ОС-01, Валентина Гришко
/ АП Рецензії /
Основний склад
/ АП Рецензії /
БОЛЬ ЗЕМЛИ
/ АП Текущий момент /
Сейчас на сайте 1972 человека
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
Скажи що небудь, щоб я тебе побачив ( Сократ)
Автор: Радонька
Опубликовано: 2020-05-03 07:49:12

Чужому навчайтесь та свого не цурайтесь(с):: Часть - 2

Чому в Україні чимало люду не розмовляють українською?

Чому на українському порталі поезії поети майже не
спілкуються українською?

Чому в країні Україна такий резонанс викликає закон про мову?

Багато «чому»? А є відповідь?

А може ми просто не вміємо? Не знаємо?

То давайте вчитися. Всі разом.
***
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!

Т.Г.Шевченко «І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ
ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ
ПОСЛАНІЄ»

Количество читателей: 996

Всего рецензий на эту публикацию: 134. Читать все рецензии >>>
Последние 15 рецензий (последнее сверху):
Всесвітньо відомий і ще недостатньо поцінований в Україні ІВАН ПУЛЮЙ був не лише великим вченим-фізиком, якому ми завдячуємо відкриттям Х-променів, відомих також як рентгенівські.

Попри те, що більшу частину життя він прожив в Європі, учений був великим патріотом України і вболівав за неї і розвиток української культури.
Та й сам долучився до нього.
Так, разом з П.Кулішем та І.Нечуєм-Левицьким Іван Пулюй, який знав 15 (лише вдумайтесь - 15!) мов, переклав Біблію українською мовою.
Ще зі студентської лави він також очолював українські національно-патріотичні об'єднання та писав статті, намагаючись популяризувати Україну та привернути увагу європейців до того, що від України залежить безпека та добробут Європи.

На фото - титульна сторінка його праці, написаної у 1915 році німецькою мовою "Україна і її міжнароднє політичне становище" (Прага).
Хоча минуло понад 100 років, але її основні тези досі актуальні, а порушені у ній питання досі потребують вирішення.
Серед іншого Іван Пулюй наголошує: "Дуже важливо для забезпечення миру в Європі мати самостійну Україну...
Незалежність України є, в нашому глибокому переконанні, ключем для збереження миру в усій Європі".

#УД_Іван_Пулюй #УД_книга
2020-08-04 00:51:24 |
Ґанок☀️🍒🌺
Чому б нам цього сонячного понеділка не продовжити розмову про фразеологізми, до складу яких входять колоритні, емоційно-експресивні та рідковживані слова.

💙 Відігрівати змію за пазухою — піклуватися про того, хто згодом віддячить злом.
💛 Держати камінь за пазухою — приховувати злість, ненависть на когось.
💙 Забити памороки — втратити можливість нормально мислити.
💛 Розпускати патьоки — плакати.
💙 Давати плескачів комусь — бити.
💛 Не знаходити попару — не мати перепочинку, спокою.
💙 Справляти посиденьки — нічого не робити.
💛 Взути в постоли — довести до злиднів.
💙 Взути у пришви — обманути.
💛 Обдало приском — відчути сильне збентеження, переляк.
💙 Дати прочуханки — лаяти, критикувати; побити.
💛 На вечірньому прузі — на заході сонця.
💙 Ставати на прю — вступати в боротьбу з кимось.
💛 Ні на п’ядь (зі словами /не відступити/, /не відходити/) — ніскільки, нікуди.

Згодом розповімо більше. 😉
Вивчаймо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛
2020-08-03 13:21:06 |


#файне козацтво#

На війні запорожці мало дорожили життям і вмирали в боях, як справжні лицарі:

«Уміли шарпати, уміли і вмерти не скиглячи».

«От казали, будьто воно боляче, як кожу з живого здирають, а воно мов комашки кусають».
2020-08-03 16:07:01
Класні фразеологізми!
2020-08-03 18:36:52
Що значить, "уміли шарпати"?
2020-08-03 18:38:06
"...Ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути" — Юрій Горліс-Горський (Лісовський).

