Страница Абсурдыня (для поэтесс)
/ Конкурс Абсурдов /
страница Абсурд (для поэтов)
/ Конкурс Абсурдов /
Сейчас на сайте 5134 человека
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
Скажи що небудь, щоб я тебе побачив ( Сократ)
Автор: Радонька
Опубликовано: 2020-04-09 11:14:06

Зради та перемоги:: Часть - 11

Попри усі негаразди, війну та всілякі вибори, ми живемо. Ми
пишемо вірші, кохаємо, сперечаємось, перемагаємо. Бо це життя.
І в кожного з нас своя думка на ту чи іншу подію. І кожен має
право висловлювати свої думки. Бо ми, поки що, живемо в
демократичній країні.
Запрошую на сторінку однодумців та адекватних опонентів.
Пишіть про наші здобутки та перемоги, про зради та поразки,
висловлюйте свої думки. Спробуємо зрозуміти одне одного.
Хамству, наглості та марнослівству вхід заборонено!

Количество читателей: 1697

Всего рецензий на эту публикацию: 200. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Деньги были, деньги будут, но сейчас денег нет.
МВФ принял решение об отказе от 3-х летней программы сотрудничества с Украиной и перешёл на краткосрочный 18-ти месячный формат.
Правительство таки призналось в очевидном. Что денег на выплаты 300% надбавки медикам нет.

А ведь эти новости взаимосвязаны. Месяц все, начиная от замов министра здравохранения и заканчивая президентом Зеленским, дружно врали, что выплатят завтра, после завтра в конце недели, в начале месяца. Ещё немного подождите деньги уже перечислены, ещё месяц назад.
Но таинственные чиновники в регионах, имя которых нельзя называть, саботируют.
И вот в финале этого квеста, как сказал главный санврач Ляшко, оказалось, что деньги растворились, исчезли, самоликвидировались. Думайте медики как хотите. Но денег для вас нет.

А все кажется гораздо проще. Их и не было. Просто Зеленский, как всегда, соврал не думая. Шмыгаль начал лихорадочно искать средства. ЗеКо, дружно пудрила мозги народу, надеясь что вот вот поступит транш от МВФ.

Или хотя бы определятся его сроки и под это дело можно будет долгануть на международном рынке или ОГВЗ новые выпустить.
Но после того как МВФ дала четкий сигнал инвесторам и банкирам, что они не верят в Зеленского и его власть в долгосрочной перспективе - все отказали.
Пришлось признаваться в полной своей некомпетентности.

Деньги то они конечно найдут в следующем месяце, урезав ещё какие нибудь социальные траты бюджета или включив печатный станок. А это новый виток напряжённости.

Зеленский и Слуги Народа, входят в цугцванг - когда любой ход ведёт к ухудшению ситуации!

Oleg Helgiv
2020-05-11 16:57:24 |
Олена Добровольська
20 год ·
Бачу в стрічці шутєєчки стосовно того, що тепер для виїзду закордон треба питать дозвіл у зєлєжопої кодли.

"Посольство Великої Британії в Україні стверджує, що офіційний Київ повідомив партнерів про заборону для виїзду своїх громадян без окремого дозволу міністерства закордонних справ" (с)

Ви дарма смієтесь, бо насправді плакати треба, або переходити на мову фізичних зауважень.
Бо я бачу більшість ще не осягнула цей поворот у мракобісний совок. Останній раз дозволів на виїзд з країни треба було питать у часи радянських номенклатурних рабовласників.

Давайте вже не просто до мишей, до рівня тарганів доїбемся, коли щоб перетнути кордон треба буде пливти морем у трюмі нелегальної баржі по 10к € з кожного.

Жодна влада в історії незалежної України не наважувалась на таку люту дічь.

Що там червоні лінії? Ще досі червоні?
2020-05-11 07:51:59 |
Ірина Геращенко

Віктор Ляшко просто виявився найбільш чесним з цієї гоп- компанії.



Вголос визнав всім очевидну правду.



Коли немає стратегії і тактики, треба імітувати бурхливу діяльність і тримати суспільство в атмосфері страху.

Всі цивілізовані країни будуть взаємини влада- суспільство на довірі, народ чекає від правителів правду. Тоталітарні ж режими будуються на атмосфері страху і брехні.

Ніхто так і не пояснив украінцям, чому , коли в країні був один хворий, оголосили карантин, закрили метро і парки.

При цьому метро не закривалося в жодній іншій країні і європейській столиці.

Сьогодні, коли ріст інфікованих складає плюс кілька сотень щодня, влада під тиском протестів, пішла про послаблення карантину , в специфічний спосіб - закриті дитячі садочки і громадський транспорт.



Українська влада залишила лікарів незахищеними перед епідемією, без костюмів і доплат, й переклала відповідальність за нерозповсюдження пандемії на людей, самоорганізацію і самодисципліну.

Сама ж влада під шумок боротьби з пандемією активно закручує гайки демократіі, прав і свобод.

Парки заборонені , самотні прогулянки сквером чи заняття спортом заборонені, для виїзду за кордон потрібен дозвіл компетентних органів, проти політичних опонентів і ветеранів організовують справи , репресивна машина посилюється, силовим структурам єдиним не зрізають фінансування, а навпаки, збільшують.



