Лента рецензий

Ihor Khodak Пам‘ятаємо, шануємо!💙💛 54 роки тому двоє українських парубків - відчайдухів підняли над поневоленим Києвом наш стяг!🇺🇦 Їх прізвища: Георгій Москаленко та Віктор Кукса. Підняття українського прапора над корпусом Київського інституту народного господарства відбулося перед початком комуністичного свята 1 травня 1966 року. За цю акцію хлопців було нещадно покарано мордовськими концтаборами. Про геройський вчинок двох молодих людей нині нагадує скромна бронзова меморіальна табличка. Кукса працював електрозварником, а Москаленко вчився в цьому інституті. Вони запізналися, поселившись в одному гуртожитку. Особливо своїх патріотичних державницьких поглядів один від одного не приховували. На той час комуністична система завдавала чергових болючих ударів по українцях та українству. Пішли під суд і на заслання В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Іван Гель... Двоє патріотів не могли спокійно спостерігати за тим, як повертається сталінщина. Ідея синьо-жовтого прапора була не випадковою. Українське відродження на той час пустило міцне коріння в студентських гуртожитках, молодіжних клубах... Віктор Кукса піднявся на будинок інституту із саморобним синьо-жовтим прапором та кухонним ножем, яким мав зрізати совєтське знамено. Москаленко залишився на варті біля пожежної драбини. Охоронці інституту перед травневими святами були добре підпиті, особ­ливих проблем із вивішуванням національної фани не виникло. Місце вибрали спеціально: перед традиційною демонстрацією колони з усіх навколишніх масивів вишиковувалися саме навпроти інституту, тож полотнище могли бачити чимало людей. До речі, воно провисіло довше, ніж сподівалися наші герої. Як виявилося, спецслужби злякалися, що прапор міг бути замінований. На прапорі Георгій Москаленко вивів напис «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито» і намалював Тризуб. Пізніше через той напис хлопців і вирахували. Увесь інститут перевіряли за почерками допоки не віднайшли "диверсантів". На політичній зоні хлопці опинилися в компанії однодумців. "Крім бандерівців це були дисиденти й націоналісти з України, країн Балтії і навіть Західної Білорусі, – згадував Віктор Кукса : Я потрапив до табору в мордовському селищі Явас, де вже на той час перебували Іван Гель, Богдан Горинь, Мустафа Джемільов... У політичному таборі тих років легше було почуватися людиною, ніж у радянській дійсності по інший бік колючого дроту. Жодного разу не чув, щоб хтось вилаявся матом. Навіть книжки читали, хоча потім доступ до бібліотеки нам обмежили..." Історія з національним прапором поламала життя обом. І після звільнення із зони дисиденти не позбулися пильної уваги радянських репресивних органів З відродженням нашої державності, обидва сміливці-прапороносці отримали пенсії з мізерними виплатами (!)... Поза тим, ці люди зберегли прекрасне тверде відчуття своєї моральної правоти! А ще дочекалися скромних орденів «За мужність» і меморіальну дошку на будівлі Університету імені Вадима Гетьмана. Героям слава!

Ґанок🌷🌿 Вітаємо, друзі!🔆 Ми тут поміркували, і нам би дуже хотілося відновити нашу рубрику, в якій ми нагадуватимемо вам або знайомитемимо вас, по-перше, з українськими народними піснями, або з авторськими піснями, які з часом стали народними, та по-друге, з сучасними українськими композиціями. Адже українська пісня — це не лише душа народу, а й своєрідна історія нашого народу.🇺🇦 Тож розпочнемо «відновлення» з народної пісні «Посадила огірочки». Посадила огірочки Близько над водою, Сама буду поливати Дрібною сльозою. Ростіть, ростіть, огірочки, В чотири листочки!.. Не бачила миленького Аж три вечорочки! На четвертий побачила, Як череду гнала, Не сказала «добрий вечір», Бо мати стояла. Бо мати стояла, А батько дивився. Не сказала «добрий вечір», Щоб не розгнівився. Летить орел сизокрилий Та й, летючи, кряче: «Перекажи дівчиноньці, Що за мною плаче, Нехай вона та й не плаче, Бо я не журюся; Нехай вона заміж іде, А я оженюся!» Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, Прийди подивися. Полетіла б я до тебе, Та крилець не маю, Щоб побачив, як без тебе З горя висихаю. До кого я пригорнуся І хто приголубить, Коли тепер того нема, Який мене любить? Співаймо українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Євген Клопотенко 💙💛Любов до українського всередині нас. Хтось тримає її в темряві та у кайданах, у декого вона прокинулася нещодавно, трохи заспана і розгублена, а хтось вже давно звільнив свою любов. В останніх вона зміцніла, розквіла, набралася могутті і стала їх рушійною силою та захистом. ⠀ Бо коли любиш своє коріння, то не відчуваєш себе самотнім. Ти знаєш, заради чого живеш і що десь поруч є такі самі, як і ти. Ти знаєш, куди належиш, у тебе є точка опори. Ну, і просто це класно - свідомо любити українське. Адже тоді всі твої дії базуються на любові і, як результат, ти створюєш щось прекрасне. ⠀ Розторсати свою любов до українського просто. Треба почати з вивчення історії, відчути що то - твій бекграунд. Потім покопирсатися у літературі та у житті українських письменників. Зрозуміти, що вони не такі нудні, як нам здавалося у школі. Шевченко он взагалі їв устриці за декілька сотень років до того, як це стало трендом у сучасній Україні. Послухати сучасні українські пісні та збожеволіти від їх крутості (я навіть плейлист вам склав https://apple.co/2yogsVU). Полюбити всім серцем українські бурячки та морквиночку. Зацікавитися українським мистецтвом та відвідати нарешті український музей (бо не лише Лувр крутий). Вам для цього навіть не треба виходити з дому. Он, Національний художній музей України / National Art Museum of Ukraine закинув свою колекцію мистецтв у Google Arts (посиланнячко: https://bit.ly/3c9HO0Z). Гуляйте там віртуально та захоплюйтеся українським.💙💛 ⠀ Бо нація сильна тоді, коли любить та цінує своє ріднесеньке. 🇺🇦

Ґанок🌿🌷 Досить часто можна почути: «Можна вас на пару хвилин?» Та чи правильно так говорити? Давайте з’ясуємо. Щодо часу кажуть: «Можна вас на хвильку?», або «Можна вас на кілька (декілька) хвилин?» Іменник пара з числовим значенням уживається лише 💙 щодо парних речей, як-от: /пара черевиків/, /пара рукавиць/; 💛 також щодо деяких множинних іменників (іменники, які мають лише множину), на зразок /пара штанів/, /пара окулярів/; 💙 ще /пара коней/, /пара овечок/, /пара волів/. Говорімо правильно та любімо Україну!

🌞🌠Сучасна астрономія налічує 88 сузір’їв. Їхні офіційні назви здебільшого є перекладами давньогрецьких або латинських назв. В основу покладено імена міфічних персонажів (Андромеда, Касіопея, Персей) або тварин (Лев, Дракон, Велика Ведмедиця), назви різних фігур (Трикутник, Стріла, Південний Хрест) і предметів (Ваги, Жертовник, Телескоп). Зоряне небо супроводжувало життя людини здавна. Уночі орієнтуватися за зірками треба було і пастухам, і чумакам. Зорі для них були годинником і компасом одночасно. Українські селяни й гадки не мали про міжнародні назви сузір’їв, а послугувалися своїми. Зоряне небо дає великий простір для уподібнень і порівнянь. Ті самі зірки можна уявно сполучати в малюнки. Народні назви сузір’їв досить влучно передають асоціації з різними істотами, предметами селянського побуту. Деякі із цих назв збереглися до наших днів: • Велика Ведмедиця — Великий Віз, Чумацький Віз, Великий Ківш; • Мала Ведмедиця — Малий Віз, Пасіка; • Дельфін — Криниця; • Кассіопея — Борона; • Орел — Дівчина з відрами; • Лебідь — Хрест; • Телець — Волопас, Пастух, Пастух з ґирлиґою; • Оріон — Косар, Чепіги, Полиця, Плуг, Граблі; • Терези — Коромисло з відрами. Інколи наші пращури давали назви групам зірок, які нині вважаються частинами більшого сузір’я: • три зорі поясу Оріона — Косарі, Три плуги; • зоряне скупчення Гіади (утворюють голову Тельця) — Чепіги; • зоряне скупчення Плеяди (зоряне скупчення в сузір’ї Тельця) — Квочка з курчатами, Стожари, Волосини, Волосожар, Візничий, Баби. Українська народна назва Галактики — Чумацький Шлях. Інші поширені назви — Молочний Шлях, Чумацька Дорога. Менш відомі назви — Божа Дорога, Батиєва Дорога, Дорога у Вирій, Дорога в Єрусалим, Дорога Молокова, Зоряна Дорога, Пташина Дорога, Солом’яна Дорога, Молочний Слід. Українські народні назви сузір’їв в астрономії не закріпилися, проте стали своєрідним дзеркалом повсякденного життя нашого народу.

Ґанок🌞🌷 І прийде час, коли твої учинки Обернуться й повстануть проти тебе; Як вояки зберуться навкруги І зброєю грозитимуть тобі, Нагому й безборонному. А потім Посходяться ще вчинки-фарисеї І відчитають лживі обіцянки, І вимагатимуть, щоб сповнив ти їх; І прийдуть ще повії по заплату. Ти всіх приймеш без слова. Тільки станеш І вислухаєш кпин, погроз і лайок, І сповнишся гіркотою страшною, І, очі звівши, скажеш: — Боже, де Ти, де Ти? І на той жаль бездонний Світло скаже: — Тут. І на той смуток Світло загориться, І юрби вчинків, з'єднані у Світлі, Закаменіють, збліднуть, відійдуть, І врешті будеш ти із Світлом сам на сам, Чого був спрагнений ти все життя... Лишень, відходячи, зупиняться два вчинки, Найліпший і найгірший, озирнуться й скажуть: —Так, це була людина, — й відійдуть, обнявшись… Це перша частина вірша «І прийде час» Юрія Липи, українського поета, прозаїка, публіциста, лікаря, громадського діяча, який народився 5 травня 1900 року. Юрій Липа мав активну громадянську позицію, боровся за незалежність України. У 1944 році був закатований підрозділами НКВС за те, що був курінним лікарем у повстанському шпиталі. Пам‘ятаймо українців та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🌷 Розповімо про те, як говорити українською, уникаючи росіянізмів. А ще розповімо, як говорити не варто.😉 Отже, правильно сказати: 💙 ПІДВЕЧІРОК (а НЕ «полднік»). 💛 У вас усе ГАРАЗД? (а НЕ «У вас усе в порядку?») 💙 Навести ЛАД (а НЕ «навести порядок»). 💛 ПОСТАЧАЛЬНИК (а НЕ «поставщик»). 💙 Гідний ВЧИНОК (а НЕ «гідний поступок»). 💛 НАЩАДКИ козаків (а НЕ «потомки козаків»). 💙 ПОПЕРЕК болить (а НЕ «поясниця болить»). 💛 ПРИЧІП автомобільний (а НЕ «причеп автомобільний»). Очищуймо свою мову та любімо Україну!💙💛

💮🏵️Нещодавно ми розповідали вам про 400-річну грушу, що зростає на Одещині, 100-річну вишню-антипку, яка красується у центрі Чернігова. Нині – нове диво! На Сумщині 🌸🌸🌸 квітне єдина у світі яблуня-колонія. Росте вона у місті Кролевець. Їй вже понад 200 років! На відміну від звичайних яблунь, у цієї немає материнського, первісного стовбура. Дерево розростається, подібно до куща, однак, як запевняють фахівці, це не кущ. Гілки нахиляються до землі, пускають коріння і далі крокують по землі… За свій вік розрослися на десяти сотках землі. Що цікаво, яблуня постійно рясно родить. Втім останні два роки майже не цвіла, але цієї весни рясно вибухнуло цвітом. За словами місцевих, вони неодноразово намагалися пересадили пагони яблуні у новий ґрунт, однак безрезультатно. Дерево не приживається. #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Сумщина #яблуня #яблуня_колонія #Кролевець

🌿🏵 Богдан Ступка - людина-епоха, людина-глибина. За його ролями можна вивчати історію і пізнавати Україну! Достатньо назвати його ім’я – й усі знають про кого йдеться. Богдан Ступка був людиною щасливою не від загальної популярності, а від того, що все життя займався улюбленою справою й отримав за це визнання і славу. Актором кіно Ступка став у 29 років. Дебютував у фільмі Юрія Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою”, у ролі Ореста Дзвонаря. На рахунку видатного артиста безліч ролей починаючи від шекспірівського короля Ліра і закінчуючи Майстром Булгакова. У переліку чимало історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький (“Чорна рада”), Іван Мазепа (“Молитва за гетьмана Мазепу”), Богдан Хмельницький (“Вогнем і мечем”), і навіть Чингісхан (“Таємниця Чингісхана”). Однак, для багатьох він залишився могутнім і сильним Тарасом Бульбою. Митець навіть побував у Запорізькому краї, на славній Хортиці, де знімали однойменний художній фільм. Незважаючи на неймовірну зайнятість, Богдан Сильвестрович вважав, що в житті немає нічого важливішого за сім’ю. І коли родина поповнювалася онуками, він жартував, що клан Ступок розростається. Актор не раз говорив, що його спадок – не ролі. Найважливіше, що він залишить після себе – це нове покоління талановитих артистів. Своїх сина й онуків, які пішли його стопами, він учив бути не акторами, а людьми!

🌫 Ви знаєте хто такий Федір Кричевський? Ні? Тож, слухайте. Це український художник, який назвав Сталіна пройдисвітом і мерзотником… Федір Кричевський – унікальна людина. Він започаткував школу українського малярства, став першим ректором Української академії мистецтв. Його роботи експонувалися на Венеційській бієнале... Що ж він малював? Сюжети брав із життя, близького та рідного. Малював батьків, наречених, дітей, любов… Він показував звичайне, але вкладав у нього всю душу. Втім це не сподобалося радянській владі. Йому казали, що "любити рідне – це погано, “слабкість". Але він не відмовлявся від свого. За "неблагонадійність" радянська влада позбавила Кричевського титулів, звань, навіть власної майстерні і викладання. Пропонували обіцянку про помилування – аби погодився намалювати портрет "батька народів". Однак Кричевський відмовився, а пізніше пояснив: "Бачите, малювати всяких там временщиків-фаворитів, пройдисвітів і мерзотників мені мій сан не дозволяє". Що було далі? Жив в Ірпені, хапався за різні випадкові підробітки. Хворів на рак шлунку, голодував – від цього і помер у липні 1947 року. Чому ми згадали про художника? 22 травня буде річниця від Дня його народження. І Національний художній музей України / National Art Museum of Ukraine присвятив цей місяць митцю. В рамках "Травня Кричевського" музейники щотижня публікуватимуть одну картинку-епізод з життя Кричевського і розповідатимуть цікаві факти. У музеї впевнені, що такий формат знайомства з художником сподобається не лише дорослим, а й дітям. Перший фрагмент – про дитинство Федора Кричевського, вийде найближчої суботи. Авторка серії ілюстрацій – художниця Nata Soroka, відома широкому загалу завдяки своїй роботі над календарем із портретами відомих українських письменників. #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #художник #Кричевський #картини

Ґанок🌫️🕊️ Про українські назви квітів, дерев та ягід ми вже писали. Напишемо сьогодні про диких птахів.🦅 Проте не про всіх, а лише про тих, у назвах яких часом роблять помилки. 💙 Лелека, бусел, чорногуз, бузько. 💛 Грак 💙 Синиця 💛 Дрізд 💙 Щиглик 💛 Шпак 💙 Ластівка 💛 Зозуля 💙 Горобець 💛 Шишкар 💙 Омелюх 💛 Вівсянка 💙 Чапля Доповнюйте список українських назв птахів у коментарях. Шануймо своє та любімо Україну!💙💛

♥🌹 Сьогодні ми дякуємо нашим дорогим мамам за найкращий дарунок — життя! Спасибі вам за довгі безсонні ночі! За ніжні, турботливі руки! За добре, чуйне серце!🌷 Нехай очі ваші ніколи не знають сліз, а душі завжди зігріває гордість за своїх дітей!🌞 *** Пропонуємо вашій увазі згустки народної мудрости — прислів’я та приказки народів світу про матір і материнство. • Нема того краму, щоб купити маму (укр.). • Як мати рідненька, то й сорочка біленька (укр.). • Не та мама, що вродить, а та, що виховає (укр.). • У дитини заболить пальчик, а в матері — серце (укр.) • Мати сильно замахне, та легенько вдарить (біл.). • Ліпше, як мати б’є, ніж як мачуха гладить (пол.). • Краще материна лозина, ніж чужа пшенична паляниця (фін.). • Краще хай мати сто разів ударить, як батько один раз пригрозить (в’єтн.). • «Він такий схожий на батька, що й батько не такий схожий на себе», — сказала мати про сина (норв.). • «Краще як діти кричать, ніж як вони не можуть кричати», — сказала мати (норв.). • Бездітна плакала, і мати поганих дітей плакала (осет.) • Сліпе щеня і те до матері лізе (укр.). • Кожна корова своє теля вилизує (рум.). • І тарган називає дитину сонечком (кубин.). • Коли жабу запитали: «Що на світі найкрасивіше?» — вона показала на своє жабеня (мордов.). • Для тарганихи її тарганчик найкращий (араб.). • Мати мого чоловіка померла старою дівою (ірл.). • Тогди мама біду знає, коли малу дитину має (укр.). • Малі діти топчуть матері коліна, а великі — серце (швед.). • Хороша дочка, як мати хвалить (укр.). • Яка клепка, така й бочка, яка мати, така й дочка (укр.). • Мати все життя думає про сина, а його думки мандрують по світу або бродять під вікном у коханої (калмицьк.). • Одне материнське благословення знімає прокляття сімох попів (вірм.). • Злякалося дитя — і до мами в обійми (угор.). ***

💙💛 9 цікавих фактів про українську мову, яких ви не знали Факт 1. Олю, Павле, козаче! Українська – єдина серед східнослов’янських мов, у якій іменники мають кличний відмінок. Лише послухайте, як гарно та мелодійно це звучить: зіронько, надіє, душе, соловейку, Олеже. Факт 2. Українська чи руська? У різні історичні часи наша мова мала багато своїх назв: про́ста, козацька, русинська. І ще до середини XIX століття найуживанішою назвою була “руська мова”. Тож слово “руський” історично не має нічого спільного із “російський”. Факт 3. Фальшувати, фантазія, фарб’яр Літера Ф – найменш уживана в нашій мові серед усіх букв алфавіту. Факт 4. Чверть мільйона У лексиці сучасної української мови нараховується понад 250 000 слів. Факт 5. Синонімічність Українська мова вражає своєю кількістю синонімів. Наприклад, до слова “говорити” з легкістю можна добрати 50 синонімів: Казати Балакати Розмовляти Ректи Лепетати Цвікати Промовляти Пащекувати Бормотати Гомоніти Балабонити Верзти В’якати Жебоніти Базікати Варнякати Галдичити Проказувати Шепотіти Гарчати Ляпати Мурмотіти Воркотати Талдичити Бурчати Журити Оповідати Лебедіти Розмовляти Торохтіти Тараторити Патякати Бубоніти Галдіти Мимрити Славословити Скоромовити Примовляти Перемовлятися Торочити Триндичити Шпетити Розпатякувати Підмовляти Іронізувати Базарити Гейкати М’ямлити Галасувати Шкабарчати Факт 6. Перші згадки У 448 році відомий візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав нові слова – «мед» та «страва». Це була перша історична згадка українських слів. Факт 7. Одна із наймилозвучніших Українську мову давно офіційно визнано однією із наймилозвучніших у світі. У 1934 році в Парижі на лінгвістичному конгресі фахівці визнали українську мову третьою з-поміж усіх мов (після французької та фарсі) за мелодійністю, лексичним і фразеологічним багатством, величезними словотвірними можливостями, синтаксичною гнучкістю. На аналогічному форумі мовознавців у Швейцарії українську мову було названо другою після італійської. Факт 8. Найдовше слово Найдовшим словом в українській мові є «дихлордифенілтрихлорметилметан» (хімікат для боротьби зі шкідниками). У цьому слові 30 літер. Факт 9. Найуживаніша літера Буква П – найуживаніша літера алфавіту в нашій мові. Саме на цю букву починається найбільша кількість слів. І ось вам для прикладу геніальне оповідання українською мовою, в якому всі слова починаються лише на літеру П! ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич,- погостюєте, повеселитесь”. Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли. …Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!🏵

