ОГОЛОШЕННЯ до конкурсу "В солодкому полоні пристрасті"
Голосування №3 (ВМ-5)
Умови конкурсу "В солодкому полоні пристрасті"
Конкурс "Вільний мікрофон - 5"
Сейчас на сайте 2160 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
"Высказать слова своей души и правде отдать жизнь" (Латинская пословица)
Автор: Солнечная почта
Опубликовано: 2018-07-09 01:32:14

"І як напишеш, так уже і буде"...

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.

© Ліна Костенко

Количество читателей: 2044

Всего рецензий на эту публикацию: 84. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Поет не там, де бенкетують,
не за столом, не при столі –
йому стілець запропонують
лише підвівши до петлі,

і скажуть – Стань-но на весь зріст! –
і не дозволять гонорове,
сказати вже останнє слово,
яке виношував сто літ.

Така вже доля у поетів, –
Живуть у лепеті і трепеті,
немов з повісткою на суд,
як вічно крайні, вічно треті,
ще й на душі, як на трепе́ті,
у кожного по сто Іуд.

Бубнять забуті, з-під завалу
в надії, може, в юнака
заллється соромом щока,
в яку держава цілувала.

{Трепе́та – осика}

/Леонід Талалай/
2019-04-20 22:32:42 |
Я видихнув душу у слово,
на волю її відпустив.
— Ось тобі рима-підкова
і, вільному воля, прости.

А потім зустрів випадково
уже у столітті новім.
— Ну, як тобі, душе, у слові?
— Самотньо… як в тілі твоїм.

/Леонід Талалай/
2019-04-19 00:20:49 |
Я видихнув душу у слово,
на волю її відпустив.
— Ось тобі рима-підкова
і, вільному воля, прости.

А потім зустрів випадково
уже у столітті новім.
— Ну, як тобі, душе, у слові?
— Самотньо… як в тілі твоїм.

/Леонід Талалай/
2019-04-19 00:18:37 |
Придурюсь, що я не геніальний,
потім геніальним придурюсь
і нап’юсь у час відповідальний,
бо відповідальності боюсь.

Виростуть у мене, як в слона
вуха для солодкої локшини,
хоч все нижче падає ціна
на усе високе і безцінне.

Веселюсь на нашій не своїй,
де в садку вишневім коло хати
так співають-плачуть солов’ї,
ніби їм у Празі помирати.

І мені у скверику старому
навіть заздрить визнаний піїт,
котрий при здоров’ї кам’яному
дивиться із каменю на світ.

/Леонід Талалай/
2019-04-18 18:00:42 |
Линьте, римовані стріли,
В далеч Нової Епохи.
Тих, кому все зрозуміло,
Я не шаную нітрохи.

Їх вікова обережність
Вчила тихенько жити.
Що їм ота Безмежність?
З неї штанів не пошити.

Ані загнать у ворота,
Ані стовкти у ступі,
Ані покласти в рота,
Ані зварити в супі…

Зрілих думок незалежність —
Це підозрілі мотиви.
Вжитись душею в Безмежність
Ще не було директиви.

Скажуть такому: Бога
Слід вшанувати дарами,—
В кров розбиваючи ноги,
Він побіжить до храму.

Тіло зневаживши тлінне,
Рай занебесний вподоба —
І упаде на коліна,
І набиватиме лоба.

І на причілку дому
Хрестик поставить невміло…
Знову йому, як нікому,
Буде усе зрозуміло.

/Микола Руденко/
2019-04-18 17:48:28 |
Нічого, майже, крім золи,
в моїх поезіях немає.
Мені б в науку до бджоли,
яка над квіткою співає
і топче лапками вогонь,
а потім крильцями його
аж до нестями роздуває,
і кланяється, і за мить
сама іскринкою летить…

Мені б на пасіку в науку,
до вулика нагнути вухо,
піднявши раму, як віконце,
крізь мед поглянути на сонце,
а потім і бджолі у вічі
без сітки страху на обличчі…

/Леонід Талалай/
2019-04-17 02:18:52 |
Лист до запитання

Як я писав, ніхто не зможе,
я вам писав всю ніч вночі, –
і догоріли три свічі,
і догоріла іскра Божа.

Я вам писав аж до світання
в глухі часи,
в голодний піст.
Чому ж мій лист до запитання
лежить на пошті триста літ?

Уже і я німим поетом
своє відлежав і воскрес,
і марка стала раритетом
і вартістю, як мерседес,

а лист лежить на тій же пошті,
і ви не кличете у гості.
Ну, зачекайте, прийде день
і я таку посію паніку,
коли з’явлюсь гранітним пам’ятником
і прогуду до вас гранітом:
– А квіти де?..
Не бачу квітів…

/Леонід Талалай/
2019-04-10 17:20:23 |
П’ють і вітійствують піїти,
не можуть славу поділити,
один на одного кричать.
Чого кричати? Буде літо,
а потім осінь для курчат.

