем літератури, мистецтва, військової справи. 


Іван Мазепа був меценатом, чималі статки спрямовував на церковне будівництво в Києві, Чернігові, Батурині, Переяславі, Глухові. Власним коштом збудував 12 нових храмів, ще 20 відреставрував, дарував церквам дорогоцінні речі (зокрема - Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають нинішні українські президенти). Саме в часи гетьманування Мазепи Києво-Могилянська колегія стала академією. Фінансував будівництво Києво-Могилянської академії і Чернігівського колегіуму. За його гетьманування відбувся чималий розвиток усіх галузей української культури, освіти, мистецтва і літератури.


Під час Північної війни Іван Мазепа уклав угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, згідно з якою Швеція мала забезпечити звільнення України з-під влади москви за допомогу українців у війні проти московитів. Після поразки в Полтавській битві гетьман відступив у Бендери (Молдова), де помер у вересні 1709 р.


За розпорядженням петра І російська православна церква оголосила неканонічну анафему Іванові Мазепі. У 2018 р. Вселенський патріархат повідомив, що ніколи не визнавав неканонічної анафеми, бо вона була накладена суто з політичних мотивів.

Гетьман викликАв різноманітні емоції у оточуючих за життя і великі розбіжності при оцінюванні його внеску в історію Батьківщини у нащадків. Ним керувало велике прагнення до процвітання рідної землі. А вороги його сприймали як зрадника і небезпечного політика.


Дмитро Чекалкин

#НевідривнийКалендар

385 років тому, 20 березня, народився Іван Мазепа (1639-1709) - український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорізького.


"Він знехтував всім, що було йому найдорожчого в світі, знехтував і самим життям - аби піднести свою Вітчизну.", - сказав Пилип Орлик про Івана Мазепу.


Іван Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років. Походив з відомого правобережного українського шляхетного роду Мазеп-Колединських. Його родина мешкала на Київщині. Дитинство Івана Мазепи припало на час гетьманування Богдана Хмельницького. Батько Івана, 


Степан Мазепа, довгий час був білоцерківським отаманом. Іван Мазепа отримав чудову освіту. Закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, вивчав військову справу в Голландії і філософію у Франції. Грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю, був талановитим поетом. Вільно володів польською, італійською, німецькою, французькою, татарською, латинською мовами.

Тривалий час проживав у країнах Західної Європи. Був знавцем літератури, мистецтва, військової справи. 


Іван Мазепа був меценатом, чималі статки спрямовував на церковне будівництво в Києві, Чернігові, Батурині, Переяславі, Глухові. Власним коштом збудував 12 нових храмів, ще 20 відреставрував, дарував церквам дорогоцінні речі (зокрема - Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають нинішні українські президенти). Саме в часи гетьманування Мазепи Києво-Могилянська колегія стала академією. Фінансував будівництво Києво-Могилянської академії і Чернігівського колегіуму. За його гетьманування відбувся чималий розвиток усіх галузей української культури, освіти, мистецтва і літератури.


Під час Північної війни Іван Мазепа уклав угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, згідно з якою Швеція мала забезпечити звільнення України з-під влади москви за допомогу українців у війні проти московитів. Після поразки в Полтавській битві гетьман відступив у Бендери (Молдова), де помер у вересні 1709 р.


За розпорядженням петра І російська православна церква оголосила неканонічну анафему Іванові Мазепі. У 2018 р. Вселенський патріархат повідомив, що ніколи не визнавав неканонічної анафеми, бо вона була накладена суто з політичних мотивів.

Гетьман викликАв різноманітні емоції у оточуючих за життя і великі розбіжності при оцінюванні його внеску в історію Батьківщини у нащадків. Ним керувало велике прагнення до процвітання рідної землі. А вороги його сприймали як зрадника і небезпечного політика.


Дмитро Чекалкин

В одних тільки "Марусі Чурай" та "Берестечку" великої Ліни Костенко є відповіді на всі питання буття нашого народу, в тому числі чому так довго "ми вільні люди вільної землі тавро поразки маєм на чолі".

Геній такого рівня на жаль не настільки відомий серед українців, як наприклад Шекспір у англійців або Сенкевич у поляків - інакше б навряд чи на нашу масову свідомість досі мали такий вплив "Свати" з "Кварталом".

