UA
|
Уже недалечко червоне яєчко: Вербна неділя в історії та традиціях / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Опубликовано: 2023-10-20 00:24:48
З-за грат…
Тему створено на підтримку українців, які перебувають
у російському полоні.
Відповідаючи на запитання, скільки ще українських
військовополонених залишається в російському
полоні Уповноважений Верховної ради з прав людини
Дмитро Лубінець сказав: «Багато. Цифра є. Публічно
ми її не називаємо». Інтерв’ю радіо «Свобода»,
01.09.2023.
«Щонайменше 10 тисяч українських військових
знаходяться в полоні», – голова ГО «Вояцький визвіл»
Наталія Єпіфанова, ефір Громадського радіо,
06.04.2023.
«Щодня російська федерація піддає тортурам наших
громадян. Цивільних заручників у російському полоні
перебуває понад 25 тисяч», – омбудсмен Дмитро
Лубінець, «Суспільне новини», 07.07.2023.
«Росія змушує воювати 60 тисяч українців з окупованої
території, точна кількість викрадених українських дітей
невідома. Росія створила 43 табори для
«перевиховання» українських дітей», – Дмитро
Лубінець, 12.08.2023.
«Катування українців є частиною держполітики рф», –
спецдоповідачка ООН, 11.09.2023.
«У наших співрозмовників в Женеві тремтіли руки,
коли вони слухали про звірства росіян», – Олександра
Мазур , ГО «Спільнота родин Оленівки», «Еспресо»,
18.10.2023.
«Близько 28 тисяч громадян України внесені до
єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих
обставин», – заступник міністра МВС Леонід Тимченко,
19.10.2023.
*******
«Я буду вмирати, та поки маю дихання в мені, я буду
змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця,
відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитись
тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих іскрах
дороги з чорної прірви в безсмертя…».
Іван Багряний «Людина біжить над прірвою».
Количество читателей: 1002
Всего рецензий на эту публикацию: 21.
Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії,
і глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,
ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.
/Василь Стус/
Сибір. І соловецькі келії,
і глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,
ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.
/Василь Стус/
2023-11-29 15:05:00 |
У Криму за період окупації переслідувань з політичних міркувань зазнали 305 осіб, серед них 205 – представники кримськотатарського народу.
147 осіб засуджені та відбувають покарання у колонії, з них 99 – кримські татари.
За даними правозахисників, 34 особи мають обмеження чи випробувальний термін, з них 19 – кримські татари.
35 політв’язнів перебувають у СІЗО, з них 24 – кримські татари.
Звільнено 53 особи, з них 33 – кримські татари. Переслідуються 32 особи, з них 26 – кримські татари.
У тимчасово окупованому Криму за останні 9,5 років зареєстровані понад 5 тисяч порушень прав людини, і переважно вони стосуються представників кримськотатарського народу.
За період окупації Криму загинуло 60 осіб, з яких 28 – представники кримськотатарського народу.
21 жертва насильницьких зникнень за період окупації Криму, 15 з яких – представники кримськотатарського народу.
Політичних переслідувань зазнали 19 кримських журналістів, 16 з них і досі перебувають за ґратами.
Джерела:
КримSOS, 02.11.2023.
Укрінформ, 03.11.2023.
Кримськотатарський ресурсний центр, 05.11.2023.
147 осіб засуджені та відбувають покарання у колонії, з них 99 – кримські татари.
За даними правозахисників, 34 особи мають обмеження чи випробувальний термін, з них 19 – кримські татари.
35 політв’язнів перебувають у СІЗО, з них 24 – кримські татари.
Звільнено 53 особи, з них 33 – кримські татари. Переслідуються 32 особи, з них 26 – кримські татари.
У тимчасово окупованому Криму за останні 9,5 років зареєстровані понад 5 тисяч порушень прав людини, і переважно вони стосуються представників кримськотатарського народу.
За період окупації Криму загинуло 60 осіб, з яких 28 – представники кримськотатарського народу.
21 жертва насильницьких зникнень за період окупації Криму, 15 з яких – представники кримськотатарського народу.
Політичних переслідувань зазнали 19 кримських журналістів, 16 з них і досі перебувають за ґратами.
Джерела:
КримSOS, 02.11.2023.
Укрінформ, 03.11.2023.
Кримськотатарський ресурсний центр, 05.11.2023.
2023-11-24 17:18:10 |
У Криму за період окупації переслідувань з політичних міркувань зазнали 305 осіб, серед них 205 – представники кримськотатарського народу.
147 осіб засуджені та відбувають покарання у колонії, з них 99 – кримські татари.
За даними правозахисників, 34 особи мають обмеження чи випробувальний термін, з них 19 – кримські татари.
35 політв’язнів перебувають у СІЗО, з них 24 – кримські татари.
Звільнено 53 особи, з них 33 – кримські татари. Переслідуються 32 особи, з них 26 – кримські татари.
У тимчасово окупованому Криму за останні 9,5 років зареєстровані понад 5 тисяч порушень прав людини, і переважно вони стосуються представників кримськотатарського народу.
За період окупації Криму загинуло 60 осіб, з яких 28 – представники кримськотатарського народу.
21 жертва насильницьких зникнень за період окупації Криму, 15 з яких – представники кримськотатарського народу.
Політичних переслідувань зазнали 19 кримських журналістів, 16 з них і досі перебувають за ґратами.
Джерела:
КримSOS, 02.11.2023.
Укрінформ, 03.11.2023.
Кримськотатарський ресурсний центр, 05.11.2023.
147 осіб засуджені та відбувають покарання у колонії, з них 99 – кримські татари.
За даними правозахисників, 34 особи мають обмеження чи випробувальний термін, з них 19 – кримські татари.
35 політв’язнів перебувають у СІЗО, з них 24 – кримські татари.
Звільнено 53 особи, з них 33 – кримські татари. Переслідуються 32 особи, з них 26 – кримські татари.
У тимчасово окупованому Криму за останні 9,5 років зареєстровані понад 5 тисяч порушень прав людини, і переважно вони стосуються представників кримськотатарського народу.
За період окупації Криму загинуло 60 осіб, з яких 28 – представники кримськотатарського народу.
21 жертва насильницьких зникнень за період окупації Криму, 15 з яких – представники кримськотатарського народу.
Політичних переслідувань зазнали 19 кримських журналістів, 16 з них і досі перебувають за ґратами.
Джерела:
КримSOS, 02.11.2023.
Укрінформ, 03.11.2023.
Кримськотатарський ресурсний центр, 05.11.2023.
2023-11-24 17:18:09 |
А скільки ще військовополонених залишаються в полоні ВСУ)))Так…Ви не очулися.Бо при такому безглуздому командуванні і руководстві командуванням так воно і є.Коли воїн посилає до дупи командора і виконує завдання так як вважає за потрібне зі своїми побратимами….Так ми і тримаємося.З нас утримання НУЛІВ,з ВАС натиск на БЕЗВОДПОВІДАЛЬНИХ правителів…Ок?
2023-11-21 22:01:27 |
Ок, Максиме. Але на жаль, суспільство під час війни має обмежений вплив на безвідповідальних правителів. Тим не менш, українці допомагають та працюють на перемогу в міру своїх сил і можливостей (звісно, якщо говорити про нормальних людей нашого суспільства; взивати до ватників та відвертих неадекватів немає жодного сенсу).
В тилу добре відомі озвучені Вами проблеми. Жарти на цю тему вважаю недоречними - було би смішно, якби не так гірко від втрат на фронті та стану забезпечення війська...
Так, дійсно, найголовніше завдання суспільства - змусити "правителів" переорієнтувати внутрішню економіку на військові рейки. Без цього війну не виграти...
В тилу добре відомі озвучені Вами проблеми. Жарти на цю тему вважаю недоречними - було би смішно, якби не так гірко від втрат на фронті та стану забезпечення війська...
Так, дійсно, найголовніше завдання суспільства - змусити "правителів" переорієнтувати внутрішню економіку на військові рейки. Без цього війну не виграти...
2023-11-24 15:58:44
В тюрмі мені страшливі сняться сни,
Та й чи то сни лишень – і сам не знаю,
Такі виразні та тривкі вони,
Такий несонний біль мені вчиняють.
Найтяжчі муки, лютії тортури,
Які лиш людям люди завдавали,
І ті, що в них страждали і вмирали,
Заповнюють тюрми моєї мури.
Мов рій, товпляться привиди криваві:
Страшні злочинці і святі герої,
І рани їх я бачу мов наяві.
І з ран тих наче грім лунає в моїй
Душі: «І нам частину співстраждання,
Частину пісні за важке кохання!»
40
Христос, бичами зсічений, криваві
Терни в волоссю, хрест свій приволік;
В руках, ногах від гвоздів діри ржаві,
Стоїть і шепче: «Ось я, чоловік!»
Джордано Бруно на кострі горючім,
З язиком, щойно вирваним кліщами,
З тілом, від свіжих ще тортур болючим,
Глядить у жар під своїми стопами.
І Кампанелла висить на тортурах:
Двадцятий раз йому друхочуть кості,
Сустави крутять і печуть підошви.
І з стогоном глухим, несвітським, в мурах
Тюремних віє щось, мов легіт в полю:
«Се муки й кров за світло, поступ, волю!»
41
А за що ж ми терпіли муки й мерли? –
Нова громада стогне відкись зліва. –
Ми – гній історії, ми – негатива, –
Чи ж в нас не людське тіло, з дроту нерви?»
Ось Даміян. Яку приняв він муку
За те, що короля ранив блудного!
В іспанських чоботях ламали ноги,
На сірковім огні палили руку,
Горючими кліщами тіло рвали,
І олово та сірку в свіжі рани
Лили, і кіньми рвали й чвертували!
«Цілу годину я вмирав, тирани!
Посивів з болю!» І було се вчера,
В Парижі славнім, в вік Руссо й Вольтера.
42
Ось Гонта йде, ввесь синій від побою,
З відтятим язиком і рукою;
Його садять на розжарену шину
І шкуру друть, аж всю обдерли спину.
А далі сотні, тисячі проходять
Кривавих тіней німо надо мнов:
Їх б’ють, рвуть, палять, в колесо городять,
І в ямі коденській булькоче кров.
Проч, проч, нещасні тіні, спіть спокійно
В могилах своїх темних, позабутих!
Чи ж мало людськості мук ваших лютих,
Щоб з вами й ми терпіли ще подвійно?
Пропав вже час тортур і мук таких!
Спіть, не тривожте наших серць м’яких!
43
Минув час мук? Брехня! Чи ж давній час,
Як гибли Пестель, Каракозов, Соня?
Як мучивсь Достоєвський і Тарас?
Хіба ж тепер вже кандали не дзвонять?
Хіба різки ще не свистять у вас?
Цілими селами в тюрму не гонять?
Хіба гармати мідних гирл не клонять
Над містом, всіх готові зжерти враз?
М’які серця в вас, бо трусливі вчасті!
А звір зневаги до людей, і власті,
І тьма росте і висить над вами!
Ми, його жертви, вас звемо з могили:
«Не м’якніть без часу! Гартуйте сили!
Гоніте звіра, бийте, рвіть зубами!»
/Іван Франко, "З вершин і низин",
Тюремні сонети: 39 – 43. Криваві сни.
22 вересня 1889/
_____________________________
Примітки
Джордано Бруно (1548 – 1600) – італійський філософ, спалений в Римі як єретик за вироком папської інквізиції. Його ім’я стало символом боротьби проти католицького мракобісся, тому папа Іоан Павло 2-й, бажаючи надати католицькій церкві більш людського обличчя, наказав його реабілітувати.
Кампанелла Томазо (1568 – 1639) – італійський філософ-утопіст. Католицькі інженери людських душ запідозрили його у єресі й люто катували (1597), а потім засудили на довічне ув’язнення, з якого він відбув 31 рік (1597 – 1628). До нього програма гуманізації обличчя католицької церкви ще не дійшла.
Даміян – тобто Дамієн (1714–1757), який вчинив замах на Людовика XV і був жорстоко покараний.
Гонта Іван (1705 – 1768) – герой визвольної боротьби українського народу проти Польщі, один з керівників Коліївщини 1768 р. Страчений поляками в с.Серби (Гонтівка) Вінницької області.
в ямі коденській – в селі Кодня біля Житомира в 1768 році поляки страчували українців – учасників антипольського повстання.
Пестель Павло Іванович (1793 – 1825) – один з керівників повстання декабристів в Росії, повішений у Петербурзі.
Каракозов Дмитро Володимирович (1840–1866) – російський революціонер. 4 квітня 1866 р. зробив невдалий замах на Олександра II. Повішений у Петербурзі.
Соня – мається на увазі Перовська Софія Львівна (1853–1881) – російська революціонерка-народниця, організатор вдалого замаху на імператора Олександра 2-го. Повішена у Петербурзі.
Достоєвський Федір Михайлович (1821 – 1881) – російський письменник. За читання нелегальної літератури засуджений до страти, яку в останній момент замінили на каторгу. Він відбув 4 роки каторги (1850 – 1854) і 6 років заслання (до 1859 р.).
Тарас Шевченко (1814 – 1861), український поет і художник. 10 років (1847 – 1857) поневірявся на засланні як рядовий солдат.
Та й чи то сни лишень – і сам не знаю,
Такі виразні та тривкі вони,
Такий несонний біль мені вчиняють.
Найтяжчі муки, лютії тортури,
Які лиш людям люди завдавали,
І ті, що в них страждали і вмирали,
Заповнюють тюрми моєї мури.
Мов рій, товпляться привиди криваві:
Страшні злочинці і святі герої,
І рани їх я бачу мов наяві.
