Лента рецензий

#файна_українська Українці боялися медведя, тому назвали його ведмедем? У більшості слов`янських мов назва цієї величної тварини походить від слів "мед" та "їд": мядзведзь medved, медведь, медвед. Слово "ведмідь" в українській мові утворилося у результаті метатези - перестановки звуків. Згідно теорії, це сталося внаслідок давньої заборони на вимову "страшного" слова. Дійсно, у предків існували певні табу на вимову "злих" слів - щоб не наврочити. Цікаво, що в подальшому українці уникали називати тварину і "ведмедем". Поширеним було вживання евфемізмів Михайло, бурмило, великий, вуйко тощо.

Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба – Гляди ж не проспи! Бо ти на землі – людина, І хочеш того чи ні – Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Хто ж як не Василь Симоненко, автор цих рядків, знав, що треба спішити жити й кохати, адже життя талановитого поета обірвалося у 28 років. Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року на Полтавщині. Закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у обласних газетах Черкащини. Василь Симоненко був членом Клубу творчої молоді, який був створений у 1960 році у Києві, і ставив собі за мету об’єднати зусилля українського молодого покоління задля розбудови України. У 1962 році Василь Симоненко, Алла Горська та Лесь Танюк виявили місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні. Згодом Василя Симоненко жорстоко побили працівники міліції, після чого різко почало погіршуватися здоров`я поета. Рідні й знайомі Василя Симоненка вважають, що його побиття не було випадковим, а було пов’язане з виявленими ним похованнями. За життя Василя Симоненка вийшла друком лише одна його збірка поезій. Окрім віршів він писав твори для дітей, наприклад, казку «Подорож у країну Навпаки» та новели. Дуже чуттєвою та ніжною є інтимна лірика поета, наприклад, вірш «Ікс плюс ігрик», який ми просто не могли не написати.💖 Я не заздрю уже нікому — Де ще мудрих таких знайти? Це ж мені стало вперше відомо: Ікс плюс ігрек — це будеш ти. І здається, що я володію Віковічним секретом краси Лиш тому, що я розумію Загадкові твої ікси. Розумію? Який там розум! Просто здорово, що ти є! Що вслухається в ніжні погрози Збаламучене серце моє. Я не заздрю уже нікому — Де ще мудрих таких знайти? Одному лиш мені відомо: Ікс плюс ігрек — це будеш ти. Багато віршів Василя Симоненка пронизані нестерпним болем. Вони як оголені дроти високої напруги. Коли читаєш їх, здається, що вони написані не 60 років тому, а сьогодні. Одним з таких віршів є «Баба Онися». У баби Онисі було три сини. У баби Онисі синів нема. На кожній її волосині морозом тріщить зима. Я горя на світі застав багато. Страшнішого ж горя нема, ніж те, коли старість мати в домівці стрічає сама. Немає такої біди і муки, ніж сумно з-під сивих брів дивитись щодня, як внуки ростуть без своїх батьків. За те, що ми в космос знялися, що нині здорові й живі, я пам'ятник бабі Онисі воздвиг би на площі в Москві. Щоб знали майбутні предтечі в щасливій і гордій добі: їх горе на утлі плечі Онися взяла собі. Щоб подвиг її над землею у бронзі дзвенів віки, щоб всі, ідучи повз неї, знімали в пошані шапки. Пам'ятаймо талановитих та відданих рідній землі українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Все повертається. Попіл на груди сідає. Серце мовчить, але б’ється – спасибі йому. Боже мій милий, невже України немає? Тільки дорога лишилася. На Колиму. Каймося, брате. Це з нас будували державу, Клали, як дике каміння, під мури старі. Боже мій милий, невже отака наша слава – Дерти собі на онучі чужі прапори? Той, хто стрілятиме, нині носитиме квіти. Стягне за шию гранітну Івана й Петра. Боже мій милий, навіщо твої заповіти? Дай хоч померти гідно на берегах Дніпра... Павло Гірник.

Історії кохання: Іван Франко Сам Франко стверджував, що за все життя лише три рази кохав, однак дослідники переконані, що ця цифра значно більша. Першою серце юного Каменяра заполонила попівна Ольга Рошкевич, яка відповідала йому взаємними почуттями. Однак доля їх розлучила, та й батьки Ольги були проти їхніх стосунків. Їй він і присвятив IX поезію у “Зів’ялому листі”: “Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі…”. Після розриву з Рошкевич Франко майже одночасно захопився трьома дівчатами: письменницею Уляною Кравченко, вчителькою Климентією Попович та представницю відомого роду Білинських Ольгою. Та і з жодною з цих жінок письменник не пов’язав своє життя. Згодом Франко закохався у полячку Юзефу Дзвонковську, але через культ “блакитної крові” у родині дівчини вона залишилась недосяжною для письменника, не дивлячись на всі його старання. Також йому не вдалося завоювати серце шляхтянки Целіни Журавської. Вона працювала на пошті у Львові і, аби бачити її, Франко неодноразово писав сам до себе листи і сам їх ходив забирати. Після невдалих стосунків письменник одружився. Обраницею Франка стала уродженка східної України Ольга Хоружинська. Вона була йому покірною та люблячою дружиною, опорою і матір’ю чотирьох дітей. Проте, сам письменник зізнався, що кохання до Ольги він ніколи не відчував, а любив її скоріш як друга чи сестру. Через матеріальні нестатки, турботи та злидні подружнє життя у них ніколи не було щасливим.

Ґанок Цього тижня ми писали про Василя Симоненка, якому 8 січня могло б виповнитися 85 років. Та не судилося… Як ми вже зазначали, Василь Симоненко писав твори і для дітей (наприклад, віршовані казки). Проте сьогодні ми б хотіли написати його дуже чуттєвий вірш «Кривда». Учімо своїх дітей бути добрими і людяними.💛 Та не забуваймо любити Україну!💙💛 У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка стука, Є завітне в Івася одно — Хоче він, щоб узяв за руку І повів його тато в кіно. Ну, нехай би смикнув за вухо, Хай нагримав би раз чи два,- Все одно він би тата слухав І ловив би його слова... Раз Івась на толоці грався, Раптом глянув — сусіда йде. — Ти пустуєш тута,— озвався, — А тебе дома батько жде. Біг Івасик, немов на свято, І вибрикував, як лоша, І, напевне, була у п'ятах Пелюсткова його душа. На порозі закляк винувато, Але в хаті — мама сама. — Дядько кажуть, приїхав тато, Тільки чому ж його нема?.. Раптом стало Івасю стидно, Раптом хлопець увесь поблід — Догадався, чому єхидно Захихикав сусіда вслід. Він допізна сидів у коноплях, Мов уперше вступив у гидь, З оченят, від плачу промоклих, Рукавом витирав блакить. А вночі шугнув через грядку, Де сусідів паркан стирчав, Вибив шибку одну з рогатки І додому спати помчав... Бо ж немає тим іншої кари, Хто дотепи свої в іржі Заганяє буздумно в рани, У болючі рани чужі...

До кого слово праотців перейде — Те слово, котре вигострив Тарас? Євпраксія (на троні Адельгейда) Іще в селянку втілиться не раз. Чи на Полтавщині, чи на Волині — Вона не знайде спокою ніде: Диявол вкаже шлях її дитині, Синів у яничари поведе. Добра і правди — невелика жменька. А лиха — мов озера уповні. Чужинець так не поглумиться з неньки, Як рідний син, що зріс на чужині. Він шле на безоружних зброю грізну — Йому сумління душу не гризе. А брата кинувши у кліть залізну, Вмирати в ліс мордовський відвезе. Бо тлумачем нових законів, правил (В модернім одязі, відома річ!) Лишається отой старий диявол, Що обезкровив Запорозьку Січ. Він мешкає в найкращому готелі, У нього вибір прізвищ та імен. Свого хвоста ховає у портфелі — Тож зовні не диявол, а джентльмен. Де збори — він уже прокравсь до зали, Тихенько до президії проліз… Та ми з Петром його давно впізнали — Тому й потрапили в мордовський ліс. А на світанку, як велося здавна (Ще в дні Бояна, Ігореві дні), Євпраксія чи, може, Ярославна Роняє сльози на міській стіні. Щоправда, від стіни уже ні сліду, Зате сльоза та ж сама, що й була. А чи здорова, Петре, чи приїде Твоя матуся в цю обитель зла? Минуло, певне, київській княгині Чи тисячу, чи, може, й більше літ. Та й досі в неї очі сині–сині, А в золотій косі вишневий цвіт. О нене! Ти приймаєш люті муки, За всіх дітей та за усіх жінок. І світ до тебе простягає руки, Щоб зодягнути зоряний вінок. Хоч ти ще й досі мешкаєш у хижі Між тихих верб і яблуневих крон, Не в Києві, княгине, не в Парижі — В самому Сонці є для тебе трон. Ти не помреш у випарах ядучих Отам, де грати і залізна кліть— Босоніж пройдеш по дротах колючих І станеш світлом для тисячоліть. /Микола Руденко, уривок з поеми "Вічна вдова і диявол", Мордовія, 1979/

В чиїх вертепах тільки ми й не грали отак, в сірка позичивши очей! А чи хоч раз собою ми бували, чужі костюми скинувши з плечей? Ми надто добрі – хоч дери з нас лико. Усім в нас шлях на покуть, як богам. Навіть труни Шевченкової віко ми віддали на хату ворогам. І хто не знав братів своїх моралі під місюрою культівської пудри, той зна мораль морозів на Уралі і калорійність моху серед тундри. Сьогодні бром він мовчки попива. А взяв би й запитав хоч на півслова: куди веде дорога стовпова, де всі стовпи попиляно на дрова? /Микола Холодний, 1961/

Історія кохання Євген Гребінка За все життя серце байкаря підкорили тільки дві дівчини. Першою дамою серця Гребінки була сестра його однокласника – Мар’яна Новицька. Їхні стосунки були доволі тривалими та із взаємними сильними почуттями. Згодом Євгену випала можливість поїхати в Петербург для влаштування кар’єри. Він сподівається “стати на ноги” в Росії та повернутися за своєю коханою. Тоді вони обмінялись обручками та пообіцяли довічно чекати одне одного. Але, на жаль, Мар’яна не стримала обіцянки і вийшла заміж за місцевого багатія. Гребінка важко переживав зраду коханої. Приїжджаючи часом до України, байкар познайомився з сиротою Марією Ростенберг. Він закохався у її красу, скромність та аристократизм. Саме завдяки цим стосункам, що переросли у шлюб, світ отримав знаменитий романс “Очі чорнії”. У шлюбі в Євгена та Марії народилася згодом донька Надійка. Однак їхнє щасливе подружнє життя тривало не довго,оскільки письменник захворів на сухоти, стан його здоров’я різко почав погіршуватись і невдовзі він помер. Кохання як надихало вітчизняних класиків, так і змушувало страждати, але для кожного з них це почуття було благородним і вони від нього не відрікалися. Правду писав Симоненко: “Прийшла любов непрохана й неждана – Ну як мені за нею не піти?”. Джерело: ipress.ua

Ґанок 12 січня 1909 року народилася видатна, українська художниця, представниця «наївного мистецтва», Марія Примаченко. У дитячому віці Марія Примаченко перехворіла поліомієлітом, після чого усе життя страждала від болю, ходила на милицях. Проте це не завадило бажанню художниці малювати, вона навіть закінчила Школу народних майстрів. Однак після війни, в час, коли всі митці «прославляли соціалізм», «героїзм радянських вождів», картини Марії Примаченко стали неактуальними. І, залишившись одна з маленьким сином та старими батьками, художниця мусила утримувати родину. Тому вона почала шити та продавати одяг, шила навіть весільні сукні. Однак з часом все ж повернулася до улюбленого заняття — малювання. Роботи Марії Примаченко виставлялися у багатьох містах Європи. Її картини дуже подобалися Марку Шагалу. Сама Марія Примаченко навіть не підозрювала, який незвичайний, красивий та чарівний світ вона створювала своїми картинами. Картина, яку ми опублікували називається «Як везли ріпку дід і баба». І ми не могли не написати цю відому всім казку ще раз. 🙂 А хто, як не Іван Франко, розповів її найкраще. Шануймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Був собі дід Андрушка, а в нього — баба Марушка, а в баби — донечка Мінка, а в дочки — собачка Хвінка, а в собачки — товаришка, киця Варварка, а в киці — вихованка, мишка Сіроманка. Раз весною взяв дід рискаль та мотику, скопав у городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив; зробив пальцем дірочку дрібку — та й посадив ріпку. Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав. Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім, як буряк, потім, як кулак, потім, як два, а наприкінці стала така, як дідова голова. Тішиться дід, аж не знає, де стати. «Час, — каже, — нашу ріпку рвати!» Пішов він на город — гуп-гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, уперся ногами, — мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе дід бабу Марушку: «Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за плече. Тягнуть, аж піт тече. Смикає дід ріпку за чівку, смикає баба діда за обшивку, працюють руками, упираються ногами. Промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе баба дочку Мінку: «Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за сорочку, дочка бабу — за торочку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе дочка собачку Хвінку: «Ходи, Хвінко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за сорочку, дочка бабу — за торочку, собачка дочку — за спідничку. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе собачка кицю Варварку: «Ходи, Варварочко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за сорочку, дочка бабу — за торочку, собачка дочку — за спідничку, киця собачку — за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе киця мишку Сіроманку: «Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп-гуп. Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за сорочку, дочка бабу — за торочку, собачка дочку — за спідничку, киця собачку — за хвостик, мишка кицю — за лапку. Як потягли, як потягли — та й бала-бунц! Упала ріпка на діда Андрушку, дід — на бабу Марушку, баба — на дочку Мінку, дочка — на собачку Хвінку, собачка — на кицю Варварку, а мишка — шусть у шпарку.

Перелік об’єктів збудованих в Україні на особисті кошти гетьмана Івана Мазепи. 1. Києво-Печерська Лавра: а) Троїцька Надбрамна церква (1106—1108; перебудови XVII—XX ст.) відновлена коштом І.Мазепи б) Успенський собор (1073—1089; перебудова XVII—XVIII ст.) відновлений коштом І.Мазепи (1690) + подарунки. в) Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698) побудована коштом І.Мазепи г) Кам'яний мур (1696—1701) будувався коштом І.Мазепи: південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 р.); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 р. був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви св. Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати І.Мазепи) (1698—1701) д) Церква Різдва Богородиці (1696) 2. Микільська лікарняна церква (кін.1690-х) 3. Трапезна Покрови Богородиці (кін.1690-х) 4. Вознесенська церква (1701—1705) 5. Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695) 6. Микильський собор (1690—1696) 7. Богоявленський собор (1693) 8. Софіївський собор у Києві (1697—1700) повна реставрація та часткова перебудова, 9. Дзвінниця та мури Софієвського монастиря у Києві (1699—1707) 10. Дзвінниця Пустинно-Миколаївського монастиря (др. пол. 1690-х) 11. Церква Живоначальної Трійці у Батурині (1692) 12. Церква Св. Миколи у Батурині 13. Воскресенська церква у Батурині 14. Церква Покрови Богородиці у Батурині 15.Собор Вознесіння Господнього Бахмацького монастиря 16. Успенська церква Глухівського монастиря (1692) 17. Трапезна та дзвінниця Глухівського монастиря 18. Успенська мурована трапезна церква Густинського монастиря 19. Мала трапезна церква Густинського монастиря 20. Покровська церква в с. Дігтярівці Новгородсіверського району Чергігівської області (1708—1709 або1710) 21. Церква Пресвятої Богородиці Домницького Різдвяно-Богородицького монастиря (1696) 22. Церква Петра і Павла в с. Іванівському (поч.1700-х) 23. Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Січі (1693) 24. Дерев'яний храм Св. Іоанна Предтечі Кам'янського Успенського монастиря 25. Церква Покрови Пресвятої Богородиці Батуринського Крупицького монастиря (поч. 1700-х) 26. Храм Преображения Господня Лубенського Мгарського монастиря 27. Трапезна церква Лубенського Мгарського монастиря 28. Дерев'яний храм в ім'я Воскресіння Христового в Любечі 29. Мурована Воскресенська церква в Любечі 30. Собор Св. Миколая Макошинського Миколаївського монастиря 31. Церква в с. Мохнатин (1692) іконостас з гербом І.Мазепи, 32. Церква Пресвятої Богородиці у Новобогородицьку (1688) 33. Вознесенський собор у Переяславі (1700) 34. Дерев'яна церква в с. Прачі 35. Дерев'яна церква Св. Іоанна Хрестителя 36. Петропавлівська церква в Рудні (закладна дошка від 10 травня 1698 р.) 37. Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові (1679—1695) 38. Церква Св. Івана Євангеліста з вівтарем в Чернігові 39. П'ятницька церква в Чернігові (1690-ті роки повна реконструкція та перебудова в стилі українське бароко) 40. Борисо-Глібський кафедральний собор в Чернігові (реконструкція, побудова дзвіниці, царські врата Мазепи) 41. Церква Іоанна Предтечі в Чернігові 42. Трапезна з двобанним храмом Всіх Святих в Чернігові 43. Микільська церква у Білій Церкві (1706) 44. Братський Богоявленський монастир 45. Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві (відновлення та перебудова) 46. Корпус Києво-Могилянської академії (1703) 47. Чернігівський колегіум (1701—1702) 48. Хрестовоздвижениський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (1689—1709) 49. Січова церква Покрови Пресвятої Богородиці (1690 - ті роки повна реставрація та часткова перебудова). Цей список справді вражає будувалися вони капітально на віки. Майже всі церкви, дзвіниці та колегіуми і досі радують око людей. Мазепа справді був великим меценатом, грошей він не жалів для розбудови рідної країни яку він щиро любив і бажав їй тільки добра, але не так сталося як гадалося історії назад не повернеш ми можемо лише судити про нього з висоту 21 століття, проте судячи з наведеного списку можна сказати, що Іван Мазепа був достойною людиною в тій мірі в якій ним може бути правитель країни. Нажаль на 9 січня 2020 року більшість цих храмів займає РПЦ Московський патріархат в якому священики проклинають ім’я християнського мецената Мазепи з піною у рота.Слава Богу, що Православну Церква в Україні отримала Томос про духовну незалежність від Москви таким чином розірвалися останні колоніальні кайдани які кілька століть прив’язували Україну-Русь до Московії. Настав час відновити історичну справедливість і повернути ці святі храми до автокефальної Православної Церкви України.

У сиву давнину, коли наші предки жили у гармонії з довколишньою природою, ставились до неї з великою шанобливістю та вжали її частиною свого життя, всі святкування збігались із природними циклами. Свято зустрічі нового літа (року) називали Новоліттям. Народження чогось нового, початок року, наступний етап життя природно розпочинався із настанням нової пори, приходом весни. Перше березня (або 14 за новим календарем) було першим днем нового року. Настає Новий рік – і пробуджується природа, розквітають квіти, світ народжується заново. "Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…» – ця пісенька прийшла до нас ще з тих далеких часів. Ластівки прилітають навесні і співаючи, радіють приходу нового року. Отже, Новий рік українці святкували навесні. Так було до ХІІ століття… Згодом після хрещення Київської Русі у споконвічні традиції почали вплітатись біблійні мотиви. Новий рік припадав на святої Явдохи. «Явдоха хвостом махне – сніг повіє» – казалось у приказці. Тільки Явдоха має ключі від весняних вод – тих, без яких цьогоріч не буде врожаю. Джерело: prolviv.com

Сьогодні — Щедрий вечір, або, як кажуть в народі, Маланки. Сьогодні готують другу, щедру, кутю, а ввечері можна починати щедрувати. А ви вже вивчили щедрівку?😉 У цьому домі, як у віночку. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям — на здоров`я! Тут господар, як виноград. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям — на здоров`я! Господиня, як калина. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям — на здоров`я! А діточки, як квіточки. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям — на здоров`я! Сад садили поливали. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям — на здоров`я! Вище мене краще мене. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям — на здоров`я! Щедруймо разом та любімо Україну!💙💛

Ґанок 14 січня 1937 року народився український письменник, поет, журналіст, Євген Гуцало. Ще в дитинстві Євген Гуцало почав писати вірші та оповідання, надсилав рукописи в усі відомі йому дитячі та юнацькі журнали, проте редакції не хотіли друкувати його твори, адже у них було оспівування природи, а не прославлення піонерів та радянських трударів, захоплення «славетними комуністичними вождями». Закінчивши Ніжинський педагогічний інститут імені Миколи Гоголя, Євген Гуцало почав співпрацювати з редакціями газет Вінниччини, Львівщини та Чернігівщини. Окрім статей, він публікує там свої новели та оповідання. Євген Гуцало був представником «шістдесятників», проте через свою обережність та поміркованість йому вдалося уникнути переслідувань та репресій, водночас не перейшовши на бік влади, як свого часу це зробили багато хто з українських письменників та поетів. Євген Гуцало написав більше десяти повістей, роман-трилогію, збірки оповідань та поезії, твори для дітей. Один з його віршів «Рятуємо чисте повітря» ми вирішили опублікувати. Бережімо те, що нас оточує, та любімо Україну! Рятуємо чисте повітря. Рятуємо воду — в морях. В океанах. В малих і великих річках. Рятуємо рідкісних птахів — не всі ще породи, а ті, що зникають в полях, у лісах, у лугах. Рятуємо злаки. А потім рятуємо квіти. Рятуєм світанки — від кіптяви, гару й димів. Рятуємо тишу, щоб в тиші мовчати й радіти. Рятуємо вулицю від голосних двигунів. Рятуємо землю. А також рятуємо небо. Рятуємо мрії. Кохання солодкий мотив. Рятуємо ніжність… Від кого рятуєм? Від себе. Поки ще не пізно і можна хоч щось зберегти…

Історія кохання Павло Тичина Історія першого кохання Тичини мала форму “любовного трикутника”. Тоді дамою серця класика була дочка письменника Івана Коновала Поліна. Разом вони стали героями картини Михайла Жука “Чорне і біле”. Однак, після недовготривалого роману, дівчина не відповідала взаємністю та пішла від нього, а поет присвятив їй цикл “Панахидні співи”. Натомість у Тичину закохалася молодша сестра Поліни, яку він лагідно називав Нюся. Саме Інна була героїнею ніжного вірша “О панно Інно”. В ній він вбачав образ своєї коханої, тому смерть дівчини стала великим потрясінням для Павла, про що він писав: “Померла Нюся. Оттепер уже для мене Поля зовсім не існує. В Нюсі я довго ще любив Полю?”. Тоді поет вважав, що на цьому шлях його кохання закінчився і навіть хотів піти в монастир. Але доля його звела з Лідою Папарук, з якою він одружився через 17 років. Стосунки їхні були палкими та ніжними водночас. Ліда Петрівна була для нього не просто жінкою, а, як він сам її називав: “Кохана, люба, і дружина, й друг”. Разом вони прожили майже півстоліття.

Ґанок Друзі, а чи знаєте ви ім’я видатного українського історика, письменника та перекладача 20-го століття, який володів 60 (!!!) мовами?❗️Його ім’я — Агатангел Кримський. Він — автор багатьох праць з історії, релігії та культури арабських країн (наприклад, «Історія мусульманства»). Перекладав твори Омара Хаяма, Антари, Сааді та інших. Також займався дослідженням історії української мови і літератури, фольклору, етнографії (наприклад, уклав Українську граматику у двох томах). Окрім наукових праць Агатангел Кримський писав художні твори: роман «Андрій Лаговський», оповідання та поезію. 🌺🌼🌸 Я квітку кохаю. Котрую ж – не знаю І гину з нуди. Побачу цвіточок, дивлюся в віночок. Щоб серце знайти. Все пахне, розквітло… Вечірнеє світло… Лящить соловей… Шукаю я серця, що любо так б’ється, Не так, як в людей. Лящищ, соловію?.. Я все розумію З жальких твоїх дум. В обох нас знемога, і сум, і тривога, Тривога і сум. 🌺🌼🌸 А зараз дуже стисло розповімо про життя геніального Агатангела Кримського. Він народився 15 січня 1871 році у сім`ї вчителя історії та географії. Вчився в Колегії Павла Ґалаґана та московському Лазаревському інституті східних мов. Згодом працював у тому ж інституті, викладав курси семітських мов, вів курс перекладу з російської мови арабською і навпаки, читав лекції з історії арабської літератури. У 1918 році Агатангел Кримський переїхав до Києва, де став секретарем заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. В Академії наук він очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісії словника живої мови та історії української мови, діалектологічну та правописну комісії. Також викладав всесвітню історію в Київському університеті. Проте з 1929 року Агатангела Кримського почали переслідувати. У 1930-х роках він був практично усунений від науково-викладацької роботи. А в 1941 році Агатангела Кримського заарештували співробітники НКВС. Його звинуватили в антирадянській націоналістичній діяльності й кинули до в’язниці у Казахстані, де через пів року Агатангел Кримський помер. Знаймо видатних та талановитих українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Сергій Коваленко 14 січня 1664 року військо наказного гетьмана Івана Богуна, яке ще з 16 грудня 1663 р. вело облогу Батурина, зробило спробу здобути його. У Батурині замкнувася зі своїми прибічниками і стрільцями московського воєводи Пєтра Скуратова правитель підмосковської України Іван Брюховецький. Нова спроба здобуття Батурина була викликана тим, що на допомогу Богунові прийшов відділок річпосполитського війська, очолюваний руським воєводою Степаном Чарнецьким, що складався з галицької шляхти. Проте спроба здобуття Батурина, як і всі попередні, виявилася невдалою. Наступного дня спроба повторилася. На цей раз за участю самого Короля польського Івана-Казимира Вази, який також прибув з військом до Батурина. І знову безуспішно. 16 січня облогу було знято й об'єднане українсько-річпосполитське військо вирушило на північний схід. Головною метою походу була Москва. Треба було встигнути до неї до початку танення снігів, до весняної багнюки на московських шляхах. Цей похід Івана Богуна був нечуваним для нього компромісом, бо він вважав Варшаву таким самим ворогом України, як і Москву. Проте зрадницькі дії групи Івана Брюховецького, що потягла частину України під московське ярмо, робила послуги Варшави, яка також воювала проти Москви, життєво необхідними. Хоча не все було так просто. Вивівши річпосполитське військо з України після її очищення від московських військ, Іван Богун розраховував влаштувати переобрання Гетьмана Павла Тетері, що вів проваршавську політику. Новим Гетьманом мав стати колишній Гетьман Іван Виговський, що обіцяв послідовне відстоювання незалежності. Про всі ці та інші події йдеться в моїй книзі "Іван Богун - український Дон Кіхот", 2-ге видання якої нещодавно побачило світ. Ця книга для політиків нової України. Наше минуле містить у собі відповіді на багато питань сучасності. Треба просто вміти їх бачити.

Разом з охочими вдосконалювати свою українську мову продовжуємо наступ на суржик. Варто запам’ятати, що деякі слова в українській і в російській мовах мають різні значення. Мовознавці називають це явище міжмовною омонімією. Тобто слова пишуться однаково і звучать однаково, але мають різне значення. Таке явище є і в межах однієї мови. Наприклад, слово "коса" має кілька значень: коса, сплетена з волосся, коса, якою косять траву, і піщана коса в морі.  Але в рідній мові використання омонімів зазвичай не викликає проблем. А от коли таке ж слово є в іншій мові, можна легко заплутатися. Відомий український мовознавець Олександр Пономарів, лекції якого автору цих рядків пощастило слухати під час навчання в університеті, детально описав чимало випадків подібних мовних "невдач". Скористаємося його посібником "Українське слово для всіх і кожного".  Барва, фарба, колір, цвіт "Фарба" (українською), як і "краска" (російською) – це речовина, якою малюють. Це – в однині. А в множині російською мовою часто кажуть "краски" не лише про речовину для малювання чи забарвлення чогось у певний колір. Кажуть іноді "краски лета", і в цьому випадку слово "краски" перекладається не "фарби", а "барви". Слово "барва" – синонім до слова "колір", але "барва" більш поетичне, абстрактне.  Тому ми кажемо "сукня жовтого кольору", а не "жовтої барви". А якщо описуємо красу природи, то краще сказати "барви осені", а не "кольори осені". І аж ніяк не "фарби осені"! Тепер про "цвіт" і "цвет". Українським словом "цвіт" описують рослину в період квітування. Використовують і в переносному значенні, коли йдеться про щось найкраще. Наприклад, "цвіт нації". В російській мові слово "цвет" теж має таке значення, але цим же словом називають забарвлення, тобто колір. Тому з російської "цвет яблони" перекладається українською "цвіт яблуні", а "цвет яблока" – "колір яблука".

Svitlana Sivak 12 грудня 2019 р. · Відійди! Може бути – мотузка порветься – поранишся! Я ж бо битиму так, ніби бій цей напропасть приречений. Я п'ять років сама зашивала свої поранення, А до того дві тисячі років тримала меч! Подивись! Бачиш, шрамами руки, як петриківкою, розмальовані? То літопис моїх боїв від Трипілля до Мар'їнки Забери весь мій одяг, та серце залишиться камуфльованим. Знаю – кожна моя загибель була немарною! Схаменись! Хіба можна мотузкою втримати вільного сокола? Як затиснути воду у жмені, хіба не проллється? Попри біль, попри втому тримаю чоло високо. Мій хребет виплавляли у Вирії. Він не гнеться! Той вогонь, що так довго палає на дні мого розуму, Спопелить тебе до вуглинок, лишень торкнися! Де ти бачив, щоб можна було зупиняти грози? От і я просто не знаю, як то воно – скоритися! Весь твій підступ і злість врешті стануть моєю силою, За свій вік я ховала з почестями не одну імперію. Думаєш, ця мотузка втримає мої крила? Тобто, це трохи складна для твого розуміння матерія. Як припнеш ланцюгом до землі – все одно не втримаєш, Закопаєш у землю - проб'юсь навесні озимою. Бо земля ця і є моєю нелюдською силою, Бо від пращурів заповідана мені Україною!

Svitlana Sivak 30 листопада 2019 р. · Як тебе продавали? Розкажи-но мені, моя мила.. Чи не ті ж, за кого ти вночі доземні поклони била? Чи не ті ж, кого ти так клято відмолювала, і відмолила? Чи не вони тебе згодом скопом здійняли на вила? Як тебе роздирали, пожалійся мені, моя бідна.. Тупими ножами рвали - всі шрами і досі видно, А ти лиш стогнала, терпіла – хіба їм таке обридне.. Таки не обридне, все мало москальським вошам та місцевим гнидам.. Чим тебе убивали, мала? Покажи ту ганебну зброю. Де ті щурі, що сплелися хвостами у сіті над головою? Хто ті іуди з цілунками, наповненими бідою? Де той, хто першим натиснув гачок, здушивши тебе пітьмою? Де ті блаженні, що радо волали - в'яжи її, кидай каміння? Де поховалися ті, хто ударом збивав тебе на коліна? Вже відіпрали свої білі пальта всі, хто зловтішався у спину? Чи стерли відбитки зі сходів і вікон всі ті, хто приніс домовину? Вони, як стерв'ятники, скачуть довкола, не стримуючись радіти, Випльовують жовч і шиплять кислотою, руйнуючи ще недобите, Вони всі тутешні, не варги, не зайди, по маківку кров'ю залиті.. Це все - твої діти, моя дорогенька, це все - твої нарвані діти...

Родовід Гетьмана Івана Виговського Народився на поч. 1600-х рр., був вихідцем зі старовинного українського православного роду. Безпосередні предки Івана Виговського мали маєток Вигів під Овручем на Волині. Батько майбутнього гетьмана Остап (Євстафій) Іванович був служителем у київського митрополита Петра Могили. За доби Визвольної війни Остап Іванович осів у Києві і був намісником київського замку у воєводи Киселя Про першу дружину Виговського відомо мало. Вона була з роду Яблонських. Від неї була дочка Мар'яна. Друга дружина (1656-1664) — Олена Стеткевич, донька мстиславльського каштеляна Богдана Стеткевича та Олени Богданівни Соломирецької, представниці давнього білоруського князівського роду гербу Равич. Її батько - Соломирецький Богдан Богданович, білоруський князь та магнат, один з найбільш послідовних захисників православної віри у Речі Посполитій. Сестра Виговського Тетяна була дружиною Павла Тетері, через якого Виговського потім і стратили. Брат його Данило Виговський, був одружений з дочкою Богдана Хмельницького Катериною, яка після смерті Данила одружилась 1660 року з Павлом Тетерею (перша дружина Тетері - Тетяна Виговська померла 13 жовтня 1657) Після смерті Богдана Хмельницького старшина віддала гетьманську булаву Виговському. 1659 року він розгромив стотисячне московське військо під Конотопом. Через спілку з поляками втратив довіру і зрікся булави. Втративши булаву, Виговський жив на Правобережній Україні. Одержав від польського короля титул київського воєводи і барське староство. Павло Тетеря, боячись конкуренції, обмовив Виговського перед владою у змові і зраді. Його судили військовим судом за "зраду". І розстріляли просто в камері в'язниці, коли він молився.

Митрополит ПЦУ Дмитрій Друзі! Все що я тут зараз напишу, ви можете сприймати, а можете і не погодитися з цим. Це ваша справа. Можете сказати – сам не стрибаєш, не занурюєшся, комусь не переч? Але ж підозрюю я, що оці купання в «прорюбях» пришкандибали до нас нещодавно з північних московських земель.  Ще московський церковно-правовий документ – Стоглав 1551 р. забороняв вдаватися московитам до всіляких купань в «прорюбях» на Вдохрещі. Називав це поганським видовищем і погрожував карою для тих, хто це практикує. Але ніякий Стоглав цього явища в Росії не викорінив. Україна, українці, козаки на Січі, не знали такого звичаю, як погруження у воду на Вдохрищі всім своїм тілом. У Олекси Воропая в «Звичаях нашого народу» ніде, підкреслює це, ніде ви не знайдете і натяку на те, що українці, майстерно приготовляючи Йордан за кілька днів до Хрещення Господнього, поливаючи вирубаний з криги хрест буряковим квасом, готувалися до того, щоб неодмінно після великого водосвяття стрибнути в ополонку з крижаною водою. Чому? Відповідь дуже проста – українці з великою побожністю і навіть зі страхом ставилися до великої АҐІАСМИ, ставилися до води, як до святині. Адже, з річки, чи ставка, вода в яких колись була криштально чистою, всі намагалися набрати води у приготовлені і спеціально прикрашені посудини. Тому дико б виглядало таке видовище, коли люди після водосвяття побожно набирають воду, а тут хтось поруч викупується, «змиваючи свої гріхи» зануренням у воду. За О. Воропаєм в нашого народу існувало повір’я, що як тільки-но священик занурить хреста у воду, то з води біси всі вискакують, і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки не прийде якась жінка прати брудну білизну. Тому після Водохрещ десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка не ходила до річок і ставків прати одяг та білизну, щоб вся нечисть, яка вискочила з святої води, вимерзла. Можливо це повір’я саркастичне та дещо дивакувате, але воно засвідчує наскільки шанобливо до освяченої води ставилися наші предки-українці. Вони не розливалися нею повсюдно. Коли кропили домівки, то крейдою малювали хрестики на дверях та стінах, щоб бодай зайвої краплини не пролити просто так, чи на землю. Саме таке шанобливе ставлення до Води-Аґіасми я побачив цього року в Константинополі. Там Патріарх шалено, як це буває в нас, не окроплював всіх і не лив ні на кого з відра, а легенько потрохи окроплював усіх, доторкаючись тільки голови, маленьким миртовим кропильцем, омочуючи його в щойно освячену воду, бо це ж велика святиня… Джерело: https://shlyahta.com.ua/nichoho-sviatoho-u-kupanniakh-na-vodokhreshche-nema-mytropolyt-ptsu-dymytrii-rudiuk/ © shlyahta.com.ua

Інтернет-журнал Ґанок 💙💛 Вітаємо, друзі! Щовихідних ми не забуваємо про наших маленьких українців і публікуємо чудові твори для дітей українською мовою. Сьогодні ми віднайшли гарний вірш Оксани Кротюк «Різдвяні гостинці» і ділимося з вами. Читаймо дітям українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Були ми у лісі І там на ялинці Для звірів лишили Різдвяніі гостинці. Для білки — горіхів Смачненьких торбину, Для зайця — велику Солодку морквину. А поряд на гарний Біленький пеньочок Ми сіна для лося Поклали жмуточок. Для лиски — ковбаску, Синичкам — зерняток, Гостинців для всіх Ми лишили багато. Аж бачимо — вуха Стирчать у ялинці, Сіренькі, гарненькі, Немов на картинці. І хтось там зітхає І хлипає гірко: «Повісьте й для вовка Гостинчик на гілку».

Напередодні Водохреща, 18 січня, українці традиційно святкують другий Святий вечір. Який ще називають “Голодна кутя”. Весь тиждень до Святвечора дотримуються суворого посту, а з першою вечірньою зорею сідають за святкову вечерю. Подають до столу пісні страви — рибу, вареники з капустою на пісному тісті, гречані млинці, кутю та узвар. Саме у цей день, після усіх новорічних свят, виносили з хати дідуха, котрий був головним різдвяним символом до ялинки. Виносять його на вулицю і спалюють, аби закликати теплий дух та накликати ранню і теплу весну. Попіл із дідуха розвіюють на городі, щоб був добрий врожай. Перед вечерею господар молиться разом з усією родиною, першим сідає за стіл та запрошує усіх інших. А після вечері — залишки куті віддають курям, щоб добре неслися. Не обходиться у цей вечір і без ворожінь — дівчата полюбляють у цей день гадати на своє майбутнє. А дітям подекуди дозволяють ще прогулятись по вулиці зі щедрівками. Чому другий Святвечір називають “Голодною кутею”? Тому що увесь день до вечері люди взагалі нічого не їли, постились. А вечеря була набагато скромнішою і не налічувала так багато страв, як на перший Святвечір. Але так само починалась із першою зорею, з ложки куті. Під час Водохреща, на вулиці зазвичай господарювали найлютіші за всю зиму морози. Тож у цей вечір їх намагались всіляко задобрити. Наприклад, відкривав господар вікно, підносив ложку куті та промовляв: “Морозе-морозе, іди до нас кутю їсти!”. Також одна з основних традицій у цей день — ходити до церкви посвятити воду, а потім окропити нею всю оселю.

