UA
|
Уже недалечко червоне яєчко: Вербна неділя в історії та традиціях / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Опубликовано: 2023-10-15 12:54:48
В міцних обіймах самоти...
Є почуття такі прозорі,
Що, коли б з них відлити зорі,
Вони б світились, як небесні,—
Прямі вони, відкриті, чесні,
Ті почуття.
А в мене ні.
Вони десь там, у глибині,
То заболять, мов давня рана,
То душу вивернуть до дна
І запитають:
— Де кохана? —
А я не знаю, де вона.
/Платон Воронько/
*******
Переглянути всю тему можна натиснувши нижче >>> " Читати всі рецензії " >>>
Количество читателей: 560
Всего рецензий на эту публикацию: 18.
Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Чую, чую: обіймає жаль, –
За великим невимовна туга,
За незнаним!.. Ну, хоча б ножа
Та дорогу зоряну в подруги!
Та окраєць хліба у карман.
І пішов би босяком, гультяєм –
Хороше ж то нюхати туман, –
Аромат конвалій серед гаю!
Хороше ж то в пущах і степах
Спати ночі... Міряти дороги...
...Поцілунки вітру на губах...
...Сині крила тихої тривоги...
Марю, марю: – обіймає жаль,
За незнаним золотава туга...
Та нема дороги і ножа,
Тільки кицька на печі – подруга!
/Олекса ВЛИЗЬКО/
За великим невимовна туга,
За незнаним!.. Ну, хоча б ножа
Та дорогу зоряну в подруги!
Та окраєць хліба у карман.
І пішов би босяком, гультяєм –
Хороше ж то нюхати туман, –
Аромат конвалій серед гаю!
Хороше ж то в пущах і степах
Спати ночі... Міряти дороги...
...Поцілунки вітру на губах...
...Сині крила тихої тривоги...
Марю, марю: – обіймає жаль,
За незнаним золотава туга...
Та нема дороги і ножа,
Тільки кицька на печі – подруга!
/Олекса ВЛИЗЬКО/
2023-11-01 00:20:19 |
І знов, як перший чоловік,
усім тваринам дав я ймення:
я зорі сестрами нарік,
а місяць — побратим у мене.
І всяку душу я живу
нарік, натхненний, по вподобі,—
а сам на самоті живу:
моя душа — безводна Гобі.
В свічаді зоряного сна
я бачу добрі й злі години...
У кого серце віщуна,
тому не обіймать людини.
/Михайло Драй-Хмара/
усім тваринам дав я ймення:
я зорі сестрами нарік,
а місяць — побратим у мене.
І всяку душу я живу
нарік, натхненний, по вподобі,—
а сам на самоті живу:
моя душа — безводна Гобі.
В свічаді зоряного сна
я бачу добрі й злі години...
У кого серце віщуна,
тому не обіймать людини.
/Михайло Драй-Хмара/
2023-10-20 00:28:39 |
Як літати — то тільки душами.
Обійматися — то крильми.
…Посідаймо отут, під грушею,
де сиділи батьки й мами.
Поговоримо і помовчимо,
заспіваєм на все село.
І по-божому, і по-вовчому,
і по-всякому нам було.
Бо не сила, а доля зрушила
потихеньку — одна на всіх.
Посідаймо собі під грушею,
пом’янімо усіх живих.
Бо й самі вже у вирій линемо,
наче ниточка сирова.
От і був хоч на мить людиною,
яка плаче, а не вбива.
Василь Гірник
Обійматися — то крильми.
…Посідаймо отут, під грушею,
де сиділи батьки й мами.
Поговоримо і помовчимо,
заспіваєм на все село.
І по-божому, і по-вовчому,
і по-всякому нам було.
Бо не сила, а доля зрушила
потихеньку — одна на всіх.
Посідаймо собі під грушею,
пом’янімо усіх живих.
Бо й самі вже у вирій линемо,
наче ниточка сирова.
От і був хоч на мить людиною,
яка плаче, а не вбива.
Василь Гірник
2023-10-17 10:11:54 |
Дякую, Вам, за можливість почути в цих віршах голос справжніх патріотів українців. Доброго Вам здоров'я!