🌷12 фактів про Україну, які вкотре підтверджують, що нам є чим пишатися. 💙💛Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010 – 1054 н.е), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. 💙💛В Україні, у місті Рахів, в оточенні мальовничих Карпат знаходиться географічний центр Європи. 💙💛Населення України належить до найбільш освічених, а кількість людей з вищою освітою на душу населення – вищий за середньоєвропейський рівень. 💙💛5 квітня 1710 року Пилипа Орлика обрали гетьманом запорізького війська. У цей самий день він оголосив “Конституцію прав і свобод війська Запорізького”. У США конституцію прийняли в 1787 році, у Франції та Польщі тільки у 1791 р. 💙💛Людина, яка вшанована найбільшою кількістю пам’ятників у світі – Тарас Шевченко – геніальний український поет, мислитель і художник. 💙💛Найбільші чоловічі монастирі йменуються Лаврами. Статус Лаври мають лише шість монастирів у світі. Три з них знаходяться в Україні. Це Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра в Києві, що отримала цей статус ще у 1598 р., Свято-Успенська Лавра в м. Почаїв і Святогірська Свято-Успенська Лавра на Донеччині. 💙💛Трембіта, найдовший інструмент в світі – конічна дерев’яна труба без бокових отворів. Її довжина може досягати чотирьох метрів. Діапазон трембіти – дві з половиною октави. Її звуки чути більш ніж за десять кілометрів. Цей традиційний для жителів українських Карпат інструмент і досі використовується. Трембітарі сповіщають горян про важливі події. 💙💛Станція метро «Арсенальна» проходить під землею на глибині 105 м. Станцію біля будівлі парламенту побудували в 1960 р., однією з перших. За деякими даними, у тунелях біля «Арсенальної» є таємні схованки для політичної верхівки. 💙💛Острозька академія – перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстаріша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь заснував слов’яно-греко-латинську академію в Острозі. 💙💛Українці, а саме конструкторське бюро Антонова, розробили літак з найбільшою у світі вантажопідйомністю – Ан-225 “Мрія”. Спочатку він проектувався для транспортування космічних кораблів. Наразі “Мрія” виконує комерційні вантажні перевезення. 💙💛Дуб-патріарх – найстаріший дуб в Україні. Йому понад 1300 років. Це дерево – унікальне поєднання природного скарбу та історичної спадщини входить в 10 найбільш старих дерев Європи. 💙💛Українська пустеля Олешківськи піски є найбільшою у Європі. ‌

Ґанок🌹🌿 Пригода й нагода — коли і яке слово вживати?🤔 Розповімо. І не лише про це.🔆 💙 Стати комусь в ПРИГОДІ. «Мої знання з медицини стали мені в пригоді під час походу». 💛 Трапилася НАГОДА. «З’явилася нагода поїхати на навчання до Великої Британії». 💙 ПІДБИТТЯ підсумків (а НЕ «підведення підсумків»). 💛 ПОСТАЧАННЯ газу (а НЕ «поставка газу»). 💙 РЕЙКИ (а НЕ «рельси»). 💛 ВАЖЕЛІ впливу (а НЕ «ричаги впливу»). 💙 Купувати НА ВИПЛАТ (а НЕ «купувати у розстрочку»). Вивчаймо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🏵 День сьогодні не такий, Як уявляли ми. Світ — два кроки від весни, Два кроки від зими. Більше не лякають нас Уламки їхніх стін, Нам залишилось пройти Найвищу із вершин... І може наші очі Роз'їдає дим — Та ми не помічаєм, Бо вогонь — наш побратим. Наші очі заливає піт — Та ми не закриваєм їх І дивимось на світ, І далі йдем!.. Шум і тисяч їхніх слів Часом приносить біль, Та дощ із хмари темних стріл Не потрапляє в ціль, І ми продовжуємо нести Свій прапор, а не хрест, Ми продовжуємо іти На власний Еверест!.. Ми далі йдем вперед... Ми далі йдем… Це слова пісні, які написав Святослав Вакарчук, лідер гурту «Океан Ельзи». Сьогодні, 14 травня, Святослав Вакарчук святкує День народження.🎂 Вітаємо талановитого музиканта та бажаємо йому натхнення, сил та наснаги для створення ще більшої кількості чудових пісень.🎊 Адже кожна пісня гурту «Океан Ельзи» — це окрема глибока історія, яку хочеться слухати ще і ще, яка не набридає, а щоразу відкривається по-новому. Гурт «Океан Ельзи» — одні з тих, хто довів, що пісні українською мовою можуть бути популярними й улюбленими не лише в Україні, а й за її межами. Слухаймо українську музику🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

💙💛100 років тому: 14.05.1920 – у с. Романівка на Тернопільщині народилась Ярослава Стецько (уроджена Ганна Музика), політик, дружина Ярослава Стецька. Навчалась на будівельному факультеті Львівської політехніки (1941), по війні закінчила технічні та мовні студії в Правничому інституті у Мюнхені (фах перекладач з англійської, французької та німецької мов; володіла іспанською, італійською, польською, словацькою, білоруською), соціолог, психолог, політолог, магістр. Член ОУН (1938) під псевдо «Слава», у 1943 заарештована німцями, 1945 організатор викрадення пораненого Ярослава Стецька з госпіталю з-під більшовицького арешту в м. Штайнгофф у Чехії. 1946 одружилась з Я. Стецьком. На еміграції - член Центральної управи СУМ (1948-1953), з 1968 – керівник сектору зовнішньої політики Проводу ОУН(р), член ЦК Антибільшовицького блоку народів, згодом президент АБН (1986-1996), шеф пресового бюро та редактор видань АБН, організатор конференцій АБН, учасник міжнародних антикомуністичних конгресів, співорганізатор Європейської ради Свободи. У внутрішніх документах КҐБ подружжя Стецьків кваліфікувалось як найлютіші вороги радянської влади. У 1991 на запрошення влади Львова повернулась в Україну. На еміграції Стецьки не взяли громадянства жодної з вільних країн світу. Голова ОУН(р) (1991-2001), перший голова Конгресу Українських націоналістів (1992-2003), депутат Верховної Ради України другого, третього і четвертого скликань, як найстарший депутат ВР двічі (1998 і 2002) відкривала засідання першої сесії і зачитувала присягу, почесна громадянка м. Львова (1993). Померла в лікарні м. Мюнхен 2003. Похована на Байковому цвинтарі у Києві. «Як я люблю цю Україну! Кращої країни у світі, а я об'їздила багато – немає ніде!» Слава Стецько.🌹

Ґанок🌿🌹 15 травня — Міжнародний день сім’ї.❤️ Сім’я — це мама, тато й діточки.👨‍👩‍👧‍👦 В українській мові дуже багато синонімів, і такі звичні слова, як /мама/ і /тато/ можна сказати по-різному. 💙 Мама — мати, матінка, матуся, мамуся, мамуня, мамунця, матір, мамця, неня, ненька, паніматка. 💛 Тато — батько, татусь, татуньо, татко, панотець, отець, неньо, няньо, нянько. 💙 Син — синочок, синок. 💛 Дочка — донька, доня, доця, дочечка, донечка. 💙 Дитина — дитинка, дитя, дитинча, чадо, дітвак; про маленьких діток кажуть — немовля, малюк, маля, пискля. Збагачуймо свою 🇺🇦мову та любімо Україну!💙💛

У Міжнародний день сім’ї ми хочемо поділитися з вами доброю історією родини Харченків з Черкащини, які виховують вісім дітей, семеро з яких – прийомні. ❤Знайомтеся, Тамара і Анатолій. Прийомними батьками подружжя стало доволі рано – Анатолію було 30 років, а Тамарі – 27. Підштовхнуло до створення великої родини власний досвід молодої жінки. Справа в тому, що її мати – черкащанка Наталія Скрипнікова – виховала 16 дітей, 12 з яких – прийомні. "Я зростала у цьому оточенні і знала складні долі цих дітей… Проте сама навіть і не думала, що стану прийомною мамою. Ми дізналися про п’ятеро дівчаток-сестричок, які шукають родину… і зрозуміли, що їх можуть розлучити… Почали думати як правильно поступити. Це було дійсно важке рішення, бо треба змінити весь ритм життя. Втім, ми дуже щасливі, що в нас є ці діти!", – поділилася Тамара. Діана, Богдана, Люда, Марина, Руслан, Софія, Даніела, Варвара… Найстаршій – 12, наймолодшим крихіткам – по шість. "Я ж завжди хотіла саме донечок!", – каже Тамара і додає, що діти теж радіють новій родині, вони прагнуть навчання, любові, обіймів. "Звісно, легко не буває навіть зі своїми дітьми, однак коли ви сім’я, то знаходите вихід з будь-якої ситуації, а коли в тебе є батьки з величезним досвідом, то загалом чудово", – зазначає прийомна мати. Анатолій і Тамара кажуть, що для них надзвичайно важливо, щоб діти розуміли, що сім’я – найголовніше в житті. Що вони завжди мають стояти один за одного горою, поважати й цінувати своїх братів і сестер. "Ми не зможемо зробити з дитини той ідеал, який малюємо в своїй голові. Але в будь-якому разі ми можемо зробити її кращою, а її життя – щасливішим. І кожна дитина потребує цього шансу і любові. Їх ми з дружиною можемо їм дати", – підсумовує Анатолій. Щастя вам, радості та головного – любові!! #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Черкаси #родина #Харченко #прийомні_діти

Олександр Палій СКІФСЬКІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Часто від неспеціалістів доводиться чути: що нам та стародавня історія, ті скіфи, сармати - до сучасної України вони, мовляв, відношення не мають. От гали Астерікс і Обелікс до історії Франції мають стосунок, а скіфи до України - ні :) До сьогодні збереглися на письмі близько 400 достеменно скіфських слів, які дозволяють стверджувати: українська мова має свої виразні особливості насамперед завдяки скіфському спадку. Приміром, однією з особливостей української є ікавізм, що ясно вирізняє її з решти слов'янських мов - перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в [i]: "столи - стіл" і т.д. Ікавізм - це стародавня властивість скіфської мови, зафіксована ще Геродотом. Скіфи у нього "названі сколотами за іменем їхнього царя Скіла". З усіх слов'ян хіба в хорватів, та, кажуть, в деяких словацьких діалектах є ікавізм. Між тим, хорвати, так само як українці, мають велику частку скіфо-сарматського спадку (навіть сама назва цього народу перекладається з сарматської як "пастухи"). Що цікаво, в північних і північно-західних українських діалектах (тобто на одвічних землях слов'янського етногенезу - на Волині, Північному Прикарпатті і Поліссі, де переважали слов'яни і скіфо-сарматський вплив був менший) ікавізм проявляється найслабше. У скіфській мові не було звука „ф”, точніше, він читався як „хва”. Тобто "Хведір", "хвіртка", "Хвастів". У скіфській мові часто вживалися звуки „дж” і „дз”. Сьогодні цю особливість можна бачити в остетинській - єдиній мові північноіранської групи, що збереглася до цього дня. Також у скіфській множина передавалася через "ата" - так, як в українській при зменшуванні: "лоша - лошата", "цуценя - цуценята" тощо. Водночас, у скіфській існував характерний фрикативний звук „г”, що нині абсолютно чітко виокремлює українську серед більшості інших слов‘янських мов. Відомий скіфолог, осетин (!) В. Абаєв так і писав: "Шукайте Скіфію там, де говорять "г". Це фрикативне "г" зафіксовано Геродотом та іншими греками на письмі в назвах багатьох рік Скіфії - Гіпаніс, Геррос, Гиргіс, Гіпполея. А в українській це "гарбуз", "Гумань" (про місто) та чимало інших. Вочевидь, ця ж мовна особливість була і в сарматській мові. Приміром досьогодні збереглося прізвище кримських греків - Халангот, тобто "алан-гот", нащадок змішаного аланського (сарматського) і готського населення Криму, що становило етнічну основу князівства Феодоро в Криму. В українській мові зустрічаються явні скіфські прізвища. Приміром - Саєнко, від скіфського "сай" - воєнний ватажок, цар. До речі, збереглися ще древніші цілком українські прізвища ще доскіфського індоіранського спадку - Рахманин (від рахманів, тобто волхвів чи брахманів), Шудря. Є прізвище Сакович - можливо, від назви сарматського племені "саки". І місто з такою ж назвою в українському Криму. Досьогодні в Україні широко присутні кілька сучасних імен індоіранського походження, не обов'язково скіфського, а, можливо, сарматського: зокрема, Оксана та Руслан. Оксана індоіранськими мовами значить "світла". Відомо, що Роксаною звали дружину Олександра Македонського, з якою він узяв шлюб під час свого азійського походу. Раніше таких імен було більше. Відомі імена антських князів середини І тисячоліття після Різдва Христового із скіфською чи сарматською часточкою "гаст" - Ардагаст, Радагаст, Анангаст, Доброгаст тощо. Ще в 13 столітті ім'я Доброгаст фіксується літописом на Галичині. Що вже казати про Бабая, яким в Україні досі лякають дітей - "спадкоємця" скіфського головного божества Папая. Збереглося чимало цікавих скіфських слів. Наприклад "крк" - горло. Досі є українське слово "карк" - задня частина шиї з верхньою частиною хребта; зашийок. В Хорватії острів і протока звуться Крк - гирло. А в Україні є місто Керч. Чим українська історія цікава - що коли придивится, виявляється, що ніщо нікуди не зникло. На золотих пластинах - скіфи в шароварах, а також замальовок з античної геми із зображенням єдиного мудреця-негрека з числа Семи античних мудреців.

Ґанок🌻🌿 Українці полюбляють нарікати на своє життя, на оточення, на владу, на країну. Проте більшість з цих, хто любить нарікати, самі нічого не хочуть змінювати для покращення свого життя. Не ходять на вибори, не беруть участі у обговоренні місцевих бюджетів, бідкаються перед телевізорами і за обідніми столами, але не виходять на протести. І можна продовжувати далі. Однак найголовніше те, що такі люди не хочуть змінюватися самі, не бажають розвиватися. А найпростіше, що вони можуть зробити, це — розмовляти українською мовою. Не зросійщеною мовою з купою кальок, а УКРАЇНСЬКОЮ. Адже українська мова — це наша ідентифікація, наше усвідомлення, наш початок. Тож вчімо українську разом! І говорімо правильно. 🏵👍 💙 ВИРОК суду (а НЕ «приговор»). 💛 НАКАЗ про звільнення (а НЕ «приказ»). 💙 ПАРАФІЯНИН (а НЕ «прихожанин»). 💛 КОРОК до пляшки (а НЕ «пробка»). 💙 КИСЛЕ МОЛОКО (а НЕ «простокваша»). 💛 ДЕКО або ЛИСТ (а НЕ «протвінь»). 💙 ПЕРЕПУСТКА (а НЕ «пропуск»). 💛 ПРОФСПІЛКА (а НЕ «профсоюз»). 💙 Повітряні БУЛЬКИ або БУЛЬБАШКИ (а НЕ «пузирі»). 💛 Молода ПОРОДІЛЛЯ (а НЕ «рожениця»). Будьмо свідомими та любімо Україну!💙💛

💙💛Я не хочу про це вже мовчати, Бо у серці розноситься крик. Принципово не хочу вивчати Окупантський російський язик. Ми стаємо рабами Московії, Адже ми надзвичайно слабкі. Помиратимуть хлопці-військові, Поки вражі живуть язикі. Не великий він, ні! Не могутній, Як у школах розказують нам. Цей язик убиває майбутнє, Що дароване Неньці й синам. Цей язик - зброя нашого ворога, Заважає століттями жить! Над степами він лине просторими, Під горами й над морем летить. І дійшло, уявіте, до того, Що говорять: "Что ето такє? Почему говоріш ти на мовє, Нє на руском святом язикє?" Я соромилась рідного слова. Визнаю: так, слабкою була. А тепер я спілкуюся мовою. Як раніше до цього жила? Я не хочу про це більш мовчати. Хай розноситься вічно мій крик. Буду далі уперто кричати: " ПРИПИНІТЬ ЖЕ РОСІЙСЬКИЙ ЯЗИК!!! " Вероніка Токар Невимовно щирий вірш поетеси з Дніпрянщини❤️ Тішить серце, що Україні такі розумні та розуміючі діти. Україна в серцях та в мові! 🇺🇦 На фото: @Вероніка Токар Дякуємо за неймовірний вірш! Твори💙💛 https://www.facebook.com/groups/442853206592246/permalink/541475603396672/

🌿🏵Ґанок Фразеологізми — це та частина лексики української мови, яка урізноманітнює її, надає їй емоційності, яка часом навіть може розповісти про побут українців та про їхні взаємини. Гортаючи «Фразеологічний словник української мови», ми натрапили на багато фразеологізмів, до складу яких входять яскраві, колоритні слова, значення яких не всім відоме, наприклад, /баляси/, /банелюки/, /витрішки/ та багато інших. Тому ми вирішили розповісти про деякі фразеологізми з такими колоритними словами. 💙 Точити баляси — вести пусті розмови; теревенити. 💛 Плести (розповідати) банелюки — говорити щось несуттєве, несерйозне. 💙 Братися за барки — починати битися. 💛 Відбити (надсадити) бебехи — дуже побити когось. 💙 Як блекоти наївся — хтось поводиться дивно, безглуздо, нерозумно. 💛 Аж виляски пішли — дуже сильно, з дзвінким звуком. 💙 Купувати (їсти) витрішки — роздивлятися щось без мети. 💛 Вожжина (віжка) під хвіст попала — хтось бурхливо виявляє ознаки неврівноваженого стану. 💙 Закусити вудила — робити щось, не стримуючи, не контролюючи себе. 💛 Кувати вухналі зубами — дуже сильно тремтіти від холоду чи переляку. Далі буде… Пізнаваймо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

💛💙 Носи вишиванку гордо! Як справжній українець!!! Бо це модно, красиво, неповторно! Сьогодні українці відзначають День вишиванки. Це дуже колоритне і самобунє свято, що асоціюється у нас з різноманітними вишитими сорочками, які українці передають від покоління до покоління. Вишиванка зігріває душу та наповнює серце позитивною енергією. Вона викликає почуття єдності та є нашою національною гордістю! Пишаємося, що ми українці! 💙💛 #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #вишиванка #Україна

Ґанок🌹🌿 Сьогодні — Всесвітній день вишиванки. Вишиванка — це не лише одяг, це наш код, наш оберіг. Шануймо і пишаймося українською вишиванкою та любімо Україну!💙💛 🌾🌷Вишиванку я виймаю зі старої скрині Тай дивлюся — в ній відбита доля України: Вимочена в зимних водах, витрясена вітром, Випрядена, висукана на промінні світла; Перекраяна віками, часом перешита, Увібрала в себе взори давні й розмаїті... Полотно сиробіленьке вишите хрестами, То сорочка так сплакнула чорними нитками. І листочки потемнілі як сліди лишились... А на весни повернуло – пагінці ожили; Заврунились між колюччям пуп’янки на пруттях — Дивні ружі зайнялися на жіночих грудях... Рукави, мов ясні крила, взялись квітоньками. Наче пісня чорнобрива, що живе між нами, – Сокровенна вишиванка з дорогого краю. Отакі мережу думи, як її вбираю... … Ці реліквії правдавні — в долях наших з кров’ю. В них-бо серце України — зіткане любов’ю.💙💛 Надія Козак

#ідентичність💙💛 День вишиванки уже міжнародне свято, яке відзначають у багатьох куточках світу. Вітаємо з цим чудовим святом і розповідаємо про значення вишиванки у роки Голодомору-геноциду. ▪️Під час Голодомору вишиванка була способом порятунку. Радянська влада не давала жодного шансу на виживання, тож вишивки, які були тоді майже у кожній хаті, міняли на їжу. «Побачивши, що люди міняють на харчі свої речі, влада почала, крім їжі, відбирати сорочки, рушники, кожухи, плахти, хустки. І ми маємо свідчення про те, що коли люди знали, що йдуть буксирні бригади, жінки одягали на себе по кілька сорочок, плахт, хустин. Вони [буксирні бригади] знімали з людей ці речі і відбирали», – зазначає етнологиня Валентина Борисенко. Національний одяг, гарно вишиті та гаптовані сорочки, обмінювали за безцінь — склянку борошна чи трохи пшона. Українці віддавали родинні реліквії, щоб врятуватися від голодної смерті під час геноциду. Пам'ятаймо нашу історію, одягаймо вишиванки і робімо все для розбудови нашої держави - України!🇺🇦