І з ран тих наче грім лунає в моїй
Душі: «І нам частину співстраждання,
Частину пісні за важке кохання!»
40
Христос, бичами зсічений, криваві
Терни в волоссю, хрест свій приволік;
В руках, ногах від гвоздів діри ржаві,
Стоїть і шепче: «Ось я, чоловік!»
Джордано Бруно на кострі горючім,
З язиком, щойно вирваним кліщами,
З тілом, від свіжих ще тортур болючим,
Глядить у жар під своїми стопами.
І Кампанелла висить на тортурах:
Двадцятий раз йому друхочуть кості,
Сустави крутять і печуть підошви.
І з стогоном глухим, несвітським, в мурах
Тюремних віє щось, мов легіт в полю:
«Се муки й кров за світло, поступ, волю!»
41
А за що ж ми терпіли муки й мерли? –
Нова громада стогне відкись зліва. –
Ми – гній історії, ми – негатива, –
Чи ж в нас не людське тіло, з дроту нерви?»
Ось Даміян. Яку приняв він муку
За те, що короля ранив блудного!
В іспанських чоботях ламали ноги,
На сірковім огні палили руку,
Горючими кліщами тіло рвали,
І олово та сірку в свіжі рани
Лили, і кіньми рвали й чвертували!
«Цілу годину я вмирав, тирани!
Посивів з болю!» І було се вчера,
В Парижі славнім, в вік Руссо й Вольтера.
42
Ось Гонта йде, ввесь синій від побою,
З відтятим язиком і рукою;
Його садять на розжарену шину
І шкуру друть, аж всю обдерли спину.
А далі сотні, тисячі проходять
Кривавих тіней німо надо мнов:
Їх б’ють, рвуть, палять, в колесо городять,
І в ямі коденській булькоче кров.
Проч, проч, нещасні тіні, спіть спокійно
В могилах своїх темних, позабутих!
Чи ж мало людськості мук ваших лютих,
Щоб з вами й ми терпіли ще подвійно?
Пропав вже час тортур і мук таких!
Спіть, не тривожте наших серць м’яких!
43
Минув час мук? Брехня! Чи ж давній час,
Як гибли Пестель, Каракозов, Соня?
Як мучивсь Достоєвський і Тарас?
Хіба ж тепер вже кандали не дзвонять?
Хіба різки ще не свистять у вас?
Цілими селами в тюрму не гонять?
Хіба гармати мідних гирл не клонять
Над містом, всіх готові зжерти враз?
М’які серця в вас, бо трусливі вчасті!
А звір зневаги до людей, і власті,
І тьма росте і висить над вами!
Ми, його жертви, вас звемо з могили:
«Не м’якніть без часу! Гартуйте сили!
Гоніте звіра, бийте, рвіть зубами!»
/Іван Франко, "З вершин і низин",
Тюремні сонети: 39 – 43. Криваві сни.
22 вересня 1889/
_____________________________
Примітки
Джордано Бруно (1548 – 1600) – італійський філософ, спалений в Римі як єретик за вироком папської інквізиції. Його ім’я стало символом боротьби проти католицького мракобісся, тому папа Іоан Павло 2-й, бажаючи надати католицькій церкві більш людського обличчя, наказав його реабілітувати.
Кампанелла Томазо (1568 – 1639) – італійський філософ-утопіст. Католицькі інженери людських душ запідозрили його у єресі й люто катували (1597), а потім засудили на довічне ув’язнення, з якого він відбув 31 рік (1597 – 1628). До нього програма гуманізації обличчя католицької церкви ще не дійшла.
Даміян – тобто Дамієн (1714–1757), який вчинив замах на Людовика XV і був жорстоко покараний.
Гонта Іван (1705 – 1768) – герой визвольної боротьби українського народу проти Польщі, один з керівників Коліївщини 1768 р. Страчений поляками в с.Серби (Гонтівка) Вінницької області.
в ямі коденській – в селі Кодня біля Житомира в 1768 році поляки страчували українців – учасників антипольського повстання.
Пестель Павло Іванович (1793 – 1825) – один з керівників повстання декабристів в Росії, повішений у Петербурзі.
Каракозов Дмитро Володимирович (1840–1866) – російський революціонер. 4 квітня 1866 р. зробив невдалий замах на Олександра II. Повішений у Петербурзі.
Соня – мається на увазі Перовська Софія Львівна (1853–1881) – російська революціонерка-народниця, організатор вдалого замаху на імператора Олександра 2-го. Повішена у Петербурзі.
Достоєвський Федір Михайлович (1821 – 1881) – російський письменник. За читання нелегальної літератури засуджений до страти, яку в останній момент замінили на каторгу. Він відбув 4 роки каторги (1850 – 1854) і 6 років заслання (до 1859 р.).
Тарас Шевченко (1814 – 1861), український поет і художник. 10 років (1847 – 1857) поневірявся на засланні як рядовий солдат.
2023-11-19 17:14:57 |
У сірих бушлатах, німі, як раби,
Голодні, знесилені, гнані,
Ми зносим нестерпне знущання, аби
Сконати у тому знущанні.
Невладний над нами ні голод, ні страх,
Хоч ми безборонні і голі,—
Вже краще загинути в концтаборах,
Ніж бути рабами — на волі!
І хоч посіпаки, лютіші за псів,
Готові з нас жили сотати,
Ми мужньо, тамуючи праведний гнів,
Підемо на муки й на страти.
Ми в'язні, але не безмовні раби,
Дарма, що закуті в кайдани,—
З ненавистю дивимось в очі судьби,
Ми — каторжани!
/Іван Гнатюк, "Каторжани"/
Голодні, знесилені, гнані,
Ми зносим нестерпне знущання, аби
Сконати у тому знущанні.
Невладний над нами ні голод, ні страх,
Хоч ми безборонні і голі,—
Вже краще загинути в концтаборах,
Ніж бути рабами — на волі!
І хоч посіпаки, лютіші за псів,
Готові з нас жили сотати,
Ми мужньо, тамуючи праведний гнів,
Підемо на муки й на страти.
Ми в'язні, але не безмовні раби,
Дарма, що закуті в кайдани,—
З ненавистю дивимось в очі судьби,
Ми — каторжани!
/Іван Гнатюк, "Каторжани"/
2023-10-31 10:30:10 |
Я – випадок. Я із закону випав
І впав у винятковість, як у сон.
Але не любить винятків закон.
Хоча – хіба це вибрик? виклик? випад?
І все ж я, випаденець, під замком
Сиджу собі, некондиційний виплід,
Складаю іспит на циганський випіт
(Колись би вже….. корова язиком).
Бо що як всі захочуть випадати?
Хто зможе випадущім раду дати?
Ніхто. Ніде. Ніколи. Далебі!
Невесело величині зникомій
У світі строгих регул і законів.
І все ж я – випадок. Сам по собі.
/Іван Світличний, "Випадковий сонет"/
І впав у винятковість, як у сон.
Але не любить винятків закон.
Хоча – хіба це вибрик? виклик? випад?
І все ж я, випаденець, під замком
Сиджу собі, некондиційний виплід,
Складаю іспит на циганський випіт
(Колись би вже….. корова язиком).
Бо що як всі захочуть випадати?
Хто зможе випадущім раду дати?
Ніхто. Ніде. Ніколи. Далебі!
Невесело величині зникомій
У світі строгих регул і законів.
І все ж я – випадок. Сам по собі.
/Іван Світличний, "Випадковий сонет"/
2023-10-31 09:11:26 |
Туга стінами стояла на могилах,
як тумани перед світом;
мати сива там до сина говорила...
бо пололи разом жито:
«Чом, сину, зажурився,
ніби вечір похилився
аж од хмари, аж од лану
на могили та церкви,
на яри...
в ріку криваву,
що полоще черепи і кістяки,
наче криги, биті, ламані шматки?»
«Мила ненько, біла вишне!
Снився сон мені, як диво:
мов ти жито жати вийшла,
як у гай на буйну ниву.
Не одну годину жала
золоту пашню у полі,
силу снопів нав’язала
й поколола ноги голі.
На сніп сіла спочивати,
а шуліка десь із яру
впав на груди тобі, мати! —
ніби камінь з гори вдарив...
Вирвав серце тобі тепле
й до криниці, що під лісом,
поніс яром, далі — степом...
На високім сів горісі,
що над цямрину схилився.
Наче зорі вночі в кручу,
кров котилась у криницю —
у безодню неминучу.
Як загавкали ж лисиці
у тумані вранці яром,
то шуліка у криницю
кинув серце твоє, мамо!
На шляхах середохресних
до стовпа я був прикутий,
ти ж кривавила десь верстви,
вся обірвана, роззута;
повертала груди рвані
все на північ, а не в вирій
і кричала у нестямі:
«Верніть серце моє, звірі!»
Туга рядна вистилала у степу,
а ніч полами змітала
повні зорі в рядна чорні —
пашню миту, золоту.
Син та мати над степами
і над зорями в рядні
коло місяця стояли,
ніби в кадобі на дні.
А ярами вовки грали,
над кривавою рікою —
білі зуби полоскали
віковою глибиною.
/Тодось Осмачка, «ВІЙНА», 1921/
як тумани перед світом;
мати сива там до сина говорила...
бо пололи разом жито:
«Чом, сину, зажурився,
ніби вечір похилився
аж од хмари, аж од лану
на могили та церкви,
на яри...
в ріку криваву,
що полоще черепи і кістяки,
наче криги, биті, ламані шматки?»
«Мила ненько, біла вишне!
Снився сон мені, як диво:
мов ти жито жати вийшла,
як у гай на буйну ниву.
Не одну годину жала
золоту пашню у полі,
силу снопів нав’язала
й поколола ноги голі.
На сніп сіла спочивати,
а шуліка десь із яру
впав на груди тобі, мати! —
ніби камінь з гори вдарив...
Вирвав серце тобі тепле
й до криниці, що під лісом,
поніс яром, далі — степом...
На високім сів горісі,
що над цямрину схилився.
Наче зорі вночі в кручу,
кров котилась у криницю —
у безодню неминучу.
Як загавкали ж лисиці
у тумані вранці яром,
то шуліка у криницю
кинув серце твоє, мамо!
На шляхах середохресних
до стовпа я був прикутий,
ти ж кривавила десь верстви,
вся обірвана, роззута;
повертала груди рвані
все на північ, а не в вирій
і кричала у нестямі:
«Верніть серце моє, звірі!»
Туга рядна вистилала у степу,
а ніч полами змітала
повні зорі в рядна чорні —
пашню миту, золоту.
Син та мати над степами
і над зорями в рядні
коло місяця стояли,
ніби в кадобі на дні.
А ярами вовки грали,
над кривавою рікою —
білі зуби полоскали
віковою глибиною.
/Тодось Осмачка, «ВІЙНА», 1921/
2023-10-29 19:16:57 |
Десь далеко єсть країна
Пишна, вільна, щастям горда,
Кожний там живе щасливо —
Держиморда, держиморда.
В тій країні люблять волю,
Всяк її шука по змозі
І про неї розмовляє —
У острозі, у острозі.
Там усяк говорить правду
Непідкупними устами,
Там за правду щира дяка —
Батогами, батогами.
Там неправді та злочинству
Не вважають і на волос,
Там злочинних зараз лають —
Та не вголос, та не вголос.
Там уряд "блюде" закони,
Дба про всіх, немов про рідних,
За провинності ж карає —
Тільки бідних, тільки бідних.
Суд там скорий: як ти винен,
То зашлють "без проволочки",
А не винен, то й відпустять —
Без сорочки, без сорочки.
В тій країні всякий може
По заслузі шани ждати:
Там на те хрести й медалі —
Для багатих, для багатих.
Там тверезість у повазі,
Видно скрізь тверезу спілку,
Всі там п'ють самую воду —
Та горілку, та горілку.
Там всі люди роботящі,
Там нарівні з мужиками
Всі пани працюють щиро —
Язиками, язиками.
Там широка воля слову:
Кожний пише все, що знає,
А цензура ліберальна —
Все черкає, все черкає.
Там письменникам за працю
Сам уряд складає дяку
І з тріумфом їх провадить —
В Сибіряку, в Сибіряку.
Там говорять по-французьки
Не то значні, а й лакеї,
А пани всі мови знають —
Крім своєї, крім своєї.
Там зійшлися всі народи:
Москалі, "хахли", поляки,
І живуть вони так дружно —
Як собаки, як собаки.
Там живе племін усяких
Престрашенна мішанина,
І за те той край зоветься —
Русь єдина, Русь єдина.
/Володимир Самійленко, "Ельдорадо",
3 січня 1886/
Пишна, вільна, щастям горда,
Кожний там живе щасливо —
Держиморда, держиморда.
В тій країні люблять волю,
Всяк її шука по змозі
І про неї розмовляє —
У острозі, у острозі.
Там усяк говорить правду
Непідкупними устами,
Там за правду щира дяка —
Батогами, батогами.
Там неправді та злочинству
Не вважають і на волос,
Там злочинних зараз лають —
Та не вголос, та не вголос.
Там уряд "блюде" закони,
Дба про всіх, немов про рідних,
За провинності ж карає —
Тільки бідних, тільки бідних.
Суд там скорий: як ти винен,
То зашлють "без проволочки",
А не винен, то й відпустять —
Без сорочки, без сорочки.
В тій країні всякий може
По заслузі шани ждати:
Там на те хрести й медалі —
Для багатих, для багатих.
Там тверезість у повазі,
Видно скрізь тверезу спілку,
Всі там п'ють самую воду —
Та горілку, та горілку.
