Страница Абсурдыня (для поэтесс)
/ Конкурс Абсурдов /
страница Абсурд (для поэтов)
/ Конкурс Абсурдов /
Сейчас на сайте 3480 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
Скажи що небудь, щоб я тебе побачив ( Сократ)
Автор: Радонька
Опубликовано: 2020-05-03 07:49:12

Чужому навчайтесь та свого не цурайтесь(с):: Часть - 2

Чому в Україні чимало люду не розмовляють українською?

Чому на українському порталі поезії поети майже не
спілкуються українською?

Чому в країні Україна такий резонанс викликає закон про мову?

Багато «чому»? А є відповідь?

А може ми просто не вміємо? Не знаємо?

То давайте вчитися. Всі разом.
***
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!

Т.Г.Шевченко «І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ
ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ
ПОСЛАНІЄ»

Количество читателей: 257

Всего рецензий на эту публикацию: 38. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Ґанок🌞
💙💛Чи бачиш ти вогонь цей? — Це моє серце палає,
Пече у грудях назовні рветься,
Немає сили терпіти біль, що душу розриває
За долю рідного люду, за долю рідного краю!..
Усе, що мали — пропало, пропили, самі занедбали,
Все, у що вірили, забули, продали, на шматки порубали...
А ті неситі під себе гребуть — їм все мало й мало —
Свої чорні справи брехнею прикривають невдало,
А люди мовчать — нічичирк, наче впали до сплячки,
Чекаючи вдячно чергової подачки.
Ярмо поклали на шию, на руки, ноги — кайдани,
Ніхто не підійметься, ніхто не повстане.
І наші діти, і наші майбутні онуки
Новим панам, цілуючи їх нечисті руки,
Нас проклянуть у хвилини розпуки
За іржаві мечі, за ненатягнуті луки.
Дивись, як степом прадавнім летять шалені коні,
Як дідова шабля не раз оживає в обіймах долоні,
Чуби козацькі спадають на засмаглі скроні
І всюди рясно посипані маки червоні.
Або здобути, або вдома не бути,
Але не здатися, але не заснути!
І не піддатися впливу липкої отрути,
Яка стримує душі, яка в'яже, оплутує.

Та скільки можна? Дивитися боляче,
Як ви поволі вмираєте, Бога молячи.
Самі вирішуйте, що далі — недоля чи
Життя привільне у світлі сонячнім.
Сини та доньки, нарешті будьте готові
Почути голос предків, почути голос крові!
Вони покличуть вас, міцні й гонорові,
Словами віри, словами надії, словами любові!

Ти чуєш спів? Це лунає пісня похідна —
Виряджає синів на бій країна рідна.
А хто в запіллі лишився одразу й не видно —
Чи вірний пес, чи зрадлива єхидна.
Понаплодилося всіляких зверхників та радників,
Брехливих, продажних та інших зрадників.
Постав шакала стерегти стадо биків —
Не стерегтиме та ще й наведе голодних вовків.
Кому можна вірити, кого варто славити,
Хто здатен не сплавити, не підставити?
Хто пройде з тобою до кінця від початку,
Не продавши тебе за нікчемну тридцятку?
Забуті герої лікують отримані рани,
Нічого не просять, хай навіть дуже погано,
А різна ницість і нечисть не вилазить з екрану,
Будує гіпотези, виношує плани...
Я вірю, я знаю, що рано чи пізно
Мій рід старовинний підніметься грізно!
І міцно стисне кулак свій залізний,
Змете все гниле, що налипло й налізло!
І коли вщухне вогонь, притупиться біль за втратами,
То не війна, а любов закони писатиме.
І діти щасливі з мамами й татами
Ростимуть мудрими і багатими!

Це пісня, слова і музику до якої написав музикант, громадський активіст, колишній лідер гурту «Тартак» та гурту «Був’є» Олександр Положинський, який сьогодні святкує день народження. 🏵
Пісні Сашка завжди чесні, експресивні, але водночас дуже «незручні» і аж занадто «чесні» для декого.
Проте напевно, саме за цю «чесність» і «незручність» й люблять його творчість українці.
Вітаємо Олександра Положинського з днем народження та бажаємо наснаги.🎂🎊
2020-05-28 09:45:00 |
🕊🌫️Який він добрий, цей всілякий світ...

І трави пахнуть гараздАми в сінях,

І наших душ Христове вознесіння,

Де сад гойдає вже зачатий плід...

Богдан Томенчук
2020-05-28 09:45:47
Ґанок🌻🌿
Нещодавно у нас запитали, які слова можуть бути синонімами до дієслова «кричати»?🤔 Кричати — це

💙 волати;
💛 галасувати;
💙 горлати;
💛 зіпати;
💙 дерти горло;
💛 лементувати;
💙 репетувати;
💛 верещати;
💙 вищати;
💛 дертися;
💙 голосити;
💛 здіймати галас;
💙 піднімати ґвалт.

Збагачуймо свою українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛
2020-05-27 12:45:51 |
Володимир Назар

🌿🏵26 травня 1877 р. народилася Ольга Косач-Кривинюк - українська письменниця та перекладачка.