2023-10-16 16:31:20 |
Націлений у небо обеліск,
вода, як вічність, літепло струмує,
старий ясмин — оцвіттям весь німує,
а віддалі — німує чорний ліс,
а навпіл зламаний іржавий кріс
в граніт угрузлий — ніби розкошує.
І тільки мати сина вже не чує,
вже біль її старечий спопеливсь.
Вона сама. Вона сліпа — свічадом
осіннього промерзлого ставка
і висхла, вижовкла її рука
ще образи обмацує нерадо.
Бо де там син? Де Бог? Нема обох,
і смерть обсіла пустку, наче льох.
/Василь Стус/
вода, як вічність, літепло струмує,
старий ясмин — оцвіттям весь німує,
а віддалі — німує чорний ліс,
а навпіл зламаний іржавий кріс
в граніт угрузлий — ніби розкошує.
І тільки мати сина вже не чує,
вже біль її старечий спопеливсь.
Вона сама. Вона сліпа — свічадом
осіннього промерзлого ставка
і висхла, вижовкла її рука
ще образи обмацує нерадо.
Бо де там син? Де Бог? Нема обох,
і смерть обсіла пустку, наче льох.
/Василь Стус/
2023-10-15 18:08:51 |
їй говорять – це він. забирай його, забирай.
замість ока – діра. і замість серця – діра.
руки його стали холодними і твердими.
забирай, їй говорять, це ж ти його народила.
темрява коридору ховає її розгубленість і безсилість.
їй треба впізнати його за тим, що від нього лишилось.
вона соромиться свого тремтіння, своєї кволості.
хай би сказав хоч слово, вона упізнала б його за голосом.
за тим, як вона виношувала його і чекала,
за його першими дитячими іграшками і книжками.
за тим, як учився ходити, як закохувався нестямно.
за його улюбленими стравами і дорогими місцями.
за його дзвінками, такими спокійними, такими тривожними.
за його рухами, які бачить тепер у кожному перехожому.
за його знайомими шрамами, за його короткими снами.
хай би він просто на неї глянув, вона би точно його упізнала.
але її кваплять, немає часу, забирайте, ви ж його мати.
вона мовчить, бо й справді не може себе обманювати.
привезли їй хоча би тіло, в інших немає й тіла.
вона думає – коли я народжувала, хіба я такого хотіла.
коли я народжувала, якби ж я знала, що буде потому.
вона забирає його і везе додому.
вони їдуть до ранку, ніч оманлива і терпка.
він знову такий малий, що вона може втримати його на руках.
#таняпише
Тетяна Власова
замість ока – діра. і замість серця – діра.
руки його стали холодними і твердими.
забирай, їй говорять, це ж ти його народила.
темрява коридору ховає її розгубленість і безсилість.
їй треба впізнати його за тим, що від нього лишилось.
вона соромиться свого тремтіння, своєї кволості.
хай би сказав хоч слово, вона упізнала б його за голосом.
за тим, як вона виношувала його і чекала,
за його першими дитячими іграшками і книжками.
за тим, як учився ходити, як закохувався нестямно.
за його улюбленими стравами і дорогими місцями.
за його дзвінками, такими спокійними, такими тривожними.
за його рухами, які бачить тепер у кожному перехожому.
за його знайомими шрамами, за його короткими снами.
хай би він просто на неї глянув, вона би точно його упізнала.
але її кваплять, немає часу, забирайте, ви ж його мати.
вона мовчить, бо й справді не може себе обманювати.
привезли їй хоча би тіло, в інших немає й тіла.
вона думає – коли я народжувала, хіба я такого хотіла.
коли я народжувала, якби ж я знала, що буде потому.
вона забирає його і везе додому.
вони їдуть до ранку, ніч оманлива і терпка.
він знову такий малий, що вона може втримати його на руках.
#таняпише
Тетяна Власова
2023-10-15 19:15:50
Нечутно ходить вітер по землі,
цілує ніжним яблуням долоні.
Які тепер ми добрі і сумні,
які тепер ми серцем безборонні!
Як знаєм все, як хочемо не знать,
які чужі нам вихватки і пози.
І як в душі не хоче проминать
і все, і всі, побачені крізь сльози!
/Ліна Костенко, «Мадонна перехресть»/
цілує ніжним яблуням долоні.
Які тепер ми добрі і сумні,
які тепер ми серцем безборонні!