Там всі люди роботящі,
Там нарівні з мужиками
Всі пани працюють щиро —
Язиками, язиками.
Там широка воля слову:
Кожний пише все, що знає,
А цензура ліберальна —
Все черкає, все черкає.
Там письменникам за працю
Сам уряд складає дяку
І з тріумфом їх провадить —
В Сибіряку, в Сибіряку.
Там говорять по-французьки
Не то значні, а й лакеї,
А пани всі мови знають —
Крім своєї, крім своєї.
Там зійшлися всі народи:
Москалі, "хахли", поляки,
І живуть вони так дружно —
Як собаки, як собаки.
Там живе племін усяких
Престрашенна мішанина,
І за те той край зоветься —
Русь єдина, Русь єдина.
/Володимир Самійленко, "Ельдорадо",
3 січня 1886/
2023-10-29 19:04:49 |
І знов обвугленими сірниками
на сірих мурах сірі дні значу,
і без кінця топчу тюремний камінь,
і туги напиваюсь досхочу.
Напившись, запрягаю коні в шори
і доганяю молоді літа,
лечу в далекі голубі простори,
де розцвітала юність золота.
— Вернітеся, благаю, хоч у гості!
— Не вернемось! — гукнули з далені.
Я на калиновім заплакав мості
і знов побачив мури ці сумні,
і клаптик неба, розп’ятий на гратах,
і нездріманне око у «вовчку»...
Ні, ні, на вороних уже не грати:
я — в кам’янім, у кам’янім мішку.
/Михайло Драй-Хмара, Колима, 1937/
на сірих мурах сірі дні значу,
і без кінця топчу тюремний камінь,
і туги напиваюсь досхочу.
Напившись, запрягаю коні в шори
і доганяю молоді літа,
лечу в далекі голубі простори,
де розцвітала юність золота.
— Вернітеся, благаю, хоч у гості!
— Не вернемось! — гукнули з далені.
Я на калиновім заплакав мості
і знов побачив мури ці сумні,
і клаптик неба, розп’ятий на гратах,
і нездріманне око у «вовчку»...
Ні, ні, на вороних уже не грати:
я — в кам’янім, у кам’янім мішку.
/Михайло Драй-Хмара, Колима, 1937/
2023-10-28 16:21:36 |
Катування українців є частиною держполітики РФ – спецдоповідачка ООН.
Катування і нелюдське поводження з українськими військовополоненими та цивільними заручниками настільки масові, що свідчить про організовану частину державної політики РФ стосовно України.
Про це заявила спецдоповідачка ООН з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Еліс Джил Едвардс на пресконференції в Києві, повідомляє Укрінформ.
За її словами, 90% українських військовополонених зазнавали тортур у російському полоні.
Едвардс повідомила, що кількість свідчень про катування та інші види нелюдського поводження з боку представників російської влади щодо цивільних осіб та військовополонених постійно збільшується.
“На мою думку, ці жахливі дії не можуть бути оцінені як випадкові, а скоріше як організована частина державної політики.. з метою залякування, покарання або отримання інформації та зізнань. Я будую цей аналіз на масштабах звинувачень, а також на методах, цілях тортур різних форм”, – сказала вона.
Спецдоповідачка зазначила, що є свідчення про катування струмом, побиття, імітацію страт і утоплення, змушення до перебування у певних позах протягом тривалого часу, погрози зґвалтуванням чи смертю та різні спроби принизити затриманих.
За словами Едвардс, були зібрані свідчення жителів Маріуполя, Київської, Харківської та Херсонської областей.
Цивільні українці свідчили про утримування в тісних підвалах. Крім того, задокументовано втрату ваги одним з військовослужбовців зі 100 до 55 кілограмів за дев’ять місяців полону.
Кілька постраждалих розповіли, що непритомніли від побоїв та ударів струмом, а також про втрату памʼяті внаслідок катувань.
Також, за свідченнями українських військових, які повернулися з російського полону, їхні товариші помирали від побоїв або через погані умови утримання.
Обміни між Україною та Росією відбувається не регулярно. Кожна така подія потребує від української сторони значних зусиль. З початку широкомасштабного російського вторгнення з полону вдалося звільнити понад 2500 українців.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець, каже, що дев’ять з 10 звільнених українців розповідають про катування в російському полоні.
«Мілітарний Спецпроект», 11 Вересня, 2023.
Катування і нелюдське поводження з українськими військовополоненими та цивільними заручниками настільки масові, що свідчить про організовану частину державної політики РФ стосовно України.
Про це заявила спецдоповідачка ООН з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Еліс Джил Едвардс на пресконференції в Києві, повідомляє Укрінформ.
За її словами, 90% українських військовополонених зазнавали тортур у російському полоні.
Едвардс повідомила, що кількість свідчень про катування та інші види нелюдського поводження з боку представників російської влади щодо цивільних осіб та військовополонених постійно збільшується.
“На мою думку, ці жахливі дії не можуть бути оцінені як випадкові, а скоріше як організована частина державної політики.. з метою залякування, покарання або отримання інформації та зізнань. Я будую цей аналіз на масштабах звинувачень, а також на методах, цілях тортур різних форм”, – сказала вона.
Спецдоповідачка зазначила, що є свідчення про катування струмом, побиття, імітацію страт і утоплення, змушення до перебування у певних позах протягом тривалого часу, погрози зґвалтуванням чи смертю та різні спроби принизити затриманих.
За словами Едвардс, були зібрані свідчення жителів Маріуполя, Київської, Харківської та Херсонської областей.
Цивільні українці свідчили про утримування в тісних підвалах. Крім того, задокументовано втрату ваги одним з військовослужбовців зі 100 до 55 кілограмів за дев’ять місяців полону.
Кілька постраждалих розповіли, що непритомніли від побоїв та ударів струмом, а також про втрату памʼяті внаслідок катувань.
Також, за свідченнями українських військових, які повернулися з російського полону, їхні товариші помирали від побоїв або через погані умови утримання.
Обміни між Україною та Росією відбувається не регулярно. Кожна така подія потребує від української сторони значних зусиль. З початку широкомасштабного російського вторгнення з полону вдалося звільнити понад 2500 українців.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець, каже, що дев’ять з 10 звільнених українців розповідають про катування в російському полоні.
«Мілітарний Спецпроект», 11 Вересня, 2023.
2023-10-26 22:46:01 |
Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стрічай, товаришу Хароне,
з лихом і з добром.
Колеса б'ють, колеса б'ють,
кудись торують путь.
Уже. Додому не вернуть,
додому не вернуть.
Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа, в вождя, в усіх божат
і в мать і перемать,
Москва, гора Ведмежа, Кем
і Попів острів — шлях
за ґратами, за вартами.
розбухлий на сльозах.
І знову В'ятка, Котлас, Усть-
Вим, далі — до Чиб'ю.
Рад-соц-конц-таборів союз,
котрий Господь забув,
диявол теж забув. Тепер
тут править інший бог:
марксист, расист і людожер —
один — за трьох.
Москва — Чиб'ю, Москва — Чиб'ю,
печорський концентрак
споруджує нову добу
на крові і кістках.
/Василь Стус. Пам'яті М. К. Зерова/
мов хвиля об паром,
стрічай, товаришу Хароне,
з лихом і з добром.
Колеса б'ють, колеса б'ють,
кудись торують путь.
Уже. Додому не вернуть,
додому не вернуть.
Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа, в вождя, в усіх божат
і в мать і перемать,
Москва, гора Ведмежа, Кем
і Попів острів — шлях
за ґратами, за вартами.
розбухлий на сльозах.
І знову В'ятка, Котлас, Усть-
Вим, далі — до Чиб'ю.
Рад-соц-конц-таборів союз,
котрий Господь забув,
диявол теж забув. Тепер
тут править інший бог:
марксист, расист і людожер —
один — за трьох.
Москва — Чиб'ю, Москва — Чиб'ю,
печорський концентрак
споруджує нову добу
на крові і кістках.
/Василь Стус. Пам'яті М. К. Зерова/
2023-10-26 22:45:22 |
Церква святої Їрини
криком кричить із імли,
мабуть, тобі вже, мій сину,
зашпори в душу зайшли.
Скільки набилося туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив — на наругу,
маму лишив — на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
б’ється об мури грудьми.
Глипає оком в’язниця,
наче сова із пітьми.
Київ — за ґратами. Київ —
весь у квадраті вікна.
Похід почався Батиїв?
ачи орда навісна?
Мороком горло огорне —
ані тобі продихнуть.
Здрастуй, бідо моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь.
/Василь Стус/
криком кричить із імли,
мабуть, тобі вже, мій сину,
зашпори в душу зайшли.
Скільки набилося туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив — на наругу,
маму лишив — на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
б’ється об мури грудьми.
Глипає оком в’язниця,
наче сова із пітьми.
Київ — за ґратами. Київ —
весь у квадраті вікна.
Похід почався Батиїв?
ачи орда навісна?
Мороком горло огорне —
ані тобі продихнуть.
Здрастуй, бідо моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь.
/Василь Стус/
2023-10-26 22:43:59 |
"У наших співрозмовників в Женеві тремтіли руки, коли вони слухали про звірства росіян", – Олександра Мазур зі "Спільноти родин Оленівки"
У ці дні жовтня минув рік, як вдалось повернути тіла загиблих захисників, вбитих росіянами в Оленівці. Теракт у тюремному бараку вони влаштували у ніч на 29 липня 2022 року на території колишньої виправної колонії № 210 смт Оленівка на тимчасово окупованій території Донеччини. У будівлі, де утримували українських військовополонених, стався потужний вибух. Російські ЗМІ тоді повідомляли, що загинуло близько 50 українських захисників, ще 70 зазнали важких поранень.
Родини загиблих воїнів у Оленівці та полонених домагаються у світової спільноти розслідування справи та справедливого покарання для воєнних злочинців, які вчинили тоді і чинять досі геноцид над українцями. Нещодавно вони виступили на засіданні в Організації об'єднаних націй в Швейцарії, де детально розповіли про катування росіян. Зокрема, про ці страшні події свідчили очевидці – воїн Дмитро Андрющенко та британець Ейдан Аслін.
Із однією з учасниць "Спільнота родин Оленівки" Олександрою Мазур, яка доповідала на 54-ї сесії Комісії ООН, поспілкувалася журналістка Еспресо Тетяна Яворська.
СПИСКИ НЕТОЧНІ, ЗАГИБЛИХ В ОЛЕНІВЦІ МОЖЕ БУТИ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ
Як виникла "Спільнота родин Оленівки"? Скільки до неї входить людей і по яких основних напрямках працює "Спільнота"?
Загалом ми почали збиратись у спільноту ще з січня 2023 року. Тому що до того моменту були обіцянки від Організації Об'єднаних Націй, що вони поїдуть на місце злочину. Для цього збиралася спеціальна команда, яка мала від ООН поїхати до Оленівки і зібрати докази, хто вчинив цей злочин. Але в січні вони оголосили про розпуск цієї місії. Тоді ми зрозуміли, що на міжнародному рівні на цьому, мабуть, справа й закінчиться, тому нам потрібно збиратися та щось робити. І так потрохи ми знайшли одне одного.
Зараз у спільноті приблизно 150 людей. Приблизно, бо іноді у нас у чаті кілька людей від однієї родини, інколи одна людина в чаті, але інші родичі теж у курсі всього, ходять на зустрічі, акції. Приблизно 150. Деколи кажуть, що в нас тут лише родини загиблих, але це неправда. В нас і родини загиблих у цій масовій страті, і родини тих, хто вижив, але був поранений. Дехто із поранених вже навіть повернувся.
Чи багато повернулось людей, які вижили в тому бараку?
Після теракту Росія опублікувала певний список – хто загинув, хто поранений. Треба розуміти, що цей список неправильний, неточний. Але з цього списку до України повернулося 11 людей.
Якщо говорити про офіційні дані, то 11 жовтня минув рівно рік з того часу, як повернули більшість тіл загиблих. ДНК-аналізи для їхньої ідентифікації тривали ще протягом літа. І тоді виявилося, що дехто, хто був у російських списках як поранений, насправді, за результатами українських ДНК-аналізів, загинув. У тому числі мій близький.
Про нього ви здебільшого не розповідаєте…
Зазвичай я не розголошую особисту історію, бо якщо починаєш розповідати особисте, то дуже часто журналісти переключаються саме на це. А хочеться більше розказати про нашу роботу. Адже в нас боротьба триває – як у темі Оленівки, так і загалом проти геноциду, що вчиняє Росія щодо нас. А оскільки у нас порівняно нечасто бувають інтерв'ю, то в цих інтерв'ю я прагну акцентувати увагу саме на нашій діяльності, щоби медіа на ній акцентували увагу. Але скажу, що саме мій близький за офіційними списками від міноборони РФ числився як поранений. А за результатами українського ДНК-аналізу виявилося, що він загинув. Тому можна стверджувати, що ці списки, хоч вважаються "офіційними", є неточними і неправильними.
Тобто може виявитись, що насправді загиблих більше, ніж повідомляли раніше?
Саме так.
Чи знаєте інформацію, скільки залишилось там хлопців, як вони, чи є з ними зв'язок?
За даними росіян, їх у бараці було 193. В нас є результати ДНК-аналізів, де імена і прізвища 52 загиблих. З того російського списку поранених - 11 людей уже в Україні, їх повернули. Тобто точно відома доля 63 людей, щодо інших нема інформації і зв‘язку з тими, хто досі перебуває у полоні, нема.