Дається взнаки хронічна неувага держави до популяризації наших же шедерів - простіше ж виділяти мільярди на чергові телевізійні помиї, ніж екранізувати щось з Ліни або хоча б пустити монолог Богдана Хмельницького в прайм-тайм, правда?

Тут вже замкнуте коло пріоритетів еліти та менталітету тих, хто її собі обирає.

Тому серед величних та більш менш широко вживаних її цитат я б все ж таки звернув увагу на таке:

"А ЩО У НАС РОБИТЬ ВСЕСВІТНЬОМУ ПІЇТУ?
Ні світського письма, ні людяних понять.
Піїти всіх земель говорять всі до світу.
А наші все до себе гомонять.

Ну, а якби нам матінка Оранта
підкинула Верґілія чи Данта?

То й був би він тут за приблуду
і невідомий на весь світ
неодукованого люду
неошанований піїт".
.......
Але колись це зміниться - саме життя Ліни Василівни тому великий пролог.
Валерій Прозапас
***
Тарас, Леся, Ліна.

Ми знаємо, що «були поети для епох». Ті, хто творили свої епохи, хто ставили на сторожі нації слово і плекали його, як єдиную зброю. Вони стали настільки близькими нам, що ми називаємо їх просто по імені: Тарас, Леся, Ліна.

Так, наш час говорить словами Ліни Костенко. У них мужність і трагізм, разом із силою і невмирущою надією. Це те, що відчувають тепер українці. Ліна Костенко дала нам рядки без жодного зайвого слова, щоб кожен міг висловити своє і спільне для всіх.

Битва за Україну триває. «Тому ми люди і життя навколо. Тому є людство, Нація. Сім’я». Дякуємо Вам, Ліно Василівно, за слово, що веде до перемоги.

З днем народження, наша Ліно! Многая літа!
Петро Порошенко

"Кожен мав би зрозуміти, що для України її духовність, мова, література – це останній рубіж самозахисту, остання надія відстояти себе перед агресивними силами зла».


26.04.1994 


***


«Позбавити народ мови його – підірвати в ньому почуття власної гідності. Недорікуватим мусить почувати себе вживач суржику. Отже – неповноцінним».


03.07.1964 р


***


Яка трагічна наша історія. За всі віки українська державність проіснувала в різних формах приблизно 160 років. І не від зовнішніх ворогів, хоч які вони були підступні, гинула українська держава. Гинули ми через відсутність єдності в нашій нації.

           Пам’ятаємо про це!

         Якщо здобудемось на всенаціональну єдність, нас не здолає ніхто».


07.09.1994 р.


***

"Що жде її, нашу багатостраждальну матір… Вас мені жаль, мої нещасні сестри та брати кого історія нічого не навчила і чия національна свідомість і нині стоїть на нулі».


1992 р.


Олесь Гончар

🏵️Не масляна, а український Колодій. Про походження свята:
Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію.
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію!

У 2024 році Великий піст розпочнеться 18 березня, а значить Масниця відзначається з 11 по 17 березня включно. Святкування традиційно триває тиждень, а початок визначається кожного року — за тиждень до Великоднього посту.
Одне із давніх слов’янських свят, що бере початок ще з дохристиянських часів. З часом прижилось і в християнських традиціях, як останній “Всеїдний” тиждень перед довготривалим постом.