Вона народилася в Новоград-Волинському і була молодшою сестрою Лесі Українки.

Ольга мала сприятливі умови для свого виховання.

Чудова природа рідної Волині, пізніше - життя у Києві в оточенні українських видатних діячів, життя у Колодяжному, а починаючи з 1899 року, на хуторі Зелений Гай, коло Гадячого на Полтавщині, живий зв’язок із своїм народом - все це виховувало велику любов до України, до рідного народу.



Походила з роду Драгоманових-Косачів.

Чи ж кожна людина має таку мудру матір, якою була Олена Пчілка, і таку геніальну сестру, як Леся Українка та дядька Михайла Драгоманова.

"Лілея золоторожева», «мій Лільчик золотий і рожевий»,такими словами голубила Леся Українка свою молодшу сестру.

6 квітня 1890 року Леся Українка, пам'ятаючи попередні розлуки з сестрою та в передчутті чергової майбутньої, присвятить тринадцятирічній сестрі Ользі вірша «Веснянка».

Ось уривок із вірша:

«На літо зелене

Поїду я геть в чужий край,

Згадай же про мене,

Як підеш по квіти у гай.

Спогадуй, Олесю,

Сестру свою Лесю!

Весняного ранку

Даю тобі сюю веснянку!»

Ольга не тільки згадувала свою сестру Лесю, а ще дуже старанно збирала спогади, листи, фотографії, архіви, все, що було пов’язане з життям і творчістю Лесі Українки.
2020-05-27 12:52:23
Віктор Гребенник
От серйозно. Вчив у школі. Тоді не розумів. Не думав... Можливо й зараз би не розумів. Але сталося...
Майдан.
Небесна Сотня.
Окупація.
Війна.

Іван Франко💙💛

Вічний революцйонер -
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,-
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськiї тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,-
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться ,
Щезнуть сльози, сум нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцйонер -
Дух, наука, думка, воля -
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
[1880]
2020-05-26 18:06:51 |
Ґанок🌿🌷
Розповімо, які росіянізми трапилися нам минулого тижня, і як їх уникнути.
Отже, ліпше сказати:

💙 МЛИНЦІ з сиром (а НЕ «блінчики з сиром»).
💛 Настоянка ГЛОДУ (а НЕ «настоянка бояришника»).
💙 БАЗІКАННЯ (а НЕ «болтовня»).
💛 З'ЯСУВАТИ стосунки (а НЕ «вияснити стосунки»).
💙 Дружні СТОСУНКИ (а НЕ «дружні відносини»).
💛 Державний КОРДОН (а НЕ «державна границя»).
💙 ПЕРЛИНА Карпат (а НЕ «жемчужина Карпат»).
💛 ГОЛОВКА капусти (а НЕ «качан капусти»).
💙 Поставити ТАВРО (а НЕ «поставити клеймо».
💛 Зелена ФАРБА (а НЕ «зелена краска»).
💙 НОЖИЦІ (а НЕ «ножниці»).

Говорімо українською🇺🇦 правильно та любімо Україну!💙💛
2020-05-26 08:11:59 |
Ґанок🌿🌹
Минулого тижня ми почали розповідати про фразеологізми, до складу яких входять колоритні або емоційно-експресивні слова. Тож сьогодні продовжимо.

💙 На гамуз (зі словами /бити/, /трощити/) — дуже сильно, на дрібні шматочки.
💛 Утяти до гапликів — зробити щось погано, не до ладу.
💙 Ані гич — зовсім нічого, ніскільки.
💛 Повертати голоблі — рухатися в зворотному напрямку, повертатися.
💙 Грець ухопив — хтось раптово захворів, зник або загинув, щось недобре трапилось з кимось.
💛 Хай йому грець — уживається для вираження незадоволення кимось, чимось, зневаги, бажання позбутися когось або чогось.
💙 Ані гу-гу — нічого не казати.
💛 В один гуж тягти — діяти спільно.
💙 Піднімати ґвалт — голосно кричати, репетувати, лаятися.
💛 Стати на диби — протестувати, не погоджуватися з чимось.
💙 Дулю з’їсти — нічого не отримати.
💛 Дуля з маком — геть нічого.
💙 Показати дулю — відмовити кому-небудь у чомусь.
💛 Дати духопелу — дуже когось побити.
💙 Скрутити на гужа — примусити кого-небудь бути слухняним, покірним, дисциплінованим.

Далі розповімо більше.😉
Вивчаймо українську🇺🇦 разом та любімо Україну!💙💛
2020-05-25 18:21:46 |
Сьогодні купував в магазині солодощі в Авіамістечку район Мелітополь і розмовляв українською мовою .

Зайшла бабуся років 70 і каже :- як прекрасно лунає українська мова я так давно її не чула . На що я здивовано її відповів, що я себе в дома в Україні і розмовляю українською бо -це державна мова, бо я українець, на що вона відповіла що в цьому регіоні не дадуть розмовляти українською , тут принижують людей які розмовляють українською !