"ПІД ЧАС ВИХОДУ БІЙЦІВ З АЗОВСТАЛІ ВСІ ПРЕДСТАВНИКИ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА РАПТОМ НЕ ВИЙШЛИ НА РОБОТУ"
На вашу думку, чи офіційна Україна достатньо робить для розслідування цього злочину, покарання винних?
Мені важко сказати в юридичній площині, бо я не юристка. В нашій спільноті я редакторка, а за професією – лінгвістка. Тому я фокусуюся на наших текстах, на вербальній подачі інформації про нас, як нас висвітлюють медіа, соціальні мережі, щоб там не було помилок і так далі.
Як звичайній особі, без юридичної освіти, мені здається, що держава діє, готуються подання до міжнародних судів. І не лише держава, але й українські правозахисники. Ми співпрацюємо з Медійною ініціативою за права людини, Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Регіональним центром прав людини. Також нас консультує юрист з організації OSINT for Ukraine. Вони працюють не в Україні, але нас консультують.
Та, хоч держава і українські правозахисники працюють, треба водночас розуміти, що російська держава сильніша на міжнародній арені. Нам часто потрібно звертатись до міжнародних організацій, наприклад, коли ми просимо, щоб вони поїхали на місце злочину в Оленівці. І у цій площині ми, на жаль, маємо недостатньо впливу.
Звідки загалом можна черпати достовірну інформацію про трагедію Оленівки? Чи розповідають щось люди, які повернусь з полону і були свідками злочину? Наскільки вони йдуть на контакт?
Відбуваються опитування свідків. Після того, як хлопці повертаються з полону, вони, звісно, мусять відпочити, реабілітуватися. І вже потім, виключно за їхньою згодою, починається збір свідчень. Ці свідчення теж професійно збираються, з урахуванням того, що ці люди пережили полон, оборону Маріуполя в повній блокаді і пропаганду, яку на них поширювали росіяни. Пам'ятаю, як дивилася російські телеграм-канали, де вони після теракту поширювали відео з нашими бійцями, які постраждали, і говорили їм: "Це вас Україна обстріляла, подивіться, що вам Україна зробила".
Щодо свідчень, наприклад, МІПЛ уже збирав свідчення, опублікував своє розслідування за результатами цього. Є також французька організація Яхад-Ін Унум, яка спершу займалась темою Голокосту, а потім воєнними злочинами і геноцидами загалом у світі. Вони також готуються і будуть збирати свідчення постраждалих внаслідок теракту в Оленівці. Планують почати з кінця жовтня.
Як взагалі сталося, що захисники України нібито здавалися "під гарантії", а потім виявилося, що невідомо кого питати про ті гарантії?
Тут не знаю, бо я не маю відповідних документів, якими були гарантії, хто їх надавав, якими вони були. Навіть якщо взяти, до прикладу, Червоний Хрест. Вони мали реєструвати Героїв, котрі виходили з Азовсталі за наказом у полон; мали щось гарантувати. Але, як згодом виявилось, одного дня, під час виходу воїнів з Азовсталі, ніхто з представників ЧХ не вийшов на свою роботу і не зареєстрував людей.
Саме у цей день?
Так. У нашої Ксенії Прокопенко, брат якої загинув у Оленівці, Червоний Хрест не зареєстрував його. Він виходив 16 травня. Така от гарантія.
ООН ВИЗНАЛА, ЩО ОБСТРІЛЮВАЛА ОЛЕНІВКУ НЕ УКРАЇНА, А РОСІЯ БЛОКУЄ РОЗСЛІДУВАННЯ
У Женеві ви зустрічалися з представниками Міжнародного Червоного Хреста. Поведінка їхніх представників, а особливо національних організацій доволі неоднозначна. Розкажіть, як відбулося ваше спілкування?
Це також цікавий момент. Нашу “Спільноту Родин Оленівки” представляли я та Ксенія Прокопенко, ми власне обидві – родичі загиблих. Був Дмитро Андрющенко, Дипломат з Азову, який на момент страти Героїв перебував на території Оленівки, він загалом розповідав про ставлення росіян до наших хлопців військових. Був морський піхотинець, британець Ейден Аслін, якого росіяни засуджували до смертної кари і піддавали тортурам. А також були Тарас Бобровський, Олександр Марков, Андрій Юсов та Ігор Сибіга – представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. В нас був такий формат, що ми всі разом зустрілись з представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста у їхньому головному офісі і кожен розповідав свою історію, мав до них свої запитання. Ми їм сказали про те, що російський ЧХ збирав допомогу для мобілізованих російських військових. Чомусь для них це було новиною і вони про це раніше не знали. Хоча, відверто кажучи, я не впевнена, що вони могли не знати про це. Ну, й представники МКЧХ продовжують твердити – Росія їм не надає доступу до полонених, тому МКЧХ не може поїхати перевірити стан полонених, яких утримують росіяни.
Було також спілкування з представниками ООН, західними політиками. Це був формат ваших виступів чи відбулася жива розмова? Що вони взагалі кажуть? Чи розуміють, з ким мають справу, коли мова йде про росіян?
От з Червоним Хрестом була саме зустріч, дискусія. А в ООН – виступ, на якому нас слухали представники різних країн. Після виступу кожен із них міг ставити свої запитання. Але запитань не було, лише слова підтримки. Мені шкода, що українські ЗМІ не стежили за нашою робочою поїздкою, хоч це важлива подія. До речі, наші виступи, зустрічі й розмови там тривали з 25 до 27 вересня, а вже 4 жовтня ООН опублікували свої висновки щодо масової страти в Оленівці, вже досить адекватно оцінивши ситуацію. Зокрема, заперечили те, що колонію обстріляло українське військо.
Тобто вони визнали, що це Росія свідомо вчинила?
Вони прямо цього не сказали, але це вже на крок ближче, аніж було раніше. А щодо запитань, чому слухачі нам їх не ставили, то, мабуть, не відчували потреби.
Гадаєте, справді усе зрозуміло, чи вони боялись щось запитувати?
Думаю, що зрозуміло. Бо от, наприклад, за день до нашого виступу ми були на засіданні, але як слухачі. Тоді теж представники різних країн виступали із промовами щодо російсько-української війни. І лише кілька країн (Білорусь, Зімбабве та кілька інших) висловлювались, що це все брехня, нема жодного геноциду українців. Всі решта нас підтримували.
Одним із наслідків вашої поїздки стала доповідь Верховного комісара ООН, де був, зокрема, десяток пунктів про Оленівку. Можете детальніше про це розказати?
Загалом в ООН знову йшлося про те, що Росія перешкоджає розслідуванню, не надаючи доступу до місця злочину. І навіть попри те, що Росія все одно не дасть доступу, важливо кожного разу наполягати на цьому.
Щодо звіту Управління Верховного комісара ООН, то там пункти 82-89 присвячені масовій страті в Оленівці. У цьому звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини дійшли висновку, що вибухи не були спричинені ракетами HIMARS, випущеними українським військом. Точний тип зброї і місце її походження визначити поки що не вдалося, але у звіті зазначено, що характер пошкодження вказує на те, що боєприпас рухався зі сходу на захід.
Ще там є 88-ий пункт про те, що місце вибухів не було збережено для того, щоб забезпечити повний і належний огляд та розслідування експертами. Замість цього місце події було забруднене, а речові докази порушені. Це також цікавий пункт, адже він вказує на те, що росіяни навмисне зіпсували це місце, щоб розслідування не відбулось. В ООН стверджують, що Росія не надає і не надавала доступу до місця розслідування, а місце теракту зіпсоване для обстеження.
Чому вони його зіпсували? На мою думку, тому, що щось приховують. Це непрямі докази злочину, який вчинили саме росіяни. Ці пункти – вже маленький прогрес, але треба значно більше.
Ще хочу зауважити один момент щодо нашої робочої поїздки до Швейцарії – є велика проблема з фінансуванням таких поїздок. Про масову страту в Оленівці та інші злочини росіян безперечно має знати весь світ. Ми всі з цим погоджуємось, але ж для справді вагомої роботи в цьому напрямку в державі повинно бути передбачене фінансування на це. Його немає. Ми були вимушені звертатися до організації "Серце Азовсталі", вони покрили нам деякі витрати, решту значної суми покрив з власної ініціативи Тарас Бобровський, який з нами їхав. Так не має бути. Це важливий момент – варто створити фінансову державну підтримку для забезпечення такої роботи, тому що, насправді, іноземці прагнуть безпосереднього спілкування з нами.
"НА ЗАХОДІ МАЛО ЗНАЮТЬ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ, ПОТРІБНО ПОСТІЙНО ГОВОРИТИ ПРО ЦЕ"
Ви спілкуєтесь із іноземними ЗМІ та організаціями. Масова страта полонених – це надзвичайна дикість для 21 століття, як вони взагалі на це реагують?
Коли представники інших країн після нашого виступу говорили, то вони помітно хвилювались. Я бачила, як їм тремтіли руки, здригався голос. Це, власне, шок від цього звірства, що вони дізнались про дії росіян. Такою була реакція на почуте. З нами ж були військові Дмитро Андрющенко і Ейден Аслін – люди, які були безпосередньо жертвами катувань. Вони розповіли світові, як росіяни катують і знущаються з полонених. Мені також це важко було слухати, сидіти і навіть важко дихати. Від такої інформації просто іноді хочеться знепритомніти. Людям у залі було так само. Їм було важко усвідомлювати почуте.
Гадаєте після вашого виступу, виступу воїнів полонених, покарання винних стало реальнішим? Це одне з ваших головних завдань?
Нам у цьому напрямку ще треба дуже багато працювати на міжнародну аудиторію. І нам потрібна підтримка. Іноземці повинні дізнатись нашу історію безпосередньо з наших уст. Скажімо, пересічна людина в Швейцарії про ці події нічого не знає. А було би доречним, якби іноземці знали не лише нашу історію, а й розуміли, що масова страта Героїв в Оленівці – це крапля в морі серед тих злочинів, що Росія щоденно вчиняє проти українців. Надіюсь, що винних вдасться покарати. Хоч безпосередні виконавці цього злочину можуть бути вже й загиблими, ми у будь-якому разі маємо встановити, хто конкретно це зробив. Якщо вони живі – притягнемо їх до відповідальності. Якщо вони вбиті, то їхні імена всеодно будуть вписані в історію російського садизму, вони будуть фактичним підтвердженням того, що таке росіяни і що для росіян воєнні злочини – це традиція.
Вам не здається, що про страшні події Оленівки починають забувати, особливо зважаючи, що в час війни стається багато трагедій і гине багато людей? До речі, як на Заході, там взагалі про Оленівку ще хтось пам'ятає?
Ми маємо ділитися інформацією: кожен, хто як може. Не варто повністю відмежовуватись від цих трагедій. Особливо, на мою думку, ЗМІ мають допомагати зберігати нашу пам’ять. Ми такі самі українці й українки, як усі, і не хочемо бути інформаційно ізольовані від інших через те, що маємо такий досвід. І додам, що ми не нав'язуємо страшних історій, ми розповідаємо про життєвий шлях Героїв, про свою діяльність проти Росії, зокрема, на міжнародній арені, про виклики, які постають перед нами.
Мені якось в коментарях у твітері написали, що люди бояться дізнатися деталі цього вбивства, побачити кадри загиблих. Але, гадаю, не треба через це уникати "Спільноти Родин Оленівки". Ми максимально намагаємось не шокувати, не травмувати. Працюємо задля повернення живих, пам’яті про загиблих і для справедливого покарання злочинцям і катам. Нам усім треба дуже багато працювати, аби перемогти Росію. На жаль, ми ще взагалі не близькі до перемоги. Аби наблизитись, треба мобілізувати усі сили і не боятися співпрацювати одне з одним.
Тетяна Яворська, Еспресо,
18 жовтня, 2023 середа.
У ці дні жовтня минув рік, як вдалось повернути тіла загиблих захисників, вбитих росіянами в Оленівці. Теракт у тюремному бараку вони влаштували у ніч на 29 липня 2022 року на території колишньої виправної колонії № 210 смт Оленівка на тимчасово окупованій території Донеччини. У будівлі, де утримували українських військовополонених, стався потужний вибух. Російські ЗМІ тоді повідомляли, що загинуло близько 50 українських захисників, ще 70 зазнали важких поранень.
Родини загиблих воїнів у Оленівці та полонених домагаються у світової спільноти розслідування справи та справедливого покарання для воєнних злочинців, які вчинили тоді і чинять досі геноцид над українцями. Нещодавно вони виступили на засіданні в Організації об'єднаних націй в Швейцарії, де детально розповіли про катування росіян. Зокрема, про ці страшні події свідчили очевидці – воїн Дмитро Андрющенко та британець Ейдан Аслін.
Із однією з учасниць "Спільнота родин Оленівки" Олександрою Мазур, яка доповідала на 54-ї сесії Комісії ООН, поспілкувалася журналістка Еспресо Тетяна Яворська.
СПИСКИ НЕТОЧНІ, ЗАГИБЛИХ В ОЛЕНІВЦІ МОЖЕ БУТИ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ
Як виникла "Спільнота родин Оленівки"? Скільки до неї входить людей і по яких основних напрямках працює "Спільнота"?
Загалом ми почали збиратись у спільноту ще з січня 2023 року. Тому що до того моменту були обіцянки від Організації Об'єднаних Націй, що вони поїдуть на місце злочину. Для цього збиралася спеціальна команда, яка мала від ООН поїхати до Оленівки і зібрати докази, хто вчинив цей злочин. Але в січні вони оголосили про розпуск цієї місії. Тоді ми зрозуміли, що на міжнародному рівні на цьому, мабуть, справа й закінчиться, тому нам потрібно збиратися та щось робити. І так потрохи ми знайшли одне одного.