Інші назви свята: Колодка, Колодки,
Масляниця, Масниця, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця. Походження Колодія бере своє коріння ще з доби Трипільської культури. Святкували прихід весни та пробудження природи не тільки в Україні, а й в на території інших слов’янських країн. Проте у кожного було особливе трактування свята, свої традиції й обрядові страви. Це одна із причин, чому не можна підміняти українське свято Масницю на російську Масляну. Адже попри те, що вони схожі — свята це різні, та походять з території різних сучасних держав.
Масляна отримала таку назву, тому що обрядові страви заправлялись вершковим маслом. Але були це зовсім не млинці, як це заведено в Росії. А вареники з домашнім сиром, сирники та інші страви з сирами та молочними продуктами. Їх їли кожного дня протягом тижня, адже з першого дня посту на них триватиме заборона і треба встигнути посмакувати.
Підходили останні дні, коли молодим людям ще можна було справляти весілля і на тих парубків, хто не використав у цьому році свій шанс, чекало жартівливе покарання. Неодруженим парубкам чіпляли до пояса чи до руки колодку, зняти яку дозволялось тільки за відкуп. У такій жартівливій формі молодим чоловікам нагадували про важливість створення власної родини. Після Великого посту, коли знову йшов час одружень, чоловік, який вже обрав собі наречену, вимінював у неї цю колодку на писанки.
Дівчина ж, у свою чергу, могла висловити у цей час симпатію до одного певного парубка, якого вона обрала поміж усіх інших. Виготовити іншу, символічну “колодку” з атласу, з квітами та бісером і причепити на ліву руку чи на груди, ближче до серця. Ця старовинна традиція — один із найголовніших доказів унікальності українського свята, адже аналогів їй у інших країнах нема.
В цей тиждень, до Великого посту, всі намагались помиритись. Пробачити старі образи та попросити пробачення у інших, тому Колодія часто називають святом “примирення”.

Не обійшлося свято і без кулінарних традицій. У цей тиждень готувати велике розмаїття страв, основним компонентом яких були молочні продукти.
Вареники — голова страва Колодія. Зазвичай їх готували з сиром і обов’язково щедро змащували вершковим маслом. Звичай приготування вареників існував ще за часів Трипільської культури, задовго нав’язаних у радянські часи млинців.
Вареники символізували молодий місяць, який у свою чергу був символом жіночої енергії.

Окрім вареників готували інші страви на основі молочних продуктів: сирники, сирні баби, локшину та галушки також варили на молоці. А з молока робили ряжанку, колотуху, розтирачку, кисіль. Всі каші також готувались у цей тиждень виключно на молоці.
***
Колодію – володарю,
Ото знай жіночу кару,
З колодкою волочитись
Аж тепер будеш женитись.

****
Ходім, Колодію,
На нашу затію.
Будем їсти, будем пити,
Світ Божий хвалити.
***
Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав докупки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки!

****
Колодій – чику – чику
І голуб – чику – чику!
Ждали тебе цілий рік,
Та не довгий тобі вік.

підготувала Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua***

🎶🇺🇦 10 березня – День Державного Гімну України

Сьогодні Державний Гімн став не просто урочистою піснею, а й потужним символом єднання українського народу.

Гімн України звучить не лише на офіційних заходах. Його урочиста мелодія лунає у бомбосховищах, де діти, ховаючись від ворожих обстрілів, з вірою в серцях співають про незламність українського духу.

Його величні слова звучать на передовій, де Захисники та Захисниці, ризикуючи життям, борються за волю та майбутнє України.

ДЕРЖАВНИЙ ГІМН УКРАЇНИ💙💛

(слова Павла Чубинського
музика Михайла Вербицького)



Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

💙💛Вони намагалися оголосити Шевченка руським письменником. Вони писали вірші про "брехню Тараса". Вони ненавидять Україну та все українське.

Але лунають на весь світ до сьогодні, розносячи славу України, слова Великого українця:

"І на оновленій землі

врага не буде, супостата,

а буде син, і буде мати,

і будуть люди на землі"

9 березня 1814 року народився Національний герой і символ України Тарас Шевченко.

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

З днем народження, Тарасе!

#Шевченко210років

💙💛Дівчата зрізають коси
Туго шнурують берці
Їм щастя приснилось, здалося.
Кровить забинтоване серце
Дівчата пакують валізи,
Кладуть туди тугу і втому.
Молитва – надійна віза,
Щоб ви повертались додому.
Дівчата збирають сили
І вже не рахують зморшки.
Постійно, туди де «накрило»,
Шепочуть : «Терпи. Ще трошки…»
Дівчата стоять на чатах –
Безсонні, розбурхані очі.
Слабкість стискає в лещатах,
Печуть заплакані очі
Дівчата рівняють спину
З думками про тих, кому важко:
Ворог таких не спинить,
Кулею влучити тяжко.
Дівчата не хочуть втрачати.
Тому подають набої.
Тому одягають халати,
І вчаться тримати зброю

Автор вірша: Олена Задорожна