Атмосфера страху замість довіри- це і є нова ідеологія.
2020-05-11 10:32:15
Дмитро Тищенко
9 травня о 10:17
Почему я не праздную ватомай.
.
Человек- конечно сосуд для страданий, я не спорю. Так было всегда. Нам больно и мы страдаем по миллиону разных поводов и помним об этом. Спасает нас то, что хотя мы и сосуд для страданий- но очень ограниченный (узнайте у докторов что происходит, когда нет). Сама наша биология не предназначена для длительных страданий.
.
А потому место в душе человека, как правило есть для очень ограниченного числа печалей. И так получается, что одна боль вытесняет другую. Места просто нет. Настоящее всегда вытесняет прошлое на перифирию- или мы бы все сошли с ума.
.
До войны я очень интересовался историей Второй Мировой. Уровень хоть и любителя- но крайне продвинутого. Кто попадал на мои лекции "для своих" подтвердит. Все что вы хотели узнать, но боялись спросить- спрашивайте. Хотите- стрим забацаем. Поразительно просто до чего мало современные люди знают о ВМВ. Ну, то есть буквально до сих пор почти для всех тайна за семью печатями- почему же Гитлер напал на СССР? Мало кто знает когда была самая страшная ночь в истории человечества, когда судьба мира качалась на крыле бабочки (это используя послезнание, а современникам-то вообще казалось что все, приплыли). Я понимал, что это было, как мы (весь мир я имею в виду) были близки к новому варварству и вообще как нам всем повезло и что сделали люди, остановившие такое глобальное зло и чем они за это заплатили. И насколько неполной оказалась победа и сколько поколений и десятков миллионов людей рухнули потом в тектонические разломы, оставшиеся в наследство от ВМВ. Ну, в общем 9е мая было моим личным праздником, одним из главных (в одном ряду с 24 августа, например)
.
Но потом случилась Война. На мою страну напали. Нагло, подло, цинично и без объявления войны. И эта трагедия совершенно вытеснила переживания о событиях ВМВ. Ну, то есть знания остались- а личная эмоциональная вовлеченность закончилась, ибо ее тупо не хватает, а лицемерить не могу, противно.
.
А потому..... Ну да, деда своего, Лысенко Дмитра Михайловича- помяну. Но вот совершенно никаких других чувств нет. 9е мая? Какое 9е мая? Какая победа над фашизмом? Вон он, фюрер российского народа- в Кремле сидит, ведомый пост-имперским синдромом и реваншизмом. Территории соседних стран делит, рассуждает о полноценности/неполноценности народов, об особом пути, о русском мире и притеснении русскоязычных. Население свое оболванивает и милитаризм насаждает. Войны в Европе развязывает. Вся разница- что ему, в отличии от Германии, кажется несправедиво проигранной Холодная Война, а не Первая Мировая.
.
В общем, претензии смешны. Победа над немецким нацизмом оплачена и не рашисты с комуняками мне этот счет предъявлять будут. Оплачена переломанной нахрен вдребезги пополам жизнью моего деда, выжившего непонятно как (практически дословно один из полка). Оплачен блеклым существованием поколения моих родителей- которым мир при всем своем желании ничем не мог помочь. Поколением, у которого самым ярким впечатлением в жизни могла быть работа оккупантом в какой-нибудь Чехословакии, прости Господи меня атеиста. Оплачивается нынешней войной России против Украины.
.
Оплачено. Идите нахрен с вашим ватомаем. Наш День Победы над фашизмом и тяжким наследнием ПМВ и ВМВ еще впереди. Слава Украине!
2020-05-11 06:11:40 |
Уже говорил и повторюсь. Есть один старый анекдот.

Туристи знаходять в Карпатах старий схрон, з нього виповзає сторічний дід з машинґвером:
- Cлава Ісу. ну, які новини?
- Та війна, діду
- Із ким воюємо?
- З москвою
- А де саме воюємо?
- На Донбасі
- Ну що... нормально хлопці просунулися...

Считается, что анекдот становится смешным за счет неожиданного смыслового разрешения в конце. И если эта концовка кажется нам смешной, то у истории для нас плохие новости. Потому что «неожиданное смысловое разрешение» тут найдет тот, для кого 2014-й год стал неожиданностью.

Для носителя советской памяти война Украины с Россией нелогична и невозможна.

Для вынужденных переселенцев российское вторжение – это удар в спину и предательство.

Для столичного аполитичного жителя все происходящее – это вывих, которые должен быть исправлен.

А для деда из анекдота все закономерно. Все та же война. Все с тем же противником. По тем же самым мотивам. Только на другом конце страны.

Мы все – заложники своей памяти. Которая коротка и в лучшем случае рассчитана лет на семьдесят. События нашей реальности способны терять логику и обретать ее в зависимости от исторической оптики.

В 2015-м один польский коллега рассказывал мне о той разнице, что отличала его страну и мою. Он говорил о том, что в Польше воспринимали весь период с 1991 по 2014-й как внезапную историческую передышку. За время которой нужно успеть мобилизоваться, провести реформы и подготовить систему обороны. Потому что нормативная Россия для них – это империя, сосредоточенная на поглощениях и расширении. И нужно быть готовым к тому, что ее «оттепели» всегда бывают краткосрочными.