У мене, як і у багатьох сучасних українців, не дуже складається з вишиванками. Я маю на увазі саме вишиванку, а не вишиту блюзочку, яку сьогодні вигуляла Олена Зеленська. Вишиванка – це statement dress, це одяг, який привертає увагу сам до себе, практично завжди затьмарюючи «носія». Я зустрічала мало жінок, яких видно у вишиванці. Переважно це пані старшого віку з такою харизмою і таким життєвим досвідом, що вона заповнює простір довкола себе одним видом. Це типаж Атени Пашко і Слави Стецько, якщо ви розумієте, про що я. Вишиванка на собі – це завжди випробування. Це завжди крок вперед і трошки вгору, на підвищення, на перехрестя очей і софітів. Це завжди голови, які повертаються тобі в спину. Це прискіпливий і ревнивий погляд зі сторони. Це мука для інтроверта. Ми носимо вишиванку, коли на питання – тобі що, більше всіх треба? – відповідаєш «так». Так, мені треба трошки більше, ніж усім вам, і я зараз готова заявити про своє бажання і про своє право на отримання бажаного. Ми носимо вишиванку як броню, як прапор, як факел над головою: дивіться, я українка. І я зараз тримаю своє українство на витягнутих руках, я епатую ним, я семафорю на всі боки. Я українка, і мені треба. І я візьму своє, дякую, посуньтесь. Саме тому свою першу вишиванку я одягла у 2014-му, коли просто не було іншого виходу. І я не одна така, безліч інших українців піддягли вишиванки під піджаки і кофти, обв’язали руки вишитими браслетами чи набили на зап’ястку чи під серцем. Саме після чотирнадцятого почав розростатися наш «парк вишиванок». Скільки їх зараз у шафі, десяток? Кожна із них виходила в люди по одному разу, рідко двічі, і щоразу це були особливі випадки, де крок вправо, крок вліво – мінне поле, і потрібні залізні гарантії удачі. Саме після чотирнадцятого ми почали вишивати своїм дітям і своїм чоловікам. Власними руцями, голкою, зчепивши зуби і щораз витираючи мокрі долоні. З ірраціональною впевненістю, що так треба. Тому День вишиванки для нас – це трошки особисте. Це розвіртуалізація тих, хто у темі. Це перекличка тих, для кого є смисл. Це нагода побачити таких як ти. Бо інакше, без смислу, це буде просто флеш-моб, все одно що День червоних штанів або День рогатих капелюхів. І тому таким дисонансом сьогодні виступила наша Перша Пара. Президент і його дружина мали б розуміти символіку цього дня. Мали б заявити про свою приналежність до українства, мали б розкрити свою силу і свою вразливість, діставши ту саму, єдину і особливу вишиванку. Або якщо такої нема – хоча це дивно, правда. Булава є, клейноди є, а вишиванки у тебе нема?.. Так от, якщо нема, треба було зробити, щоб була. Подбати заздалегідь, попитати по старших людях, замовити у кінці кінців. А не дізнатися про свято із фейсбуку і галопом гнати секретарку у найближчий ларьок за чимось вишитим. І не знімати з охоронців, і не вдягати поверх матні, жмаканим подолом доверху. І зрештою визнати, що те, що для тебе «по приколу», для «єтой страни» може виявитися цілком серйозним. І якщо для тебе воно чуже, то припинити мучити і себе, і Україну. Автор: Тамара Горіха Зерня

Уляна Супрун💙💛 Взимку 1931 року, Марія, 10-річна дівчинка, родом з маленького містечка на Західній Україні, була на похороні свого 19-річного брата Івана. Через пацифікацію (репресивну акцію проти українців на Галичині з побиттям, арештами та вбивствами, що проводилася польською владою наприкінці 1930 року) поліція неодноразово його била і переслідувала. Все через те, що Іван був учасником організації, яка боролась за збереження української мови та культури. Івану вдалося втекти. Він переховувався кілька годин у полі поблизу села. Через холодну і вологу погоду він захворів — у нього розвинувся набряк мозку. Через кілька днів Іван помер. Все село прийшло до нього на похорони, аби підтримати його родину та, водночас, висловити своє невдоволення несправедливістю. Марія все запам’ятала... У той момент вона зробила свій вибір. Вона вирішила, що не сидітиме мовчки, а зробить усе можливе, аби такого більше ніколи не повторилося. У 17 років Марія одружилася. Дотримуючись усіх традицій, вона власноруч вишила свою весільну сорочку. У 1939 році вона народила доньку. В цей же час спалахнула Друга світова війна. Марія стала зв’язковою в українському підпільному русі, який боровся проти нацистів та совєтів. Вона носила “штафети” (записки з повідомленнями) з одного села до іншого, а також часто переховувала учасників УПА у своєму домі. Одного разу, коли повстанці були у будинку Марії, в одного з них випадково вистрілила зброя, пробивши отвір у стіні. Наступного дня прийшли НКВДисти, бо хтось розповів, що було чутно постріли. Її маленька донька вказувала на ту частину стіни, де залишився отвір від кулі. Марії довелось сховати доньку в іншій кімнаті, аби НКВДисти нічого не помітили та не викрили їх. Пізніше Марія віддала доньку на виховання сестрі, щоб дитина зростала у безпечній домівці. Після закінчення війни, Марія з чоловіком та донькою були змушені виїхати з України. Подолавши тисячі кілометрів потягами та кораблями, вона залишила свій рідний дім, батьків, сестер та братів. Весільну вишиту сорочку вона забрала з собою. Зрештою, сім’я опинилась у таборах для переміщених осіб у Німеччині і жила там разом з іншими українцями. Там вони організували власні школи, церкви, хори та навіть медичний сервіс, де можна було отримувати меддопомогу. У 1949 році Марія, її чоловік та вже двоє їхніх дітей отримали фінансову підтримку від Християнської організації та емігрували в США. Вони оселилися у штаті Луїзіана, де жили у невеликій хатинці, та заробляли на життя, збираючи бавовну. Приблизно через рік, далекий родич запросив їх переїхати до Детройта. Сім’я подалась на Північ. Там Марія роками працювала на заводі, на якому пакували м’ясо та виготовляли сосиски. Її чоловік ходив на співбесіди у пошуку будь-якої роботи, за яку можна було взятися. З ним завжди була їхня старша донька, яка допомагала перекладати батькові на англійську мову. У США ніхто не навчав їх англійської. У них не було жодних соціальних переваг, хоча діаспора українців допомагала один одному із виплатою кредитів на автомобілі, оплатою орендованих квартир чи купівлею будинків. Вдома сім’я розмовляла українською мовою, ходила до української церкви та української суботньої школи, діти здебільшого дружили також з українцями. Зберігались ідеали, цінності, культура та історія рідного краю. Марія часто мріяла про повернення на батьківщину. Зараз Марії 99 років і вона почувається добре і бадьоро. Марія — це моя бабуся по лінії матері. Вишиванку, яку вона вишила ще у 1938 році, вона передала мені, коли я переїхала до України. І зараз вона у мене. Вишиті на вишиванці візерунки — це історія нашої сім’ї. Це зв’язок, який з’єднує наші покоління, і через який транслюються наші спогади та минуле. Завдяки цьому ми не забуваємо, хто ми є, якими були в минулому, і ким будемо завтра. Ті нитки, якими ми вишиваємо візерунки нашого життя, — це і є мости, які ми будуємо разом із людьми, що нас оточують. Ця сила поколінь вишита візерунками не лише на сорочці. Вона витатуйована в серці, в душі, в думках і в наших діях щодня. Будуйте свої мости та слідуйте за покликом серця ❤

Ґанок🌞🌹 Ой, стояла хата з білими дверима, Там жила дівчина з чорними очима. Ой, стояла хата вимита росою, Там жила дівчина з чорною косою. Виший мені, мамо, білу сорочину Та й піду я сватать молоду дівчину. Дай мені матусю стрічку-блискавицю, Я вплету ту стрічку дівчині в косицю. Не для того сину не спала я ночі, Щоб дививсь, як в пекло, ти в ті чорні очі. Не для того сину я стара та сива, Щоб коса та чорна тебе підкосила. Тату, любий тату, ну скажіть хоч слово І себе згадайте тату молодого. Чи Ви вже забули золоті цимбали, Чи Ви не любили, чи Ви не кохали? Що сказати мушу, що сказати мені? Ти не слухай, синку, бабські теревені. Бо, як будеш синку ті поради слухать - Захолоне серце і зів'януть вуха. Бо, як будеш слухать ті поради, любий, Станеш пустоцвітом, чи осіннім дубом. Якби я, синочку, слухав свою мати То й тебе мій любий в старості не мав би. Ой, стояла хата з білими дверима, Там жила дівчина з чорними очима, Там лунала скрипка і весільне слово, А тепер лунає пісня колискова. Слова до цієї пісні написав український поет Юрій Рибчинський, який сьогодні, 22 травня, святкує день народження. Вітаємо та бажаємо здоров’я та творчої наснаги.🎂🎆

ВИ можливо, не знали про УКРАЇНУ. 1. Україна продає модельне взуття в… Італію. Так, в країну, яка славиться на увесь світ власними брендами. І не лише в Італію, але й у Францію, Велику Британію, США, Німеччину та десятки інших країн. Йдеться про торгівельну марку Braska. Її видають за британську, але насправді нею володіє підприємець з київської Троєщини. Зараз 40% взуття Braska виробляється в Україні для місцевих споживачів, а 60% – за кордоном. Є й інші подібні фірми, наприклад, Luciano Carvari, Blink тощо. Найцікавіше те, що починалися вони як «Бренди-перевертні», тобто їх шили в Україні під виглядом іноземних марок. Тепер усе трохи не так і це взуття з задоволенням носять європейці. 2. Україна продає сири в… Голландію. А ще масло вершкове. І не лише в Голландію, але й в Данію, яка славиться саме своїм маслом. А ще ми продаємо сири в Казахстан і Єгипет, Молдову і Об’єднані Арабські Емірати. Минулого року ми експортували майже 8 тис. тонн сиру і 470 тонн масла. Окреме слово – про органічну продукцію. Чи знали ви, що українська компанія «Органік Мілк» (м. Баранівка Житомирської області) возить органічний сир, йогурт та інші «смаколики» до Еміратів літаками? І ця компанія не єдина – їх дев`ять… 3. Один з найкращих світових брендів елітних меблів… український. Їх виробляє ПП «Меблева фабрика “Мірт”» (Новоград-Волинський, Житомирська обл/ Це не італійські і не французькі майстри постаралися. Їм до такої якості й краси далеко. Українські меблі та дерев`яні елементи декору з натуральної коштовної деревини можна побачити в іноземних посольствах, в офісах та домівках відомих бізнесменів, в елітних ресторанах та готелях Євросоюзу, Саудівської Аравії, Катару, ОАЕ тощо. Серед замовників – великі міжнародні компанії, як, наприклад, Marriott International зі штаб-квартирою в США, яка керує роботою 6080 готелів по всьому світові. 4. Один з найкращих світових виробників холодильних вітрин для супермаркетів… українська компанія «Айсберг» (Одеса). ЇЇ обладнання працює в супермаркетах, гіпермаркетах і дрібних магазинчиках Німеччини, Італії, Великої Британії, Австралії, Ісландії та ще 22 країн світу. А починалося усе з імпорту холодильників з Німеччини, Італії, Великої Британії… 5. Серед найкращих у світі вітрильних яхт… українські. Ми продаємо їх зокрема в Канаду і Швецію. У Швецію, Карле! Black Sea Yachts shipyard та Fifth Ocean Yachts з Миколаєва, «Вітрила України» з Херсону та ще шість українських виробників успішно конкурують з відомими європейськими і американськими виробниками. 6. Найпопулярніші у Європі лижі та сноуборди… українські. Кожен другий сноуборд та кожна друга пара лиш, яка продається в Австрії, Великій Британії, Німеччині, Франції та інших країнах. Лідером є СП «Фішер-Мукачеве» виробляє 180 моделей спортивно-бігових лиж і 130 моделей гірських лиж. Фабрика виробляє продукцію не тільки марки Fischer, а й інших брендів, зокрема, Scott Usa, Stöckli, Tecno Pro, Hagan, Rossignol, Alpina, Splitkein, Tecno. Загалом минулого року Україна продала до ЄС 731,4 тис. одиниць цього товару. 7. А ще Україна вийшла на третє місце у світі як постачальник меду. Супермаркети Франції, Німеччини, Бельгії, Еміратів, Італії забито українським солодким продуктом. А ще Україна посідає почесне третє місце за обсягами експорту курятини до країн ЄС. 8. А ще ми продаємо в Японію сигари і сигарети. А до Європи – вино. І не лише до Європи. За два останні роки його експорт зріс удвічі. Про шоколад та цукерки помовчмо – це усі знають і це не цікаво. 9. А ще ми постачаємо чоловічий одяг до Британії й жіночий до Німеччини. Європа та світ носять джинси та інший одяг знаменитого німецького бренду Brax, навіть не підозрюючи, що їх шиють на фабриці Lesya у тому таки Новограді-Волинському. Фабрика “Леся” має і власний бренд, в числі її продукції ексклюзивні сукні, туніки, спідниці, жіночі костюми тощо. Помилуйтеся, жінки на це чудо. Воно не з Парижу. 10. А ще ми експортуємо штучні сапфіри, з яких в США виготовляють надсучасні бронежилети та бронескло для броньованих автомобілів американських президентів та використовують у ракетно-космічній галузі. Роблять їх в Харківському науково-технологічному комплексі «Інститут монокристалів». Тут вирощують найбільші у світі кристали сапфірів. 11. А ще Україна стрімко увірвалася на міжнародний ринок ІТ-технологій. Зараз доходи від них посідають третє місце (після сільськогосподарської продукції та продукції металургії) в статті українського експорту й щороку цей напрямок високих технологій зростає по експоненті. 12. А це українські легкі гелікоптери, які щойно почала випускати коммпанія “Горизонт” з Білої Церкви (Київська область). Їх уже отримують замовники. Так що не лише чавунними зливками, соняшниковою олією й вікопомною електропроводкою для «Фольксвагена» і «Опеля» ми можемо похвалитися. І тут перераховано далеко не все, чим маємо пишатися. Жаль, лише чомусь наші журналісти про це практично не розповідають. Вони все більше бруд вишукують. Та не тількі вони... А тим часом Україна лише розминається. Вона лише випростовується на повний зріст після більш ніж 300-річного перебування у ярмі. Ось хай лише закінчиться ця війна… /від П.Правий/

«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому» 22 травня 1861 року відбулося перепоховання Академіка Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі. Кобзар відійшов у вічність 10 березня у Санкт-Петербурзі. Протягом трьох днів після смерті тіло Тараса Шевченка перебувало у церкві Академії мистецтв. У день поховання домовину з тілом поета на Смоленське кладовище Санкт-Петербурга несли студенти, що було виявом великої шани. Але праху людини, яка протягом всього свого життя тілом і душею прагнула України не гоже було лежати в чужій землі. Тому 8 травня 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезли спочатку в Москву. А далі через Серпухів, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Перед Києвом, випрягши коней з воза, студенти Університету Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі. У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі, поховати його в Києві. Та друг поета Григорій Честахівський обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». Як умру, то поховайте Мене на могилі Серед степу широкого На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий... 20 травня на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі. Брати Т. Шевченка хотіли поховати його біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета зумів відстояти виконання останньої волі Тараса. І 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Із тих пір гора отримала ще одну назву — Тарасова. @ Роман Жахів

Валентина Устименко Я не розумію, про яку справедливість щодо мовного питання говорив Зеленський на своїй прес-конференції, і що означає його "з мовними квотами на телебаченні треба навести порядок". Це що - коли з телевізора іноді лунає українська мова , то це - непорядок? А щодо справедливості... Особисто у мене часто таке враження, що я одна-однісінька в Херсоні говорю українською (нехай пробачать мене україномовні херсонці - я з ними, на жаль, не перетинаюсь). Куди б не прийшов - в Укрпошту, Укртелеком, і навіть в міськвиконком - на мою українську відповідають тільки російською. І часто - підкреслено демонстративно. Це справедливо? В державі Україна не чути української мови. І кому б, як не державним людям, рятувати її, як одну із головних ознак державності. А тут все навпаки. Іде масована атака на мову. Беруться потрібні російськомовні інтерв'ю, замовляються виступи різних "звезд". І все збігається в часі. Тут днями заговорив один із братів-кроликів. Так він обурювався "насильственной" украинизацией",так вона його, бідного, дістала. Сидить собі поц в студії української столиці, вільно віщає російською, приходить в український учбовий заклад, вчить українських студентів російською мовою. Яке небачене насилля! Для довідки: "насильственной украинизацией" було б, якби десь в Ярославській області вимагалось в державних установах спілкуватись українською мовою. Але, що тут дивуватись - типовий продукт насильственной русификации. І що остання мала місце, він не зможе заперечити хоча б тому, що за елементарною логікою, навіщо була б "насильственная украинизация", якби перше не було насильственной русификации. І ще про визначення Зеленським мовного питання, як штучного. Це якраз дуже органічне питання, пов' язане для багатьох поколінь українців з болем і кров'ю, з відчаєм і надіями. І якраз зараз, коли багато людей, а особливо молодь, відчули себе українцями, відкрили для себе красу і неповторність рідної мови, усвідомили, що це національна і людська гідність, і вивищення особистості, і патріотизм. Бо мова єднає. Кому ж від цього гірше? Але це хочуть зруйнувати. Бо це не вписується в плани впливових ділків, зокрема тих, хто штампує російськомовний "культурний продукт". Згадалось Лінине "Знову пішла Україна по колу, знову і знову, ще раз у ніколи?"💙💛

Сьогодні купував в магазині солодощі в Авіамістечку район Мелітополь і розмовляв українською мовою . Зайшла бабуся років 70 і каже :- як прекрасно лунає українська мова я так давно її не чула . На що я здивовано її відповів, що я себе в дома в Україні і розмовляю українською бо -це державна мова, бо я українець, на що вона відповіла що в цьому регіоні не дадуть розмовляти українською , тут принижують людей які розмовляють українською ! Це для мене стало боляче слухати .. Виявилося бабуся сама родом з Хмельниччини і для неї було за радість почути українську мову , старенька аж заплакала (((!!! А ви кажете чому в країні стільки манкуртів , проросійських людей . Бо навіть проживши все життя в Україні російськомовне населення не може вивчити мову держави в якій живуть, і буває навіть каже щоб ми розмовляли російською бо вони не розуміють . На що ми просто кажемо , що соромно жити в Україні і розмовляти мовою ворога та просто виходимо з того магазину і більше не заходимо !! МОВА ВАЖЛИВА ДЛЯ УКАЇНИ , БО БЕЗ МОВИ УКРАЇНА ЯК ДЕРЖАВА ЗНИКНЕ!!! ✊ Виховуйте своїх дітей правильно!!! Слава Україні!!! 💙💛 Слава Нації!!!🇺🇦 Віктор Вечтер

Ґанок🌿🌹 Минулого тижня ми почали розповідати про фразеологізми, до складу яких входять колоритні або емоційно-експресивні слова. Тож сьогодні продовжимо. 💙 На гамуз (зі словами /бити/, /трощити/) — дуже сильно, на дрібні шматочки. 💛 Утяти до гапликів — зробити щось погано, не до ладу. 💙 Ані гич — зовсім нічого, ніскільки. 💛 Повертати голоблі — рухатися в зворотному напрямку, повертатися. 💙 Грець ухопив — хтось раптово захворів, зник або загинув, щось недобре трапилось з кимось. 💛 Хай йому грець — уживається для вираження незадоволення кимось, чимось, зневаги, бажання позбутися когось або чогось. 💙 Ані гу-гу — нічого не казати. 💛 В один гуж тягти — діяти спільно. 💙 Піднімати ґвалт — голосно кричати, репетувати, лаятися. 💛 Стати на диби — протестувати, не погоджуватися з чимось. 💙 Дулю з’їсти — нічого не отримати. 💛 Дуля з маком — геть нічого. 💙 Показати дулю — відмовити кому-небудь у чомусь. 💛 Дати духопелу — дуже когось побити. 💙 Скрутити на гужа — примусити кого-небудь бути слухняним, покірним, дисциплінованим. Далі розповімо більше.😉 Вивчаймо українську🇺🇦 разом та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🌷 Розповімо, які росіянізми трапилися нам минулого тижня, і як їх уникнути. Отже, ліпше сказати: 💙 МЛИНЦІ з сиром (а НЕ «блінчики з сиром»). 💛 Настоянка ГЛОДУ (а НЕ «настоянка бояришника»). 💙 БАЗІКАННЯ (а НЕ «болтовня»). 💛 З'ЯСУВАТИ стосунки (а НЕ «вияснити стосунки»). 💙 Дружні СТОСУНКИ (а НЕ «дружні відносини»). 💛 Державний КОРДОН (а НЕ «державна границя»). 💙 ПЕРЛИНА Карпат (а НЕ «жемчужина Карпат»). 💛 ГОЛОВКА капусти (а НЕ «качан капусти»). 💙 Поставити ТАВРО (а НЕ «поставити клеймо». 💛 Зелена ФАРБА (а НЕ «зелена краска»). 💙 НОЖИЦІ (а НЕ «ножниці»). Говорімо українською🇺🇦 правильно та любімо Україну!💙💛