Чого ломитися у двері?
Усе закінчиться добром,
і буде все, як на папері, –
клянусь папером і пером.

І шана буде! Ще й яка:
лаврова дірка од вінка!
І пам’ять вічна!.. На два дні...
Похвалять критики піїта.
І так похвалять, що аж квіти
усі пов’януть у труні.

Згадає слава неборака,
слізьми покрапа над труною
і – все!.. І – дощик стороною,
і навіть друзям нічим плакать.

/Леонід Талалай/
2019-04-09 23:34:05 |
Перу-зазнайці не дано
за сьому глянути печатку,
йому здається, що воно,
як з побратимом, п’є вино
зі Словом, котре на початку.

Тому і хвалиться над стосами
паперу, списаного ним:
згорить Москва, згорить і Рим,
та не горітимуть рукописи!

Стара ця казочка, стара, –
вогонь гостріший від сокири,
і після нього ні пера,
ні успадкованої ліри, –
лише пустеля і над нею
лише міраж в очах Мойсея
та обгорілі корінці
тих слів, які були в кінці.

/Леонід Талалай/
2019-04-09 21:46:07 |
Я знов дорогу пригадав сліпу
Та бурю, котра небо колихала;
Грозу, що царювала у степу
І шаблями вогненними махала;

Та голови уярмлених волів,
Які тягнули в темряві мажару.
Рогаті силуети їх голів
Були, здається, витворені з жару.

А блискавка, упавши вдалині,
Звивалась полум’яною змією…
Навік запам’яталося мені:
Я народився з блискавки тієї.

Вона мені висвічує з пітьми
Обличчя неньки та солодкі груди.
В нічному небі котяться громи,
Неначе й там на возі їдуть люди.

Коли ж у полі темний вітер стих
І ранок дарував ясну годину,—
Я присмоктався до грудей отих,
Що виростили з блискавки людину…

Тепер я зек. Упавши у траву
Загнузданим в дроти мордовським літом,
Із серця кину блискавку живу —
Нехай вона летить над білим світом.

Нехай летить, узута в ураган,
На лихо всім тупим та безголовим.
Вона не шабля і не ятаган —
Вона летить, щоб стати просто Словом.

Десь дівчина роботу полиша
І томик мій горта над течією.
А Сонце бачить, як її душа
Народжується з блискавки тієї.

/Микола Руденко, "Естафета"/
2019-04-03 02:11:15 |
Чудуюся, коли згадаю те,
Як починав і як скінчити мушу.
Не знаю, чи вмирає, чи росте
Той світ, де плуг підняв цілинну душу.

Не знаю також, що то був за плуг.
Та добре бачу: в лірника — невдахи,
Що вивів на ріку казковий струг,
Обсіли серце променеві птахи.

Гойдає лірник птахів у собі,
Хоч сам того не відає достоту,
В якому краї та в якій плавбі
Віднайде він для них якусь роботу.

Живе бездомно, мов голодний тать.
Чужий для всіх на морі і на суші.
Але помре — і птахи полетять,
Щоб зорями засіять чесні душі.

/Микола Руденко/
2019-04-02 18:22:09 |
З нічого світ творився, із нічого
В душі моїй народиться рядок.
А потім випурхне — і замість нього
Лишається на серці холодок.

І так самотньо стане, так тривожно,
Неначе світ кінчається на тім —
І вже нічого врятувать не можна
Ні в домі грішному, ні у святім.

А потім знов оте нічоговічне
Розбудить зливу почуттів, думок —
І враз нікчемне, сіре, пересічне
Кудись відсунеться в глухий куток.

І зійде сонце — зійде просто в грудях,
Над серцем небо встане голубе.
І я пізнаю в незнайомих людях
Себе самого — вічного себе.

І зрозумію, що оте нічого
Не можна розгубить серед тривог,
Бо то є іскра сяєва святого,
Для котрого єдина назва — Бог.

/Микола Руденко/
2019-04-02 18:16:34 |
Ні перші, ні останні ролі грати
Не хочу ні у снах, ні наяву.
Замкнув себе за ребра, мов за грати, —
І так тепер живу.

На те, що нині діється довкола,
Ув’язнений поете, не зважай.
В собі самому обробляю поле —
Та чи зберу врожай?

Вигойдую в душі високе небо —
Ранкову синь далекого Дніпра.
Хай чужина живе сама для себе —
Не для мого пера.

Роки неволі — мов слизькі химери,
Зрадливі хвилі в морі неживім.
Чи допливу на протилежний берег,
І що там є на нім?

Недобрим гомоном болючу душу крає
Обкрадених ночей волога каламуть.
Не забувай про мене, рідний краю.
Кохана, не забудь.

А там чи перші ролі, чи останні —
Не цим болію в снах і наяву.
Десь випаду росою на світанні —
І в травах оживу.

І мріяти не кину в вирі, в русі
Як про найвище, про святе добро,
Щоб та росинка, в котрій оселюся,
Вернулася в Дніпро.