💛💙18 січня українці знову готують кутю, це третя різдвяна кутя. З цим днем пов’язано безліч традицій та народних прикмет. Називається кутя «голодною» тому, що увесь день, окрім ввечері, і до наступного дня, доки не освятять воду, люди нічого не їли. Сама вечеря як і на Свят-вечір теж має бути пісною, проте містить значно менше страв; окрім куті та узвару на столі обов’язково повинні бути і вареники. Сідати за стіл прийнято із першою зіркою на вечірньому небі. Помолившись, починають трапезу трьома ложками куті; нею ж і завершують. З голодною кутею пов’язані цікаві обряди «закликання морозу», адже здавна вважали, що хрещенські холоди є найміцнішими. Перед тим як сісти за вечерю, господар брав ложку куті, підходив до вікна (іноді прочиняв квартирку) і тричі казав: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!». Після паузи знову звертався: «Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю! Не морозь ні нас, ні наших коней, не морозь ні худобу ні птицю!». Особливою забавою було закликати мороз для дітвори. Вона припадала до вікон і на весь голос запрошувала його до вечері. Тікай, кутя, із покуття, а узвар — іди на базар, Паляниці, лишайтеся на полиці, а «дідух» — на теплий дух, Щоб покинути кожух! 👏❄❄❄

Я згоріла від лютого сорому, Залишились самі головешки... Де ж вам, с#кам, не так було зорано? Хто ж вам, скнарам, не кинув решти? Ви хоча б розумієте - хто вони? Роздивились в екстазі личину? Вам так хочеться бути зґвалтованими, Що ви пхнете під це Україну? Скільки крові за вас же, зсучених, Скільки цвіту за " втомлених й кволих", Щоби ви волали з фейсбучека - Українці стріляють по школах! Вам не гіркнуть дими чотирнадцятого, Вам маячить відпустка і море, Поки ваша збезчещена нація Платить кров'ю в котлах й коридорах. Цю гугняву, зелену гадину Залюбки в серці гріє більшість... Мало небо ревіло градами, Виявляється - треба більше! Вам же тільки батіг і витріщки, Замість мозку - живіт і гузно! Ваш мішок із лайном щораз більш важкий, З кожним кроком все глибше грузнете. Все навиворіт, все спотворено, В жорнах підлості правда гине... Де ж вам, сукам, не так було зорано, Що за гріш здаєте Україну?... Svitlana Sivak

Ґанок Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив. Як я любив в садочках вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати, Поважну річ старих дідів чубатих І регіт дітвори в жартливому танку. Як я любив в ніч теплу, весняну Чуть пугача з діброви тихий стогін, Гукання парубків, дівчат веселий гомін І пісню з-за лугів розкішну, голосну. Як я любив уосени в стіжках Хліб коло хат, а ранками сідими Селян за працею хапливою між ними І стукіт говіркий ціпів геть по токах. Як я любив зимової доби При каганці невпиннеє сюрчання Тих веретен і пісню чи ридання Тихесеньке жіночої журби. Як я люблю безрадісно тебе, Народе мій, убожеством прибитий, Знеможений і темністю сповитий, Що вже забув і поважать себе, Потративши свої колишні сили... Як я люблю твої сумні могили, Україно! Як я люблю тебе! І ось тепер та мучена любов Мене жене в далекую чужину… Вірш написав Михайло Старицький у 1881 році. Минуло більше 100 років, а нічого знову ж таки не змінилося. Українцям, справжнім українцям, які хочуть працювати задля розвитку та розквіту своєї країни, задля покращення життя інших людей, не дають цього робити. Змушуючи або мовчати, або тікати світ за очі. Історія таки циклічна. І ця циклічність стає фатальною, якщо не вчити історію своєї країни. Про це можна говорити безмежно довго. Проте сьогодні розповімо трішки про автора згаданого вірша, Михайла Старицького. Драматург, поет, прозаїк. Народився 14 грудня 1839 року. Рано став сиротою, тому ріс у двоюрідного дядька, батька відомого композитора Миколи Лисенка. Михайло Старицький та Микола Лисенко були не лише братами, а й друзями. Вчилися в Харківському університеті, згодом — у Київському. Були членами Київської (Старої) громади, яка була об'єднана ідеєю любові до української літератури, мови, музики, історії. Власним коштом відкрили недільні школи та бібліотеки й працювали там. Михайло Старицький і Микола Лисенко організували «Товариство українських сценічних акторів». Михайло Старицький писав лібрето до опер Миколи Лисенка («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»). У серпні 1883 року Михайло Старицький очолив першу національну професійну трупу, більш відому як Театр корифеїв. Театр Старицького гастролював по всій Російській імперії з величезним успіхом. У 1885 році Старицький залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів. Проте згодом полишив театральну діяльність і поринув у літературну творчість. Багато прозових творів інших авторів Михайло Старицький зробив п’єсами, також написав оригінальні драматичні твори («Не судилось», «Талан»). Крім п’єс писав прозові твори («Оборона Буші», «Перед бурею») та поезію. Деякі вірші були покладені на музику і стали народними піснями. Також Михайло Старицький займався перекладом: перекладав твори Пушкіна, Гейне, Міцкевича, Байрона. Знаймо видатних українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Євген Клопотенко Українці не слухають пісні українською. Гірко та смішно, справді ж? Я відкрив топчик з популярними в Україні піснями, а там більшість російською та англійською. Мені сильно заболіло від цієї реальності. Що ми як нація провалили найпростіше тестове завдання на любов до самих себе. Своєї ідентичності та країни. ⠀ Потім я змирився та почав шукати. Бо зрозумів, що українських пісень набагато більше, ніж ми з вами знаємо. Тому ділюся з вами українськими гуртами та виконавцями, які, можливо, відомі не всім. Вони дуже різні, але дуже круті. Є джазові, є поп-виконавці, є божевільні, є еклектичні, є з фольклорними нотками. Коли слухаєш - відчуття, що вони словами та нотами обіймають твою душу. ⠀ Юлия Рома, альбом «Радуйся». Це колядки та щедрівки у джазовій обробці. Знайшов тиждень тому та вкрився мурахами. ⠀ Далі буде просто перелік виконавців (суперпопулярних навмисно не додавав). Гуглите кожного, слухайте все підряд, бо вони того варті. ⠀ LATEXFAUNA, Grohotsky Igor, Гурт [o], Bria Blessing / Брія Блессінг, Granula Grace, TVORCHI, Dakh Daughters, Kate Soul, Dakha Brakha, B А́ L L I - Lisa Bajrak, Гурт Правиця, Alina Pash, Анастасия Кочетова, Дао Парк - Dao Park, Maryna Tymofijchuk, Яна Шемаева (Jerry Heil), MÉLOVIN та Antytila / Антитіла (знаю, що ви про них знаєте, просто нагадаю), Maria Burmaka (написав, що супепопулярних виконавців додавати не буду, але Марія - то любов). ⠀ Слухайте. У навушниках чи так, щоб лунало на весь простір. Насолоджуйтеся та обов‘язково поширюйте. Давайте трохи більше любити українське, ніж ми любимо зараз. Бо нам є, чим пишатися. P.S. Якщо можете доповнити список - обов‘язково пишіть в коментарях.

Олександр Дедюхін #недільна_проповідь БОГОЯВЛЕННЯ Сьогодні ми святкуємо день, коли Бог явив Себе людям. До дня Свого Хрещення, Ісус жив звичайним життям. Трудився, як всі, перебував в послуху у батьків, забезпечував своїм трудом Матір. І от біля Йордану з'являється незвичний пророк. Одягається в шкіряний одяг, як Адам, харчується чим Бог пошле і проповідує покаяння. Звуть цього пророка Іоанн. Він довго перебував в пустелі, і ось виходить на проповідь і проповідує покаяння. Тисячі людей ідуть до Іоанна хреститися. Вони сповідають свої гріхи і отримують хрещення. Хрещення Іоанна зараз - це Таїнство покаяння, сповіді. Просто Іоанн на знак очищення від гріхів занурював людину у воду, а ми зараз накриваємо єпітрахіллю та читаємо розрішальну молитву. Серед всіх тих тисяч людей до Іоанна іде невпізнаним Ісус із Назарету. По дорозі напевно, Він спілкується з іншими, їсть, спить. Іде як звичайний чоловік, який нічим не відрізняється від інших. У звичайному для того часу одягу, зі звичайними потребами. Як всі стоїть в черзі на хрещення у мутних вод Йордану. Але як тільки Він ступає у воду, Іоанн впізнає Його. Впізнає не тому, що бачив раніше, а тому, що Дух Святий відкрив Іоанну Хто перед ним стоїть. Безумовно, Іоанн дивується та каже: "Мені треба хреститися в Тебе!". Але Ісус відповідає: "Облиш, так належить виконати нам всяку правду", і приймає хрещення. Бог приймає хрещення від Свого творіння. Бог схиляє голову перед людиною. Бог змиряє Себе перед нами, щоби привести нас до себе, щоби відкрити нам небеса. Бог освячує Собою води, являючи нам ріки води живої, ріки Святого Духу, ріки справжнього життя. В пам'ять освячення Втіленим Богом вод Йордану, ми також освячуємо воду сьогодні. На освячення самих себе, на освячення наших домівок, на освячення всього творіння, бо людина покликана в цей світ, щоби освятити його, та зробити краще. Людина задумана Богом так, щоби людині було не байдуже що відбувається навколо і який світ оточує нас. Ми створені Богом для перемоги, а не для того, щоби домовлятися з дияволом "десь посередині". І нагадаю, що "Хрещенськи купання" - зовсім неправославна традиція. Колись люди йшли до річок та ставків, щоби разом там помолитися і освятити воду, а потім її набрати з ополонок, та окропити свої оселі. В той час нікому не спадало на думку занурювати свою задницю там, де всі п'ють. Занурювання до ополонки зовсім не змиває гріхів. Гріхи змиваються покаянням та благодаттю Божою, а для цього зовсім не треба пірнати в воду. Хочете купатися - купайтеся, але пам'ятайте, що для спасіння вашої душі це немає ніякого значення. Ну і зі святом всіх! Хай Господь просвітить всіх нас палаючими та щирими серцями, дарує перемогу, всіляко благословить, та позбавить попсових картинок в мессенджерах.

Ґанок Ой на річці, та й на Йордані, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я. Божа мати ризи прала, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я. Та й попрала, повіщала, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я. На камені, на млині, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я. Тай на красній Ягодині, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я. Прилетіли янголята, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я Взяли ризи на крилята, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я Та й понесли в піднебесі, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я Та й в небесі роздивились, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я Усім святим поклонились, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я.

Ґанок Минулого тижня у нас запитали, як правильно: «емоційний» чи «емоціональний»? З радістю відповідаємо.🙂 Правильно сказати ЕМОЦІЙНИЙ (а НЕ «емоціональний»). Також потрібно говорити 💙ПРОВІНЦІЙНИЙ (а НЕ «провінціальний»). 💛ПРОФЕСІЙНИЙ (а НЕ «професіональний»). 💙ПРОПОРЦІЙНИЙ (а НЕ «пропорціональний»). 💛ПРИНЦИПОВИЙ (а НЕ «принципіальний»). Так само в іменниках: емоційність, провінційність, професійність, принциповість. Уникаймо суржику та любімо Україну!💙💛

💙💛 Що робити ж зі всюдисущим суржиком? Забувати неправильні вислови і запам’ятовувати правильні. Навіть занотовувати в окремий зошит. Дякувати, коли вам доброзичливо роблять зауваження (тільки не словами "велике дякую"!!!! – пам’ятаєте перший урок?) і старатися уникати їх надалі. Щоб не було, як казала моя вчителька, "Лізли по драбині, а впали з лєстніци". А тому запам’ятайте: Переслідувати ціль – це неправильно, це калька з російської. Правильно – мати на меті. Творог – це по-російськи. В українській мові це сир. Якщо хочете не сплутати його з твердим сиром (який російською мовою теж сир), то скажіть свіжий сир, домашній сир. Але не творог! Ну і, звісно, не творожна маса, а сиркова маса. Багатьом з вас не доводилося вивчати українську мову в школі. Що ви зараз робите? Ви надолужуєте прогаяне! Але не кажіть "наздоганяю упущене", бо це теж незграбна калька з російської. Багатьом з вас не доводилося вивчати українську мову в школі. Що ви зараз робите? Ви надолужуєте прогаяне! Але не кажіть "наздоганяю упущене", бо це теж незграбна калька з російської. Як кажуть про вагітну жінку? У росіян є словосполучення "в интересном положении" або просто "в положении". В Україні набула поширення калька з російської "в цікавому стані", але це таки калька. Українською ж правильно "бути при надії", "носити дитя під серцем". Дуууже поширена помилка: часто кажуть "я рахую" замість правильного "я вважаю". Російською "я считаю" має два значення. А в українській мові це різні слова. Тому "я считаю, что так не нужно делать" переладається "я вважаю, що так не треба (не слід, не варто) робити", а "я считаю деньги" – "я рахую гроші".  Досить на сьогодні? Так, досить, але аж ніяк не "хватить", як іноді можна почути. До зустрічі на наступному (а не слідуючому!) уроці! Валентина Пустіва❄❄❄☀️

21 січня — Міжнародний день обіймів. Обійми — це любов. Обійми — це дружба. Обійми — це підтримка. Обійми — це розуміння. Обійми — це подяка. У Міжнародний день обіймів ми вас обіймаємо, друзі, та дякуємо, що ви з нами.💙 Що ви так само, як і ми, любите українську мову та Батьківщину. 💙💛 є час обіймати — і час уникати обіймів є час щоб єднатись — і час залишатися вільним є час на розмову — і час німувати у тиші є час для любові — і є для байдужості ніша усьому свій час і усьому доречна хвилина і хвиля що винесла нас теж невдовзі відрине і ніжність що нас підриває колись та й погасне по-іншому тут не буває — живе те що вчасне а що не на часі — те так і загине невчасним бо виключно вчасно із нами трапляється щастя тож будьмо уважні і будьмо для себе доречні уміймо відважно дозволити іншому втечу є час щоб кохати — й кохання що часу не знає є час обіймати — і я от тебе обіймаю. Юрко Іздрик

🇺🇦 Абсолютна більшість українців, 81%, вважають, що українська мова є важливим атрибутом незалежності. Про це свідчать дані соціологічного дослідження "101-ша річниця Соборності України: що найбільше об’єднує і роз’єднує українців", яке провів фонд "Демократичні ініціативи" імені Кучеріва спільно з Центром Разумкова. Так само більшість українців, 56%, переконані, що саме українською мають виступати політики. Аналогічної думки респонденти і щодо засобів масової інформації. 79% опитуваних вважають, що принаймні половина українських ЗМІ має бути наповнена україномовним контентом. Щодо статусу української мови, – більшість респондентів (69%) акцентує на тому, що російська має вільно використовуватись у приватному спілкуванні, а українська – залишатися єдиною державною. Яка ваша думка з цього питання? Діліться у коментаріях. Загалом було опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Україна #мова #незалежність

З кохання плакав я, ридав. (Над бором хмари муром!) Той плач між нею, мною став — (Мамуровим муром…) Пливуть тужіння угорі. (Вернися з сміхом-дзвоном!) Спадає лист на вівтарі — (Кучерявим дзвоном…) Уже десь випали сніги. (Над бором хмари муром!) Розбиті ніжні вороги — (Мармуровим муром…) Самотня ти, самотній я. (Весна! — світанок! — вишня!) Обсипалась душа твоя — (Вранішняя вишня…) Це вірш зі збірки «Сонячні кларнети» Павла Тичина, який народився 23 січня 1891 року. Деякі літературні критики, на нашу думку, справедливо називають Павла Тичина «поетом однієї збірки». Адже лише вірші з першої його збірки «Сонячні кларнети» можна назвати високою поезією, вартою уваги та захоплення читачів. Решта ж збірок (окрім ще збірки «Замість сонетів та октав») — це «похвала» комуністичній партії, Сталіну та усій радянській тоталітарній системі в цілому. Як писав Василь Стус про Павла Тичину: «В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням». Будьмо собою, будьмо вірними собі та любімо Україну!💙💛 О панно Інно, панно Інно! Я — сам. Вікно. Сніги... Сестру я Вашу так любив — Дитинно, злотоцінно. Любив? — Давно. Цвіли луги... О люба Інно, ніжна Iнно, Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги... Я Ваші очі пам'ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий — знаю. А хтось кричить: ти рідну стрів! І раптом — небо... шепіт гаю... О ні, то очі Ваші. — Я ридаю. Сестра чи Ви? — Любив...

Ґанок 💙💛 Як ти звучиш калиново-дубово, Рідна моя, моя матірна мово?!? Слово м'яке, оксамитове, байкове, Слово є дідове, слово є батькове! І Білодідове, і Сивоконеве, І Чорноволове вже узаконене. В соннім спокої вогонь твій ледь бився, Але страху я тоді натерпівся!.. З тої халепи не вийшли б ми зроду, Кляпи, здавалось, в ротах у народу. Та, щоб підняти тебе із гробовищ, Встали до герцю Жулинський, Грабович! Щоб воскресити тебе з домовини, В діло пішли каменюки й дубини! Вороне чорний, даремно ти крячеш! Ріднеє слово жиє і є, бачиш! Рідна моя українськая мова Житиме вічно! Кльова, фірмова! Автор цього вірша — Олександр Ірванець. І сьогодні він святкує день народження. Олександр Ірванець — український поет, прозаїк, драматург, перекладач. Саме Олександр Ірванець разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснували літературне угруповання Бу-Ба-Бу. Олександр Ірванець — автор більше десяти книг поезії та прози, деякі з яких були перекладені польською та білоруською мовами. А чи зустрічався вам колись паліндром (слово або словосполучення, яке однаково читається в обох напрямках) Олександра Ірванця, який називається «Український паліндром»? Якщо ні, то ось він: І що сало? Ласощі…😉 Цінуймо своє та любімо Україну! 💙💛

Ґанок Вітаємо, друзі! Субота — традиційно день для маленьких українців.👧🏼🧒🏻 Проте сьогоднішній твір буде цікавим не лише для діточок.😉 Ви читали коли-небудь вірш, у якому персонажами є прислівники?🤔 Галина Малик напислала такий. Робив роботу АБИЯК. Йому допомагав СЯК-ТАК. ЯК-НЕБУДЬ радив що — куди. Всім заважав ТУДИ-СЮДИ. Крутився коло них ЯКОСЬ, питаючи: — Виходить щось? Робили діло непросте, а вийшло в них НІ СЕ НІ ТЕ… Українська мова — прекрасна!💙💛 Цінуймо українську мову🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Як засвідчує етимологія (наука про походження слів), у різних мовах те саме явище або поняття може отримувати назву на підставі абсолютно різних ознак. Візьмімо, до прикладу, обряд одруження. В українській (ВЕСІЛЛЯ), білоруській (ВЯСЕЛЛЕ) та польській (WESELE) мовах назва вказує на радощі, якими зазвичай супроводжується ця подія. Весілля — це те, що викликає веселощі. В інших слов’янських мовах (рос. СВАДЬБА, чес. SVATBA, болг. СВАТБА, макед. СВАДБА) іменник утворено за допомогою суфікса опредметненої дії -Б(А) від дієслова СВАТАТИ (так само, як МОЛОТЬБА від МОЛОТИТИ, ЖУРБА від ЖУРИТИ). Тут весілля виступає як кінцевий етап процесу сватання. Назва весілля в сербів (ВЕНЧАЊЕ) і хорватів (VJENČANJE) відсилає до церковного ритуалу, коли на голову молодятам покладався вінець як символ Божої благодаті для майбутнього співжиття та народження дітей. Французька назва весілля NOCE у кінцевому підсумку зводиться до латинської NŪPTIAE. А вона своєю чергою пов’язана з латинським дієсловом NŪBO «закутуюся в покривало» — саме так учиняли тогочасні наречені в день весілля. Німці обряд одруження величають урочисто — HOCHZEIT, буквально «високий час, висока доба». Це складне слово (HOCH «високий» + ZEIT «час») первісно мало ширше значення — «святкування». Англійське WEDDING утворене від дієслова WED «одружуватися; виходити заміж; вступати в шлюб», яке зводиться до прагерманського кореня *WADJŌNĄ зі значенням «давати обітницю». Отже, в англійській назві відбито обіцянку шлюбної вірності, що її врочисто виголошують наречені під час весілля. Етимологія слів показує нам, як по-різному в давні часи народи Європи сприймали одну з найважливіших подій у житті людини. *** В оформленні використано фрагмент вишивки народної майстрині Лариси Зоріної.

«Легше буде сказати, яких мов я не знаю», - написав в одному з листів Агатангел Кримський. Так, він знав, за одними даними - 60 мов, за іншими – майже 100. Не маючи і краплини українського походження (батько – татарин, мати – польської крові), був щирим українцем по духу, принципово спілкувався українською мовою, що було неприйнятним для Російської імперії. Говорив українською і французькою, не зважаючи на невдоволення багатьох. З 1918 року жив у Києві, працював секретарем Української Академії наук, заснованої гетьманом Павлом Скоропадським. Окрім іншої унікальної літератури зі сходознавства і не тільки, залишив дуже цінні дослідження з української мови: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». Він вів запеклу полеміку з російськими вченими, доводячи, що українська мова уже в XI столітті існувала «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця». 1941-й рік. Постановою НКВС Кримського оголосили «ідеологом українських націоналістів, який очолював націоналістичне підпілля». Його разом з іншими українськими патріотами заарештували і відправили до в’язниці, де він скоро помер (за однією з версій - унаслідок жорстоких тортур). Нині - день пам’яті Агатангела Юхимовича. Як не згадати світлу душу?. Нелля Даниленко

Бойки – мовчазні мешканці Карпат При згадці про гуцулів відразу виникають чіткі асоціації — коломийки, бартка, аркан, «Тіні забутих предків». Лемки викликають згадку про акцію «Вісла», боротьбу за власну ідентифікацію серед польського та словацького масиву, вірші Богдана Ігоря-Антонича, малюнки примітивіста Никифора Дровняка. А що ж бойки? Окрім знаменитої дерев’яної архітектури і нічого в голову не приходить. Насправді ж у бойків є і свої коломийки, і поети, і втрачені терени та діаспора. А все тому, що бойки — найбільш закритий з українських горян народ і надзвичайно маломовні, через що й зазнали найменше чужих впливів. Походження бойків – одна з найбільших загадок історії українства. Родовід бойків так глибоко загубився у віках, що хорватська дослідниця Н.Клаіч писала: “На бойків було витрачено більше чорнил, аніж їх було самих”. Багато фактів й справді залишаються не розгаданими, але й доказів, що бойки – це рештки асимільованих хорватами кельтів-бойїв, теж достатньо. Це і так-звані “довгі прямокутні хати” – великі житлові й господарські споруди, будовані без єдиного цвяшка, що розміщувалися під одним солом’яним дахом. Це і героїчні зачіски Предків, які зберігалися аж до поч. ХХ ст. – бойки заплітали передні пасма волосся з двох боків у кіски, як це робили колись вої-кельти. Це і страви з вівса, приготовані за стародавніми рецептами. Овес був компонентом і хліба, і зупи, і печива. Окрім того, бойки щиро вірили, що вівсяні страви дають силу і здоров’я, запобігають хворобам. Як відомо, кельтські народи також неабияк шанували овес. І нарешті, якщо уважно вдивитися у бойківську вишивку, навіть з рослинними мотивами, важко не помітити, що орнамент часто виявляється поділений на поєднані один з одним дрібні квадрати та ромби. Можливо, це також відгомін кельтського замилування клітинкою, що особливо колоритно знайшов втілення у шотландців. І нарешті, якщо уважно вдивитися у бойківську вишивку, навіть з рослинними мотивами, важко не помітити, що орнамент часто виявляється поділений на поєднані один з одним дрібні квадрати та ромби. Можливо, це також відгомін кельтського замилування клітинкою, що особливо колоритно знайшов втілення у шотландців. Попри те, що бойки чисельніші за лемків та гуцулів, вони досі залишаються найменш відомими і не можуть похизуватися виразною субетнічною самосвідомістю. На відміну від хвалькуватих гуцулів, бойки не звикли величати себе. Вони як група індивідуумів, поміщених свого часу серед мальовничих карпатських хребтів, просто є. Їхній бог – це свобода. Їхня філософія – самодостатність. Їхня зброя – правда. Їхнє життя – взаємоповага. А за всім цим випромінюється виважена любов і гармонія. Може тому так важко описати їх. Якщо гуцула можна визначити, коли він танцює Аркан і виблискує барткою, лемка – коли він до вас заговорить русинською говіркою, то бойка – коли він мовчить за його філософською врівноваженістю брів. Бойко знає і споглядає. Віддалені від культурних осередків, над ними часто надсміхалися долиняни – жителі низовинних регіонів. З іншого ж боку, долиняни і самі захоплювалися їхньою крутою вдачею і вмінням майже все необхідне виготовити власними руками (до початку ХХ століття бойки робили самостійно навіть голки). Бойківщиною вважають південно-західну частину Рожнятівського, майже весь Долинський райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської області. Серцем Бойківщини є Турка – найменший райцентр Львівської області, усього 8 тисяч мешканців, розташований на річці Стрий. Джерело: spadok.org.ua

Антропологічний тип українця: зовнішність і характер нації. На заході — найбільш “чорняві”, а на півдні — найбільш життєрадісні. При описі українців часто вдаються до старого звичного стереотипу — “чорні брови, карі очі”. Але якщо уважно придивитися, це кліше давно застаріло: серед наших співвітчизників зустрічаються русяві й чорняві, кароокі і ясноокі представники українських земель. З допомогою антропологів і психологів ми виділили сім основних типів зовнішності українців і з’ясували, якими рисами характеру вони володіють. Крім того, крім зовнішніх відмінностей, експерти говорять про різноманітність звичок. Як пояснили нам психологи, регіон проживання в поєднанні з історичним минулим формує різні риси характеру. Тут позначаються і погодні умови, і географія місцевості, — говорить психолог Сергій Стеблинський. — Наприклад, багато сонця і тепла роблять місцевих жителів більш радісними та емоційними на півдні країни. А ось жителі степової України легко ставляться до змін і схильні до переїздів через проживання на рівнині, де відсутні природні перешкоди. Якщо взяти жителів Західної України, то можна сказати, що вони більш загартовані і стійкі. Гірська місцевість формує в них непримиренність і гостре почуття справедливості. А ось українців з півночі прийнято вважати більш похмурими, раціональними та скептичними через холодний клімат”.

Ґанок 💙💛 Напевно, усі знають автора гімну України.🇺🇦 Так, це Павло Чубинський, який народився 27 січня 1839 року. Друзі, а чи знайомі ви з іншими творами Павла Чубинського? Адже попри те, що Павло Чубинський був юристом, він також писав вірші, видав збірку поезії «Сопілка Павлуся». А деякі з його творів згодом були покладені на музику, наприклад, вірш «Минулося». Защебетав соловейко У саду на вишні. Ходить дівка по садочку, Слуха його пісні. Вона слуха і радіє, І сама співає. Весело їй дівувати, Бо доленьку має. Має волю його слухать, До зір придивлятись, Кого серце забажає - З тим і покохатись. Закувала зозуленька На вербі зеленій - Вийшла з хати молодиця Смутна-невесела. Закуй мені, зозуленько, Чи довго ще жити? Чи довго ще на цім світі В'янути-тужити?.. Накувала зозуленька Літ дуже багато - Заплакала молодиця, Пішла смутна в хату... Вийшла вона і за того, З ким колись кохалась, З ким слухала соловейка, До зір придивлялась. А тепера не до зірок, Не до соловейка - Плаче, слуха, як на вербі Кує зозуленька… Знаймо своє🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Лариса Ніцой Ха-ха-ха! Мітинг у Харкові на підтримку російської мови закінчився, не розпочавшись. Українські активісти Харкова зарубали під корінь московську ініціативу ОПЗЖ, і не дали провести мітинг. Оце молодці! Оце супер-клас! Ну скільки говорити, ЕРА ДОМІНУВАННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ ЗАКІНЧИЛАСЯ! В Україні не заборонена російська мова. Російською можна розмовляти. В Україні відведені години в школах для вивчення російської. Припиніть брехати про дискримінацію! Водночас, зарубайте на носі. В Україні домінуватиме українська мова! Бо ніде у світі не домінує російська, в жодній країні, окрім Московії. І в Україні не домінуватиме. Деякі російськомовні пищать, що це не відповідає їхнім інтересам. Так от, пора думати не лише про себе, а й про країну. Про державу. В інтересах нашої країни - українська мова і все українське. Бо це підсилює українців. Бо це утверджує Україну. Бо це вирізнає нас серед інших народів світу. І не брешіть про рідну мову лише тому, що ви її вивчили першою. Для України російська мова ніяка не рідна. Це чужа нам мова. Принесена на багнетах, привезена на танках, присилувана репресіями і голодоморами. І ціна російської мови в Україні - це 40 мільйонів убитих українців. ДОСИТЬ! Ми не вбиваємо. Ми не моримо голодом. Ми кажемо: "Буде по закону!" А закон такий: ДОМІНАНТА - УКРАЇНСЬКА! А хто проти - світ широкий!

Ґанок Як ми й обіцяли, пишемо сьогодні про фемінітиви.👩🏼👩🏻‍🦰👩🏻‍🦱 Фемінітиви — це слова жіночого роду, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду. Адже новим чинним Правописом закріплене використання фемінітивів. Загалом фемінітиви творяться за допомогою суфіксів -к-, -иц-, -ин- та -ес- від іменників чоловічого роду. Наведемо кілька прикладів: 💙Волонтерка 💛Директорка 💙Захисниця 💛Інженерка 💙Історикиня 💛Кінематографиня 💙Коректорка 💛Критикиня 💙Культурологиня 💛Машиністка 💙Менеджерка 💛Мисливиця 💙Мільйонерка 💛Міністерка 💙Мовознавиця 💛Науковиця 💙Офіцерка 💛Педагогиня 💙Пілотеса 💛Політикиня 💙Поетка 💛Продавчиня 💙Професорка 💛Редакторка 💙Рятувальниця 💛Ткаля 💙Шефиня 💛Членкиня Вдосконалюймо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Вчора виповнилося 160 років з дня народження АНТОНА ЧЕХОВА (1860–1904) — російського прозаїка та драматурга українського походження. Україна, її природа та люди посідають у його творах помітне місце («Степ», «Людина у футлярі», «Іменини», «Козак», «Щастя» тощо). Письменник знав український фольклор, творчість Івана Котляревського, Івана Карпенка-Карого, Марка Кропивницького, Степана Руданського, захоплювався «Кобзарем» Тараса Шевченка, високо цінував театральну діяльність Миколи Садовського та Марії Заньковецької. Перші українські переклади чеховських творів почали з’являтися в Галичині наприкінці ХІХ ст., ще за життя автора. Класик російської літератури, Чехов досконало володів російською мовою. Проте в його текстах подибуємо чимало українізмів — лексичних і фразеологічних. Часто їх ужито, щоб надати творам місцевого колориту, але деякі з них (особливо в листах) — явно мимовільні, підсвідомі. Діаспорний літературознавець Іван Овечко вважав, що цих українізмів Чехов не вживав би, якби був росіянином: «Будучи сам українського походження, буваючи часто на Вкраїні серед українців, люблячи українську природу, традиції, звичаї і — також — мову, він і сам часто думав по-українському, хоч і писав по-російському» (Овечко І. Чехов і Україна. — Мюнхен, 1973. — С. 126). Деякі українізми з листів і творів Антона Чехова. ЛЕКСИЧНІ • БАБУНЯ (рос. - бабушка) моя хорошая, господь тебя благословит. • У меня в шкафу набралось очень много сорочек, ДЕННЫХ (дневных) и ночных. • На проценты мне уже достаточно дают мои ВИДМЕДИ (медведи). • Боюсь, что цензура будет держать долго и, пожалуй, ЗААРЕСТУЕТ (арестует) половину. • Я у него один из солидных БДЖЁЛ (пчёл). • Вы уж не ГОЛОДУЕТЕ (голодаете) и не отказываетесь от рюмки водки ради компании. • Пошатались бы и ПОБАЛАКАЛИ (поболтали). • Будьте ЗДОРОВЕНЬКИ (здоровы) и не забывайте меня. • Убивают ВОРОБЦОВ (воробьёв) и ласточек. • Щей нет, а вот не хочеш ли КАРТОФЛИ (картошки)? • Не провожайте, я САМА (одна) дойду. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ • Не было хлопот, так купила баба порося! • Кто любит попа, а кто попову наймичку. • На тебе, убоже, що нам не гоже. • Колы б я був царем, то украв бы сто рублив и утик. • Всё он словно дуется и пыжится, как пивень перед куркою. *** Інститут мовознавства України

А ви знаєте, що слово "мрія" придумав Михайло Старицький, а авторство лексеми "мистецтво" належить матері Леся Українки – Олені Пчілці? За походженням українська мова неоднорідна: є в ній чимало запозичень зі слов’янських та інших мов. Але найбільший шар словникового запасу української мови становить саме українська лексика. Тому слів багаття, бандура, баритися, батьківщина, вареники, вибалок, держава, деруни, заздалегідь, козачок, лелека, малеча, напувати, самітність, щодня не знайдете в жодній іншій мові ;) Бо є вони питомо українськими. І хоч імена творців цих слів загубилися у вирі часу, все ж авторство деяких лексем збереглося. Наприклад, саме Іван Котляревський в “Енеїді” вперше вжив слова “несамовитий” та “угамуватися”. Михайло Старицький створив такі слова, як "мрія", "майбутнє", "байдужість", "завзяття", "темрява", "пестливий", "привабливий". До речі, слово "мрія" походить від "мріти", що означає "ледь виднітися, бовваніти". Леся Українка є авторкою таких на той час неологізмів, як "провесна" та "промінь", а з легкої руки Олени Пчілки в українські мові прижилися слова "мистецтво", "переможець", "променистий", "палкий" і "нестяма". Перу Івана Франка належать такі лексеми, як "отвір", "привид", "чинник". Тарас Шевченко створив слово "високочолий", "вогняний", "мордуватися", "почимчикувати", "фортеця". Класик українського красного письменства Іван Нечуй-Левицький є автором лексем "самосвідомість" та "світогляд". На його рахунку також "стосунок", “перепона”, “квітник”, “вигукування”, “сміливість”. Григорій Квітка-Основ’яненко збагатив українську словесність такими поняттями, як “буденний” та “перемагати”. Леонід Глібов увів такі мовні одиниці, як “бурмотати”, “пожовкнути”, “соромно”. 1904 року «батько українського тіловиховання» професор Боберський випустив працю “Забави й ігри рухові”, де з’являються терміни копаний м’яч (футбол), кошиківка (баскетбол), стусан (бокс), наколесництво (велоспорт), відбиванка (волейбол), пориванка (гандбол) та багато інших. #Не_бійтесь_заглядати_у_словник

Гадаєте, якщо розумієте значення слів “фист”, “ніц”, “мой” – можете гордо називати себе знавцем буковинського діалекту? Билиня – стебла Так називають стебла бур’янів. В лободи такі билиня грубі. Зузя – холод Зюзя, у цьому випадку, – не прізвисько футболіста Романа Зозулі. Так у нашому краї називають холод. Така зюзя на дворі! Живлина – свійські тварини Хто має в селі багато свійських тварин, той справжній господар. Треба рано живлину погодувати. Кізяк – пагорб Кізяком прийнято називати екскременти великої рогатої худоби. Але на Буковині цим словом ще й називають невеличкі горби. На кізяк піднятись. Кіриня – безлад «Кіриня в хаті» – то коли дуже брудно. Кушина – кожух Кушиною буковинці називають теплий кожух, дублену шкіру. Вбери теплу кушину!Куцька – маленька (звертання до дітей) Це лагідне звертання до дитяти. Куцька бабина! Клуби – стегна Мова йде не про нічні клуби і не про заклади культури. «Клубами» буковинці називають стегна. У клубах болить. Муст – екскременти худоби І знову мова йде не про пряме значення слова, де «муст» – виноградний сусел. У нашому краї це слово означає гній та екскременти свійських тварин. Знову мустом затягло. Млака – болотяна місцевість Заболочену місцевість у нас називають млакою. Знов мокро на млаці. Ройба – той, хто обмочився Зазвичай так називають малюків, що обмочилися. Ах ти ж ройба мала!Пивка – м’яч Пивкою буковинці називають м’яч, а часом і будь-яку гру із м’ячем. Ідем грати в пивку?

ПРОДАВЦІ ТА ПОКУПЦІ КУХЛИК Дід приїхав із села, ходить по столиці. Має гроші — не мина жодної крамниці. Попросив він: — Покажіть кухлик той, що з краю. — Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю. — Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка. — Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. — Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: — На Вкраїні живете й не знаєте мови. — Продавщиця теж була гостра та бідова. — У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. — І сказав їй мудрий дід: — Цим пишатися не слід, Бо якраз така біда в моєї корови: Має, бідна, язика і не знає мови. * * * Джерело: Павло Глазовий. “Сміхологія” — Київ, "Дніпро", 1989.