Зараз у спільноті приблизно 150 людей. Приблизно, бо іноді у нас у чаті кілька людей від однієї родини, інколи одна людина в чаті, але інші родичі теж у курсі всього, ходять на зустрічі, акції. Приблизно 150. Деколи кажуть, що в нас тут лише родини загиблих, але це неправда. В нас і родини загиблих у цій масовій страті, і родини тих, хто вижив, але був поранений. Дехто із поранених вже навіть повернувся.
Чи багато повернулось людей, які вижили в тому бараку?
Після теракту Росія опублікувала певний список – хто загинув, хто поранений. Треба розуміти, що цей список неправильний, неточний. Але з цього списку до України повернулося 11 людей.
Якщо говорити про офіційні дані, то 11 жовтня минув рівно рік з того часу, як повернули більшість тіл загиблих. ДНК-аналізи для їхньої ідентифікації тривали ще протягом літа. І тоді виявилося, що дехто, хто був у російських списках як поранений, насправді, за результатами українських ДНК-аналізів, загинув. У тому числі мій близький.
Про нього ви здебільшого не розповідаєте…
Зазвичай я не розголошую особисту історію, бо якщо починаєш розповідати особисте, то дуже часто журналісти переключаються саме на це. А хочеться більше розказати про нашу роботу. Адже в нас боротьба триває – як у темі Оленівки, так і загалом проти геноциду, що вчиняє Росія щодо нас. А оскільки у нас порівняно нечасто бувають інтерв'ю, то в цих інтерв'ю я прагну акцентувати увагу саме на нашій діяльності, щоби медіа на ній акцентували увагу. Але скажу, що саме мій близький за офіційними списками від міноборони РФ числився як поранений. А за результатами українського ДНК-аналізу виявилося, що він загинув. Тому можна стверджувати, що ці списки, хоч вважаються "офіційними", є неточними і неправильними.
Тобто може виявитись, що насправді загиблих більше, ніж повідомляли раніше?
Саме так.
Чи знаєте інформацію, скільки залишилось там хлопців, як вони, чи є з ними зв'язок?
За даними росіян, їх у бараці було 193. В нас є результати ДНК-аналізів, де імена і прізвища 52 загиблих. З того російського списку поранених - 11 людей уже в Україні, їх повернули. Тобто точно відома доля 63 людей, щодо інших нема інформації і зв‘язку з тими, хто досі перебуває у полоні, нема.
"ПІД ЧАС ВИХОДУ БІЙЦІВ З АЗОВСТАЛІ ВСІ ПРЕДСТАВНИКИ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА РАПТОМ НЕ ВИЙШЛИ НА РОБОТУ"
На вашу думку, чи офіційна Україна достатньо робить для розслідування цього злочину, покарання винних?
Мені важко сказати в юридичній площині, бо я не юристка. В нашій спільноті я редакторка, а за професією – лінгвістка. Тому я фокусуюся на наших текстах, на вербальній подачі інформації про нас, як нас висвітлюють медіа, соціальні мережі, щоб там не було помилок і так далі.
Як звичайній особі, без юридичної освіти, мені здається, що держава діє, готуються подання до міжнародних судів. І не лише держава, але й українські правозахисники. Ми співпрацюємо з Медійною ініціативою за права людини, Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Регіональним центром прав людини. Також нас консультує юрист з організації OSINT for Ukraine. Вони працюють не в Україні, але нас консультують.
Та, хоч держава і українські правозахисники працюють, треба водночас розуміти, що російська держава сильніша на міжнародній арені. Нам часто потрібно звертатись до міжнародних організацій, наприклад, коли ми просимо, щоб вони поїхали на місце злочину в Оленівці. І у цій площині ми, на жаль, маємо недостатньо впливу.
Звідки загалом можна черпати достовірну інформацію про трагедію Оленівки? Чи розповідають щось люди, які повернусь з полону і були свідками злочину? Наскільки вони йдуть на контакт?
Відбуваються опитування свідків. Після того, як хлопці повертаються з полону, вони, звісно, мусять відпочити, реабілітуватися. І вже потім, виключно за їхньою згодою, починається збір свідчень. Ці свідчення теж професійно збираються, з урахуванням того, що ці люди пережили полон, оборону Маріуполя в повній блокаді і пропаганду, яку на них поширювали росіяни. Пам'ятаю, як дивилася російські телеграм-канали, де вони після теракту поширювали відео з нашими бійцями, які постраждали, і говорили їм: "Це вас Україна обстріляла, подивіться, що вам Україна зробила".
Щодо свідчень, наприклад, МІПЛ уже збирав свідчення, опублікував своє розслідування за результатами цього. Є також французька організація Яхад-Ін Унум, яка спершу займалась темою Голокосту, а потім воєнними злочинами і геноцидами загалом у світі. Вони також готуються і будуть збирати свідчення постраждалих внаслідок теракту в Оленівці. Планують почати з кінця жовтня.
Як взагалі сталося, що захисники України нібито здавалися "під гарантії", а потім виявилося, що невідомо кого питати про ті гарантії?
Тут не знаю, бо я не маю відповідних документів, якими були гарантії, хто їх надавав, якими вони були. Навіть якщо взяти, до прикладу, Червоний Хрест. Вони мали реєструвати Героїв, котрі виходили з Азовсталі за наказом у полон; мали щось гарантувати. Але, як згодом виявилось, одного дня, під час виходу воїнів з Азовсталі, ніхто з представників ЧХ не вийшов на свою роботу і не зареєстрував людей.
Саме у цей день?
Так. У нашої Ксенії Прокопенко, брат якої загинув у Оленівці, Червоний Хрест не зареєстрував його. Він виходив 16 травня. Така от гарантія.
ООН ВИЗНАЛА, ЩО ОБСТРІЛЮВАЛА ОЛЕНІВКУ НЕ УКРАЇНА, А РОСІЯ БЛОКУЄ РОЗСЛІДУВАННЯ
У Женеві ви зустрічалися з представниками Міжнародного Червоного Хреста. Поведінка їхніх представників, а особливо національних організацій доволі неоднозначна. Розкажіть, як відбулося ваше спілкування?
Це також цікавий момент. Нашу “Спільноту Родин Оленівки” представляли я та Ксенія Прокопенко, ми власне обидві – родичі загиблих. Був Дмитро Андрющенко, Дипломат з Азову, який на момент страти Героїв перебував на території Оленівки, він загалом розповідав про ставлення росіян до наших хлопців військових. Був морський піхотинець, британець Ейден Аслін, якого росіяни засуджували до смертної кари і піддавали тортурам. А також були Тарас Бобровський, Олександр Марков, Андрій Юсов та Ігор Сибіга – представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. В нас був такий формат, що ми всі разом зустрілись з представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста у їхньому головному офісі і кожен розповідав свою історію, мав до них свої запитання. Ми їм сказали про те, що російський ЧХ збирав допомогу для мобілізованих російських військових. Чомусь для них це було новиною і вони про це раніше не знали. Хоча, відверто кажучи, я не впевнена, що вони могли не знати про це. Ну, й представники МКЧХ продовжують твердити – Росія їм не надає доступу до полонених, тому МКЧХ не може поїхати перевірити стан полонених, яких утримують росіяни.
Було також спілкування з представниками ООН, західними політиками. Це був формат ваших виступів чи відбулася жива розмова? Що вони взагалі кажуть? Чи розуміють, з ким мають справу, коли мова йде про росіян?
От з Червоним Хрестом була саме зустріч, дискусія. А в ООН – виступ, на якому нас слухали представники різних країн. Після виступу кожен із них міг ставити свої запитання. Але запитань не було, лише слова підтримки. Мені шкода, що українські ЗМІ не стежили за нашою робочою поїздкою, хоч це важлива подія. До речі, наші виступи, зустрічі й розмови там тривали з 25 до 27 вересня, а вже 4 жовтня ООН опублікували свої висновки щодо масової страти в Оленівці, вже досить адекватно оцінивши ситуацію. Зокрема, заперечили те, що колонію обстріляло українське військо.
Тобто вони визнали, що це Росія свідомо вчинила?
Вони прямо цього не сказали, але це вже на крок ближче, аніж було раніше. А щодо запитань, чому слухачі нам їх не ставили, то, мабуть, не відчували потреби.
Гадаєте, справді усе зрозуміло, чи вони боялись щось запитувати?
Думаю, що зрозуміло. Бо от, наприклад, за день до нашого виступу ми були на засіданні, але як слухачі. Тоді теж представники різних країн виступали із промовами щодо російсько-української війни. І лише кілька країн (Білорусь, Зімбабве та кілька інших) висловлювались, що це все брехня, нема жодного геноциду українців. Всі решта нас підтримували.
Одним із наслідків вашої поїздки стала доповідь Верховного комісара ООН, де був, зокрема, десяток пунктів про Оленівку. Можете детальніше про це розказати?
Загалом в ООН знову йшлося про те, що Росія перешкоджає розслідуванню, не надаючи доступу до місця злочину. І навіть попри те, що Росія все одно не дасть доступу, важливо кожного разу наполягати на цьому.
Щодо звіту Управління Верховного комісара ООН, то там пункти 82-89 присвячені масовій страті в Оленівці. У цьому звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини дійшли висновку, що вибухи не були спричинені ракетами HIMARS, випущеними українським військом. Точний тип зброї і місце її походження визначити поки що не вдалося, але у звіті зазначено, що характер пошкодження вказує на те, що боєприпас рухався зі сходу на захід.
Ще там є 88-ий пункт про те, що місце вибухів не було збережено для того, щоб забезпечити повний і належний огляд та розслідування експертами. Замість цього місце події було забруднене, а речові докази порушені. Це також цікавий пункт, адже він вказує на те, що росіяни навмисне зіпсували це місце, щоб розслідування не відбулось. В ООН стверджують, що Росія не надає і не надавала доступу до місця розслідування, а місце теракту зіпсоване для обстеження.
Чому вони його зіпсували? На мою думку, тому, що щось приховують. Це непрямі докази злочину, який вчинили саме росіяни. Ці пункти – вже маленький прогрес, але треба значно більше.
Ще хочу зауважити один момент щодо нашої робочої поїздки до Швейцарії – є велика проблема з фінансуванням таких поїздок. Про масову страту в Оленівці та інші злочини росіян безперечно має знати весь світ. Ми всі з цим погоджуємось, але ж для справді вагомої роботи в цьому напрямку в державі повинно бути передбачене фінансування на це. Його немає. Ми були вимушені звертатися до організації "Серце Азовсталі", вони покрили нам деякі витрати, решту значної суми покрив з власної ініціативи Тарас Бобровський, який з нами їхав. Так не має бути. Це важливий момент – варто створити фінансову державну підтримку для забезпечення такої роботи, тому що, насправді, іноземці прагнуть безпосереднього спілкування з нами.
"НА ЗАХОДІ МАЛО ЗНАЮТЬ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ, ПОТРІБНО ПОСТІЙНО ГОВОРИТИ ПРО ЦЕ"
Ви спілкуєтесь із іноземними ЗМІ та організаціями. Масова страта полонених – це надзвичайна дикість для 21 століття, як вони взагалі на це реагують?
Коли представники інших країн після нашого виступу говорили, то вони помітно хвилювались. Я бачила, як їм тремтіли руки, здригався голос. Це, власне, шок від цього звірства, що вони дізнались про дії росіян. Такою була реакція на почуте. З нами ж були військові Дмитро Андрющенко і Ейден Аслін – люди, які були безпосередньо жертвами катувань. Вони розповіли світові, як росіяни катують і знущаються з полонених. Мені також це важко було слухати, сидіти і навіть важко дихати. Від такої інформації просто іноді хочеться знепритомніти. Людям у залі було так само. Їм було важко усвідомлювати почуте.
Гадаєте після вашого виступу, виступу воїнів полонених, покарання винних стало реальнішим? Це одне з ваших головних завдань?
Нам у цьому напрямку ще треба дуже багато працювати на міжнародну аудиторію. І нам потрібна підтримка. Іноземці повинні дізнатись нашу історію безпосередньо з наших уст. Скажімо, пересічна людина в Швейцарії про ці події нічого не знає. А було би доречним, якби іноземці знали не лише нашу історію, а й розуміли, що масова страта Героїв в Оленівці – це крапля в морі серед тих злочинів, що Росія щоденно вчиняє проти українців. Надіюсь, що винних вдасться покарати. Хоч безпосередні виконавці цього злочину можуть бути вже й загиблими, ми у будь-якому разі маємо встановити, хто конкретно це зробив. Якщо вони живі – притягнемо їх до відповідальності. Якщо вони вбиті, то їхні імена всеодно будуть вписані в історію російського садизму, вони будуть фактичним підтвердженням того, що таке росіяни і що для росіян воєнні злочини – це традиція.
Вам не здається, що про страшні події Оленівки починають забувати, особливо зважаючи, що в час війни стається багато трагедій і гине багато людей? До речі, як на Заході, там взагалі про Оленівку ще хтось пам'ятає?
Ми маємо ділитися інформацією: кожен, хто як може. Не варто повністю відмежовуватись від цих трагедій. Особливо, на мою думку, ЗМІ мають допомагати зберігати нашу пам’ять. Ми такі самі українці й українки, як усі, і не хочемо бути інформаційно ізольовані від інших через те, що маємо такий досвід. І додам, що ми не нав'язуємо страшних історій, ми розповідаємо про життєвий шлях Героїв, про свою діяльність проти Росії, зокрема, на міжнародній арені, про виклики, які постають перед нами.