Юрій Лісовський родом з Полтавщини.
Брав участь у Першій світовій війні, а згодом і в українській революції.

В 20 років став хорунжим Богданівського полку Запорізької дивізії у війську УНР.

Під час Зимового походу в 1920 році Юрій захворів. Якраз коли його загони проходили повз Холодний Яр, де і лишили його на лікування.
Після одужання залишився у Холодному Яру, через брак добре вишколеної старшини.

Саме тут Юрій пізнав справжню сутність російського окупанта.
Зрозумів, що гуманність не може існувати у війні за свободу .

У 1922 році став зв'язковим УНР.
Розгорнув підпільну роботу в окупованому Києві та на Поділлі.
В 1924 був ув'язнений на 15 років, але у 1931 він втік.

Після цього Юрій ще не раз доводив зброєю, що він гідний син України, як це було в Карпатській Україні.

Юрій написав чимало історичних хронік про криваві події української революції. Зокрема і "Холодний Яр", від якого у мільйонів стигне кров у жилах.

27 вересня 1946 року Горліс-Горський загадковим чином зник на еміграції.
Проте він ніколи не зникне з пам'яті українців!
2020-08-03 08:49:04 |


Щасливиця, я маю трохи неба

і дві сосни в туманному вікні.

А вже здавалось, що живого нерва,

живого нерва не було в мені.



Уже душа не знала, де цей берег,

уже втомилась від усіх кормиг.

У гроні дня, в оркестрах децибелів

ми вже були, як хор глухонімих.



І раптом, – Боже! – після того чаду

і тарапати, рівної нулю, –

я чую дощ. Він тихо плаче правду,

що я когось далекого люблю.



І чую тишу. І співають птиці.

Проходять люди гарні і незлі.

В пахучій хмарі дощової глиці

стоїть туман, як небо на землі.

💙💛



#Ліна_Костенко #ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
2020-08-04 10:27:30
"В 80-х я навчалась в Донецькому університеті.
Після 1 курсу ми поїхали в села Донеччини збирати фольклор.
В села, зрозуміло, тому, що саме там живе корінне населення Донеччини.
І перше, що ми почули - люди розмовляли і співали виключно українською.
А ми ж – російське відділення!
Нам потрібні тільки російські «одиниці» фольклору!
А взяти їх ніде!
Наші колеги з українського відділення швиденько все назаписували і поїхали, а ми залишились…
І тут комусь прийшла в голову геніальна ідея – піти пішки в Ростовську область!
Це хвилин сорок…
Натхненні і веселі ми приходимо в ростовське село, яке розташоване на кордоні з нашим Амвросієвським районом.
Але і тут ми побачили ту ж саму картину - усі розмовляють українською!
Усі!
А село називалось Вареник.... точніше хутір. Хутір Вареник.
Це було в середині 80-х...
Зараз ті українські села, де ми збирали фольклор, окуповані Росією."

Тетяна Малахова
2020-08-02 12:16:41 |


Спинюся я

і довго буду слухать,

як бродить серпень по землі моїй.

Ще над Дніпром клубочиться задуха,

і пахне степом сизий деревій.

Та верби похилилися додолу,

червоні ружі зблідли на виду,

бо вже погналось перекотиполе

за літом – по гарячому сліду.



Ліна Костенко
2020-08-02 15:11:55


Російська мова завжди була і буде засобом досягнення ворожих для українства завдань.

Іван Нечуй - Левицький. 🇺🇦️
2020-08-03 08:52:04
ДЕКАЛОГ УКРАЇНСЬКОЇ ДИТИНИ, 1930-і роки…

"Хто ти, хлопчику маленький?
— Українець молоденький.
Хто ти, дівчинко маленька?
— Українка молоденька.
У якій живеш країні?
— В незалежній Україні.
Який герб в твоїй державі?
— Тризуб золотий у славі.
Що для тебе Україна?
— Моя рідна Батьківщина.
Як здобута її воля?
— В боях лютих серед поля.
Хто боровся за Вкраїну?
— Весь народ в важку годину.
Чи ти любиш Україну?
— Люблю її до загину.
У що віриш, дитя миле?
— В Бога й велич України."
2020-07-31 19:23:08 |


Василь Стус



Добридень наш – гіркаво-запахущий,

Осотом і щирицею пропах.