Як знаєм все, як хочемо не знать,
які чужі нам вихватки і пози.
І як в душі не хоче проминать
і все, і всі, побачені крізь сльози!
/Ліна Костенко, «Мадонна перехресть»/
2023-10-15 14:06:17 |
Одна. Одна роки й роки,
одна, самотніша за біль.
В очах ночують чумаки
і подушки хрустять, як сіль.
Кигиче чайка на плечі
і груди марять неозоре
відчути під собою море,
обійми вітру уночі.
Щоб хвилями ходило тіло,
злітали в небо чобітки
і розлітались подушки,
а доля гнулась і скрипіла.
/Леонід Талалай/
одна, самотніша за біль.
В очах ночують чумаки
і подушки хрустять, як сіль.
Кигиче чайка на плечі
і груди марять неозоре
відчути під собою море,
обійми вітру уночі.
Щоб хвилями ходило тіло,
злітали в небо чобітки
і розлітались подушки,
а доля гнулась і скрипіла.
/Леонід Талалай/
2023-10-15 14:02:09 |
Далі вірити у незворотність.
Вкотре втрачати чудову нагоду.
Жінка занурюється в самотність,
мов зрізана квітка в холодну воду.
Поночі відчувати дотичність.
Тьмяніє сумніву гілка вишнева.
Доки ви говорили про вічність
у місті розквітли теплі дерева.
Довго перетікати повітрю
над телефонною книгою вулиць,
переливатись червоною міддю,
голосом зрадниць,
співом відступниць.
Довго тепер не спати таксистам,
довго вичікувати при вокзалах.
Довго буде стояти над містом
запах дощу
і чорнозему запах.
Довго терпіти їм їхню нестерпність,
довго сприймати їм, ніби радість,
ґрунту вранішнього відвертість,
неба вечірнього безпорадність.
/Сергій Жадан/
Вкотре втрачати чудову нагоду.
Жінка занурюється в самотність,
мов зрізана квітка в холодну воду.
Поночі відчувати дотичність.
Тьмяніє сумніву гілка вишнева.
Доки ви говорили про вічність
у місті розквітли теплі дерева.
Довго перетікати повітрю
над телефонною книгою вулиць,
переливатись червоною міддю,
голосом зрадниць,
співом відступниць.
Довго тепер не спати таксистам,
довго вичікувати при вокзалах.
Довго буде стояти над містом
запах дощу
і чорнозему запах.
Довго терпіти їм їхню нестерпність,
довго сприймати їм, ніби радість,
ґрунту вранішнього відвертість,
неба вечірнього безпорадність.
/Сергій Жадан/
2023-10-15 13:56:38 |
Ти сам? Напризволяще? Тож існуй.
Збагни, що біди вічності не знають.
Вони з тобою разом почезають.
Тож білий світ за це благовістуй.
І порадій, що близиться спочин
твоїх веселих і сумних годин.
Прослалася дорога неозора
і в межиплетиві нових доріг
все, що згубив ти, все, що приберіг,
благословить будучина прозора.
/Василь Стус/
Збагни, що біди вічності не знають.
Вони з тобою разом почезають.
Тож білий світ за це благовістуй.
І порадій, що близиться спочин
твоїх веселих і сумних годин.
Прослалася дорога неозора
і в межиплетиві нових доріг
все, що згубив ти, все, що приберіг,
благословить будучина прозора.
/Василь Стус/
2023-10-15 13:48:41 |
один як перст у цьому світі
один як звір —
ні словеса несамовиті
ні поговір
ні в забутті ні в алфавіті
ні дар ні хрест —
один як звір у цьому світі
один як перст
банальна схема — чорна схима
сухий закон
врятується — бо в побратима
є телефон
бо в нього Довбушева вдача
душа гонка
цікава каже передача
і жду дзвінка
а в іншого інакше трішки
та все ж своє
і з нього ретязь як з опришка
дружина в’є
а ще один а ще одніша
а геть одна
в якої чаша найгіркіша
бо вже — до дна
а те невідання діточе
той херувим
що рідним голосом туркоче —
та хоровим
а білі руки перевиті
разком судин...
