Основа-Кафедра. Анализ. Обсуждение № 7 Автор: Светлана Осипова
Сейчас на сайте 5138 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
"Высказать слова своей души и правде отдать жизнь" (Латинская пословица)
Автор: Солнечная почта
Опубликовано: 2018-07-09 01:32:14

"І як напишеш, так уже і буде"...

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.

© Ліна Костенко



*****
Переглянути всю тему можна натиснувши нижче >>> " Читать все рецензии " >>>

Количество читателей: 3509

Всего рецензий на эту публикацию: 102. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Володимир Сосюра

Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.

Розкрив я до сонця вікно
й дивлюсь крізь проміння рої…
Я небо люблю, бо воно
нагадує очі твої.

І радісні квіти весни,
коли у садах солов’ї,
люблю я фіалки — вони
нагадують очі твої.

2019-09-05 10:56:57 |
Мов жертва щирості — життя,
мов молодечих крил
пружнавий тріск, як небуттям
укрився суходіл.
Ти ще на кінчику пера
возносишся увись.
А вже пора? Давно пора.
Спадаючи, молись.
Як жертва щирості, як кат
оговтаних бажань,
переминай за гранню грань,
чекаючи розплат —
за те, що марнував свій вік,
надміру неба праг,
що був людині чоловік
і друг, і брат, і враг.
І я найперше помолюсь.
І вдруге помолюсь.
І втрете помолюсь.
І в смерть
з землею поріднюсь.

/Василь Стус/
2019-09-04 00:36:24 |
Василь Стус
Отак живу: як мавпа серед мавп…

Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
1968

stus 1

* * *
2019-09-03 21:48:34 |
Життя ж коротке і шалене.
Летить, як цифри на табло.
Учора все було зелене.
Учора все іще було...

© Ліна Костенко
2019-09-03 17:04:38 |
Олена Степова
Смарагдом ліс впаде у глибінь річки.
Зірки волхвами спустяться у воду.
Дощі прядуть краплини у вервечки,
щоб колисати цього літа вроду.
Дуби гілки схрестили у колиску,
А липи, липи медом оцвітають.
Суниці треба висипати в миску,
хай зорі молоком їх заливають.
Достиглий хліб,
той, що на духмянім хмелю,
він, як місток, що нас веде до Раю-
вмочу у молоко, а потім в липень
суничний смак…і Всесвіт запалає.
2019-08-31 20:53:33 |
Тане гомін, мов туман ранковий.

Гасне захід. Вкруг — анітелень.

Над ланами висне спокій —

Голубливо-фіалковий —

і бадьорий супить брови день.



Пінна хмарка проплива — старою згадкою.

Казкою, що дійсністю жива.

Ми з товаришем накрились

Однією плащ-палаткою.

Надобраніч. Для солдата

Рано сонце устава.



Нахилившись над незвіданою тишею

Серця юного, забудь тривожний струм

Неспокою. Вже розмови рідшають,

Сплять однополчани. Мовкне друг.



Поки ранок нам на сурмі виграють,

Поки день днювальні прокричать.

Навіть в мріях для солдата міра є.

Час. Ховайтесь, зорі. Треба спать.

Василь Стус
2019-08-31 21:00:20
Богдан Томенчук
У цій іще серпневій тиші,
У небі, що крилом навпіл,
Усі дощі, як сиві вірші,
Давно присвячені тобі,
Усе таке ще споришеве,
Чи забрело у спориші...
В сади посходились дерева
В земного раю на межі...
Тут все небесне між земного,
У ноті цій, і в тім числі...
І в небесах немає Бога -
Він оселився на землі...
2019-08-31 10:44:10 |
Леся Українка
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, –
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, –
Що сльози там, де навіть крові мало!
2019-08-29 22:11:00 |
Величезну помилку робимо ми, коли намагаємося зрозуміти вірш. Вірш не потрібно розуміти, його потрібно відчувати, і його потрібно любити. Намагатися зрозуміти вірш – ніби торкатися троянди з безліччю шипів. Намагатися відчути вірш – ніби з любов’ю тримати в руках троянду без жодного шипа. А полюбити вірш – ніби тої ж миті стати самою красою й ароматом троянди.
Із творів Шрі Чинмоя(медитативна поезія)
2019-08-27 09:43:56 |
Я б хотіла писати вірші,
щоб сказати тобі у сні,
як я сильно тебе кохаю
і як сумно без тебе мені.

Я не вірю, що ти чекаєш
вісточку з неба в вікні,
але все ж я тебе кохаю,
я б хотіла вернутись в ті дні.

Тут немає високого пафосу
і майстерної гри у словах,
тут-надія моя непідкорена,
сірі хмарки в зелених очах..

автор: Вікторія Ханас
2019-08-20 10:51:23 |
Збірка "Журавлі прилетіли" (1940)



НЕБО ГАСНЕ



Небо гасне, блідне,

вітер і цвіти,

вечір, даль західна:

ти.