А Украина была уверена в обратном. Воспринимала ослабленную Россию как новую норму. Полагала, что эпоха империи ушла в небытие. И потому те два десятилетия, которые у нее были, – были потрачены впустую.

Хорошая иллюстрация того, как работает историческая память. Та самая, которая позволяет не впадать в иллюзии. Которая учит видеть окна возможностей и пользоваться ими. События последних шести лет могут стать для нас хорошей прививкой. Если мы, конечно, решимся вписать эти события в широкий контекст.

Который довольно прост. Столетия жизни в колониальном статусе. Два десятилетия буферного существования. Фантомные боли империи, спровоцировавшие вторжение и войну за независимость. Ничего нового. Ничего нелогичного.

Пока мы считаем все происходящее историческим вывихом – мы проигрываем. Пока мы полагаем, будто есть пространство для компромисса – мы проигрываем. Пока мы говорим, что в войне виновно «воинствующее меньшинство» - мы проигрываем.

Выигрывать мы начнем лишь в тот момент, когда увидим все происходящее глазами того самого деда из анекдота. Для которого новость о войне с Россией новостью не была. Для которого новая война – это всего лишь продолжение его собственной. Той самой, что началась задолго до 2014-го года.

И тогда мы сможем понять его оптимизм. Потому что если взглянуть на карту страны, то за шестьдесят лет хлопці справді гарно просунулися.

#читаємо_вголос Автор: Павел Казарин
2020-05-11 02:29:41 |
💮Дружина Степана Бандери - Ярослава.

Народилася на Східній Лемківщині у м. Сянок. Її батько греко-католицький священик Василь Опарівський був капеланом Української Галицької Армії (УГА) і загинув у червні 1919 під час Чортківської офензиви. Ярославі тоді було лише два роки...

Мати Ярослави - Юлія Ганківська була освіченою жінкою, яка закінчила Віденський університет. Поляки не давали їй належної до знань і навиків праці і та заледве змогла влаштуватися вчителькою у селі. Її доля була трагічною, як і доля багатьох українських родин на Закерзонні - у липні 1944 року її вбили польські бойовики. Ярослава ще мала брата - Лева, якого німці розстріляли у Жовкві.

Сама ж Ярослава, закінчивши гімназію, вступила до Львівської політехніки на факультет агрономії, на якому декілька років перед тим вчився її майбутній чоловік. У 1936 р. Ярослава - ОУНівка, тому коли на західноукраїнські землі внаслідок пакту Ріббентропа-Молотова увійшли радянські війська, дівчина втекла до Кракова.

Там у 1940 р. Ярослава почала зустрічатися із Степаном Бандерою. Невдовзі пара взяла шлюб у краківській Церкві Воздвиження Хреста Господнього. Вінчання здійснював священик Степан Граб, згодом він вінчав «Марічку» Марію Савчин та «Орлана» Василя Галасу та інші повстанські пари на Закерзонні. Свідками на весіллі Бандери були Люба Лемик (дружина того самого боївкаря ОУН Миколи Лемика, рідна сестра дружини Василя Бандери - Марії) і молодший брат Степана Бандери - Василь, який загинув невдовзі у нацистському таборі Аушвіц.

Щастя сім‘ї Бандер було нетривалим. Через рік Степана арештували нацисти за відмову відкликати Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. і відправили у табір Заксенгаузен. Ярослава тоді народила першу дитину Наталю і змушена була постійно переховуватися.

Дружина символа - це обов’язок зносити увесь тягар боротьби, відчувати "недолюбов" власного чоловіка через відповідальність за рух. Жертвувати часом "на разом", часом "на щастя" в ім’я того, на що дала згоду - бути дружиною провідника.

Возз’єдналася сім’я після закінчення Другої світової війни у Мюнхені, там і народилися наступні двоє дітей, які зростали на легенді про те, що їх батько "Штефан Попель" (фальшиві ім'я та прізвище Степана Бандери) - журналіст української газети.

Попри те, що сім’я намагалася максимально дотримуватися конспірації, невід’ємними складовими їхнього життя залишалося виховання у знанні власної національності, віри та заохочення до спорту.

Ярослава була доброю дружиною та матір'ю - так свідчать спогади її сучасниць.

Після вбивства чоловіка радянськими спецслужбами Ярослава переїздить разом із дітьми до Торонто. Там вона проживе без Степана 18 років.