невже уперше в цьому світі
він сам-один
як мова — а не як розмова
котрій не вір
бо зойк розіпнутого слова
один як звір
невже уперше довелося
за стільки літ
почути — й не розчути досі
такий завіт:
множинна зірка Віфлеєму —
та кожен син
якого ми не впізнаємо
іде один
/Ігор Римарук, «Один»/
один як звір —
ні словеса несамовиті
ні поговір
ні в забутті ні в алфавіті
ні дар ні хрест —
один як звір у цьому світі
один як перст
банальна схема — чорна схима
сухий закон
врятується — бо в побратима
є телефон
бо в нього Довбушева вдача
душа гонка
цікава каже передача
і жду дзвінка
а в іншого інакше трішки
та все ж своє
і з нього ретязь як з опришка
дружина в’є
а ще один а ще одніша
а геть одна
в якої чаша найгіркіша
бо вже — до дна
а те невідання діточе
той херувим
що рідним голосом туркоче —
та хоровим
а білі руки перевиті
разком судин...
невже уперше в цьому світі
він сам-один
як мова — а не як розмова
котрій не вір
бо зойк розіпнутого слова
один як звір
невже уперше довелося
за стільки літ
почути — й не розчути досі
такий завіт:
множинна зірка Віфлеєму —
та кожен син
якого ми не впізнаємо
іде один
/Ігор Римарук, «Один»/
2023-10-15 13:46:03 |
Скрипка аж заходиться плачем,
До плеча притиснулась і грає.
Хто кому з нас підставля плече?
Я не знаю, скрипко, я не знаю,
Хто до кого під вечірній дзвін
З листопадом серця і колін
Підійшов із відчуттям вини.
Ми з тобою нерозлучна пара, —
Порожнеча чорного футляра
Дивиться на нас, як дві труни.
/Леонід Талалай, «Старий скрипаль»/
До плеча притиснулась і грає.
Хто кому з нас підставля плече?
Я не знаю, скрипко, я не знаю,
Хто до кого під вечірній дзвін
З листопадом серця і колін
Підійшов із відчуттям вини.
Ми з тобою нерозлучна пара, —
Порожнеча чорного футляра
Дивиться на нас, як дві труни.
/Леонід Талалай, «Старий скрипаль»/
2023-10-15 13:44:34 |
...Так довго знати країну, що пам’ятати часи,
Коли проїзд на метро був удвічі дешевший...
В небі горять перехняблені Терези,
І Стрілець з цього боку Землі виглядає, як вершник.
Місяць з’являється нагло, мов терорист, –
Не з того боку, і не за тим закрутом...
В цій країні я вільна – як вільним буває лист,
У шухляду вкинутий і до пори забутий.
Можна звернути з шляху і в парку на Ріверсайд
Хоч до ранку сидіти
і просто дивитись на Бруклін...
(В цій країні й без мене повнісінько всяких зайд,
На краях їх зору
я лиш ще одна "біла кукла".)
Анонімність і є свобода – не краденого "айді",
А лишень непотрібного, навіть в нічнім мотелі, –
Відчуття під ногами не тверді, і не води, –
А колишньої стелі.
От задля цього й долається океан
(Й виставляються Вежі, як кеглі, – на те, щоб збити...).
Я люблю цю країну – за те, що вона нічия,
Що вона не моя – і не мушу її любити.
/«New York, NY»,
Слова: Оксана Забужко,
Музика: Леся Тельнюк
Виконавець: Сестри Тельнюк/
Коли проїзд на метро був удвічі дешевший...
В небі горять перехняблені Терези,
І Стрілець з цього боку Землі виглядає, як вершник.
Місяць з’являється нагло, мов терорист, –
Не з того боку, і не за тим закрутом...
В цій країні я вільна – як вільним буває лист,
У шухляду вкинутий і до пори забутий.
Можна звернути з шляху і в парку на Ріверсайд
Хоч до ранку сидіти
і просто дивитись на Бруклін...
(В цій країні й без мене повнісінько всяких зайд,
На краях їх зору
я лиш ще одна "біла кукла".)
Анонімність і є свобода – не краденого "айді",
А лишень непотрібного, навіть в нічнім мотелі, –
Відчуття під ногами не тверді, і не води, –
А колишньої стелі.
От задля цього й долається океан
(Й виставляються Вежі, як кеглі, – на те, щоб збити...).