Віктор Гребенник От серйозно. Вчив у школі. Тоді не розумів. Не думав... Можливо й зараз би не розумів. Але сталося... Майдан. Небесна Сотня. Окупація. Війна. Іван Франко💙💛 Вічний революцйонер - Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю,- Він живе, він ще не вмер. Ні попівськiї тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело. Він не вмер, він ще живе! Хоч від тисяч літ родився, Та аж вчора розповився І о власній силі йде. І простується, міцніє, І спішить туди, де дніє; Словом сильним, мов трубою, Міліони зве з собою,- Міліони радо йдуть, Бо се голос духа чуть. Голос духа чути скрізь: По курних хатах мужицьких, По верстатах ремісницьких, По місцях недолі й сліз. І де тільки він роздасться , Щезнуть сльози, сум нещастя, Сила родиться й завзяття Не ридать, а добувати, Хоч синам, як не собі, Кращу долю в боротьбі. Вічний революцйонер - Дух, наука, думка, воля - Не уступить пітьмі поля, Не дасть спутатись тепер. Розвалилась зла руїна, Покотилася лавина, І де в світі тая сила, Щоб в бігу її спинила, Щоб згасила, мов огень, Розвидняющийся день? [1880]

Ґанок🌻🌿 Нещодавно у нас запитали, які слова можуть бути синонімами до дієслова «кричати»?🤔 Кричати — це 💙 волати; 💛 галасувати; 💙 горлати; 💛 зіпати; 💙 дерти горло; 💛 лементувати; 💙 репетувати; 💛 верещати; 💙 вищати; 💛 дертися; 💙 голосити; 💛 здіймати галас; 💙 піднімати ґвалт. Збагачуймо свою українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌞 💙💛Чи бачиш ти вогонь цей? — Це моє серце палає, Пече у грудях назовні рветься, Немає сили терпіти біль, що душу розриває За долю рідного люду, за долю рідного краю!.. Усе, що мали — пропало, пропили, самі занедбали, Все, у що вірили, забули, продали, на шматки порубали... А ті неситі під себе гребуть — їм все мало й мало — Свої чорні справи брехнею прикривають невдало, А люди мовчать — нічичирк, наче впали до сплячки, Чекаючи вдячно чергової подачки. Ярмо поклали на шию, на руки, ноги — кайдани, Ніхто не підійметься, ніхто не повстане. І наші діти, і наші майбутні онуки Новим панам, цілуючи їх нечисті руки, Нас проклянуть у хвилини розпуки За іржаві мечі, за ненатягнуті луки. Дивись, як степом прадавнім летять шалені коні, Як дідова шабля не раз оживає в обіймах долоні, Чуби козацькі спадають на засмаглі скроні І всюди рясно посипані маки червоні. Або здобути, або вдома не бути, Але не здатися, але не заснути! І не піддатися впливу липкої отрути, Яка стримує душі, яка в'яже, оплутує. Та скільки можна? Дивитися боляче, Як ви поволі вмираєте, Бога молячи. Самі вирішуйте, що далі — недоля чи Життя привільне у світлі сонячнім. Сини та доньки, нарешті будьте готові Почути голос предків, почути голос крові! Вони покличуть вас, міцні й гонорові, Словами віри, словами надії, словами любові! Ти чуєш спів? Це лунає пісня похідна — Виряджає синів на бій країна рідна. А хто в запіллі лишився одразу й не видно — Чи вірний пес, чи зрадлива єхидна. Понаплодилося всіляких зверхників та радників, Брехливих, продажних та інших зрадників. Постав шакала стерегти стадо биків — Не стерегтиме та ще й наведе голодних вовків. Кому можна вірити, кого варто славити, Хто здатен не сплавити, не підставити? Хто пройде з тобою до кінця від початку, Не продавши тебе за нікчемну тридцятку? Забуті герої лікують отримані рани, Нічого не просять, хай навіть дуже погано, А різна ницість і нечисть не вилазить з екрану, Будує гіпотези, виношує плани... Я вірю, я знаю, що рано чи пізно Мій рід старовинний підніметься грізно! І міцно стисне кулак свій залізний, Змете все гниле, що налипло й налізло! І коли вщухне вогонь, притупиться біль за втратами, То не війна, а любов закони писатиме. І діти щасливі з мамами й татами Ростимуть мудрими і багатими! Це пісня, слова і музику до якої написав музикант, громадський активіст, колишній лідер гурту «Тартак» та гурту «Був’є» Олександр Положинський, який сьогодні святкує день народження. 🏵 Пісні Сашка завжди чесні, експресивні, але водночас дуже «незручні» і аж занадто «чесні» для декого. Проте напевно, саме за цю «чесність» і «незручність» й люблять його творчість українці. Вітаємо Олександра Положинського з днем народження та бажаємо наснаги.🎂🎊

В тому, що на українську мову в Україні постійно наїжджають – винуваті українці. Не медведчуки, рабіновичі, зеленські, разумкови. Українці винуваті, бо дозволяють товктися собі по голові різним зайдам та покручам. Ще раз, розкладемо, як у першому класі, по поличках, хто в Україні розмовляє російською. Дві категорії людей. Дві. Перша категорія – це українці, предки яких розмовляли українською. Але імперсько-більшовицько-совєцька власть так українців зацькувала, закатувала, висміяла, дискримінувала – згвалтувала, що вони здалися. Вони не витримали тиску. Вони намагалися вижити – і заговорили російською. Вони отримали таку глибочезну психологічну травму, що й досі з неї не вибралися. Більше того, не лише вони, а й їхні нащадки розмовляють російською. Попри доступність інформації, як знищували українську мову та їхніх предків, ці нащадки згвалтованих українців і досі кажуть: «Наша радная рєчь – русская». Частина українців самотужки побороли цю травму, яка в науці названа «постколоніальний синдром», «Стокгольмський синдром», «посттравматичний синдром» тощо. Частина українців вибралися з психологічної кризи, а частина не змогла. Нам ніхто не допомагав. Нашому народові не була надана психологічна допомога. Українці зцілювалися самотужки, читаючи правдиві джерела, переосмислюючи себе та історію… А частина українців, ті, які називають себе «рускаязичнимі укрАінціамі» так і не побороли завдану їм травму. Ці травмовані українці потребують психологічної допомоги фахівців. Друга категорія – приїжджі, які з різних причин в різний час потрапили в Україну. Чи то їх прислали на роботу, чи то вони прийшли на нашу землю нас убивати і захоплювати наші землі. Ці ПРИЙШЛІ люди/зайди/заробітчани/колонізатори/загарбники оселилися тут, народили нащадків і ці нащадки прийшлих теж кажуть: «Наша радная речь – руская». Тепер ці дві категорії людей, прийшлі люди/зайди і травмовані українці об’єдналися й воюють проти української мови. Замість підкоритися загальному правилу, в Україні – українська мова, - вони диктують українцям умови, вилазять українцям на голову, нав’язують свої правила. І українці мовчки це ковтають. Або не мовчки, слабо обурюючись. Але все одно ковтають. Доки українці не зрозуміють, що не нам повинні диктувати правила в нашій хаті, не нам повинні нав’язувати свої правила на нашій землі, а ми повинні диктувати і встановлювати правила – доти і будуть ці утиски з мовою, розмови про забагато української, про рівність мов в Україні, розмови про багатонаціональну страну. У нас не багатонаціональна країна, у нас моноетнічна держава. Щоб була багатонаціональна, потрібно, щоб кожної нації було не менше 30%. Є у нас крім українців іншої нації 30 відстоків? Немає. Не меліть бздури про багатонаціональність. Ми моноетнічна нація, яка споконвіку живе на своїй землі. Так, серед нас живуть представники інших націй. Представники! Але їх мало, щоб диктувати умови і талдичити про багатонаціональність. І не вони повинні встановлювати правила для українців. В Росії що, живуть лише росіяни? Там якраз живе багато націй. Але там державна мова – російська! І всі підкорюються цьому правилу. Ізраїль. Основний закон каже: «Ізраїль - національна держава євреїв»! Національна! В Ізраїлі що, лише євреї живуть? Ні. Але в законі написано, що Ізраїль це національний дім євреїв, країна євреїв. Франція. В законі написано, що французька мова – ОСНОВОПОЛОЖНИЙ елемент ІДЕНТИЧНОСТІ. Простою мовою – розмовляєш французькою – француз. Розмовляєш іншою мовою – не француз. У французькому законі написано, що французька мова є основоположним елементом національної спадщини Франції. Простою мовою – спадщина – це все те, що французькою. Що, у Франції живуть лише французи? Творять пісні лише французи? Ні. Але спадщина лише французькою. Не французькою мовою – спадщина іншої країни. До речі, про пісні. У них квоти введені навіть на пісні! Скільки допустимо пісень транслювати нефранцузькою. А в нас? Співай на ТБ якою хочеш. У Франції навіть назви мереж «Фейсбук» і «Твітер» заборонили. І не бояться, що з них сміятимуться. Хто з вас сміявся? Ніхто. Так вони борються за чистоту французької мови. А ми? Замість утверджувати свої українські слова, повторюємо, як мавпи, за всіма мовами – і кажемо, що це добре. Кланяємося перед усіма, хто нагинає нашу мову, і кажемо, що це толерантність. Україна названа Україною на честь народу, який тут живе. Назва цьому народові – українці. В Україні повинна панувати українська мова. Так, панувати. Домінувати. Це Україна. Довго ще українці плюватимуть самі собі в лице і дозволятимуть плювати на себе іншим: зайдам і травмованим? Скільки будуть ще українці дозволяти політикам від зайд і травмованих драконити український народ розмовами про нашу українську мову? Довго ще ви, українці, збираєтеся терпіти цю балаканину, чи панувати нашій українській мові на нашій українській землі? Я не питаю зайд і травмованих. Я ВАС ПИТАЮ, УКРАЇНЦІ? Ларіса Ніцой

🌫🕊Ґанок За що тебе скатовано, мій люде, І сплямлено невинною кервою? Чого твої могучі вольні іруди Придавлені гранітною скалою? Що ти плекав в душі вогонь Тіртеїв І не ставав до злобного совіту? Що ти боровся за слабих пігмеїв І сіяв кості по цілому світу? Народе, встань! Двигнися, гей лавина, І грянь собою, щоб озвались гори! Нехай зірветься в бій ціла Вкраїна І скине пута немочі й покори. Най ворог знає, що козацька сила Єще не вмерла під ярмом тирана, Шо кожда наша степова могила — Се наша вічна непімщена рана… Автор цього вірша Петро Карманський, український поет, перекладач, громадський діяч, який народився 29 травня 1878 року. Петро Карманський разом з однодумцями заснував літгурт «Молода муза». Під час Першої світової війни був членом «Союзу визволення України». У 1919 році був секретарем дипломатичної місії у Ватикані від Української народної республіки, проте поки Петро Карманський перебував у Італії, більшовики захопили владу в Україні. Повернувшись в Україну займався викладацькою діяльністю. Петро Карманський — поет раннього модернізму. Деякі критики називають його «поетом смутку», адже у багатьох його віршах провідною темою є нещасливе кохання. Забудь мене, дивись байдуже, Як я поволі з туги в’яну, І не питай мене, чи дуже Ятряться в серці давні рани. Хіба ти винна, що недоля Між нас поклала яр розлуки? Кого розлучить люта доля, То як йому бажати злуки? Забудь, не плач, що ти не в силі Отерти сліз з очей каліки, Вони самі прихнуть в могилі… Забудь мене, забудь навіки. Тебе нема, нема спокою, Нема де серце прихилить, Безмежний сум снуєсь за мною І, мов та сирота, квилить. Снується сіра тінь задуми, Як сумерк серед сонних піль, Веде з собою скорбні думи. Читаймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌦🌿 У столиці падає дощ.🌧 Та це не привід сумувати. Це чудова нагода почитати діточкам українською.😉 Дощик, дощик, ти вже злива! Плаче груша, плаче слива. Ти періщить заходився, Соловейко застудився. А тепер лежить під пледом, П'є гарячий чай із медом. Ліна Костенко Читайте українською🇺🇦 та любіть Україну!💙💛

НЕ ПЛАЧ... Ти пам'ятай. Чекай. Не плач. Холодний вітер степом завиває, Я з бою вийшов! Ти ж мені пробач, Що ця війна нам душі роздирає... А, як там мама, батько, донька й син? Скажи їм тихо: все у мене добре! І, дай нам, Боже, Перемоги й сил, І друзі вірні, щоб не йшли навік за обрій. Ти знаєш, я скажу не про війну... Вона, триклята, скоро в пеклі здохне, Я мрію про свою красу - весну, Хоча, буває, в горлі пересохне... Коли чужинська куля пролетить, десь зовсім поруч і комусь остання, І вже солдат, крокуючи в блакить, Не скаже слів останнього прощання... Але, ти віруй і молись за мене, Твоє кохання - зброя й оберіг, І я скажу тобі все саме сокровенне, Переступивши батьківський поріг... СЕРГІЙ БРАТЧУК.

Ґанок🌷🌞 Сьогодні — День Києва! З днем народження, столице!💙💛 Над Дніпром широким, вільним, Де луги й степи цвіли, Наші прадіди — поляни Оселились і жили. Хлібороб робив у полі, Пас пастух корів, овець, З луком, з стрілами гнучкими По лісах ходив ловець. Пишно квітла Україна, Повна всякого добра. Як в раю, жили поляни Понад хвилями Дніпра. Все своє вони любили, Шанували і чуже, Хай, мовляв, Перун і Волос Всіх від лиха стереже. А коли сусід лінивий Заздрив силі багача, Вміли наші показати Обосічного меча. І віки нога ворожа Не ступала на наш лан. Bcі сусіди шанували І боялися полян. ...Де стоїть тепер наш Київ, Там була сама гора, Жив там перший Кий з Хоривом, Щек та Либідь — їх сестра. Над самим Дніпром на горах, Огороджений з боків Ровом, мурами, валами, Київ виріс і розцвів. Олександр Олесь

Первісною формою звертання дітей до батьків було звертання на «ти». Проте на певному історичному етапі, найімовірніше в добу Середньовіччя, під впливом західноєвропейських мов з’явилася пошанна множина — звертання до батьків (а також до дідуся та бабусі) на «ви»: «Бувайте здорові, мої рідні тату!» (З пісні); «Мамо, спите?.. Мамо, мамусю, чому не їсте?» (П. Тичина). Форма множини зберігалася й тоді, коли батьків згадували позаочі: «Батько сердиті... стоять, часник чистять» (А. Тесленко); «А чого ж це ти плачеш? – Та мама били» (З усмішки). Пошанне звертання до батьків на «ви» зберігалося в родинних традиціях українців тривалий час. Нині нормативним є звертання на «ти». У цьому вбачають вияв не зневаги, а особливої близькости, навіть інтимности. Та подекуди, особливо в селах, діти й дотепер звертаються до батьків на «ви». Сьогодні у світі одночасно відзначають два свята: Міжнародний День захисту дітей і Всесвітній день батьків. Хочемо спитати вас: як звертаєтеся до своїх батьків: на «ти» чи на «ви»? Свої спостереження та міркування залишайте, будь ласка, у коментарях. https://www.facebook.com/1173911209443499/posts/1616171481884134/

Ґанок😁👍 1 червня — День захисту дітей.👧🏼🧒🏻 Оберігаймо дитинство наших дітей. Любімо та поважаймо наших дітей. Адже лише щасливі діти стають щасливими дорослими. Та завжди пам’ятаймо про дитину, яка живе у кожному з нас. Часом звертаймося до неї за порадою, бо ж діти інколи знають більше, ніж ми, дорослі. Щира, кльова, щедрослова, хай живе дитяча мова! А дорослу, перерослу, не люблю я, бо вона — перелякана й нудна. Та — дитяча, неледача, хоч, буває, і заплаче, але завжди — пречудова, дуже класна, кольорова. Зрозуміла квітам, звірю, кораблю і журавлю, — я цій мові просто вірю, просто я її люблю. Всім дорослим людям знову треба вчить дитячу мову. Григорій Фалькович

Ґанок🌿🏵 Продовжимо розповідати про фразеологізми, до складу яких входять колоритні або емоційно-експресивні слова. Їх багато. Тому за сьогодні не впораємося.😊 💙 Зашпори заходять — з’являється відчуття поколювання, гострого болю від морозу. 💛 Обсіли злидні (когось) — хтось живе дуже бідно. 💙 Прописати іжицю (комусь) — суворо когось покарати. 💛 Як мертвому кадило (зі словом /допомагати/) — зовсім ні до чого. 💙 Порожня калитка — немає грошей. 💛 Брати за карк — ставити когось у скрутне становище або погрожувати. 💙 Як квач (зі словом /п’яний/) — дуже. 💛 Мати кебету — бути розумним, кмітливим. 💙 Гнути кирпу — чванитися, пишатися. 💛 Без сьомої клепки в голові — дурнуватий, ненормальний. 💙 Скуштувати коляки — бути побитим. 💛 Ні Богу свічка, ні чортові коцюба — 1) нічим непримітна людина; 2) немає ніякої користі. 💙 Брати на кпини — кепкувати, насміхатися з когось. 💛 Плести кренделі — танцювати. 💙 Купило притупило — немає грошей. 💛 Дати кучму — суворо покарати когось. Далі буде. Дізнаваймося більше та любімо Україну!💙💛

ЗВЕРНЕННЯ ТЕРНОПОЛЯН ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ, ГОЛОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ І НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ 🔷 Майбутнє України, наших дітей опинилося під загрозою. Голова Верховної Ради Дмитро Разумков вимагає перегляду закону про мову. Іншими словами, це відмова від державного захисту української мови в Україні. Закон про мову став ключовим на шляху України до Європи. Закон про мову відродив українське кіно, книги, мистецтво. Українські діти отримали можливість повноцінного патріотичного виховання. 🔷 А що тепер? Нас хочуть позбавити української мови — головної ознаки нації. Нас знову хочуть поділити на різні сорти за кремлівським сценарієм. Нас намагаються зневажити і принизити, як це робили сотнями років різні окупанти. 🔷 Сьогодні ми звертаємося до Голови Верховної Ради, Президента і депутатів Верховної Ради! Вимагаємо припинити нападки на основи української нації та державності! Руки геть від нашої мови, історії, культури! Ми захистимо наше право бути собою на своїй Богом даній землі! Ми не допустимо малоросійського реваншу! Слава Україні!💙💛 ‌https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1522004104650248&id=121888081328531

Ґанок🌦🌿 Як правильно сказати: «визиваюча поведінка» чи «зухвала поведінка»?🤔 Розповімо про це і навіть про більше.😉 Отже правильно говорити: 💙 ЗУХВАЛА поведінка (а НЕ «визиваюча поведінка»). 💛 ПРОВІДНИЙ виробник (а НЕ «ведучий виробник»). 💙 ДІЙОВА особа (а НЕ «діюча особа»). 💛 ЗАХОПЛИВІ події (а НЕ «захоплюючі події»). 💙 ЧИННИЙ закон (а НЕ «існуючий закон»). 💛 МАЛОРУХОМИЙ спосіб життя (а НЕ «малоподвижний спосіб життя»). 💙 ЗАВДАНІ збитки (а НЕ «нанесені збитки»). 💛 НЕПРИДАТНИЙ для використання (а НЕ «непригодний для використання»). 💙 Чітко ОКРЕСЛЕНІ контури (а НЕ «чітко означені контури»). 💛 ПАНІВНА мова (а НЕ «пануюча мова»). Робімо українську мову🇺🇦 панівною та любімо Україну!💙💛

Якщо хтось в Україні виступає проти націоналізму, то він реально проти українського націоналізму, адже сам є націоналістом московським, єврейським, польським, угорським абощо. Про це на своїй сторінці у “Фейсбуці” написав доктор наук, професор Київського національного університету ім.Т.Шевченка Петро Масляк. "У нас у трьох обласних центрах — Івано-Франківську, Тернополі і Хмельницькому мери-націоналісти. І всі три міста визнані найкращими для життя в Україні. В усіх них будується найбільше житла на душу населення. Випадково? Ні. Якби у нас був колективний розум, то один би з них нині був Президентом, інший прем’єром, а ще один Головою Верховної Ради. І в нас всі б міста і села були такими як Івано-Франківськ”, – зазначив Петро Масляк. Ми голосуємо за бариг і блазнів. А потім плачемо і проклинаємо їх. Себе треба проклинати. Бо нам дурять голову, як малим нерозумним дітям, що націоналізм це погано. Український націоналізм, звичайно. А ось єврейський, угорський, московський, болгарський і всі інші — націоналізми хороші. Та зрозумійте, нарешті, що всі люди націоналісти. Просто, якщо хтось в Україні виступає проти націоналізму, то він реально проти українського націоналізму, так як він є націоналістом московським, єврейським, польським , угорським тощо. Второпали, нарешті? Чи треба і далі продовжувати ліквідацію національної неграмотності?” – наголосив Петро Масляк. ‌Ще додав: “Та все абсолютно просто. Людина, яка не здатна засвоїти державну мову країни, в якій живе чи збирається жити, є дебільною. ‌А дебіли ніде не потрібні. ‌ Крім, звичайно, пострадянських країн. СРСР, в останні роки його існування, навіть газета “Правда” називала “Країною дурнів”, дослівно – “Страна дураков”. ‌ СРСР розпався, але дурнів не стало менше. ‌Більш того, мільйони розумних, освічених і конкурентоспроможних людей виїхали за кордон. Внаслідок цього концентрації дурнів на квадратний кілометр території зросла ще більше. Це неспростовний факт”.