Опублікувала Maryna Mirzaeva
Матеріал частково взятий з ресурсу Хроніки Любарта (https://www.hroniky.com/articles/view/250-slava-bandera-muzhnia-zhinka-bonarivskoho-rodu)
2020-05-10 20:01:59 |
Микола Кульчинський
Гасло ''Ніколи знову'' має стати для українців заповіддю на всі віки ось у якому контексті:
Ніколи знову Україна не буде рабою московських катів;
Ніколи знову не буде в Україні Голодоморів,здійснених російськими загарбниками;
Ніколи знову не буде знищуватися українська інтелігенція;
Ніколи знову українці, особливо українське робітництво, не будуть зросійщуватися і відрікатися від своєї мови та свого імені під шаленим тиском імперії;
Ніколи знову наша армія не буде гола, боса та розброєна й морально з деградована.
Ніколи знову українці не обиратимуть очільниками держави людей, для яких Україна не Вітчизна, мила й дорога, а територія людей без імені й роду, яких можна безкінечно експлуатувати та брутально грабувати.
Щоб цього всього ніколи у нашому житті не було, усім нам українцям треба ставати сильними, чесними й думаючими над собою та над Україною людьми, взявши у своє внутрішнє життя досвід справжніх лицарів України.
Тоді й уся наша нація стане непереможною й раз і назавжди закаже російським загарбникам потикатися на нашу вільну землю!󝰼򎠼򉠊
Вічна слава і вічна пам'ять усім українцям, що поклали свої голови у боротьбі з російськими та німецькими загарбниками!❤🏵
2020-05-10 14:12:41 |
Олександр Палій

Спровокувавши своєю політикою Другу світову війну, керівництво СРСР не змогло захистити територію України від німецької окупації.

Це коштувало Україні мільйонів людських жертв.
І це при тому, що кількісна перевага в озброєннях і населенні, а також стратегічна перевага - конфлікти Німеччини з Британською імперією, США, у Північній Африці, Югославії тощо та наявність в СРСР практично необмеженого тилу - були на боці СРСР.

Лише загальновідомі факти, які дають повнішу, не лубочну картину війни.

19 серпня 1939 року Сталін на Політбюро ЦК ВКП(б) заявив, що в мирний час успішний комуністичний рух у Європі неможливий, а диктатура партії може виникнути тільки в результаті великої війни.

23 серпня 1939 року німецький і радянський міністри закордонних справ Ріббентроп і Молотов підписали німецько-радянську угоду про ненапад і додатковий секретний протокол до нього, відомий як "Пакт Молотова-Ріббентропа".

Німеччина відмовлялася від будь-якого впливу на Фінляндію і Балтійські держави (Латвію й Естонію), а східні території Польщі по лінії Нарва - Вісла - Сян, тобто Західна Україна і Західна Білорусь, на прохання Москви, мали відійти до Радянського Союзу.

Решта територій у Східній Європі відходили під вплив фашистської Німеччини.
Після церемонії підписання пакту Сталін виголосив тост за фюрера німецького Рейху.
Договір про ненапад був ратифікований 31 серпня 1939 року одночасно Верховною Радою СРСР і Рейхстагом Німеччини.

По суті, це був розподіл Європи між двома тоталітарними режимами, який зробив можливою Другу світову війну та низку супутніх агресій з боку СРСР і Німеччини проти інших країн.

Ще не висохли чорнила на документах про ратифікацію, як наступного дня Німеччина напала на Польщу.
17 вересня, порушивши радянсько-польський договір від 1939 про ненапад, радянська армія вдерлася на територію Польщі.
Того ж дня у Бресті-Литовському (нині місто Брест у Білорусі) на честь успішної перемоги над Польщею відбувся спільний парад радянських і німецько-фашистських військ.

26 листопада 1939 року радянське командування інсценувало напад Фінляндії на СРСР, а 30 листопада 1939, без оголошення війни, на виконання пакту Молотова-Ріббентропа СРСР напав на Фінляндію.
Проте запеклий опір фінів, їхній масовий героїзм в обороні своєї країни змусили радянське керівництво припинити наступ.

У передчутті великої війни в Європі Москва змушена була змиритися з незалежністю Фінляндії.
У червні 1940, діючи за радянсько-фашистською угодою, війська СРСР вдерлися в Латвію, Литву й Естонію.
Спочатку ці країни були змушені дозволити базування радянських військових баз на своїй території, а згодом радянська окупаційна влада надіслала їм підкріплення й оголосила про "приєднання" Балтійських держав до СРСР.

Проте 22 червня 1941 Німеччина без оголошення війни напала на СРСР.
Перед відступом радянських військ з України каральні радянські загони проводили масові розстріли ув'язнених.
Зокрема, у Києві були майже поголовно розстріляні усі в'язні.
Разом з іншими в'язнями в катівні НКВС було вбито видатного українського співака Михайла Донця.

Тоді ж у 1941 НКВС заарештував видатного філолога й історика-сходознавця світового рівня Агатангела Кримського, який невдовзі загинув у в'язниці.

30 червня 1941 ОУН (бандерівців) проголосила Акт відновлення Української Самостійної Держави. Проте німецьке командування після відмови українських націоналістів скасувати Акт заарештувало ініціаторів оголошення незалежності та частково розстріляло, частково ув'язнило у концтаборах.
2020-05-10 08:10:24 |
Під дзвін дєдових медалей і водочку на Дєвятоє Мая народжувались і виростали цілі покоління, в головах яких досі звучить "День Победы"!

А що було насправді?!

Був пакт Молотов - Ріббентроппа із секретним протоколом про поділ Східної Європи між Німеччиною і СРСР.

Був напад СРСР на Польщу та поділ її території між 3-м Рейхом і СРСР

Було порушення пакту в односторонньому порядку Сталіним і СРСР із нападом на Фінляндію і Румунію.