Я люблю цю країну – за те, що вона нічия,
Що вона не моя – і не мушу її любити.
/«New York, NY»,
Слова: Оксана Забужко,
Музика: Леся Тельнюк
Виконавець: Сестри Тельнюк/
2023-10-15 13:26:32 |
Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я – надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня,
залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий – несамовитий –
не Сезанн – не Ґоґен – не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він – це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я – вільний!
На добраніч, Свободо моя!
/Ліна Костенко, “Ван Гог”/
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я – надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня,
залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий – несамовитий –
не Сезанн – не Ґоґен – не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він – це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я – вільний!
На добраніч, Свободо моя!
/Ліна Костенко, “Ван Гог”/
2023-10-15 13:21:23 |
Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я – надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня,
залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий – несамовитий –
не Сезанн – не Ґоґен – не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він – це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я – вільний!
На добраніч, Свободо моя!
/Ліна Костенко, “Ван Гог”/
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я – надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня,
залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий – несамовитий –
не Сезанн – не Ґоґен – не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він – це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я – вільний!
На добраніч, Свободо моя!
/Ліна Костенко, “Ван Гог”/
2023-10-20 00:30:55
так багато очей у потрісканій стелі
так багато зіниць на нічних небесах
я хотів би жити в безлюдній пустелі
я хотів би бути пустелею сам
я ховав би сліди твої кварцом і вітром
напував би тебе водою оаз
а вигадлива fata morgana з повітря
будувала б міста нам – по місту на раз
і щодня нас вітала б нова столиця
невідомих облич і незнаних імен
було б небо там в зорях а не в зіницях
а за зорями – сотні нових ойкумен...
але fata morgana – лиш fata morgana
затискаєш пустелю у жменю пусту –
витікає пісок і зникає кохана
у зіницях чужих як вода у піску
і зникають сліди і оази і скелі
і міста і криниці і зорі з криниць
залишається ніч
залишається стеля
залишаюся я
назавжди
горілиць
/Юрій Іздрик/
так багато зіниць на нічних небесах
я хотів би жити в безлюдній пустелі
я хотів би бути пустелею сам
я ховав би сліди твої кварцом і вітром
напував би тебе водою оаз
а вигадлива fata morgana з повітря
будувала б міста нам – по місту на раз
і щодня нас вітала б нова столиця
невідомих облич і незнаних імен
було б небо там в зорях а не в зіницях
а за зорями – сотні нових ойкумен...
але fata morgana – лиш fata morgana
затискаєш пустелю у жменю пусту –
витікає пісок і зникає кохана
у зіницях чужих як вода у піску
і зникають сліди і оази і скелі
і міста і криниці і зорі з криниць
залишається ніч
залишається стеля
залишаюся я
назавжди
горілиць
/Юрій Іздрик/
2023-10-15 13:15:33 |
так багато очей у потрісканій стелі
так багато зіниць на нічних небесах
я хотів би жити в безлюдній пустелі
я хотів би бути пустелею сам
я ховав би сліди твої кварцом і вітром
напував би тебе водою оаз
а вигадлива fata morgana з повітря
будувала б міста нам – по місту на раз
і щодня нас вітала б нова столиця
невідомих облич і незнаних імен
було б небо там в зорях а не в зіницях
а за зорями – сотні нових ойкумен...
але fata morgana – лиш fata morgana
затискаєш пустелю у жменю пусту –
витікає пісок і зникає кохана
у зіницях чужих як вода у піску
і зникають сліди і оази і скелі
і міста і криниці і зорі з криниць
залишається ніч
залишається стеля
залишаюся я
назавжди
горілиць
/Юрій Іздрик/
так багато зіниць на нічних небесах
я хотів би жити в безлюдній пустелі
я хотів би бути пустелею сам
я ховав би сліди твої кварцом і вітром
напував би тебе водою оаз
а вигадлива fata morgana з повітря
будувала б міста нам – по місту на раз
і щодня нас вітала б нова столиця
невідомих облич і незнаних імен
було б небо там в зорях а не в зіницях
а за зорями – сотні нових ойкумен...