☀📕📚 А ви читали "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка? Весела та легка повість впродовж багатьох років є фаворитом у дітлахів. Її перекладено 20 мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей! До чого це ми? 30 січня 1930 року народився сонячний казкар Всеволод Нестайко. Про свою появу на світ письменник розповідає сімейну легенду про матір Марію Довганюк. За його словами, вона народила Всеволода у перерві між читанням Ремарка. Акушер тоді сказав: "Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!". Так і сталося. І хоча Нестайко вже пішов з цього світу, він живе у своїх пригодницьких творах. "Коли я став по-справжньому дорослий, мені страшенно захотілося повернутися назад у дитинство – догратися, досміятися, добешкетувати. Вихід був один – стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, намагався писати якомога веселіше. Не поспішайте, як я колись, швидше виростати. Бо дитячі роки неповторні", – розповідав письменник, і ми повністю поділяємо його думку. Прочитайте неймовірні історії Нестайка разом зі своїми дітьми. Буде весело і цікаво! Топ-7 книг, які варті вашої уваги: "Тореодори з Васюківки" "В Країні Сонячних Зайчиків" "Незвичайні пригоди в лісовій школі" "Пригоди журавлика" "Неймовірні детективи" "Загадка старого клоуна" "Чарівні окуляри" #Opendata #Суспільнеоко #ВсеволодНестайко #ТореадоризВасюківки

Як правильно сказати: «випливає з розповіді» чи «витікає з розповіді»?🤔 Правильно говорити: випливати з розповіді, випливати із спостережень, випливати з поглядів (а НЕ «витікати»).☝🏻 💙«З його поглядів випливає, що хоч він за національністю і литовець, проте за вчинками і переконаннями є більшим українцем, ніж дехто з наших «українців за паспортом». 💛«З моїх спостережень випливає, що останнім часом людям байдуже, якою мовою дивитися фільми чи розважальні телепрограми». 💙«З розповіді волонтерок випливає, що вони добровільно вийшли з автобуса». Говорімо правильно та любімо Україну!💙💛🇺🇦💛💙

На ставі пишно Лебедь плив, А Гуси сірії край його поринали. «Хіба оцей біляк вас з глузду звів? — Один Гусак загомонів, — Чого ви, братця, так баньки повитріщали? Ми попеласті всі, а він один між нас Своє пиндючить пір'я білеї Коли б ви тілько захотіли, Щоб разом, стало бить, вся беседа взялась, Ми б панича сього якраз перемастили». І завелась на ставі геркотня, Гусине діло закипіло: Таскають, грязь і глей,зо дна Да мажуть Лебедя, щоб пір'я посіріло. Обмазали кругом — і трохи галас стих; А Лебедь плись на дно — і випурнув як сніг. Це байка українського письменника й байкаря Євгена Гребінки, який народився 2 лютого 1812 року.

Сьогодні минає 175 років з дня народження ІВАНА ПАВЛОВИЧА ПУЛЮЯ (1845–1918) — українського фізика, винахідника, педагога, громадського діяча, перекладача Святого Письма українською мовою. Володів понад 10-ма мовами. Перший видрукував українською народною мовою молитовник у Відні (1871). У співпраці з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким переклав з давньоєврейської мови Псалтир та з давньогрецької мови Євангеліє (1871, 1880, 1887). Ці переклади увійшли в українську Біблію, що її видало Британське біблійне товариство (1904). Про свою роботу І. Пулюй писав так: «Ми найбільш дбали про чистоту мови, добираючи таких слів, котрих і в Галичині, і на Україні уживають. Єсть там чимало й слів специфічно галицьких напр. ВЕРЕТА (укр. – РЯДНО)… Робили ми сей переклад більше як сім місяців, день у день від рання аж до пізньої ночі. Над іншими словами думали ми тижні, місяці, поки рішилися його прийняти». Біблія в перекладі П. Куліша та І. Пулюя відіграла помітну роль у сформуванні норм нової української літературної мови. Видання стало одним з джерел «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка, а отже збагатило українське словництво. За оцінкою Василя Німчука, «І. Пулюй своїми перекладами молитов, участю в перекладі Біблії з П. Кулішем заклав основи сакрального стилю нової української літературної мови, готував ґрунт для уцерковлення її. І в цьому його величезна заслуга перед нашою духовною культурою».

02.02.2020 - дата-перевертень (а ще - весільна мрія багатьох молодят 😉) Найчастіше бавитися цими словами і цілими текстами полюбляють поети, але і у повсякденному спілкуванні ми послуговуємося чималою кількістю паліндромів. Українські вірші-паліндроми (або вірш-рак) почав писати ще в XVII столітті Іван Величковський, який дав визначення віршу-раку: «Рак літеральний єсть вірш, которого літери, і вспак читаючися, той же текст виражають». Більше тут: https://bitly.su/UWOQuDhy

"Добрий вечір вам, малята, любі хлопчики й дівчата..." – пригадуєте? На ці слова щовечора до телеекранів збігалося не одне покоління українських дітей. І всі пам'ятають дідуся із сивими вусами й у вишиванці. А поза екраном – яким він був? Чому "Вечірня казка" раптово зникла, а Петро Вескляр, попри шалену популярність у глядачів, так і не став зіркою для режисерів? 5.ua підготував для вас деякі факти: Справжнє ім'я Діда Панаса – ​Пінхус Хаїмович Весклер (Петро Юхимович Вескляр, пізніше змінив на Вескляров) ​народився 1911 р. у єврейській сім'ї. Прізвище та ім'я змінив після втечі з фашистського фільтраційного табору. Його батьки і брат загинули на війні. Розмовляв тільки українською мовою, жартував: "Я російську не можу вивчити". Це завадило йому стати відомим за межами України. А в радянських російськомовних фільмах його озвучував інший актор. Образ Діда Панаса задумувався не для Петра Вескляра. Програма на українському радіо з'явилася в 1950-х рр. Ім'я першого актора донині не збереглося. Перший ведучий мав поважний вік, тож йому почали шукати заміну. У кастингу на роль казкаря брало участь близько 200 осіб. Але ця роль дісталася саме Петрові Вескляру.Через українську мову і вишиванку – незмінні атрибути ефіру – актора звинувачували в націоналізмі. У 1970-ті рр. було кілька спроб закрити програму або замінити Вескляра на іншого актора.На деякий час програму знімали з екранів, але мусили повертати: батьки засипали "Хрещатик, 26" листами з вимогою "повернути дідуся, бо дитина не може заснути". Тексти казок дуже часто складав сам. Петро Вескляр розповідав дітям казки з екрану аж 24 роки (1964-1988). Сам формував сценарій, діалоги і знав усе напам'ять, бо телесуфлера не було. Записів його програм майже не лишилося. Передача йшла в прямому ефірі, нікому й на думку не спадало фіксувати це на плівку. До "Вечірньої казки" Петро Вескляр знімався на Київській кіностудії ім. Довженка. Та згодом режисери перестали його запрошувати, бо глядачі під час перегляду фільму раптово вигукували "О, Дід Панас!". Вескляр мав звання заслуженого артиста УРСР. На час присудження звання він взяв участь у понад 20 фільмах, серед яких "Вій", "Лісова пісня". Чи дійсно сказав в ефірі нецензурне слово? Версія 1: Це все було вигадкою, бо треба було якось виправдати те, що його зняли з ефіру. Адже у 1988 році телебачення вже почало змінюватися й орієнтуватися на комерцію. Версія 2: Він дійсно сказав: "Отака-то … от, малята". Але це зразу вирізали, а наступного вечора "Вечірньої казки" на екранах уже не було. При цьому десятки людей переконані, що чули її на власні вуха.  Це вже справжня "міська легенда", у масштабах колишнього СРСР. Вислів "Отака х..ня, малята" став мемом – в інтернеті й у житті. Не існує жодного доказу, що така фраза справді звучала – колеги Петра Весклярова з УТ плутаються в показах, а запису саме того випуску передачі досі не знайдено.

Ґанок Досить часто трапляється, що люди, розмовляючи українською, вживають неправильні прийменники (за аналогією російської мови). Наприклад, правильно говорити: 💙Одружитися З коханою (а НЕ «одружитися на коханій»). 💛ЦЬОГО року маємо багато планів (а НЕ «в цьому році»). 💙ЦИМИ днями їдемо подорожувати (а НЕ «в ці дні»). 💛ЧЕРЕЗ ожеледицю рух вантажівок обмежений (а НЕ «із-за ожеледиці»). 💙Вони працюють ЗАДЛЯ (ЗАРАДИ) шматка хліба (а НЕ «із-за шматка хліба»). ☝🏻АЛЕ правильно сказати: ІЗ-ЗА гір сходить сонце.☀️ Говорімо українською🇺🇦правильно та любімо Україну!💙💛

Історія кохання ♥♥ Василь Симоненко Напевно, найромантичнішою частиною української літератури можна назвати листи Василя Симоненка до дружини Люсі. Кохання всього свого життя письменник зустрів на практиці у редакції видання “Черкаська правда” – це була молоденька кур’єрка Людмила (Люся). Дівчина одразу заполонила серце не тільки юного Василя, а й його приятеля Станіслава Буряченка. Станіслав потім згадував: “Очевидно, Вася більше припав їй до серця. Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь”. У коханні Симоненко зізнався Людмилі словами: “Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся”. Через навчання та військову службу Василя Симоненка вони з дружиною часто не бачились. Однак письменник постійно нагадував про своє кохання віршами, в яких називав її: “Малюся”, “Мила моя дівчинко”, “Кнопочко” та “Малеча”. Близько двадцяти листів збереглися і на сьогодні. Скільки любові вміщено тільки у ці рядки: “Прошу тебе тільки, не забувай, що для мене ти значиш більше, ніж всі дівчата на світі. Це – щиро”, “Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю – дуже скучив”. За спільне подружнє життя у Василя та Люсі народився син Олесь. Після смерті письменника Людмила знову вийшла заміж та народила ще одну дитину.

Ґанок Сьогодні до Києва прийшла зима.🌨❄️ І пригадався нам вірш Ліни Костенко «Сивий спомин», яким ми хочемо поділитися з вами. Дзвенять у відрах крижані кружальця. Село в снігах, і стежка ані руш. Старенька груша дихає на пальці, Їй, певно, сняться повні жмені груш. Їй сняться хмари і липневі грози, Чиясь душа, прозора, при свічі. А вікна сплять, засклив мороз їм сльози. У вирій полетіли рогачі. Дощу і снігу наковтався комин, і тин упав, навіщо городить? Живе в тій хаті сивий-сивий спомин, улітку він під грушею сидить. І хата, й тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де, Все згадує себе в свою найкращу пору. І стежка, по якій вже тільки сніг іде...

Трохи гумору Фільологічні дослідження. Коли доречно і потрібно вживати слово «курва» Слово «курва» є вигуком, що виражає широкий спектр емоцій. Наприклад: Ліфт, останній поверх. - Вам вниз? - Нє,курва, вбік! 😌😌😌 - Тещо, Вам плита потрібна? - Газова? - Нє, курва, мармурова! 😇😇😇 Суд, - свідок, що Ви робили 16 березня 2016 року об 11 годині 42 хвилини? Свідок, - ну, я сидів у кріслі з календарем і дивився, курва, на годинник! 😁😁😁 Залізничниця запитує у чоловіка, що біжить за поїздом і розмахує руками: - Чоловіче Ви, що на поїзд запізнилися? - Нє, курва, я його з вокзалу виганяю! 😈😈😈 😽😽😽 - У мене хом'як помер. - Що просто взяв і помер? - Ні, курва, зі спецефектами! 😵😵😵 Підходить на базарі чоловік до бабки , яка торгує картоплею. - Бабусю, у Вас картопля на посадку? - (єхидно) - нє, курва, на зліт! 😩😩😩 Стає мужик іншому на ногу в автобусі. - Ой вибачте! - Ти що, курва, інтелєгент? - Ні, ні, що Ви... таке ж бидло як і ви! 😪😪😪 Війна, через окоп переїхав танк. Один солдат іншому. - Шо, Йване, обісрався зі страху? - Нє, курва, від скаженої ненависті до ворога. 😠😠😠 - Вам батон нарізний? - Ні, курва, гладкоствольний! 😇😇😇 Вранці виходжу з душу з намотаним рушником на голові, мій питає. - Ти, з душу? - Нє, курва, з Оману, прямим рейсом! 😤😤😤 Начальник - секретарці. - Зберіть всіх співробітників на нараду, терміново! - По селектору? - Нє, курва, через «фейсбук», так скоріше буде! 😠😠😠 Йде мужик в одному чоботі. - Чоловіче, Ви, що чобіт загубили? - Нє, Курва, Знайшов! 😉😉😉 - Дайте, будь ласка, мотузку і мило. - Ви, що, вішатися зібралися? - Нє, курва, зараз помиюся і в гори! 😿😿😿 - Я забула вдома праску вимкнути! - І, що, у тебе тепер все згорить? - Ні, курва, все погладиться! 😠😠😠 Секретарка. - Номер, який Ви надали, не відповідає ... - Що, зовсім? - Ні, курва, перші дві цифри відповіли, а решта мовчать! 😷😷😷 А я взагалі не вживаю це слово. Навіть, якщо наступаю босоніж на ЛЕГО, або не можу знайти кінець скотча. Адже я ж, курва, ІНТЕЛІГЕНТ! Остап Гром

А ви знаєте, що слово "мрія" придумав Михайло Старицький, а авторство лексеми "мистецтво" належить матері Леся Українки – Олені Пчілці? За походженням українська мова неоднорідна: є в ній чимало запозичень зі слов’янських та інших мов. Але найбільший шар словникового запасу української мови становить саме українська лексика. Тому слів багаття, бандура, баритися, батьківщина, вареники, вибалок, держава, деруни, заздалегідь, козачок, лелека, малеча, напувати, самітність, щодня не знайдете в жодній іншій мові ;) Бо є вони питомо українськими. І хоч імена творців цих слів загубилися у вирі часу, все ж авторство деяких лексем збереглося. Наприклад, саме Іван Котляревський в “Енеїді” вперше вжив слова “несамовитий” та “угамуватися”. Михайло Старицький створив такі слова, як "мрія", "майбутнє", "байдужість", "завзяття", "темрява", "пестливий", "привабливий". До речі, слово "мрія" походить від "мріти", що означає "ледь виднітися, бовваніти". Леся Українка є авторкою таких на той час неологізмів, як "провесна" та "промінь", а з легкої руки Олени Пчілки в українські мові прижилися слова "мистецтво", "переможець", "променистий", "палкий" і "нестяма". Перу Івана Франка належать такі лексеми, як "отвір", "привид", "чинник". Тарас Шевченко створив слово "високочолий", "вогняний", "мордуватися", "почимчикувати", "фортеця". Класик українського красного письменства Іван Нечуй-Левицький є автором лексем "самосвідомість" та "світогляд". На його рахунку також "стосунок", “перепона”, “квітник”, “вигукування”, “сміливість”. Григорій Квітка-Основ’яненко збагатив українську словесність такими поняттями, як “буденний” та “перемагати”. Леонід Глібов увів такі мовні одиниці, як “бурмотати”, “пожовкнути”, “соромно”. 1904 року «батько українського тіловиховання» професор Боберський випустив працю “Забави й ігри рухові”, де з’являються терміни копаний м’яч (футбол), кошиківка (баскетбол), стусан (бокс), наколесництво (велоспорт), відбиванка (волейбол), пориванка (гандбол) та багато інших. #Не_бійтесь_заглядати_у_словник

Ґанок Там «дехто» вчора сказав, точніше сказала, що тональність української мови «не та», та й знайти ту тональність досить важко. А українська мова взагалі гарно звучить в комедіях, і поганенько в драмах і мелодрамах.🤦🏼‍♀️🤦🏻‍♂️ Напевно, той «профі» не знайомий з творами українських авторів, не слухав українських пісень та й мови української ніколи не чув. Чаруймося українською мовою🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Лягла зима, і білі солов’ї Затьохкали холодними вустами. В холодні землі взулися гаї. І стали біля неба як стояли. Скоцюрбивсь хвіст дубового листа, Сорока з глоду водить небо оком, І вітер пише вітрові листа, Сорочим оком пише білобоко, Що гай з землі дивився і стояв, Що солов'ї маліли, як морельки, А Київ, мов скажений, цілував В степах село чиєсь, чуже, маленьке. Що я з тобою ще одні сніги Зимуємо на щасті, як на листі. Нога в дорозі. Вітер з-під ноги. І пам'ять наша — мак в колисці. Микола Вінграновський

Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів – Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє. Першим заговорив англієць: – Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених. – Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова мас світове значення. Італієць усміхнувся і тихо промовив: – Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Дайте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі. Українець довго думав і нарешті промовив: – Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери? – Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць. – На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, – звернувся він до німця. – Нехай буде П, – сказав той. – Добре. Оповідання буде називатися "Перший поцілунок" Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: -Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте. Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли. …Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати! В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу. Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. – Ну а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Ну, наприклад, літеру С! – Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на С. Якщо Ваша ласка, прошу послухати. САМІТНИЙ САД Сонно сипляться сніжинки, Струмінь стомлено сичить. Стихли струни, стихли співи, Срібні співи серенад Сріблом стеляться сніжинки Спить самітній сонний сад… Сипле, стелить сад самітній Сірий смуток – срібний сніг, Сумно стогне сонний струмінь Серце слуха скорбний сміх Серед саду страх сіріє. Сад солодкий спокій снить. – Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць. Потім усі замовкли. Говорити не було потреби. Панас Столярчук, професор («Українська думка», Лондон) #XOshanska #Eліпсис

Мне очень импонируют ваши мысли, но вот псевдоним (ник), простите, не заходит))))

Вітаємо, друзі! В Україну нарешті прийшла зима: зі снігом, морозом.❄️🌨⛄️ Чудовий час, аби їхати в гори кататися на лижах⛷, сноубордах🏂 і саночках🛷. Не забуваймо розмовляти українською🇺🇦 та любити Україну!💙💛 А також ми пам’ятаємо, що вихідні — це дні для діточок.👧🏼👦🏻 Тому для маленьких українців ми віднайшли «зимовий» віршик, який написала Наталя Забіла. Одяглися люди в шуби, натопили тепло груби. Білки гріються в дуплі, миші в норах у землі. Сплять ведмеді в теплих лігвах, сосни в інею застигли. І під кригою на дні сплять у річці окуні. А під снігом в підземеллі, в земляній м’якій постелі, де немає світла дня, причаїлося зерня. Там не холодно зернинці – спить вона, мов на перинці, й тихо снить хороші сни про веселі дні весни.

Історія кохання Олена Теліга За все життя поетеса в своєму серці мала тільки двох чоловіків. Першим був її вчитель з української мови – кубанець, бандурист Михайло Теліга, за якого вона згодом вийшла заміж. Стосунки їхні були побудовані на коханні та довірі. Як писала сама Олена: “Любов свобідна, Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого… Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, “фліртуйте”. І мені Ви ніколи не зробите неприємности”. Поетеса була переконана, що вона для свого чоловіка єдина. Згодом у житті заміжньої Теліги настав етап, який вона описала “Не любов, не примха, не пригода”. Вона захопилася значно старшим за себе публіцистом Дмитром Донцовим, а свої почуття до нього охарактеризувала “патольогичними” (ред. – патологічними), “але, безперечно, сильними і дуже щирими”. Це значно віддалило Телігу та її чоловіка. Однак, коли у 1942-му році її розстріляли в Бабиному Яру, на добровільну смерть слідом за дружиною пішов і її Михайло.

…Як же Вам, Жінко, на нарах спиться… Ви ж не розбійниця, ані не вбивця. Як же Вам, Жінко, на нарах спиться…. Вам би купатись кожного ранку У водах, що пахнуть зіллям рум”янку… За Перекопи, і на світанку будять конвої Ведуть, як бранку, до водопою. А за стіною – вогні неони, У магазинах ніжні нейлони, Різні жіночі срібні брязкальця, Персні на Ваші тендітні пальці… Брязчить понуро замок тюремний Уже не кафський і не гаремний. Як же Вам, Жінко, кажуть у очі: “Руки за спину! – руки жіночі… Відійшли війни за перекопи, Позаростали квіттям окопи… А чи Вам, Жінко, щастя насниться? В наш вік космічний, такий трагічний, що аж комічний….. Як же Вам, Жінко, на нарах спиться…. © Атена Пашко Народилася авторка рядків у 1931 році на Львівщині. У 7-му класі писала повстанські вірші і носила, як зв’язкова, секретні матеріали підпільників з рідного села Пруси (тепер Бистриця на Дрогобиччині) до сусіднього Бикова. Виховувалася у патріотичній родині, де батько і мати були вчителями. Назвали подружжя своє чадо на честь грецької богині Афіни, богині мудрості - Атена. Коли радянські спецслужби забрали подругу Атени - Ніну Караванську, поетеса написала: «Як вам, жінко, на нарах спиться...», мовляв, як сміють заломлювати руки жінці, кидати її до в’язниці, коли вона нічого протизаконного не робить, коли вона любить і відстоює своє?.. У 60-х роках у Львові Атена мала широке коло спілкування з українською інтелігенцією з-поміж шістдесятників. За оборону репресованих діячів української культури поетка неодноразово зазнавала утисків і мала заборону на друк власних творів, переживала обшуки, звільнення з роботи й ув’язнення. Атена Пашко брала активну участь у виданні підпільного журналу "Український вісник". З 1980-х років її поезія неодноразово друкувалися за кордоном. Коли був ув’язнений її коханий В’ячеслав Чорновол, вона не мала права на побачення з ним. Неодружені - Атена чекала його. Вже потім, як було третє ув’язнення, то там, у засланні пара розписалися. І є такі фотографії, де Атена у вишиванці разом із чоловіком святкують у Якутії своє весілля. Коли звільнили В'ячеслава у 1985 р., жінка підтримувала чоловіка та увесь патріотичний рух. Керувала Союзом українок, який відновила в Україні. Працьовита жінка пережила вбивство чоловіка і до своєї смерті у 2012 р. займалася громадською діяльністю. Опублікувала Maryna Mirzaeva

Чому ці кілька днів називають "сирний тиждень",а всі готують та їдять млинці? #киножурнал_хочувсезнать Колодій, Масниця, Масляниця, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Сирна неділя. Головною стравою у ці дні, практично в усіх областях України завше були вареники з сиром. «Традиція» святкувати Масляну в Україні з «блінами» започаткувалась практично 50 років тому в часи генсеків Хрущова та Брежнєва. Саме вони розпочали нову хвилю зросійщення українських міст. Тож, давайте спільно закликати заклади харчування, ресторани, а також управління культури при Держадміністраціях та селищних радах відроджувати наші самобутні українські традиції. Історична довідка: Ось як описує зрозумілими для росіян термінами свято Масляної (Колодія) на українських землях, ще у далекому 1850 році, себто 166 років тому, видатний український етнограф та громадський діяч М.Маркевич в газеті «ПЕТЕРБУРЖСКИЕ ВЕДОМОСТИ»: «В конце февраля приходит Масляница; женщины волочат колодку, т.е. идут по домам и привязывают парубкам и дивкам небольшую колодку к ноге, в наказание за то, что не вступили в брак в прошлый Мясоед. Эту колодку можна снять не иначе как за некоторый выкуп; на собраные деньги пируют и вместо блинов московских подают вареники со сметаною; на маслянице это главное блюдо». Вареники – обрядова страва давніх українців, яка дійшла до нас, напевне, з часів «трипільської культури». Молодий місяць символізував собою жіноче начало, а вареник був його уособленням. З появою на небі молодого місяця наші прадіди конче мусили помолитись, аби щастило цілий місяць. Аби місяць сприяв добробуту людей, йому робили дарунок у вигляді вареників. Начинка вареників символізувала собою вагітну жінку, а відтак, продовження роду. Наприклад, вареники, начинені пшоняною кашею, сприймались прадідами як символ майбутнього врожаю; начинка з грибів сприяла чоловічій силі, з риби – жіночій; вареники начинені посічененими вареними курячими яйцями та зеленню, наділялися великою життєтворчою силою; вареники з маком уособлювали багатоманітність світів та зоряного світу; вареники з вишнями або дикими черешнями вважались чарівними… Особливе ж місце займали вареники з сиром, адже сир – це є продукт переробки молока, а молоко в уявленнях наших прадідів було символом примноження та достатку. У народних казках та замовляннях «Молочна ріка з кисільними берегами» уособлює собою земний рай. Тож побажання «Щоб ти жив, як вареник у сметані» було побажанням доброї хатньої магії, з тим, аби в тебе, в твоїй родині і в твоєму краю все було в цілковитій гармонії і достатку. Саме тому, головною стравою на Масляну, тобто Колодій, в Україні споконвіку і був вареник, а тиждень коли їли вареники з сиром, називався «бабським», бо вареник з сиром символізував собою вагітну жінку, продовжувачку великого Роду.

Продовжуємо розбиратися з чергуванням 😉 Сьогодні у нас під прицілом І та Й👇 КОЛИ ПИШЕМО І 🔶Між приголосними Н: Вірю в пам’ять і серце людське; тут ідеться про народні звичаї. 🔶Після паузи, що на письмі позначена крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словом або складом, який починається на приголосний Н: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні; він, імовірно, нічого не зробить. 🔶На початку речення: Н: І долом геть собі село / Понад водою простяглось. І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту; імовірне водопілля цього року. КОЛИ ВЖИВАЄМО Й 🔷Між голосними: Н: У садку співали Ольга й Андрій; оце й уся врода; квітли вишні й одцвітали. 🔷Між голосним і приголосним: Н: Навчає баєчка великого й малого; на траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки. Висока ймовірність захворіти; високе ймення — патріот. ТІЛЬКИ І ВЖИВАЄМО ✅Якщо зіставляємо поняття Н: Дні і ночі;. батьки і діти; правда і кривда; просте і складне речення. ✅Якщо наступне слово починається на букви й, є, ї, ю, я: Н: Ольга і Йосип — друзі; Світлана і Єва навчаються в коледжі. Василь і Юрій повернулися додому. Куди, для чого, хто і як? ❗️Після букв й, я, ю, є, ї вживаємо єднальні сполучники І або ТА ✏️Неподалік вони побачили зелений гай і широку долину ➡ Неподалік вони побачили зелений гай та широку долину. ✏️Теорія і практика перекладів➡ Теорія та практика перекладів. ✏️Студенти вивчили морфологію і синтаксис ➡ Студенти вивчили морфологію та синтаксис. ✏️Висловити свої найпотаємніші мрії і обережні прогнози➡ Висловити свої найпотаємніші мрії та обережні прогнози. Запам'ятали?)

Здолати все: і ворогам на подив - вижити і перемогти в ім'я - ЛЮБОВІ Цього дня 12 лютого 1924-го року у Печеніжині, що на Гуцульщині народилася Марія Лабунька-Ровенчук - псевдо в підпіллі ОУН «Ірина». Мама Марії - Євдокія була не простою селянкою: до того як вийшла заміж, належала до «Січі», відвідувала драматичні гуртки, співала, що і вплинуло на характер та освіту доньки. Батько Ілля - суворий чоловік: постійно у роботі мало зважав на чадо, втім у їх вихованні слухав дружину. Марія у вільний час багато читала, виписані матір’ю, жіночі журнали - «Жіноча Воля», «Жіноча Доля». Дівчина, чи не єдина у селі, кому батьки виписували її власний дитячий журнал - «Дзвіночок». Потім була Коломийська гімназія, де у 1942 р. Марія Ровенчук вступила до юнацької сітки ОУН. Перше, що вивчила юнка - Декалог українця-націоналіста: «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї». На вишколах багато читали: Юрія Липу, Дмитра Донцова, Миколу Хвильового, Ірину Вільде, Шевченка, Франка та Українку. Серед посестер Марії була така собі Мирося Кобилянська, яка скоро по війні загине, вона із захопленням пророкувала Марії свідоцтва про завершення навчання, на яких буде тризуб. «Якщо я не загинула, як вищезгадані подруги, то тільки тому, що осінню у 1943 р. виїхала до Перемишля на матуральний курс». Від ОУН Марія отримала завдання нав’язувати контакт із молоддю та слідувати Декалогу у новому для неї краї та середовищі. Перемишель для Марії став вікном у світ: туди з’їхалася молодь з цілої Західної України. Останній раз вдома у Печеніжині дівчина побуде на різдвяних канікулах у 1943 р., обіцяючи батьку вже на станції перед вид’їздом повернутися на Великдень. У травні 1944 р. відбувся черговий вишкіл для дівчат біля Добромиля. На ньому були майбутні провідниці жіночої сітки ОУН та Українського Червоного Хреста (УЧХ): Марія Ровенчук, Марія Савчин, Ірина Тимочко, Марія Боднаренко, Зиновія Химка та інші. Після нього нашу героїню призначають надрайоновою жіночої сітки ОУН на Ярославщині: «мій терен виглядав, як довга кишка від Перемишля до Білгорай і Ряшів і мав бути поділений на п’ять районів». За досить короткий час Марія наладнала зв’язок. У кожному районі була своя районова, яка виконувала роботу і писала звіти, які у свою чергу Марія оформлювала у загальний звіт надрайону. У червні 1944 р. обласна провідниця «Рогніда» зібрала відправу, де було достатньо багато дівчат: «З Ярославщини я була одинока представниця, й одинока, якої одяг дуже різнився серед усіх присутніх. У мене не було вже нічого ані нового, ані свіжого, а черевики були такі зношені, що в кожній хвилині могли розлетітися… Говорила я тоді багато з Марійкою Савчин, бо її найбільше знала. На деякі справи вона мовби відкрила мені очі. «Ти мусиш сама за себе дбати… і сама вступатися за собою». Втім за спогадами Марії Ровенчук та повернулася до Ярославщини із новими силами. Коли перекотився фронт на Захід, у терені ненадовго запанував спокій. Зимою 1946 р., коли жіноча сітка ОУН була розв’язана, Марію офіційно представили як вояка УПА і від тепер вона могла користуватися охороною відділу. Тепер до завдань дівчини входило підготовка «Актів польсько-більшовицького терору». Прикріплювалася вона до сотні УПА і разом із подругою «Тетяною» по черзі друкували на машинці «Еріка». Писали вони у власній криївці у Синявських лісах. Важкою для Марії була самітня зима у криївці у 1946-47 рр. Спочатку все йшло добре, до неї навідувалися повстанці, які приносили мінімальні продукти та воду, втім у кінці лютого через великі сніги та облави - зв’язок перервався: «а тоді прийшов час, що мені забракло води… десь на початку березня я ще мала трохи води, а дальше не стало ні краплі… вічко до криївки так було примерзло, що його не можна було зі середини відкрити». Знайшли непритомну Марію у криївці, у якій та без свідомості лежала 14 днів! Оскільки не було води, дівчина з грудня не мила ноги: «це не були ноги, а кінські копита». Під час операції «Вісла» Марія була із своєю подругою Марією Боднаренко “Оксаною”. Дівчата разом із повстанцями пересувалися лісом і ховалися днями у вовчих ямах (- це у землі викопана яма на одну особу). Дівчата мали один пістоль Марії і наша героїня у критичний момент боялася взяти на себе відповідальність пристрелити себе та «Оксану». І хоч подруги ніколи про це не говорили, але Марія пообіцяла собі вберегти життя «Оксані» за будь-яких обставин. Після операції «Вісла» підпільники Закерзоння мали три шляхи подальшої боротьби: приречене у цьому краї, в УРСР чи на Заході. Марія та її подруга «Оксана» направилися до Західної Польщі: там були ще підпільні квартири та яка-не-яка сітка. Це дозволяло виграти час для прийняття рішення та переходу на Захід. Дівчата на недовгий час розійшлися і Марію було затримано польським спецслужбовцем. Той хотів перевірити фальшиві документи дівчини, яка представилася полькою. Для того він вимагав їхать до Ярослава звідки та ніби походить. Для Марії - це був би швидкий арешт та викриття: її знали у тому терені. Втім досвідчена підпільниця не розгубилася і у дорозі із поляком продовжила притримуватися легенди. Подорож тривала декілька днів і при нагоди, коли її наглядач задрімав на одній із станцій - Марія втікла. Далі було повернення до Західної Польщі і нові труднощі, зокрема і здоров’ям. Марія весну 1948 р. пробуває ще тут, а вже у червні отримує пропозицію йти на Захід разом із сотенним «Тучею» його нареченою «Зонькою» та санітаром «Маком». Дівчина чесно призналася друзям, що має проблеми з ногами і може завдати клопоту під час подорожі. Втім ті купили Марії добрі сандалі і ладні були провідницю нести хоч на руках. Через Прагу до німецького пограниччя повстанці дійшли пішки. Їх передали до американських спецслужб, які у свою чергу направили втікачів до Реґенсбургу. Марію одразу помістили до лікарні, де на неї чекала вже «Оксана», яка видимо у той же час також щасливо перейшла кордон. Авторка Maryna Mirzaeva Зі спогадів Ірини Лабуньки «Ірини» - «Коли ліс був наш батько»

964 року дружина князя русів – Святослава Ігоревича з роду Рюриковичів здобула нищівну перемогу над військом Хозарського каганату. – пише likeme.pp.ua з посиланням на chorna-rada.org.ua Столицю іудейської Хозарії – Ітиль взяли війська Святослава і зруйнували, пізніше зруйнували ключові фортеці Хозарії, що складали основу її влади. За свідченнями середньовічних мандрівників, основними доходами каганату, крім посередництва і лихварства, протягом всієї його історії була работоргівля. Регулярні набіги на сусідні землі (переважно слов’янські) давали хозарам велику кількість рабів, яких продавали по всьому світу. Зміцнюючись на слов’янських землях за допомогою побудови нових фортець, хозари здійснювали свої набіги на слов’ян все частіше і частіше, обкладаючи їх даниною. В результаті походу Святослава проти Хозарського каганату шляхи на Схід були розчищені, Крим перейшов під владу Києва, цілий ряд сателітів Хозарії перестали бути для Русі ворожим заслоном.

💙💛 Про мрії А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина… А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір'я, А з правди, чесноти і довір'я. У кого – з вірності у коханні. У кого – з вічного поривання. У кого – з щирості до роботи. У кого – з щедрості на турботи. У кого – з пісні, або з надії, Або з поезії, або з мрії. Людина нібито не літає… А крила має. А крила має! Ліна Костенко 💙💛

💙💛 Моя кохана! Ластівко! Жоно! Люблю тебе — палкіше, ніж донині тебе кохав. Щоночі і щоднини ввижається притьмарене вікно, в якому ти бриниш, немов бджола — прижурена, олітнена, пахуча. Аж дибиться бажань нестерпна круча — пади сторч головою, дубала у діл у незглибимий. Скільки сну, і скільки Бог відміряв нам години — лечу у білі руки лебедини і потерпаю — раптом промину. І вже тоді не буде вороття у той незбутній час, у богоданий. Я падаю на діл, що, довгожданий, враз утинає виспрагле життя! 21.IX.72 Василь Стус

Зрадонько, моє шанування за питання, шо болить!

Artur Sargon: Камила Эвалд, приёмная мама Майка Тайсона. Но её настоящая фамилия Иващук и родом она из Тернополя. Теперь мне стало ясно, почему Майк прорычал в лицо русскому журналисту в 2014: "Get out of Ukraine!" (Убирайтесь из Украины), ведь женщина, которая заменила ему мать и всегда поддерживала и в жизни и в спорте - украинка. "Як жінка з Тернопільщини стала другою мамою для легендарного боксера Майка Тайсона: зворушлива історія Жінка була донькою емігрантів із Галичини – Гната і Насті Єващук, які пізніше змінили прізвище на Евалд. Сім'я мешкала в містечку Кетскіл за 160 кілометрів від Нью-Йорка. Після Другої світової війни Камілла познайомилася зі знаним у Нью-Йорку тренером – італійцем Касом Д'Амато. Коли Кас переїхав до Камілли, відкрив на горищі поліцейського відділку тренажерний зал, а найздібніших учнів поселяв просто в її домі. Одного дня до тренера Каса Д'Амато привели 13-річного хлопця, який навчався у школі для неповнолітніх злочинців і за бійки часто відсиджувався у карцері. Це був Майк Тайсон. Його поставили у спаринг і після трьох раундів Кас зупинив бій, пише "24 канал". "Якщо будеш мене слухатись, зроблю тебе наймолодшим чемпіоном у суперважкій категорії", – сказав він Майку. А Каміллі ввечері повідомив – "На цього хлопця я чекав усе життя". Якщо Кас муштрував хлопців у залі, то Камілла тримала дисципліну вдома. За кожним були закріплені обов’язки. Наприклад, Майк виносив сміття. До такого режиму не звик, тож за перший рік тричі тікав із дому. Коли йому виповнилося 15 років, Кас та Каміла вирішили всиновити його. Батько Майка давно покинув сім’ю, а мама не дуже переймалася сином, тож була не проти. Каміла навчала підлітків манерам за столом, показувала, як готувати їсти, прати речі, іноді навіть вчила писати й читати. Камілла огортала хлопців любов’ю і турботою – пекла для тих торти, вислуховувала їхні переживання, а Майку допомогла змайструвати клітки для голубів, адже хлопець весь вільний час проводив із птахами. Коли рідна мама Майка померла, хлопчина запитав, чи тепер Камілла буде його мамою і чи може він її так називати. Вона відповіла “Так, Майку”. І з того часу стала його мамою..." https://www.0352.ua/news/2299771/ak-zinka-z-ternopilsini-stala-drugou-mamou-dla-legendarnogo-boksera-majka-tajsona-zvorusliva-istoria?fbclid=IwAR0EPiDEZzMipynSlxNcMIkNmy2chSkr9IZc-3boi1aRVCKdvXrgR-ayg0s

50 років тому: 17.02.1970 – у Києві помер Андрій Малишко, поет, натхненний лірик, майстер слова і рими, що мав згори даровану харизму та місію стати в ряд визначних мистців української нації, проте віддав перевагу статусу й лаврам придворного співця. В літературний процес увійшов у 1930, коли московський більшовизм методично та криваво ліквідовував вимушено випущену на волю українізацію. Вибір був зроблений, свідомий вибір. І напевно, що не з мотивів юнацької віри в ідеали більшовизму, бо за десять років нація уже сповна могла спізнати усі його реальні «принади» та істинну сутність. Ба більше два роки перед тим у Києві стратили його старшого брата Андрія, який на кшталт Робін Гуда грабував комуністів і радянських чиновників, проте не чіпав простих людей. Виглядало, що й влада шанувала й ласкала слухняного та завжди готового до послуг віршописця – дві Сталінські (1947, 1951), Шевченківська (1964) і Державна премія СРСР (1969), два ордена Леніна, ордени Червоного Прапора, Червоної Зірки і «Знак пошани», численні медалі, депутат Верховної Ради УРСР 3-6-го скликань. Проте щось не вписувалось в цю схему і цим «щось» була його українськість, що діяла на рівні підсвідомості та постійно підносила несподівані клопоти у стосунках з владою-годівницею. У 1947 відмовився від вказівки керівництва компартії та особисто першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича приєднатись до засудження «петлюрівців» М. Рильського та Ю. Яновського через що сам потрапив у немилість, був усунений з посад заступника голови Спілки радянських письменників України та редактора журналу «Дніпро», аж врешті хвалебними творами змушений був засвідчити лояльність режиму. До того ж у 1951, вже не повторюючи попередньої «помилки» разом з іншими громив вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Та лиш наступила «хрущовська відлига» у березні 1956 на зборах Спілки письменників висловився за повернення в літературу творів репресованих О. Олеся, М. Ірчана, М. Куліша, В. Блакитного, Г. Косинки, порушив заборонену тему Голодомору 1933. Цю промову перший секретар Київського обкому КПУ Г. Гришко назвав «панахидою по українському народові». 4 вересня 1956 в Дрогобичі на святкуваннях 100-річчя з дня народження І. Франка у своєму виступі зробив демарш проти русифікації та став на захист української мови навівши порівняння: «Хіба ж Ленін міг говорити в Кремлі французькою мовою, або, невже ж Мао-Цзедун міг би співати колискову своїм дітям іншою мовою, ніж китайською?». Як депутат ВР УРСР разом з О. Гончарем у 1958 виступили проти «Закону про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР», спрямований на русифікацію освіти. Восени 1956 СП СРСР доручила СПРУ розглянути заяву робітниці київського поштового відділення З.С. Саган, яка вимагала вибачення від Малишка за те, що він змушував її спілкуватися українською мовою. Під час зустрічі у Москві делегації українських письменників з метром радянської літератури О. Твардовським той заявив: «Дорогие украинцы! Слушаю вас, понимаю вас и думаю: почему вы такие несообразительные? Почему вы не пишите по-русски? Величие Гоголя как раз в том, что он раньше вас понял, на каком языке надо писать!» На це Малишко, знаючи, що Твардовський походив з білорусинської нації відповів: «Нам ніхто не має права наказувати, якою мовою маємо писати. Особливо цього не може нам казати українець, який пише російською мовою, чи білорус, який пише російською мовою». Дуже непрості часи пережила українська нація і хіба один Господь зможе по-справедливості розсудити їх. Натомість нині пересічний українець навіть не здогадується через які випробування доводилось переходити кожному, а незмірно більше обдарованому, українцеві, щоби або не заломитись і залишитись собою, або ж отримати свій «кусень хліба з маслом». Найбільше українцям Малишко відомий десятками пісень, що зродились із його творчої співпраці з композиторами братами Платоном та Георгієм Майбородами: «Ми підем, де трави похилі», «Київський вальс», «Знову цвітуть каштани», «Вчителько моя», «Журавлі», «Білі каштани», «Пісня про рушник», «Гаї шумлять біля потоку», «Стежина» та іншими. Народився у м. Обухів, нині Київської області 1912.