Була окупація СРСР Латвії, Литви, Естонії з зачисткою "врагов народа"

Було встановлення більшовицької влади росіян над Галичиною, яка фактично не бачила тих росіян від свого початку існування (виключення - російські окупанти 1914-1919).

Були розстріли, відправки до Сибіру звичайної західноукраїнської інтелегенції, не тільки тих, хто підозрювався у ворожому ставленні до більшовизму.

Були розстріли НКВС всіх ув’язнених, без розбору в тюрмах Західної України з 22.06.1941.

Були розстріли тисяч польських офіцерів із прихованням їх у лісових ямах Росії.

Була примусова служба в армії-агресора СРСР і участь у війні усіх українських чоловіків від 18 років. Примусова робота жінок і постійні розстріли «прєдатєлей".

Була «евакуація» - примусове вивезення з України в сторону Росії сім'ями жителів України, а також інфраструктури, промисловості й господарства.

Були розкрадені міста і села нашої країни. Були руіни підірваних спец загонами НКВС вулиць Києва та Харкова. Було пожежі і вугілля із солом’яних хат від Волині до Надніпрянщини і далі на схід. Був підрив дамби ДніпроГЕС у 1941 і тисячи втоплених українців.

Було "Освобождение Украины от немецко-фашистких захватчиков" щ "Битвой за Днепр», сотнями тисяч убитих червноармійців, серед яких десятки тисяч новонабраних селян України без нормального оснащення, зброї, харчування й досвіду, кинутих в осінню воду Дніпра.

Були сотні і сотні інших бездарних битв під керуванням бездарних радянських генералів.

Ріки крові солдат-українців, кістки яких лежать по полях, лісах і ще десь в спільних ямах під епічною назвою «братська могила» на території від Росії до Німеччини, від України до колишньої Югославії .

Було "Бабы еще нарожают!»

Були розправи над вояками УПА й над просто селами, які підтримують будь-який повстанський рух.

Було абсолютне встановлення злочинної, брехливої радянської влади з нахабною й насильницькою русифікацією, з цілодобовою промивкою мізків, фальсифікацією історії, ідеології та підміною світових цінностей протягом 70 років:

Пабєда і фашисти, бендеравци і зоя космодєм’янская, міровой пролетаріат і голодающіє дєті, лучший в мірє калашніков і воіни-інтернационалісти, гагарін і космос, ракети і т34, адін братскій народ і велікій могучій рускій язик, пушкін і прішвін, толстой і лєрмонтов, колбаса по 2.20 і путьовкі в сочі, загнівающий капіталізм і бомжи на уліцах нью-йорка, піндоси нє умеют воєвать бєз кока-коли, проігралі во в’єтнамє, руская смєкалочка і всі ці англічанє с тупимі анєкдотами, жабоєди французи, тупиє молдаванє, тормоз естонєц і жадний х*хол....

Була і продовжується агресивна політика і брехня вічних московських окупантів.

Не було Великої Вітчізняної Війни, не має ніякого 9 травня,
як і немає ніякої Перемоги!

Бо саме в моїй Україні продовжується та Єдина Світова Війна.

Влад Ярум
2020-05-10 08:08:56 |
Гитлер хотел исчезнуть, превратиться в пепел, стать мифом.

Не получилось.

Его обгорелые останки 8 мая 1945 года вскрывала майор медицинской службы Анна Яковлевна Маранц, исполнявшая обязанности главного патологоанатома 1‑го Белорусского фронта.

Поскольку сейфа под рукой не оказалось, хранить зубы Гитлера, сложенные в коробку, командир группы поручил Елене Каган. Добавив, что она головой отвечает за содержимое коробки, в которой находилось единственное стопроцентное доказательство идентичности обгорелого трупа, обнаруженного во дворе рейхсканцелярии, и Гитлера.

В самом страшном кошмаре не могло привидеться фюреру, приложившему столько усилий для истребления евреев, что одна еврейка будет копаться в его внутренностях, а другая — таскать коробку с его зубами и досадовать, что они мешают ей отпраздновать капитуляцию Третьего рейха. https://lechaim.ru/events/elena-rzhevskaya-voennyj-perevodchik/
2020-05-10 08:11:06
Сьогодні – шоста річниця боїв за Маріуполь
9 травня 2014-го російські спецслужби спланували захоплення Маріуполя. Під прикриттям масової демонстрації жителів міста на 9 травня диверсійна група «Мангуст», пов’язана з бандою терористів «Схід», зробила спробу захопити міське управління міліції та заволодіти зброєю. Та попри це українські підрозділи ввірвались у місто та вступили в бій за звільнення Маріуполя.
У 2014 році місто Маріуполь Донецької області протягом місяця перебувало під контролем бойовиків самопроголошеної «Донецької народної республіки» – фактично із 6 квітня після декількох проросійських мітингів так званого референдуму. Про це повідомляє АрміяInform.

