Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
Число 24. «Не стати на бік чуми»: Неймовірні історії з життя та крилаті фрази Ліни Костенко
/ АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози /
19 березня народилися Поети для епох: Максим Рильський і Ліна Костенко
/ АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" /
Немає часу на поразку: вірші Ліни Костенко про сучасну війну
/ АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" /
"Висказати слова своєї душі та правді віддати життя" (Латинське прислів'я)
Автор: Сонячна пошта
Опубликовано: 2018-07-09 01:32:14

"І як напишеш, так уже і буде"...

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.

© Ліна Костенко



*****
Переглянути всю тему можна натиснувши нижче >>> " Читать все рецензии " >>>

Количество читателей: 8930

Всего рецензий на эту публикацию: 151. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Де ти, мій коню з Дніпра-Дунаю?
Зацокоти мені, коню-птах!
Може, я долю свою заспіваю
Десь попід Каневом у житах.

Літаки минаючи й вокзали,
Над землею диблячись увись,
По дорозі серця ми скакали,
Теплий пил тривог моїх куривсь...

І глибоким гордовитим ржанням
Крізь державні далі над Дніпром
Ти в’їржав у світ моє кохання
І закляк на кручі між дібров.

І коли у розпачу хвилину
Гриз я землю з болю у гаю,
Ти будив копитом Україну
Й журно ржав на молодість мою.

Де ти, мій товаришочку чалий?
За твоїм і за моїм життям
Ще тоді удвох ми помічали
Глибину життя і майбуття...

Буде тобі сіно, і до сіна,
І земля барвінкова, й поріг,
А мені — дружина й Україна,
Сто тривог і тисяча доріг!

/Микола Вінграновський/
2023-11-28 22:41:04 |
Голубчики, українські поети,
Невже вас досі нікому навчити,
Що не досить сяких-таких зліпити
Рядків штирнадцять, і вже й є сонети?

П’ятистоповий ямб, мов з міді литий,
Два з чотирьох, два – з трьох рядків куплети,
Пов’язані в дзвінкі рифмові сплети, –
Лиш те ім’ям сонета слід хрестити.

Тій формі й зміст най буде відповідний:
Конфлікт чуття, природи блиск погідний
В двох перших строфах ярко розвертаєсь.

Страсть, буря, бій, мов хмара піднімаєсь,
Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови,
Та при кінці сплива в гармонію любови.

/Іван Франко, "З вершин і низин",
Тюремні сонети, Епілог.
Присвячено русько-українським сонетярам.
6 травня 1893/
2023-11-19 15:53:39 |
У поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого –
Слово правди і свободи,
Слово гідності і честі,
Слово мужності і віри,
І любові, і надії,
І покари грізне слово.

А у вас – кайдани й пута,
А у вас – темниці й мури,
Шпигуни і крючкотвори,
І Сибір, і суд неправий,
Шпіцрутени, каземати,
І кати, і дріт колючий,
І муштровані солдати.

А в поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого,
Тільки думи на папері,
Тільки думи, тільки муки,
Тільки помисли високі,
Біль за рідну Україну,
За народ її в кайданах.

А у вас брехня і підступ,
А у вас обман і підлість,
І нещирих слів облуда,
Влади й почесті жадоба,
І жага користолюбства,
Підкуп, злочини і зрада,
І життя мерзенний бруд.

А в поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого,
Лиш суддя великий – совість,
Що велить ставать до бою,
За народ, добро і правду
І за матір Україну
Все життя своє віддать!

І поет один вступає
В бій святий, великий, правий!
Проти деспотів, тиранів,
Всіх гнобителів на світі
Заклика народ вставати
І здійма свою він зброю –
Слово правди полум’яне.

Ви боялися поета,
Замикали в каземати,
Засилали у пустелі,
Муштрували і знущались,
Та його ви не зігнули,
Не згасили його слова,
Що горіло полум’яно!

Де ж ви, виродки-потвори,
З орденами і чинами?
Хто ж могутнішу мав зброю?
Хто ж у битві переможець?
Ваші імена прокляті!
Пам’ять стерлася і зникла,
Прах розвіяно вітрами.