але fata morgana – лиш fata morgana
затискаєш пустелю у жменю пусту –
витікає пісок і зникає кохана
у зіницях чужих як вода у піску
і зникають сліди і оази і скелі
і міста і криниці і зорі з криниць
залишається ніч
залишається стеля
залишаюся я
назавжди
горілиць
/Юрій Іздрик/
2023-10-20 00:30:16
І строфи переставиш, як валізи.
Одну таки залишиш – і не ту.
І буде ніч. І хтось таки прилізе.
І принесе вино і самоту.
Розмова у диму, немов ікона –
В тих сповідях тебе рятує знов
Раптова, чорна трубка телефонна,
Таких же вимагаючи розмов.
Так, ніби захищаєшся… Навіщо?
Вкрай сміхотворна кожна із атак.
І розійдуться гості опівнічні.
І тиша буде. І напишеш так:
Дивись на мене. Говори до мене
З нічної тьми, з опівнічної тьми,
Бо це століття не таке й шалене,
Якщо ховає прірву між людьми…
/Василь Герасим’юк/
Одну таки залишиш – і не ту.
І буде ніч. І хтось таки прилізе.
І принесе вино і самоту.
Розмова у диму, немов ікона –
В тих сповідях тебе рятує знов
Раптова, чорна трубка телефонна,
Таких же вимагаючи розмов.
Так, ніби захищаєшся… Навіщо?
Вкрай сміхотворна кожна із атак.
І розійдуться гості опівнічні.
І тиша буде. І напишеш так:
Дивись на мене. Говори до мене
З нічної тьми, з опівнічної тьми,
Бо це століття не таке й шалене,
Якщо ховає прірву між людьми…
/Василь Герасим’юк/
2023-10-15 13:13:36 |
І строфи переставиш, як валізи.
Одну таки залишиш – і не ту.
І буде ніч. І хтось таки прилізе.
І принесе вино і самоту.
Розмова у диму, немов ікона –
В тих сповідях тебе рятує знов
Раптова, чорна трубка телефонна,
Таких же вимагаючи розмов.
Так, ніби захищаєшся… Навіщо?
Вкрай сміхотворна кожна із атак.
І розійдуться гості опівнічні.
І тиша буде. І напишеш так:
Дивись на мене. Говори до мене
З нічної тьми, з опівнічної тьми,
Бо це століття не таке й шалене,
Якщо ховає прірву між людьми…
/Василь Герасим’юк/
Одну таки залишиш – і не ту.
І буде ніч. І хтось таки прилізе.
І принесе вино і самоту.
Розмова у диму, немов ікона –
В тих сповідях тебе рятує знов
Раптова, чорна трубка телефонна,
Таких же вимагаючи розмов.
Так, ніби захищаєшся… Навіщо?
Вкрай сміхотворна кожна із атак.
І розійдуться гості опівнічні.
І тиша буде. І напишеш так:
Дивись на мене. Говори до мене
З нічної тьми, з опівнічної тьми,
Бо це століття не таке й шалене,
Якщо ховає прірву між людьми…
/Василь Герасим’юк/
2023-10-20 00:29:48
Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.
В прямом эфире
| Ах, этот чудесник май, Когда умчались морозы, В саду сирень наломай, Утри у любимой слёзы. И вовсе не хулиган, Но всё в голове смешалось, Сирень я брошу к ногам, И ты простишь эту шалость . |
| Рецензия от: Влад Каганов 2024-04-30 02:17:24 |
| Спс., друг. С удовольствием прочитала. Душевно и поэтично. Удач тебе и дальше. |
| Рецензия от: Чухнина Мария 2024-04-30 01:40:41 |
| Спс. Вспомнилась старая
песня: Тропинка узенькая вьется Через сугробы вдоль плетня. Я прохожу, а у колодца Судачат бабы про меня... Дальнейших творческих удач. |
| Рецензия от: Чухнина Мария 2024-04-30 01:38:32 |
На форуме обсуждают
| Рок, це те, без чого мені дуже важко. Завжди слухаю. А якщо сил замало - навушники, на повну і... батарейки заряджаються.)(...) |
| Рецензия от: Молчаливая 2024-04-29 14:55:02 |
| Люблю рок-музику. Люблю
слухати Фреді Меркурі.
Обожнюю Believer. Людмила Варавко, дякую вам за "тепло душі". Я неадекватна людина, т(...) |
| Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-25 11:58:28 |
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.