9 травня 2014 року група бойовиків під командуванням «Мангуста» спробувала взяти під контроль важливий безпековий об’єкт міста Маріуполь – управління МВС. Вони мали блискавично захопити будівлю і водночас узяти в полон групу українських офіцерів з різних відомств, які зібралися в управлінні на нараду.
Бойовики використали допомогу окремих спільників серед міліціонерів і загальну зайнятість працівників міліції, що підтримували порядок у святковий день. Проте план бойовиків не спрацював до кінця – українські офіцери організували спротив, тривалий час утримуючи третій поверх будівлі.
На допомогу їм прийшли зведені загони НГУ, ЗСУ і загін «Азову», які взяли штурмом управління МВС.

Унаслідок боїв того дня, за офіційними повідомленнями, в місті загинуло 13 осіб: 2 міліціонери, 4 військовослужбовців, 3 цивільних та 4 бойовиків.
Під час проведення спецоперації у полон українських силовиків потрапила група так званих ополченців, серед яких «міністр оборони» самопроголошеної «Донецької народної республіки» Ігор Какідзянов.

10 травня було оголошено в Маріуполі днем жалоби за загиблими під час зіткнень.
Попри те, що про події 9 травня 2014 року у Маріуполі 2015 року були зняті документальні фільми-реконструкції подій від МВС України, Служби безпеки України, Громадського ТБ Приазов’я, а також були опубліковані розслідування спершу по гарячих слідах від спільноти Євромайдану Маріуполя і спостерігачів Civic Solidarity (Memorial), а згодом – аналіз від Bellingcat, ця історія досі містить чимало «білих плям» і нез’ясованих питань.
Практично кожна розповідь очевидців містить важливі свідчення, але події у їхніх розповідях часто сплутані хронологічно або не узгоджуються з фактами.
2020-05-09 18:10:11 |
Филипп Артуа

Долго думал, стоит ли писать это сегодня, но увидел на улице жизнерадостного идиота лет тридцати, садящегося в BMW с наклейками "Если надо - повторим" и " На Берлин" и понял - стоит.

В середине восьмидесятых я служил в морской пехоте.
Политическое Управление Северного Флота решило собрать ветеранов 12- ой и 63 - ей бригад, штурмовавших с с 1941-ого до 1945-ого хребет Муста -Тунтури, разделяющий полуостров Средний и материк, в Мотовском заливе.

Ветеранов привезли в Североморск, туда же отправили сводную роту из нашей бригады.

По задумке замполитов ветераны должны были погрузиться с нынешними морпехами на десантный корабль, высадиться в бухте Губы Кутовой и провести там нечто вроде митинга Памяти.

А за сутки до их прибытия на место, начальнику штаба нашей бригады, полковнику Носкову (Человек - Легенда), пришла в голову мысль - а не выяснить ли, что там, на этом хребте сейчас происходит, всё ли там в порядке?

Нас, разведку, подняли ночью по тревоге, форсированным маршем, на своей технике мы за несколько часов дошли до Муста - Тунтури.

На скалы первым пошёл наш комбат, со своим нач. штаба, мы выгружались.

Вернулись они с чёрными лицами, комбат залез в кунг со связью и начал кричать что нам нужны гробы и шанцевый инструмент.

А через час мы поднялись на эти, чёрные скалы.

Матросы, сержанты, офицеры морской пехоты Северного Флота, штурмовавшие укрепления нацистов на Муста -Тунтури в сорок пятом - лежали там, на камнях, пропитанных их кровью.

Сотни и сотни скелетов, в касках, с ржавым оружием в руках.

Убитые на подходах к ДОТам и в рукопашной, оставшись на годы с рядом с убитыми ими солдатами СС.

В то время уже десятилетия коммунисты тратили миллионы на "увековечивание подвига", на фильмы и бесчисленные тиражи воспоминаний Жукова, про "Малую Землю" я вообще молчу.

А морпехов, как миллионы других, отдавших свои жизни в той войне, давших нам возможность попытаться стать людьми, сохранить человечность - просто забыли, как использованный матерьял.

Мы собирали их кости сколько могли.

Наверное, сутки.

Я не помню, нас всех трясло, зубы стучали, руки колотились.

Когда подошел корабль с ветеранами - мы уже ничего не могли, не говорить, не плакать.

Мы были чёрными, как камни, на которых стояли.

И речей на этом "мероприятии" я не могу вспомнить.

Помню, как старик с орденами сказал : "Не дай вам Бог, мальчики, узнать - что такое война. Не дай вам Бог!"
А потом закрыл лицо руками и быстро ушёл.

Помню совсем седого человека, упавшего на колени на этих камнях, помню как он рыдал, помню ужас в его глазах, помню как поднимали его такие же седые дядьки, как говорили: "Товарищ полковник, это не ваша вина, вы сделали всё, что могли..."

Мы ещё потом целый день хоронили кости таких же молодых ребят, какими были сами, о которых сорок один год никто не вспомнил.

Которых просто бросила эта страна, которых полностью похоронили только в девяностых.

Сейчас там стоит небольшой памятник и водят экскурсии.

Туристическое место.

Вы вот это хотите повторить?

Для меня девятое мая - День Памяти, День Скорби.

Никак иначе.

P.S. Мы узнали войну, будь она проклята.