А поет живий і досі,
І живе поета слово,
І горить воно, не гасне,
І стає уроком грізним
Всім гнобителям сучасним,
Що добро, і правду, й волю
Хочуть кинуть до темниць.

А поет іде по світу,
Гордий, світлий, невмирущий,
Підійма безсмертне слово,
Кличе знов ставать до бою,
За народ, добро і правду
І за матір Україну
Все життя своє віддать!

/Іван Коваленко/
2023-11-02 11:37:48 |
Отак воно усе й пішло,
Що на початку було Слово,
Тоді на світ з’явилась Мова,
Назвімо третім – Джерело.

Ви не дивуйтесь!
Все, як треба,
Була такою воля Неба:
Сам Бог послав нам цей струмок,
Що став володарем думок.

Людина в світі б не жила,
Коли б не мала Джерела –

Джерела наснаги,
Джерела відваги,
Джерела натхнень,
Джерела пісень,
Джерела всіх знань,
Джерела кохань,
Джерела тепла,
Віри джерела.

Отак усе життя й пройшло,
Все до ладу, усе, як треба,
Була такою воля Неба –
Знайшов своє я Джерело.

І джерело це – Україна,
Вона не вмре і не загине,
Не знищать підступи і зло
Святе і чисте Джерело!

/Іван Коваленко, "Джерело"/
2023-11-02 11:34:56 |
Я — робітник в майстерні власних слів,
Та всі слова я віддаю усім,
Будую душі, викликаю гнів,
Любов і волю вводжу в кожний дім.

Натхнення, втіху чую і тоді,
Коли учусь у давнього митця,
Але безжурні, горді, молоді
Лише майбутнім дихають серця.

З старої бронзи зброю владних слів
Переливаю радо на вогні.
Під невгамовним подихом вітрів
Безмежна праця, переможні дні!

/Павло Филипович/
2023-11-01 22:45:16 |
Закликав червень чарівну теплінь
У тихий сад і у поля безкраї,
І синя квітка не дзвенить: дінь-дінь,
Коли бджола її крилом торкає.

Лиш ніжний келих нахиляє їй
І тягнеться, як пролетить метелик,
І кожна мушка — радісний носій
Дарунку квітів ясних і веселих.

Навчись і ти, коли прийде твій день,
Віддать усім прозорий мед любові.
Приваблюючи фарбами пісень
Мандрівників далеких, випадкових.

І непомітно передай вікам
Оті пилини сховані насіння.
Смерть не мине, і ти загинеш сам,
Та безліч раз зійдуть твої насіння.

/Павло Филипович/
2023-11-01 22:42:30 |
Закликав червень чарівну теплінь
У тихий сад і у поля безкраї,
І синя квітка не дзвенить: дінь-дінь,
Коли бджола її крилом торкає.

Лиш ніжний келих нахиляє їй
І тягнеться, як пролетить метелик,
І кожна мушка — радісний носій
Дарунку квітів ясних і веселих.

Навчись і ти, коли прийде твій день,
Віддать усім прозорий мед любові.
Приваблюючи фарбами пісень
Мандрівників далеких, випадкових.

І непомітно передай вікам
Оті пилини сховані насіння.
Смерть не мине, і ти загинеш сам,
Та безліч раз зійдуть твої насіння.

/Павло Филипович/
2023-11-01 22:42:09 |
ПOETOBІ

Не лицемір, поете, серцем,
І не роби із нього шарж: —
— Замало глянути крізь скельця,
На бунт, — виспівуючи марш!

Давно набридли струни ліри
І пил злетів на святість тем! —
— Зроби без жрецтва і офіри
Себе самого бунтарем!

Твої пісні — це теплий промінь,
Що палить темряву, мов лід! —
Навіщо ж коришся утомі
І оглядаєшся на міт!?