Старовинні українські приказки: Аби хліб, а зуби знайдуться. Аби шия, а ярмо буде. Або пан, або пропав. Або дома не бути, або волі здобути. Апетит з їдою прибуває. Баба з воза — кобилі легше. Багатий, як циган на блохи. Багато дива, мало млива. Багатому й чорт яйця носить. Байдуже ракові, в якому його горщику зварять. Батогом обуха не переб’єш. Бачить кіт сало, та сили мало. Без вірного друга — велика туга. Без нашого Гриця вода не освятиться. Без труда нема плода. Береженого Бог береже, а козака шабля. Битому собаці кия не показуй. Біда біду тягне. Біда помучить і мудрості научить Бійся не того собаки, що бреше, а того, що лащиться. Близько лікоть, та не вкусиш. Борода не робить мудрим чоловіка. Боятися вовка — в ліс не ходити. Брат мій, а хліб їж свій. Брехливу собаку далеко чути. Буває, що й корова літає. Було б пшоно, а каша буде. Було, та за водою пішло. Велике дерево поволі росте. В закритий рот муха не влізе Видно пана по халявах Виміняв шило на швайку. Виріс, а ума не виніс. Вискочив, як Пилип з конопель. Високо літає, та низько сідає. Вище себе не підскочиш. Від своєї тіні не втечеш, Вісті не лежать на місці. Вкрадеш голку, а потім корову. В ліс дрова не возять. В нього руки на всі штуки. Вовка ноги годують. Вода і камінь довба. Ворона й за море літає, та дурна вертається. Ворона вороні ока не видовбає. В сім’ї не без виродка. Всякому овочу свій час. В тихому болоті чорти водяться. В умілого й долото рибу ловить. Вчи лінивого не молотом, а голодом. В чужих руках завше більший шматок. Гарні гості, та не в пору. Гірко заробиш — солодко з’їси. Говори стовпу, а він стоїть. Година вранці варта двох увечері. Голка в стіжок упала — пиши пропала. Голодній кумі хліб на умі. Горбатого могила виправить. Гостра була сокира, та на сук наскочила. Гостре словечко коле сердечко, Готовеньке і кішка з’їсть. Гречана каша сама себе хвалить. Гуртом і батька добре бити. Дай дурневі макогона, то він і вікна поб’є. Далеко куцому до зайця. Даремно і чиряк не вискоче. Дарованому коневі в зуби не заглядають. Два коти в одному мішку не помиряться, Двоє третього не чекають, Де багато господинь, там хата неметена. Де відвага, там і щастя. Де коротко, там і рветься. Де посієш, там і вродиться. Десять разів відміряй, а раз відріж. Дешева риба — погана юшка. Дивись на зріст, та питайся розуму. Диму без вогню не буває, Діло майстра величає. Дома й стіни помагають. Дурням закон не писаний. Ех, якби та якби та в роті виросли гриби. Є в глечику молоко, та голова не влізе. Є сало, та не для кота. Є квас, та не для нас. Чим темніша ніч, тим ясніші зорі. Шабля ранить тіло, а слова душу. Як овечка: не мовить ні словечка.

А чи знаєте ви про існування, так званих, репресованих слів? Йдеться про загальновживану та термінологічну лексику, яка у двадцятому столітті, за радянської влади, зазнала або заміни, або була усунена взагалі. Багато слів змінялися іншими словами задля боротьби з українським націоналізмом та задля «зближення націй». Проте зараз всі свідомі громадяни України знають, до чого призвело це «зближення націй» сьогодні: до загарбання Кримського півострова, до війни на Сході та до тисяч смертей. Тож які слова вилучалися з української мови або замінювалися іншими словами? 💙АБИ (замінили на «щоб»). 💛БАГНО (замінили на «болото»). 💙БАЙДУЖИЙ (замінили на «неактивний», «пасивний»). 💛ВАР‘ЯТ (замінили на «божевільний»). 💙ВІДСОТОК (замінили на «процент»). 💛ЖМУТ, ЖМУТОК (замінили на «пучок»). 💙МАТИ РАЦІЮ (замінили на «бути правим»). 💛НАВЗАЄМ (замінили на «взаємно»). 💙СТАЛИЙ (замінили на «постійний»). 💛ТЯМИТИ (замінили на «розуміти»). На щастя, ці слова були згодом «реабілітовані» україномовним населенням України. І сьогодні декому з нас навіть важко уявити, що такі звичні для нас слова, як «байдужий», «навзаєм», «відсоток» та інші колись сприймалися як ворожі і були вилучені з вжитку. Надалі ми розповідатимемо про репресовані слова. А наразі знаймо своє🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 (Кому цікава тема репресованої лексики, варто звернутися до книги «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду» за редакцією Лариси Масенко).

💙💛 9 цікавих фактів про українську мову, яких ви не знали: Щороку 21 лютого у світі відзначають Міжнародний день рідної мови. А 9 листопада – День української писемності та мови. Наш сайт Mamabook пропонує прочитати про цікаві та маловідомі факти, пов’язані із мовою нашої держави. Факт 1. Олю, Павле, козаче! Українська – єдина серед східнослов’янських мов, у якій іменники мають кличний відмінок. Лише послухайте, як гарно та мелодійно це звучить: зіронько, надіє, душе, соловейку, Олеже. Факт 2. Українська чи руська? У різні історичні часи наша мова мала багато своїх назв: про́ста, козацька, русинська. І ще до середини XIX століття найуживанішою назвою була “руська мова”.  Тож слово “руський” історично не має нічого спільного із “російський”. Факт 3.  Фальшувати, фантазія, фарб’яр Літера Ф – найменш уживана в нашій мові серед усіх букв алфавіту. Факт 4. Чверть мільйона У лексиці сучасної української мови нараховується понад 250 000 слів. Факт 5. Синонімічність Українська мова вражає своєю кількістю синонімів. Наприклад, до слова “говорити” з легкістю можна добрати 50 синонімів: Казати Балакати Розмовляти Ректи Лепетати Цвікати Промовляти Пащекувати Бормотати Гомоніти Балабонити Верзти В’якати Жебоніти Базікати Варнякати Галдичити Проказувати Шепотіти Гарчати Ляпати Мурмотіти Воркотати Талдичити Бурчати Журити Оповідати Лебедіти Розмовляти Торохтіти Тараторити Патякати Бубоніти Галдіти Мимрити Славословити Скоромовити Примовляти Перемовлятися Торочити Триндичити Шпетити Розпатякувати Підмовляти Іронізувати Базарити Гейкати М’ямлити Галасувати Шкабарчати Факт 6. Перші згадки У 448 році відомий  візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав нові слова – «мед» та «страва». Це була перша історична згадка українських слів. Факт 7. Одна із наймилозвучніших Українську мову давно офіційно визнано однією із наймилозвучніших у світі. У 1934 році в Парижі на лінгвістичному конгресі фахівці визнали українську мову третьою з-поміж усіх мов (після французької та фарсі) за мелодійністю, лексичним і фразеологічним багатством, величезними словотвірними можливостями, синтаксичною гнучкістю. На аналогічному форумі мовознавців у Швейцарії  українську мову було названо другою після італійської. Факт 8. Найдовше слово Найдовшим словом у нашій мові є «дихлордифенілтрихлорметилметан» (хімікат для боротьби зі шкідниками). У цьому слові 30 літер. Факт 9. Найуживаніша літера Буква П – найуживаніша літера алфавіту в нашій мові. Саме на цю букву починається найбільша кількість слів.💙💛

💛💙 Солов’їна, калинова… 21 лютого у світі відзначають Міжнародний день рідної мови. А що ми знаємо про нашу, українську? Напевно, всі чули, що українська офіційно визнана однією з найкрасивіших у світі. Вона друга за мелодійністю після італійської та третя за красою лексики після французької та перської. 💛💙І, дійсно, скільки у нас слів красивих – лелека, матінко, квіточка, краля, віхола, калабаня, мереживо, люстерко, горнятко… А скільки синонімів? Обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид… До слова, за лексичним запасом українська є найбільш спорідненою з білоруською — 84% спільної лексики, із польською ми маємо 70% спільних слів, із сербською – 68%. 💛💙"Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п'янить", – дуже влучно описав українську поет Олександр Олесь. Тож, бережіть нашу мову, а це значить – розмовляйте нею, співайте, читайте… Нехай вона лунає! #Opendata #Суспільнеоко #Мова #Україна

21 лютого – Міжнародний день Рідної Мови. За солов'їну Українців розстрілювали, катували, морили голодом, садили по в'язницях. Сотні років так звані ,,брати,, забороняли читати, друкувати та навіть думати Українською мовою. Російська імперія, що царська, що комуняцька робила все щоб нашої мови не стало. Їх пропаганда перекручувала нашу історію на свою користь. За їх допомогою наші прислів'я набували огидного змісту. ,,Моя хата скраю,, так вони про нас говорять, а хохли повторюють. Але це прислів'я у повному вигляді – ,,Моя хата з краю, першим ворога зустрічаю,,. Таких прикладів безліч. Але забрати нашу мову можна тільки з нашим життям. І навіть у ці, на мій погляд, самі скрутні часи для України ми не маємо права зневірятись, а ні віри, а ні мови. Мова має значення! Наразі це вже питання самого існування України.

💙💛 Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. (М. Рильський) Мова від Заходу і до Сходу, від Півдня і до Півночі. Багата, колоритна, милозвучна, різна. Кожен регіон має свій набір унікальних слів, які можуть не зрозуміти в іншому. Південний Схід балакає так: Копистка - плоскувата ложка для розмішування повидла, варення. (зараз для всього). Ваник - в старину жіноча майка з пуговицями, схожа на сучасний топ, але довший. Затірка - густий суп з дуже тертим борошном. В нашому регіоні саме тертим (густий суп), бо є ще різновиди, де з цього борошна кульки роблять і в суп вкидають. Кошара (вівчарня) - загін для овець. Цеберка - схожа на відро дерев'яна, або залізна посудина для води. Говорять цеберка, або цеберко, в нашому регіоні саме "цеберка" казали. Цебро - велика цеберка. Баддя - велике цебро. Праник - дерев'яний валок з ручкою і ширшою поверхнею на іншому кінці для відбивання білизни під час прання. Ошурок - дрібна металева частинка. Але чатсо "ошурком" називають дрібні частини всього, що можна. Наприклад, "в борошно потрапили ошурки з листя"; "в мене в черевиках ошурки попадали"; "не крупа, а якісь ошурки". Веломашина - велосипед. Херсонщина: Гармидер – це слово має багато значень. Вживається у значенні метушні, крику, шуму, гаму, відсутності або порушення ладу. У нас кажуть так коли -безлад у кімнаті Волинь теж має цікаві слова. Шкобрати - це коли або літні люди, або діти не підносять ноги на потрібну висоту при ходьбі, а сунуть по землі.. Шур-шур...Наша активістка згадує: "Я колись малою бабусю перекривляла.. То мені казали: Чо ти шкобраєш? Вище ноги піднімай!" Правити павіони - довго розповідати про щось. Кректати - стогнати Швендяти - тинятися Заводити - нити Рівненщина додає нам: Калабаня - калюжа. Бульбаники — деруни. Дивило — дзеркало Хапун — найчастіше вживають при сварці: «Щоб тебе хапун ухопив!» Дух, що несподівано забирає людську душу. Уткіть(уткідь, удкіть)-звідки. Одне з найвеесліших закарпатських слів. «Думаву, уткіть так файно пахне шовдарьом, кить у мене го ни є. Відкриваю телефон, а то з фейсбука». Львівщина теж багата на унікальні терміни. Гальба - то для пива кухоль. Пательня - це сковорідка. Мешти - туфлі. Газда - це господар. 💙💛

Друзі, а чи знаєте ви, який всесвітньовідомий художник з України народився 23 лютого1879 року?🤔 Так, Казимир Малевич. Переглядаючи роботи художника, ми натрапили на його картину «Ранок у селі після хуртовини». І чомусь одразу зринув у пам`яті вірш Ліни Костенко «Пряля».🌬🌨 Хоч цього року мало хто з українців бачив «хуртовину», проте уява зможе намалювати цю красу.❄️ Любімо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Сидить пряля та й пряде — сніг іде — іде — іде — нитка рветься де-не-де, а вона пряде й пряде. Вже напряла хуртовин на шапки для верховин — на сувої полотна — на фіранку для вікна — на хустину й укривало — мало — мало — мало — мало — сніг іде — іде — іде — а вона пряде й пряде…

💙💛Навколо тільки й розмов про млинці! Та, хотіли б нагадати, що для української традиції більш характерною стравою у цей тиждень є вареники з сиром. І тиждень, що передує Великому посту, зветься Колодій, Сиропуст, Масниця, Бабське свято. Особливо цікавою є остання назва - протягом "Бабського" тижня чоловіки начебто мали слухатися жінок та приймати всі їхні витребеньки. А що святкуєте та готуєте ви у ці дні? Чоловіки, чи догоджаєте жінкам? Жінки, чи вередуєте? :) :) :)

💙💛 24 лютого – Лелечини. З Святом,Українці! Свято тотемного птаха українців. Вважають, що з цього дня птахи починають свій політ з Вирію. Початок пташиних свят. Птахи вважаються священними, бо вони двічі народжуються: “перший раз гладке (яйце), а другий раз пухке (пташення)”. За нашими повір’ями, саме тендітний лелека ( назва походить від імені Богині весняного відродження природи,кохання,шлюбу   Лелі)  приносить до нас дітей. Лелека в українців – святий птах, який, за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити. Як і людина, лелека може плакати: “Бузьок може нудитися за хижею, в якій жив, ще як був чоловіком, – розповідається в одній легенді. – То він гніздо і в’є на дахах і живе коло людей. Ми часто можемо бачити, як він журиться. Стоїть годинами на одному місці з опущеним дзьобом – плаче й думає про своє людське життя”. Лелека сумує, коли бачить свари поміж людьми: “стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко… А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє”. Лелеки з давніх часів перебувають під охороною українців, ще з часів тотемізму. Їх вважали провісниками весни, птахами Сонця. Якщо згадаємо, що за повір’ям він приносить дітей, то стане зрозумілим, чому Бог шлюбу і кохання в давніх українських і польських піснях зветься Лель, а скіфський Бог плодючості – Гайстеріс. Отже, Лелека – ще й символ Сонця . За повір’ям, село, в якому є хоч одне гніздо лелеки, вважається застрахованим від “великої тучі з бурею”, а двір, що вподобали лелеки, – щасливим. Та й сам птах для гнізда обирає собі хату спокійну й побожну. Не тільки розорити гніздо лелек – великий гріх, а навіть полохати їх. За розорення гнізда лелека мститься тим, що приносить вогняну головешку й підпалює хату. На зиму лелеки летять в Ірій, а на весну неодмінно вертаються до свого дому, до свого гнізда. В народі кажуть: . А ще існує прадавнє повір’я, що лелеки відносять в Ірій (Рай) душі померлих предків, а вертаючись назад, приносять дітей, тому весною їх з нетерпінням чекають. Колись місяць квітень навіть називали .💙💛 За матеріалами сайту:  http://blog.i.ua/user/515/419128/

💛💙 В Україні останній тиждень перед Великим постом називають Сиропусним, Масницею або святом Колодія. За звичаєм, у цей час українці влаштовували веселощі, а на столі у кожній хаті були вареники з сиром, сметаною та вершковим маслом. Також готували сирники, сирні баби, локшину та галушки на молоці. З варениками, що символізували молодий місяць, йшли по домівках до неодружених хлопців чи дівчат, аби "покарати" тих, хто не встиг одружитися чи вийти заміж. Нині існує багато суперечок, що ж саме готували на свято – вареники чи млинці? Етнографи запевняють, що в Україні все-таки ліпили вареники. Традицію випікання млинців принесла радянська влада передусім як масові гуляння пролетаріату на честь зустрічі зими з весною. Тому було заведено пекти млинці – своєрідний символ сонця. Ось, як описував свято український етнограф та громадський діяч Н.А.Маркевич: "В кінці лютого приходить Масляница; жінки волочать колодку, тобто йдуть по домівках і прив'язують парубкам і дівкам невелику колодку до ноги, в покарання за те, що не вступили в шлюб в минулий М'ясоїд. Цю колодку можна зняти не інакше як за деякий викуп; на зібрані гроші бенкетують і замість млинців московських подають вареники з сметаною; на Масляну це головна страва". А скільки існує приказок до свята!? "Почекайте, вареники, прийде на вас Масниця", "Масничка, масничка, яка ти маленька, якби тебе неділь сім, а посту одненька", "Вареники доведуть, що вже й хліба не дадуть". Отже, всім гарної та смачної Масниці! #Opendata #СуспільнеОко #ДобраНовина #Масниця #Масляна #вареники #Колодій

Єдиний в Україні й світі пам’ятник Олені Пчілці встановлено в Луцьку у 2011 році біля Волинської обласної наукової бібліотеки, що носить її ім’я. І то з ініціативи громадськості та небайдужих українців. Сьогодні на честь неї в Україні названо лише кілька бібліотек, вулиці у деяких містах та гімназію в рідному Гадячі. Чим же так «завинила» мати Лесі Українки перед державою? У Полтаві шанують Петра I, а не Пчілку. Що нам було відомо про Ольгу Драгоманову (справжнє ім’я Олени Пчілки) донедавна? Геть небагато. Трохи знали її як дитячу письменницю і, звичайно, маму Лесі Українки та сестру Михайла Драгоманова. На її творчу спадщину наклали негласне табу, що діяло навіть після смерті діячки. Бо Пчілку звинувачували в «українському буржуазному націоналізмі» та шовінізмі. І це тавро тяжіє над нею й досі. Олена Пчілка добре розуміла, звідки починається патріот своєї вітчизни: «Майбутнє батьківщини залежатиме від того, дитина виросте приятелем чи ворогом України, од того, що їй буде защеплене в сім’ї», – писала вона, ніби зазираючи в наше майбутнє. Як же актуально звучать ці її слова дотепер! Зрозуміло, чому так люто п’ята московська колона й досі бореться проти того, щоб українська мова в Україні утвердилася як державна. Це вона у 1920 році на святі Кобзаря у рідному Гадячі обгорнула його погруддя жовто-блакитним прапором. Це вона виступила проти святкування в українських «Просвітах» ювілею Льва Толстого, резонно запитуючи: «А чому не Шевченка?» Вона, до речі, за власні кошти видавала єдиний український дитячий журнал на території Російської імперії «Молода Україна». І однією з перших серед письменників стала писати для наших дітей, аби вони мали змогу читати рідною мовою. Не пробачила Олені Пчілці українського духу й радянська влада. За виступ на селянській конференції у Гадячі в 1920 році її заарештували, і чекіст вів уже немолоду жінку на допит, прив’язавши мотузкою до коня. Але тоді письменницю дивом вдалося вирвати з чекістської тюрми. Та ЧК її в спокої вже не залишила. У серпні 1929 року у київський дім, де мешкала вона з дочками Ольгою та Ізидорою, прийшли з обшуком. Від арешту письменницю врятував лише її вік – Ользі Драгомановій-Косач було вже за вісімдесят, до того ж, була прикута до ліжка. У жовтні 1930-го мати Лесі Українки відійшла у вічність. А її донькам і синові Миколі ще довелося настраждатися. Після тюрем і залякувань лише у 1943 році Ользі та Ізи­дорі вдалося виїхати на Захід. Микола помер у 1937-му у рідному Колодяжному, доживаючи в бідності та забутті. Ольга – у 1945-му в Німеччині. Оксана дожила до 93 років і померла у 1975-му в Празі. Найменшій з Косачів, Ізидорі, Бог теж вділив довгого віку: вона пішла на той світ у США в 92 роки у 1980-му.

💙💛Сьогодні, 25 лютого 1871 року, народилася Леся Українка, українська поетеса, перекладачка, культурна діячка.💐 Мало хто знає, але якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індиго. А, може, вона такою і була? В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську,французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це – і дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано. Мало хто знає, але попри вищесказане, Олена Пчілка вважала свою доньку малорозвиненою. Леся мала ще старшого брата, Михайла. Їх в сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. Аргументувала це небажанням російського впливу на свою доню. Таке ставлення до дочки легко зрозуміти, знаючи характер самої Пчілки. Її боялись навіть чоловіки, а Євген Чикаленко казав: «Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає». Мало хто знає, але свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова? Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся». Мало хто знає, але Леся Українка ввела в нашу мову такі слова як «напровесні» та «промінь»? І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь» аніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова. Мало хто знає, але Сергій Мержинський, кому був присвячений знаменитий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю. Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Українка йому освідчилась, холодно відповів «Ні…» Але нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». І, навіть відходячи у кращий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватись про інакшу жінку, яку він насправді кохав. Мало хто знає, але хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною. Мало хто знає, але існує астероїд, названий на честь поетеси. Його повна назва – 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.

💛💙 Сьогодні минає 149 років від дня народження поетеси, яка зачаровує своєю незламною силою духу і ніжністю… Леся Українка… Її життя минуло в боротьбі – її особиста війна за здоров'я тривала 30 років. Вона рівнялася на середньовічних лицарів і жила з однією фразою: "Убий, не здамся!". Мало хто знає, але хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав "єдиним мужчиною в нашому письменстві". Вона ж не вважала себе гідною і нігтя Франка. Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість і досі звучить оптимістично та сучасно. В ній на повний голос лунають життєрадісні мотиви, сповнені віри у невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя: "Ні! Я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає". Читайте Лесю, гортайте сторінки її поезій, шукайте в них те, що додасть сил. #Opendata #СуспільнеОко #ДобраНовина #ЛесяУкраїнка

Сьогодні, 26 лютого, багаторічному керівнику Української греко-католицької церкви Любомиру Гузару виповнилося би 87 років. Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року у Львові. Тут закінчив народну школу та перший клас гімназії. У 1944 році сім’я змушена була покинути Україну, а у 1949 році переїхала до США. Майбутній очільник УГКЦ вивчав філософію в Колегії святого Василія, де в 1954 році одержав ступінь бакалавра. Богословські студії відбув у Вашингтонському католицькому університеті. У 1958 році його висвятили на священика для служіння в Стемфордській єпархії. В 1969 році переїхав до Рима для продовженим богословських студій, які завершив доктором богослов’я в 1972 році. У 1993 році повернувся до України. Через три роки його призначили єпископом-помічником голови Української Греко-Католицької церкви. Надзвичайний Синод Єпископів УГКЦ обрав його верховним архиєпископом УГКЦ у 2001 році. Тоді ж Папа Іван Павл ІІ призначив його кардиналом католицької церкви. Офіційним керівником УГКЦ Любомир Гузар пробув десять років. Через поважний вік та стан здоров’я він звернувся до папи Бенедикта XVI про зречення й отримав згоду 10 лютого 2011 року. Любомир Гузар став одним з перших моральних провідників Євромайдану – саме з його виступу та напутнього слова розпочалося наймасовіше “Віче” 1 грудня 2013 року. “Ми мусимо бути того свідомі, що у нашому народі є група людей, для яких найважливіша їхня власна вигода. Яка на це може бути ефективна відповідь? Серед нас дуже багато добрих людей. Але замало бути добрим — треба чинити добро. Якщо хочете жити у нормальній державі, передати її дітям і внукам — чинімо добро”, – звернувся Любомир Гузар на Майдані Незалежності до сотень тисяч українців. Ще до найтрагічніших подій та перших смертей пан Гузар зробив заяву, яка стала пророчою. “Коли влада вживає надмірну силу, народ має право збройно боронитися. Кожен із нас має право боронитися. Україна стоїть на порозі дуже серйозних змін на краще. Періоди занепаду ще будуть, але має статися щось зовсім надзвичайне, аби ми скотилися на саме дно”, – заявив він в інтерв’ю газеті “Україна Молода” 10 січня 2014 року. Сьогодні, 26 лютого, багаторічному керівнику Української греко-католицької церкви Любомиру Гузару виповнилося би 87 років. Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року у Львові. Тут закінчив народну школу та перший клас гімназії. У 1944 році сім’я змушена була покинути Україну, а у 1949 році переїхала до США. Майбутній очільник УГКЦ вивчав філософію в Колегії святого Василія, де в 1954 році одержав ступінь бакалавра. Богословські студії відбув у Вашингтонському католицькому університеті. У 1958 році його висвятили на священика для служіння в Стемфордській єпархії. В 1969 році переїхав до Рима для продовженим богословських студій, які завершив доктором богослов’я в 1972 році. У 1993 році повернувся до України. Через три роки його призначили єпископом-помічником голови Української Греко-Католицької церкви. Надзвичайний Синод Єпископів УГКЦ обрав його верховним архиєпископом УГКЦ у 2001 році. Тоді ж Папа Іван Павл ІІ призначив його кардиналом католицької церкви. Офіційним керівником УГКЦ Любомир Гузар пробув десять років. Через поважний вік та стан здоров’я він звернувся до папи Бенедикта XVI про зречення й отримав згоду 10 лютого 2011 року. Любомир Гузар став одним з перших моральних провідників Євромайдану – саме з його виступу та напутнього слова розпочалося наймасовіше “Віче” 1 грудня 2013 року. “Ми мусимо бути того свідомі, що у нашому народі є група людей, для яких найважливіша їхня власна вигода. Яка на це може бути ефективна відповідь? Серед нас дуже багато добрих людей. Але замало бути добрим — треба чинити добро. Якщо хочете жити у нормальній державі, передати її дітям і внукам — чинімо добро”, – звернувся Любомир Гузар на Майдані Незалежності до сотень тисяч українців. Ще до найтрагічніших подій та перших смертей пан Гузар зробив заяву, яка стала пророчою. “Коли влада вживає надмірну силу, народ має право збройно боронитися. Кожен із нас має право боронитися. Україна стоїть на порозі дуже серйозних змін на краще. Періоди занепаду ще будуть, але має статися щось зовсім надзвичайне, аби ми скотилися на саме дно”, – заявив він в інтерв’ю газеті “Україна Молода” 10 січня 2014 року.   Щирий, відвертий, добрий до всіх і кожного…  

Ґанок 💙💛 Вихідний.😊 А ми не забуваємо про маленьких українців👦🏻👧🏼 і даруємо їм прекрасний твір Миколи Вінграновського про прихід весни, адже сьогодні останній день зими.☀️ Іде кіт через лід Чорнолапо на обід. Коли чує він: зима Його біла підзива. — Ти чого йдеш через лід І лишаєш чорний слід? — Бо я чорний, — каже кіт, — Я лишаю чорний слід. Коли ж біла ти сама, То білій тут дотемна. І пішов кіт через лід Чорнолапо на обід. Стала зимонька сумна: За котом ішла весна!☀️

Юрій Винничук https://zbruc.eu/node/95925 На таких великих просторах від Закарпаття до Уралу просто неможливо, щоб панувала одна спільна мова. Навіть на теренах менших країн мовні розбіжності давалися взнаки, хоча писемна мова часто була одна. Але, на щастя, збереглися берестяні грамоти, які писалися простою мовою, а також графіті – настінні написи в Софії Київській, а вони демонструють значні відмінності між нашими мовами. Зокрема, в українському письмі фігурує кличний відмінок, чого не було й нема в мові московитів. Та, зрештою, і в літописах маємо «Кыев», «кыяны», «княгыня», «Лыбидь», «Володымер».

Ґанок Друзі, вітаємо з першим днем весни. 🌱 Нехай ця весна принесе лише позитивні зміни, гарні новини та чудовий настрій.💚 Все раніше ясне сонце На свій шлях виходить, Все тепліше по віконцях Проміннячком водить. Щораз довше огріває Замерзлу земельку — Всміхається, обіцяє Пору веселеньку. Всміхається приязненько, Що вже минув лютий, Що приходить березенько Річечку розкути. Розкувати річку з льоду, Сніги розтопити, Сонячнії бережечки Квітами встелити. Насипати зілля-рясту В садочку, в леваді — Приходь, приходь, березеньку, Діти тобі раді! Марійка Підгірянка

Gala Kavun Мене кожного року трохи тіпає від цієї "маслєніци" і її виключно "блінної" основної теми. І, гадаю, має тіпати будь-кого, хто знайомий, як із справжніми українськими звичаями, так і з багатющим спектром традиційних українських страв. За радянського часу мало місце неприродне, штучне створення традицій, коли поступальний хід історії і лад просто перервалися. Так, українська культура потерпала і раніше, але новостворена радянська держава пішла у цьому питанні дійсно дуже далеко. Справа в тому, що в СРСР прагнули перемолотити питомі традиції декількох народів і випрацювати щось спільне і єдино вірне для всіх. Спільні дати, які мали відзначати навіть ті, хто раніше цього не робив. Спільні традиції, яких раніше не було. Штучна історія, яка ніби-то об’єднувала всіх спільними ідеями і символами. Штучний напрямок у мистецтві - соцреалізм. В союзі, зрештою, таким чином намагались створити нову національність - радянську людину. А з декого вийшов цілий новий вид - хомо совєтікус. Ясна річ, для цього потрібні були і спільні свята. Зважаючи на те, що у багатьох народів була традиція прощатися із зимою і зустрічати весну, можна було відкопати на цьому полі певні об’єднавчі символи. Однак основою загальнорадянського свята стала саме російська Маслєніца. Тут вже з’явилась відповідна легенда про спільне коріння, вчергове переписалась історія - навіть сучасні росіяни посилаються на Літопис Нестора, зазначаючи, що він згадував про Маслєніцу в Києві, описуючи події 1090 року. Однак ні яку Маслєніцу літописець насправді не згадує. В тексті присутнє слово “м’ясопуст”. Традиційно ж м’ясопусна неділя передує сиропусній. А от вже “Сиропуст” - це і є назва питомого для України свята, яке за радянського часу замінили словом “Маслєніца”, накидавши разом з ним і чужої для нас символіки. Люди, які звикли до певних норм і традицій, запроваджених за Радянського Союзу, іноді гостро реагують на розвіювання міфів. Виникає когнітивний дисонанс (як шкода, що це словосполучення стало таким попсовим) - справжній внутрішній конфлікт між правдою, яку намагаються донести, і тими усталеними уявленнями, які нав’язувалися десятиріччями. Це викликає стрес і спротив. Хтось навіть каже, що, нехай це не така давня, але теж - традиція. Просто їй не тисячу років, а сімдесят чи сто. Хтось стверджує, що він або вона вже у третьому поколінні на початку весни поїдає млинці кілограмами і не треба вказувати, як і що їм святкувати. Подекуди чути, що не варто відмовлятися від Маслєніци, бо це і наші традиції також. Я не закликаю відмовлятися, я пропоную відділяти в загальному традиції від суто штучних явищ, насаджених радянською владою. Втім, тут варто відзначити, що навіть за радянського часу далеко не всюди Маслєніца святкувалася з таким розмахом, як у наш час в деяких українських містах. А тим часом Маслєніца (або лайтовий, перекладений українською варіант - Масляна) і Сиропуст (Масниця, Колодій) передовсім відрізняються своїми сутностями, коли хочете - сенсом. Детальніше про справжні українські звичаї й автентичні страви - у моєму минулорічному матеріалі ⬇️⬇️⬇️

вечірці

Чому б не почати перший тиждень весни з української мови?🇺🇦 Сьогодні ми наведемо кілька виразів, які нам трапилися протягом минулого тижня у різноманітних блогах та новинах. Отже, ліпше сказати: 💙 Мати гарний вигляд (а НЕ «гарно виглядати»). «На вечірці його дружина мала гарний вигляд» 💛 Висловити подяку (а НЕ «винести подяку»). «За натхненну та якісну роботу волонтерам висловили подяку». 💙 Рана загоїлася (а НЕ «рана зажила»). «Рана на руці вже майже загоїлася». 💛 Умебльовувати квартиру (а НЕ «обставляти квартиру»). «Нам залишилося лише умеблювати нову квартиру». 💙 Перегорнути сторінку (а НЕ «перевернути сторінку»). «Перегортаючи сторінки альбому зі світлинами, він знову проживав ті щасливі дні свого життя». 💛 Скаржитися (а НЕ «жалітися»). «Українці дуже люблять скаржитися на свою гірку долю». Завжди маймо гарний вигляд, загоюймо душевні рани, перегортаймо сторінку життя з усілякими негараздами, а ще не варто скаржитися на недолю! А також любімо Україну!💙💛

ЯК МОКШАНИ З БОЛІТ ЗМІНЮВАЛИ УКРАЇНСЬКІ ПРИСЛІВ’Я, АБИ НАС ПРИНИЗИТИ. Не секрет, що мокшани (росіяни) НЕ лише крали історію, а переписували її таким чином нібито вони кращі, а Українці «якісь не такі». Так відбувається з приписуванням собі Істрії Київської Русі, крадіжкою Української Церкви, переписуванням Тараса Бульби - з заміною слів «Україна» на «первобитная росія». Росія не просто краде, вона ПЕРЕПИСУЄ таким чином, щоб принизити Україну. Це «принцип ображеного». Недокраїна «росія» – Московія з боліт Улус Золотої Орди, ніколи не мала і не буде мати своєї історії. Тому все що вони могли, це красти і переписувати. ТАК ВІДБУЛОСЬ ІЗ ВІДОМИМ НАМ ПРИСЛІВ’ЯМ. ‌З давніх-давен відоме Козацьке прислів’я: ‌Моя хата з краю – першим ворога зустрічаю. ‌А тепер знайдіть оригінал цього прислів’я в совкових книжках. ‌Вас як вчили в школі? Все вірно «я нічого не знаю». ‌Совкова пропаганда завжди принижувала образ Українця – Козака. Вимальовувала його як бовдура, який не заступиться за свою землю, і не домовиться. Такий самий образ зараз малюють деякі «українські» шоу, висміюючи Україну як це робили в совку. Як же все було ? НАСПРАВДІ ЦЕ ПРИСЛІВ’Я ЗВУЧИТЬ ТАК: Моя хата з краю – першим ворога зустрічаю. Це прислів’я пояснюється тим, що військові Козаки жили на околиці, і в разі атаки першими зустрічали ворогів. Постріли та гомін будили ВСЕ СЕЛО на повстання, і всі як один - ставали за захист волі та свободи. Для того щоб зрозуміти що ми з мокшанами (московитами) ніяки НЕ брати, просто порівняйте хату рядового Козака та рядового мокшанина (московита). Хата Козака біляна, до хати ведуть мощені стежини, стоїть рівненький паркан, квітники. Козаки мали любов до прекрасного (це пояснюється розмалюванням хат орнаментами). Козак був і є Господарем своєї землі, він ніколи не буде рабом. Козак має господарство. Козак людина вільна, і завжди стане боронити свою землю ПЕРШИМ. Козак це освічена людина. Козаки на високих посадах мали декілька Європейських освіт, мали одежу з багатьох елементів, ходили у ШКІРЯНОМУ взутті. В неділю Козацька родина одягала вишиванки та йшла родиною до Церкви. ‌Яка хата в московита ? Мокшани (моксковити) жили в «ізбі», вона не біляна, московит ходить у лаптях, він НЕ є господарем, тому ніякої жаги до прекрасного в нього не було. Це пояснюється постійним рабством: Рабство Улуса Золотої Орди – переросло в рабство сЦарів- потім воно переросло в рабство комуни. Всю свою історію Московія – земля генетичних рабів. Московит в той же час ненавидить все «прекрасне», він не господар, і ніколи ним не був, він є підла людина який скаже «так так», а потім плюне в тебе. Ми не те що НЕ «братські» ми КАРДИНАЛЬНО, ТА МЕНТАЛЬНО РІЗНІ НАРОДИ ! ‌нажаль, постійні винищення Українців та завезення сюди ешелонами болітних мокшан (московитів) теж дало свої плоди у вигляді вілкулів, мураєвих та інших. Нам би було все рівно на тих мокшан з боліт, якби вони в нас не крали історію, а потім нею ж не принижували нас. І на оновленій землі. Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. Т.Шевченко Слава Україні! Андрій Карпенко ‌ ‌

Дивитись коментарі У Київській державі, в Україні-Русі, окрім писемної церковнослов’янської мови, існувала розмовна мова, наближена до сучасної української мови. До того ж, уже тоді використовували українську «побудову» слів, і князь Володимир ніколи не був «князєм Владіміром». Про особливості української мови княжих часів Радіо Свобода розповів доктор історичних наук, заступник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко, який досліджує графіті (написи) Софійського собору в Києві. – Ту мову ми називаємо староукраїнською. Зокрема, наш філолог Віктор Мойсеєнко, дослідник Реймського Євангелія, виявив: автор Євангелія переписав наявний текст, відтворивши особливості церковнослов’янської мови в українській редакції. Деякі уривки він писав так, як чув, – деякі виправляв, якщо бачив, що неправильну літеру написав, виправляючи її згідно канону церковнослов’янської мови. Реймське Євангеліє – церковно-слов'янський пергаментний рукопис XI і XIV століть. Ліворуч текст написаний кирилицею, а праворуч – глаголицею. Кирилична частина була написана близько середини ХІ століття (ймовірно, в київському скрипторії при Софійському соборі) Реймське Євангеліє – церковно-слов'янський пергаментний рукопис XI і XIV століть. Ліворуч текст написаний кирилицею, а праворуч – глаголицею. Кирилична частина була написана близько середини ХІ століття (ймовірно, в київському скрипторії при Софійському соборі) Зазначу, що у мовних особливостях Реймського Євангелія – найближчі аналогії з найдавнішими графіті Софійського собору в Києві​ – А щодо написів (графіті) у Софійському соборі? Є згадки про князя Володимира – він ніколи не був «князєм Владіміром» – Чимала кількість українізмів фіксується в XI-XII столітті: ми проводили підготовку до друку написів на хорах Софійського собору і, наприклад, там є напис XII століття «соромно бути», також є згадки про князя Володимира – і, до речі, на наших графіті він ніколи не був «князєм Владіміром». А кримінальні справи та торгові суперечки розглядали на суді, а не «на судє». Ці графіті в Софійському соборі у процесі дослідження Ці графіті в Софійському соборі у процесі дослідження У написі про похорон князя Ярослава написано: «У 6562-ге (1054 році) місяця лютого 20-го успіння царя нашого в неділю у тиждень мученика Феодора». Тобто, успіння, а не «успєніє». – То який висновок можна зробити? У середовищі населення Київської держави розмовною мовою була та, яку можна назвати староукраїнською, як її філологи називають – На підставі сукупності результатів досліджень та вивчення писемних пам’яток ми можемо впевнено сказати: у середовищі населення Київської держави розмовною мовою була та, яку можна назвати староукраїнською, як її філологи називають. Взагалі, на сьогоднішній день на стінах Софійського собору ми зафіксували понад 7 тисяч графіті, виконаних такими мовами: церковнослов’янською української редакції, причому як кирилицею, так і глаголицею, грецькою, латинською, польською, вірменською, німецькою, чеською та англійською. – Українська мова є соковитою, серед іншого, має чимало лайливих слів. Як ви думаєте, чи українці тоді лаялись? Церковнослов’янська мова поступово втягувала у себе елементи розмовної мови, і на XIV століття розчинилась у розмовній українській мові – Звичайно, люди таку специфічну лексику знали. Ми на стінах Софійського храму деякі лайливі написи знаходимо, деякі з них дуже близькі до сучасної нецензурної лайки. Тим не менше, написів небагато – думаю, люди розуміли, що перебувають у храмі і то не місце «виявляти стосунки». – Повернімось до церковнослов’янської мови: чому вона була такою популярною? – Церковнослов’янська писемна мова була універсальною, її розуміли слов’янські народи: мова сформувалась на основі моравської й болгарської мов. Церковнослов’янська мова поступово втягувала у себе елементи розмовної мови, і на XIV століття розчинилась у розмовній українській мові.