А сегодня моя страна несёт её в мир.
2020-05-09 17:10:06 |
Спитай, мій сину, у небес,

У Сина Бога, що воскрес,

У хлопців, що без рук, без ніг,

У вщент зруйнованих доріг,

У радіоактивних злив,

У вбитих доньок і синів,

У тих, хто топче триколор,

У тих, хто знав голодомор,

У тих, хто пережив кошмар:

У ляхів, фінів і татар,

У політв'язнів і меншин,

Карпатських кам'яних вершин,

Спитай у рідної землі,

Чи хочуть

миру

москалі?



Євген Рибчинський
2020-05-09 17:11:16
Уляна Супрун
1 год ·
Чи знаєте ви правдиву історію штучного свята “Дєнь Пабєди”? В Совєцькому Союзі його почали святкувати лише через 20 років від завершення війни. До цього часу жодних парадів перемоги фактично не існувало.

9 травня 1965 року в Союзі вперше пройшло “святкування” цього дня у такому вигляді, який усім відомий сьогодні. Саме з цього часу совєцька пропаганда почала формувати і широко транслювати у маси штучний конструкт про “вєлікую пабєду”, годуючи своїх громадян міфами про силу рускіх і виключну заслугу совєтів у перемозі над нацизмом. Масові святкування, демонстрація своїх військових потужностей, помпезні заходи, портрети Сталіна, подачки у вигляді орденів — усе це стало частиною штучного свята.

Чому потрібно було створити цей міф? Бо совєцька окупаційна влада усвідомила, що за рівнем життя громадяни Совєтів вже ніколи не наздоженуть розвинуті демократії. Тому треба створити якусь казочку, щоби люди відчували себе переможцями хоч у чомусь.

Цей штучний конструкт Росія підгодовує й сьогодні. Кремль продовжує виводити людей на марші з портретами “дідів”, про яких ніхто нічого не знає, у компанії вічно молодих ветеранів, які “воювали” ще бувши дітьми або навіть не народившись. Кремль продовжує розповсюджувати штучні історичні наративи про події війни, переписуючи правду. Кремль продовжує цинічно брехати і кидатися погрозами усьому світу, що Росія здатна це повторити.

Сталін не започаткував святкування “Дня Пабєди”, адже ця війна стала поразкою його імперських амбіцій — заплановане завоювання комуністами всієї Європи не вдалося. При цьому чомусь рідко під час святкування згадується факт, що Сталін був союзником Гітлера на початку війни, розподіливши сфери впливу ще влітку 1939 року за пактом Молотова — Ріббентропа. Це ще одна причина, чому перемога у війні стала не такою, як хотів Сталін.

Крім цього, чекали ще 20 років, аби “святкувати пабєду” після 1945 року, бо було надто багато живих безпосередніх учасників цього жахіття. Людей, які пам’ятали, що ця війна не була чимось шляхетним та звитяжним. Які бачили увесь страх та зверхній цинізм влади у боротьбі за імперські амбіції, що вартувало мільйонів життів воїнів і цивільних громадян.

Перемога над нацизмом не стала звільненням для українців. Тоталітарний режим совєцьких окупантів, який встановився після цього, став ще одним складним випробуванням, що тривав десятиліттями. Масові репресії, депортація українців та кримськотатарських татар, нелюдські табори ГУЛАГУ, розстріли, брутальне придушення визвольного руху, ув'язнення дисидентів. Це все стало реаліями життя “переможців”.

Але війна за виживання для українців, насправді, триває і сьогодні. Як і тоді, важливо розуміти, що окупацію дуже легко назвати "миром", а рабство прикрасити міфом про "переможців". Росіяни і, толерований ними режим Путіна, продовжують вбивати українців, окуповувати наші території та намагатися зробити з України маріонетку.

Усі, хто транслює та поширює міфи совка, — кличе сюди смерть і занепад. Щороку таких людей в Україні меншає, і ця тенденція повинна продовжуватися.
2020-05-09 14:29:42 |
🌿🏵Україна. Вклад у перемогу

Внесок українського народу в перемозі над нацизмом і завершення Другої світової війни є величезним і неоціненним.

Це слід особливо відзначити в умовах цільових дій росії щоб переписати, перебрехати і привласнити історію.
Для повного усвідомлення варто підсумувати і обсяг спустошливих наслідків тієї Війни для України.

Від 1 вересня 1939 року, коли нападом нацистської Німеччини та Радянського Союзу на Польщу, а потім і після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР в червня 1941 року, вся Україна стала ареною запеклих бойових дій.

Українці воювали проти окупантів практично на всіх фронтах.

Історія кожного з українців та українок, які воювали в Червоній армії (6 млн.),
Українській повстанській армії (100 тис.),
Війську польському (120 тис.),
Французьких (6 тис.),
Британських (45 тис.),
Канадських збройних силах(40 тис.)
та армії США (80 тис.) –
це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної перемоги над агресором.

Прямі та непрямі людські втрати України в Другій світовій війні є найбільш масштабними і визначаються як такі, що перевищили 10 млн чоловік.

У війні загинув кожен четвертий українець.
По відношенню до загальних втрат СРСР це становить 40-44%.
З урахуванням вторинних демографічних втрат (померлі від хвороб і голоду, депортовані, втрати у природному прирості населення), то втрати складуть біля 17 млн чоловік.

Було зруйновано майже 700 міст (40% усіх міст Радянського Союзу, знищених війною) і 28000 сіл.