Ґанок🌤️ У школі дітям пояснюють, що горизонт — це та уявна лінія, яка з’єднує небо і землю. А якими синонімами можна замінити слово /горизонт/? 💙 Обрій 💛 Небозвід 💙 Небосхил 💛 Крайнебо 💙 Круговид 💛 Виднокруг 💙 Видноколо 💛 Виднокрай 💙 Небокрай Збагачуймо свою мову🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Володимир Сергієнко Я українець, але російськомовний від народження, аж до 2014 р. Чому намагаюсь зараз розмовляти, писати і поширювати українську мову? Бо дуже хочу вижити! Це може комусь здається дурницями але не для мене, на кого полювали в моєму місті влітку 2014 #мыжебратья . Мені поталанило, бо вони помилились і затримали іншу людину (від кого я і дізнався подробиці). А ще мені дуже поталанило що окупація Краматорська була всього два з половиною місяці. І з того часу, я почав по трохи, бо спочатку міг тільки привітатись, потім почав писати, а зараз вже хоч і не досконало але розмовляю українською! І що цікаве? Я зрозумів, який великий сенс має саме МОВА : - для ідентифікації СВІЙ-ЧУЖИЙ (в першу чергу перебуваючи за кордоном); - для занурення в україномовну культуру, яка дуже відрізняється від російськомовної (в тому числі в інтернеті); - для майбутнього моїх онуків... І ще я прочитав, що «шлях до гарної української проходить через погану українську мову». Ось я і іду цим шляхом, бо дуже вижити хочеться: особисто мені, дітям і онукам. Ходімо разом, друзі! 2016

💙💛В українських говорах побутує досить багата й розгалужена система назв частин хлібини. Ці частини можуть указувати на різні ознаки: розмір, спосіб відокремлення, черговість відокремлення тощо. Українська діалектологиня ЄВГЕНІЯ ТУРЧИН у дослідженні «Лексична реалізація мікрополя “частини хлібини” в українських говорах» (у зб.: Структурні рівні українських говорів. — К., 1985. — С. 146–165) розробила класифікацію діалектних назв частин хлібини за згаданими ознаками: • відламаний шматок хліба довільного розміру: кус (кусóк, кýсник, кýсничок, кýсман, кýсмет), шмат (шматóк, шматóчок), кавáл (кавáлок, кавáлець, кавáльчик), дарáб (дарáба, дарáбка, дарáбчик, дарáбиць), букáт (букáта, букáтка), фалáт (фалáток), лóмоть, ломáка; • відрізаний великий (товстий) шматок хліба: окрáєць (крáєць), лýстка, пáлусток, бáйда, байди́га, бардá, барди́га, ковирдя́ка, штáба, штали́ба, бацамáн, кубéта, лупéт(а), зап’я́ток, ски́ба, ски́бка, кус, кýсман, дарáба, бужéра; • відрізаний через усю хлібину плоский великий шматок хліба: ски́ба (крýгла, кругловáя), ски́бка, скибéла, óбертень, обертýха, лýста (лýстка), крóнка, грíнка; • відрізаний навскіс до половини хлібини невеликий шматок: ски́бка, ски́ба, крóмка (крóнка), грíнка, лýста, бáйда (байди́на), пáйка, партéка, зап’я́ток, зап’є́сток, кусóк, шматóк, кýсник, окрýшок, дáраб, дарáба, фалáт, букáта, скрáєць, лупíток, липíстка, підкíвка, шáйтка; • перший відрізаний малий шматок хліба: окрáєць (крáєць, скрáєць, закрáєць, окрáєнець, óкрай, окрáйок, скрáвок, крáїк, закрáйчик, окраю́ха), цілýшка (цілýшок, поцілýшко, цілýйка, поцілýнок), челю́стка, горбýшка, лобóк (злóбок, лобóчок, лóбчик, лобáшка), óсух (осýшок, всýшок), сухáр, при́ліпка, óкурка, скíрка, шкури́нка, твердýшка, óкрух, окрýшок, крýщик, крýмка, спи́лочок, верхýшка, поти́личник; • останній малий шматок, що залишається від хлібини: послíдок, вíдліпка, окрáєць, скрáйок, крáїк, óкрай. 💙💛

💙💛 Іван Франко: «Ми маємо навчитися відчувати себе українцями – не галицькими, не буковинськими, не русинами, а українцями без офіціяльних кордонів» " Треба насамперед просвітити нарід, а тільки тоді допускати до політики. – Жаль в такім разі, що наша конституція допускає анальфабетів до голосування, значит, в останній інстанції віддає в їх руки керму політики." "Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше!" "Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі? Яке ти маєш право вдовольняти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твого народу не мають чим вдовольнити найконечніших потреб життя?" "І подумай собі, що іноді досить одного слова, щоб убити чоловіка, щоб навіки або на довгі літа зробити його нещасливим!"

💓🌹🌹🌹💗🌼🌼🌼💓🌸🌸🌸💗🥀🥀🥀💓🌷🌷🌷💗🌺🌺🌺💓 «Ви носили в петлицях ясносині блавати, Ви плекали у серці до Вкраїни любов, ех, Стрільці Січовії, є за що помирати, є за що проливати ворогів наших кров», Степан ГАЛЯБАРДА. 7 червня 1919 року розпочалася ЧОРТКІВСЬКА ОФЕНЗИВА – одна з найзначніших наступальних операцій Української Галицької Армії (УГА) під час українсько-польської війни в Галичині 1918–1919 років. Затиснуті поляками до «трикутника смерті» між Дністром і Збручем та лінією Гусятин – Улашківці – Товсте – Устечко, корпуси УГА, майже без набоїв, самими багнетами, перейшли у контрнаступ під Ягільницею та Чортковом. Протягом 7–28 червня 1919 року 25 тисяч українських військ змусили відступати по всій лінії фронту більш ніж 40-тисячну польську армію, добре озброєну і підсилену французами. Загарбники покотилися геть, їх переслідували, захоплюючи полонених, та найголовніше, таку необхідну амуніцію та набої. Командував частинами УГА генерал Олександр Греків, наказ і план офензиви був розроблений майором Бізанцом. Було звільнено Ягільницю (7 червня), Чортків (8 червня), Бучач (12 червня), Тернопіль (15 червня), взято ключовий пункт оборони поляків Бережани (21 червня), УГА вийшла на лінію Броди – Перемишляни – Букачівці. Брак зброї та боєприпасів не дозволив розвинути успіх. Одночасно суттєвий вплив здійснила 18 червня 1919 року Рада міністрів закордонних справ союзних держав, дозволяючи польській армії продовжувати воєнні операції до річки Збруч (про це було повідомлено обидві сторони, що брали участь у війні). 28 червня польська армія на чолі з Юзефом Пілсудським перейшла в наступ і зламала український фронт біля Янчина. 16 липня УГА відступила на територію Наддніпрянської України, що стало завершенням українсько-польської війни. Учасник цих подій Ярослав Береза писав про те, як частини УГА залишали село Ланівці: «Виходимо на двір. Впосліднє прощаємось з господарями, що стоять на подвір'ї… Рушаємо скорим кроком крізь село. На майдані все готово до походу. Довгими лавами стоять сотні, сіріє обоз, а збоку мовчазно стоять гурти людей, що попрощати нас прийшли на путь далеку, обіч панотець схилив корогву, та й вмовк. Тут і там чути голосне хлипання… Короткі, уривчасті слова команданта пронизують досвітній воздух, ломлять лави, творять похідні батави, й сірі маси ворушаться, ідуть уперед міровим кроком, чета за четою, сотня за сотнею… Обоз з гуркотом виїзджає іншою дорогою… За нами біжить босоніж дітвора, несеться плач, лунають оклики: «ВЕРТАЙТЕ СКОРО, НЕ ЛИШАЙТЕ НАС, СІРИХ, ЛЯХАМ!»». Ведена слабими силами, Чортківська офензива не змогла досягти стратегічних успіхів. Проте перемоги УГА над численнішим і краще озброєним супротивником в котрий раз надали доказ справжньої військової звитяги, любови до Батьківщини та жертовності української народу у його прагненні бути єдиним господарем на власній землі. ПАМЯТАЙМО НАШУ ГЕРОЇЧНУ ІСТОРІЮ! ПАМЯТАЙМО НАШИХ СЛАВНИХ ГЕРОЇВ! СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Знову про мову 😳 Здається, я вже розповідала цю історію, але останнім часом через висловлювання деяких політиків згадую її дедалі частіше. Тож розкажу, мабуть, ще раз. То був початок березня 2014 року, майже одразу після розстрілів на Майдані. Я їхала до Києва у відрядження. Так вийшло, що у поїзді я застудилася і приїхала вже добряче хвора – температура, біль у горлі, нежить. Треба було купити паперові носовички. Я підійшла до кіоску, схилилася до віконечка і тільки хотіла попросити продати мені пачку носовичків, як продавчиня усміхнулася і запитала: – Чого тобі, донечко? Я купила ті носовички і використала їх тут же. Я йшла головною залізничною станцією Києва, столиці України, і ридма ридала, бо вперше на цьому вокзалі продавчиня звернулася до мене УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ... Не повірите, але до того моменту я не усвідомлювала, наскільки це для мене важливо. Тут є дуже багато людей, які пам'ятають, як у спілкуванні з ними я переходила на російську і все було ніби ок. Я сама від себе тоді не чекала такої реакції, але вона запустила процес - і я почала помічати. Я дивилася на викладку глянцевих журналів – і помічала там у кращому разі 1-2 україномовні видання. Я перестала сміятися над "гумористичними" передачами, у яких україномовні українці зображалися неоковирним, недолугим "селом" – на противагу "городським" панам. А потім мене осінило: те, що відбувається з українською мовою зараз – типова постколоніальна ситуація. Захисники мовного статус-кво дкже люблять посилатися на абсолютно нерелевантні для нас Швейцарію та Канаду – а мені тут згадується досвід Ірландії. Тільки там ірландська мова вже, на жаль, майже не вживається. Я дуже не хочу, щоб таке сталося з моєю мовою. Тому я раділа, коли прийняли мовний закон – це було хоч щось, що б дозволило моїй мові вирівняти ситуацію. І тому мені дуже страшно зараз, коли нова влада стверджує, що, мовляв, мова не на часі і все треба відіграти назад. Я не хочу назад. Мені там страшно. Я не почуваюся в безпеці.

Файне козацтво Ше за кілька днів до настання нового року всі козаки, що перебували в зимівниках, на річках, озерах, у степах і плавнях і займалися там хто домашнім господарством, хто рибальством чи полюванням — усі поспішали, з огляду на наступний поділ земель і вибори старшини, у столицю своєї козацької громади — Січ. Саме в день першого січня нового року вони схоплювалися на ноги особливо рано, відразу вмивалися холодною водою, одягали свій найкращий одяг — черкески з візерунчастого штофу, червоні, з широкими вильотами жупани, червоні сап’янці, високі сукняні шапки, барвисті шовкові пояси, озброювалися дорогими шаблями, пістолями, кинджалами, ятаганами й поспішали на гул дзвонів у січову церкву Покрови пресвятої Богородиці. Вислухавши спочатку утреню, а потім обідню, що відправлялися з особливою урочистістю й пишністю, козаки після закінчення богослужінь виходили з церкви й поспішали в курені на обід. Прийшовши в курінь, вони молилися на ікони, вітали один одного зі святом, тоді скидали з себе на час дорогий верхній одяг і сідали за спільний стіл. Пообідавши чим бог послав і достатньо випивши з нагоди свята «шумной ракии», козаки вставали з-за столу, молилися богу, дякували своєму отаманові, курінному кухареві, вклонялися один одному, знову одягали дорогий одяг і виходили з усіх куренів на площу. В цей момент на січовій площі лунав оглушливий постріл із найбільшої гармати: таким був козацький звичай.

🕊 Її звеличував сам Пікассо, казав: "Якби у нас була такого рівня майстерності художниця, ми б змусили заговорити про неї весь світ!". Сьогодні, у день пам’яті самобутньої української художниці Катерина Білокур, ми хочемо ще раз показати її неймовірні картини і розповісти історію цієї незвичайної жінки. "Квіти, як і люди – живі, у них є душа!", – говорила художниця і малювала мальви, троянди, лілеї, півонії, ромашки… Так сталося, що Білокур так і не здобула художньої освіти. Вона не вчилася у школі, тож не могла і вступити до коледжу. Втім відсутність диплому не завадили її творчості. Навпаки – світ побачив унікальні квіти. Більше про них і про художницю дивіться у нашому відео https://www.facebook.com/watch/?v=483282975625724 Катерина Білокур вимальовувала кожну деталь квіточки, кожен її листочок… Над однією роботою могла працювати впродовж року. Взимку малювала по пам’яті, навесні та влітку – в саду та в полі. Навіть ходила за 30 км у сусідній ліс, аби намалювати конвалії. Катерина Білокур ніколи не зривала квітів, бо казала, що "зірвана квітка як втрачена доля". У 1934 році вона створила свою "Берізку" – це одна з перших картин, яка принесли Білокур всесвітню популярність. Через рік намалювала "Квіти за тином", а вже у 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкрилася перша її персональна виставка. У 1954 році в Парижі відбулася ретроспективна виставка Пабло Пікассо. Спеціально для цього до Франції привезли три картини Білокур. Серед них були "Цар-Колос" , "Колгоспне поле" і "Берізка". Саме тоді Пікассо був вражений майстерністю художниці. Щоправда, після виставки ці картини зникли. Нині роботи Білокур зберігаються у Національний музей українського народного декоративного мистецтва / The National Folk Decorative Art Museum та в Яготинська картинна галерея. Загалом за життя Катерина створила близько ста робіт. #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Білокур #художниця #Квіт

🌹🎊 Васи́ль Микола́йович Шкляр (нар. 10 червня 1951, с. Ганжалівка Лисянського району Черкаської області)- український письменник, політичний діяч. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників. Деякі літературні оглядачі називають його «батьком українського бестселера». Роботи Шкляра перекладено англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською мовами тощо. Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка його було визнано лауреатом та присуджено Василеві Шкляру найвищу літературну нагороду за роман «Чорний Ворон» («Залишенець»), але письменник відмовився її отримати у знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника. Не взяв тому, що - УКРАЇНЕЦЬ! Згодом у Холодному Яру вперше в нашій історії автору "Чорного Ворона" було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди – 260 000 гривень письменник переказав у фонд екранізації роману "Чорний Ворон". Письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди. Але радо приймає добрі слова та привітання. Отож вітаймо нашого генія! Щирі вітання! МНОГАЯ ЛІТА і творчих злетів!!!

12 травня 1943 року німці атакували село Колки на Рівненщині, де містилися 5 повстанських шпиталів (80 поранених). Підпільниця Василина Демчинська – «Циганка» зуміла евакуювати шпиталі в сусідній ліс. Як згадувала Тетяна Мусіївна Барбелюк («Байда»), Василина Демчинська «в 1943-му займалася лікуванням повстанців у створеній на той час Колківській республіці – створили вісім маленьких шпиталів. Відзначилася під час наступу німецьких військ – їй вдалося вберегти всіх своїх поранених – на човнах, плотах і навіть на звичайних драбинах Василина переправила повстанців через Стир. Історія смерті Циганки теж героїчна – солдатка перебувала на одній із нарад старшин, коли їхній схрон оточили чекісти. Поки командування відходило, Василина разом із Іваном Циплюком залишилася їх прикривати. Клуню підпалили, а з неї вийшла Циганка у вишитій сорочці з автоматом на грудях та розпущеними косами. Чекісти оторопіли та й кажуть: «Красавица, сдавайся, мы тебе подарим жизнь». А вона гордо їм відповіла: «Українські патріоти живими в руки ворога не здаються». Тоді відстріляла всю обойму з автомата, кинула їм під ноги, і пішла в палаючу клуню. Пізніше люди знайшли два обгорілі тіла…». (www.hroniky.com) Сергій Горобець: суспільний кореспондент. ****** ДЕМЧИНСЬКА ВАСИЛИНА Псевдо – Мотря, Надя, Ульяна, Циганка, Чорна Комендант Українського Червоного Хреста Луцької округи Лицар Срібного Хреста Заслуги УПА (1945) (посмертно) Нагороджена відзнакою УПА «За боротьбу в особливо важких умовах» Народилася 1920 р. у с. Піддубці Луцького району. З 1940 р. належала до юнацької ланки ОУН. Батька Василини в 1940 р. арештували органи НКВС і розстріляли 23.06.1941 р. у Луцькій в’язниці. Матір із малими дітьми радянська влада депортувала 15.05.1941 р. до Красноярського краю (Росія). Василина Демчинська з 1942 року очолювала жіночу ланку Теремнівського районного проводу ОУН, із 1943 р. була господарчою Теремнівського районного проводу ОУН.  Забезпечувала шпиталь УПА в смт. Колки Маневицького району. Референт Українського Червоного Хреста Луцького окружного проводу ОУН. З початку 1945 р. була членом Рівненського окружного проводу ОУН. Загинула 14 (6).08.1945 р. в бою з оперативно-військовою групою НКВС в с. Піддубці (кинулася у полум’я палаючої клуні).