Мені якось в коментарях у твітері написали, що люди бояться дізнатися деталі цього вбивства, побачити кадри загиблих. Але, гадаю, не треба через це уникати "Спільноти Родин Оленівки". Ми максимально намагаємось не шокувати, не травмувати. Працюємо задля повернення живих, пам’яті про загиблих і для справедливого покарання злочинцям і катам. Нам усім треба дуже багато працювати, аби перемогти Росію. На жаль, ми ще взагалі не близькі до перемоги. Аби наблизитись, треба мобілізувати усі сили і не боятися співпрацювати одне з одним.
Тетяна Яворська, Еспресо,
18 жовтня, 2023 середа.
2023-10-26 01:15:10 |
"У наших співрозмовників в Женеві тремтіли руки, коли вони слухали про звірства росіян", – Олександра Мазур зі "Спільноти родин Оленівки"
У ці дні жовтня минув рік, як вдалось повернути тіла загиблих захисників, вбитих росіянами в Оленівці. Теракт у тюремному бараку вони влаштували у ніч на 29 липня 2022 року на території колишньої виправної колонії № 210 смт Оленівка на тимчасово окупованій території Донеччини. У будівлі, де утримували українських військовополонених, стався потужний вибух. Російські ЗМІ тоді повідомляли, що загинуло близько 50 українських захисників, ще 70 зазнали важких поранень.
Родини загиблих воїнів у Оленівці та полонених домагаються у світової спільноти розслідування справи та справедливого покарання для воєнних злочинців, які вчинили тоді і чинять досі геноцид над українцями. Нещодавно вони виступили на засіданні в Організації об'єднаних націй в Швейцарії, де детально розповіли про катування росіян. Зокрема, про ці страшні події свідчили очевидці – воїн Дмитро Андрющенко та британець Ейдан Аслін.
Із однією з учасниць "Спільнота родин Оленівки" Олександрою Мазур, яка доповідала на 54-ї сесії Комісії ООН, поспілкувалася журналістка Еспресо Тетяна Яворська.
СПИСКИ НЕТОЧНІ, ЗАГИБЛИХ В ОЛЕНІВЦІ МОЖЕ БУТИ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ
Як виникла "Спільнота родин Оленівки"? Скільки до неї входить людей і по яких основних напрямках працює "Спільнота"?
Загалом ми почали збиратись у спільноту ще з січня 2023 року. Тому що до того моменту були обіцянки від Організації Об'єднаних Націй, що вони поїдуть на місце злочину. Для цього збиралася спеціальна команда, яка мала від ООН поїхати до Оленівки і зібрати докази, хто вчинив цей злочин. Але в січні вони оголосили про розпуск цієї місії. Тоді ми зрозуміли, що на міжнародному рівні на цьому, мабуть, справа й закінчиться, тому нам потрібно збиратися та щось робити. І так потрохи ми знайшли одне одного.
Зараз у спільноті приблизно 150 людей. Приблизно, бо іноді у нас у чаті кілька людей від однієї родини, інколи одна людина в чаті, але інші родичі теж у курсі всього, ходять на зустрічі, акції. Приблизно 150. Деколи кажуть, що в нас тут лише родини загиблих, але це неправда. В нас і родини загиблих у цій масовій страті, і родини тих, хто вижив, але був поранений. Дехто із поранених вже навіть повернувся.
Чи багато повернулось людей, які вижили в тому бараку?
Після теракту Росія опублікувала певний список – хто загинув, хто поранений. Треба розуміти, що цей список неправильний, неточний. Але з цього списку до України повернулося 11 людей.
Якщо говорити про офіційні дані, то 11 жовтня минув рівно рік з того часу, як повернули більшість тіл загиблих. ДНК-аналізи для їхньої ідентифікації тривали ще протягом літа. І тоді виявилося, що дехто, хто був у російських списках як поранений, насправді, за результатами українських ДНК-аналізів, загинув. У тому числі мій близький.
Про нього ви здебільшого не розповідаєте…
Зазвичай я не розголошую особисту історію, бо якщо починаєш розповідати особисте, то дуже часто журналісти переключаються саме на це. А хочеться більше розказати про нашу роботу. Адже в нас боротьба триває – як у темі Оленівки, так і загалом проти геноциду, що вчиняє Росія щодо нас. А оскільки у нас порівняно нечасто бувають інтерв'ю, то в цих інтерв'ю я прагну акцентувати увагу саме на нашій діяльності, щоби медіа на ній акцентували увагу. Але скажу, що саме мій близький за офіційними списками від міноборони РФ числився як поранений. А за результатами українського ДНК-аналізу виявилося, що він загинув. Тому можна стверджувати, що ці списки, хоч вважаються "офіційними", є неточними і неправильними.
Тобто може виявитись, що насправді загиблих більше, ніж повідомляли раніше?
Саме так.
Чи знаєте інформацію, скільки залишилось там хлопців, як вони, чи є з ними зв'язок?
За даними росіян, їх у бараці було 193. В нас є результати ДНК-аналізів, де імена і прізвища 52 загиблих. З того російського списку поранених - 11 людей уже в Україні, їх повернули. Тобто точно відома доля 63 людей, щодо інших нема інформації і зв‘язку з тими, хто досі перебуває у полоні, нема.
"ПІД ЧАС ВИХОДУ БІЙЦІВ З АЗОВСТАЛІ ВСІ ПРЕДСТАВНИКИ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА РАПТОМ НЕ ВИЙШЛИ НА РОБОТУ"
На вашу думку, чи офіційна Україна достатньо робить для розслідування цього злочину, покарання винних?
Мені важко сказати в юридичній площині, бо я не юристка. В нашій спільноті я редакторка, а за професією – лінгвістка. Тому я фокусуюся на наших текстах, на вербальній подачі інформації про нас, як нас висвітлюють медіа, соціальні мережі, щоб там не було помилок і так далі.
Як звичайній особі, без юридичної освіти, мені здається, що держава діє, готуються подання до міжнародних судів. І не лише держава, але й українські правозахисники. Ми співпрацюємо з Медійною ініціативою за права людини, Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Регіональним центром прав людини. Також нас консультує юрист з організації OSINT for Ukraine. Вони працюють не в Україні, але нас консультують.
Та, хоч держава і українські правозахисники працюють, треба водночас розуміти, що російська держава сильніша на міжнародній арені. Нам часто потрібно звертатись до міжнародних організацій, наприклад, коли ми просимо, щоб вони поїхали на місце злочину в Оленівці. І у цій площині ми, на жаль, маємо недостатньо впливу.
Звідки загалом можна черпати достовірну інформацію про трагедію Оленівки? Чи розповідають щось люди, які повернусь з полону і були свідками злочину? Наскільки вони йдуть на контакт?
Відбуваються опитування свідків. Після того, як хлопці повертаються з полону, вони, звісно, мусять відпочити, реабілітуватися. І вже потім, виключно за їхньою згодою, починається збір свідчень. Ці свідчення теж професійно збираються, з урахуванням того, що ці люди пережили полон, оборону Маріуполя в повній блокаді і пропаганду, яку на них поширювали росіяни. Пам'ятаю, як дивилася російські телеграм-канали, де вони після теракту поширювали відео з нашими бійцями, які постраждали, і говорили їм: "Це вас Україна обстріляла, подивіться, що вам Україна зробила".
Щодо свідчень, наприклад, МІПЛ уже збирав свідчення, опублікував своє розслідування за результатами цього. Є також французька організація Яхад-Ін Унум, яка спершу займалась темою Голокосту, а потім воєнними злочинами і геноцидами загалом у світі. Вони також готуються і будуть збирати свідчення постраждалих внаслідок теракту в Оленівці. Планують почати з кінця жовтня.
Як взагалі сталося, що захисники України нібито здавалися "під гарантії", а потім виявилося, що невідомо кого питати про ті гарантії?
Тут не знаю, бо я не маю відповідних документів, якими були гарантії, хто їх надавав, якими вони були. Навіть якщо взяти, до прикладу, Червоний Хрест. Вони мали реєструвати Героїв, котрі виходили з Азовсталі за наказом у полон; мали щось гарантувати. Але, як згодом виявилось, одного дня, під час виходу воїнів з Азовсталі, ніхто з представників ЧХ не вийшов на свою роботу і не зареєстрував людей.
Саме у цей день?
Так. У нашої Ксенії Прокопенко, брат якої загинув у Оленівці, Червоний Хрест не зареєстрував його. Він виходив 16 травня. Така от гарантія.
ООН ВИЗНАЛА, ЩО ОБСТРІЛЮВАЛА ОЛЕНІВКУ НЕ УКРАЇНА, А РОСІЯ БЛОКУЄ РОЗСЛІДУВАННЯ
У Женеві ви зустрічалися з представниками Міжнародного Червоного Хреста. Поведінка їхніх представників, а особливо національних організацій доволі неоднозначна. Розкажіть, як відбулося ваше спілкування?
Це також цікавий момент. Нашу “Спільноту Родин Оленівки” представляли я та Ксенія Прокопенко, ми власне обидві – родичі загиблих. Був Дмитро Андрющенко, Дипломат з Азову, який на момент страти Героїв перебував на території Оленівки, він загалом розповідав про ставлення росіян до наших хлопців військових. Був морський піхотинець, британець Ейден Аслін, якого росіяни засуджували до смертної кари і піддавали тортурам. А також були Тарас Бобровський, Олександр Марков, Андрій Юсов та Ігор Сибіга – представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. В нас був такий формат, що ми всі разом зустрілись з представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста у їхньому головному офісі і кожен розповідав свою історію, мав до них свої запитання. Ми їм сказали про те, що російський ЧХ збирав допомогу для мобілізованих російських військових. Чомусь для них це було новиною і вони про це раніше не знали. Хоча, відверто кажучи, я не впевнена, що вони могли не знати про це. Ну, й представники МКЧХ продовжують твердити – Росія їм не надає доступу до полонених, тому МКЧХ не може поїхати перевірити стан полонених, яких утримують росіяни.
Було також спілкування з представниками ООН, західними політиками. Це був формат ваших виступів чи відбулася жива розмова? Що вони взагалі кажуть? Чи розуміють, з ким мають справу, коли мова йде про росіян?
От з Червоним Хрестом була саме зустріч, дискусія. А в ООН – виступ, на якому нас слухали представники різних країн. Після виступу кожен із них міг ставити свої запитання. Але запитань не було, лише слова підтримки. Мені шкода, що українські ЗМІ не стежили за нашою робочою поїздкою, хоч це важлива подія. До речі, наші виступи, зустрічі й розмови там тривали з 25 до 27 вересня, а вже 4 жовтня ООН опублікували свої висновки щодо масової страти в Оленівці, вже досить адекватно оцінивши ситуацію. Зокрема, заперечили те, що колонію обстріляло українське військо.
Тобто вони визнали, що це Росія свідомо вчинила?
Вони прямо цього не сказали, але це вже на крок ближче, аніж було раніше. А щодо запитань, чому слухачі нам їх не ставили, то, мабуть, не відчували потреби.
Гадаєте, справді усе зрозуміло, чи вони боялись щось запитувати?
Думаю, що зрозуміло. Бо от, наприклад, за день до нашого виступу ми були на засіданні, але як слухачі. Тоді теж представники різних країн виступали із промовами щодо російсько-української війни. І лише кілька країн (Білорусь, Зімбабве та кілька інших) висловлювались, що це все брехня, нема жодного геноциду українців. Всі решта нас підтримували.
Одним із наслідків вашої поїздки стала доповідь Верховного комісара ООН, де був, зокрема, десяток пунктів про Оленівку. Можете детальніше про це розказати?
Загалом в ООН знову йшлося про те, що Росія перешкоджає розслідуванню, не надаючи доступу до місця злочину. І навіть попри те, що Росія все одно не дасть доступу, важливо кожного разу наполягати на цьому.
Щодо звіту Управління Верховного комісара ООН, то там пункти 82-89 присвячені масовій страті в Оленівці. У цьому звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини дійшли висновку, що вибухи не були спричинені ракетами HIMARS, випущеними українським військом. Точний тип зброї і місце її походження визначити поки що не вдалося, але у звіті зазначено, що характер пошкодження вказує на те, що боєприпас рухався зі сходу на захід.
Ще там є 88-ий пункт про те, що місце вибухів не було збережено для того, щоб забезпечити повний і належний огляд та розслідування експертами. Замість цього місце події було забруднене, а речові докази порушені. Це також цікавий пункт, адже він вказує на те, що росіяни навмисне зіпсували це місце, щоб розслідування не відбулось. В ООН стверджують, що Росія не надає і не надавала доступу до місця розслідування, а місце теракту зіпсоване для обстеження.
Чому вони його зіпсували? На мою думку, тому, що щось приховують. Це непрямі докази злочину, який вчинили саме росіяни. Ці пункти – вже маленький прогрес, але треба значно більше.
Ще хочу зауважити один момент щодо нашої робочої поїздки до Швейцарії – є велика проблема з фінансуванням таких поїздок. Про масову страту в Оленівці та інші злочини росіян безперечно має знати весь світ. Ми всі з цим погоджуємось, але ж для справді вагомої роботи в цьому напрямку в державі повинно бути передбачене фінансування на це. Його немає. Ми були вимушені звертатися до організації "Серце Азовсталі", вони покрили нам деякі витрати, решту значної суми покрив з власної ініціативи Тарас Бобровський, який з нами їхав. Так не має бути. Це важливий момент – варто створити фінансову державну підтримку для забезпечення такої роботи, тому що, насправді, іноземці прагнуть безпосереднього спілкування з нами.