Це для мене стало боляче слухати .. Виявилося бабуся сама родом з Хмельниччини і для неї було за радість почути українську мову , старенька аж заплакала (((!!!

А ви кажете чому в країні стільки манкуртів , проросійських людей .

Бо навіть проживши все життя в Україні російськомовне населення не може вивчити мову держави в якій живуть, і буває навіть каже щоб ми розмовляли російською бо вони не розуміють .

На що ми просто кажемо , що соромно жити в Україні і розмовляти мовою ворога та просто виходимо з того магазину і більше не заходимо !!

МОВА ВАЖЛИВА ДЛЯ УКАЇНИ , БО БЕЗ МОВИ УКРАЇНА ЯК ДЕРЖАВА ЗНИКНЕ!!! ✊

Виховуйте своїх дітей правильно!!!

Слава Україні!!! 💙💛

Слава Нації!!!🇺🇦

Віктор Вечтер
2020-05-25 12:44:14 |
Валентина Устименко
Я не розумію, про яку справедливість щодо мовного питання говорив Зеленський на своїй прес-конференції, і що означає його "з мовними квотами на телебаченні треба навести порядок".
Це що - коли з телевізора іноді лунає українська мова , то це - непорядок?
А щодо справедливості...
Особисто у мене часто таке враження, що я одна-однісінька в Херсоні говорю українською (нехай пробачать мене україномовні херсонці - я з ними, на жаль, не перетинаюсь).
Куди б не прийшов - в Укрпошту, Укртелеком, і навіть в міськвиконком - на мою українську відповідають тільки російською.
І часто - підкреслено демонстративно. Це справедливо?
В державі Україна не чути української мови.
І кому б, як не державним людям, рятувати її, як одну із головних ознак державності.
А тут все навпаки. Іде масована атака на мову.
Беруться потрібні російськомовні інтерв'ю, замовляються виступи різних "звезд".
І все збігається в часі.
Тут днями заговорив один із братів-кроликів. Так він обурювався "насильственной" украинизацией",так вона його, бідного, дістала.
Сидить собі поц в студії української столиці, вільно віщає російською, приходить в український учбовий заклад, вчить українських студентів російською мовою.
Яке небачене насилля!
Для довідки: "насильственной украинизацией" було б, якби десь в Ярославській області вимагалось в державних установах спілкуватись українською мовою.
Але, що тут дивуватись - типовий продукт насильственной русификации.
І що остання мала місце, він не зможе заперечити хоча б тому, що за елементарною логікою, навіщо була б "насильственная украинизация", якби перше не було насильственной русификации.
І ще про визначення Зеленським мовного питання, як штучного.
Це якраз дуже органічне питання, пов' язане для багатьох поколінь українців з болем і кров'ю, з відчаєм і надіями.
І якраз зараз, коли багато людей, а особливо молодь, відчули себе українцями, відкрили для себе красу і неповторність рідної мови, усвідомили, що це національна і людська гідність, і вивищення особистості, і патріотизм.
Бо мова єднає. Кому ж від цього гірше?
Але це хочуть зруйнувати. Бо це не вписується в плани впливових ділків, зокрема тих, хто штампує російськомовний "культурний продукт".
Згадалось Лінине "Знову пішла Україна по колу, знову і знову, ще раз у ніколи?"💙💛
2020-05-25 09:12:50 |
«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому»

22 травня 1861 року відбулося перепоховання Академіка Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі.

Кобзар відійшов у вічність 10 березня у Санкт-Петербурзі.

Протягом трьох днів після смерті тіло Тараса Шевченка перебувало у церкві Академії мистецтв. У день поховання домовину з тілом поета на Смоленське кладовище Санкт-Петербурга несли студенти, що було виявом великої шани.

Але праху людини, яка протягом всього свого життя тілом і душею прагнула України не гоже було лежати в чужій землі. Тому 8 травня 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезли спочатку в Москву. А далі через Серпухів, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва.

Перед Києвом, випрягши коней з воза, студенти Університету Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі, поховати його в Києві. Та друг поета Григорій Честахівський обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий...

20 травня на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі. Брати Т. Шевченка хотіли поховати його біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета зумів відстояти виконання останньої волі Тараса. І 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Із тих пір гора отримала ще одну назву — Тарасова.

@ Роман Жахів
2020-05-23 14:47:02 |
ВИ можливо, не знали про УКРАЇНУ.

1. Україна продає модельне взуття в… Італію. Так, в країну, яка славиться на увесь світ власними брендами. І не лише в Італію, але й у Францію, Велику Британію, США, Німеччину та десятки інших країн.

Йдеться про торгівельну марку Braska. Її видають за британську, але насправді нею володіє підприємець з київської Троєщини. Зараз 40% взуття Braska виробляється в Україні для місцевих споживачів, а 60% – за кордоном.

Є й інші подібні фірми, наприклад, Luciano Carvari, Blink тощо.