Скопійовано з допису, який поширюють на ФБ. На жаль, не знаю автора. За мотивами недавніх діалогів. - Я так люблю українську мову! Горнятко, літепло, бедрик, легіт, лелітки, брунатний!.. - Сколько можно навязывать этот украинский язык? Уже достали! - Але я не нав'язую. Я просто спілкуюся, бо це моя рідна мова. Я її дуже люблю! Нею розмовляють мої діти і... - Вот и разговаривайте. Дома. Кто вам мешает? Нечего навязывать чувство вины тем, для кого этот язык не родной! Чего я должен себя чувствовать не в своей тарелке? - Але ми живемо в Україні, й наша рідна державна мова українська, а русифікація, яка була штучн... - Это невозможно терпеть! Откуда эта ненависть и нетепение? Откуда столько агрессии к рускоязычным? - Але в мені немає агресії, є я, моя країна і моя рідна мова, якою... - Вот!! Вот видите?! И это не агрессия?! В вас столько ненависти! А вы пытаетесь мне доказать обратное! - Та я не намагаюся нічого доводити. Я просто спілкуюся українською, хочу чути її на вулицях, у школах, кругом в кра.. - Это дискриминация! Я требую немедленно защиты своих прав! Это возмутительно! Распоясались! Такое возвышение над другими, такое пренебрежение и неуважение! - Але ви не даєте мені й слова сказати... - Националист!! - Але прошу, хоча б спробуйте зрозуміти, що я намагаюся вам... - Национализм это зло! Имели б Бога в сердце! - Та до чого тут Бог? Йдеться про самоідентифік... - Фашист!! Сегодня вы на украинском разговариваете, а завтра? Завтра вы будете съедать русскоговорящих младенцев! Полиция!! - Та трясця ж вашій матері й Бандера вас за ногу!! - Фашист! Нацист! Помогите!!! Я требую защиты!! Ви прослухали сценку на тему української мови в Україні. Йшов 2020 рік.

💙💛4 березня 2020 року минає 71 рік з дня народження видатного українського композитора та поета Володимира Івасюка. Першу пісню Володимир склав у 15 років на вірш свого батька «Колискова». Івасюк – професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав талант до живопису. Його “Червона рута” була визнана найкращою піснею 1971 року, а “Водограй” – 1972 року. Нагадаємо, що 24 квітня 1979 року Володимиру зателефонували і він залишив дім, не повернувшись вже ніколи. Через три тижні, 18 травня, митця знайшли у лісі під Львовом, на території військової частини, вже мертвим.

Ґанок Коли поїдеш, любий друже, Із краю гір, шовкових трав, Візьми з собою мою пісню — Я в неї щастя наспівав. І де б не був ти, пісня стане Повік подругою тобі: У радості осяє ніжно, Розрадить в горі і журбі. Від пісні квітнуть у житті Троянди білі і рожеві, І мрії про красу й любов, Як сонечко в ясному небі. І ти згадаєш світлу юність Серед Карпатських синіх гір, І буде вічна наша дружба, Мов сяйво вечорових зір. Коли поїдеш, любий друже, Із краю гір, шовкових трав, Візьми з собою мою пісню — Я в неї щастя наспівав. Це вірш Володимира Івасюка, видатного українського композитора, поета, виконавця, який народився 4 березня 1949 року. Володимир Івасюк лишив світові свої неперевершені вірші, сповнені любові до української мови, та прекрасну музику, яка гармонійно зливається в єдине і неповторне ціле з українським словом. Українці в усьому світі пишаються «Червоною рутою» Володимира Івасюка та час від часу наспівують рядки з іншої, не менш відомої, його пісні: «Ой, водо-водограй, грай для нас грай...» І хоч Володимир Івасюк прожив коротке життя, та він лишив неоціненну спадщину в українській культурі. Пам’ятаймо наших🇺🇦 та любімо Україну! 💙💛

Дуже гарний вірш Володимира Івасюка. Пам`ятаємо видатного українського композитора, поета та виконавця!!!

💙💛Нещодавно ми писали про репресовану лексику — це та лексика української мови, яка у 1930 —1970-х роках у результаті директивного «унормування» була замінена або знищена. Це була як загальновживана лексика, так і термінологічна. Тож сьогодні ми продовжимо тему репресованої лексики і наведемо ще кілька прикладів слів, які або замінялися, або вилучалися. Отже, ось невеличка часточка репресованих слів: 💙 Аркуш (замінялося на «лист»). 💛 В’язка (замінялося на «пучок»). 💙 Гніт (замінялося на «прес»). 💛 Духовик (замінялося на «сифон»). 💙 Загал (замінялося на «сукупність»). 💛 Картати (було вилучено). 💙 Либонь (замінялося на «напевно», «напевне», «мабуть»). 💛 Мапа (замінялося на «карта»). 💙 Наразі (було вилучено). 💛 Позаяк (було вилучено). 💙 Устрій (замінялося на «уклад»). Знаймо історію своєї мови та любімо Україну!🇺🇦 💙💛🇺🇦💛💙

💙💛Стоїть гора високая, Попід горою гай, Зелений гай, густесенький, Неначе справді рай. Під гаєм в’ється річенька, Як скло вона блищить; Долиною зеленою Кудись вона біжить. Край берега, у затишку, Прив’язані човни; А три верби схилилися, Мов журяться вони, Що пройде любе літечко, Повіють холода, Осиплеться їх листячко, І понесе вода. Журюся й я над річкою… Біжить вона, шумить, А в мене бідне серденько І мліє, і болить. Ой річечко, голубонько! Як хвилечки твої — Пробігли дні щасливії І радощі мої… До тебе, люба річенько, Ще вернеться весна; А молодість не вернеться, Не вернеться вона!.. Стоїть гора високая, Зелений гай шумить; Пташки співають голосно, І річечка блищить. Як хороше, як весело На білім світі жить!.. Чого ж у мене серденько І мліє, і болить! Болить воно та журиться, Що вернеться весна, А молодість… не вернеться, Не вернеться вона!.. Цей чудовий вірш написав Леонід Глібов, український поет, байкар, громадський діяч, який народився 5 березня 1827 року. Хоч Леонід Глібов відомий більш як байкар, у його творчому доробку є й лірична поезія та чудові вірші для дітей. Шануймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Киянин Серж Лифар очолив балетну трупу Паризької опери в 1929 році у віці 24 років. Тоді балет у Гранд опера ставили після оперних вистав як доповнення. 24-річний киянин зміг перетворити балет на самостійні вистави, що збирали не менше глядачів та справляли справжній фурор. "У Паризькій опері танок помирав, нагадуючи Сплячу красуню. Мені випала честь стати її чарівним Принцом. Я пишаюся цим. Можу щиро сказати: дім розваг я перетворив на храм", напише згодом Серж Лифар. Він віддав Гранд опера понад 30 років - був її солістом, хореографом, педагогом. А для французького балету став більш ніж знаковою постаттю, фактично відродивши його та започаткувавши новий напрям у балеті - «неокласицизм». Наша розповідь про Сержа Лифаря: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=586709835168297&id=516524395520175 #УД_Серж_Лифар #УД_танець #УД_балет #УД_Франція

💙💛Цього тижня ми писали про відомого поета й байкаря Леоніда Глібова. У його творчому доробку є багато віршів для діточок. Наприклад, вірш «Веснянка».💚 «Весна прийшла! Тепло знайшла!» — Кричать дівчатка й хлопчики. «Цвірінь! Цвірінь! Журбу покинь!» — Клопочуться горобчики. Прибіг дідок, Зліз на горбок — У хаті буть не хочеться. Тепляк дмухнув, Крилом махнув, По бороді лискочеться. Все ожило, Все розцвіло. І рій дітей привітненьких На той горбок Несе вінок З фіалочок блакитненьких.

🌱💐🌺 Володимир Сосюра Люблю весну, та хто її не любить, Коли життя цвіте, як пишний сад. І, мов у сні, шепочуть листя губи, І квіти шлють солодкий аромат. Люблю весну, коли плюскочуть ріки, Коли рида од щастя соловей І заглядає сонце під повіки У тишині задуманих алей... Люблю, коли блукає місяць в травах, Хатини білить променем своїм І п'є тепло ночей ласкавих, А на лугах пливе туманів дим... Весна вдягла у зелень віти в дуба, уже курличуть в небі журавлі. Люблю весну, та хто її не любить на цій чудесній, радісній землі! #ВолодимирСосюра💙💛

«І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом…» 9 березня Україна відзначає День народження нашого Великого Пророка, Кобзаря і Світоча Тараса Григоровича Шевченка. Він був сином кріпосного селянина і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей - в ненависть і погорду, а віри в Бога - у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Отакий був і є для нас, українців, наш Тарас Шевченко. У травні 1965 року на відкритті пам’ятника Великому Кобзареві у Вашингтоні, де були присутні чотири президенти США: Г. Трумен, Д.. Айзенхауер, Дж. Кеннеді, Л. Джонсон, у своїй промові Л. Джонсон сказав: «Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими його оточують. Він був більше, як українець – він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше як поетом – він був хоробрим войовником за права і волю людей. Видання його поем були такі вартісні, що кожна родина старалась мати дві книжки – Біблію і Шевченка». Вірю, що «якщо у вічності є дух, який не втрачає сили вести з Господом розмову за Україну і за нас, то цей дух – Шевченка». Український народ не лише здатний на зміни, але здатний стати нацією. Шевченко пробудив націю. Нам усім це продовжувати і розвивати до побудови справді національної демократичної нової України! Наталія Лисюк

💙💛 9 березня 2020 р. видатному українському поетові, прозаїку, драматургу, художнику, політичному і громадському діячеві Тарасові Григоровичу Шевченку виповнилося б 206 років. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими. Народився в сім'ї селянина 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Рано залишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років його взяли «козачком» до двору поміщика П.Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільно, а потім – до Петербурга. У 1832 р. Т.Г.Шевченка віддали «у науку» до художника В.Ширяєва. У 1838 р. за пiдтримки К.Брюллова, В.Жуковського, О.Венеціанова, М.Вєльгорського, Є.Гребінки, І.Сошенка та ін. Т.Г.Шевченка викупили з кріпацтва. Того ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку він закінчив у 1844 р. У 1843 та 1845 рр. Т.Г.Шевченко приїжджав в Україну i працював художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У лютому 1847 р. він був затверджений на посаду викладача малювання Київського університету. 24 березня 1847 р. за участь в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії Т.Г.Шевченка заарештовано та заслано до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати i малювати. Під час заслання Т.Г.Шевченко як художник увійшов до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря. У 1857 р. зусиллями друзів Т.Г.Шевченка повернули з заслання й у 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, але перебував під наглядом поліції. Йому заборонили постійно проживати в Україні і зобов'язали переїхати до столиці. Десятирічне заслання, хвороби призвели до передчасної смерті Т.Г.Шевченка 26 лютого (за новим стилем 10 березня) 1861 р. Поховали його спочатку на Смоленському цвинтарі у Петербурзi, а у травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева. Т.Г.Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х рр. У 1840 р. в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій «Кобзар», у 1845 р. – героїчно-романтична поема «Гайдамаки». В 1843-45 рр. він написав цикл поезій «Три літа» (центральним твором якого є «Сон»), поему «Кавказ», послання «І мертвим і живим…», поезії «Чигирине, Чигирине», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові» та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. Під час ув'язнення писав вірші, які згодом об'єднав у цикл «В казематі». У 1854-58 рр. написав російською мовою повісті «Музикант», «Художник», «Нещасний», «Капітанша», «Близнята». Останніми прозовими творами Т.Г.Шевченка є повість «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» (1856-58) та щоденникові записи «Журнал». В Україні у 1858 р. Т.Г.Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Т.Г.Шевченка цього періоду опубліковано в журналі «Основа» та альманасі «Хата». Т.Г.Шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено бiльше 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування. Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу – Тараса Шевченка.💙💛

💙💛Він вже так давно сидить на гранітних п’єдесталах та висить в рушниках на стінах шкільних кабінетів, що вже певне й забув, як колись носив єнотову шубу та кохав 15-ти річну натурницю. Але ми нагадаємо. 💙💛Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, що на Черкащині, в сім’ї кріпака. Потім виріс, з кріпацтва звільнився, вступив до Петербурзької академії мистецтв, став художником і поетом, відбув заслання, повернувся і помер у віці 47 років. Відомим Шевченко став ще за життя, його вірші переписували і передавали один одному, він був частим гостем Петербурзьких мистецьких салонів та мав багато друзів серед художників та літераторів. Шевченко був епатажним, любив розказувати анекдоти і випивати в хорошій компанії. Він прожив коротке, але дуже насичене життя. А нижче кілька “не шкільних фактів” з його біографії. 1. Шевченко-нездара Навіть якщо долею вам накреслено стати великим поетом, все одно знайдеться хтось, хто повідомить вам, що ви геть ні до чого незугарні. Ще будучи дитиною малий Шевченко втік в сусіднє село Тарасівку до дячка-маляра аби той навчив його малювати. "Він подивився уважно на мою ліву руку і відмовив мені навідріз. Він заявив мені, на мій великий жаль, що в мене немає здібностей ні до чого, ні навіть до шевства або бондарства” (з листа Шевченка до редактора “Народного чтения”). Але Шевченко не здався і, бачте, має тепер пам’ятники по всьому світу. Готовий вам мотиватор. 2. Згадка про перше кохання у віршах “Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом.” Цього ви не можете не пам’ятати. А пам’ятаєте, як його малого прийшла втішити дівчина, що саме була поруч? “А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала, Та й почула, що я плачу. Прийшла, привітала, Утирала мої сльози І поцілувала ….. ” Це була подруга дитинства і перше кохання Тараса Григоровича – Оксана Коваленко. Шевченко часто згадував Оксану в своїх творах. Перше кохання є перше кохання. Якщо ви це знали, значить вам більше пощастило з вчителькою української літератури, ніж нам. 3. Міф про царицю і викуп з кріпацтва Ви знаєте, що Шевченка викупили з кріпацтва в 1838 році за 2500 карбованців. Це були величезні гроші і їх нібито дала сама імператриця. Втім, це не зовсім так. Гроші мали назбирати в лотереї, що її проводила імператриця в своєму палаці на святвечір 24 грудня 1837 року за ініціативою друзів Шевченка. В лотереї розігрували різні кришталеві та порцелянові речі привезені з Петербурських казенних заводів, а також портрет Василя Жуковського, поета та вихователя молодого царевича, роботи Карла Брюллова. Але врешті виявилось, що цариця, її донька та син разом сплатили за лотерейні квитки всього 1000 карбованців. Решту грошей, скоріше за все, довнесли друзі Шевченка – Брюллов, Жуковський та Вієльгорський. 4. Шуба і вечірки Молодий Шевченко був тим ще франтом. З легкістю витрачав гроші на красивий і модний одяг, любив білі парусинові костюми і якось з гонорару навіть купив собі єнотову шубу. Нелегка доля талановитого молодика робила його страшенно популярним в петербурзьких домах. Його друг по Петербурзькій Художній Академії Іван Сошенко, з яким Шевченко ділив квартиру, в своїх спогадах писав: “…Тарас мій частенько став роз’їжджати по вечорах. Він, як то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку. Він став гарно вдягатися, навіть з претензією на франтівство, словом, у нього вселився світський біс”. От вам і сумний кріпак. 5. Тарас Чевченко Ще будучи студентом Академії, Шевченко закохався в свою 15-ти річну натурницю Амалію Клоберг. Вона була донькою хазяйки квартири, в якій Шевченко жив разом із Сошенком. В 1839 році Шевченко навіть написав її портрет і підписався “Чевченко”. Амалія не могла правильно вимовити прізвища художника і на догоду їй він підписувався так, як вона вимовляла. З листів Шевченка до друзів так і не зрозуміло, чи зізнавався він Амалії в в своїх почуттях, і чи мав поет з дівчиною якісь стосунки. 6. Шевченко писав російською Вам у школі не здавалось, що портрет суворого Шевченка, що висів над дошкою в кабінеті укрмови ніби промовляє до вас: “А ти говориш на перерві російською?!” І ставало, як мінімум, страшно і трошки соромно. Але Шевченко і сам писав російською мовою. Його найвідоміші російськомовні твори – віршована повість “Слепая” та прозова “Невеста”. В книзі “Спогади про Т.Шевченка” Андрій Козачковський, друг поета, пише, що російськомовні твори Шевченка “зразок неповторного, що не вдалося Основ’яненку, мистецтва передавати місцевою російською мовою побут України з цілковитим дотриманням зворотів рідної мови і народного характеру дійових осіб”. Сам Шевченко вважав, що пишатися тут особливо нічим. ₴Переписав оце “Слепую” та й плачу над нею. Який мене чорт спіткав! За який гріх, що я оце сповідаюсь кацапам черствим кацапським словом”, – написав він у листі до Якова Кухаренка у 1842 році. 7. Голе селфі Для нас Шевченко-поет затьмарив Шевченка-художника. А виявляється, до наших днів дійшло понад 800 картин і малюнків Шевченка. А якось Шевченко навіть намалював жартівливий автопортрет, на якому зобразив себе голим. Малюнок довго був заборонений цензурою, ну бо хто це малює голих кобзарів! 8. Не пийте зі священиками Кажуть, Шевченко був охочий до випивки. Але справа в тому, що це всі навколо хотіли з ним випити. Якось в 1859 році Шевченко приїхав до Києва. Шевченко вже тоді був такий популярний, що кожен прагнув похвалитися близьким знайомством з ним. Священик Троїцької церкви отець Єфим та його товариш купець Балабуха теж взялися приїжджого поета розважати. Захопивши цілу батарею пляшок (так пише в своїх спогадах про Шевченка Михайло Чалий), друзі повели Шевченка за Дніпро і пили півночі. Тарас Тарас Григорович хотів і заночувати на березі, але священик заволік його до себе додому, закрив ворота і не випускав аж до 8-ої ранку. В знак протесту дещо нетверезий Кобзар відмовився залишатися в кімнаті і спав просто у дворі біля воріт. На ранок друга з полону визволив Сошенко. 9. Шевченко та Куліш: чоловіча дружба Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко були друзями. Разом співали, малювали і навіть ловили рибу. Тільки Куліш недолюблював Шевченка за його цинізм, а Шевченко Куліша – за аристократичність. Власне Куліш нібито і розпускав чутки про те, що Шевченко пияка. Так стверджує літературознавець Богдан Тихолоз. Зносили один одного літератори за талант. От вам і міцна чоловіча дружба. 10. Ромовий щоденник Улюбленим напоєм Шевченка був ром. В ті часи ром привозили лише з-за кордону і задоволення це було не з дешевих. Та що там – і зараз недешево любити ром. "Не дешево, зате смачно” – мабуть, сказав би нам Шевченко і налив би по скляночці.

🇺🇦 А ви знали, що Тарас Шевченко за власні кошти видав Буквар. Книга вийшла накладом у 10 тис. примірників і була призначена для вивчення грамоти у безкоштовних школах. А ще він відомий як художник. Спадщина налічує понад 800 творів!!! А ще, його поезію перекладено більш ніж ста мовами світу!!! Серед них — японська, корейська, арабська і міжнародна мова есперанто. Сьогодні українці відзначають 206-ту річницю від народження Тараса Шевченка – поета, художника, мислителя. Пропонуємо нині пригадати кілька цитат поета, які й досі не втратили актуальності. Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть. Здається – кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна… В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. Нема на світі України, Немає другого Дніпра. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле. І наостанок ще кілька цікавих фактів про поета. Іменем Шевченка названо гірську вершина Північного Кавказу, морську протоку в Аральському морі та навіть кратер на Меркурії. #Opendata #СуспільнеОко #Шевченко #ТарасШевченко

Олександр Палій Зі святом, браття!🇺🇦 Тарас Шевченко й досі виконує функцію національного «вирівнювача хребта» – прочитавши його «Кобзар», будь-який українець обов’язково віднайде в собі ознаки «вертикалі», навіть якщо вже давно забув про них. Сам Шевченко вважав себе кобзарем, відповідно назвавши й свою головну збірку, тобто людиною, яка в українській середньовічній історії кликала свій народ на бій. Через архетиповість Шевченка радянський режим так і не ризикнув за все своє існування викреслити Шевченка з історії, як це було зроблено з сотнями інших українських діячів. Хоча радянська школа намагалася виховати відразу до творчості Шевченка, представляючи його п’яним мужиком в кудлатій шапці, це лишилося дрібним уколом. Шевченко по-українськи надзвичайно бунтарський і антиавторитарний. Царі, перед якими плазувала навколішки вся Росія, для нього лише "ведмеді" і "кабани годовані". Між рабством і боротьбою Шевченко незмінно обирає боротьбу – як у власному житті, так і в суспільному ідеалі. "Ревіли гармати" і козаки, які "вміють панувати" – улюблені теми Шевченка. Не менший пафос Шевченка спрямовано проти земляків – зрадників України: "рабів з кокардою на лобі", "лакеїв в золотій оздобі", "свинопасів" і "фарисеїв". Шевченко писав про зрадників України, що настане час, коли "Людськії шашелі. Няньки, дядьки отечества чужого! Не стане ідола святого і вас не стане, – будяки Та кропива – а більш нічого Не виросте над вашим трупом І стане купою на купі Смердячий гній, – і все те, все Потроху вітер рознесе. А ми помолимося Богу, І не багаті, і не вбогі". Серед найбільш явних і актуальних на сьогодні прозрінь Шевченка була його цілковита незгода і несприйняття крадіжки Москвою назви Русі. Шевченко дійшов цього інтуїтивно – адже мав доступ переважно до офіційних російських тлумачень історії. У всій його творчості Росія називається виключно Московщиною, а росіяни, відповідно, мскл. Для Шевченка Київська Русь і все, що з нею пов'язане – виключно українські. Зокрема "Слово о полку Ігореві", на мотиви якого він написав "Плач Ярославни". 🇺🇦

🇺🇦 Чи знали ви, що українського етнографа, фольклориста та поета Павла Чубинського, вислали в Архангельську губернію за вірш "Ще не вмерла Україна"? Чому? Бо його рядки "шкідливо впливають на розум простолюду". Через рік, у 1863-му, греко-католицький священик села Млинів на Посянні отець Михайло Вербицький написав до вірша Чубинського музику. Пісню вперше публічно виконали 10 березня 1865-го під час святкування Шевченкових днів у Перемишлі. До слова, у Радянському Союзі одразу ж відкинули "Ще не вмерла Україна" як варіант гімну. Потрібен був інакший текст, в якому б стверджувалося, що Україна – держава, що входить до складу СРСР. Отже, державним гімном Української РСР з 1949-го до прийняття незалежності України був вірш Павла Тичини "Живи, Україно, прекрасна і сильна". 6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила закон "Про Державний Гімн України" і затвердила його текст зі словами Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького. Першу строфу гімну змінили і нині ми співаємо "Ще не вмерла України і слава, і воля". #Opendata #СуспільнеОко #ДобраНовина #Україна #гімн #Чубинський #Вербицький

💙💛Дороги іншої не треба, Поки зорить Чумацький Шлях, Я йду від тебе і до тебе По золотих твоїх стежках. Мені не можна не любити, Тобі не можна не цвісти, Лиш доти варто в світі жити, Поки живеш і квітнеш ти! Україно, Україно, Після далечі доріг Вірне серце твого сина Я кладу тобі до ніг! Бо ми кохаєм до нестями І ще не скоро наш кінець, Ще, може, нашими серцями Розпалим тисячі сердець. Ще свічка наша не згоріла, Ще наша молодість при нас, А те, чи варте наше діло – То скажуть люди й скаже час. Цю пісню знають, напевно, усі українці. Її вважають неофіційним гімном України. Автор слів і музики — Тарас Петриненко, який сьогодні святкує день народження. Окрім неймовірної пісні «Україна», Тарас Петриненко створив багато чудових композицій, однією з таких є «Пісня про пісню». Зорепадом летять роки У минуле, у віки. Шлях, що пройдено — не пройдеш, Що минуло — не вернеш. Тільки пісня нам зупинить час, Що так біжить від нас. Тільки пісня нам поверне знов Нашу юність і любов. Нам дано будувать мости У незнанії світи. І додому, де вірно ждуть Довгих років, довга путь. Тільки пісня у чужім краю Здолає сто доріг. І кохану нагада твою, І далекий твій поріг. Зорепадом летать роки У майбутнє і віки. Серед радощів і біди З нами пісня назавжди. Тільки пісня поміж тисяч мрій Поведе до майбуття. Пісня — матір щастя і надій. Без пісень нема життя. Насолоджуймося українським🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Андрій Парубій 🇺🇦10 березня - День Державного гімну України. Саме цього дня 1865 року в Перемишлі в Польщі вперше прозвучало "Ще не вмерла Україна" композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського. Українським гімном тоді було завершено концерт, присвячений пам'яті Тараса Шевченка. Того ж року вірш було надруковано разом з нотами. Твір у виконанні українського оперного співака-тенора Модеста Менцинського було записано на платівку в Кельнському відділенні "Грамофон" у жовтні 1910 року. Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного Гімну 15 січня 1992 року, а 6 березня 2003 року український парламент затвердив закон "про Державний Гімн України" на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплету та приспіву пісні Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна".

Ми не писатимемо про карантин, пандемію, економічну кризу та інші негаразди. Ми напишемо, що необхідно зберігати спокій та мислити критично й позитивно, знаходити більше дрібничок навколо для радості.💚 До речі, які синоніми можна дібрати до слова «спокій»?🤔 💙 нерухомість 💛 тиша 💙 покій 💛 душевна рівновага 💙 спочинок 💛 витримка 💙 холоднокровність 💛 врівноваженість 💙 стриманість 💛 умиротворення А як щодо синонімів до слова «радість»?😊 💙 задоволення 💛 приємність 💙 втіха 💛 радощі Тож зберігаймо спокій🧘🏼‍♀️, радіймо весні🌱 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌷 Неправильне вживання прийменників досить часто трапляється не лише серед мовців у повсякденному спілкуванні, а й серед теле- та радіоведучих, а також у друкованих виданнях. Тож як правильно говорити? 💙 З власного досвіду (а НЕ «на власному досвіді»). «З власного досвіду знаю, що для вивчення мови потрібна щоденна практика». 💛 ЦИМИ днями (а НЕ «на днях»). «Цими днями в Україні стане прохолодніше». 💙 Вдома (а НЕ «на дому»). «Мій син із вересня навчатиметься вдома». 💛 П’ятдесят кілометрів ЗА годину (а НЕ «на годину»). «Максимальна швидкість руху автомобілів у населених пунктах — п’ятдесят кілометрів за годину». 💙 Наприкінці дня (а НЕ «під кінець дня»). «Наприкінці робочого дня обов'язково з'являється якась нагальна справа». 💛 НА ранок (а НЕ «під ранок»). «Зазвичай, на ранок спати хочеться найдужче». Розмовляймо українською правильно🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Єдиною дитиною у сім’ї Отамана військ УНР Симона та Ольги Петлюри була донька Леся. Народжена у 1911 р. дівчинка стає сучасницею блискавичних подій на скрижалях історії Першої світової війни. Прізвище «Петлюра», статус її тата, його відповідальність змушує маленьку Лесю поступитися українському народу батьківськими плечами. Відійти у тінь і чекати. А коли у варшавській квартирі родині не вистачатиме грошей навіть на їжу, то розділятиме Леся батьківську долю політичних вигнанців. Життя Лесі - це переїзди з міста у місто, з країни до країни - чим старше вона ставала, тим дальше була від України. Вже у Парижі дівчинці врешті вдається хоч трохи набутися з татком. Там Головний Отаман Симон Петлюра, не маючи великих статків, скромно мешкає із родиною на 5-му поверсі готелю в Латинському кварталі, біля Університету Сорбонни – на вул. Тенар, 7. Він не припиняє своєї діяльності і в еміграції. Чотирнадцятирічна Леся спостерігає за батьком і вбирає його мудрість. Великим потрясінням для родини стає вбивство Симона Петлюри у 1926 р. Душевні переживання, втрата близької людини, брак коштів — викликають у Лeci страшну хворобу легенів, з якою дівчина бореться довгі роки. Початок Другої світової війни подарував сім’ї Петлюри надію на повернення до рідної Полтавщини. Леся мріяла поїхати до цілющого повітря Криму. Але у 1941 р., листопаді, у Камбо-ле-Бен, де здавалося Лесі ставало вже ліпше, у 30-річному віці вона помирає. Похований Симон Петлюра, Ольга (його дружина) та донька Леся разом на цвинтарі Монпарнас у Парижі. Опублікувала Maryna Mirzaeva

Микола Миклухо-Маклай. Мандрівник і антрополог українського походження, дід якого був козаком Запорізької Січі. Все своє життя присвятив дослідницькій діяльності. Миклухо-Маклай працював на Канарських островах і в Марокко, на узбережжі Червоного моря в Єгипті та Саудівській Аравії. на островах Індонезії, в Південній Америці, Австралії, на островах Тихого океану. Всесвітню славу заслужив завдяки подорожі до загадкового острова Папуа-Нова Гвінея, що на північ від Австралії. Тут Миклухо-Маклай не тільки першим у світі детально дослідив її та описав побут, звичаї тубільців, а й потоваришував з ними. Також боронив їхні права, рішуче виступаючи проти анексії острова кайзерівською Німеччиною.

«Щось давно ми не писали про фразеологізми,» — подумали ми і вирішили відшукати фразеологізми, до складу яких входять назви членів родини.👩🏼🧔🏻👧🏼🧒🏻👨🏼‍🦳🧓🏻 💙 Лізти поперед батька в пекло — лізти наперед; випереджати інших у чомусь. «Мій син скрізь лізе поперед батька в пекло: хоче у всьому бути першим, хоч нерідко доводиться й сильно ризикувати». 💛 Як за рідного батька (вживається зі словами «правити», «гнути») — дуже дорого. «Хотів поїхати до Одеси автобусом, але ж водії ціни за проїзд гнуть, як за рідного батька». 💙 Наш брат — подібний до нас; однодумець. «Він — наш брат, йому можна довіряти». 💛 Баба надвоє ворожила — невідомо чи здійсниться щось, чи ні. «Тут ще баба надвоє ворожила, чи введуть комендантську годину». 💙 З діда-прадіда — споконвіку, здавна. «З діда-прадіда у цьому лісі багато грибів було». 💛 З молоком матері — засвоювати щось з дитинства. «З молоком матері має приходити любов до рідної мови». 💙До бісової матері — 1) уживається для вираження незадоволення, обурення. «Хай іде до бісової матері наша влада»; 2) дотла, нанівець. «росія хоче знищити Україну до бісової матері». 💛 Лиха мати знає — уживається для вираження незадоволення. «Лиха мати знає, що у нього на думці». 💙 Як мати народила — зовсім голий. «Він повернувся додому з заробітків у чому мати народила». 💛 Як переїжджа сваха — людина, що часто міняє місце свого перебування. «Наша тітка, як переїжджа сваха, живе то у дочки, то у сина». 💙 Блудний син — той, хто повертається з каяттям після довгих років відсутності. «Повернувся наш блудний син додому після п’яти років вигнання». 💛 Страшків син — боягуз. «Наш президент — справжній страшків син: злякався двох жінок-волонтерок». 💙 Мамин синок — розпущений, виніжений хлопчик чи юнак. «Із тим маминим синком нічого й думати про створення сім’ї». Захоплюймося українською мовою🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Які ще фразеологізми з назвами членів родини ви знаєте? Пишіть в коментарях.🙂

Злочин коїться чи здійснюється? А як щодо тиску: він здійснюється чи чиниться? Читайте далі — розповімо.😉 Правильно говорити: 💙 Скоїти злочин (а НЕ «здійснити злочин»). «Президент стверджує, що саме волонтери скоїли злочин». 💛 Привертати до себе увагу (а НЕ «звертати на себе увагу»). «Дівчата-підлітки люблять привертати до себе увагу». 💙 Скласти повноваження (а НЕ «зложити повноваження»). «Міністр оборони склав повноваження». 💛 Винаймати квартиру (а НЕ «знімати квартиру»). «Студенти з інших міст змушені винаймати квартири». 💙 Чинити тиск (а НЕ «здійснювати тиск»). «Нинішня влада чинить тиск на опозицію». 💛 Сукня личить (а НЕ «сукня йде»). «Ця сукня дуже личить тобі». 💙 Гортати журнал (а НЕ «листати журнал»). «Після робочого дня хочеться просто відпочити й погортати журнал». 💛 Весна настає (а НЕ «весна наступає»). «Природа оживає з настанням весни». Говорімо українською правильно🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих, — рідна мова, Вишневих ніжність пелюстків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів, Життя духовного основа... 💙💛 Сьогодні минає 125 років з дня народження МАКСИМА ТАДЕЙОВИЧА РИЛЬСЬКОГО (1895–1964) — видатного українського поета.💙💛

💙💛 Сьогодні день народження Ліни Костенко!💐 Богдан Томенчук ЯК ВАМ ЖИВЕТЬСЯ НИНІ. ПАНІ ЛІНО?.. Горять ікони, як сухі поліна. Вогонь в печі ввихається, як змій. Як Вам живеться нині, пані Ліно, В довколишній самотності німій? Як там берези, айстри, хуртовина, У гобелени зіткані дощі? Як Ваш народ. І в чім його провина, Що біль не вистигає в тій печі? Як тиша та, що проростає віршем, І ті стежки, що у ріку із рос, Ба як той ліс, що тихо каже:"Вір ще…" А ті слова – приборкувачі гроз? Як зашморг той, що в нім і Чураївна? Як ідоли, обтесані в хрести? І як ота забута Україна, Котру без Вас не вміємо спасти?..

💙💛 19 березня, окрім Ліни Костенко, народився також Максим Рильський, український поет, перекладач, публіцист, літературознавець. Пишіть свої улюблені вірші Максима Рильського в коментарях.🙂 Епоху, де б душею відпочить, З нас кожний має право вибирати, Найдемо тут ми вибору багато Народів, царста, богів, людей, століть. Готичний присмерк, еллінську блакить, Легенд біблійних мідь, вісон і злато — Все можемо на полотні віддати Чи на папір слухняний перелить. Але любить чи не любити те, Що вколо нас і в нас самих росте, Що творить нас, що творимо самі ми, — Лише сліпець, що замість крові в нім Тече чорнило струмнем неживим, Тривожиться питаннями такими. 👍

Щороку, 20 березня, відзначається Міжнародний день щастя. Якщо говорити про щастя, то синонімами до цього слова будуть: 💙 Задоволення 💛 Благодать 💙 Талан 💛 Раювання 💙 Гаразди 💛 Щастя-доля 💙 Фортуна 💛 Доля 💙 Успіх 💛 Удача А що для вас щастя?💚

Ґанок 💙💛 21 березня 1862 року народився Микола Пимоненко, український художник-живописець. Микола Пимоненко створив багато картин на сільську та міську тематику, а також брав участь у розписі Володимирського собору в Києві. Переглядаючи сьогодні картини Миколи Пимоненка, саме ця картина чомусь привернула нашу увагу. А потім одразу пригадався дитячий вірш Миколи Вінграновського. Теплий дощик-срібнопад Вимив наш сьогодні сад. Попід садом до калюжі Йде гусак серйозний дуже. Льоп-люп-ляп В гусака з-під лап — При такому ляпі-льопі Лапи не болять!