Один закоханий у грудень,
Другий бандуриться в лісах.
А ти махнув у «сірий» будень, —
Сидиш із Фебом в небесах! —

Та не воскресне те, що вмерло! —
Тепер і будні — динаміт: —
— Не забувай залізне жерло
Гармат, націлених у світ.

Якщо ти наш. Якщо ж далекий,
І любиш вимріяний час, —
Плекай в болоті, як лелека,
Свою культуру… не для нас!

Нам треба пісні — бурі, грому,
Нам треба — бомбами слова!
Ні слова — хто там? — про утому,
У кого скніє голова.

Нам треба кожного солдатом
На наші будні і фронти!
— Поете, в бій, — доволі ждати, —
Громами пісню рознести!..

Не лицемір, поете, серцем,
І не роби із нього шарж: —
— Замало глянути крізь скельця,
На бунт, — виспівуючи марш!

/Олекса Влизько, збірка «Серце і вогонь»,
Прага, 1942р. /
2023-10-29 00:20:23 |
Дуже люблю Ваш форум. Частіше виходьте.
2023-10-27 21:36:13 |
Дякую, Ніночко!
2023-10-28 08:49:43
Дуже гарно й правдиво. Краще й не скажеш.
2023-10-27 02:38:24 |
2023-11-24 22:05:50
Хмари важкі, ніби зараз впадуть на степи,
Божим канатам не втримати мокрі вітрила.
Вирви, провалля, кургани, кістки, черепи,
літери, писані кров’ю, багряним чорнилом, –

все упаде! Підімне під собою листи,
згорне із гулом оправу небесної Книги.
Лишиться морок, пустеля, могили, хрести,
коло дев’яте нестерпно холодної криги.

Скільки зосталося чистих іще сторінок?
Скільки ще треба писати, багато чи мало?
Пишемо Книгу уперто в диму цигарок.
Кожен свою.
Поки небо назавжди не впало…

/Автор: Anatoliy Anatoliy/.
2023-10-26 22:57:13 |
Ласкавий серпень. П’яне сонце
диктує ще яркі слова.
Не першина мені огонь цей,
а так хмеліє голова,
і хтось у серці радість множить
легку, як срібне волоконце.

Ще зацвітуть удруге рожі:
для всього буде вороття.
Серпневий день такий погожий,
мов перший день життя.

/Михайло Драй-Хмара/
2023-10-20 00:56:46 |
Як стати поетом

1
Сьогодні всі уміють римувати —
Це нині не найважче ремесло.
Та є рядки, неначе груди з вати,—
Не сіялось у них і не росло.

Але поет…
Ні, рими бездоганні
Його іще не творять, друже мій:
Як сіль у світовому океані,
В Природі розчинитися зумій.

Коли у серці здужаєш вмістити
Жагу світил і спрагу солов’я
І кожен нерв зумієш приростити
До рідних нив,—
ти скажеш: я — не я.

Не я…
Не хтось…
Можливо, тільки хмарка,
Що понад лісом вранці проплива.
Чи та ворона, що над полем карка.
Чи клен…
Чи річка…
Чи земля жива.

Тебе нема і не було ніколи —
Був світ…
А ти до нього завітав
Краплиною, щоб оросити поле,
Малим струмком, щоб виповнити став.

Однаково, яку дадуть роботу:
Крутить скрипуче колесо млина,
Орати до дванадцятого поту
Чи то гарчати псом біля вікна.

Між небом і землею розіп’ятий,
Ти не себе кохай, а землю цю,
Де стільки кривди й зла,
де кожен п’ятий
Приречений померти від свинцю.

Кров виплачеш — хай сльози стануть
кров’ю,
Гілками хай стають твої кістки.
Хай те, що називається любов’ю,
Твердіє, мов земні материки.

2
Вмирай, вставай і починай спочатку
Вдихати душу в глину нетривку —
Аби на призьбі гралося дівчатко
І ґелґотіли гуси па ставку.

Аби у лузі зацвіла калина
І на подушку падала коса,
І знову мати народила сина.
А він — це ти…
А ти — земна роса…

Є світ. Є зорі. Є жага велика
Себе побачити живим мазком
На полотні, де атомність безлика
Стікає материнським молоком.

