Основа-Кафедра. Анализ. Обсуждение № 19. Автор: Ростислава
Лілія Фокс: на рецензію
Сейчас на сайте 1928 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
"Высказать слова своей души и правде отдать жизнь" (Латинская пословица)
Автор: Солнечная почта
Опубликовано: 2018-07-09 01:32:14

"І як напишеш, так уже і буде"...

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.

© Ліна Костенко



*****
Переглянути всю тему можна натиснувши нижче >>> " Читать все рецензии " >>>

Количество читателей: 4757

Всего рецензий на эту публикацию: 105. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Ця жінка, яка фотографує дерева січня,
їхню вогку динаміку і переплетіння,
маленькі будинки з димами,
засипані снігом узбіччя,
неба тяжкі простирадла зі складками й тінями.

Ось вона стоїть за повітрям, наче за ширмою,
стежить за цими деревами, мов за тваринами,
за їхнім дитячим шепотом, за ходою пташиною,
за тонкими руками, за збитими в кров колінами.

Ось вона ловить їх, як птахолов, розкидає тіні,
стрічками прив’язує собі до зап’ястя.
А чорні порожні озера, кригою вкриті,
постійно віщують їй усілякі нещастя.

Говорять: всі, кого ти собі впіймаєш,
до смерті будуть тепер іти за тобою.
Будеш їм віддавати усе, що маєш,
будеш ділитися з ними вином і водою.

Але вона говорить: все, що я справді маю –
це стрічки, щоб триматися поруч із ними,
і їхні слова, які я ніяк не запам’ятаю,
і постійно раню уста їхніми голосними.

Ті, що йдуть за тобою, тебе про це не питаються,
ти сам себе прив’язуєш ніжністю і ворожнечею.
Ось зараз, бачите, як вони наді мною хитаються?
Це вони все почули,
і тепер заперечують.

/Сергій Жадан/
2020-01-05 02:01:18 |
відтепер мовчання переповнене
чистої б води та перемін!
всі талановиті, безумовно, ми
бо життя ж ми пишемо самі...
хоч надпий, хоч випий — не до вибору:
все ж між нами келих, а не меч...
виверну себе до твого виміру...
суть відсутня, тож не супереч
недочасно кимось засекречено
азбукою чисел — протиріч
Господи, притиснемось до вечора
хай вже буде саме цьогоріч...
тільки — щоб Любові не зашкодити
тільки — щоб мовчаннячко текло...
тільки — щоб могло журбу розрадити
погляду беззахисне тепло

/Микола Дудар/


2019-12-30 15:59:03 |
Різні бувають естафети.
Міщани міщанам передать буфети,
Заяложені ложки, тупі ножі,
Глупоту свою і думки чужі.

Різні бувають естафети.
Воїни воїнам передать багнети.
Майстри майстрам – свої таємниці,
Царі царям – укази й темниці.

Різні бувають естафети.
Передать поетам поети
З душі у душу,
Із мови в мову
Свободу духу і правду слова,
Не промінявши на речі тлінні –
На славолюбство і на вигоду.
І не зронивши.
Бо звук падіння
Озветься болем в душі народу.

/Ліна Костенко, "Естафети"/
2019-12-29 21:13:01 |
Володимир Сосюра

Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.

Розкрив я до сонця вікно
й дивлюсь крізь проміння рої…
Я небо люблю, бо воно
нагадує очі твої.

І радісні квіти весни,
коли у садах солов’ї,
люблю я фіалки — вони
нагадують очі твої.

2019-09-05 10:56:57 |
Мов жертва щирості — життя,
мов молодечих крил
пружнавий тріск, як небуттям
укрився суходіл.
Ти ще на кінчику пера
возносишся увись.
А вже пора? Давно пора.
Спадаючи, молись.
Як жертва щирості, як кат
оговтаних бажань,
переминай за гранню грань,
чекаючи розплат —
за те, що марнував свій вік,
надміру неба праг,
що був людині чоловік
і друг, і брат, і враг.
І я найперше помолюсь.
І вдруге помолюсь.
І втрете помолюсь.
І в смерть
з землею поріднюсь.

/Василь Стус/
2019-09-04 00:36:24 |
Василь Стус
Отак живу: як мавпа серед мавп…

Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
1968

stus 1

* * *
2019-09-03 21:48:34 |
Життя ж коротке і шалене.
Летить, як цифри на табло.
Учора все було зелене.
Учора все іще було...

© Ліна Костенко
2019-09-03 17:04:38 |
Олена Степова
Смарагдом ліс впаде у глибінь річки.
Зірки волхвами спустяться у воду.
Дощі прядуть краплини у вервечки,
щоб колисати цього літа вроду.
Дуби гілки схрестили у колиску,
А липи, липи медом оцвітають.
Суниці треба висипати в миску,
хай зорі молоком їх заливають.
Достиглий хліб,
той, що на духмянім хмелю,
він, як місток, що нас веде до Раю-
вмочу у молоко, а потім в липень
суничний смак…і Всесвіт запалає.
2019-08-31 20:53:33 |
Тане гомін, мов туман ранковий.

Гасне захід. Вкруг — анітелень.

Над ланами висне спокій —

Голубливо-фіалковий —

і бадьорий супить брови день.



Пінна хмарка проплива — старою згадкою.

Казкою, що дійсністю жива.

Ми з товаришем накрились

Однією плащ-палаткою.

Надобраніч. Для солдата

Рано сонце устава.



Нахилившись над незвіданою тишею

Серця юного, забудь тривожний струм

Неспокою. Вже розмови рідшають,

Сплять однополчани. Мовкне друг.



Поки ранок нам на сурмі виграють,

Поки день днювальні прокричать.

Навіть в мріях для солдата міра є.