Українці!
Ви повинні знати та відстоювати позицію правди, яка полягає в тому, що без вкладу України - подолати зло і перемогти у Другій світовій війні було б неможливо.
Україна заплатила у другій світовій війні найбільшу ціну.

Схилимо голови перед подвигом борців за волю України і перемогу над нацизмом.
Згадаймо про трагедію українського народу.

Ніколи знову!
2020-05-09 13:06:46 |
‎Віталій Крутько
21 год ·
Німецькі злочини було засуджено. Німецьке суспільство пройшло (хтось з доброї волі, а хтось примусово) визнання, усвідомлення і каяття. Поза всяким сумнівом, було чимало тих, хто до смерті тримався переконання, що Німеччина часів НСДАП все робила правильно.

Совкові злочини були значно більш жахливі (як своєю природою, так і наслідками). Та злочинців не було покарано, злочини не було належним чином засуджено, а тому не було ані зізнання, ані усвідомлення, ані каяття. І нащадки потвор, які вбивали, катували і ґвалтували невинних людей, — потвор, що топтали нашу землю і гарцювали по наших душах, — сьогодні влаштовують вакханалію під назвою «Дєнь пабєди».

Недолюдки, що 1939-го пішли війною проти Фінляндії й відгризли від неї зрештою чималий шматок; покидьки, які 1940-го захопили Латвію, Литву й Естонію; почвари, які разом з німцями розпочали Другу світову війну і з усією пишнотою провели спільний з нацистами військовий парад в місті Брест 22 вересня 1939 року, щось там белькочуть про Вєлікую Атєчєствєнную Вайну, яка чомусь почнеться не тоді, коли вдвох з Гітлером Польщу ділили, а лише тоді, коли Гітлер передумав ділитися владою в повоєнному світі з заліською свинотою.

Є чимало неоднозначних подій, явищ і речей, щодо яких поважні люди справедливо сперечаються, висловлюючи різні, але однаково гідні поваги думки і розуміння. Питання злочинної ролі совка в Другій світовій війні до них не належить. Ті, хто розпочав ту війну, не мають жодного морального права святкувати перемогу в ній.

Для України то була перемога Колими над Бухенвальдом, а справжню перемогу святкуватимемо тоді, коли Московія припинить зазіхати на українські землі та українські душі й пхатися своїм брудним чоботом в нашу оселю.

Пам'ятаємо. Перемагаємо!
2020-05-09 13:01:28 |
Ґанок🌿
🏵9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

У Корчуватому, під Києвом,
рік сорок другий, ожеледь, зима.
Маленький цуцик п’ятами накивує.
Знічев’я німець зброю підніма.

І цілиться. Бо холодно і нудно
йому стоять, арійцю, на посту.
А навкруги безсмертно і безлюдно,
бо всі обходять німця за версту.

Лишає мить у пам’яті естампи.
Ворона небо скинула крильми.
Вже скільки снігу і подій розтануло
там після тої давньої зими!

Вже там цвіли і квіти незліченні,
вже там і трасу вивели тугу.
…А все той німець цілиться знічев’я.
…А все той песик скімлить на снігу.

Ліна Костенко
2020-05-09 11:46:46 |
🌫🕊
Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.

Друга світова війна є найбільш кривавою і жорсткою війною в історії людства. За різними джерелами, у ній загинуло від 50-ти до 85-ти млн людей.

Нині українці відзначають День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Сьогодні ми згадуємо тих, хто ціною своїх життів зупинив нацизм та захистив майбутнє всього людства. Вічна пам'ять і слава полеглим!

День перемоги символізує не тріумф переможців над переможеними. Цей день має нагадувати нам про страшну катастрофу і застереженням, що не можна силою вирішувати конфлікти між народами. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’яті під гаслом #Ніколизнову.
#Opendata #Суспільнеоко #ДеньПеремоги #назизм
2020-05-09 11:46:15 |

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Если ты мечтал о тучке,
Не стони, что постарел,
Маскируй затылок лысый,
Взмах крылом и полетел!)
Спасибо, интересно, легко, понравилось! Добра Вам и удачи! И птице тоже)
Рецензия от: Черноморка
2020-06-06 20:23:12
Оч. остроумно, посмеялась, особенно над словами " кудри были чтоб мои".
Любите жизнь, любите всех,
А главное- здоровый смех!
Рецензия от: Любина Наталья
2020-06-06 20:09:59
Стих прочитал я трижды с шансом:
Грехи отпустят мне авансом!
Руслан!Жду индульгенции по почте...С наступающей Троицей!)))
Рецензия от: Юрий Роновский
2020-06-06 20:03:36
На форуме обсуждают
Яка різниця між кобзою та бандурою? 🤔

Для більшості це тотожні речі, хоча насправді це два абсолютно різні інструменти.

Кобза — це давні(...)
Рецензия от: Радонька
2020-06-06 18:39:08
Дмитро "Калинчук"Вовня нко
Уявіть собі.
Літо 14-го.
Певна в/ч відмовляється у волонтерів приймати каски і броники.
Ну от командування (...)
Рецензия от: Радонька
2020-06-06 18:14:48
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.