Куріє порох. Недалечко – шлях.

Зобіч од нього – сизі райські кущі.



Подертий бриль на голові. В руках –

Тупа сапа: цупкий будяк колючий!

Вузенька постать на п'яти рядках

Тобі за редьку гірше надокучить.



А потім глухо загуде гудок

Парокотельні – й світ тобі розвидніє,

Як озоветься наш городній бог

Своїм ласкавим і гірким "добриднем".



Він із спецівки вийме хліба шмат –

І рідний степ ріднішає стократ.



2020-08-01 18:51:09
Не чуєте мене, то послухайте Миколу Лотоцького:

Не говори: "В нас мова солов'їна".
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає.
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови – не створити нам держави,
Доріг тернистих – не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві –
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова – глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Космічна нерозгаданість віків.

Бо наша мова - крута й багата. І функціональна. І багатогранна. Вона здатна перетравити будь-які чужерідні слова і зробити їх настільки українськими, що й не віриться, наче їх вигадав якийсь інший народ.

Говорити українською - це не привілей в Україні. Це - обов'язок будь-якого громадянина нашої країни. Українська - це повага до держави, до інших, але в першу чергу - до себе.

Завжди пам'ятайте про це! Завжди.
2020-07-29 08:10:34 |


Артем Ситник

Софія Федина— ''Мамина Молитва''(з альбому ''А я живий...''.



А ви, далі слухайте Потапа і нагороджуйте Білик!



Як боляче, що в Україні всюди грає московська музика...

Як шкода, що більша частина українських співаків— співають московською...

Як пече у серці, що молодь— змосковлена...



І на жаль, змосковили наше суспільство: українські співаки...



Шкода, що молодь не слухає українські пісні.

2020-07-31 14:30:37
Надя Азарова
Я закохана в українську мову.💙💛 Залюблена в усі ці "хрумкі скоринки", "смарагдові намистинки", "оксамит" і "багрянець".
Я насолоджуюсь, коли "тріпоче серце у грудях", "бринить пісня", "горить багаття".
Мені приємно, коли "шепочуть", "кохають", кличуть "пташечкою", "крихіткою", "серденьком"...
От тільки було так не завжди.
Я росла в сім'ї, де мама була російськомовною і хоч розмовляти намагалась українською, але думала і читала російською.
Щойно я доросла до самостійного читання, я почала всотувати у себе російські книжки, яких у домашній бібліотеці була більшість.
Всі улюблені радянські мультики, пісні і фільми звучали російською.
Нею ж найчастіше говорили з телевізора.
І хоч усе моє оточення було україномовним, але десь глибоко в мені засіялось, що російська легша, звучніша, багатша.
Нею я думала.
Ставши дорослою, я не бачила жодної проблеми в тому, що вона стала першою мовою для сина, бо ж більшість в Україні говорить саме нею і взагалі "какая разніца".
Був навіть час, коли я пишалась своїм віртуозним суржиком.
Але потім почалась війна.
І щось змінилось в моїй свідомості.
І раптом подумалось про те, як легко забрати собі народ, який вже говорить мовою окупанта і злиться, коли просять розмовляти українською на українській землі (що по суті цілком логічно).
І мені стало прикро і моторошно.
Я стала шукати української, аби її полюбити.
Навколо заговорили про українізацію, книжкові крамнички почали наповнюватись якісними перекладами.
Фінальна крапка була тоді, коли шукаючи мамі книжки в подарунок, я не змогла знайти російського примірника.
І ми почали читати українською. Спочатку важко, без задоволення, а потім раптом обоє закохались, бо від того читання думати почали рідною, розсмакували, оцінили по-справжньому.
Мова - це засіб ідентифікації з народом, ототожнення з країною проживання, усвідомлення того, що ти дома.
А в себе дома, як відомо, хочеться помити вікна і навести лад навіть без чужого примусу, в своєму домі важко плюнути під ноги, чи помалювати лайливими словами стіни.
Вдома почуваєшся відповідально. От і все.
Я не засуджую тих, кому важко перелаштуватись.
Так склалось історично і то ще довга пісня.
Але я безмежно вдячна всім російськомовним, хто намагається, не спиняється і вчить мову, як скарб, цінуючи.
Бо от якось я чула в маршрутці розмову по телефону одного нігерійця. Він вкотре просив оператора перейти на українську, пояснював цілком притомною мовою, що іноземець і не розуміє російської.
Але йому вперто відмовляли.
Врешті він не втримався і обурено запитав у слухавку: "Чому я можу вивчити вашу мову, а Ви в своїй власній країні - ні?"
Мені здається, що я запалала від сорому в тій маршрутці і той хлопець відтоді постійно стояв мені перед очима.
До вчорашнього дня я не знала, що йому відповісти. А тепер знаю.💙💛
2020-07-28 17:43:56 |


Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,



усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Ліна Костенко
2020-07-30 08:42:49
Ґанок🌿💮
Йому не вірили — і розп'яли
За те, що він шукав у них довіри,
Цинічно душу мацали, коли
Воскрес,— бо де ж повірять маловіри?

І пальці пхали в рани, й крадькома
З підозрою дивилися у вічі,—
Своєю недовірою Хтома
Розп'яв його, приреченого, двічі.

І суть не в тому — хто він: чи Христос,
Чи інший хтось, розіп'ятий невинно,—
Якщо вини не виявлено — хто ж
Дав право їм так мучити людину?

Те беззаконня, скоєне чи ні,
Було чуже й Пілатові-тирану,
А втім, якщо не вірите мені,
То ось — душа: помацайте, як рану.

Це один з віршів Івана Гнатюка, українського поета й прозаїка, який народився 27 липня 1929 року.
Іван Гнатюк — один з багатьох жертв репресій.
У 1948 році він був засуджений за зв'язок з ОУН на 25 років неволі з відбуванням покарання в спецтаборах на Колимі.
Проте в 1956 році його звільнили через тяжку хворобу: Іван Гнатюк був хворий на сухоти.
Та він не зважав на свою хворобу й продовжував писати.
Іван Гнатюк пише натхненно та самовіддано, пише про те, що йому боліло, що турбувало, про те, про що в ті часи ліпше було мовчати задля своєї безпеки. І в 1966 році його друга книжка була визнана «націоналістичною».
Проте Іван Гнатюк був наполегливим і заявляв про себе і свою творчість в періодиці.
За два з половиною десятки років він видав п'ятнадцять збірок поезій, які були замовчані критикою.
Загалом Іван Гнатюк опублікував 16 збірок поезій та 4 прозові книги.
Пам’ятаймо тих, хто своєю мужністю та незламністю відстояв для нас незалежну країну.
Та любімо Україну.💙💛
2020-07-27 08:41:10 |


Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Леся Українка
2020-07-27 17:29:58
ТЕКСТ НЕ МІЙ,
СКОПІЮВАЛА ДЛЯ ВАС...

Сповідь українського снайпера, яка вразила мережу

"Я вважав себе космополітом до війни. Думав, що не можна обмежувати себе мовами чи націями, національностями.
Ще… Я завжди мав бунтівний характер. Я вчився в Києві у Національному Університеті "Києво-Могилянська Академія" сім років.
Тут дуже вже всі тисли на українську мову. А я люблю не так, як усі.
І не люблю, коли тиснуть. Через це і писав вірші російською.
Говорив частіше російською, ніж українською.
Це було давно. Мільйон років тому.
До війни", — написав снайпер Микола Воронін на своїй сторінці у соцмережі.