Якщо ти полюбив оту потребу,
Тоді нема для тебе таємниць —
Ітимеш світом. рівний сонцю й небу,
Ні перед ким не падаючи ниць.

Вмістивши в грудях видиме й незриме,
Ти соком зір напоєний міцним,
Забудь про ямби, про сонети й рими.
А просто Словом стань…
І тільки Ним!

Тоді ти враз навчишся римувати,
Так просто й легко, як цвіте земля,
Як вміє, граючись, щаслива мати
В коханні зачинати немовля.

І стане вірш підковою і горном,
І воском, і гартованим мечем.
Для милої — цілунком неповторним,
Для материнських рук — твердим
плечем.

/Микола Руденко/
2023-09-30 09:42:34 |
Це вірші справжнього Поета! Все сказано, немає що додати!
2023-09-30 14:37:29
2023-10-20 00:57:05
Як стати поетом



1

Сьогодні всі уміють римувати —

Це нині не найважче ремесло.

Та є рядки, неначе груди з вати,—

Не сіялось у них і не росло.



Але поет…

Ні, рими бездоганні

Його іще не творять, друже мій:

Як сіль у світовому океані,

В Природі розчинитися зумій.



Коли у серці здужаєш вмістити

Жагу світил і спрагу солов’я

І кожен нерв зумієш приростити

До рідних нив,—

ти скажеш: я — не я.



Не я…

Не хтось…

Можливо, тільки хмарка,

Що понад лісом вранці проплива.

Чи та ворона, що над полем карка.

Чи клен…

Чи річка…

Чи земля жива.



Тебе нема і не було ніколи —

Був світ…

А ти до нього завітав

Краплиною, щоб оросити поле,

Малим струмком, щоб виповнити став.



Однаково, яку дадуть роботу:

Крутить скрипуче колесо млина,

Орати до дванадцятого поту

Чи то гарчати псом біля вікна.



Між небом і землею розіп’ятий,

Ти не себе кохай, а землю цю,

Де стільки кривди й зла,

де кожен п’ятий

Приречений померти від свинцю.



Кров виплачеш — хай сльози стануть

кров’ю,

Гілками хай стають твої кістки.

Хай те, що називається любов’ю,

Твердіє, мов земні материки.



2

Вмирай, вставай і починай спочатку

Вдихати душу в глину нетривку —

Аби на призьбі гралося дівчатко

І ґелґотіли гуси па ставку.



Аби у лузі зацвіла калина

І на подушку падала коса,

І знову мати народила сина.

А він — це ти…

А ти — земна роса…



Є світ. Є зорі. Є жага велика

Себе побачити живим мазком

На полотні, де атомність безлика

Стікає материнським молоком.



Якщо ти полюбив оту потребу,

Тоді нема для тебе таємниць —

Ітимеш світом. рівний сонцю й небу,

Ні перед ким не падаючи ниць.



Вмістивши в грудях видиме й незриме,

Ти соком зір напоєний міцним,

Забудь про ямби, про сонети й рими.

А просто Словом стань…

І тільки Ним!



Тоді ти враз навчишся римувати,

Так просто й легко, як цвіте земля,

Як вміє, граючись, щаслива мати

В коханні зачинати немовля.



І стане вірш підковою і горном,

І воском, і гартованим мечем.

Для милої — цілунком неповторним,

Для материнських рук — твердим

плечем.



/Микола Руденко/
2023-11-28 22:35:33
Коли у тузі вічної розлуки
супутник людям голос подає, –
я думаю – у точності науки
яке мистецтво і натхнення є!
Ані строфи сумнівної, ні слова,
ані одного зайвого рядка…

А скільки в нас поезій випадкових
з нічого й ні для чого виника!
Байдужих слів металу нетривкого,
думок затертих
і порожніх слів…

Зроби супутник із добра такого, –
напевно, вище носа б не злетів.