Найцікавіше те, що починалися вони як «Бренди-перевертні», тобто їх шили в Україні під виглядом іноземних марок. Тепер усе трохи не так і це взуття з задоволенням носять європейці.

2. Україна продає сири в… Голландію. А ще масло вершкове. І не лише в Голландію, але й в Данію, яка славиться саме своїм маслом. А ще ми продаємо сири в Казахстан і Єгипет, Молдову і Об’єднані Арабські Емірати. Минулого року ми експортували майже 8 тис. тонн сиру і 470 тонн масла.

Окреме слово – про органічну продукцію. Чи знали ви, що українська компанія «Органік Мілк» (м. Баранівка Житомирської області) возить органічний сир, йогурт та інші «смаколики» до Еміратів літаками?

І ця компанія не єдина – їх дев`ять…

3. Один з найкращих світових брендів елітних меблів… український. Їх виробляє ПП «Меблева фабрика “Мірт”» (Новоград-Волинський, Житомирська обл/

Це не італійські і не французькі майстри постаралися. Їм до такої якості й краси далеко.
Українські меблі та дерев`яні елементи декору з натуральної коштовної деревини можна побачити в іноземних посольствах, в офісах та домівках відомих бізнесменів, в елітних ресторанах та готелях Євросоюзу, Саудівської Аравії, Катару, ОАЕ тощо. Серед замовників – великі міжнародні компанії, як, наприклад, Marriott International зі штаб-квартирою в США, яка керує роботою 6080 готелів по всьому світові.

4. Один з найкращих світових виробників холодильних вітрин для супермаркетів… українська компанія «Айсберг» (Одеса). ЇЇ обладнання працює в супермаркетах, гіпермаркетах і дрібних магазинчиках Німеччини, Італії, Великої Британії, Австралії, Ісландії та ще 22 країн світу.

А починалося усе з імпорту холодильників з Німеччини, Італії, Великої Британії…

5. Серед найкращих у світі вітрильних яхт… українські. Ми продаємо їх зокрема в Канаду і Швецію. У Швецію, Карле!

Black Sea Yachts shipyard та Fifth Ocean Yachts з Миколаєва, «Вітрила України» з Херсону та ще шість українських виробників успішно конкурують з відомими європейськими і американськими виробниками.

6. Найпопулярніші у Європі лижі та сноуборди… українські. Кожен другий сноуборд та кожна друга пара лиш, яка продається в Австрії, Великій Британії, Німеччині, Франції та інших країнах. Лідером є СП «Фішер-Мукачеве» виробляє 180 моделей спортивно-бігових лиж і 130 моделей гірських лиж.

Фабрика виробляє продукцію не тільки марки Fischer, а й інших брендів, зокрема, Scott Usa, Stöckli, Tecno Pro, Hagan, Rossignol, Alpina, Splitkein, Tecno.

Загалом минулого року Україна продала до ЄС 731,4 тис. одиниць цього товару.

7. А ще Україна вийшла на третє місце у світі як постачальник меду. Супермаркети Франції, Німеччини, Бельгії, Еміратів, Італії забито українським солодким продуктом. А ще Україна посідає почесне третє місце за обсягами експорту курятини до країн ЄС.

8. А ще ми продаємо в Японію сигари і сигарети.
А до Європи – вино. І не лише до Європи. За два останні роки його експорт зріс удвічі.
Про шоколад та цукерки помовчмо – це усі знають і це не цікаво.

9. А ще ми постачаємо чоловічий одяг до Британії й жіночий до Німеччини. Європа та світ носять джинси та інший одяг знаменитого німецького бренду Brax, навіть не підозрюючи, що їх шиють на фабриці Lesya у тому таки Новограді-Волинському. Фабрика “Леся” має і власний бренд, в числі її продукції ексклюзивні сукні, туніки, спідниці, жіночі костюми тощо. Помилуйтеся, жінки на це чудо. Воно не з Парижу.

10. А ще ми експортуємо штучні сапфіри, з яких в США виготовляють надсучасні бронежилети та бронескло для броньованих автомобілів американських президентів та використовують у ракетно-космічній галузі. Роблять їх в Харківському науково-технологічному комплексі «Інститут монокристалів». Тут вирощують найбільші у світі кристали сапфірів.

11. А ще Україна стрімко увірвалася на міжнародний ринок ІТ-технологій. Зараз доходи від них посідають третє місце (після сільськогосподарської продукції та продукції металургії) в статті українського експорту й щороку цей напрямок високих технологій зростає по експоненті.

12. А це українські легкі гелікоптери, які щойно почала випускати коммпанія “Горизонт” з Білої Церкви (Київська область). Їх уже отримують замовники.

Так що не лише чавунними зливками, соняшниковою олією й вікопомною електропроводкою для «Фольксвагена» і «Опеля» ми можемо похвалитися.

І тут перераховано далеко не все, чим маємо пишатися. Жаль, лише чомусь наші журналісти про це практично не розповідають. Вони все більше бруд вишукують. Та не тількі вони...