"Українці мають нарешті зрозуміти: вони – націоналісти. І не вірити у брехливі казки шовіністичного московського ворога, який і досі кричить, що це погано. І спілкуватися лише українською. Бо людина, яка не здатна засвоїти державну мову країни, в якій живе чи збирається жити, є дебільною і непотрібною». Саме так вважає український науковець, доктор наук, громадський діяч, публіцист, письменник та професор Київського національного університету ім.Т.Шевченка Петро Масляк. Він переконаний: «Україна приречена на те, аби стати потужною і могутньою національною державою у Європі. Державою щасливих україномовних, високоінтелектуальних та національно свідомих громадян. Тільки за таких умов ці люди і ця земля можуть стати щасливими. Але це можливо лише за однієї умови…». Говорімо відверто, без фарисейства. Національною ідеєю будь-якої нації є створення та розбудова національної держави. А в українців є національна держава? Лише формально, але не реально, бо Президент – етнічний єврей, голова Верховної Ради – етнічний росіянин (тому йому цілком природно не подобається Закон «Про державну мову» – українську), глава МВС – етнічний вірменин тощо. А де українці!? За дослідженнями соціологів, на неокупованій частині України мешкає 92% етнічних українців. А нам розповідають, що ми багатонаціональна держава. Ми мононаціональна держава! І де ці 92% українців у керівництві держави? А скільки етнічних українців серед олігархів у нашій етнічно-клановій державі? А чому у нас закону немає, що українці мають бути присутні на 92% скрізь: серед олігархів, влади, власників ЗМІ? Тому у цьому випадку ми можемо говорити про реальну дискримінацію корінної нації в Україні. Відтак, національна ідея в українців є, але вона до сьогодні не є реалізованою – Україна не є державою української нації. І взагалі: судячи зі складу керівництва, Україна – держава національних меншин. Українців чомусь хочуть переконати в тому, що поганий саме український націоналізм. У цьому нас переконують націоналісти єврейські, московські, угорські, польські та інші. От і виходить, що в усіх країнах націоналізм – це добре, тільки в Україні – погано. https://vgolos.com.ua/news/prezydent-etnichnyj-yevrej-golova-vru-etnichnyj-rosiyanyn-ochilnyk-mvs-etnichnyj-virmenyn-a-de-ukrayintsi_1254185.html

💙💛 - "Першого '200-го' ніколи не забуду… Хлопця привезли на базу для прощання. Я розуміла, що це чийсь син… Це була точка неповернення, я інакше подивилась на світ, на війну"! "Тьотя Ніна" 💙💛 Це "позивний" військової медсестри, 50-річної запоріжанки Ніни Ярмаркіної. Вона допомагала рятувати українських військових у Широкиному впродовж року і чотирьох місяців. Вона за фахом медик, колись працювала в районній лікарні на Дніпропетровщині, в дитячому відділенні, в хірургії. У 2014 році, в майданівські часи, жінка побачила в одній із соціальних мереж оголошення про те, що потрібна допомога медиків. Без вагань вона зголосилась облаштувати медпункт, пізніше, коли почалася війна, допомагала волонтерам плести маскувальні сітки, готувала "сухі" борщі. Жінка не має жодних пільг і статусу "Учасника бойових дій". Каже, що в першу чергу УБД мають отримати ті, хто тримав зброю в руках і закрив своїми тілами Україну від російської навали. - "Треба навчитись любити країну з усіма її недоліками, а головне - не можна бути байдужими, ховати голову в пісок наче страуси", - каже запоріжанка "Тьотя Ніна" з гордістю каже, що була добровольцем, називає цей період "одним із найяскравіших шматків життя". Побратимам і всім військовим бажає витримки й терпіння. А тим, хто досі не розуміє, що таке війна, від душі бажає не знати, як воно - жити під обстрілами. Дякуємо Вам, за все, "Тьотя Ніна"! 💙🇺🇦💛 Повна історія тут 👇 https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3042530-pozivnij-tota-nina.html

💙💛 Володимир Назар Як сьогодні, так і тоді, у 1891 р. більшість українців закобзарила у душі плач та зневіру й пожала неволю. Частина українців вважалася українофілами: читали українські книги, носили вишиванки, відзначали народні свята, щиросердно любили свій народ, а мовою їхнього думання була російська і працювали вони для чужого народу. За такої ситуації влітку 1891 р. на Тарасовій горі, де витав дух нашого генія, четверо студентів (Базькевич Михайло, Байздренко Микола, Липа Іван – Харківський університет; Боровик Віталій – Київський університет) поклялися: До останнього дня: «Ми вживаємо тільки українську мову, ми працюємо тільки для українського народу», «Ми віддаємо усі сили, щоб визволити свою націю з гніту», «Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!» Так народилася найперша не просвітницька, а таємна політична організація України «Братство тарасівців», що мала мету: незалежність України. Ганна Черкаська.

Все пізнається в порівнянні.💙💛   Складнувато второпати чому мова – це код нації, а не просто спосіб передати думку, доки її не порівняєш з іншою мовою, не зрозумієш в чому різниця, не відчуєш формулу, принцип побудови і створення.   Я знаю толком лиш дві мови – українську і російську. Тому можу порівняти лише їх. Хотів би ще кілька мов знати добре, та нажаль часу не маю. Тому друзі, нічого особистого, не ображайтеся, будь ласка.   Взагалі-то, треба б пробігтися по словнику і виписати усі ті тисячі прикладів, які, як лакмус показують суть і характер українців на тлі суті і характеру росіян, їх різність. Порівняти спосіб жити і думати. Адже слова утворювались від способу мислення, а мислення формувалось на побуті і звичаях. Адже «бытие определяет сознание». Але на повний аналіз має бути час. Його нема. Тому тут лишекілька прикладів для тих, хто не розуміє поняття «код нації», але зрозуміти хоче.   Приклади – на кожному кроці, їх лиш треба помічати.   «Как вы яхту назовете, так она и поплывет». Колись, коли я дивився Врунгеля малим, для мене стало цілковитою несподіванкою, що зі слова «победа» так просто вийшла «беда». Тепер я багато чого зрозумів. Українцеві це справді не властиво. Для московитів же пройтись «по бедам»інших – то якраз і їхнє, то і є победа. Ми не ходимо по бідах– ми переборюємо себе. Зробити більше, ніж могли б. Пере-могти – оце наше.   І це не змінити, бо це «прошито» у свідомості. Постійно вживаючи – стаєш залежним. Це підсвідомо кодує.   В больнице – болеют. В лікарні – лікуються. Податок – від подати. Налог – від наложить. Свято – від святого, духовного. Праздник – від праздного, праздно шатающегося. Струнко – стати в струну, рівнесенько, готовим до бою. Смирно – стати смиренно, підкоритися волі. На мою думку»кажуть українці. І це зовсім не «на мой взгляд». Ми звикли обдумувати, а не просто глянути і вже «иметь мнение». Тому, очевидно, мати власну думку – це зовсім не те, що «иметь свое мнение». Мнение – від слова мнить, мнительный.   Глузувати – від глузду. Тобто дотепно з розумом жартувати. А не шутить – тобто виглядати як шут, клоун, тупити.   Отака пошесть,малята... До речі старе українське «пошесть»звучить російською,як грецьке – «епідемія». Бо слово пошесть, шествие – у московитів вже було зайняте. Победное шествие. Тобто тотальна пошесть по бідах інших людей... Уявляєте, як вони вклали увесь свій сакрал у свій код? Победное шествие... Як би так м'якіше сказати? Це не наше, українці, зрозумійте. Не можна називати переможну ходу, тобто невпинний рух, в якому ми змогли пере-могти, вийти на новий для себе рівень – пошестю по бідах інших. Не можна, бо рано чи пізно це таки стане пошестю. Як не у Вас, то у Ваших дітей.   Подумайте над цим.   А я вже, напевне зупинюсь, хоч під рукою ще сотні прикладів. Досить! Тобто достатньо ситий вже, наситився.   І зовсім не «хватит», ну,тобто,нахватав, накрався...   От чому ми різні, розумієте? Олександр Клочан

Про Український правопис💙💛 Ми всі казали: «Індик». А в селі казали: «Гиндики». - От село неасфальтоване! – сміялися ми. – Ну які гиндики? Ми сміялися з села, ми сміялися з їхньої вимови. Мода була така, смітися зі своїх. Ми сміялися з усього українського, як другосортного. Ми й не помітили, як стали сміятися з України і не поважати її. 1991-го ми відновили Незалежність. Не проголосили, ні. ВІДНОВИЛИ. Бо проголосили ще 1918 року, а 1991 – відновили. Весь час до 1991-го ми були в окупації. Відновили незалежність – тепер треба відновити правопис! Стоп, стоп, стоп. Що значить, відновити правопис? 1927 року у Харкові зібралися науковці зі всієї України. Мовознавці. Вони представили світу свій спільний багаторічний труд – український правопис, у якому врахували особливості мови українців різних регіонів. 1928 року український правопис затвердив комісар освіти Микола Скрипник. 1929-го правопис ухвалила Українська Академія Наук. У 30-тих роках, коли почалися репресії, цей правопис заборонили, а мовознавців арештували, розстріляли. Знищили. Репресували не лише українську інтелігенцію. Репресували українські слова. Створили цілі таблиці, в яких заборонили українські слова, заборонили українську вимову і написання з поясненням: «Це слово БУРЖУАЗНО-НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ». Що ж це за слова такі, буржуазні? Хитун. Знаєте, що це? Маятник. На маятник українці казали «хитун», але хитун заборонили, бо в російській мові – «маятник», і в українців так повинно бути. Хитун – буржуазне слово. Винарня. Не можна казати «винарня», треба казати «винний завод», бо в російській мові так. Винарня – буржуазне слово. Индик. Не можна казати «индик», треба казати «індик», Бо це грамотно. Немає в російській мові слів на літеру «ы», тож в українській їх теж не повинно бути. «Индик» - це безграмотна форма забитих українських селян. І таких слів було безліч. Репресованих. Як і людей (прогугліть, в інтернеті є ці таблиці з буржуазними словами). Для чого це робилося? Щоб максимально наблизити українську мову до російської. Щоб показати нам, що українська мова – це різновид російської. І ми так і жили в цій парадигмі багато років. І користувалися московським правописом , запровадженим для нас таваріщами Сталіним і Кагановичем і Ко. До речі, ще й досі користуємося. До нього вносили певні зміни, але він – той же, Сталінський. Чи вийшло наблизити за допомогою совєцького правопису українську мову до російської? Так. Трохи. Однак, все одно це не врятувало ситуації. Мовознавці стверджують, що найближчі до української мови: білоруська 29 спільних рис, чеська, словацька – 23 спільні риси, польська – 22. З російською спільності 11. Це за Тищенком. У інших мовознавців – інші критерії і цифри. Проте, всі сходяться до спільної думки, російська мова до української по схожості стоїть найдальше з-поміж інших споріднених мов. Ми відновили незалежність. Ми сказали: «Україна понад усе»! Чому ж і досі кажемо: «Правильно «індик», а «индик» – ха-ха, неграмотно!» Адже вимова «индик» – то якраз НАШЕ. Власне через цю вимову українського народу, «узаконену» в правописі, вчених і розстріляли. Майже всіх укладачів правопису. Знищено. Агатангел Кримський – мовознавець, поліглот. Знав 60 мов. Звинувачений в антирадянській націоналістичній діяльності. Знищений. Курило Олена – мовознавець, діалектолог, розробник української термінології. Визнана «виразним представником… контрреволюційної програми української буржуазії в українському мовознавстві». Знищена. Олекса Синявський – мовознавець, професор трьох університетів, Досліджував внутрішні закони української мови, редактор остаточного тексту правопису. Убитий. Євген Тимченко – академік, поліглот, спеціаліст по санскриту та порівняльному мовознавству. Звинувачений у контрреволюційній націоналістичній діяльності. Арештований. Всеволод Ганцов – мовознавець, автор розділу «Фонетика» у Правописі. Звинувачення йому вже не приписувало ворожу націоналістичну діяльність. Слідчі так і казали - автор українського правопису. Пройшов 17 років концтаборів ГУЛАГу. Григорій Голоскевич – мовознавець, укладач найповнішого (40 тис.слів) і найкращого українського словника, що вийшов друком 1930 року. Звинувачений у контрреволюційній діяльності. Арештований. Загинув у тюрмі. Борис Ткаченко – мовознавець. Науковий співробітник Академії Наук, викладач. Розстріляний трійкою НКВС… Це далеко не весь перелік знищених мовознавців, авторів правопису. Радянська влада боялася Української мови, як вогню. Бо Українська мова – це українська свідомість, націоналістична, не московська. Українська мова – це незалежність у всіх проявах. Українська мова – це головний свідок у справі «Москва – не Русь». Прямі нащадки Русі – українці, і одними з перших вам про це скажуть мовознавці. Ми відновили Незалежність, чому ж правопис не відновили? Основні аргументи: какая разніца; не на часі; звикли до цього правопису, що є; нам так удобнєй. Насправді, незалежність ми відновлюємо лише тепер. Історичну пам’ять відновлюємо лише тепер, а правопис – це теж наша історія і її треба відновити. Тепер. Хоча озвучувати цю тему почали ще в 90-тих. Це ще один пазлик України. Не бійтеся цього правопису. Чи відчуло суспільство якусь напругу чи труднощі з нещодавнім поверненням нашої літери «ґе»? Не відчуло. Так і тут. Це робиться для того, щоб ніхто не витирав ноги об власне українські слова, які теж є правильні. Щоб ніхто не сміявся з «индика». Бо так казали наші бабусі. Бо це ЗАВЖДИ БУЛО НАШЕ. Особисто я в цьому питанні хочу довіритися мовознавцям. Ми не обговорюємо в мережах правильність зварювання мостів - залишаємо це спеціалістам. Не обговорюємо правильність розрізання тканин хірургами - залишаємо це фахівцям. У мовних питання теж хочу покластися на вчених. Aleksandr Czech

Ґанок☀️ Вітаємо, друзі!🔆 Ми повернулися з гірської свіжості в столичну спеку.🔥 Проте спека не завадить вдосконалювати свою українську, популяризувати українську мову та милуватися красою рідної мови. Сьогодні знову українська мова потребує нашого захисту, адже нинішня влада, яку важко назвати проукраїнською, хоче внести зміни до Закону про мову. Ми, як носії української мови, маємо «нести» нашу мову в світ, активно послуговуватися українською та популяризувати її. Тож поговорімо сьогодні про милозвучність української мови. Давайте разом створимо своєрідний «Словничок милозвучних іменників української мови». Ми розпочнемо, а ви продовжуйте — у коментаря пишіть іменники, які здаються вам милозвучними, красивими, неперевершеними.💛 А наприкінці тижня зробимо окремий допис з повним переліком милозвучних іменників «за версією читачів Ґанку».😉 💙 Веселка 💛 Віхола 💙 Водограй 💛 Горнятко 💙 Ґудзик 💛 Зозуля 💙 Каблучка 💛 Калабаня 💙 Капелюх 💛 Клаптик 💙 Колискова 💛 Кухлик 💙 Лелека 💛 Люстерко 💙 Метелик 💛 Парасолька 💙 Пелюстка 💛 Пензлик 💙 Полуниця 💛 Пролісок 💙 Равлик 💛 Світанок 💙 Серпанок 💛 Сукня 💙 Талан Милуймося українською мовою🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Володимир Назар Голова ВР Разумков твердить, що гуманітарна політика в Україні не повинна розділяти суспільство. І в той же час хоче змінювати закон про мову. Григорій Сковорода каже:"Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус? Будь ним... Чи ти лях? Лях будь. Чи ти німець? Німечиствуй. Француз? Францюзюй. Татарин? Татарствуй. Все добре на своєму місці і в своєму лиці і є все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по роду". З цього робимо висновок, що Україна - держава українців, а не татар, французів чи іншого народу. Українська мова, українська історія, українська православна віра - це той фундамент, на якому повинно бути згуртоване суспільство на українській землі. Якщо цього немає, то це - держава на піску(без фундаменту). Тому всім разумкововідсталим даю пораду, якщо вам "какая разніца", якою мовою говорити, в яку церкву ходити, в якій країні жити, тоді для вас світ великий - вибирайте! Ви хоч і маєте український паспорт, а українцями ніколи не будете, бо по менталітету і на генетичному рівні ми різні, краще б подякували українцям, що прихистили вас на своїй землі!

Такий шквал нападок на нашу рідну мову на не нашіх каналах важко навіть уявити.   Просто розперезалися і що­дня цілодобово торочать про те, що російська їм ріднесенька, що і президент удома російською мовить, то чому він зволікає з внесенням змін до закону на користь, звісно, такої їм бажаної російської... І Донбас можна повернути лише за допомогою російської мови, бо що їм до того, що там близько 60% українців, а у багатьох районах Донецької і Луганської областей українців переважна більшість.   Та радянська влада ж перевчила їх і веліла забути рідну мову.   Пригадайте відому працю академіка Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», де він документально довів, що таке русифікація. Пригадую, в етнографічній експедиції у 1980-х роках на Донеччині примусові переселенці у 1950-х із західних областей розповідали: «Кепкують тут із нас, із нашої мови, перекривляють, а начальник кричить, що пора «па-челавєчєскі» почати говорити. Так ми у гуртожитках зійдемося на загальній кухні, як уже всі сплять, та й поговоримо по-нашому».  Не покидає тривожне запитання: «Чому таке ставлення до української мови? Бояться її?» Адже у Польщі, Німеччині, Австрії, Франції та інших країнах при значно більшій етнічній мозаїчності такі питання не виникають. Може, це у нашій мові закодований той козацький дух непокори, що їм так боязно уявити, що вона почне відроджуватися? Саме відроджуватися, бо століттями глумилися і забороняли нею говорити, писати, читати. Згадаймо ще указ Петра І про встановлення цензури над друкованими церковними книгами в Україні (1720), де йшлося, щоб не було жодної різниці між великоросійськими виданнями і ніякого наріччя не вживалося, і щоб ніяких більше книг у монастирях не друкувати... Усім відомо, що 3 серпня 1775 р. ви­йшов маніфест Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі. І почалася посилена політика русифікації, насамперед міст та містечок України. Ця політика знищення всього українського продовжувалася і вже через сто років знання про українську культуру були мінімальні, лише окремі діячі науки і культури боронили рідне слово. Цікаві щодо цього становища думки професора Миколи Сумцова з Харкова на порозі ХХ століття. Цитуємо за книгою (М.Ф.Сумцов. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка. 2002): «Мова українська була в презирстві, з історії ледве-ледве знали ймення Богдана Хмельницького, буцімто занадто вдячного Москві за допомогу, та ймення великого злочинця Мазепи, що зрадив цареві... Вчительство також нічого не знало про Україну...     Якось-то в охтирській хлоп’ячій гімназії на випускному іспиті була задана гарна тема про впливи природи на життя народу, і з учнів ні один не згадав про свій красовитий, багатий край, про Ворсклу, взгір’я, лани широкополі і т. ін; в «письменних работах» тільки й було що, з одного боку, тундри з оленями, а з другого — Сахара з верблюдами, — усе ж, що лежить між тундрами та Сахарою, ніби провалилось». М. Сумцов констатує, що дитина вдома батькам не розкаже, що було в школі, бо чужа мова, чужа наука. Поширення всілякої неправди про наші справді демократичні закони  про мову і освіту шкодить розвитку нашої держави, порушує стабільність в країні та загрожує її політичній і територіальній цілісності. Бо ж, окрім політичних міфів про «багато народів в Україні» та утиски меншин, є ще звичайна правда.   В Україні забезпечення культурно-освітніх потреб угорців, румунів, болгар, поляків, молдован та інших на високому рівні, — краще, ніж у будь-якій європейській державі. Вони мають право і можливості отримувати освіту рідною мовою на всіх рівнях від садочка до вищих навчальних закладів. Існує радіомовлення, години на телебаченні, періодичні видання. Держава сприяє навіть відродженню мови для тих етнічних груп, які давно її втратили.   У 2001 році лише 6,4% греків визнали рідною мовою грецьку, хоч і вони вже не знали її. Держава видає словники, підручники для вивчення новогрецької мови. Такі приклади можна продовжити. Венеціанська комісія повністю розуміє потребу в заходах із підтримки української як державної.   Валентина БОРИСЕНКО, доктор історичних наук, професор  

Ґанок🌿🌧️ Чому б не завершувати робочий тиждень співаючи?😉 Співаючи чудову українську пісню «Гей, соколи». Напевно багато хто знає цю пісню, або принаймні хоча б один раз її чув. До речі, слова до пісні «Гей, соколи» написав Томаш Падура, поляк, який жив в Україні, любив Україну, писав про Україну, досліджував українську культуру, а також боровся проти царизму і мріяв про незалежну Україну. Томаш Падура написав пісню «Гей, соколи» польською мовою, проте вона була перекладена українською, і стала дуже популярною під час Другої світової війни. Цю пісню люблять і досі, а у сучасній Україні її виконують багато українських виконавців та гуртів. Співаймо українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Гей десь там, де чорні води, Сів на коня козак молодий. Плаче молода дівчина, Їде козак з України. Гей, гей, гей, соколи, Оминайте гори, ліси, доли. Дзвінь, дзвінь, дзвінь, дзвіночку, Степовий жайвороночку. Жаль, жаль, за милою, За рідною стороною. Жаль, жаль, серце плаче, Більше її не побачу. Плаче, плаче, дівчинонька, Люба моя ластівонька. А я у чужому краю, Серце спокою не має. Меду ви нам наливайте, Як загину – поховайте. На далекій Україні, Коло милої дівчини.🕊💮