Блідий місяць, трави,

пісня солов’я,

хвилі шум ласкавий:

я.



Хмари над землею,

дальні зорі з тьми,

шепіт і алеї:

ми



(1939)



За матеріалами: Володимир Сосюра. Вибрані твори в двох томах. Том 1. Поетичні твори. Київ. Видавництво "Наукова думка", 2000, стор. 327.
2019-08-20 12:21:51
Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!
Ми компромісні зовні і в душі.
Сліпих ідей гливке болото місимо
І ліпимо кустарницькі вірші.

Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!
Нікого словом ми не обпечем.
А раді й тим, що «браво» і «бравісімо»
Гукає нам юрба тупих нікчем.

Ми компромісимо. О, як ми компромісимо!
Що забуваємо, де ми і де не ми.
Що і самі вже стали компромісами
І лиш умовно звемося людьми.

/Григорій Чубай/
2019-08-15 15:39:50 |
НАМ



Це мені й тобі

неба вишина,

квіти голубі,

радість весняна.



Це тобі й мені

віє знов і знов

в сонячнім огні

крилами любов.

(1938)



За матеріалами: Володимир Сосюра. Вибрані твори в двох томах. Том 1. Поетичні твори. Київ. Видавництво "Наукова думка", 2000, стор. 280.
2019-08-20 12:22:54
Не треба думати мізерно...
Безсмертя є ще де-не-де...
Хтось перевіяний, як зерно,
У ґрунт поезії впаде.

Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина.

/Ліна Костенко/
2019-07-30 16:56:37 |
словом про слово - дуже чудово!
2019-07-26 09:06:45 |


Не любить слово стимулів плечистих,

бо п'є натхнення тільки з рік пречистих.

Народ шукає в геніях себе.



/Ліна Костенко/
2019-07-29 21:50:54
Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

/Ліна Костенко/
2019-07-24 16:30:59 |
Поезія згубила камертон.

Хтось диригує ліктями й коліном.

Задеренчав і тон, і обертон,

і перша скрипка пахне нафталіном.

Поезія згубила камертон.

Перецвілась, бузкова і казкова.

І дивиться, як скручений пітон,

скрипковий ключ в лякливі очі слова.

У правди заболіла голова

од часнику, політики й гудрону.

Із правдою розлучені слова

кудись біжать по сірому перону.

Відходять вірші, наче поїзди.

Гримлять на рейках бутафорські строфи.

Але куди? Куди вони, куди?!

Поезія на грані катастрофи.

І чи зупиним, чи наздоженем?

Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...

Але ж вони в майбутнє порожнем!

Як ми у вічі глянемо нащадкам?!



/Ліна Костенко/
2019-09-04 17:00:53
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

/Ліна Костенко/
2019-07-24 16:27:16 |
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.

А підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. Її треба робить.



І приходять якісь безпардонні пронози.

Потираючи руки, беруться за все.

Поки геній стоїть, витираючи сльози,

метушлива бездарність отари свої пасе.



Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.

Сьоме небо своє пригинає собі суєта.

При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і є висота.



/Ліна Костенко/
2019-09-04 16:58:57
Перестань соромитися світла.
Подивись у небо й попроси…
Може, хтось тобі відсипле звідти
Блискіток захмарної роси…
Перестань на зойк відповідати.
І на долю плакатись дарма,
Уклонятись урочистим датам,
Наче й на кохання прав нема…
Не ціди проміннячко крізь сито…
Хай Господь…Його пріоритет…
Юність не зникає з депозиту,
Якщо власник акції — поет…

/Микола Дудар/
2019-07-17 22:53:13 |
Перестань соромитися світла.

Подивись у небо й попроси…

Може, хтось тобі відсипле звідти

Блискіток захмарної роси…

Перестань на зойк відповідати.

І на долю плакатись дарма,

Уклонятись урочистим датам,

Наче й на кохання прав нема…

Не ціди проміннячко крізь сито…

Хай Господь…Його пріоритет…

Юність не зникає з депозиту,

Якщо власник акції — поет…



/Микола Дудар/
2019-09-04 00:39:28

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Отличное по эмоциям и фабуле, хорошее по исполнению, Анатолий.
Рецензия от: Юлия Щербатюк
2019-09-21 13:49:12
Понравилось!
Рецензия от: Альгиз
2019-09-21 13:47:48
Симпатично.
Рецензия от: Юлия Щербатюк
2019-09-21 13:45:02
На форуме обсуждают
Джон Сміт

Вони ржали з депутата Гаврилюка, що він смішний селюк. Потім сказали, що треба парнєй із народа, селюк це не із народа, і зробили депута(...)
Рецензия от: Зрадонька
2019-09-21 12:06:26
Хроника одного Президента ...
21.09.2019 г.

Для Трампа встреча с Зеленским становится все токсичнее. Часть советников предлагают просто ее отменит(...)
Рецензия от: Зрадонька
2019-09-21 10:59:26
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.