А тим часом Україна лише розминається. Вона лише випростовується на повний зріст після більш ніж 300-річного перебування у ярмі. Ось хай лише закінчиться ця війна…
/від П.Правий/
2020-05-22 19:29:31 |
Ґанок🌞🌹
Ой, стояла хата з білими дверима,
Там жила дівчина з чорними очима.
Ой, стояла хата вимита росою,
Там жила дівчина з чорною косою.

Виший мені, мамо, білу сорочину
Та й піду я сватать молоду дівчину.
Дай мені матусю стрічку-блискавицю,
Я вплету ту стрічку дівчині в косицю.

Не для того сину не спала я ночі,
Щоб дививсь, як в пекло, ти в ті чорні очі.
Не для того сину я стара та сива,
Щоб коса та чорна тебе підкосила.

Тату, любий тату, ну скажіть хоч слово
І себе згадайте тату молодого.
Чи Ви вже забули золоті цимбали,
Чи Ви не любили, чи Ви не кохали?

Що сказати мушу, що сказати мені?
Ти не слухай, синку, бабські теревені.
Бо, як будеш синку ті поради слухать -
Захолоне серце і зів'януть вуха.

Бо, як будеш слухать ті поради, любий,
Станеш пустоцвітом, чи осіннім дубом.
Якби я, синочку, слухав свою мати
То й тебе мій любий в старості не мав би.

Ой, стояла хата з білими дверима,
Там жила дівчина з чорними очима,
Там лунала скрипка і весільне слово,
А тепер лунає пісня колискова.

Слова до цієї пісні написав український поет Юрій Рибчинський, який сьогодні, 22 травня, святкує день народження. Вітаємо та бажаємо здоров’я та творчої наснаги.🎂🎆
2020-05-22 11:22:07 |
Уляна Супрун💙💛
Взимку 1931 року, Марія, 10-річна дівчинка, родом з маленького містечка на Західній Україні, була на похороні свого 19-річного брата Івана. Через пацифікацію (репресивну акцію проти українців на Галичині з побиттям, арештами та вбивствами, що проводилася польською владою наприкінці 1930 року) поліція неодноразово його била і переслідувала. Все через те, що Іван був учасником організації, яка боролась за збереження української мови та культури.

Івану вдалося втекти. Він переховувався кілька годин у полі поблизу села. Через холодну і вологу погоду він захворів — у нього розвинувся набряк мозку. Через кілька днів Іван помер. Все село прийшло до нього на похорони, аби підтримати його родину та, водночас, висловити своє невдоволення несправедливістю. Марія все запам’ятала... У той момент вона зробила свій вибір. Вона вирішила, що не сидітиме мовчки, а зробить усе можливе, аби такого більше ніколи не повторилося.

У 17 років Марія одружилася. Дотримуючись усіх традицій, вона власноруч вишила свою весільну сорочку. У 1939 році вона народила доньку. В цей же час спалахнула Друга світова війна.

Марія стала зв’язковою в українському підпільному русі, який боровся проти нацистів та совєтів. Вона носила “штафети” (записки з повідомленнями) з одного села до іншого, а також часто переховувала учасників УПА у своєму домі.

Одного разу, коли повстанці були у будинку Марії, в одного з них випадково вистрілила зброя, пробивши отвір у стіні. Наступного дня прийшли НКВДисти, бо хтось розповів, що було чутно постріли. Її маленька донька вказувала на ту частину стіни, де залишився отвір від кулі. Марії довелось сховати доньку в іншій кімнаті, аби НКВДисти нічого не помітили та не викрили їх. Пізніше Марія віддала доньку на виховання сестрі, щоб дитина зростала у безпечній домівці.

Після закінчення війни, Марія з чоловіком та донькою були змушені виїхати з України. Подолавши тисячі кілометрів потягами та кораблями, вона залишила свій рідний дім, батьків, сестер та братів. Весільну вишиту сорочку вона забрала з собою. Зрештою, сім’я опинилась у таборах для переміщених осіб у Німеччині і жила там разом з іншими українцями. Там вони організували власні школи, церкви, хори та навіть медичний сервіс, де можна було отримувати меддопомогу.

У 1949 році Марія, її чоловік та вже двоє їхніх дітей отримали фінансову підтримку від Християнської організації та емігрували в США. Вони оселилися у штаті Луїзіана, де жили у невеликій хатинці, та заробляли на життя, збираючи бавовну.

Приблизно через рік, далекий родич запросив їх переїхати до Детройта. Сім’я подалась на Північ. Там Марія роками працювала на заводі, на якому пакували м’ясо та виготовляли сосиски. Її чоловік ходив на співбесіди у пошуку будь-якої роботи, за яку можна було взятися. З ним завжди була їхня старша донька, яка допомагала перекладати батькові на англійську мову.

У США ніхто не навчав їх англійської. У них не було жодних соціальних переваг, хоча діаспора українців допомагала один одному із виплатою кредитів на автомобілі, оплатою орендованих квартир чи купівлею будинків. Вдома сім’я розмовляла українською мовою, ходила до української церкви та української суботньої школи, діти здебільшого дружили також з українцями. Зберігались ідеали, цінності, культура та історія рідного краю. Марія часто мріяла про повернення на батьківщину.