Ґанок🌿☀️ Раніше ми вже писали про репресовану лексику, яка у 1930-70-х роках зазнавала або повної чи часткової заміни, або усувалася взагалі. Наведемо ще кілька прикладів такої лексики: 💙 Безнастанний (замінялося на /неперервний/). 💛 Бережина (замінялося на /берегова лінія/). 💙 Бігме (усувалося як «обласне, застаріле, рідковживане). 💛 Валець (замінялося на /циліндр/). 💙 Високість (замінялося на /вишина/). 💛 Водозбір (замінялося на /басейн/). 💙 Водойма (замінялося на /басейн/). 💛 Гнобити (усувалося взагалі). 💙 Громада (замінялося на /община/). 💛 Довкруж (замінялося на /навколо/, /навкруги/). Згодом розповімо ще більше про репресовану лексику. Бережімо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Олег Чистопольцев От чому так багато людей в Україні вважає себе та інших тупими, не здатними вивчити і перейти на українську? Чому часто протиставляють вивчення мови розвитку економіки? Невже не розуміють, що це можна та потрібно робити одночасно? Думаю розуміють. Але це така відмазка. Бо російською мовою таким просто легше, комфортніше спілкуватись. Уявить собі, щоби було в 2014 році, коли росія напала на Україну, якби ми - ті, хто пішов її захищати думали про свій комфорт? Війна - це дуже не комфортно. Але ми пійшли на цей "дискомфорт". А дехто просто не бажає напружитись і вивчити/вдосконалити та перейти на українську( Українська мова в Україні це не тільки інструмент комунікації. Це про ідентифікацію, про гідність, про повагу до всіх тих, хто боровся та бореться за незалежність України, в тому числі за її культуру мову. Людям, які живуть в Україні і які послуговуються російською і "какая разніца на каком язьіке разговаривать," раджу задати собі питання - чому взагалі так багато людей в Україні послуговується російською? Як так сталося? Що для цього робили? Раджу взнати чи нагадати собі про сотні років заборони української мови в Україні, про зросійщення українців, про вбивства носіїв мови. І якщо після цього в когось повернеться язьік сказати "какая разніца...", то мабуть честі гідності в таких немає. В Україні має панувати українська мова. Це нормально. А на інші мови, в тому числі на російську, можна по можливості переходити з тими, хто українську не розуміє. А таких в Україні дуже мало. А ще українська мова це фактор безпеки. Нагадаю, що путин неодноразово заявляв про захист ними російськомовного населення України, які до речі своєю російськомовністю підтримують його/їх тезу, що ми одін народ. Українці, українки, вчить, вдосконалюйте українську та переходьте на неї, а не шукайте причин цього не робити. П.С. Цей допис написано після піднятої вчора одним проросійським блогером хвилі захисту російської мови в Україні, через те, що одна з мереж швидкого харчування обслуговує клієнтів двома мовами - національною - українською та міжнародною - англійською. Нажаль багато, хто цю хвилю підхопив/підтримав. Ну нічого - хай палають рос ср@ки) А українська мова буде панівною в Україні! #ПереходьНаУкраїнську #ВсеБудеУкраїна

Ґанок🌿🌧️ Синоптики прогнозують, що спека й грози пануватимуть сьогодні по всій території України. А якими синонімами можна замінити слова /спека/ та /гроза/? Поміркуймо.🤔 Отже, спека — це 💙 парня 💛 вар 💙 пекло 💛 духота 💙 спекота 💛 жар А гроза — це 💙 громовиця 💛 буря 💙 злива 💛 лихо 💙 чорні хмари 💛 громи Збагачуймо свою українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿☀️ Третьої неділі червня ми відзначаємо День батька. Вітаємо усіх татусів з «професійним» святом, адже бути справжнім батьком — це велике мистецтво та важка праця водночас. Здоров’я та сил, татусі! Як весняне сонечко, усміхалась донечка. В оченятах сяяли щастя промінці. Тішилася донечка, що її долонечка, крихітна долонечка, в татовій руці. Щебетала донечка про жучка та сонечко. З татком не боялася навіть павука. Бо у світі цілому малюку несмілому так спокійно й затишно в тата на руках. І радів за донечку місяць у віконечку, на краєчок ліжечка стиха він присів. Побажав маляточкам – хлопчикам й дівчаточкам – мати добрих, лагідних диво-татусів. Леся Вознюк

Ґанок🌧️🌿 Що може бути дружнИм, а що — дружнІм? Розповідаємо.🔆 ДружнИй — той, що відбувається злагоджено, одночасно. Наприклад, дружна праця, дружний сміх, дружно співати. ДружнІй — той, що грунтується на дружбі, доброзичливий, прихильний. Наприклад: дружні стосунки, дружня підтримки, дружня зустріч, дружня розмова. Говорімо українською правильно та любімо Україну!💙💛

Анюта Веселка - Ну как ви пєрєвєдьотє стихы Пушкына на укрАинськый язык ?! - Легко. Ще навіть краще буде ! Химерний світ, прадавня Русь! Ії збагнути не берусь, Хоч там не раз, не два блукав, Кота млинцями частував, З ним сьорбав юшку гарбузову. А Кіт, як в гуморі буває, Свої казки розповідає Одну з них я запам'ятав І переклав на рідну мову. Край лукомор'я дуб зелений, Ланцюг на ньому золотий Щодень круг дуба Кіт учений Ступає, наче вартовий. Праворуч йде - пісні співає, Ліворуч - казку муркотить, Там, в хащах, лісовик блукає І мавка на гіллі сидить. На переплутаних стежинках Сліди небачених страхіть. На лапках курячих хатинка Без вікон, без дверей стоїть. Опівночі, як місяць сяє, Раптово море відступає: На мокрий берег із глибин Рушає легенів загін. І до ранкової зорі Там тридцять три богатирі Несуть довічний свій дозор, А з ними дядько Чорномор. Отут Князь-Сонечко встає: "Гей, люди добрі, всі, хто є! До столу кличу! Наливайте Заморські вина, пиво, мед. Радійте, душу звеселяйте, Розпочинаємо бенкет!" До ранку пир гучний тривав На березі Дніпра-Славути... Відлуння стародавніх справ, Легенди пращурів забутих! "Перепочиньмо", -каже Кіт, Пошкрябав, знехотя, живіт, Примружив очі, позіхнув І на короткий час заснув. Збудившись - потягнувся, сів, Горілки трохи випив, з'їв Гречаник, смажений на салі: "Послухай-но, що було далі". Я поспіхом кінчав сторінку, Кіт задоволено мовчав, Порожню чарку облизав, З'їв хліба житнього шкуринку. І вже, як я поставив крапку, Простяг мені поштиво лапку, Навколо дуба почвалав, Та озирнувся і сказав: "Мерсі, горілка підходяща, Та все-таки, сметана краща!" https://www.youtube.com/watch?v=J3NctnOwFts

Ґанок🌿🍒 Фразеологізми не лише відображають матеріальне й духовне життя народу, вони прикрашають мову, роблять її образною, емоційнішою. І сьогодні ми продовжимо розповідати про фразеологізми, до складу яких входять колоритні, емоційно-експресивні та рідковживані слова. 💙 Випускати з лабет — звільняти від залежності. 💛 Справляти лежні — байдикувати. 💙 Зробити з лемеша швайку — досягти незначних результатів при великих затратах. 💛 Брати в лещата — захоплювати; обмежувати; не давати вибору. 💙 Як лизь злизав — хтось або щось раптово й непомітно зникло. 💛 Не ликом шитий — той, хто уміє поводитися належним чином; має певні здібності, уміння, знання. 💙 Дубити линтварі — карати, жорстоко бити. 💛 Ломака походить по комусь — хтось буде битий. 💙 Душа не з лопуцька — сміливий. 💛 Старе луб‘я — зневажливо кажуть про стару людину. 💙 Лунь його вхопить — помре хтось. 💛 Як лунь (зі словами /сивий/, /білий/) — зовсім. Вивчаймо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🌷 Суржик — негативне та, на жаль, дуже поширене мовне явище серед українців. Продовжуємо боротьбу з цією мовною вадою. І розповідаємо, як сказати правильно: 💙 ГострИЙ біль (а НЕ «гостра біль»). В українській мові іменник /біль/ — чоловічого роду. 💛 Овочева СТРАВА (а НЕ «овочеве блюдо»). В українській мові /блюдо/ — це різновид посуду. 💙 ВИДЕЛКА (а НЕ «вилка»). 💛 ШКАРПЕТКИ (а НЕ «носки»). 💙 Влучний ВИСЛІВ (а НЕ «влучний вираз»). 💛 ЯЛОВИЧИНА (а НЕ «гов‘ядина»). 💙 ЗАПАМОРОЧЕННЯ (а НЕ «головокружіння»). 💛 БРИЛА землі (а НЕ «глиба землі»). 💙 Запалення ЯСЕН (а НЕ «запалення десен»). «Полімо бур’ян» суржику та любімо Україну!💙💛

Юрій Винничук Вчора о 12:03 Письменник Михайло Биковець описав у журналі "Плуг" свою мандрівку до Білорусі в 1928 р. "Аж ось одна станція з двома надписами: руською і білоруською мовами. Вибігаю з вагону, йду на станцію. Книжковий кіоск. – Єсть у вас білоруська література ? – Что ? Повторюю своє запитання руською мовою. – Нет, не имеем. – А білоруські газети? – Тоже нет. Я цікавий дізнатися чому кіоск не продає білоруських видань і чую відповідь: ніхто не купує. Б’є другий дзвінок. Я поспішаю до потягу. В голові думки: яка знайома відповідь, і в нас на Україні ще можна почути цей же абсурдний мотив: «ніхто не купує»! – Бо ніхто й не продає! Це мене вразило, тим більше, що проїжджаючи на Чернігівщині станції Ворожбу, Бахмач, я всюди знаходив по залізничних кіосках українські видання. А на маленькій станції Путивль, цікаво, продавець виставив на дверцях своєї шафи всі дев’ять номерів нашої «веселої книжки Плужанина». Ясно, – моє плужанинське серце радісно забилось! Знаходив я по наших кіосках книжечки Вишні, «Червоний Перець», «Вісти», твори Винниченка. Вів розмови з продавцями і ті скаржились, що з центру мало присилають творів Вишні, що немає дешевого «Кобзаря». І це на Чернігівщині, де українського населення відсоток значно менший, ніж на Полтавщині, на Київщині. Так білоруської газети не дістав аж до самого Менську. Дістав «Звезду» – білоруську газету руською мовою" І далі: "Через кілька годин мав бути вже Менськ. Виходило, що я приїду в чуже місто годині о 12 ночі. Це мене трошки турбувало. Я озирнув своїх сусідів – може є хто з білорусів та ще з самого Менську. Моє око впало на молодого чоловіка. Чомусь в голову настирливо лізло: це неодмінно поет (до речи такий схожий на нашого Петра Голоту). «Поет» розмовляв коло вікна зі студентом. Говорили руською. Скориставшись павзою в їхній розмові, я звернувся до «поета» українською мовою – чи не з Менську він? Він відповів мені білоруською – так, з Менську! – і в свою чергу задав мені питання: – А ви українець? Таким чином, ми вже знали багато про себе: він був білорус, я – українець. Почалася розмова. Я розумів його мову, він – мою. Виявилось, що то дійсно був поет Тумілович, колишній член «Маладняка», а тепер член літературної групи «Проблескі». Михайла Биковця розстріляють у 1937, а поета Янка Туміловича -- в 1938. А потім уже довго ніхто не наважиться з'ясовувати, чому у вокзальних кіосках сама московська макулатура.

Ґанок☀️🍒 Сьогодні, напередодні трьох днів для відпочинку, ми бажаємо вам веселих вихідних. До речі, які синоніми можна дібрати до прикметника /веселий/? Поміркуймо.🤔 Веселий — це 💙 радісний 💛 безтурботний 💙 безжурний 💛 жартівливий 💙 кумедний 💛 грайливий 💙 життєрадісний 💛 потішний 💙 дотепний Збагачуймо свою українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

💙💛 Крим – це Україна! Сьогодні ми відзначаємо День кримськотатарського прапора. Як державний символ його було затверджено у 1917 році на першому Курултаї кримськотатарського народу. 30 червня 1991 року на другому Курултаї його затвердили як офіційну національну символіку. Кримськотатарський прапор являє собою блакитне полотно із жовтим гербом (темгою). Блакитний колір – Мави Кок – означає небесно-блакитний колір та асоціюється з небом і морем та є символом чистоти, свободи і чесності. Здавна він асоціювався з безкраїм небом, зі степовими далями, чистими річками та озерами. Тарах-тамга – символ державної влади зображався на печатках, монетах і документах Кримського ханства. #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Крим прапор

ВОЛОДИМИР ХАВКІН: ІСТОРІЯ УКРАЇНЦЯ, ЯКИЙ СТВОРИВ ПЕРШІ У СВІТІ ВАКЦИНИ ПРОТИ ЧУМИ І ХОЛЕРИ Середню освіту Володимир здобув у бердянській гімназії, потім навчався в Одеському університеті, в академіка Іллі Мечникова, в тіні якого залишається й донині в Україні, хоча в усьому світі Хавкіна знають як творця першої вакцини проти чуми і холери. Досягнення Хавкіна: Він першим у 1892 році в розпал епідемії в Європі ввів власну вакцину самому собі, ставши національним героєм Франції тих років, та заслужив величезний авторитет у Луї Пастера. В Індії його шанують як божество, називаючи так само як і Ганді, Махатмою – тобто "батьком нації", а також "великим білим цілителем". Його іменем назвали створений ним інститут у Бомбеї – найбільший центр з вивчення чуми і холери у Південно-Східній Азії. Він єдиний українець, якого нагородила одним із найвищих орденів королева Великої Британії. Антон Павлович Чехов говорив про доктора Хавкіна: "Це найневідоміша людина, великий філантроп, якому аплодує вся Європа, а на батьківщині він нікому не відомий". На початку 1893 року Хавкін як державний бактеріолог прибув до Індії, де за два роки налагодив виробництво вакцини. Він особисто вакцинував більш як 42 тис. осіб. Один з найвідоміших висловів Махатми Ганді якнайкраще характеризує життя і діяльність видатного українця Володимира Хавкіна: «Хочеш змінити світ – стань цими змінами». У підсумку серед тих, хто отримав щеплення, смертність і захворюваність на холеру зменшилися в десятки разів. Відтоді вакцину Хавкіна почали виробляти масово. Її застосовують і сьогодні в модернізованому вигляді. У 1897 році королева Вікторія нагородила українця одним з найвищих орденів Британської імперії. На честь Хавкіна в Лондоні був даний прийом, який відвідали найвизначніші англійські медики. У 1915 році доктор Хавкін працював в англійському військовому міністерстві, де керував вакцинацією англійських солдатів, які вирушали на Першу Світову війну. Володимир Хавкін помер у Лозанні 28 жовтня 1930 року. День смерті Хавкіна став у Індії днем глибокої національної жалоби.

Зi святом!!!! 🇺🇦 Я - українець. Є у мене право На рідну мову та свою державу, На гордий прапор золотисто-синій, На щастя жити у такій країні. Я – українець. Право знати маю Про тих, кого героями вважаю, Що людство рятували від руїни, – Синів і дочок, гідних України. Я – українець. Хочу право мати Завжди усе, що думаю, казати, На незалежну та міцну державу, На все, що гарантовано по праву. Я – українець. І моє це право Любити землю горду й величаву, Та дух свободи набирати в груди. Я – українець. Був ним, є, і буду! 💙💛 Автор невідомий(взято з інтернету) Дякую, Авторе!

Дзіііінь! Беру слухавку. В трубці молодий жвавий дівочий голос. - Доброго дня! - життєрадісно. - Магазин Аквалайф. Ви Марія Науменко? - Добрий день! - усміхаюся в трубку, реагуючи на веселий голос-дзвіночок, не до кінця вловивши, це мене назвали Марією, чи продавчиня представилася Марією. Тим часом трубка продовжувала радісно щебетати. - Ви замовляли купальник. - Ви знаєте, - кажу я, добираючи слова, так не хочеться засмучувати цей голос, - ви мабуть помилилися номером, бо я не замовляла купальника. - Ви Марія Науменко? - Ні, я не Марія. - Вибачте, мабуть неправильно вказали номер. - Буває. А може це ви мимомолі не ту циферку натиснули. Ви подивіться ще раз уважніше, - заспокоюю і поспішаю запитати, поки в трубці не натиснули "відбій". - Скажіть, а ви звідки дзвоните? - З Києва! - Правда?! - щиро дивуюся. - Аж не віриться. А чому ви зі мною не російською говорите? - У нас, у Києві, всі розмовляють українською! - впевнено каже трубка, ніби пояснює істину малій дитині. Зворушена, сміюся у відповідь. В душі обнадійливо затріпотіли крильця метеликів. Так хороше на душі від цього несподіваного дзвінка. Знала б ти, дитино, скільки всього хорошого я тобі вже встигла подумки набажати. Кажу в трубку: - У вас дуже приємний молодий голос! - Вітаю вас із Днем молоді. - Дякую! - каже дівчачий голос. - А я Вас вітаю з Днем Конституції!.. ----------------------------------------- Я, українка в Україні, цього дзвінка чекала 40 довгих років. Лариса Ніцой

Olga Ruda Я заговорила першою. Хлопець відповів російською. Америка, що поробиш - нас тут багато різних. - А звідки ти приїхав?, - запитую. - С Украіни, с Данєцка. - Ну і як там, в Донецьку? - Нормально. Живут люді. - А ти українською можеш розмовляти? У вас там українські школи є? - Школ нєту. Но, канєшна, я гаваріть магу. Ми в школє етат предмет ізучалі. - А я ось з тобою українською, то й ти мабуть, міг би зі мною рідною... - Мог би, но нє хачу... - А чого ж так? Ти ж, все-таки, українець. - Ну да, вирос я на Украінє. Но всє маі родствєннікі всегда абщалісь на русском... -... слухай хлопче, але ти доросла людина. Ось навіть до Америки сам приїхав, без родичів. Тобі самому вирішувати, якою мовою розмовляти. Ти ж українець, як не крути. - Пазвольтє мнє самаму рєшать, на каком язикє разгаварівать. Да, я украінєц, но мой радной язик - русскій. І нічего мєнять не сабіраюсь. Вот і дєвушка мая с Данєцка, ана тоже на русскам абщаєтся... - А на фестивалі діаспорівські ходите? Щоб з ровесниками, друзями поспілкуватись... - Нєт, нє ходім! Што мі там нє відєлі, вишиванак? Ми самі себе развлєчєнія іщєм, не абязатєльна с талпой вєсєлитца. ХТО ЦІ ЛЮДИ? Що за племя таке, недолуге? Яке знає, що виросло на території України, але "русскій язик" для нього рідний. Що їм усім там, на Сході, усі ці роки незалежності вбивали в голови в школі та вдома? Чому навчили його батьки? "Не той українець, у кого батьки українці, а той, у кого діти українці!" Тому діти з Донбасу поголовно сєпари - бо їхнім батькам "нє било разніци". Тому і путлер зміг використати як причину "захист російськомовного населення", щоб принести на наші землі війну, спустошення і смерть. Мені гірко усвідомлювати, що частину цих людей Україна вже втратила. Мабуть, такими людьми легше керувати - вони ідеальні виборці, бо можуть масово голосувати "по-приколу" за героя серіалу, порожнє місце, їм не важливо, якою мовою розмовляти і в якій державі будуть жити їхні діти. Вони не усвідомлюють - якщо будувати російськомовну Україну, то вийде просто трішечки інша Росія. Можливо, навіть, у вишиванках. Я оптиміст, але часом мені здається, що з таким населенням ми вічно будуватимемо "українську Україну", Бо 30 років незалежності для окремо взятої людини - хібо це мало? Нехай навіть у рамках Вічності? Наша мова - це просто набір літер і звуків. За нашу мову, віру і Вільну Україну вмирала українська інтелігенція, духовенство та вояки УПА. Чи знає він, що останній бій вояків Української Повстанської Армії проти оперативної групи Тернопільського УКГБ відбувся 14 квітня 1960? (практично, коли народжувалось моє покоління). Заява голови Верховної Ради Дмитра Разумкова про можливий перегляд у парламенті чинного закону про мову - це дзвін тривоги, попередження усім нам. "Спроби змінити мовний закон в Україні – це один зі складників широко закроєного плану демонтажу України як незалежної держави, перетворення її в нову колонію Росії, в один із її федеральних округів (Павло ГРИЦЕНКО, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови Національної академії наук України). З 28 червня 1996 р в Україні діє Конституція, яка є Законом прямої дії. Стаття 10 Конституції України, чітко визначає, що - державною мовою в Україні є українська мова. Усі інші - мови етнічних меншин. Ми усі погодилися з цим під час референдуму 1991-го року. 90,32 % населення УРСР висловилися за Незалежність. Конституція, уряд, президент, територія, мова - це атрибути суверенної-незалежної держави! Отже, державна мова - тільки українська! P.S. Мені дуже хотілося запитати того хлопця з Донецька, чи він любить землю, на якій народився. Але я не наважилась. Мені було страшно почути щось на кшталт "адін нарот" або "Україну можна любити будь-якою мовою". Мо й ще щось "неудобоварімоє". Однак я твердо стою на своєму: загубимо мову – загубимо Україну.