Ґанок Вчора був Всесвітній день води,💧 і ми подумали, що сьогодні непогано було б написати про фразеологізми з компонентом «вода». І таких фразеологізмів у «Фразеологічному словнику» багато. 💙 Багато води сплило — минуло багато часу; сталися значні ціни. 💛 Варити воду — 1) коли хтось не знає, чого хоче; 2) знущатися з когось, показуючи свої примхи. 💙 Виводити на чисту воду — викривати чиюсь непорядність, звинувачувати когось. 💛 Вилами по воді писано — ще невідомо, як буде, як складатимуться обставини, чи вдасться заплановане. 💙 Виходити сухим з води — 1) уникати покарання; 2) залишатися непокараним або незаплямованим. 💛 Каламутити воду — вносити розлад, неспокій. 💙 Лити воду на млин — допомагати комусь, діяти на чиюсь користь. 💛 Ловити рибу в каламутній воді — всіляко хитрувати для власної вигоди. 💙 Набрати води в рот — мовчати. 💛 Не розлий вода — нерозлучні. 💙 Ні за холодну воду — нічого не робити. 💛 Носити воду решетом — робити дурну роботу; марно витрачати час на щось. 💙 Піти за водою — минути; зникнути. 💛 Сьома вода на киселі — дуже далека рідня. Це ще не всі фразеологізми з компонентом «вода». Завтра буде більше.😉 Вивчаймо українську мову🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌷 Як ми й обіцяли, продовжуємо знайомити вас із репресованою у 30-70-х роках ХХ-го століття лексикою. Отже, які слова зазнавали заміни або вилученню? 💙 Білявка (було вилучено). 💛 Вал (замінювали на «циліндр»). 💙 Віддатися (замінювали на «вийти заміж»). 💛 Горішній (замінювали на «верхній»). 💙 Крамар (замінювали на «торговець»). 💛 Мряковина (замінювали на «туманність»). 💙 Нараз (замінювали на «раптом»). 💛 Обрій (замінювали на «горизонт»). 💙 Осоння (замінювали на «на сонці», «проти сонця», «під сонцем»). 💛 Робітня (замінювали на «майстерня»). Бережімо українську мову🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок 🌷 ☀️Сьогодні продовжимо розповідь про фразеологізми з компонентом «вода» 💙 Товкти воду в ступі — займатися чимось непотрібним, марно гаяти час. 💛 Хоч з лиця води напийся — дуже вродливий. 💙 Чистої води — справжній. 💛 Як води в рот набрати — мовчати. 💙 Як водою змило — хтось раптово зник, або щось пропало. 💛 Як з води (зі словами «рости», «іти») — дуже швидко. 💙 Як дві краплі води — дуже схожі. 💛 Як камінь у воду — безслідно зникнути. 💙 Як риба у воді — вільно, невимушено, добре. 💛 Як у воду дивитися — ніби знати щось наперед, заздалегідь. Дізнаваймося більше та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌷 Цього тижня ми, читаючи новини, натрапили на кілька випадків кальки з російської. Тож вирішили розповісти, як сказати правильно. 💙 Розпалювати атмосферу (а НЕ «накаляти атмосферу»). «Своїми рішеннями президент лише розпалює атмосферу в країні». 💛 Завдавати шкоди (а НЕ «наносити шкоди). «Карантин завдає величезної шкоди економіці, але він допомагає врятувати життя людей». 💙 Запанувала тиша (а НЕ «наступила тиша»). «У кімнаті запанувала тиша». 💛 Пошитися в дурні (а НЕ «опинитися в дурнях»). «Повіривши його словам, я пошився в дурні». 💙 Одружитися З (а НЕ «одружитися на»). «Тато одружився з мамою у липні». 💛 Перекладати текст (а НЕ «переводити текст»). «Вчитель з англійської сказав перекласти будь-яку статтю з цього дитячого журналу» 💙 Погіршується зір (а НЕ «падає зір»). «Через цілодобове користування гаджетами у дітей погіршується зір». Говорімо правильно та любімо Україну!💙💛

Є такі слова, сполучення слів та звороти, які ми чуємо досить часто в повсякденному житті, наприклад, «в двох словах», «в залежності від віку» тощо. Та чи правильно так говорити?🤔 Правильно сказати: 💙 ЗАЛЕЖНО від віку (а НЕ «в залежності від віку»). («Залежно від віку дітей можна обрати два квести у нашому музеї». 💛 ДВОМА словом (а НЕ «в двох словах»). «Двома словами розкажи, що сталося». 💙 СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, що (а НЕ «виглядає, що»). «Складається враження, що нинішня влада прагне максимального зближення з окупантом». 💛 КІНЕЦЬ КІНЦЕМ / ВРЕШТІ-РЕШТ / ЗРЕШТОЮ (а НЕ «в кінці кінців»). «Врешті-решт я дочитала ту книгу». 💙 ОСТАННІМ ЧАСОМ (а НЕ «в останній час»). «Останнім часом люди майже не допомагають волонтерам». 💛 БАЙДУЖЕ / ОДНАКОВО (а НЕ «все рівно»). «Мені байдуже, о котрій годині показ». Будьмо кмітливими та любімо Україну!

27 березня — Всесвітній день театру.🎭 Затихнув гомін. В залі згасло світло, і, враз заполонивши всі чуття, розсунулась завіса… І розквітло життя — мов казка, й казка — мов життя. Відкритими очима і серцями поринули в ту казку глядачі, захоплено, бурхливо до нестями, всім помислом за дією йдучи. А дія розгортається, як злива: палає барвами казкове тло, герої йдуть на подвиги сміливо, стоять за правду і долають зло. І кожне слово, кожен світлий образ в одкритім серці залишає слід… І кожен мріє — дужим та хоробрим зрости й піти в широкий білий світ! Зрости і стати — як оці герої, що в боротьбі долають всі путі!.. І все, що є на сцені тільки грою, самим зазнати в справжньому житті!.. Наталя Забіла

Strichka UA Соломія Крушельницька відома оперна співачка, що народилася на Тернопільщині та закінчила Львівську консерваторію. Володіла неперевершеним сопрано в три октави та вміла співати вісьма мовами. За життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу, виступати з якою на одній сцені прагнули славетні Федір Шаляпін, Енріко Карузо, Тітто Руффо. Щоб слухачі не забували звідки вона родом, під час концертів або після Соломія частенько знайомила їх з українськими піснями. «Найпрекрасніша Батерфляй», «незабутня Аїда», «найчарівніша Чіо-Чіо-Сан», «єдина у світі Джоконда», «вражаюча Валькірія» - усі ці захопливі титули належали саме їй.

Ґанок🌷💐 Шумить верхами буйний ліс – Дуби, берези, буки. Співає сойка, свище дрізд І воркотять голубки. Стрибає білка по верхах, Дітей зозуля кличе. Вітрець шепоче в галузках, В ярку потік мугиче. Цілує сонечко листки У ніжній, теплій ласці, Гриби наділи шапочки Так само, як у казці. Це вірш відомої української поетеси Марійки Підгірянки, яка написала дуже багато чудових творів для дітей. Марійка Підгірянка народилася 29 березня 1881 року. Усе життя вона присвятила дітям, працюючи викладачкою української мови та літератури в школі. Писала вона здебільшого для дітей. І її вірші із задоволення читають діти й сьогодні.💙💛

Радонька, дякую вам за дуже гарну сторінку. З превеликим задоволенням прочитала все з початку до кінця. Українське слово чудове, рідну мову, як нещодавно говорила І.Фаріон, потрібно вивчати усе своє життя та любити всім серцем та душею.

Ґанок💙💛 Що можна наносити, а що завдавати? Відповімо і розповімо більше. Читайте далі.😊 💙 НАНОСИТИ маску на обличчя. 💛 ЗАВДАВАТИ удару (а НЕ «наносити удар»). 💙 Претензії ВИСУВАТИ (а НЕ «виставляти претензії»). 💛 Висновки ВИПЛИВАЮТЬ (а НЕ «висновки витікають»). 💙 ВІДХИЛИТИ пропозицію (а НЕ «відклонити пропозицію»). 💛 НАЛЕЖАТИ до більшості (а НЕ «відноситися до більшості»). 💙 Це СТОСУЄТЬСЯ кожного (а НЕ «це відноситься до кожного»). Говорімо українською правильно🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Борислав Береза. Это уже не смешно. В стране преддефолтное состояние, а Зеленский не может уговорить свой моносброд, который он привел в Верховную Раду, проголосовать за законы, которые требует МВФ. В повестке для голосования нет ни закона о банках, ни закона о земле. Так же нет тех правок, о которых в пятницу говорил Зеленский. А самое печальное, что нардепы не знают за что будут голосовать. Проекты законов никто в глаза не видел. Зато есть уже кадровые замены в Кабмине. Менее чем за месяц. И это не нормально. И конечно же все заметили, что нет реакции от Зеленского на коррупционный скандал с братьями Ермаками. Это говорит о том, что либо Зеленскому безразлична эта проблема и он благословил Ермаков на их делишки, либо Ермак пообещал собрать голоса и поэтому президент молчит до голосования. В любом случае молчание Зеленского начало играть против него. Рейтинг Слуг и президента начинают стремительно нестись вниз. И чем дольше молчит Зеленский тем слабее и не привлекательнее он выглядит для избирателя. Да, не так себе представлял свое правление Владимир Александрович. В сериале все было проще и веселее. В общем жизнь оказалась не похожа на выдумку сценаристов Квартала-95.

Дякую Вам за привнесення на сайт більше україноєства! Завжди, заходячи сюди, шукаю Ваші пости і перечитую кілька разів.

Strichka. UA💙💛 "Нероздільна, вільна, самостійна... " Саме таку Україну хотів бачити Микола Іванович Міхновський – ідеолог українського самостійництва, публіцист, адвокат. Сьогодні річниця з дня народження видатного діяча. Коли у 1900 році українці і думати не могли про відновлення державності, Микола Іванович у Львові видає брошуру під назвою "Самостійна Україна", де він чітко з позиції міжнародного права довів, що Україна має право на власну державу. У 1905 році він підготував "Проєкт Конституції" для майбутньої української держави. Варто зазначити, що саме Міхновський заснував Перший український полк імені Богдана Хмельницького. Попри конфлікти і непорозуміння з Українською Центральною Радою, Микола Іванович залишався вірний Україні до останнього подиху... Вічна слава Герою України!🇺🇦

Ґанок💐☀ А чи багато є синонімів до прислівника «багато»?😉 Давайте пригадувати й міркувати. 💙 видимо-невидимо 💛 кури не клюють 💙 свині не їдять 💛 хоч греблю гати 💙 достобіса 💛 сила-силенна 💙 багацько 💛 хмара 💙 значно 💛 незліченно 💙 незчисленно 💛 купа 💙 маса 💛 безліч 💙 море Доповнюйте синонімічний ряд у коментарях.🙂 Захоплюймося багатством української мови🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

💙💛1 квітня 1809 року народився Микола Васильович Гоголь. Постать Гоголя — цікава та багатогранна. Ми вирішили розповісти читачам про деякі відомі та маловідомі факти, що стосуються нашого видатного земляка, автора “Вечорів на хуторі поблизу Диканьки”, “Вія”, “Тараса Бульби”, “Мертвих душ”, “Ревізора”…  1.Микола Гоголь (уроджений Яновський) вийшов із багатодітної сім’ї — був третьою дитиною із дванадцяти. Всього було шість хлопчиків і шість дівчаток. Перші два хлопчика народилися мертвими. Четвертим сином був рано померлий Іван (1810-1819). Потім народилася дочка Марія (1811-1844). Всі середні діти також померли в дитинстві. Останніми народилися Анна (1821-1893), Єлизавета (в заміжжі Бикова) (1823-1864) та Ольга (1825-1907). Мати Гоголя вважалася першою красунею Полтавщини, була видана заміж у 14 років за батька письменника, на той час удвічі від неї старшого. Дитячі роки Гоголя пройшли в батьківському маєтку, в селі Василівці (раніше — Яновщина, нині — Гоголеве Шишацького району. 2. Гоголь ніколи не був одружений. Власну сім’ю Гоголь так і не завів, і взагалі невідомо, чи були у нього які-небудь зв’язки з жінками. Щоправда, навесні 1850 року Гоголь робив через посередників пропозицію (перше і востаннє в житті) Анні Вієльгорській, але отримав відмову. Поведінка Гоголя та його відособленість породили розхожий міф про гомосексуальні нахили письменника. Подібне припущення висунув американський славіст, історик російської літератури професор Семен Карлінський, який заявив у своїй роботі “Сексуальний лабіринт Миколи Гоголя” про “пригноблену гомосексуальність” письменника, яка передбачає “придушення емоційного потягу до представників своєї статі” і “відразу до фізичного або емоційного контакту з жінками”. 3. Коли майбутній великий письменник навчався в школі, його твори, за оцінками вчителів, були досить посередніми, він був слабкий у мовах, а добре встигав тільки в російській словесності та в малюванні. 4.Гоголя була пристрасть до рукоділля. Він любив в’язати на спицях шарфи, кроїти сестрам сукні, ткати пояса, шити для себе шийні хустки. 5. У своїх кишенях Гоголь завжди носив солодощі, які постійно жував, бо був “страшенним солодкоїжкою”. Особливо він любив гризти під час роботи або розмови шматочки цукру. Живучи в готелі, він ніколи не дозволяв прислузі забирати поданий до чаю цукор, збирав його та навіть ховав. Сучасники письменника згадували, що руки Гоголя часто були липкими через те, що він постійно їв солодке. Гоголь соромився свого носа, і, мабуть, навіть художників просив згладжувати на картинах цей недолік зовнішності. Тому на всіх портретах письменника ніс виглядає по-різному. Можливо, одна з петербурзьких повістей Гоголя не випадково названа “Ніс”. Взагалі, Гоголь був дуже сором’язливим: якщо в компанії з’являвся незнайомець письменник хутко зникав із кімнати. 7. Гоголь бував за кордоном — у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії, та одного разу навіть здійснив паломницьку подорож до Єрусалиму. 8. Джерелом сюжету п’єси “Ревізор” був реальний випадок, який стався в одному з міст Новгородської губернії, про який Гоголю розповів Олександр Пушкін. Пушкін також запропонував Гоголю сюжет “Мертвих душ”. 9. Письменник у своєму заповіті за сім років до смерті попереджав, щоб тіло його поховали тільки у випадку явних ознак розкладання тіла. Це потім стало причиною численних містичних припущень, нібито в дійсності письменника поховали в стані летаргічного сну. Але згідно з документами НКВС, які збереглися, це не так. При перепохованні Гоголя, в 1931 році, в його труні був виявлений скелет із повернутим набік черепом. За спогадами сучасників Гоголя, до власної смерті письменник ставився спокійно, ніби був готовий до неї. Серед причин, які призвели до його передчасної кончини у віці майже 43 років, крім інших причин, називають добровільне позбавлення себе їжі. 10. Опис майна Гоголя після смерті показав, що залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Його речі були обносками і говорили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя. У той же час на руках у С. П. Шевирьова залишалися дві з гаком тисячі рублів, переданих Гоголем на благодійні цілі нужденним студентам Московського університету. Ці гроші Гоголь не вважав своїми, і Шевирьов не став їх повертати спадкоємцям письменника. 11. Гоголь неодноразово спалював рукопис “Мертвих душ”, останній том так і не був надрукований.  Чому він це робив? Деякі критики переконані, що Микола Васильович був дуже вимогливим до себе. Але це неправда – він видавав навіть свої незавершені твори, як от у збірнику “Арабески”. На думку сучасного українського науковця та філософа Петра Кралюка, Гоголь намагався прибрати з твору моменти, що видавали його агентурну діяльність. Гоголь був агентом царської охранки і певний час працював на Третє відділення імператорської канцелярії. 12. В житті Гоголя є “біла пляма” — восени 1829 року він зникає разом із “петербурзькими адресами”. Так куди на три місяці подівся Гоголь? Дослідник Кралюк припускає, що Микола Васильович провів цей час на Волині (потім він чудово опише у “Тарасі Бульбі” місцеві замки та природу), де й відбулося його фатальне знайомство з Фадєєм Булгаріним – відомим російським письменником, журналістом і агентом Третього відділення імператорської канцелярії Ніколая І. Вже після смерті Гоголя Булгарін дав свідчення, що саме він завербував Миколу Васильовича у царську охранку. Одне з таких свідчень було опубліковане у газеті “Северная Пчела”, яку редагував і видавав Булгарін, інше було знайдене у його особистому листуванні. 13. Коли п’єсу “Ревізор” уперше прочитали у цензурному комітеті – розгорівся шалений скандал. Гоголю закидали, що він компрометує Російську імперію та чиновництво. Були навіть заклики заарештувати письменника. Але цар Ніколай І чомусь особисто приходить на прем’єру постановки “Ревізор” і показово аплодує з ложі. Після цього аплодують й усі інші чиновники. “Ревізор” обертається театральним успіхом для Гоголя. За дивним збігом обставин після цього Гоголь їде за кордон (більшість російських письменників, включно з Пушкіним, на той час – невиїзні). А він – людина скромних прибутків, весь час нарікав на гірку долю і просив грошей, жив та харчувався по друзях…Цар-батюшка великодушно виділив Гоголю 5 тисяч рублів (для порівняння – гімназійний вчитель на рік отримував тоді 300 рублів і вважався заможною людиною). “Коли мені російські критики розповідають як високо Ніколай І цінував письменницький талант Гоголя, я їм пригадую історію про Кондратія Рилєєва – дуже талановитого поета, якого Ніколай І стратив на шибениці”, – пише Петро Кралюк. 14. Однією з численних примх письменника була пристрасть до катання хлібних кульок. Поет і перекладач Микола Берг згадував: “Гоголь або ходив по кімнаті, з кутка в куток, або сидів і щось писав, катаючи кульки з білого хліба, про які говорив друзям, що вони допомагають вирішенню найскладніших і найважчих завдань. Коли він нудьгував за обідом, то знову ж катав кульки і непомітно підкидав їх у квас або суп тим, хто поруч сидять … Один друг зібрав цих кульок цілі купи і зберігає благоговійно”. 15. Цікаво, що в 1852 році за невелику статтю в пам’ять про Гоголя Іван Тургенєв був підданий арешту та відправлений у заслання в село на місяць. Мотивом було бажання російського уряду покарати автора “Записок мисливця”, а покарали автора через порушення цензурного статуту (друк в Москві статті, забороненої цензурою в Петербурзі) — і це було лише приводом призупинити діяльність соціально-небезпечного з точки зору царської цензури літератора. 16. Складне переплетення двох культур в одній людині завжди робило фігуру Гоголя центром міжнаціональних суперечок, але самому Гоголю не потрібно було з’ясовувати, українець він чи росіянин — у суперечки про це його втягнули друзі. Сам же письменник не міг дати однозначної відповіді на це питання, схиляючись до синтезу двох культур. У 1844 році він так відповідав на запит близької подруги Олександри Смирнової: “Скажу вам одне слово щодо того, яка у мене душа, хохляцька чи російська, тому що це, як я бачу з листа вашого, служило у свій час предметом ваших міркувань і суперечок з іншими. На це вам скажу, що сам не знаю, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Знаю тільки те, що ніяк би не дав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом,  і як навмисне кожна з них окремо укладає в собі те, чого немає в іншій, – явний знак, що вони повинні поповнити одна іншу. Для цього самі історії їх минулого побуту дані їм несхожі одна на іншу, щоб порізно виховали різні сили їх характеру, щоб потім, злившись воєдино, скласти собою щось найдосконаліше в людстві”. Не відомо жодного твору письменника, написаного ним українською мовою. Джерело: poltava365.com 💙💛1 квітня 1809 року народився Микола Васильович Гоголь. Постать Гоголя — цікава та багатогранна. Ми вирішили розповісти читачам про деякі відомі та маловідомі факти, що стосуються нашого видатного земляка, автора “Вечорів на хуторі поблизу Диканьки”, “Вія”, “Тараса Бульби”, “Мертвих душ”, “Ревізора”…  1.Микола Гоголь (уроджений Яновський) вийшов із багатодітної сім’ї — був третьою дитиною із дванадцяти. Всього було шість хлопчиків і шість дівчаток. Перші два хлопчика народилися мертвими. Четвертим сином був рано померлий Іван (1810-1819). Потім народилася дочка Марія (1811-1844). Всі середні діти також померли в дитинстві. Останніми народилися Анна (1821-1893), Єлизавета (в заміжжі Бикова) (1823-1864) та Ольга (1825-1907). Мати Гоголя вважалася першою красунею Полтавщини, була видана заміж у 14 років за батька письменника, на той час удвічі від неї старшого. Дитячі роки Гоголя пройшли в батьківському маєтку, в селі Василівці (раніше — Яновщина, нині — Гоголеве Шишацького району. 2. Гоголь ніколи не був одружений. Власну сім’ю Гоголь так і не завів, і взагалі невідомо, чи були у нього які-небудь зв’язки з жінками. Щоправда, навесні 1850 року Гоголь робив через посередників пропозицію (перше і востаннє в житті) Анні Вієльгорській, але отримав відмову. Поведінка Гоголя та його відособленість породили розхожий міф про гомосексуальні нахили письменника. Подібне припущення висунув американський славіст, історик російської літератури професор Семен Карлінський, який заявив у своїй роботі “Сексуальний лабіринт Миколи Гоголя” про “пригноблену гомосексуальність” письменника, яка передбачає “придушення емоційного потягу до представників своєї статі” і “відразу до фізичного або емоційного контакту з жінками”. 3. Коли майбутній великий письменник навчався в школі, його твори, за оцінками вчителів, були досить посередніми, він був слабкий у мовах, а добре встигав тільки в російській словесності та в малюванні. 4.Гоголя була пристрасть до рукоділля. Він любив в’язати на спицях шарфи, кроїти сестрам сукні, ткати пояса, шити для себе шийні хустки. 5. У своїх кишенях Гоголь завжди носив солодощі, які постійно жував, бо був “страшенним солодкоїжкою”. Особливо він любив гризти під час роботи або розмови шматочки цукру. Живучи в готелі, він ніколи не дозволяв прислузі забирати поданий до чаю цукор, збирав його та навіть ховав. Сучасники письменника згадували, що руки Гоголя часто були липкими через те, що він постійно їв солодке. Гоголь соромився свого носа, і, мабуть, навіть художників просив згладжувати на картинах цей недолік зовнішності. Тому на всіх портретах письменника ніс виглядає по-різному. Можливо, одна з петербурзьких повістей Гоголя не випадково названа “Ніс”. Взагалі, Гоголь був дуже сором’язливим: якщо в компанії з’являвся незнайомець письменник хутко зникав із кімнати. 7. Гоголь бував за кордоном — у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії, та одного разу навіть здійснив паломницьку подорож до Єрусалиму. 8. Джерелом сюжету п’єси “Ревізор” був реальний випадок, який стався в одному з міст Новгородської губернії, про який Гоголю розповів Олександр Пушкін. Пушкін також запропонував Гоголю сюжет “Мертвих душ”. 9. Письменник у своєму заповіті за сім років до смерті попереджав, щоб тіло його поховали тільки у випадку явних ознак розкладання тіла. Це потім стало причиною численних містичних припущень, нібито в дійсності письменника поховали в стані летаргічного сну. Але згідно з документами НКВС, які збереглися, це не так. При перепохованні Гоголя, в 1931 році, в його труні був виявлений скелет із повернутим набік черепом. За спогадами сучасників Гоголя, до власної смерті письменник ставився спокійно, ніби був готовий до неї. Серед причин, які призвели до його передчасної кончини у віці майже 43 років, крім інших причин, називають добровільне позбавлення себе їжі. 10. Опис майна Гоголя після смерті показав, що залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Його речі були обносками і говорили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя. У той же час на руках у С. П. Шевирьова залишалися дві з гаком тисячі рублів, переданих Гоголем на благодійні цілі нужденним студентам Московського університету. Ці гроші Гоголь не вважав своїми, і Шевирьов не став їх повертати спадкоємцям письменника. 11. Гоголь неодноразово спалював рукопис “Мертвих душ”, останній том так і не був надрукований.  Чому він це робив? Деякі критики переконані, що Микола Васильович був дуже вимогливим до себе. Але це неправда – він видавав навіть свої незавершені твори, як от у збірнику “Арабески”. На думку сучасного українського науковця та філософа Петра Кралюка, Гоголь намагався прибрати з твору моменти, що видавали його агентурну діяльність. Гоголь був агентом царської охранки і певний час працював на Третє відділення імператорської канцелярії. 12. В житті Гоголя є “біла пляма” — восени 1829 року він зникає разом із “петербурзькими адресами”. Так куди на три місяці подівся Гоголь? Дослідник Кралюк припускає, що Микола Васильович провів цей час на Волині (потім він чудово опише у “Тарасі Бульбі” місцеві замки та природу), де й відбулося його фатальне знайомство з Фадєєм Булгаріним – відомим російським письменником, журналістом і агентом Третього відділення імператорської канцелярії Ніколая І. Вже після смерті Гоголя Булгарін дав свідчення, що саме він завербував Миколу Васильовича у царську охранку. Одне з таких свідчень було опубліковане у газеті “Северная Пчела”, яку редагував і видавав Булгарін, інше було знайдене у його особистому листуванні. 13. Коли п’єсу “Ревізор” уперше прочитали у цензурному комітеті – розгорівся шалений скандал. Гоголю закидали, що він компрометує Російську імперію та чиновництво. Були навіть заклики заарештувати письменника. Але цар Ніколай І чомусь особисто приходить на прем’єру постановки “Ревізор” і показово аплодує з ложі. Після цього аплодують й усі інші чиновники. “Ревізор” обертається театральним успіхом для Гоголя. За дивним збігом обставин після цього Гоголь їде за кордон (більшість російських письменників, включно з Пушкіним, на той час – невиїзні). А він – людина скромних прибутків, весь час нарікав на гірку долю і просив грошей, жив та харчувався по друзях…Цар-батюшка великодушно виділив Гоголю 5 тисяч рублів (для порівняння – гімназійний вчитель на рік отримував тоді 300 рублів і вважався заможною людиною). “Коли мені російські критики розповідають як високо Ніколай І цінував письменницький талант Гоголя, я їм пригадую історію про Кондратія Рилєєва – дуже талановитого поета, якого Ніколай І стратив на шибениці”, – пише Петро Кралюк. 14. Однією з численних примх письменника була пристрасть до катання хлібних кульок. Поет і перекладач Микола Берг згадував: “Гоголь або ходив по кімнаті, з кутка в куток, або сидів і щось писав, катаючи кульки з білого хліба, про які говорив друзям, що вони допомагають вирішенню найскладніших і найважчих завдань. Коли він нудьгував за обідом, то знову ж катав кульки і непомітно підкидав їх у квас або суп тим, хто поруч сидять … Один друг зібрав цих кульок цілі купи і зберігає благоговійно”. 15. Цікаво, що в 1852 році за невелику статтю в пам’ять про Гоголя Іван Тургенєв був підданий арешту та відправлений у заслання в село на місяць. Мотивом було бажання російського уряду покарати автора “Записок мисливця”, а покарали автора через порушення цензурного статуту (друк в Москві статті, забороненої цензурою в Петербурзі) — і це було лише приводом призупинити діяльність соціально-небезпечного з точки зору царської цензури літератора. 16. Складне переплетення двох культур в одній людині завжди робило фігуру Гоголя центром міжнаціональних суперечок, але самому Гоголю не потрібно було з’ясовувати, українець він чи росіянин — у суперечки про це його втягнули друзі. Сам же письменник не міг дати однозначної відповіді на це питання, схиляючись до синтезу двох культур. У 1844 році він так відповідав на запит близької подруги Олександри Смирнової: “Скажу вам одне слово щодо того, яка у мене душа, хохляцька чи російська, тому що це, як я бачу з листа вашого, служило у свій час предметом ваших міркувань і суперечок з іншими. На це вам скажу, що сам не знаю, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Знаю тільки те, що ніяк би не дав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом,  і як навмисне кожна з них окремо укладає в собі те, чого немає в іншій, – явний знак, що вони повинні поповнити одна іншу. Для цього самі історії їх минулого побуту дані їм несхожі одна на іншу, щоб порізно виховали різні сили їх характеру, щоб потім, злившись воєдино, скласти собою щось найдосконаліше в людстві”. Не відомо жодного твору письменника, написаного ним українською мовою. Джерело: poltava365.com

☀🌷А ви знали, що пара синиць за добу може очистити від шкідників майже 40 яблунь?! Що дятли віддають перевагу короїдам, а іволга – волохатій гусені. А ще є горобці, граки, ворони, галки, мухоловки, ластівки… Вони теж допомагають боротися зі шкідливими комахами. Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день птахів. Саме цього дня, у 1906 році, підписали Міжнародну конвенцію з охорони птахів. Водночас, День птахів – не тільки річниця Конвенції, а й час прильоту пернатих із зимівлі. До Червоної книги України внесено 87 видів птахів, 27 із них – як зникаючі. Так, у нас зовсім перестали гніздитися орел степовий і лунь степовий. Останній випадок гніздування орла в заповіднику Асканія-Нова був зафіксований у 1980-тих роках. У нас майже не побачити шуліку рудого, який ще кілька десятиліть тому гніздився біля Києва… Зрідка орнітологи слідкують за орланом білохвостим. Птах, який здавна був невід’ємним елементом природи багатьох українських річок, став рідкісним і занесений до Червоної книги Аналогічна ситуація і з одним із найбільших у Європі хижих птахів – орланом білохвостим. Раніше цей красень літав над українськими річками, але через отруєння хімікатами його чисельність катастрофічно скоротилася. Серед зникаючих – баклан чубатий, журавель степовий, баранець великий, сипуха, тетерук… #Opendata #Суспільнеоко #птахи #Україна #охорона

☀💐1 квітня 1809 року народився неперевершений Микола Гоголь, українець, який прославився майже на весь світ. Микола Гоголь писав про Україну, але, на жаль, публікував свої твори лише російською. У Микола Гоголя є сатирична повість «Ніс», і ми подумали, чому б сьогодні не пригадати українські фразеологізми з компонентом «ніс». Здається, доречно.😉 💙 Вдаряти в ніс — так кажуть про сильний неприємний запах. 💛 Вернути (відвертати) ніс від когось (чогось) —уникати зустрічей, відвертатися від когось або чогось. 💙 Вішати (повісити) носа — журитися, засмучуватися. 💛 Водити за ніс — обдурювати, не виконуючи обіцяного або приховуючи щось. 💙 Втерти носа — 1) показати свою перевагу над кимось; 2) провчити когось. 💛 Дерти носа — пихато поводитися, зазнаватися. 💙 Заорати носом — впасти. 💛 Зарубати на носі — добре й надовго запам’ятати. 💙 Клювати носом — дрімати, засинати сидячи. 💛 Крутити носом — вередувати, показувати своє невдоволення. 💙 Ловити носом окунів — дрімати. 💛 На носі — так кажуть про подію, яка станеться скоро, незабаром. 💙 Не показувати носа — не з’являться, не приходити кудись чи до когось. 💛 Залишатися з носом — зазнавати невдачі. 💙 Ніс під себе — засоромитися, злякатися. 💛 Носа й коцюбою (кочергою) не дістати — пишатися, зазнаватися. 💙 Пхати носа — втручатися в що-небудь. 💛 Тримати ніс за вітром — діяти або змінювати свою поведінку відповідно до змін обставин. Тож не вішаймо носа, адже на носі — Великдень! Та тримаймо ніс за вітром.

💙💛Ґанок 2 квітня — Міжнародний день дитячої книги.📚 Напевно, казка — це перший літературний твір, з якого починається знайомство дитини з книгами й літературою загалом. Справжнім скарбом є народні казки. Однак не менш цікаві й авторські. Наприклад, є чудова віршована казка Галини Малик «Королівство Ану», яка вже багато років захоплює маленьких читачів. Ось так починається казка: Було королівство Будь Ласка. Сусіда-король з королівства Ану Почав з ним таємну, підступну війну. На вулицях міста-столиці З’явились насуплені лиця. Один у крамниці сказав продавцю: — Ану, дайте швидше машинку оцю! За серце схопився і зблід продавець... Ледь-ледь не настав продавцеві кінець! В трамваї хтось гаркнув бабусі на вухо: — Ану, відступися убік, розвалюхо! Не встигла убік відступити небога — Забрала стареньку «швидка допомога». Буфетнику Про́шу в дитячім кафе Хтось замість подяки та вигукнув: — Пфе! Буфетник облишив буфет і торти — Його до сьогодні не можуть знайти! А далі, як мовиться в казці, Забили тривогу будьласці. Вони невідомих осіб Ловили шістнадцять діб! А потім не місяць, не два Учили казати слова: «пробачте», «спасибі», «будь ласка»... На цьому й скінчилася б казка. Та вчора я стріла особу одну. Вона продавцеві сказала: — Ану... Одразу мені пригадалася казка Про два королівства: Ану і Будь Ласка. І подумала я: А можливо, цей раз Війною пішло королівство на нас?! Читаймо дітям книги українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 А яка ваша улюблена дитяча книга? Діліться в коментарях.😉

👏🌼У Великобританії – "Гаррі Поттер і філософський камінь", у Франції – "Маленький принц", у Бельгії – "Пригоди Тінтіна", у Швеції – "Пеппі Довга Панчоха", в Італії – казка "Піноккіо", а в Україні? 💛💙📖 В Україні безліч дитячих книжок із неймовірними сюжетами! Ба більше, є такі книжки, які вважають найкращими у світі! Сьогодні, 2 квітня, у Міжнародний день дитячої книги, ми хочемо порекомендувати вам українські історії та казки, що увійшли до престижних світових видань. До слова, знаєте чому День книги відзначають саме 2 квітня? Все просто – це день народження датського письменника-казкаря Ганса Християна Андерсена. Торік, до престижного щорічного каталогу книжкових рекомендацій в галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури The White Ravens 2019 увійшли одразу дві українські книжки. Ось вони – "Сова, яка хотіла стати жайворонком" Галини Вдовчиенко та "Туконі – мешканець лісу" Оксани Була. Раніше до каталогу потрапили казка Івана Франка "Фарбований Лис", дитяча книжка Софії Андрухович і Мар’яни Прохасько "Сузір‘я Курки", "Рукавичка", "Хто зробить сніг" Тараса та Мар’яни Прохаськів, "Лісова пісня" Лесі України. І так, ми не забули ще про одну популярну книжку, яку переклали двадцятьма мовами світу! Це – "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка! Її вважають не тільки кращою дитячою книгою України, а й у світі.😜👏🌷 Читайте на здоров’я!🇺🇦 #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #книга #діти

☀🌷Шумить, вирує внизу потік. Скільки пам’ятає себе Нателла, все вона чує цей шум. Ласкавий, милозвучний, мов колискова пісня, він її заколисує вечорами, і він же першим будить Нателлу вранці, м’яко вплітаючись у розкіш дитячих снів, у ту солодку ранкову напівдрімоту, коли не одразу його і впізнаєш: чи то потік, чи, може, дощ шумить за вікном... Чим ближче потік, тим гучніше, майже з видзвоном, вишумовує він з-поміж каміння дівчинці назустріч, немов збадьорений її приходом, немов радий погомоніти з нею. — Здрастуй, потічку! І потік усміхається їй мигтінням в’юнкої течії та білосніжною кучугурою шумовиння, що росте й росте у вирі під водоспадом. Вилискують брили, оброслі зеленим бархатом водяних мохів, розпускається лілейно-білим шумовинням потік, виграючи на сонці... Знає він, що зранку любить Нателла побавитися з ним. Ось вона, присівши на камені, опустить руку в джерельно-чисту, холодну течію, поніжить трохи її, потім умиється, пригорщами хлюпаючи гірську лоскотливу воду собі в обличчя, а тоді вже сяде погрітись на камені, старанно заплітаючи свої вогкенькі блискучі кіски.💐 💙💛🌼Це уривок з новели Олеся Гончара «Дорога за хмари». Олесь Гончар народився 3 квітня 1918 року. Найвідоміші його твори — «Собор», «Прапороносці», «Тронка». Також писав повісті та новели.🌼

Ґанок☀🌷 4 квітня 1953 року народилася Квітка Цісик, американська співачка українського походження. Квітка Цісик була більшою українкою, живучи в Америці, ніж деякі «українці», живучи в Україні. В Америці голосом Квітки усі захоплювалися, а в Україні її пісні стали популярними лише після смерті співачки. Яка ваша улюблена пісня у виконанні Квітки Цісик? Пишіть в коментарях. Наша — «Де ти тепер» (слова Дмитра Луценка, музика Ігоря Шамо). Місто спить, згасли вогні, Разом гуляли з тобою всю ніч ми. Згадка прощання, перші признання. Де тепер вони? Ми гадали, зустрічі ждали, Та пройшли ті дні. Ти сказав: «І в час біди Дружби такої ніхто не зітре з землі». Довга розлука, віддалі мука, Ти в душі завжди. Даль побореш, все покинеш, Прийдеш знов сюди. Відгукнись! Де ти в цей час? Знаю, ти згадував в горі мене не раз. Весняні ночі стали коротші, Тільки не для нас. Все промине, в даль полине, Наш любимий вальс.