Зараз Марії 99 років і вона почувається добре і бадьоро. Марія — це моя бабуся по лінії матері. Вишиванку, яку вона вишила ще у 1938 році, вона передала мені, коли я переїхала до України. І зараз вона у мене.

Вишиті на вишиванці візерунки — це історія нашої сім’ї. Це зв’язок, який з’єднує наші покоління, і через який транслюються наші спогади та минуле. Завдяки цьому ми не забуваємо, хто ми є, якими були в минулому, і ким будемо завтра.

Ті нитки, якими ми вишиваємо візерунки нашого життя, — це і є мости, які ми будуємо разом із людьми, що нас оточують. Ця сила поколінь вишита візерунками не лише на сорочці. Вона витатуйована в серці, в душі, в думках і в наших діях щодня. Будуйте свої мости та слідуйте за покликом серця ❤
2020-05-21 19:42:52 |
У мене, як і у багатьох сучасних українців, не дуже складається з вишиванками. Я маю на увазі саме вишиванку, а не вишиту блюзочку, яку сьогодні вигуляла Олена Зеленська.

Вишиванка – це statement dress, це одяг, який привертає увагу сам до себе, практично завжди затьмарюючи «носія». Я зустрічала мало жінок, яких видно у вишиванці. Переважно це пані старшого віку з такою харизмою і таким життєвим досвідом, що вона заповнює простір довкола себе одним видом. Це типаж Атени Пашко і Слави Стецько, якщо ви розумієте, про що я.

Вишиванка на собі – це завжди випробування. Це завжди крок вперед і трошки вгору, на підвищення, на перехрестя очей і софітів. Це завжди голови, які повертаються тобі в спину. Це прискіпливий і ревнивий погляд зі сторони. Це мука для інтроверта.

Ми носимо вишиванку, коли на питання – тобі що, більше всіх треба? – відповідаєш «так». Так, мені треба трошки більше, ніж усім вам, і я зараз готова заявити про своє бажання і про своє право на отримання бажаного.

Ми носимо вишиванку як броню, як прапор, як факел над головою: дивіться, я українка. І я зараз тримаю своє українство на витягнутих руках, я епатую ним, я семафорю на всі боки.

Я українка, і мені треба. І я візьму своє, дякую, посуньтесь.
Саме тому свою першу вишиванку я одягла у 2014-му, коли просто не було іншого виходу. І я не одна така, безліч інших українців піддягли вишиванки під піджаки і кофти, обв’язали руки вишитими браслетами чи набили на зап’ястку чи під серцем.

Саме після чотирнадцятого почав розростатися наш «парк вишиванок». Скільки їх зараз у шафі, десяток? Кожна із них виходила в люди по одному разу, рідко двічі, і щоразу це були особливі випадки, де крок вправо, крок вліво – мінне поле, і потрібні залізні гарантії удачі.

Саме після чотирнадцятого ми почали вишивати своїм дітям і своїм чоловікам. Власними руцями, голкою, зчепивши зуби і щораз витираючи мокрі долоні. З ірраціональною впевненістю, що так треба.

Тому День вишиванки для нас – це трошки особисте. Це розвіртуалізація тих, хто у темі. Це перекличка тих, для кого є смисл. Це нагода побачити таких як ти.

Бо інакше, без смислу, це буде просто флеш-моб, все одно що День червоних штанів або День рогатих капелюхів.
І тому таким дисонансом сьогодні виступила наша Перша Пара. Президент і його дружина мали б розуміти символіку цього дня. Мали б заявити про свою приналежність до українства, мали б розкрити свою силу і свою вразливість, діставши ту саму, єдину і особливу вишиванку.

Або якщо такої нема – хоча це дивно, правда. Булава є, клейноди є, а вишиванки у тебе нема?.. Так от, якщо нема, треба було зробити, щоб була. Подбати заздалегідь, попитати по старших людях, замовити у кінці кінців.

А не дізнатися про свято із фейсбуку і галопом гнати секретарку у найближчий ларьок за чимось вишитим. І не знімати з охоронців, і не вдягати поверх матні, жмаканим подолом доверху.

І зрештою визнати, що те, що для тебе «по приколу», для «єтой страни» може виявитися цілком серйозним. І якщо для тебе воно чуже, то припинити мучити і себе, і Україну.

Автор: Тамара Горіха Зерня
2020-05-21 16:48:41 |
#ідентичність💙💛
День вишиванки уже міжнародне свято, яке відзначають у багатьох куточках світу. Вітаємо з цим чудовим святом і розповідаємо про значення вишиванки у роки Голодомору-геноциду.

▪️Під час Голодомору вишиванка була способом порятунку. Радянська влада не давала жодного шансу на виживання, тож вишивки, які були тоді майже у кожній хаті, міняли на їжу.