"НА ЗАХОДІ МАЛО ЗНАЮТЬ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ, ПОТРІБНО ПОСТІЙНО ГОВОРИТИ ПРО ЦЕ"
Ви спілкуєтесь із іноземними ЗМІ та організаціями. Масова страта полонених – це надзвичайна дикість для 21 століття, як вони взагалі на це реагують?
Коли представники інших країн після нашого виступу говорили, то вони помітно хвилювались. Я бачила, як їм тремтіли руки, здригався голос. Це, власне, шок від цього звірства, що вони дізнались про дії росіян. Такою була реакція на почуте. З нами ж були військові Дмитро Андрющенко і Ейден Аслін – люди, які були безпосередньо жертвами катувань. Вони розповіли світові, як росіяни катують і знущаються з полонених. Мені також це важко було слухати, сидіти і навіть важко дихати. Від такої інформації просто іноді хочеться знепритомніти. Людям у залі було так само. Їм було важко усвідомлювати почуте.
Гадаєте після вашого виступу, виступу воїнів полонених, покарання винних стало реальнішим? Це одне з ваших головних завдань?
Нам у цьому напрямку ще треба дуже багато працювати на міжнародну аудиторію. І нам потрібна підтримка. Іноземці повинні дізнатись нашу історію безпосередньо з наших уст. Скажімо, пересічна людина в Швейцарії про ці події нічого не знає. А було би доречним, якби іноземці знали не лише нашу історію, а й розуміли, що масова страта Героїв в Оленівці – це крапля в морі серед тих злочинів, що Росія щоденно вчиняє проти українців. Надіюсь, що винних вдасться покарати. Хоч безпосередні виконавці цього злочину можуть бути вже й загиблими, ми у будь-якому разі маємо встановити, хто конкретно це зробив. Якщо вони живі – притягнемо їх до відповідальності. Якщо вони вбиті, то їхні імена всеодно будуть вписані в історію російського садизму, вони будуть фактичним підтвердженням того, що таке росіяни і що для росіян воєнні злочини – це традиція.
Вам не здається, що про страшні події Оленівки починають забувати, особливо зважаючи, що в час війни стається багато трагедій і гине багато людей? До речі, як на Заході, там взагалі про Оленівку ще хтось пам'ятає?
Ми маємо ділитися інформацією: кожен, хто як може. Не варто повністю відмежовуватись від цих трагедій. Особливо, на мою думку, ЗМІ мають допомагати зберігати нашу пам’ять. Ми такі самі українці й українки, як усі, і не хочемо бути інформаційно ізольовані від інших через те, що маємо такий досвід. І додам, що ми не нав'язуємо страшних історій, ми розповідаємо про життєвий шлях Героїв, про свою діяльність проти Росії, зокрема, на міжнародній арені, про виклики, які постають перед нами.
Мені якось в коментарях у твітері написали, що люди бояться дізнатися деталі цього вбивства, побачити кадри загиблих. Але, гадаю, не треба через це уникати "Спільноти Родин Оленівки". Ми максимально намагаємось не шокувати, не травмувати. Працюємо задля повернення живих, пам’яті про загиблих і для справедливого покарання злочинцям і катам. Нам усім треба дуже багато працювати, аби перемогти Росію. На жаль, ми ще взагалі не близькі до перемоги. Аби наблизитись, треба мобілізувати усі сили і не боятися співпрацювати одне з одним.
Тетяна Яворська, Еспресо,
18 жовтня, 2023 середа.
У ці дні жовтня минув рік, як вдалось повернути тіла загиблих захисників, вбитих росіянами в Оленівці. Теракт у тюремному бараку вони влаштували у ніч на 29 липня 2022 року на території колишньої виправної колонії № 210 смт Оленівка на тимчасово окупованій території Донеччини. У будівлі, де утримували українських військовополонених, стався потужний вибух. Російські ЗМІ тоді повідомляли, що загинуло близько 50 українських захисників, ще 70 зазнали важких поранень.
Родини загиблих воїнів у Оленівці та полонених домагаються у світової спільноти розслідування справи та справедливого покарання для воєнних злочинців, які вчинили тоді і чинять досі геноцид над українцями. Нещодавно вони виступили на засіданні в Організації об'єднаних націй в Швейцарії, де детально розповіли про катування росіян. Зокрема, про ці страшні події свідчили очевидці – воїн Дмитро Андрющенко та британець Ейдан Аслін.
Із однією з учасниць "Спільнота родин Оленівки" Олександрою Мазур, яка доповідала на 54-ї сесії Комісії ООН, поспілкувалася журналістка Еспресо Тетяна Яворська.
СПИСКИ НЕТОЧНІ, ЗАГИБЛИХ В ОЛЕНІВЦІ МОЖЕ БУТИ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ
Як виникла "Спільнота родин Оленівки"? Скільки до неї входить людей і по яких основних напрямках працює "Спільнота"?
Загалом ми почали збиратись у спільноту ще з січня 2023 року. Тому що до того моменту були обіцянки від Організації Об'єднаних Націй, що вони поїдуть на місце злочину. Для цього збиралася спеціальна команда, яка мала від ООН поїхати до Оленівки і зібрати докази, хто вчинив цей злочин. Але в січні вони оголосили про розпуск цієї місії. Тоді ми зрозуміли, що на міжнародному рівні на цьому, мабуть, справа й закінчиться, тому нам потрібно збиратися та щось робити. І так потрохи ми знайшли одне одного.
Зараз у спільноті приблизно 150 людей. Приблизно, бо іноді у нас у чаті кілька людей від однієї родини, інколи одна людина в чаті, але інші родичі теж у курсі всього, ходять на зустрічі, акції. Приблизно 150. Деколи кажуть, що в нас тут лише родини загиблих, але це неправда. В нас і родини загиблих у цій масовій страті, і родини тих, хто вижив, але був поранений. Дехто із поранених вже навіть повернувся.
Чи багато повернулось людей, які вижили в тому бараку?
Після теракту Росія опублікувала певний список – хто загинув, хто поранений. Треба розуміти, що цей список неправильний, неточний. Але з цього списку до України повернулося 11 людей.
Якщо говорити про офіційні дані, то 11 жовтня минув рівно рік з того часу, як повернули більшість тіл загиблих. ДНК-аналізи для їхньої ідентифікації тривали ще протягом літа. І тоді виявилося, що дехто, хто був у російських списках як поранений, насправді, за результатами українських ДНК-аналізів, загинув. У тому числі мій близький.
Про нього ви здебільшого не розповідаєте…
Зазвичай я не розголошую особисту історію, бо якщо починаєш розповідати особисте, то дуже часто журналісти переключаються саме на це. А хочеться більше розказати про нашу роботу. Адже в нас боротьба триває – як у темі Оленівки, так і загалом проти геноциду, що вчиняє Росія щодо нас. А оскільки у нас порівняно нечасто бувають інтерв'ю, то в цих інтерв'ю я прагну акцентувати увагу саме на нашій діяльності, щоби медіа на ній акцентували увагу. Але скажу, що саме мій близький за офіційними списками від міноборони РФ числився як поранений. А за результатами українського ДНК-аналізу виявилося, що він загинув. Тому можна стверджувати, що ці списки, хоч вважаються "офіційними", є неточними і неправильними.
Тобто може виявитись, що насправді загиблих більше, ніж повідомляли раніше?
Саме так.
Чи знаєте інформацію, скільки залишилось там хлопців, як вони, чи є з ними зв'язок?
За даними росіян, їх у бараці було 193. В нас є результати ДНК-аналізів, де імена і прізвища 52 загиблих. З того російського списку поранених - 11 людей уже в Україні, їх повернули. Тобто точно відома доля 63 людей, щодо інших нема інформації і зв‘язку з тими, хто досі перебуває у полоні, нема.
"ПІД ЧАС ВИХОДУ БІЙЦІВ З АЗОВСТАЛІ ВСІ ПРЕДСТАВНИКИ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА РАПТОМ НЕ ВИЙШЛИ НА РОБОТУ"
На вашу думку, чи офіційна Україна достатньо робить для розслідування цього злочину, покарання винних?
Мені важко сказати в юридичній площині, бо я не юристка. В нашій спільноті я редакторка, а за професією – лінгвістка. Тому я фокусуюся на наших текстах, на вербальній подачі інформації про нас, як нас висвітлюють медіа, соціальні мережі, щоб там не було помилок і так далі.
Як звичайній особі, без юридичної освіти, мені здається, що держава діє, готуються подання до міжнародних судів. І не лише держава, але й українські правозахисники. Ми співпрацюємо з Медійною ініціативою за права людини, Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Регіональним центром прав людини. Також нас консультує юрист з організації OSINT for Ukraine. Вони працюють не в Україні, але нас консультують.
Та, хоч держава і українські правозахисники працюють, треба водночас розуміти, що російська держава сильніша на міжнародній арені. Нам часто потрібно звертатись до міжнародних організацій, наприклад, коли ми просимо, щоб вони поїхали на місце злочину в Оленівці. І у цій площині ми, на жаль, маємо недостатньо впливу.
Звідки загалом можна черпати достовірну інформацію про трагедію Оленівки? Чи розповідають щось люди, які повернусь з полону і були свідками злочину? Наскільки вони йдуть на контакт?
Відбуваються опитування свідків. Після того, як хлопці повертаються з полону, вони, звісно, мусять відпочити, реабілітуватися. І вже потім, виключно за їхньою згодою, починається збір свідчень. Ці свідчення теж професійно збираються, з урахуванням того, що ці люди пережили полон, оборону Маріуполя в повній блокаді і пропаганду, яку на них поширювали росіяни. Пам'ятаю, як дивилася російські телеграм-канали, де вони після теракту поширювали відео з нашими бійцями, які постраждали, і говорили їм: "Це вас Україна обстріляла, подивіться, що вам Україна зробила".
Щодо свідчень, наприклад, МІПЛ уже збирав свідчення, опублікував своє розслідування за результатами цього. Є також французька організація Яхад-Ін Унум, яка спершу займалась темою Голокосту, а потім воєнними злочинами і геноцидами загалом у світі. Вони також готуються і будуть збирати свідчення постраждалих внаслідок теракту в Оленівці. Планують почати з кінця жовтня.
Як взагалі сталося, що захисники України нібито здавалися "під гарантії", а потім виявилося, що невідомо кого питати про ті гарантії?
Тут не знаю, бо я не маю відповідних документів, якими були гарантії, хто їх надавав, якими вони були. Навіть якщо взяти, до прикладу, Червоний Хрест. Вони мали реєструвати Героїв, котрі виходили з Азовсталі за наказом у полон; мали щось гарантувати. Але, як згодом виявилось, одного дня, під час виходу воїнів з Азовсталі, ніхто з представників ЧХ не вийшов на свою роботу і не зареєстрував людей.
Саме у цей день?
Так. У нашої Ксенії Прокопенко, брат якої загинув у Оленівці, Червоний Хрест не зареєстрував його. Він виходив 16 травня. Така от гарантія.
ООН ВИЗНАЛА, ЩО ОБСТРІЛЮВАЛА ОЛЕНІВКУ НЕ УКРАЇНА, А РОСІЯ БЛОКУЄ РОЗСЛІДУВАННЯ
У Женеві ви зустрічалися з представниками Міжнародного Червоного Хреста. Поведінка їхніх представників, а особливо національних організацій доволі неоднозначна. Розкажіть, як відбулося ваше спілкування?
Це також цікавий момент. Нашу “Спільноту Родин Оленівки” представляли я та Ксенія Прокопенко, ми власне обидві – родичі загиблих. Був Дмитро Андрющенко, Дипломат з Азову, який на момент страти Героїв перебував на території Оленівки, він загалом розповідав про ставлення росіян до наших хлопців військових. Був морський піхотинець, британець Ейден Аслін, якого росіяни засуджували до смертної кари і піддавали тортурам. А також були Тарас Бобровський, Олександр Марков, Андрій Юсов та Ігор Сибіга – представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. В нас був такий формат, що ми всі разом зустрілись з представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста у їхньому головному офісі і кожен розповідав свою історію, мав до них свої запитання. Ми їм сказали про те, що російський ЧХ збирав допомогу для мобілізованих російських військових. Чомусь для них це було новиною і вони про це раніше не знали. Хоча, відверто кажучи, я не впевнена, що вони могли не знати про це. Ну, й представники МКЧХ продовжують твердити – Росія їм не надає доступу до полонених, тому МКЧХ не може поїхати перевірити стан полонених, яких утримують росіяни.
Було також спілкування з представниками ООН, західними політиками. Це був формат ваших виступів чи відбулася жива розмова? Що вони взагалі кажуть? Чи розуміють, з ким мають справу, коли мова йде про росіян?
От з Червоним Хрестом була саме зустріч, дискусія. А в ООН – виступ, на якому нас слухали представники різних країн. Після виступу кожен із них міг ставити свої запитання. Але запитань не було, лише слова підтримки. Мені шкода, що українські ЗМІ не стежили за нашою робочою поїздкою, хоч це важлива подія. До речі, наші виступи, зустрічі й розмови там тривали з 25 до 27 вересня, а вже 4 жовтня ООН опублікували свої висновки щодо масової страти в Оленівці, вже досить адекватно оцінивши ситуацію. Зокрема, заперечили те, що колонію обстріляло українське військо.
Тобто вони визнали, що це Росія свідомо вчинила?
Вони прямо цього не сказали, але це вже на крок ближче, аніж було раніше. А щодо запитань, чому слухачі нам їх не ставили, то, мабуть, не відчували потреби.
Гадаєте, справді усе зрозуміло, чи вони боялись щось запитувати?