/Микола Руденко/
2019-04-01 17:04:01 |
Слова, накидані докупи,—
Давно вже справа не нова.
Передусім, які слова —
Вони живі чи тільки трупи?

П’яненькі лірники-поети
Співають нам про зло й добро.
Але приймають за Дніпро
Холодний плин німої Лети.

Пливе по річці мертве слово.
Кричить модерний віршобай:
— О милий Боже, видибай!
Ген сяє храм злотоголово…

Він справді сяє многі літа,—
Так то ж над батьківським Дніпром!
А вас привіз чужий пором
Туди, де плине мертва Лета.

/Микола Руденко/
2019-03-28 23:32:24 |
Слова, накидані докупи,—

Давно вже справа не нова.

Передусім, які слова —

Вони живі чи тільки трупи?



П’яненькі лірники-поети

Співають нам про зло й добро.

Але приймають за Дніпро

Холодний плин німої Лети.



Пливе по річці мертве слово.

Кричить модерний віршобай:

— О милий Боже, видибай!

Ген сяє храм злотоголово…



Він справді сяє многі літа,—

Так то ж над батьківським Дніпром!

А вас привіз чужий пором

Туди, де плине мертва Лета.



/Микола Руденко/
2019-04-19 00:26:00
Стало слово моє земним,
У клубочок згорнулася мрія.
Як не бийся, а жодна із рим
Занебесним теплом не гріє.

А колись же було, було…
Я, розсунувши неба клаптик,
Брав для віршів живе тепло
Із далеких галактик.

Нині вірші — не Божий дар.
Замішавши ромашки й блавати,
Кожен другий чи третій школяр
Вміє грамотно зримувати.

Буде човен в рядку й весло,
Неба синь і цвітіння жита.
Римування — просте ремесло,
Але жити зумійте, жити!

Не гладенько, як пише й живе
Балакучий спілчанський чиновник, —
Хай на гребінь штормовий пливе
Твій беззахисний човник.

Не заради спортивної гри
Чи тому, що вінок тобі любий.
Рот зав’яжуть, а ти говори.
Зуби виб’ють — кричи, беззубий.

І найвищою із нагород
Хай для тебе знову і знову
Буде твій закривавлений рот —
Значить є в тебе горде Слово.

А небесне воно чи земне,
Чи помре, чи злетить над світами —
Не питайте, люди, мене.
Доки я за дротами…

/Микола Руденко/
2019-03-28 23:29:34 |
Стало слово моє земним,

У клубочок згорнулася мрія.

Як не бийся, а жодна із рим

Занебесним теплом не гріє.



А колись же було, було…

Я, розсунувши неба клаптик,

Брав для віршів живе тепло

Із далеких галактик.



Нині вірші — не Божий дар.

Замішавши ромашки й блавати,

Кожен другий чи третій школяр

Вміє грамотно зримувати.



Буде човен в рядку й весло,

Неба синь і цвітіння жита.

Римування — просте ремесло,

Але жити зумійте, жити!



Не гладенько, як пише й живе

Балакучий спілчанський чиновник, —

Хай на гребінь штормовий пливе

Твій беззахисний човник.



Не заради спортивної гри

Чи тому, що вінок тобі любий.

Рот зав’яжуть, а ти говори.

Зуби виб’ють — кричи, беззубий.



І найвищою із нагород

Хай для тебе знову і знову

Буде твій закривавлений рот —

Значить є в тебе горде Слово.



А небесне воно чи земне,

Чи помре, чи злетить над світами —

Не питайте, люди, мене.

Доки я за дротами…



/Микола Руденко/
2019-04-19 00:24:47
Гарна підбірочка, дякую



Розкидали життя корчі,

Скрізь вибоїни, перепуття.

Та надія завжди присутня,

Ми ж навчаємось, ідучи.



Всього найкращого
2019-04-19 07:58:38

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
да пока и нет пока, мы на это без стыда, поглядим из далека...
Рецензия от: Стас Кривда
2019-05-21 09:26:16
Может так, друг мой, сложиться,
Что расщедрится царица:
И борща сготовит жбан
(Иль поможет ворожба),
Мясо мамонта вкуснее
Всех других, а борщ – краснее…
Во все времена, если царица не хотела помогать тащить тушу мамонта, или варить борщ, её меняли...А матриархат - выдумки писателей и поэтов...Всех благ, Стас!)))
Рецензия от: Юрий Роновский
2019-05-21 09:21:54
Сколько всего прекрасного дарит нам природа за один день)
Рецензия от: Романова Наташа
2019-05-21 09:20:17
На форуме обсуждают
Уррра!!!!(...)
Рецензия от: Анонимус
2019-05-21 09:12:51
Прийом віршів до конкурсу «В солодкому полоні пристрасті завершено.
Йде дооформлення сторінок.
Голосування почнеться 22.05.19 та триватиме 5 днів, п(...)
Рецензия от: Том де Кэт
2019-05-21 01:51:34
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.