Ґанок☀🌼 Залишити в спокої чи дати спокій? Розповімо.😉 Отже, правильно сказати: 💙 Дати комусь спокій (а не «залишити в спокої»). 💛 Взути чоботи (а не «одягти чоботи»). 💙 Мухи не скривдить / не зачепить (а не «мухи не обідить»). 💛 Образитися (а не «обідитися»). 💙 Платити за проїзд (а не «оплачувати проїзд»). 💛 Виправдати надії (а не «оправдати надії»). 💙 Лінії перетинаються (а не «лінії пересікаються»). Вдосконалюймо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

☀❤ Сьогодні велике свято - Благовіщення Пресвятої Богородиці. Нехай Матір Божа оберігає усіх ваших рідних. 💙💛 Бог змиряється перед Своїм творінням. Бог посилає Свого ангела, щоби спитати дозволу воплотитися в зовсім ще юної дівчини. Без її згоди воля Бога не може здійснитися. Без її волі неможливе втілення. Він питає дозволу в людини, щоби прийти в цей світ, прийняти тіло, та померти за нас. Більшого смирення неможливо й уявити. Марія Богородиця смиренно схиляє голову і каже: "Ось Я раба Господня, нехай буде Мені по слову Твоєму", лише через те, що Бог вже змирився перед Нею. Не треба казати дурниць на кшталт: "Бог у кожного в душі". Бог лише там, куди Йому дозволяють увійти, куди Його запрошують, бо Він Бог смирення та перемоги. А що ти зробив, юзернейм, щоби Бог був у тебе в душі? З Благовіщенням вас, парафіяни! Олександр Дедюхін (панотець УПЦ)

7 квітня християни святкують Благовіщення.💛 Благовіщення — блага звістка. Ми тут подумали, а які синоніми можна дібрати до слів /благо/ і /вістка/?🤔 💙 Благо — добро, щастя, гаразди, достатки, дари. 💛 Звістка — повідомлення, вість, сповіщення, новина, чутка, знак, прикмета. Друзі, бажаємо вам лише благих звісток!💙💛

☀🌷 Марія Заньковецька – персона настільки знакова для українського театру, що переоцінити роль цієї актриси в його становленні не те що важко – практично неможливо. Можна тільки недооцінювати… Вона – сіверянка. Народилася 1854 року на Чернігівщині, у селі Заньки – од назви села й походить псевдонім Заньковецька. Маріїні батьки, збіднілі поміщики Адасовські, хоч як було сутужно з грошима, усе ж віддали доньку до приватного пансіону. Навчатися вона любила. Найбільше захоплювали танці та пантоміма. У колі подружок-одноліток вона потроху вчилася перевтілюватися, приміряти на себе спершу дрібні життєві ситуації, а далі – значніші. Якось удома під час літніх вакацій, чекаючи візиту кавалера, вона вдяглася покійницею, узяла до рук воскову свічку, лягла на лаву й склала руки на грудях. Її гра була настільки переконливою, що юного гостя довелося відливати водою. Загалом – Маня була дуже чутлива. “Якийсь божий знак, не інакше”, – скрушно зітхали батьки, коли вона повернулася з гостин у циганському таборі в одній панчосі – усе інше роздала вбогим циганчатам. “Якесь прокляття”, – хитала головами родина, дивлячись, як Маня співпереживає гірким сльозам знедоленої наймички. А Маня тим часом присягалася собі: “Цим сльозам має повірити вся Україна…” Шлях у мистецтво слався нерівно, нервово, уривчасто. Уже в шістнадцятирічному віці вимогливо зажадала – оддайте мене в консерваторію! Не склалося. Батьки, скромні поміщики, бачили в професіях співачки й актриси щось легковажне, щось непристойне, мало не сороміцьке. Яка там сцена для порядної дівчини – краще вже вчителька, або лікарша, або – і це буде найліпше – добра дружина якомусь розважливому та заможному панові. Закусила губу, мріяти про консерваторію облишила. Але щоб таки показати батькам, чого варта її мрія, вступила в Ніжинську аматорську трупу. Уже перші ролі грала проникливо, трепетно, забуваючи себе, гублячись у них. Заодно відповідала на залицяння молодого офіцера Хлистова. Одружилися швидко – чи то кохала, чи то з батьківських обіймів хотіла якнайшвидше вирватись. Її акторська майстерність була понад і над будь-якими сумнівами й оцінками. Сила того таланту залишала далеко позаду й бідність репертуару, і позірну одноплановість деяких ролей, і загальну вузькість дозволеного діапазону. Її Ганнусь, Оксанок та Марин імперські критики возводили в ранг трагічних Есхілівських та Софоклівських героїнь, нервово перепитуючи себе: “Эта Заньковецкая – украинская актриса или актриса вообще?”  Імперія не полишала надії зробити Марію Заньковецьку актрисою “вообще”, буквально осипаючи її щедрими пропозиціями поміняти українську сцену на російську – мовляв, і ролі масштабніші матимете, і публіку освіченішу, і гонорари більші. Заньковецьку було годі вблагати: “Моя Україна надто бідна, щоб її покинути…” Вона не потребувала іншого визнання, вона не хотіла іншої публіки. Щиро любила свою. Незгоди з батьками, нещасливе подружнє життя з Садовським, яке врешті-решт закінчилося розлученням, часта зміна труп не підточили її таланту, адже він виріс із самісінької серцевини народу. “Своє рідне владно кликало до української сцени, до її скорбот і молитов”, – зізнавалася Заньковецька. Для неї писали Олена Пчілка, Борис Грінченко, Панас Мирний. Нею захоплювались Симон Петлюра, Лев Толстой, Антон Чехов, Петро Чайковський. Її творче життя цілком можна назвати і довгим, і щасливим, на відміну від особистого. останні роки відмовлялася від ролей. Була переконана, що вчасно піти – це велике і многоцінне вміння. Для бенефісу вибрала кілька уривків зі свого улюбленого репертуару, – згадувала пізніше художниця-емігрантка Катерина Антонович. У залі була справжня істерика, глядачі плакали. Схиливши голову набік, Марія Заньковецька стояла під рампою й протягом шести годин слухала привітання й овації. Того ж вечора вона першою в історії України отримала звання Народної артистки. Перша народна, – здавалося б, це так знаково, так багато. Тільки не у випадку Марії Заньковецької – для її подвижництва й безмірного таланту всі нагороди будуть замалі.💙💛 Джерело: ukrainianpeople.us

Ґанок🌷☀ Суржик — негативне, але, на жаль, дуже поширене явище серед мовців. Наведемо кілька прикладів суржику, які нам трапилися протягом останнього тижня. Тож правильно сказати: 💙 ВІДШАРУВАННЯ СІТКІВКИ ока (а НЕ «відслоєння сітчатки ока»). 💛 ВОРОЖКА НАВОРОЖИЛА (а НЕ «гадалка нагадала»). 💙 ДИВИНА ТА Й ГОДІ (а НЕ «диву даєшся»). 💛 МЕШКАНЦІ будинку (а НЕ «жильці будинку»). 💙 НА ЗАМОВЛЕННЯ (а НЕ «по заказу»). 💛 КОМОРА (а НЕ «кладовка»). 💙 Ходити на МИЛИЦЯХ (а НЕ «ходити на костилях»). 💛 Смачна ЛОКШИНА (а НЕ «смачна лапша»). Уникаймо суржику та любімо Україну!💙💛

Ґанок☀🌷 Вітаємо, друзі!🔆 Натрапили сьогодні на вірш Василя Стуса і не втрималися, щоб не поділитися з вами. Насолоджуймося весною💚 та любімо Україну!💙💛 Весна! весна! — від поночі до рання. Весна — в вікно, на дах, на капелюх, весна в колючі воронові гнізда, весна на кригу і від берегів — на течію, на вир, на чорториї весна правує серцем, як веслом, весна збігає і збігають роки, вже й вечори попереду біжать.

💙💛 8 квітня 1918 року у Костянтинограді, визволеному напередодні від червоних військ українськими військами, на головній площі міста відбувся військовий парад визволителів. Це були Запорозький кінний полк ім. Костя Гордієнка (командир - Всеволод Петрів) та Гайдамацький піший полк (командир - Володимир Сікевич). Гайдамаки щойно прибули з Києва й приєдналися до визвольного походу українських військ на схід України. Гайдамацький полк був сформований в Києві з Гайдамацького кошу Слобідської України, створеного й очолюваного Симоном Петлюрою. Уряд УНР після визволення Києва примусив Симона Петлюру до звільнення з посади, перетворив його кіш на піший полк, а його командиром призначив Володимира Сікевича. Парад у Костянтинограді мав такий вплив на мешканців міста, що понад 100 юнаків з нього вступило добровольцями до українського війська.

☀🌼 Ви знаєте хто такий Петро Прокопович? Це людина, яка перша у світі винайшла розбірний, рамковий вулик. Знаменитий бджоляр народився на Чернігівщині у селі Митченки. На рідній землі він почав займатися бджолами, і улюблена справа настільки затягнула чоловіка, що він присвятив їй все своє життя. Тоді серед українців переважала колодна система бджільництва. Що це таке? Перш ніж забрати мед з вуликів, бджіл обкурювали (умертвляли). При цьому, як правило, знищували ті сім’ї бджіл, які збирали найбільше меду. Впродовж кількох років Петро Прокопович працював нас таким вуликом, який би дозволив забирати мед і залишати бджіл живими. І у 1814 році це сталося – він створив справжній рамковий розбірний вулик, який оберігав бджіл при відборі меду. Загалом пасіка Прокоповича налічувала понад 10 тисяч бджолиних сімей. Вона стала найбільшою у світі! А ще у рідному селі бджоляр відкрив школу бджільництва, яку утримував на власні кошти. У ній навчалися бджільництву багато селян з України, Білорусії, Башкирії, Грузії, Чехії, Угорщини, Італії, Німеччини. Винахід Прокоповича став початком широкого вивчення медоносної бджоли, розвитку в усьому світі рамкової системи бджільництва. #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Прокопович #бджола #мед #вулик

☀🌷Ґанок За два дні у християн буде Вербна Неділю. А ми саме подумали, які є фразеологізми зі словом /верба/?🤔 💙 Золоті верби ростуть — коли нічого путнього не виходить. 💛 На вербі груші ростуть (зі словами /наговорити/, /набалакати/) — нісенітниці, дурниці. 💙 Повиснути на вербі — заподіяти собі смерть. 💛 Як виросте гарбуз на вербі — так кажуть про те, чого ніколи не буде. 💙 Як чорт до сухої верби причепився — дуже сильно. Вивчаймо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

ЕКС-ВОРОТАР «МАРІУПОЛЯ»: УКРАЇНСЬКОМОВНИХ У НАС ВВАЖАЮТЬ СЕЛЮКАМИ Екс-футболіст «Маріуполя» та збірної України, вихованець київського «Динамо» Рустам Худжамов розповів Tribuna.com про своє ставлення до мовного питання. «Буває, що живеш в таких регіонах, де забуваєш українську мову. Зараз всі інтерв'ю я свідомо намагаюся давати українською. Я з села під Києвом, розмовляв українською, коли приїхав до команди („Динамо“ — прим.). Нас зібрали, віддали в одну школу недалеко від бази на Нивках. Коли я переходив на українську, мені говорили: „Фу, селюк“. На початку 90-х всі хотіли відокремитися від цього. Якщо ти говорив українською — це здавалося нестатусним. Це проблема, що в нашій країні вважають селюками українців за те, що ми розмовляємо українською», — розповів Худжамов. Нагадаю, що в листопаді 2017 року воротар «Маріуполя» був єдиним серед всієї команди, хто під час виходу на поле вдягнув футболку в підтримку української армії з написом «Мій тато — герой». Його партнери по команді відмовилися підтримати цю ініціативу. Надзвичайно приємно, що в українському спорті все ж збереглися люди, що не втратили власну гідність і можуть бути реальним прикладом для наслідування. Це не Усик, який радить повіситися усім прибічникам декомунізації, а війну на сході України називає «боротьбою царьків, що не можуть поділити наживу». І не екс-форвард «Динамо» Артем Кравець, який боїться коментувати російсько-український конфлікт, бо «не розбирається» і боїться, що «комусь не сподобається»… Більше того, останніх 14 років Рустам Худжамов грав не у «бандерівському» Львові чи Івано-Франківську, а у східноукраїнських командах, де дотримуватися таких поглядів зачно важче. Наостанок, хотілося б навести слова Худжамова з минулорічного інтерв'ю: «Я б не поїхав (грати в Росію — прим.). Як додому повертатися? Як людям в очі дивитися? Росія — агресор. І я не буду міняти власну думку, аби комусь сподобатися».

ЗГАДАЙМО! У такі ж весняні квітневі дні в 1953 році була розстріляна чудова українська героїня Леся Паєвська. Долю її вирішили в Москві, а слухняні кагебісти в Києві її розстріляли. Олександра Томич-Паєвська була вчителькою, напрочуд талановитою й спритною. Вона була спецзв'язковою високого рангу, здійснювала координацію діяльності Окружних Проводів ОУН-УПА Буковини й Гуцульщини. Це був єдиний випадок, коли активна учасниця визвольної боротьби довгий час легально працювала вчителькою, спорудивши у своїй школі криївку, куди поступали відомості від підпільників. Все ж згодом довелося піти в підпілля. Через жахливу зраду одного члена Служби Безпеки ОУН Леся разом із своїм сином Юрієм та багатьма побратимами була підступно заарештована. Витерпіла нелюдські тортури, але не покаялась, нікого не зрадила. Виїзна Воєнна Колегія Верховного Суду СРСР засудила її і більшість підпільників до розстрілу. Після смерті Сталіна дещо зволікали з виконанням вироків, декому замінили розстріл багаторічним ув'язненням. А щодо Лесі із Москви прийшла шифрограма "Паєвскую расстрелять немедленно". Що і було здіснено 8 квітня 1953 року в Лук'янівській тюрмі. Детальніше можна прочитати: http://ukrainka.org.ua/node/6827

☀🌷🌿Ґанок Вітаємо, друзі! Суботній, позитивний віршик для діточок про окуляри👓 та неуважність.😎 Будьмо уважними та любімо Україну!💙💛 Метушиться пан Іларій: — Де поділись окуляри?.. У кишенях він шукає, В шафі все перекидає, Заглядає в черевики, І здіймає грізні крики: — Це скандал! Якісь почвари Вкрали в мене окуляри!!! Перекидує всі речі… Вже обнишпорив дві печі І проліз аж крізь димар. — Ні, нема… Якийсь кошмар!.. Де шукати? Що робити? Час в поліцію дзвонити!.. Розлютився, натомився, Врешті… в люстро подивився. — Ху-у, знайшов!.. Не бачив досі, Що вони сидять… на носі! Юліан Тувім (переклад з польської Дмитра Павличка)

🌿Верба б’є, не я б’ю, За тиждень — Великдень! Уже недалечко Червоне яєчко. Лоза б’є, не я б’ю, За тиждень — Великдень! Будь здоровий, як вода, І багатий, як земля. *** Хай торкнеться вас лоза вербова, Сіренька гілочка пухнаста, Щоб ви були завжди здорові Щоб радісно зустріли свято Пасхи! *** Бий лоза не ображай, Всього доброго бажай, Вже за тиждень з нетерпінням, Великодніх свят чекай!🌿☀

#недільна_проповідь Олександр Дедюхін,(панотець ПЦУ)🌿 Ісус Христос іде до Єрусалиму і Його зустрічає натовп. Він і раніше приходив туди, не раз біля Нього збиралася велика юрба народу. Люди слухали Слово, зцілялися від недуг, але такої урочистої зустрічі жодного разу не було. Бо зараз Христос іде до Єрусалиму не щоби проповідувати та зціляти, а щоби постраждати та померти заради нас з вами. Він іде на смерть, як цар іде на царство. І хоча Він попереджав своїх найближчих учнів, що Син Людський має постраждати і бути вбитим, навіть вони не зрозуміли цього. Про “простий нарід” годі й казати. Народ радіє, але Ісус, дивлячись на Єрусалим, казав: “о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх.” (Лк. 19.42) Часи змінилися, Євангеліє проповідане по всьому світу, а люди не порозумнішали. Але ж ми не такі. Ми вважаємо себе свідомими християнами і добре розуміємо Кого і для чого зустрічаємо. Ми зустрічаємо Царя справжньої правди, за яку Він поклав своє життя. Це істина справжньої свободи в Ісусі Христі. Ми сьогодні зустрічаємо Христа своєю правдою, своєю волею, в своїй хаті. Багато хто залишається на карантині і не може собі знайти ні гілочки верби. Але це не страшно. Єврейські діти зустрічали Ісуса з пальмовим віттям — символом незалежності Юдеї. Ми можемо зустрічати Господа з будь-якими квітами, навіть кімнатними. Суть свята не в вербі, або пальмі, і тим більше не в картинках у мессенджерах, а в розумінні того, що Бог став людиною, щоби кожна людина могла стати Богом. Ми сьогодні залишаємось вдома, щоби хвороба не торкнулася нас і ще багато-багато років ми могли зустрічатися в храмі, вітати один одного і гучно виголошувати: “Спасіння наше від Господа! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна в вишніх! Амінь!”🌿☀

🌷🌿☀ Не я б'ю, верба б'є… Сьогодні православні християни відзначають одне з 12-ти головних свят — Вербну неділю. Цього року святкові служби транслюються онлайн. Все через карантин. Тож, навіть якщо ви дуже хочете піти до храму, аби освятити вербу, утримайтеся від цього. Бережіть себе! Чому саме верба? Згідно з християнським ученням, цього дня Ісус Христос, за кілька днів до своїх хресних страждань, в'їхав у Єрусалим на віслюку. Люди, оспівуючи його, вистилали дорогу перед ним пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, їх замінили гілками верби. Це дерево споконвічно в пошані серед українців, оскільки першим сповіщає про прихід весни і має цілющі властивості. Люди вірять, підвішена у червоному кутку освячена гілка верби оберігає родину і житло від негараздів. Найвідоміший обряд – освяченими вербовими гілочками легенько бити дітей, примовляючи "Не я б'ю, верба б'є. За тиждень – Великдень".🌿🌷 #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #вербна_неділя

🌷☀Ґанок 🌿Вітаємо християн східного обряду з Вербною Неділею та християн західного обряду з Великоднем.💛 Будьмо вдячними та любімо Україну!💙💛 Блажен, хто тратити уміє, коли заходить час утрат, аби лишалася надія і виростала востократ, що білий світ – він завжди білий і завжди добрий – білий світ. Хай ти у ньому – син несмілий, кого пройняв циганський піт, а все ж буття твоє – у леті, і в ньому – порятунок твій. Вся суть твоя – лише в поеті, а решта – тільки перегній, що живить корінь. Золотіє над осінь яблуневий сад. Блажен, хто тратити уміє, коли заходить час утрат. Василь Стус

Павло Бондаренко 🌿🌷І знову про Русь. Тим, хто вірить у казки професорів і академіків, що розповідають, як вона, бідна, від решти країн Європи відставала. Онука Володимира ІІ Мономаха Евпраксія-Добродея 1122 року стала дружиною спадкоємця візантійського престолу Олексія Комніна (отримала під час вінчання ім`я Зоя) й одразу серед "освічених" греків набула (на повному сер`йозі) слави чаклунки. А все чому? Справа в тому, що вона була професійним медиком. Причому не просто медиком, а медиком-науковцем. Вона професійно займалася медичною практикою, дослідженнями в царині фармакології й спілкувалася з найіменитішими лікарями того часу. У 19 сторіччі російський вчений Лопарьов, працюючи в знаменитій бібліотеці Медичів знайшов трактат під назвою "Алімма", що в перекладі значить "Мазі", написані Євпраксією - зауважте, нерідною для неї грецькою мовою. Це перший у світі медичний трактат, написаний жінкою. А ще був Кирик Новгородець - видатний філософ і математик Середньовіччя, постать якого співставна з постатями Енштейна і Ньютона. А Володимир Мономах знав чотири мови. А його батько Всеволод - 5. Його донька Янка заснувала 1098 року школу для дівчат - одну з небагатьох у тогочасному світі. У Європі - так точно, бо тоді там дівчат мордували в монастирських "школах". Бібліотека при Софії Київській мала 1000 примірників книг - вражаюча на ті часи кількість - гарантую - король Франції такої не мав. Та й імператор Священної Римської імперії - теж. Але ще більше їх було при Десятинній церкві - жаль, не збереглися. Рейнське євангеліє (40-і роки XI ст.), написане в майстернях Києва, Анна Ярославна привезла до Франції. До речі, вона вміла читати й писати на відміну від свого чоловіка короля Франції Генріха І. І це лише те, про що збереглося в анналах. Така ось "дикість". А у Європі благородні лицарі навчалися на коні скакати, складати примітивні любовні віршики, плавати, полювати із соколом та рубатися на мечах. А от вміння читати, писати та рахувати серед "семи лицарських чеснот" не значилися. І да - в шахи на Русі простолюдини грали на 100 років раніше, ніж це увійшло в моду (і то як азартна гра, що засуджувалася Церквою) серед "цивілізованого" європейського лицарства. І не були наші пращури дикими язичниками - отой ганебний міф про те, як Русь хрестилася чи не останньою у Європі - міф і є. Брудний пасквіль на минуле України-Руси. Не було ніякого "хрещення".

Наталія Лисюк Світла, добра і довга пам'ять Маестро! Мій улюблений Леонід Биков – талановитий актор та режисер, якого подарувала світові наша українська земля, загинув в автокатастрофі 11 квітня 1979-го, коли повертався «Волгою» зі своєї дачі до Києва... «Жодних оркестрів, Будинку кіно і надгробних промов, бо я встану і піду - вийде конфуз. Нехай хтось один скаже слово «прощай», і все. Не треба цирку, який називають почестями... Хай хлопці заспівають «Журавлі», «Сірьожку з Малої Бронної...», «Бери шинель» і «Цей День Перемоги». І все. Вони не відмовлять. А потім нехай друга ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку й до кінця... Ви помітили, що режисер я не за дипломом, а за покликом? Навіть власний похорон режисирую. Спасибі й прощайте» — ці слова Леонід Биков написав у заповіті за три роки до смерті.

☀🌷Ґанок Вітаємо, друзі!🔆 Розпочнемо тиждень з української мови. А саме з «боротьби» з суржиком. Минулого тижня нам трапилося чимало прикладів суржику, про які ми вирішили вам розповісти. І визначити, як сказати правильно. 💙 Аґрус (а НЕ «крижовнік»). 💛 Щур (а НЕ «криса»). 💙 Металобрухт (а НЕ «металолом»). 💛 Навантаження (а НЕ «нагрузка»). 💙 Натще, натщесерце (а НЕ «натощак»). 💛 Тягар (а НЕ «обуза»). 💙 Ковдра (а НЕ «одіяло»). Говорімо українською🇺🇦 правильно та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌷☀ Досить часто мовці роблять помилки у використанні того чи іншого прийменника у словосполученнях. Наприклад, кажуть «нарада по безпеці», замість «нарада З безпеки». Тож який прийменник обрати? Розповідаємо.😉 💙 ЗА вашим наказом (а НЕ «по вашому наказу»). 💛 ЗА великим рахунком… (а НЕ «по великому рахунку»). 💙 З вини когось (а НЕ «по вині когось»). 💛 ЗА інерцією (а НЕ «по інерції»). 💙 Застерегти ВІД небезпеки (а НЕ «застерегти про небезпеку»). 💛 Заявити НА повний голос (а НЕ «заявити у весь голос»). 💙 Залишитися живими (а НЕ «залишитися у живих»). Вдосконалюймо свою українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Дмитро "Калинчук" Вовнянко ГЕТЬМАНАТ В ЦИТАТАХ ОЧЕВИДЦІВ #Калинчук_історія #другий_гетьманат Я давно хотів це зробити. Ніхто не розповість про гетьманат Павла Скоропадського краще за безпосередніх очевидців. Такі розповіді вщент руйнують більшовицько-петлюрівські байки про «грабіжницьку окупацію» і «бузувірський диктат чорносотенців». Власне – читайте. «Створити добробут в Україні за теперішніх умов можна тільки відокремившись від Росії», – міністр фінансів Української Держави Антон Ржепецький. «До мого шефа, віце-міністра внутрішніх справ, Вишневського, прийшов Світозар Драгоманов, щоби зголосити свою димісію (був урядовцем в однім міністерстві Центральної Ради), бо не хотів лишатися при "антиукраїнськім уряді гетьмана". При цій сцені Вишневський говорив по-українськи, а Драгоманов по-російськи» - голова Української Телеграфної агенції Дмитро Донцов. «За час революції населення достеменно відвикло від сплати податків. Слабке їх надходження потребувало створення більш твердої організації збору», – отаман-міністр (прем’єр) українського уряду Федір Лизогуб. «Був в опрацюванні закон земельної реформи, обмежуючий власність до 100 гектарів. Землю у великих власників мала викупить держава і переказать-продать селянам на найвигідніших умовах», – старшина Запорізької дивізії сотник Никифор Авраменко. «Усього наприкінці періоду гетьманської державності було відкрито коло 150 українських гімназій. Міністерство призначило від себе кошти на допомогу тим українським гімназіям, які відкривалися за кошти земського, або міського самоврядування… Відбулося урочисте відкриття Державного Українського університету в його власнім помешканні. Це відкриття мало характер великого національного свята» - Дмитро Дорошенко, міністр закордонних справ Української Держави. «По замові відвідувачів находячієся в ресторанах оркестри грають монархічні російські пісні…, при тім присутні вислуховуючи навстоячки оддають честь... Наказую: учасників подібних демонстрацій затримувати і відправляти в Росію, щоб вони там з честю могли на ділі, а не в ресторанах, гульбищах виявляти свою преданість дорогим для них політичним ідеям» - міністр МВС Української держави Ігор Кістяковський. «Гетьманський уряд встановив для офіцерів та унтер-офіцерів дуже недурні, як на ті часи, оклади. У всіх майже офіцерів було переконання, що Українська держава – потужне державне утворення, життя в якому потроху ладнатиметься…», – старшина Лубенського охоронного куреня, а пізніше офіцер Добровольчої армії Микола Раєвський. «Життя у Києві у ті часи нагадувало бенкет під час чуми. Відкрилося чимало кав’ярень і ресторанів, де солодощів і їдла вистачало не більше ніж на тридцять відвідувачів. Але зовні все справляло враження пошарпаного багатства… У театрах виставляли «Ревнощі» Арцибашева і віденські оперети… Якось в літературно-артистичному гуртку співав Вертинський» - Костянтин Паустовський, відомий радянський письменник. «Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: «Скажіть відверто: хочете вирізати панів?» «Хочемо будувати українську державу», - відповів я здивований. Він усміхнувся, але сказав що допомогу дасть: добрий полк Січових стрільців… буде відісланий до границі Галичини… Цей полк може опісля перейти без дозволу на галицьку землю. Таку обережність уважав гетьман потрібною аби не вмотатися у війну з Польщею». – Осип Назарук, тоді – посланець Української національної ради Галичини до гетьмана Скоропадського. «Нема чого і розраховувати, без перекидання значних сил Червоної армії не те що на успіх революційного руху в Україні, а навіть на його виникнення», – Яків Епштейн (Яковлєв), голова Харківського підпільного ревкому партії більшовиків. «О, ліпше було б не просипатися осіннім ранком 14 листопада!» - поет Євген Маланюк, у ті часи – сотник армії УД. 14 листопада 1918 р. тодішні шанувальники «кінця епохи бідності» підняли проти гетьмана повстання. Далі – відомо. Гетьмана повалили, а за рік Незалежна Україна зникла з мапи світу. Наведені цитати – це лише мізерно мала часточка величезного обсягу розповідей очевидців. Мала – але промовиста.

Дмитрий Чекалкин Ібігдан: Чого вони не "колоколят" в колокола, а звонят? Ще варто запитати, чому вони не мають своїх назв місяців? Чи як їхні предки жили без обрія (небокрая, небосхила)? Самий цимес в тому, що жартом це видається виключно лінгвоінвалідам. Російська мова не походить від одного кореня з українською, білоруською, польською чи чеською. Це є піджин, що походить від солунського діалекта староболгарської (ака "церковно-слов'янська"), від якої була успадкована граматика та лексика, згодом дещо уніфікована Ломоносовим, що взяв за основу граматику української мови Смотрицького. Російська мова в лінгвістичному сенсі - це франкенштейн, зліплений докупи з шматків інших живих та мертвих мов, Що має в основі лексику та, частково, граматику мов угро-фінських та тюркських корінних народів Московії. А вже про фонетику годі й говорити. Все ж, чого цьому піджину не вистачало - цільнотянуте звідусіль, безсистемно та неповно. Тому, наприклад, є слова "чертополох" та "переполох", а кореня "полох" немає. На відміну від української, звідки ті слова були "запозичені". В українській мові є слова "наполохати", "полохливий" та й просто "бити на сполох". Московити те все забули вкрасти. Але не забули розказувать про триєдиний народ із спільним походженням.

Ґанок🍓 Вітаємо, друзі! Вирішили цю середу зробити «ягідною», а саме поговорити про назви ягід. Адже досить часто можна почути помилкове «клубника» замість ПОЛУНИЦІ.🍓 Отже, правильно сказати: 💙 ПОЛУНИЦЯ (а НЕ «клубніка»). 💛 СУНИЦЯ (а НЕ «земляніка»). 💙 ОЖИНА (а НЕ «єжевіка»). 💛 ЖУРАВЛИНА (а НЕ «клюква»). 💙 ЛОХИНА (а НЕ «голубика»). 💛 ЧОРНИЦЯ (а НЕ «чорника»). 💙 Білі й червоні ПОРІЧКИ (а НЕ «біла й червона смородина»). 💛 БРУСНИЦЯ (а НЕ «брусніка»). 💙 АҐРУС (а НЕ «крижовнік»). Розмовляймо українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

З Чистим Четвергом, Друзі. ☀🌷 Нехай в Чистий Четвер Водиця змиє з вас всі тривоги. Нехай підуть з вашого дому всі біди і нещастя. Нехай позбудеться Серце Ваше суму і образ, але не втратить Віри в усе Добре й Надії на Краще ..☀🌿

🌿Чистий, або Великий четвер — народно-християнське свято. Його відзначають в четвер перед Великоднем. У 2020 році він припадає на 16 квітня. Православна Церква у цей день згадує Таємну Вечерю Ісуса Христа з 12 апостолами, інформує Ukr.Media. Історія свята У цей день Ісус та Його учні провели Таємну Вечерю. На ній Спаситель омив ноги апостолам. Вони протестували, говорили, що негідні такого вчинку. Але Ісус пояснив, що так Він виражає свою любов і смирення. Він говорив, що служити ближньому — не принизливо для людини. В кінці Вечері Ісус провів останню напутню розмову, під час якої попрощався з апостолами. Після цього Він запропонував їм хліб і вино як тіло Своє і кров. Цей обряд отримав назву Таїнство Причащання. Тієї ночі юдейські первосвященники винесли Ісусу смертний вирок. Тому ніч з четверга на п'ятницю, вважається у православ'ї страшним часом. У Чистий четвер люди встають до сходу сонця і купаються. Вважається, що вода цього дня змиває бруд з тіла і гріхи з душі, благодатно впливає на душевний стан. Прикмети на Чистий четвер☀ Сонячний день — прикмета сонячної весни. Якщо в Чистий четвер скупатися в річці, то вода подарує силу і здоров'я. Якщо у це свято вимитися і вимити, то весь рік чисто в домі буде.🌼☀👍

Ґанок☀🌷 Вчора ми писали про назви ягід українською, а сьогодні натрапили на чудовий вірш Івана Франка про калину.❤️ Ділимося з вами. Плекаймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся? Чи світла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця не пнешся? Чи жаль тобі цвіту на радощі світу? На радощі світу? Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту? Чи грому з блакиту? Не жаль мені цвіту, не страшно і грому, Не страшно і грому, І світло люблю я, купаюся в ньому. Купаюся в ньому. Та вгору не пнуся, бо сили не маю, Бо сили не маю, Червоні ягідки додолу схиляю. Додолу схиляю. Я вгору не пнуся, я дубам не пара, Я дубам не пара, Та ти мене, дубе, отінив, як хмара, Отінив, як хмара.❤☀

ПЦУ🌿 Велика, Страсна п’ятниця – найскорботніший день для всіх християн, у цей день не звершується Божественна літургія і Церква згадує несправедливе осудження Синедріоном і Пилатом Ісуса Христа, Його страждання й муки, розп’яття на Хресті, смерть і покладення Його тіла до гробу, зішестя душею в пекло для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, які з вірою чекали спасіння. Ми з трепетом і тугою згадуємо святі спасительні страждання Сина Божого, які Він добровільно поніс заради нас. Він не лише перетерпів страшний тілесний біль (приниження, побиття, глузування, знущання, терновий вінець, розп’яття на Хресті, цвяхи, оцет, спис у ребра…), Він переніс і страшні душевні муки (а хто терпів душевні страждання, той знає, що вони не легші від фізичних) за тих, хто вчиняв Йому їх – за зрадників і мучителів, і за весь світ. Проте Спаситель не гнівався, не виправдовувався, не погрожував мучителям, а навпаки – молився за них: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23: 34). Людське слово замовкає перед величчю жертви і Божого смирення, тому цей день сповнений скорботної тиші. Бог, Який Своїм Словом сотворив небо і землю, Який сотворив людину за образом Своїм, дарувавши їй свободу та відкривши можливість до уподібнення Йому, Творцеві, – смиряє Себе аж до того, що терпить від Свого творіння побиття, приниження, несправедливе засудження і хресну смерть. І в цьому є Божественна істина: Господь показує нам, що єдиний шлях для спасіння і перемоги над гріхом – це шлях смирення. Бо смирення є протилежністю гордості: через гордість гріх і зло увійшли у світ, а через смирення у світ приходять життя і спасіння. Ми маємо усвідомити, якою дорогою ціною всі ми викуплені. Син Божий став Сином людським, щоб дарувати нам життя вічне. Безгрішний Господь Ісус Христос помер за людські гріхи. Він віддав Своє життя для того, щоби ми жили. Він зійшов навіть до пекла, щоби ми могли піднятися на Небеса. Господь став в’язнем, щоби зробити нас вільними. Хрест, на якому Його розіп’яли, став для нас знаменням життя і спасіння. «Як в Адамi всi вмирають, так у Христi всi оживуть» (1 Кор. 15: 22). Всі ми – важливі для Бога, ми Його улюблені діти. Кожна людина – незалежно від віку, статі, національності, професії, майнового чи соціального статусу – однаково безцінна для Бога. За кожного з нас Господь заплатив життям Сина Свого Єдинородного. Тож, споглядаючи на розп’яття, ми повинні усвідомлювати ціну дарованого нам життя і старатися гідно його прожити.