/Ліна Костенко/
2023-09-29 22:52:00 |
Наша геніальна Ліна Василівна - енциклопедія життя! Зачитуюсь її віршами! Пишаюся, що живу з нею в одні часи!
2023-09-30 14:38:53
Коли у тузі вічної розлуки

супутник людям голос подає, –

я думаю – у точності науки

яке мистецтво і натхнення є!

Ані строфи сумнівної, ні слова,

ані одного зайвого рядка…



А скільки в нас поезій випадкових

з нічого й ні для чого виника!

Байдужих слів металу нетривкого,

думок затертих

і порожніх слів…



Зроби супутник із добра такого, –

напевно, вище носа б не злетів.



/Ліна Костенко/
2023-11-28 22:34:27
Нищити ворога - це не гріх.
Бог любить розвідку - я питав.
Бо в нього принцип - один за всіх,
І всі за одного - якось так.
Тому і кажуть, що "Бог веде.."
Бо інші правила не про них.
Вони нізвідки, ніхто, ніде...
Мов швидке лезо - удар під дих.
Тягати сенс у війни з кишень -
Бешкетна справа - звичайна річ.
Тому, не любить їх вітчим-день,
Тому, їх тішить матуся-ніч.
Бо, щоб не трапилось - все мине.
І дуже бажано, щоб без втрат.
Пройти по краю - не головне.
Буває важко прийти назад.
Сова, чи янгол - махнуть крилом,
І знов, у смерті немає прав.
Тому що, як би там не було -
Бог любить розвідку. Я питав.

/Гліб Бабіч/
2023-09-28 23:16:51 |
Світла пам'ять Глібу Бабичу! Цей вірш не завадило б прочитати нашим українським гнидам - в всєпрощатєлям та тихим ждунам.
2023-09-30 14:40:49
Нищити ворога - це не гріх.

Бог любить розвідку - я питав.

Бо в нього принцип - один за всіх,

І всі за одного - якось так.

Тому і кажуть, що "Бог веде.."

Бо інші правила не про них.

Вони нізвідки, ніхто, ніде...

Мов швидке лезо - удар під дих.

Тягати сенс у війни з кишень -

Бешкетна справа - звичайна річ.

Тому, не любить їх вітчим-день,

Тому, їх тішить матуся-ніч.

Бо, щоб не трапилось - все мине.

І дуже бажано, щоб без втрат.

Пройти по краю - не головне.

Буває важко прийти назад.

Сова, чи янгол - махнуть крилом,

І знов, у смерті немає прав.

Тому що, як би там не було -

Бог любить розвідку. Я питав.



/Гліб Бабіч/
2023-11-24 22:09:49

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
Рекомендации УПП
В прямом эфире
Прекрасная роза готова цвести,
На ложе любви, с нетерпеньем взойти.
Еще не раскрылся той розы бутон,
Но сад ароматом наполнил и он...
Ко мне потянулась, готова любить,
И сладостно ласку душою испить…
Не знает, что жизнь на любовь так скупа,
…И кровь алой каплей, стекает с шипа…
С теплом!
Рецензия от:
Александр7255
2024-03-19 15:53:59
В облаках многострадальный,
Путь твоих коней…
Друг мой верный, друг мой дальний,
Помнишь обо мне?

Пролетаешь, проплываешь,
В небе надо мной…
Может, это мне киваешь,
Светлой головой?

Словно мёд, разлука, сладкий,
Разливает яд…
Знаю я, твоя палатка -
Дом и для меня…
С теплом!
Рецензия от:
Александр7255
2024-03-19 15:51:06
Так , якщо хтось когось обманув, то це не значить , що він дуже розумний , а значить, що йому довірили більше , ніж він того заслуговує
Рецензия от:
Тимошенко Олександр
2024-03-19 15:00:20
На форуме обсуждают
В одних тільки "Марусі Чурай" та "Берестечку" великої Ліни Костенко є відповіді на всі питання буття нашого народу, в тому числі (...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-19 09:23:19
"Кожен мав би зрозуміти, що для України її духовність, мова, література – це останній рубіж самозахисту, остання надія відстояти себе перед агрес(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-18 08:40:24
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.