«Побачивши, що люди міняють на харчі свої речі, влада почала, крім їжі, відбирати сорочки, рушники, кожухи, плахти, хустки. І ми маємо свідчення про те, що коли люди знали, що йдуть буксирні бригади, жінки одягали на себе по кілька сорочок, плахт, хустин. Вони [буксирні бригади] знімали з людей ці речі і відбирали», – зазначає етнологиня Валентина Борисенко.

Національний одяг, гарно вишиті та гаптовані сорочки, обмінювали за безцінь — склянку борошна чи трохи пшона. Українці віддавали родинні реліквії, щоб врятуватися від голодної смерті під час геноциду.

Пам'ятаймо нашу історію, одягаймо вишиванки і робімо все для розбудови нашої держави - України!🇺🇦
2020-05-21 16:47:54 |
💛💙 За народними традиціями, молоді дівчата до заміжжя вишивали близько 40 сорочок, а після ще стільки ж, а може і більше. Нині мало хто з нас береться за нитки, але все-таки є справжні вишивальниці.



Знайомтеся, Юлія Ковпак. Ця молода жінка разом із своєю мамою пані Любов’ю за останні десять років вишила понад 50 сорочок. Одягнули українки у традиційне українське вбрання всю свою родину.



До слова, Юлія є офіцером Військова частина 1141 Національної гвардії України м. Луцьк. І хоча часу на улюблене заняття обмаль, знаходить хвилини для вишивки.



"Для мене вишиванка – це не просто оберіг, а певний символ родинного єднання. У нас склалася певна традиція: щороку на Різдво у батьків збирається вся родина і обов’язково у вишиванках. Традиційне українське вбрання, кутя на столі, колядки, що лунають надворі – усе це повертає нас до наших витоків і нагадує, що українцям є чим пишатися", – ділиться військова.



Візерунки Юлія Ковпак розробляє сама. За основу бере автентичні мотиви.



"Усе почалося після народження моєї доньки Софії. Раптом захотілося, щоб у моєї дитини була власна вишиванка", – розповіла лучанка і додала, що ця вишиванка стала першою у родині. Після дівчата взялися справляти сорочки собі, батькам, братам, сестрам, племінникам, онукам...

#Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #вишиванка #ЮліяКовпак #Нацгвардія
2020-05-21 17:06:17
Ґанок🌹🌿
Сьогодні — Всесвітній день вишиванки.
Вишиванка — це не лише одяг, це наш код, наш оберіг.
Шануймо і пишаймося українською вишиванкою та любімо Україну!💙💛

🌾🌷Вишиванку я виймаю зі старої скрині
Тай дивлюся — в ній відбита доля України:
Вимочена в зимних водах, витрясена вітром,
Випрядена, висукана на промінні світла;
Перекраяна віками, часом перешита,
Увібрала в себе взори давні й розмаїті...
Полотно сиробіленьке вишите хрестами,
То сорочка так сплакнула чорними нитками.
І листочки потемнілі як сліди лишились...
А на весни повернуло – пагінці ожили;
Заврунились між колюччям пуп’янки на пруттях —
Дивні ружі зайнялися на жіночих грудях...
Рукави, мов ясні крила, взялись квітоньками.
Наче пісня чорнобрива, що живе між нами, –
Сокровенна вишиванка з дорогого краю.
Отакі мережу думи, як її вбираю...
… Ці реліквії правдавні — в долях наших з кров’ю.
В них-бо серце України — зіткане любов’ю.💙💛

Надія Козак
2020-05-21 10:01:19 |
💛💙 Носи вишиванку гордо! Як справжній українець!!! Бо це модно, красиво, неповторно!

Сьогодні українці відзначають День вишиванки. Це дуже колоритне і самобунє свято, що асоціюється у нас з різноманітними вишитими сорочками, які українці передають від покоління до покоління.

Вишиванка зігріває душу та наповнює серце позитивною енергією. Вона викликає почуття єдності та є нашою національною гордістю!

Пишаємося, що ми українці! 💙💛
#Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #вишиванка #Україна
2020-05-21 10:00:44 |