Війна повністю все змінила.
Я зрозумів, що до неї я жив без Батьківщини. Війна подарувала мені Україну.
Я почав цінувати її такою, як вона є: її культуру, символи, прапор, тризуб.
Та все ж, за звичкою, говорив російською.
На важливість мови рідної звернула мою увагу координатор безкоштовних курсів української мови Катерина Мельник.
Вже коли я йшов таким мирним містом поруч неї, ми вели собі розмову і тут я раптом збагнув, що у путла і російської педерації дійсно не було б жодного шансу зробити те, що вони зробили в Криму і на сході України, якби там високо цінували Україну, нашу мову і культуру.
Жодного шансу. Розумієте?

Ніхто б не загинув із тих, хто пішов у небесну бригаду.
Не гинули б діти, не руйнувались би будівлі і долі…
Стояв би і працював би Донецький Аеропорт.
Русня не пройшла б і метра нашої землі.
Ніде. Якби нас захищала наша мова і культура. Гебня це розуміла.
Ось чому нещадно катувала свого часу наших Героїв за мову.
Їх нащадки забули про їхні муки…
І далі вважають, що обмежуватись у мовах не варто.
Можна говорити російською і любити Україну.
Боже, та це те саме, що бути відданим одному Коханому Справжньому Чоловікові і займатися проституцією у вихідні. Для розширення горизонту.

Схаменіться шановні.
Як часто ми починаємо цінувати те, що втратили?
І часто починаємо це робити дуже пізно.
Постфактум.
Та краще пізно, ніж ніколи.
То ж починаємо говорити українською шановні, бо ми того варті.
Того варті наші небесні побратими.

Источник
💙🇺🇦💛
2020-07-26 08:10:24 |
#файне козацтво#
Моя хата з краю..
Загальновідомо, що місцем помешкання запорозьких козаків була не лише у Запорозька Січ, але й цілі козацькі села де козаки також селились, і обзаводились родиною, аби козацькому роду не було переводу.

Новоприбулі козаки, чиї руки ще добре пам'ятали козацьку зброю, а самі вони лише пристосовувались до мирного життя після козацького вишколу, будували свої оселі на вільному місці, окрай села.

Але й захищатись від недругів козацькій вольниці доводилось сподіваючись в першу чергу на власні сили.
І першими ворогів зустрічали найкраще підготовлені мешканці околиць.
Ось так і з'явилось прислів'я, яким відчайдушні козаки переконували односельців у своїй рішучості вступити першими у двобій з ворогами, яке в оригіналі звучало: "Моя хата с краю, першим ворога зустрічаю".
А це, погодьтеся, зовсім інше значення, ніж перебріхане недругами за для применшення козацької слави: "Моя хата с краю, я нічого не знаю"
2020-07-25 14:10:11 |


Пісня “Їхали козаки” насправді називається “Їхали хозари”.

Однак комуністи переробили текст так, що козаки подаються у ній лиходіями.

“Де в Україні не співають пісень?

Не знайдемо такого місця. І у співучого нашого народу особлива тема – козацтво, відоме своєю сміливістю, мужністю, лицарськими чеснотами.

Але пісні про козаків, як і саме козацтво, нищилися комуністичним режимом особливо ретельно. Щоб і духу козацького на нашій землі не лишилося.

Наш народ віками шліфував кожен наголос, кожну риму, складаючи пісні. А тут із першого ж куплету проглядає невправність як технічна, так і смислова.

Далі ж козаки в пісні показані не лицарями, а лиходіями, що поводяться з бідолашною дівчиною, як татари-людолови”, – йдеться у дописі.



https://prolviv.com/blog/2020/07/25/pisnia-ikhaly-kozaky-naspravdi-nazyvaietsia-ikhaly-khozary

-ii-pererobyly-komunisty

-viktor-iushchenko-rozkryv

-ochi-ukraintsiam-na-pravdu/
2020-07-28 10:17:38
Ґанок🌧️🌺
Так, мабуть, і в часи Бояна
Квітчалася пора весняна,
І накрапали молоді дощі,
І хмари насувалися з Таращі,
І яструби за обрій углибали,
І дзвінко озивалися цимбали,
І в пралісах озера голубі
Вглядалися в небесну дивну ясність.
Все — як тоді. А де ж вона сучастність?
Вона в найголовнішому: в ТОБІ.