Думаю, що зрозуміло. Бо от, наприклад, за день до нашого виступу ми були на засіданні, але як слухачі. Тоді теж представники різних країн виступали із промовами щодо російсько-української війни. І лише кілька країн (Білорусь, Зімбабве та кілька інших) висловлювались, що це все брехня, нема жодного геноциду українців. Всі решта нас підтримували.
Одним із наслідків вашої поїздки стала доповідь Верховного комісара ООН, де був, зокрема, десяток пунктів про Оленівку. Можете детальніше про це розказати?
Загалом в ООН знову йшлося про те, що Росія перешкоджає розслідуванню, не надаючи доступу до місця злочину. І навіть попри те, що Росія все одно не дасть доступу, важливо кожного разу наполягати на цьому.
Щодо звіту Управління Верховного комісара ООН, то там пункти 82-89 присвячені масовій страті в Оленівці. У цьому звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини дійшли висновку, що вибухи не були спричинені ракетами HIMARS, випущеними українським військом. Точний тип зброї і місце її походження визначити поки що не вдалося, але у звіті зазначено, що характер пошкодження вказує на те, що боєприпас рухався зі сходу на захід.
Ще там є 88-ий пункт про те, що місце вибухів не було збережено для того, щоб забезпечити повний і належний огляд та розслідування експертами. Замість цього місце події було забруднене, а речові докази порушені. Це також цікавий пункт, адже він вказує на те, що росіяни навмисне зіпсували це місце, щоб розслідування не відбулось. В ООН стверджують, що Росія не надає і не надавала доступу до місця розслідування, а місце теракту зіпсоване для обстеження.
Чому вони його зіпсували? На мою думку, тому, що щось приховують. Це непрямі докази злочину, який вчинили саме росіяни. Ці пункти – вже маленький прогрес, але треба значно більше.
Ще хочу зауважити один момент щодо нашої робочої поїздки до Швейцарії – є велика проблема з фінансуванням таких поїздок. Про масову страту в Оленівці та інші злочини росіян безперечно має знати весь світ. Ми всі з цим погоджуємось, але ж для справді вагомої роботи в цьому напрямку в державі повинно бути передбачене фінансування на це. Його немає. Ми були вимушені звертатися до організації "Серце Азовсталі", вони покрили нам деякі витрати, решту значної суми покрив з власної ініціативи Тарас Бобровський, який з нами їхав. Так не має бути. Це важливий момент – варто створити фінансову державну підтримку для забезпечення такої роботи, тому що, насправді, іноземці прагнуть безпосереднього спілкування з нами.
"НА ЗАХОДІ МАЛО ЗНАЮТЬ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ, ПОТРІБНО ПОСТІЙНО ГОВОРИТИ ПРО ЦЕ"
Ви спілкуєтесь із іноземними ЗМІ та організаціями. Масова страта полонених – це надзвичайна дикість для 21 століття, як вони взагалі на це реагують?
Коли представники інших країн після нашого виступу говорили, то вони помітно хвилювались. Я бачила, як їм тремтіли руки, здригався голос. Це, власне, шок від цього звірства, що вони дізнались про дії росіян. Такою була реакція на почуте. З нами ж були військові Дмитро Андрющенко і Ейден Аслін – люди, які були безпосередньо жертвами катувань. Вони розповіли світові, як росіяни катують і знущаються з полонених. Мені також це важко було слухати, сидіти і навіть важко дихати. Від такої інформації просто іноді хочеться знепритомніти. Людям у залі було так само. Їм було важко усвідомлювати почуте.
Гадаєте після вашого виступу, виступу воїнів полонених, покарання винних стало реальнішим? Це одне з ваших головних завдань?
Нам у цьому напрямку ще треба дуже багато працювати на міжнародну аудиторію. І нам потрібна підтримка. Іноземці повинні дізнатись нашу історію безпосередньо з наших уст. Скажімо, пересічна людина в Швейцарії про ці події нічого не знає. А було би доречним, якби іноземці знали не лише нашу історію, а й розуміли, що масова страта Героїв в Оленівці – це крапля в морі серед тих злочинів, що Росія щоденно вчиняє проти українців. Надіюсь, що винних вдасться покарати. Хоч безпосередні виконавці цього злочину можуть бути вже й загиблими, ми у будь-якому разі маємо встановити, хто конкретно це зробив. Якщо вони живі – притягнемо їх до відповідальності. Якщо вони вбиті, то їхні імена всеодно будуть вписані в історію російського садизму, вони будуть фактичним підтвердженням того, що таке росіяни і що для росіян воєнні злочини – це традиція.
Вам не здається, що про страшні події Оленівки починають забувати, особливо зважаючи, що в час війни стається багато трагедій і гине багато людей? До речі, як на Заході, там взагалі про Оленівку ще хтось пам'ятає?
Ми маємо ділитися інформацією: кожен, хто як може. Не варто повністю відмежовуватись від цих трагедій. Особливо, на мою думку, ЗМІ мають допомагати зберігати нашу пам’ять. Ми такі самі українці й українки, як усі, і не хочемо бути інформаційно ізольовані від інших через те, що маємо такий досвід. І додам, що ми не нав'язуємо страшних історій, ми розповідаємо про життєвий шлях Героїв, про свою діяльність проти Росії, зокрема, на міжнародній арені, про виклики, які постають перед нами.
Мені якось в коментарях у твітері написали, що люди бояться дізнатися деталі цього вбивства, побачити кадри загиблих. Але, гадаю, не треба через це уникати "Спільноти Родин Оленівки". Ми максимально намагаємось не шокувати, не травмувати. Працюємо задля повернення живих, пам’яті про загиблих і для справедливого покарання злочинцям і катам. Нам усім треба дуже багато працювати, аби перемогти Росію. На жаль, ми ще взагалі не близькі до перемоги. Аби наблизитись, треба мобілізувати усі сили і не боятися співпрацювати одне з одним.
Тетяна Яворська, Еспресо,
18 жовтня, 2023 середа.
2023-10-31 10:17:54
Зниклі безвісти українці - інформація МВС.
Близько 28 тис. громадян України внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Про це повідомив заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко на зустрічі з представниками Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, передає МВС.
"Станом на сьогодні у нас близько 28 тисяч зниклих безвісти за особливих обставин громадян, яких необхідно розшукувати. Є потреба у відборі зразків ДНК, аби порівнювати цю інформацію з тими запитами, які надходять до експертних установ від сімей осіб, зниклих безвісти", - зазначив Тимченко.
Є проблема з ідентифікацією тіл на тимчасово окупованих територіях, у зоні бойових дій та у тимчасових похованнях.
"Пошукові групи не можуть зайти, забрати тіла та обміняти ті, що є у нас. На жаль, не може бути з агресором і терористом повноцінної співпраці з обміну", - сказав заступник.
Генеральна директорка МКЗБ Кетрін Бомбергер назвала гармонізація роботи всіх органів державної влади та установ, основною метою.
На зустрічі обговорили поповнення ДНК-бази. Представники МКЗБ сказали, що за міжнародним досвідом на 30 тис. зниклих безвісти має бути сформована база із 90 тис. зразків ДНК. Щонайменше три родичі зниклого безвісти мають надати свій генетичний зразок.
*******
Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олег Котенко пішов у відставку.
Кабінет міністрів змінив його повноваження.
Відповідне рішення уряд ухвалив на засіданні 12 вересня. Тепер переговори з Росією про повернення тіл загиблих буде вести Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
Діяльністю пошукових груп буде займатися Генштаб ЗСУ. Роботу з Єдиним реєстром зниклих безвісти буде вести Міністерство внутрішніх справ.
19 жовтня 2023, Gazeta.ua.
Близько 28 тис. громадян України внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Про це повідомив заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко на зустрічі з представниками Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, передає МВС.
"Станом на сьогодні у нас близько 28 тисяч зниклих безвісти за особливих обставин громадян, яких необхідно розшукувати. Є потреба у відборі зразків ДНК, аби порівнювати цю інформацію з тими запитами, які надходять до експертних установ від сімей осіб, зниклих безвісти", - зазначив Тимченко.
Є проблема з ідентифікацією тіл на тимчасово окупованих територіях, у зоні бойових дій та у тимчасових похованнях.
"Пошукові групи не можуть зайти, забрати тіла та обміняти ті, що є у нас. На жаль, не може бути з агресором і терористом повноцінної співпраці з обміну", - сказав заступник.
Генеральна директорка МКЗБ Кетрін Бомбергер назвала гармонізація роботи всіх органів державної влади та установ, основною метою.
На зустрічі обговорили поповнення ДНК-бази. Представники МКЗБ сказали, що за міжнародним досвідом на 30 тис. зниклих безвісти має бути сформована база із 90 тис. зразків ДНК. Щонайменше три родичі зниклого безвісти мають надати свій генетичний зразок.
*******
Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олег Котенко пішов у відставку.
Кабінет міністрів змінив його повноваження.
Відповідне рішення уряд ухвалив на засіданні 12 вересня. Тепер переговори з Росією про повернення тіл загиблих буде вести Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
Діяльністю пошукових груп буде займатися Генштаб ЗСУ. Роботу з Єдиним реєстром зниклих безвісти буде вести Міністерство внутрішніх справ.
19 жовтня 2023, Gazeta.ua.
2023-10-26 01:11:58 |
Зниклі безвісти українці - інформація МВС.
Близько 28 тис. громадян України внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Про це повідомив заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко на зустрічі з представниками Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, передає МВС.
"Станом на сьогодні у нас близько 28 тисяч зниклих безвісти за особливих обставин громадян, яких необхідно розшукувати. Є потреба у відборі зразків ДНК, аби порівнювати цю інформацію з тими запитами, які надходять до експертних установ від сімей осіб, зниклих безвісти", - зазначив Тимченко.
Є проблема з ідентифікацією тіл на тимчасово окупованих територіях, у зоні бойових дій та у тимчасових похованнях.
"Пошукові групи не можуть зайти, забрати тіла та обміняти ті, що є у нас. На жаль, не може бути з агресором і терористом повноцінної співпраці з обміну", - сказав заступник.
Генеральна директорка МКЗБ Кетрін Бомбергер назвала гармонізація роботи всіх органів державної влади та установ, основною метою.
На зустрічі обговорили поповнення ДНК-бази. Представники МКЗБ сказали, що за міжнародним досвідом на 30 тис. зниклих безвісти має бути сформована база із 90 тис. зразків ДНК. Щонайменше три родичі зниклого безвісти мають надати свій генетичний зразок.
*******
Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олег Котенко пішов у відставку.
Кабінет міністрів змінив його повноваження.
Відповідне рішення уряд ухвалив на засіданні 12 вересня. Тепер переговори з Росією про повернення тіл загиблих буде вести Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
Діяльністю пошукових груп буде займатися Генштаб ЗСУ. Роботу з Єдиним реєстром зниклих безвісти буде вести Міністерство внутрішніх справ.
19 жовтня 2023, Gazeta.ua.
Близько 28 тис. громадян України внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Про це повідомив заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко на зустрічі з представниками Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, передає МВС.
"Станом на сьогодні у нас близько 28 тисяч зниклих безвісти за особливих обставин громадян, яких необхідно розшукувати. Є потреба у відборі зразків ДНК, аби порівнювати цю інформацію з тими запитами, які надходять до експертних установ від сімей осіб, зниклих безвісти", - зазначив Тимченко.
Є проблема з ідентифікацією тіл на тимчасово окупованих територіях, у зоні бойових дій та у тимчасових похованнях.
"Пошукові групи не можуть зайти, забрати тіла та обміняти ті, що є у нас. На жаль, не може бути з агресором і терористом повноцінної співпраці з обміну", - сказав заступник.
Генеральна директорка МКЗБ Кетрін Бомбергер назвала гармонізація роботи всіх органів державної влади та установ, основною метою.
На зустрічі обговорили поповнення ДНК-бази. Представники МКЗБ сказали, що за міжнародним досвідом на 30 тис. зниклих безвісти має бути сформована база із 90 тис. зразків ДНК. Щонайменше три родичі зниклого безвісти мають надати свій генетичний зразок.
*******
Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олег Котенко пішов у відставку.
Кабінет міністрів змінив його повноваження.
Відповідне рішення уряд ухвалив на засіданні 12 вересня. Тепер переговори з Росією про повернення тіл загиблих буде вести Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
Діяльністю пошукових груп буде займатися Генштаб ЗСУ. Роботу з Єдиним реєстром зниклих безвісти буде вести Міністерство внутрішніх справ.
19 жовтня 2023, Gazeta.ua.
2023-10-31 10:15:11
Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.
В прямом эфире
| Понятно и близко... "Увянет не раскрывшийся цветок"... В увядших лепестках так много аромата... Так много в них последней красоты... |
| Рецензия от: Сніжана Назаренко 2024-04-30 06:07:12 |
| Ах, этот чудесник май, Когда умчались морозы, В саду сирень наломай, Утри у любимой слёзы. И вовсе не хулиган, Но всё в голове смешалось, Сирень я брошу к ногам, И ты простишь эту шалость . |
| Рецензия от: Влад Каганов 2024-04-30 02:17:24 |
| Спс., друг. С удовольствием прочитала. Душевно и поэтично. Удач тебе и дальше. |
| Рецензия от: Чухнина Мария 2024-04-30 01:40:41 |
На форуме обсуждают
| Рок, це те, без чого мені дуже важко. Завжди слухаю. А якщо сил замало - навушники, на повну і... батарейки заряджаються.)(...) |
| Рецензия от: Молчаливая 2024-04-29 14:55:02 |
| Люблю рок-музику. Люблю
слухати Фреді Меркурі.
Обожнюю Believer. Людмила Варавко, дякую вам за "тепло душі". Я неадекватна людина, т(...) |
| Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-25 11:58:28 |
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.