Час. Ховайтесь, зорі. Треба спать.

Василь Стус
2019-08-31 21:00:20
Богдан Томенчук
У цій іще серпневій тиші,
У небі, що крилом навпіл,
Усі дощі, як сиві вірші,
Давно присвячені тобі,
Усе таке ще споришеве,
Чи забрело у спориші...
В сади посходились дерева
В земного раю на межі...
Тут все небесне між земного,
У ноті цій, і в тім числі...
І в небесах немає Бога -
Він оселився на землі...
2019-08-31 10:44:10 |
Леся Українка
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, –
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, –
Що сльози там, де навіть крові мало!
2019-08-29 22:11:00 |
Величезну помилку робимо ми, коли намагаємося зрозуміти вірш. Вірш не потрібно розуміти, його потрібно відчувати, і його потрібно любити. Намагатися зрозуміти вірш – ніби торкатися троянди з безліччю шипів. Намагатися відчути вірш – ніби з любов’ю тримати в руках троянду без жодного шипа. А полюбити вірш – ніби тої ж миті стати самою красою й ароматом троянди.
Із творів Шрі Чинмоя(медитативна поезія)
2019-08-27 09:43:56 |
Я б хотіла писати вірші,
щоб сказати тобі у сні,
як я сильно тебе кохаю
і як сумно без тебе мені.

Я не вірю, що ти чекаєш
вісточку з неба в вікні,
але все ж я тебе кохаю,
я б хотіла вернутись в ті дні.

Тут немає високого пафосу
і майстерної гри у словах,
тут-надія моя непідкорена,
сірі хмарки в зелених очах..

автор: Вікторія Ханас
2019-08-20 10:51:23 |
Збірка "Журавлі прилетіли" (1940)



НЕБО ГАСНЕ



Небо гасне, блідне,

вітер і цвіти,

вечір, даль західна:

ти.



Блідий місяць, трави,

пісня солов’я,

хвилі шум ласкавий:

я.



Хмари над землею,

дальні зорі з тьми,

шепіт і алеї:

ми



(1939)



За матеріалами: Володимир Сосюра. Вибрані твори в двох томах. Том 1. Поетичні твори. Київ. Видавництво "Наукова думка", 2000, стор. 327.
2019-08-20 12:21:51
Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!
Ми компромісні зовні і в душі.
Сліпих ідей гливке болото місимо
І ліпимо кустарницькі вірші.

Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!
Нікого словом ми не обпечем.
А раді й тим, що «браво» і «бравісімо»
Гукає нам юрба тупих нікчем.

Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!
Що забуваємо, де ми і де не ми.
Що і самі вже стали компромісами
І лиш умовно звемося людьми.

/Григорій Чубай/
2019-08-15 15:39:50 |
НАМ



Це мені й тобі

неба вишина,

квіти голубі,

радість весняна.



Це тобі й мені

віє знов і знов

в сонячнім огні

крилами любов.

(1938)



За матеріалами: Володимир Сосюра. Вибрані твори в двох томах. Том 1. Поетичні твори. Київ. Видавництво "Наукова думка", 2000, стор. 280.
2019-08-20 12:22:54
Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!

Ми компромісні зовні і в душі.

Сліпих ідей гливке болото місимо

І ліпимо кустарницькі вірші.



Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!

Нікого словом ми не обпечем.

А раді й тим, що «браво» і «бравісімо»

Гукає нам юрба тупих нікчем.



Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!

Що забуваємо, де ми і де не ми.

Що і самі вже стали компромісами

І лиш умовно звемося людьми.



/Григорій Чубай/
2020-01-05 02:12:37
Не треба думати мізерно...
Безсмертя є ще де-не-де...
Хтось перевіяний, як зерно,
У ґрунт поезії впаде.

Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина.

/Ліна Костенко/
2019-07-30 16:56:37 |
Не треба думати мізерно...

Безсмертя є ще де-не-де...

Хтось перевіяний, як зерно,

У ґрунт поезії впаде.



Митцю не треба нагород,

Його судьба нагородила,

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.



/Ліна Костенко/
2020-01-05 01:52:54
словом про слово - дуже чудово!
2019-07-26 09:06:45 |


Не любить слово стимулів плечистих,

бо п'є натхнення тільки з рік пречистих.

Народ шукає в геніях себе.



/Ліна Костенко/
2019-07-29 21:50:54

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Добрый день,Нина!Давненько Вас не встречал...Спасибо, теперь знаю, что у Вас богатый внутренний мир, а я - уверен в себе...Я, правда, в последнем не очень уверен...))))))))) Всего наилучшего!)))
Рецензия от: Юрий Роновский
2020-01-24 10:20:31
Так и живём между простым и великим, между бытом и философией. Душевное стио!
Рецензия от: артемия
2020-01-24 10:14:44
Мудрое, щемящее стихо! Такой сложный слог как нельзя лучше подходит теме. Прости, Господь, нас неразумных! Но в чём же тогда величие человека? Оленька, спасибо, что заставила задуматься. Олег Сколибог написал, что "пазлы в связке прониклись", а теперь я поняла, почему он так написал. Обнимаю тебя с благодарностью за это стихо. Арте
Рецензия от: артемия
2020-01-24 10:10:03
На форуме обсуждают
Слоны из цирка в Екатеринбурге сбежали в город по время погрузки. Они разгуливали по дорогам и среди сугробов, парализовав автомобильное движение, пок(...)
Рецензия от: Ярошевская
2020-01-24 09:39:42
Сьогодні, 24 січня, – п’ята річниця жорстокого обстрілу російськими "градами" житлового мікрорайону "Східний" у Маріуполі.
У 2015(...)
Рецензия от: Зрадонька
2020-01-24 09:38:40
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.