Автор цього вірша — Василь Мисик — народився 24 липня 1907 року.
Василь Мисик — поет і перекладач, який розпочав свій творчий поетичний шлях ще у школі. Після закінчення школи працював коректором, а згодом — бібліотекарем.
У 1934 році Василя Мисика ув’язнили за «приналежність до ОУН і підготовку терактів проти керівних діячів партії та уряду» та засудила до 5 років виправно-трудових таборів. Після відбуття покарання Василь Мисик був мобілізований до радянських військ. Потрапив у полон, але йому і кільком військовополоненим вдалося втекти.
У 1956 році Василя Мисика реабілітували. І він продовжив свою поетичну та перекладацьку діяльність. Він створив більше 10 збірок поезії, перекладав твори Шекспіра, Бернса, Гельдельріна, Гете.
Знаймо видатних українців та любімо Україну!💙💛🇺🇦💛💙
2020-07-25 12:11:47 |
Ґанок🤗☀️
Розповімо вам, друзі, які приклади суржику нам трапилися минулого тижня, і якими словами їх ліпше замінити.
Отже, правильно сказати:

💙 ГОЙДАЛКА (а НЕ «качеля»).
💛 ВІДРЯДЖЕННЯ (а НЕ «командировка»).
💙 ГАМАНЕЦЬ (а НЕ «кошильок»).
💛 ГОДІВНИЦЯ (а НЕ «кормушка»).
💙 КУХЛИК молока (а НЕ «кружка молока»)
💛 ЛАСОЩІ (а НЕ «лакомство»).
💙 МОЛОДЯТА (а НЕ «молодожони»).
💛 Солодкий НАПІЙ (а НЕ «солодкий напиток»).
💙 НАХАБСТВО (а НЕ «нахальство»).
💛 НОЖИЦІ (а НЕ «ножниці»).
💙 ГЛЕЧИК (а НЕ «кувшин»).

Говорімо українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛
2020-07-24 08:18:56 |
Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші — не мина жодної крамниці.

Попросив він:

— Покажіть кухлик той, що з краю. —

Продавщиця:

— Что? Чево? Я нє понімаю.

— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.

— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —

Продавщиця теж була гостра та бідова.

— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —

І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови



Павло Глазовий, "Кухлик".
2020-07-26 00:10:54
Ґанок🤗🌷
Одним оком, похапцем, переглянувши стрічку новин, настрій став кепським.😔 І так захотілося чогось світлішого, ніж наші реалії. Й одразу пригадався прекрасний вірш неперевершеної Ліни Костенко «Світлий сонет».☀️

Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози — це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Будьмо в дискурсі подій, аби не втратити пильність і щохвилини бути готовими до боротьби, але й не забуваймо про позитивні думки та душевну рівновагу.🧘🏼‍♀️
А ще... любімо Україну!💙💛
2020-07-23 12:20:32 |
Вас ніколи не дивувало, що вислів «какая разніца на каком язике гаваріть» звучить переважно російською мовою?

Звісно, перекласти українською не проблема, тільки от звучати вона починає зовсім по-іншому:
«уникати гострих конфронтацій, відмовитись від лівого, чи правого екстремізму, триматись європейського курсу толерантності, поваги до різних думок і позицій» (процитовано «слугу народу»)

То все ж, різниця таки є.

Ви можете не перейматись мовним питанням наприклад у Канаді, чи Швейцарії, але коли біля вашої країни, яка існує на межі виживання, заходиться окупант, то це вже зовсім інша історія.

І перший крок цієї історії – це такий собі міжнародний геополітичний гоп-стоп.
«Сиш, мужик, а ти чьо такой дєрзкій?».