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Арине и её команде
Дорогая Арина !
(если могу себе позволить к вам так обратиться)
0. Я очень люблю хорошие пародии, и в первую очередь на себя.
1.никто не может никому запретить писать пародии. И никто не может быть недовольным качеством готовой пародии на конкретное произведение. Только пародист может, но не пародируемый.
2.личная ответственность "пародиста" состоит изначально в
том, чтобы настолько высоко оценить свои собственные
литературные способности и моральные качества, что понять: - Да, я могу сам себе дать право писать пародии.
3. основными объектами пародий А НЕ НАСМЕШЕК могут и
должны быть чванство безграмотность плагиат графоманство
глупость претендующая на всезнайство, безнравственность
убивающая чувственность, заносчивость на фоне бездарности, самолюбование на фоне безграмотности и т/д
4. даже при соблюдении всех этих условий человек,
называющий себя пародистом, не имеет ни морального ни
юридического права создавать у себя на странице
литературного портала отдельные субстраницы сборники с пародиями на конкретных авторов, с фамилиями с именами конкретных людей без согласия этих людей (но это конечно не так просто проконтролировать в Украине, к сожалению, но
элементарно в Европе, где право личности на личное
пространство защищено законом). Поэтому, пожалуйста, пишите и храните все свои пародии на мои каляки маляки на своей странице сколько хотите, но пожалуйста уберите моё имя и фамилию из названия этой вашей папки, на это я вам права дать не могу.
Фактически вы без моего ведома и с молчаливого
попустительства модераторов сайта и портала создали мой
клон на своей странице, что запрещено правилами данного
портала.
5. процесс самореализации на то и процесс, что он не
одномоментный, а многоэтапный и желание художника
переделать свою картину, рассказ, или сонату - это его - автора лично-командное, конституционное внутренне право,
поэтому, тн, пародист, который насмехается над несколькими
версиями работы художника уже не вызывает у меня
уважения как к художнику в свою очередь - потому что
пародист это тоже художник, но такой нечистоплотностью
пародист вызывает у меня даже не брезгливость а чувства
агрессивного да агрессивного неприятия вплоть до побуждения к физическому альтернативному ответу - потому что именно из
таких попыток вмешательства и вырастает общество
нацистов коммунистов и безнравственных членистоногих и
безликих чегоизволитес - я вчера доходчиво попытался до
вас это донести примером с дефекацией, но похоже что у вас
еще не щелкнуло, а может быть и не щелкнет никогда, жаль.
6. пародист может высмеивать литературные недостатки
пародируемого произведения, но пародист не может
позволять себе относиться с презрением к личности автора
пародируемого произведения - иначе это не пародист а
садист, если вы не можете уважать человека, которого вы пародируете, но вообще никак не знаете, а никого из пародируемых вами людей вы не знаете как личностей ! - то относитесь к этим людям хотя бы нейтрально, а уж если насмехаетесь, то насмехайтесь с чувством профессиональной гордости не над личностью автора, а над его работами, но это требует и от вас, конечно одного условия - быть личностью, конечно.
7. если пародисту показались подходящими для пародийного
обыгрывания термины, имена собственные да просто
описания или события, но самому пародисту они и не известны и не знакомы, а, в свою очередь, автор не дал никаких ремарок и ссылок, расшифровывающих эти имена и события, и тд - то это вовсе не значит, что пародисту нужно сходу браться за
работу. Не дал автор расшифровок - так это его право. Если,
напротив, общеизвестные имена события явления автором
извращены или перевернуты с ног на голову или опошлены и тд и тп - сильвупле - ваше время пришло расчехляйте говномёт.
8. я понимаю, что мечу бисер и сотрясаю воздух в пустыне
но я не стану себя уважать, если не буду обращать внимание
на вашу воинствующую пошлость, пусть мне от этого будет
по-крайней мере не лучше. Но если я (не я -мы) ничего не
станем предпринимать, то очень скоро эта руксра
(всепоглащающая масса серости) поглотит не нас, нет она
поглотит (и это уже почти случилось) всё искусство ,
творчество и независимого человека как такового.
9. пусть вы мне абсолютно не интересны как личность, с
которой бы мне хотелось общаться, но я с толерантным
нейтралитетом отношусь к вашей попытке самовыразиться в
этом мире и даже готов помогать вам в рамках своих
возможностей, компетенций и графоманских талантов.
Я искренне и убедительно прошу вас поступать также, и
рассчитываю на тот тлеющий огонек добра, который
несомненно где-то далеко еще на остыл в вашем сердце
окончательно. Прошу вас подумайте о том что я написал, и
делайте, что должно, а будет как будет.
Остаюсь еще без уважения, но с надеждой...
и неизменно с наилучшими пожеланиями.
Александр
Рецензия от: Александр Цветков
2020-05-29 01:20:44
Жаль мужчинку, паучка
И слепого мотылька.
Никак Мужик не засыпал,
Паучок добычу ждал,
Ну, а глупый мотылёк
На беду себя обрёк...
А жаргонные словечки,
Как водичка в мутной речке...
А мотылька жальче всех!
Рецензия от: иРИНА оСТРОВЕЦКАЯ
2020-05-29 00:28:19
Там, за дверима темрява,
Вночі загасить ясен світ,
Та темрява замріяна,
Ліхтар вдалечині горить...
Тут в ній і диво коїться,
І вітер тихо шепотить...
І серця рани гояться...
Ліхтарик вдалині горить...
Рецензия от: иРИНА оСТРОВЕЦКАЯ
2020-05-29 00:11:25
На форуме обсуждают
Коли залізницею їдеш з Києва у напрямку Вінниці, поїзд зупиняється на станції Козятин. І тут вашу увагу привертає неймовірна будівля залізничного вокз(...)
Рецензия от: Радонька
2020-05-28 22:51:25
Павло Ковтонюк
Чи виробився в українців колективний імунітет до коронавірусу?

Ні. І не виробиться. Забудьте про це.

Свіжа публікація у Нью-Йор(...)
Рецензия от: Радонька
2020-05-28 22:37:25
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.