Ґанок🌿🌷 Цього тижня запитали, якими синонімами можна замінити слово /унікальний/. Відповідаємо. 💙 Незрівнянний 💛 Винятковий 💙 Небачений 💛 Нечуваний 💙 Неповторний 💛 Неперевершений 💙 Особливий 💛 Один на світі 💙 Рідкісний 💛 Без порівняння Збагачуймо свою мову та любімо Україну!💙💛

ВОСКРЕСАЙМО... 🌿♥ Хай буде долі у долонях Божих, Немов дитині в мами на руках... І буде справді Великодним кошик, І буде день, як небо в писанках... Пзначені то вірусом, то смогом Собі своє ознАчують часи... Фальшивимо в молитві перед Богом, Але він чує справжні голоси... Ми всі отут, котрі живі і мертві... Зібралися у Бога на межі... І, може, вперше молимось у церкві, Воздвигнутої з каменя душі... Прозріємо в прозрінні нашім пізнім... Постане тиша, правдою німа.. Христос воскрес... Воскреснемо і ми з ним... Чи ще гуртом чи кожен зокрема? Борис Томенчук

🌿В Великдень не забудьте помолитися за тих, хто в даний час боронить нашу неньку, за тих хто цієї ночі буде сидіти в окопі та берегти спокій тих хто відпочиває, за тих хто буде святкувати не в родинному колі, а зі своєю другою родиною - побратимами. Хай береже Вас Бог Захисники! Христос Воскрес!♥️

Христос Воскрес! Нині, на жаль, не всі родини зібралися за одним столом, втім у думках ми разом зі своїми рідними і друзями. 💛💙 Кажуть, свято Пасхи надихає на добрі справи і дарує віру у свої сили. Це, дійсно, так! Тож, будьмо добрішими, сильнішими і більш впевненими у майбутньому. Тримайтеся, вірте у диво і головне – будьте здорові! Нехай у ваших домівках панують любов і злагода, нехай над Україною буде мирне небо, а наші воїни повернуть додому. Миру вам, душевного спокою, родинного затишку. Щирих і добрих людей навколо. Христос воскрес! #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Великдень

Ґанок🌿🙏 Друзі, вітаємо з Великоднем!🔆 Бажаємо вам і вашим родинам здоров`я, добра, злагоди, радости, любови. Щоб на нашій землі якнайшвидше запанував мир і спокій. Щоб нашу землю минали усі негаразди. Щоб люди, які живуть в Україні, врешті полюбили свою Батьківшину.💙💛 Будьмо сильним, мудрим, єдиним народом! Христос воскрес! Воістину воскрес! На столі — духмяна паска, А круг неї — писанки. Уділи нам, Боже, ласки На всі дні, на всі віки! Немала у нас родина, Та молитва всіх єдина: Хай розквітне Україна, Як в погожі дні — весна. Платон Воронько

ВЕЛИКДЕНЬ = ВЕЛИКОДЕНЬ = ВЕЛИКОДНІ СВЯТА (СВЯТКИ) = СВІТЛА (СВЯТА) НЕДІЛЯ — за церковним календарем, Свята Пасха, Воскресіння Господа Ісуса Христа, одне з найбільших після Різдва Христового свят. Сприймається свято як символ загального відродження та оновлення, підстава всієї християнської віри (не випадково апостол Павло писав: «Коли ж Христос не воскрес, то марна проповідь наша, марна і віра наша»). Святкується в Україні ще з X ст. Настає весною в період з 22 березня / 4 квітня по 25 квітня / 8 травня і припадає на неділю, понеділок і вівторок. Слово ПАСХА походить від давньоєврейського ПЕСАХ — «перехід, проходження», тому що виникнення свята пов’язане з визволенням єврейського народу від єгипетського полону та проходженням ним пустелі. У Біблії говориться, що востаннє Ісус Христос відзначив це свято в четвер, який потім назвали Великим, під час Таємної вечері зі своїми учнями. У перший день свята з червоним яйцем вітають одне одного словами «Христос воскрес!» і чують у відповідь «Воістину воскрес!». Вважається, що в цей день, поминаючи небіжчиків, не можна називати їх померлими, бо вони присутні й чують, що про них говорять. Цілий день гудуть дзвони. Казали, хто в цей день подзвонить у дзвони, особливо перший, у того врожай буде великий, особливо гречки. Великодніх дзвонів, гадають, боїться всяка нечисть і зі страху розбігається далеко по нетрях і прірвах. За народними спостереженнями, у цей день сонце «грає» по-особливому, «гуляє», а свячене яйце як символ життя, вірили, набуває магічної сили. Червоне яйце (кольору крові Христа) — ознака радості взагалі, а великодньої особливо. Великодня гра крашанками «на вбитки» і «качання яйцями» сягає ще дохристиянських часів. У цілому християнська великодня обрядовість тісно пов’язана з давньою весняною обрядовістю, передусім з дохристиянським святкуванням весняного сонця. В. Петров зауважував, що культ природи взагалі, а весняного зокрема — явище досить пізнього часу. У його основі лежить давнішній культ — культ роду як нерозчленованої спільноти мертвих, живих і ненароджених. Поминки покійників, якими зазвичай закінчуються Великодні свята — це залишки родового культу. Отже, у великодніх звичаях бачимо сліди трьох різних, нашарованих один на одного, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа (Сонця Правди), що приніс людству ідею Воскресіння — духовного й фізичного відродження. Усе пов’язане з Великим святом знаменне, зокрема перший раз зозуля кує. Свято овіяне народними повір’ями: як на Великдень удень спить господар, то виляже пшениця, а як господиня — виляже льон; як перевернеться в печі паска — будуть гості; якщо підпукнеться паска, яку призначено на посвячення, то в хаті хтось помре. Під час свят обов’язково звертали увагу на сільськогосподарські прикмети: «на Великдень небо ясне та сонце грає до багатого врожаю та теплого літа»; «якщо на другий день Великодня буде ясна погода — літо буде мокрим, якщо хмарна — літо буде сухе». Фразеологізм: ЯК НА ВЕЛИКДЕНЬ [ВДЯГНУТИСЯ, ПРИБРАТИСЯ] — дуже пишно, по-святковому. «Не к Різдву йде, а к Великодню: уночі тріщить, а вдень плющить» (М. Номис); «Не кожний день Великдень, а хліб не паска» (приказка); «На Великдень на соломі, проти сонця діти грались собі крашанками» (Т. Шевченко). Словосполучення: НІЧ ПІД ВЕЛИКДЕНЬ — обрядова ніч Великодніх свят. Здавна в цю пору парубоцтво розпалювало вогонь (десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб було далеко видно). Для цього зрізали сухе дерево, «бо в сухому дереві нечиста сила ховається». Вогонь з такого багаття символізує весняне очищення. *** ЖАЙВОРОНОК В. В. Антологія знаків української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Наук. думка, 2018. — С. 71–72. **

❤ Лише уявіть! 12-річна дівчинка спекла 1000 пасочок, які нині роздають всім потребуючим. Анастасія Євдоченко запропонувала батькові допомогти їй з ідеєю – напекти пасок на Великдень і роздати їх тим людям, які не можуть собі дозволити радощі на свято. Батько підтримав ініціативу доньки. До благодійної акції долучилися "Хижина СПА" та пекарня "Братрура", де дівчинка місила тісто та пекла пасочки під наглядом професійних пекарів. Щоби розвести Великодні паски, меценати винайняли мікроавтобус та легкові автомобілі. "Пасочки помандрують не лише до трускавецьких осель. Святкову Великодню випічку скуштують і вихованці дрогобицьких та бориславських інтернатів, діти з Дрогобицького добровільного товариства дітей-інвалідів "Надія", – зазначили меценати. Анастасія не вперше дивує українців. Дівчинка серйозно займається музикою і бере участь і різних вокальних конкурсах. Наприклад, торік вона виконала гімн України на стадіоні "Олімпійський" у Києві, де відбувався матч Динамо-Шахтар. Своїм виконанням юна співачка підкорила весь стадіон. #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Трускавець #рекорд #паска #АнастасіяЄвдоченко

Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак У Києві після тривалої реставрації відкрили древню церкву Спаса на Берестові. «Відкриття відреставрованого храму Спаса на Берестові – це масштабна подія не тільки для України, а й для цілого світу. Тому що це наше минуле, це наша спадщина, це наш фундамент, наша основа, наш здобуток, наша історія» – зазначив на церемонії відкриття заступник голови Київської міської держадміністрації Валентин Мондриївський.

🇺🇦💪 Валерій Чоботар, Народний Герой України, захисник ДАП. Сьогодні ми з радістю вітаємо з Днем народження патріота, який пішов воювати за рідну землю, бо прагнув власним прикладом показати, що треба завжди залишатися чоловіком і поводитися як чоловік. В одному з інтерв’ю Валерій сказав, що пішов на фронт від сорому. "Мені було соромно не воювати. Соромно жити із дівчиною (тепер уже жінкою), рідна сестра якої на фронті. Соромно – жити в місті, городяни якого воюють. Соромно – продовжувати бути тренером і вчити хлопців бути чоловіками. Я просто не міг не поїхати… Не уявляю, як міг би почуватися, якби не пішов воювати. Тому сором також був ключовим моментом", – пояснив він. Вже після повернення додому у Валерія народився син. Нині чоловік ділиться психологічною підтримкою з ветеранами та учасниками сучасної російсько-української війни. А ще займається військово-патріотичним вихованням дітей. "Доводиться частенько пояснювати – я в жодному разі не збираюся готувати дітей до війни. Найбільше я б хотів, аби жоден із тих хлопців, яких зараз ми в табори запрошуємо і вчимо поводитись зі зброєю, ніколи не потрапив на справжню війну. Не хочу цього, бо знаю, що таке війна. Але я хотів би, щоби ці хлопці виросли чоловіками: могли усвідомлено приймати рішення і нести за них відповідальність. Якщо би це вдалося, вважатиму, що ця війна була недаремна в моєму житті", – зазначив Народний Герой. #Opendata #Суспільнеоко #НароднийГеройУкраїни #Валерій_Чоботар #Гатило

А я свого не розіпну... І навернувшися, не зраджу, Упавши тінню на стіну, По колу не пустивши чашу... Нас буде двоє - він і я... І буде справді катастрофа Усіх законів житія... Бо непрославлена Голгофа Буде собі лишень гора... Ні воскресіння, ані страти... Ти чуєш, Господи, пора Тобі в мені не помирати... *** **** ***** ***** **** *** Богдан Томенчук

Ґанок🌿🌷 Сади цвітуть — вже не мої сади, І місяць сходить — не в моїх зіницях. І де та птиця, та співуча птиця? Її прильоту ждала я завжди. В душі моїй, десь на самому дні Її гніздо, невідь звідколи звите. Було пісень, пісень там, наче цвіту, Аж брався на світ мені. Не повернулась... Вперше... Ах, торік — Рік відчаїв моїх, моїх печалей — Вона такої журної співала, Немов прощалась чи комусь прощала І відлітала… Назавжди?.. Навік?.. Сади — чиї тепер вони, чиї? І місяць сходить — у чиїх зіницях? Не знаю, чи повернеться та птиця, Та й нині бережу гніздо її. Це вірш Ганни Світличної, української поетеси, яка народилася 20 квітня 1939 року. З семи років Ганна Світлична була прикута до ліжка, проте це не завадило їй писати вірші. Спочатку писала російською, проте згодом почала писати українською. Творчий доробок поетеси — 16 збірок поезії та численні публікації у журналах. Знаймо сильних і незламних українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок☀🌷 На великодні свята між господинями виникають своєрідні змагання, чия пасочки ідеальніша. Проте насправді будь-що, зроблене кожною господинею, вже ідеальне. А які синоніми можна дібрати до слова /ідеальний/? 💙 Досконалий 💛 Довершений 💙 Бездоганний 💛 Відмінний 💙 Взірцевий 💛 Чудовий 💙 Найкращий 💛 Неперевершений Збагачуймо свою українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Маруся Чурай — найвидатніша поетеса та піснярка козацької доби історії України. Маруся Чурай ( 1625-29?-1653) — напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, яка, за переказами, жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки улюблених у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю, «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інші. Згідно усних переказів Маруся Чурай народилася в 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році в сім'ї козацького сотника Гордія, який був одним із провідників антипольського повстання Якова Острянина в 1638 році. Після розгрому повстанців поляки полонили Гордія та після тортур живцем спалили його на вогні у Варшаві. Після смерті батька Маруся залишилася жити з матір'ю в Полтаві. Юна дівчина вже змалку виділялася великою вродою і мала багато залицяльників, молоді козаки із заможних родин, міщани та навіть шляхтичі пропонували дівчині руку та серце. Найбільше упадав за Марусею Іскра Янович, син Якова Острянини, далекий родич Богдана Хмельницького, полтавський полковник у 1648-52 роках (з перервою). Але молода дівчина кохала лише одного чоловіка Гриця Бобренка (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сина хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. З початком повстання Хмельницького у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганусю із заможної полтавської сім'ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабці-відьми, але яке ненароком випив Гриць. Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького який зумів здобути Іван Іскра. Текст універсалу: «В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії. Довгий час українські історики майже не досліджували усну народну творчість українського народу 17 століття, вважаючи Марусю Чурай взагалі вигаданою чи легендарною особою. Однак у 60-х роках минулого століття поетом Іваном Хоменко під час збирання матеріалу для драматичної поеми «Марина Чурай» було були відшукано оригінальний документ 17 століття, вирок суду Чурай який підтвердив те, що Маруся була реальним історичним персонажем та складала пісні. Тим самим відшукалося підтвердження того, що усні перекази про Чурай записані у 19 століття скоріш за все описують реальні події. Маруся Чурай відомо не тільки історією трагічного кохання, але й як авторка низки блискучих пісень, які пережили свій час стали улюбленими піснями українського народу по обидві боки Дніпра та увійшли в золотий фонд культурною спадщини людства складений ЮНЕСКО. Найвідоміші пісня Марусі Чурай «Ой не ходи, Грицю, «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» «Грицю, Грицю, до роботи», «Віють Вітри, Ішов Милий Горонькою, Зелений барвіночку. Втім важко визначити, які пісні були складені саме Марусею Чурай, а які наслідували їх стиль. Є досить великі шанси що такі відомі пісні як «Розлилися круті бережечки» (про початок повстання Богдана Хмельницького), пісня «Чи не той то Хміль» (пісня про гетьмана Хмельницького), «Ой з-за гори високої» (пісня про Данила Нечая), «Ой усе лужком та бережком» (пісня про смерть Максима Кривоноса) були складені саме Марусею Чурай. Тоді зовсім не дивно, що Богдан Хмельницький спеціальним універсалом помилував Марусю.

💪🇺🇦 Сьогодні, 22 квітня, свій День народження святкує володар титулу "Найсильніша людина світу", неодноразовий чемпіон світу, заслужений майстер спорту Василь Вірастюк. Суспільне Око приєднується до привітань і бажає богатирю та патріоту нових висот і досягнень! У дитинстві Василь співав у хорі, у 10 років захопився легкою атлетикою і мріяв бути таким як старший брат Роман – чемпіоном Європи зі штовхання ядра. У 2000-му став володарем титулу "Найсильніша людина України", а у 2004-му – найсильнішою людиною світу. Нині він успішний тренер, заслужений стронгмен, актор, ведучий і навіть модель. Пам’ятаєте, як два роки тому у Києві відкрили пам’ятник Іллі Муромцю? Прототипом богатиря став саме Вірастюк. А ще Василь – батько – у нього троє синів – Адам, Олег та Олександр. Хлопців виховує відповідальними людьми та патріотами своєї країни. #Opendata #Суспільнеоко #Вірастюк #ДеньНародження #строгмен

Ґанок☀🌷 Розповімо вам, друзі, які приклади росіянізмів нам траплялися минулого тижня, та як сказати правильно. Отже, необхідно говорити: 💙 Домашній УЛЮБЛЕНЕЦЬ (а НЕ «домашній любимець»). 💛 Олія (а НЕ «рослинне масло»). 💙 Протипожежні ЗАХОДИ (а НЕ «протипожежні міри»). 💛 Система ОПОДАТКУВАННЯ (а НЕ «система налогів»). 💙 Відчувати легке НЕЗДУЖАННЯ (а НЕ «відчувати легке недомогання»). 💛 ХронічнИЙ нежить (а НЕ «хронічна нежить»). Слово /нежить/ — чоловічого роду. 💙 Поранення в ДІЛЯНЦІ серця (а НЕ «поранення в області серця»). 💛 ПОЛУДА з очей спала (а НЕ «пелена з очей спала»). Знаймо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

🌿🌷 Сьогодні виповнюється 100 років з дня народження ДМИТРА БІЛОУСА (1920–2004) — українського поета, перекладача, педагога, лавреата Державної премії України імені Тараса Шевченка (1990). Мова — головна тема його збірок для дітей «Диво калинове» (1988) і «Чари барвінкові» (1994). У них Д. Білоус майстерно поєднав науково-педагогічний аспект опанування мови з художньо-образним. Книжки побудовані на мовних знахідках, які пробуджують у дитини філологічну допитливість. Про серйозні речі поет умів говорити невимушено й дохідливо. Вірші, крутиголовки, скоромовки, загадки, шаради, смішинки працюють на головну мету — захопити, зачарувати, полонити юного читача багатством і милозвучністю української мови. Зразок дитячої поезії Дмитра Білоуса: Буває, що слово відоме давно, а знає не кожен, що значить воно. І тут у пригоді стає визначник скарбів наших мовних – тлумачний словник.

Гліб Бабіч Просто, навчись посміхатися, навіть, святій юрбі, Коли вона зло і радісно вигукне «Розіпни» Терновий вінок так ріже, але ж так личить тобі, Бачиш, настало свято з солоним смаком війни. Небо впаде як пекло, проте і висушить кров. Треба знайти слова, але приходять – не ті. Час згадати бажання, надії і навіть любов, Може бути, що все це збудеться на хресті. В тебе немає сліз, бо знизу не видно сліз, Бо їх навчили повзати - ті, хто не хоче крил. Ті, кому обережно ти світло в долонях ніс, Їх пробили цвяхами, і все утекло у пил. Сумно, бо ти довів їх, майже до самих воріт. Ти ж не чекав, що можна – плюнути у врата? Можна було б пробачити, і обійняти світ Тільки руки, на жаль, - прибиті вже до хреста. Кожен тобі під ноги кине свій бруд і гріх, І до шинка веселого - стій тут з хрестом удвох. Що там тепер, не важко знов возлюбити всіх? Я так не можу, Боже – добре, що я не бог. Ніч. Під хрестом пустеля. Люди пішли с фан-зон. Ми вже давно не молимося – робимо «білий шум». Як-небудь ще спробуємо – хрест понести разом. Ти не забудь воскреснути, дуже тебе прошу.

Ґанок🌷🌺 Вітаємо, друзі! Поговорімо сьогодні про красиве — про квіти.🌷🌻🌹 А саме про українські назви квітів. 💙 Троянда (а НЕ «роза»). 💛 Жоржина або аргонія (а НЕ «георгін»). 💙 Нагідки (календула). 💛 Волошки (а НЕ «васильки») 💙 Півники (іриси). 💛 Братки (а НЕ «анютині глазки»). 💙 Чорнобривці (а НЕ «бархатці»). 💛 Стокротка (маргаритка). 💙 Кульбаба ( а НЕ одуванчик). 💛 Косарик (гладіолус). 💙 Конвалія (а НЕ «ландиш»). 💛 Латаття (водяна лілія). 💙 Красоля (настурція). 💛 Вітряниця (анемона). 💙 Калачики (герань). 💛 Ключики (примула). Бережімо українське🇺🇦 та любімо Україну! 💙💛

Український композитор, автор пісні "Червона рута" 30-річний Володимир Івасюк зник 24 квітня 1979 року. Того дня композитор пішов до консерваторії на заняття, пообіцявши батькам бути о 13:00, але додому більше не повернувся. Батьки подали заяву до міліції, але пошуки розпочали лише за три дні. Тривали до 11 травня, пише Gazeta.ua Тіло Володимира знайшов солдат у військовій зоні Брюховицького лісу недалеко від Львова 18 травня. Слідство висунуло єдину версію: самогубство внаслідок тривалого психічного розладу. Прокуратура Шевченківського району міста закрила справу за відсутністю складу злочину через два місяці. Рідні та друзі Івасюка в самогубство не вірили. Стверджували: його вбили. Справу поновлювали двічі, але щоразу закривали через "відсутність складу злочину". У червні торік експертиза, яку проводив Київський науково-дослідний інститут судових експертиз на замовлення прокуратури Львівської області, довела: Івасюк не міг сам повіситися. Слідчий експеримент проводили за трьома напрямками. З'ясовували: композитор повісився, йому хтось допоміг чи самогубство інсценували. За статиста взяли чоловіка такого ж віку, ваги, зросту, як Івасюк. Експерти врахували всі деталі — пору року, особливості дерева, висоту гілки, на якій знайшли музиканта. "Він не міг повіситися сам. Навіть натренована фізично людина, яку ми залучали, не змогла зав'язати пояс на гілці висотою 1,7 метра і залізти в петлю. Драбини чи підставки біля Івасюка слідчі тоді не знайшли. Навіть, якби їх використовував, то зачепитися за гілку без сторонньої допомоги він не міг. Щонайменше, там було ще двоє людей.   Також ми дослідили одяг і взуття Володимира за фотографіями в матеріалах справи, описом речей, протоколами огляду. Аби він залазив на дерево, мали б залишитися відповідні сліди на підошвах чи одязі. У протоколах зазначено, що їх не було. За сукупністю цих факторів можу сказати — це не самогубство", - розповідав тоді Олександр Рувін з Інституту судових експертиз. Замовники убивства досі живі. Але навряд будуть покарані, вважає товариш родини Михайло Маслій. Батьки Володимира Івасюка в могилу пішли, правди не добилися. Тому ця експертиза — логічне завершення слідства, що тягнулося роками. 107 пісень і 53 інструментальних твори написав Володимир Івасюк. Найвідоміші — "Червона рута", "Я піду в далекі гори", "Водограй", "Балада про мальви", "Лиш раз цвіте любов". Був одним із основоположників української поп-музики. Професійний медик, скрипаль, грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, займався живописом. Був найстарший у родині українського письменника й дослідника історії буковинського краю Михайла Івасюка та вчительки Софії Карякіної. У нього залишилися двоє молодших сестер — Галина й Оксана. http://forpost.lviv.ua/novyny/27814-41-rik-tomu-bezvisty-znyk-kompozytor-volodymyr-ivasiuk

Рік тому українська диригентка ОКСАНА ЛИНІВ - перша жінка-головний диригент Опери та філармонійного оркестру в місті Ґрац (Австрія) отримала нагороду «Жінка України 2019» в номінації «Культура». Одна з найвідомішіх наших сучасниць за кордоном також є арт-директоркою і диригенткою Молодіжного симфонічного оркестру України, співзасновницею та арт-директоркою фестивалю LVIVMOZART. Оксана Линів - дочка музикантів і онука учителя музики, регента церковного хору, - не могла не вивчати музику. Однак, музичною школою Оксана не обмежилася і вирішила присвятити своє життя музиці. Вона навчалася у Дрогобицькому музучилищі імені Василя Барвінського та Львівському музучилищі імені Станіслава Людкевича, а також у Львівській державній музичній академії імені Миколи Лисенка у класі оперно-симфонічного диригування. Вже під час навчання її талант помітили, і в 2004 р. вона взяла участь у першому конкурсі диригентів імені Густава Малера в Бамберзькій філармонії, і асистенткою диригента цієї філармонії. А наступного року вступила до аспірантури у Вищій школі музики імені Карла Марії фон Вебера у Дрездені. Потім були престижні стипендії обмінів, робота в Німеччині, зокрема вона керувала звукозаписами з баварськими симфонічними музикантами в 2007 р. У 2008 - 2013 рр. Оксана Линів працювала диригентом в Одеському національному театрі опери і балету, поставила кілька опер. У 2013—2014 рр. була музичним асистентом генерального музичного директора Кирила Петренка та диригента у Баварській державній опері. У 2015 році її визнали найкращим диригентом Баварської державної опери у номінації «Класична музика». З 2017 року Оксана Линів - головна диригентка Опери Граца та філармонічного оркестру Граца. Із заснуванням міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt стала його арт-директором. Прикметно, що у всіх програмах Оксани Линів є твори українських композиторів. "Дуже щаслива, що бренд української музики в світі вже так міцно зачепився до мене, - сказала Оксана Линів в одному з інтерв'ю, - оркестри знають, що пропоную таке, що ніхто не чув, українське". https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=854472958391982&id=516524395520175 #УД_Австрія #УД_Оксана_Линів #УД_музика

🌺🏵️ Щоби побачити цвітіння сакури, необов'язково їхати в Японію. Помилуватися ніжним 🌸🌸🌸 квітом можна у Києві на Лісовому масиві. Між станціями метро "Чернігівська" та "Лісова" розташований Kyoto Park. Вздовж пішохідних доріжок тут зростає найдовша алея сакур столиці. Її довжина – 987 м. Загалом тут висаджено 360 дерев. Алею заклали на честь встановлення братніх відносин між Києвом і його японським містом-побратимом – Кіото. У 2012 році її занесли до Книги рекордів Гіннеса. Окрім парку "Кіото", сакурами можна побачити на вулиці Липській, де висаджено 60 дерев, на бульварі Верховної Ради (95 дерев висадили у 2018-му), у парку імені Островського (14 сакур). #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #сакура #Київ

Ґанок💐🌿 Поділимося з вами прикладами суржику, які нам траплялися минулого тижня. І розповімо, як говорити правильно. Тож… 💙 Власний (приватний) будинок (а НЕ «особняк»). 💛 Зробити висновок (а НЕ «винести висновок»). 💙 Чинити опір (а НЕ «проявити опір»). 💛 Намет (а НЕ «палатка»). 💙 Пелюшка дитяча (а НЕ «пеленка дитяча»). 💛 Робити позначки (а НЕ «робити помітки»). 💙 Вимикати світло (а НЕ «виключати світло»). 💛 Зціпити зуби (а НЕ «зжати зуби»). 💙 Короткозорість (а НЕ «близорукість»). Говорімо українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🌼 Карантин, віруси та інші негаразди не стають на заваді весні.💚 Весна впевнено крокує по землі і розмальовує все навколо веселими, життєрадісними, різнокольоровими фарбами.🌈А якими синонімами можна замінити прикметник /різнокольоровий/? Різнокольоровий — це 💙 Різнобарвний 💛 Барвистий 💙 Строкатий 💛 Кольористий 💙 Ряснобарвний 💛 Пишнобарвний 💙 Квітчастий 💛 Веселковий 💙 Рябий Урізноманітнюймо свою українську та любімо Україну!💙💛

Наша втрачена Атлантида, але не міфічна, а справжня - Закерзоння. Цього дня 1947 р. почалася операція "ВІСЛА", яка назавжди відрізала від українських земель самобутню Лемківщину, Холмщину, Надсяння й Підляшшя. Інструментом етнічної чистки було примусове виселення 140 тисяч українців до північно-західних земель Польщі з метою асиміляція та припинення визвольного руху українців. Комуністичний польський режим, що прийшов, не без допомоги Москви, на звільнені від нацистів терени, таким чином вичищав свідомий український елемент, який віками на терені сучасної Східної Польщі творив свою історію, культуру, боронив 40-х рр. землю та власні оселі, вступаючи до підпілля ОУН та у лави УПА. Багато української молоді у тому часі потрапило до польських тюрем: отримали, хто найвищу міру покарання - розстріл, а хто - роки ув'язнення. Загалом у період 1944–1951 років комуністичним режимом СРСР та її сателітом Польською Народною Республікою було переселено або депортовано понад 700 тисяч українців! На фото вище - підпільники ОУН (6-та справа Ірина Тимочко «Христя») у тому часі, коли українські села ще були на Закерзонні, коли ще чинили спротив. Нижче - світлина з проведення операції «Вісла». "Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась". Авторка Maryna Mirzaeva https://www.facebook.com/562671194077592/posts/1180456748965697/

Знаєте, що поєднує Будинок вчених у Львові та оперний театр в Одесі? Ці дві неймовірно розкішні будівлі звели відомі європейські архітектори Фердинант Фельнер і Герман Гельмер. Цей творчий дует спроєктував театри в Угорщині, Румунії, Німеччині, Хорватії, Австрії, Словаччині… У Львові власники кінних заводів запропонували відомим архітекторам побудувати казино, але таке, щоби будівля зачаровувала погляди. Так і вийшло. Це була двоповерхова будівля з високим мансардовим дахом, просторою лоджією, балкони якої спиралися на монументальні фігури атлантів. Окрасою приміщення став парадний атріум. Так раніше називали будівлі з отвором у стелі і вогнищем по центру. У такий спосіб приміщення добре освітлювалося вдень. Розкішні дерев’яні сходи виконали за проєктом відомого угорського скульптора Шандора фон Яраї. Саме цими сходам спускалася Міледі з кінофільму "Д’Артаньян і три мушкетери"… На другому поверсі розмістили вісім зал, серед яких – велика на 200 місць. Звели балконну галерею і навіть сад… Балкончик для музикантів оздобили позолоченою решіткою, а бальні зали прикрасили вишуканими шпалерами, витонченою ліпниною… Як шляхетське казино приміщення функціонувало з 1918 до 1939 року. Із 1948-го тут почав діяти Львівський Будинок вчених. У 1999 році працював прес-центр саміту Президентів країн Центральної та Східної Європи. У 2008-му його внесли до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Нині це місце – улюблена локація для фотосесій молодят. Будете у Львові, знайдіть час, завітайте сюди! Вам сподобається! #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Львів #будинокВчених #архітектура

🏵🌼 У Добропарк під Києвом, у селі Копилів, зацвіла рекордна кількість 🌷🌷🌷 тюльпанів – 1 млн 270 тисяч!!! Загалом тут зростають 97 сортів весняних квітів, які зачаровують багатьма кольорами. Квіти висадили восени. Більшість цибулин привезли з Голландії. Більшість висадили за прикладом іноземних колег — кольоровими доріжками. Деякі композиції нагадують українське намисто чи скіфську пектораль. Помилуватися квітами можна тут https://www.facebook.com/101635387886288/videos/878163942656601/ У дендропарку розраховували на масштабне відкриття у квітні, однак карантин вніс свої корективи. Тож, працівники парку з радістю діляться світлинами тюльпанів та чекають на відкриття і запевняють, що вже за три роки у парку зростатимуть 3 млн тюльпанів. #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Київ #Добропарк #тюльпан #рекорд

З ЮВІЛЕЄМ МЕТРЕ!♥💐 1 травня святкує свій 75 день народження - легенда української естради, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Герой України – ВАСИЛЬ ЗІНКЕВИЧ. ЙОГО ПІСНЯ ОБІЙМАЄ СВІТ Василь Зінкевич - це визначна постать в історії української музики. Разом з ним прийшли до нас і глибоко запали в душу на все життя: «Мамина світлиця», «Шлях до Тараса», «Музика», «День новий над Україною» та багато інших пісенних шедеврів. У цих піснях — доля України, співака і кожного з нас. Його пісні запалюють у наших серцях гордість за націю і усвідомлення того, що ми — українці. Своїми піснями артист утверджує рідну мову. Ту, яка, на радість Богу, дісталася нам від діда-прадіда. І яку ми маємо зберегти для наших дітей і онуків. - Ми є сила, хоча б тому, що маємо таку пісню, де три хвилини не просто забави, а нашої суті – вважає Василь Іванович. - Українська пісня справді обіймає своїми крилами світ. Доводилось бувати в багатьох країнах. І без перекладу, не розуміючи ані слова, публіка встає. Я кажу: ви ж не розумієте, про що я співав. А вони відповідають: в українських піснях є щось таке, що лікує. Ми не можемо без пісні, вона наша душа. Взагалі, треба частіше заглядати в дзеркало своєї душі, щоб впізнавати себе. Непростий тепер час, але ми ніколи не втратимо своєї неповторності. Бо ми — українці». ДОЛЕНОСНА ЗУСТРІЧ Журналістам, яким коли-небудь випадало спілкуватися з ювіляром, співак відкривався як різнобічно обдарована людина, якій притаманна культура спілкування з людьми, смак і вишуканість у всьому. У нього завжди була стильна зачіска, елегантний одяг і відчувалася впертість і наполегливість у досягненні мети, що було помітно в його характері вже з перших кроків на самодіяльній сцені. В усьому за що Зінкевич брався, він намагався бути першим, якщо не єдиним. Але хто знає, чи став би він колись співаком, якби не доленосна зустріч із Левком Дутковським, який запросив його випускника училища декоративно-прикладного мистецтва першим чоловіком-солістом до жіночого вокально-інструментального ансамблю «Смерічка»? Адже Бог наділив Зінкевича ще й неабияким талантом танцюриста та художника-модельєра. Перші сценічні костюми для Софії Ротару, «Смерічки», пізніше «Світязя», «Червоної рути», а також для ансамблю пісні і танцю ім. Павла Вірського, Київського мюзик-холу, Буковинського ансамблю пісні і танцю розроблялися саме за ескізами Василя Зінкевича. Спочатку, виконуючи пісні, молодий співак Василь Зінкевич особливим голосом не вирізнявся і все більше танцював, аніж співав. А друзів запевняв: «Чекайте, я ще заспіваю». Але саме музичне чуття і педагогічний талант Л. Дутковського, допомогли Зінкевичу обрати саме пісенний шлях у житті. І він справді чудово заспівав. Про свою співочу долю сам Василь Іванович говорить, що як співак він народився у новорічну ніч 1969 року, коли на Чернівецькому телебаченні у святковій програмі прозвучав запис пісні Левка Дутковського «Сніжинки падають» у його виконанні. У моїй пам’яті залишилася досить незвичайна історія цього запису. Пам’ятаю, спочатку справа зовсім не клеїлася: зробили кілька дублів, а досягти бажаного ефекту звукорежисеру Василю Стріховичу ніяк не вдавалося. Тоді він вирішив запросити Володимира Івасюка, який охоче відгукнувся і, маючи певний досвід, записав пісню з кількох дублів. Проте, наполегливий і впертий Василь запропонував зробити ще одну спробу. І заспівав так, що в ефір пішов саме цей його запис. І широкому загалу запав в душу його голос – ніжний, сильний і дзвінкий – унікальний голос, який полонив серця не тільки українців, а й слухачів далеко за межами України. Його кожен виступ і сьогодні вражає, адже кожну пісню, її сенс він пропускає через себе і видає…людям. ВИТОКИ У кожного митця є знакові місце, звідки беруть свій початок його людські витоки, які вплинули на його формування як особистості. Трикутник його долі – Поділля, Буковина, Волинь… Поділля с. Васьківці, де народився і був залюблений змалечку, де залишився спалахом дитячий спомин, коли на Святвечір батько заносив з морозної хурделиці дідуха у світлицю. Можливо, тому куди б не приводила його доля, він завжди з гордістю казав: «Я щасливий, що народився в селі, ніколи не забуду тієї стежини, що пробігала поміж житами, а над нею — високі безмежні небеса. Українське село — це своєрідна академія високої моралі. Тут бережуть рідне слово, тут бережуть рідну пісню, тут кожному кажуть: «Добрий день!» Де б не бував, в яких далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі, навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій український народ. Направду, народе мій, ти не просто великий, ти — океан. І я щасливий, що з твого колоска рожденний». Буковина, тут Зінкевич навчався у Вижницькому училищі декоративно-прикладного мистецтва та почав свій злет як співак разом з братом своїм духовним, Назарієм Яремчуком, у легендарній «Смерічці». У Розтоках Василь Зінкевич, разом з Володимиром Івасюком, успішно знявся в танцювальних сценах в художньому фільмі «Білий птах з чорною міткою». Волинь до Луцька Василь Зінкевич переїхав 1975 році, де невдовзі став солістом ВІА «Світязь», а відтак і художнім керівником колективу. СВОЇМИ УСПІХАМИ Я ЗАВДЯЧУЮ ВОЛОДІ ІВАСЮКУ З 1993 року, коли почали занепадати українські естрадні гурти, співак гастролює із сольними програмами. Вимогливий, насамперед, до себе, він у кожній справі вимагав і від інших найвищої майстерності, досконалості, а то й філігранності. У його репертуарі немає випадкових пісень. Можливо, тому не так багато останнім часом з’являється нових пісень у його виконанні. Але практично кожна пісня, яку співає Василь Зінкевич, увійшла до золотого фонду української естради. Його творчість принесла вітчизняній естраді багато пісень-шлягерів у 70 – 80-ті роки XX століття, які й зараз молоді та популярні. А «Червона рута» його творчого побратима і друга Володимира Івасюка й досі не сходить зі сцени... — Господь Бог обдарував Володю Івасюка великим талантом, і він зміг висловитися від імені усіх нас, українців. Мав щастя у багатьох країнах світу співати «Червону руту». Вона розкриває нашу правду, сутність, розповідає іноземцям про те, хто ми є. І хоча вона зовсім не патетична, а лірична, її вважають своєрідним гімном нашої країни. Володя Івасюк чесно вірив у мене. Навіть коли я сумнівався, він – вірив! Своїми успіхами я завдячую Володі Івасюку. Володя завжди казав, що замало співати ноти. Треба співати серцем і своєю душею. ЗІНКЕВИЧ - ЦІЛА ЕПОХА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Своєю працею Василь Зінкевич добився належного визнання. Він удостоєний всіх найвищих відзнак, можливих у нас для митця, - звання народного артиста України, Національної премії імені Тараса Шевченка, Герой України. У 2000 році, поряд з іншими іменами відомих діячів мистецтв, які народилися або працювали на Буковині та в Чернівцях на «Алеї Зірок» з’явилося і його ім’я. У 2002 році в Києві перед Міжнародним центром культури та мистецтв відкрилась «Алея зірок», на якій одним із перших власників «Зірки» (Зірка України. Орден № 1) став народний артист України Василь Зінкевич. Останнім часом Василь Зінкевич не частий гість на українських телеекранах, практично не дає інтерв’ю. Зрештою – це його вибір і його право. Як писав відомий тернопільський музичний літописець і його добрий друг Михайло Маслій, «він залишився старомодним і, мабуть, таким буде завжди. І хай собі, ми його любимо, незалежно від стану модності чи не модності». Василь Зінкевич і сьогодні уособлює найкраще, що є в українській естраді. Він працелюб до фанатизму і так само відданий мистецтву пісні. Він і зараз багато працює, але уже менше має нового репертуару. Більше гастролює за кордоном, записує диски. А кожен його виступ, кожен концерт — це зустріч з українською піснею, що залишає глибокий слід у людських серцях. Василь Зінкевич і нині понад три десятиріччя живе у Луцьку, де сам зростив, поставив на крило двох соколів - синів. Василя і Богдана в він один з небагатьох, хто так і не поміняв затишок і душевність «периферії» на столичну метушню. Зінкевич – ціла епоха в історії української культури». І до цього складно щось додати. Хіба що, головне - він має ІМ’Я, здобуте благородно і правдиво, істинну любов народу. Сподіваємося, що Василь Зінкевич ще довго радуватиме нас справжньою українською піснею, і побажаємо йому ще довгих років життя і творчого натхнення! МАРІЯ ВИШНЕВСЬКА

Ґанок❤🌷🌞 Сьогодні, 1 травня, святкує день народження Василь Зінкевич, український естрадний виконавець. Зичимо міцного здоров`я, бажання та наснаги жити. А у вас є улюблена пісня у виконанні Василя Зінкевича? Нам подобається композиція «На березі життя» (слова Степана Галябарди, музика Олександра Злотника). Пливе моє життя у вічне синє море З малого джерела батьківської землі. Пливуть по нім човни і з радості, і горя, Летять над ним роки, як сиві журавлі. Багато, що було, що нині не сказати: Для тебе я плекав високі почуття, Та їх зуміла ти безжально розтоптати Й лишилася сама на березі життя. На березі життя і зорі, і світи, На березі життя і зустрічі й прощання, На березі життя стоїш, незгасла ти, Як наше молоде кохання. Ти інколи в мені засвітишся, мов осінь, І руку покладеш на стомлене плече, Але твої вуста прощення все не просять, І я його не дам, хоч серце запече. Я сам собі суддя і сам собі підсудний, І твій колишній крок не мaє забуття. Пливе моя ріка і все в житті ще буде: Лиш ти стоїш, мов тінь на березі життя.

Заходжу в українську Вікіпедію, читаю: АНДРІЙ ТАРКОВСЬКИЙ російський радянський актор, кінорежисер і сценарист. Онук українського письменника Олександра Тарковського. Увага, всесвітньо відомий режисер таких шедеврів як: "Соляріс" 1972, "Сталкер" 1979, і "Андрій Рубльов" 1971 року; повторюю, в українській енциклопедії вказаний як російський. Нагадаю, що дід режисера Андрія Тарковського, Олександр Карлович Тарковський 1862-1924 український прозаїк, поет, перекладач і громадський діяч. З восьми років жив і виховувався в сім'ї рідної сестри, української актриси Надії Карлівни Тарковської та її чоловіка, драматурга і корифея українського театру Івана Карпенка-Карого, які після смерті батьків з 1870 року були його офіційними опікунами .. Згодом був заарештований разом із сестрою Надією, тобто дружиною Карпенка-Карого, за те, що в 1880 році звернулися з листом на підтримку української мови (!) до історика Миколи Костомарова: "Батьку ! За Вами все: і давня слава, і дотепність, і розум, і наука, поговоріть же там тепер з московськими письменниками… що пора знять з нас покуту мовчки кусать пальці, що ми люди, а не мужики тілько, що пора нам мати своє друковане слово без заборону, що й освіту в народних школах слід дозволити на народній мові…" Заслання відбував з доктором Опанасом Михале'вичем, засланим, за свідченням Арсенія Тарковського, "за справою українських соціалістів". Тож, всім відомий режисер Андрій Тарковський, нащадок українського націоналіста, який виборював право розмовляти українською мовою. В сім'ї діда, Олександра Тарковського, існував культ української літератури й театру, а її члени писали вірші та п'єси. Але, Російська імперія, через коліно зламала мотивацію у нащадків націоналістів бути українцями. А ми сьогодні дискутуємо про толерантність. #пізнайУкраїну Читайте оновлення на моїй сторінці Мішель Іщенко.