Просто для Росії (а саме вона і є сусідом-окупантом) майже традиційним приводом ввести війська в братню країну є захист російськомовного населення.

А далі, щоб окупація пройшла максимально успішно, питання мови плавно переходить в питання національної самоідентифікації:
«вот ви паймітє, тут нє всьо так адназначна. Вот мой папа на палавіну русскій, я всю жизнь учілся в русскай школє, музика, кіно, всьо русскає. Как би вот такая історія, єта сложна, в принципе панять, русский я, ілі украінєц, точна знаю, што ми єдіний народ».

Коли ви, крім своєї історії, культури, традицій, поступово втрачаєте ще й територію, то єдиним маркером, який ідентифікує вас, як українця, залишається мова, українська мова. Потужний ідентифікатор (!), який відрізняє європейську працелюбну Україну від жадібної імперської орди, ви віддаєте добровільно!!!

І саме тому, коли приходить окупант, ви мовчатимете. Як мовчить зараз окупований Донбас і Крим.

Якою б мовою не говорив канадець, чи швейцарець, в нього немає проблем з усвідомленням того, що він саме канадець або швейцарець.

А в нас, вочевидь, є. Тому різниця теж є.

Ти говориш російською, але у тебе вистачає аргументів, щоб чітко ідентифікувати себе, як українець, - це повага. Але таких, як ти – абсолютна меншість. А окуповані Донбас із Кримом тому підтвердження.

Тому, якщо ти, українцю, сьогодні не захистиш українську мову будь-якими способами, завтра той, хто не визначився, про-всяк випадок попросить Путіна ввести війська. І ті прийдуть.

А тоді ми вже з цим нічого не зможемо зробити, бо скільки нас, тих українців, лишилось, ніхто вже й не знає.

Юрій Моклиця
2020-07-22 08:17:20 |
Ґанок🍒🌧️
Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим надхненням жить!

П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча, —
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить.
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!

І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила —
Ні на що — твоїх єдиних уст!

Цей вірш написала незламна Олена Теліга, яка народилася 21 липня 1906 року.
Олена Теліга — українська поетеса, публіцистка, діячка ОУН. Очолювала Спілку українських письменників, створену Олегом Ольжичем, редагувала українські періодичні видання, була волонтером-викладачем української мови.
Життя Олени Теліга було нелегким та насиченим, але, на жаль, дуже коротким.
У лютому 1942 року Олену Телігу, її чоловіка та інших членів ОУН та Спілки арештували та розстріляли у Бабиному Яру.
2020-07-21 12:28:10 |

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.



Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Шагает жизнью, по "воинственной тропе",
Нью-амазонка племени "эмансипе"... ;-)
Понравилось, Андрей!
Рецензия от: Сергей Носов
2020-08-05 05:06:58
Ми кожен день прощаємось із чимось...
От так вже Бог створив цей дивний Світ...
Але й щодня, у цім житті невтримнім,
До чогось промовляємо:"Привіт! "
Рецензия от: Сергей Носов
2020-08-05 04:55:14
Сложный, глубоко философский стих... Наверное самое сложное в жизни, это не разочароваться в её смысле, когда начинаешь понимать всю её несправедливость, относительность и несовершенство... Но в жизни большинства, всё же было что-то заставляющее находить в ней и светлые моменты. Они тоже были. Особенно в жизни людей прошедших такой непростой путь, как выпал и тебе, Лёша!
Гони подальше смурные мысли! БУДЕМ ЖИТЬ!
Рецензия от: Сергей Носов
2020-08-05 04:29:10
На форуме обсуждают
Тамара Горіха Зерня

Юлія Мендель про припинення вогню: «За цей тиждень українська армія показала себе мудрою. Якщо з того боку провокують на конфлі(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-04 23:10:19
Айдер Муждабаєв
Комиссия польского Сейма пришла к доказательным выводам (стальные осколки, следы взрывчатки в телах погибших), что в самолёт президен(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-04 21:59:36
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.