Павло Бондаренко Луганськ заснувала Катерина ІІ а до того тут було "Дике поле". Так у російських підручниках пишуть. Та ви шо? А нічого, що ще за 100 років до цього тут були українські козацькі поселення Кам`яний Брід та Вергунка? А Луганська до 1882 року у природі не існувало. Більше того, саме Катерина ІІ зробила кріпаками-рабами місцевих козаків і селян, які раніше рабства не знали. Маріуполь? Це стара фортеця Кальміуської паланки запорізьких козаків Домаха. Донецьк? Старе поселення запорожців Олександрівка. Бахмут? Запорізькі солеварні. Слов`яносербськ Луганської області? Старий зимівник Кальміуської паланки Запорізької Січі, що називався Підгорне урочище. Відомий щонайменше з 1740 року. Зимогір`я Луганської області (відоме ще як станція Родакове) - нині в окупації - зимівник Кальміуської паланки Запорізької Січі під назвою Черкаський Брід (1645 рік). Нарешті моє рідне місто Торецьк (колишній Дзержинськ) Донецької області почалося з поселення Щербинівка, яке було засновано запорізьким отаманом Антоном Щербиною. Хочете за Харківську область? Будь ласка. Місто Ізюм - старий козацький городок 1639 року. Пізніше - центр Ізюмського козацького полку. Харків? Заснований козацькими полковниками Донець-Захаржевськими. Може про Одесу поговоримо? Це давня українська фортеця Коцюбіїв (1415 року) коли Москва ще була улусом Орди. Знаменитий Пересип саме тоді утворився. Може, про Херсон або Бердянськ поговоримо? Ні? "Новоросія", кажуть рашисти? Ну-ну...

🏵️ 💮🏵️ Мальви… Ці квіти чомусь одразу нагадують дитинство… Бабина хата, а під вікном – вони – червоні, рожеві, білі, жовті, багряні… Нині, на жаль, не так часто зустрінеш на вулиці ці яскраві "грамофони", але коли бачиш їх, серце тане… Наші предки вважали мальву берегинею будинку. Люди вірили, що добрі душі предків поселялися на мальвах і охороняли мешканців оселі. Саме тому їх висаджували біля українських садиб. Для нас мальва стала символом любові до рідної землі, до свого народу, батьківської хати. Прийшла до нас мальва з Середньої Азії. Також рослина поширена по всьому Середземномор'ю і має понад півтори тисячі видів та різні назви – рожа або ж калачики. До слова, про мальви згадував навіть Горацій. "Для мене харчем є маслини, цикорій та мальви", – писав він. Існує і легенда про мальву. Давно те діялось. То поляки налітали на Україну, то турки… Грабували, забирали людей у рабство, полювали за красунями… Люди боронилися, чим могли, хто вилами, хто сокирою. А сотник Грицько Кандиба шаблею захищав свою сім’ю. Та сили були нерівні. Залишилася лише донька Мальва. Дівчині вдалося сховатися, і люди її шанували за те, що зналася на усякому зіллі і лікувала травами. А ще зналася на вояцькому ремеслі. Люди переказують, що не один бусурман зазнав смерті від дівочої руки. Вродлива та горда Мальва наводила жах на ворогів, але її виказали. І дівчину вбили… На тому місці розрослося чудове зілля, яке односельці назвали Мальвою. А село, де росла і жила красуня, – Мальвині Граблі. Після того біля кожної хати зростали мальви як символ пам’яті про сміливу і безстрашну дівчину, яка любила свій рідний край і віддала за нього своє життя. #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #мальва #рожа #квітка

Павло Бондаренко Луганськ заснувала Катерина ІІ а до того тут було "Дике поле". Так у російських підручниках пишуть. Та ви шо? А нічого, що ще за 100 років до цього тут були українські козацькі поселення Кам`яний Брід та Вергунка? А Луганська до 1882 року у природі не існувало. Більше того, саме Катерина ІІ зробила кріпаками-рабами місцевих козаків і селян, які раніше рабства не знали. Маріуполь? Це стара фортеця Кальміуської паланки запорізьких козаків Домаха. Донецьк? Старе поселення запорожців Олександрівка. Бахмут? Запорізькі солеварні. Слов`яносербськ Луганської області? Старий зимівник Кальміуської паланки Запорізької Січі, що називався Підгорне урочище. Відомий щонайменше з 1740 року. Зимогір`я Луганської області (відоме ще як станція Родакове) - нині в окупації - зимівник Кальміуської паланки Запорізької Січі під назвою Черкаський Брід (1645 рік). Нарешті моє рідне місто Торецьк (колишній Дзержинськ) Донецької області почалося з поселення Щербинівка, яке було засновано запорізьким отаманом Антоном Щербиною. Хочете за Харківську область? Будь ласка. Місто Ізюм - старий козацький городок 1639 року. Пізніше - центр Ізюмського козацького полку. Харків? Заснований козацькими полковниками Донець-Захаржевськими. Може про Одесу поговоримо? Це давня українська фортеця Коцюбіїв (1415 року) коли Москва ще була улусом Орди. Знаменитий Пересип саме тоді утворився. Може, про Херсон або Бердянськ поговоримо? Ні? "Новоросія", кажуть рашисти? Ну-ну... P.S. Про справжню історію нашого народу, що її намагаються на замовлення Кремля спаскудити орди "істориків" на чолі з толочками-фрояновими-тихомировими та іже з ними. Історичні розслідування, автором яких маю честь бути. Класичні паперові книги (автограф гарантується) можна замовити тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html Електронні версії тут: https://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html…

Ґанок🌿☀️ Вітаємо, друзі! Не можемо не поділитися з вами неймовірним своєю правдивістю та актуальністю твором Василя Кравчука «Притча про мову». Пам‘ятаймо, що мова може бути нашою зброєю. Розмовляймо українською, шануймо українське, любімо Україну!💙💛 Давно цю притчу в серці я ношу... Болить душа: чи ж все в ній розкажу. Було це так, чи снилося мені, На Україні в рідній стороні. ...Коли у небі зблиснула зоря, Явивсь Шевченко прямо з «Кобзаря». — Ну, як ви тут? — озвався він до нас, — Здається вже й держава є у вас. А є держава, значить є народ, Що береже у серці вічний код. Нехай озветься гордо із віків Козацьке слово в душах козаків... — Ну што ви? Што ви? — раптом чує крик. У нас пока не мова. А язик. Ми — малороси, ми іще хохли, Козацьке слово ми не зберегли. Сложилось так, що ми не козаки — На душі наші вчеплено замки... Нам какось нині легче із чужим — Зі словом розминулися своїм. Зайшов у зал парламенту Тарас Й вулканний гнів єство його потряс. Там яничарський чує лемент-крик: — При чем здесь мова, коли в нас язик. Нам також какось легче на чужім Національний лаяти режим. Якийсь «свирепый» кличе у союз. Він теж не українець-малорус. В руках чужого прапора стиска. Душа лакея, гнів більшовика. Зітхнув Тарас: «О, Боже! Це ж хохли. А предки ж українцями були. Таким байдуже мова і народ. Аби шматок жбурнули їм у рот». І загримів Шевченка грізний бас: — О люди, люди, що зробили з вас? Ви ж українці. Мова у вас є. Чому ж ганьбою криєте своє? В святу криницю плюнули не раз І в душах ваших сором не озвавсь? О схаменіться, євнухи чужі, Що біля прірви стали на межі! Вам слово дав у спадщину народ. Це ваш національний гордий код. Лиш з ним в душі сягнете до висот. Зречетесь слова — зрадите народ. ...І зал мовчав під куполом скляним, Коли Шевченко мову вів із ним. На мить погасло світло в залі враз. Коли ж його ввімкнули — зник Тарас. Лиш на столі президії як дар Лежав його новісінький «Кобзар». Така ось притча снилася мені. Я й розповів її для вас в ці дні. Ото ж читайте, люди, «Кобзаря» — Нехай для вас всміхається зоря. Хай рідне слово гріє вам серця Во ім'я Бога, Сина і Отця!!!

Ґанок🏵️☀️ Оксамитовий сезон чи «бархатний»? Звісно, оксамитовий, а тканина називається оксамит. А «бархат», «бархатний» — це росіянізми, яких потрібно уникати. Читайте далі — розповімо більше.😉 Отже правильно сказати: 💙 ПРАВИЛЬНА відповідь (а НЕ «вірна відповідь»). Вірною може бути дружина; бути вірним Україні. 💛 НАДІЙНИЙ спосіб (а НЕ «вірний спосіб»). 💙 ЙМОВІРНЕ припущення (а НЕ «вірогідне припущення»). 💛 ЩИРА правда (а НЕ «гола правда»). 💙 ПОГАНИЙ тон (а НЕ «дурний тон»). 💛 ЖИТЛОВИЙ масив (а НЕ «жилий масив»). 💙 ВЕРЕДЛИВА / ПРИМХЛИВА дитина (а НЕ «капризна дитина»). 💛 МЕРЕЖИВНА білизна (а НЕ «кружевна білизна»). 💙 ОЛІЙНА фарба (а НЕ «масляна фарба»). Розмовляймо українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Сьогодні наша розповідь про матір, яка втратила найцінніше – своїх дітей, але зберегла найголовніше – гідність, совість, доброту... Леся Ґонґадзе… У річницю Дня народження жінки, яка велику частину свого життя присвятила пошукам правди стосовно вбивства сина Георгія, ми пригадаємо її історію. Молодість Олександри минула у Львові у 60-х роках минулого століття. Саме там пані Леся зустріла своє кохання – грузинського архітектора Руслана Гонгадзе. Вийшла за нього заміж та народила сина. Вірніше, двох… але з пологового будинку додому повернулася лише з Гією. Коли синові виповнилося три роки, подружжя розлучилося. Олександра залишилася в Грузії. Жінка не стала влаштовувати особисте життя. На першому плані у неї був син і робота… Працювала в Інституті травматології як фахівець з післяопераційної реабілітації. В одному зі своїх інтерв’ю вона казала, що не боїться здатися нескромною, бо вважає себе непоганим фахівцем. На початку 90-х, коли в Грузії почалася громадянська війна, Леся Гонгадзе активно допомагала повстанцям – готувала їжу, доглядала за пораненими. А в середині 90-х повернулася на батьківщину до Львова. Коли у вересні 2000-го зник Георгій, пані Леся не повірила у смерть сина. Вона важко переживала втрату Гії та до останнього вірила, що він повернеться... Коли за участі Олександри знімали фільм @Серце мами Гонгадзе - Mama's Heart. Gongadze, режисер стрічки В’ячеслав Бігун зазначив, що вона залишила глибокий слід у серцях мільйонів, особливо тих, хто з нею спілкувався. "Леся Ґонґадзе – велична жінка, яка виховала патріота, яким пишається Україна та Грузія. В Україні кожен знає її ім'я, знають його і в світі, але мало хто знає її життя: глибоко трагічне, як і України, але й надихаюче. Красуня з королівського роду. Вона чудом пережила війну й депортацію. Десятиліття прожила на чужині. Вона врятувала життя багатьом людям як медик. Залишила глибокий слід у серцях мільйонів, особливо тих, хто з нею спілкувався. Багато людей ще за життя називали її святою. Вона відійшла у вічність 30 листопада 2013 року. Цей фільм – кінопортрет закарбованих миттєвостей життя Лесі Українки сучасності", – пояснив він. Стрічка за посиланням https://www.youtube.com/watch?time_continue=120&v=z75UBhPKUVc&feature=emb_logo #Opendata #Суспільнеоко #ЛесяҐонґадзе #Ґонґадзе

НАРОД МІЙ Є, НАРОД МІЙ ЗАВЖДИ БУДЕ, НІЩО НЕ ПЕРЕКРЕСЛИТЬ МІЙ НАРОД! Де зараз ви, кати мого народу, де сила ваша, велич ваша де? На тихі зорі і на ясні води Вже злоба ваша чорна не впаде. Народ росте, і множиться, і діє Без ваших нагаїв і палаша. Під сонцем вічності древніє й молодіє Його жорстока й лагідна душа. Народ мій є, народ мій завжди буде, Ніщо не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, і орди завойовників-заброд Ви, байстрюки катів осатанілих, не забувайте, виродки, ніде: - Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде! Василь Симоненко

Олександр Палій РУСЬ і УКРАЇНА Руссю здавна називалася лише територія Центральної України – Київське. Чернігівське і Переяславське князівства, тобто землі сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської та частин Сумської, Черкаської, Вінницької і Полтавської областей, а починаючи з XII ст. – і Західна Україна. Князі вважали, що їхня Батьківщина («вотчина») – це Русь. Решта залежних територій вважалися підвладними Русі. За часів Київської Русі населення України називалося „русинами” (зрідка „русами”). Назва «русин» по відношенню до населення України переважає в «Руській правді», княжих грамотах та літописах. Назва «русин» масово зберігалася в Центральній Україні до ХVIII ст., на Галичині й Буковині – до ХХ ст., а на Закарпатті подекуди – й до сьогодні. Околиці Київської держави, де пізніше розвинулися російський і білоруський народи, Руссю не називалися – ані під час перебування під владою Києва до 12 ст., ані через кілька століть після виходу з-під влади Києва. Імперські ідеологи намагалися створити міф, що нібито столиця Русі «переїхала» спочатку з Новгорода до Києва, а потім з Києва. Однак, варяги не могли принести ім’я Русі, оскільки вперше ця назва щодо України вжита у готського історика Йордана в 4 ст. і в сирійського автора Псевдо-Захарія Ритора у 6 ст., у той час як варяги з’явилися на історичній арені наприкінці 8 століття. У Центральній Україні на південь від Києва є назви річок Рось, Росава, Роставиця, Рутець тощо, які свідчать про явно місцевий характер Русі. Слово «Україна» вперше з’явилося в літописі під 1187 р. Це відбулося ще до монголо-татарської навали, що підривало імперські оповідання про «спільну колиску» з російським народом. Тому Росія довго намагалася вивести назву України від слова «околиця». Це було можливим, бо мало хто навіть з учених читав літописи, просте прочитання яких ставить крапки над «і». У літописному повідомленні від 1187 р. йшлося, що за Переяславським князем Володимиром Глібовичем «тужила вся Україна». Переяславщина була одним із князівств власне Русі (до якої на той час належали Київське, Чернігівське, Переяславське й Новгород–Сіверське князівства). Значна частина Переяславського князівства була віддалена від кордонів Русі навіть більш, ніж сам Київ. Тому слово «Україна» не могло означати околиць князівства. А головне, не зрозуміло, чому про князя тужили саме прикордонні землі, не все князівство. Під 1189 роком у літописі про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав «в Україну Галицьку» (князь в’їхав у князівство володіти ним як одним цілим, а не якимись його околицями). У Галицько-Волинському літописі 1213 р. є запис: «Данило ж повернувся додому і їхав з братом і прияв Берестій, і Угровеськ і Верещин, Столпе, Комов і всю Україну». Тобто знову йдеться не про околиці, а про все князівство Забужжя з центром в Угровеську (нині городище у с. Новоугрузьке Любомльського району на Волині). Відомі повідомлення наших літописів про польських князів, які після походу на Галичину й Волинь верталися «в свою Україну», тобто у власне князівство. А ще, окраїною чого могли бути неодноразово згадані в літописах Чернігівська Україна, Сіверська (Новгород–Сіверська) Україна, або, тим більше, Київська Україна? Вживання назви Україна в літературі 12–15 ст. однозначно свідчить, що термін «Україна» вживався як синонім «князівства», «землі». Україна позначає «наше князівство», «наша земля», «країна». І нині по–українськи слово «країна» означає власне країну. Тому, Україна є більш молодою назвою Русі. А Русь – древньою назвою України. Колись Франція звалася Галлією, а Іспанія – Іберією. До англо–саксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Альбіоном, потім Англією, а сьогодні використовує одразу дві назви. Китай змінював назву кожного разу зі зміною правлячих династій. Росія нещодавно звалася СРСР, до того Московським царством, а ще перед тим – Заліссям і Суздалю.

День пам’яті Ярослава Семеновича Стецька (1912–1986), українського політичного та державного діяча. Мислитель, політик, ідеолог і стратег української революції, соратник Степана Бандери, націоналіст, борець за незалежність України. «Замислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не зверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть…» (Ярослав Стецько). Народився Ярослав Стецько у сім’ї священика. Згідно з записом про народження – у місті Тернополі. Але директор музею Стецька, співавтор біографічних досліджень Мирон Сагайдак зазначає, що, згідно з іншими джерелами, Ярослав Стецько народився у Великому Глибочку, у парафіяльному будинку, у якому нині розміщується музей. Ярослав закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-1934 роках право й філософію у Краківському та Львівському університетах. Ще юнаком брав участь у національно-визвольній боротьбі, став членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних УВО (Української Військової Організації) та ОУН. У двадцять років Ярослав Стецько став членом Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних видань. У двадцять сім років він отримав членство Проводу ОУН, у двадцять дев’ять був обраний головою Державного правління (уряду) новопроголошеної Української держави. За відмову скасувати Акт був ув’язнений у нацистському концтаборі, випущений 1944-го. Між 1946 і 1986 роками керував Антибільшовицьким блоком народів, був організатором Світової антикомуністичної ліги (1967). На Тернопільщині вшановують пам’ять про земляка, який усе життя присвятив боротьбі за волю України. У селі Кам’янки Підволочиського району, де тривалий час жила сім’я Ярослава Стецька, уперше в Україні йому встановлено пам’ятник. У селі Великий Глибочок, що під Тернополем, названо вулицю і місцеву школу імені Ярослава Стецька. На родинній хаті Стецьків установлено меморіальну дошку, там діє музей. https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2733849-5-lipna-pamatni-dati.html

Dmitriy Batinov Рівно рік тому я обґрунтовано та змістовно відповів одній представниці руцькагоміра, яка з жахом у інтонації (наче я живцем з'їв снегіря на очах у російськомовної дитини) запитала мене - "ти что - хочешь чтоби всє тут на вашей мовє разгаварівалі?" На жаль нічого не змінилося. Мабуть через рік знову доведеться запостити те саме.. Так курва, хочу! І не тільки цього. А ще хочу, щоб без знання української мови не можна було отримати освіту, влаштуватися на роботу, отримати соціальні послуги, тощо. Щоб не було вашого язіка на загальнодоступних телеканалах і радіостанціях, щоб не було його у пресі, кінотеатрах, системі освіти, суспільному просторі. Я хочу ніколи не чути вашого гопніческого звернення "слиш вася", я не хочу чути як при зверненні до найкращіх у світі українськіх жінок застосовують це совково-казарменне "женщіна". Я хочу в решті решт, щоб кожен українець досконало володів українською і англійською мовами, щоб ми були відкриті світу, а світ нам. Ви пишете що я клінічний Бандерівець і змушую вас почуватися людиною другого гатунку без знання української. Якщо це і так, я щиро співчуваю - увесь світ населен клінічними бандерівцями, бо ви дійсно будете почуватися людиною другого ґатунку у Німеччині без знання німецької, у Франції без знання французької, у Британії без знання англійської. У будь який країні вам буде вкрай недобре без знання мови цієї країни і кожна нормальна людина це сприймає і розуміє, тільки не ви і чомусь тільки не в Україні. Чому я можу легко зустріти у Києві африканця, вірмена, турка, людину будь якої національності, яка розмовляє українською, але тільки не адепта руцького міра? Це що - генетична вада? Наслідки володіння тією зайвою хромосомою? Чи все простіше - звичайна бидлуватість. Ви носитесь зі своїм язіком, як з опудалом і не розумієте чому нормальні люди крутять пальцем біля скроні. А все просто - в сучасному світі немає жодної причини вчити ваш язик. От навіщо? Я розумію, що мені дає володіння німецькою та англійською мовами, а які можливості відкриє людині володіння вашою? От які? Працевлаштуватися джумшудом? Які ще? Що втрачає людина, яка не розуміє російською? Не може читати російські змі, а що, там є змі? Не подивиться російське кіно? А воно є? Велика руська література? А ви не згадаєте, коли в останнє було написано щось, щоб робило її великою? Ні? А знаєте чому? Бо цю літературу такі як ви розстріляли і згноїли у концтаборах разом з творцями срібного віку. Пушкін? Чехов? Не смішить мене, скоріше я прочитаю Муракамі в оригіналі, ніж захисники руцького міра хоча б відкриють Чехова, бо якщо б вони читали Чехова, Булгакова, Цвєтаєву, тоді може хоча б час від часу нагадували людей. Що в нас ще залишилось? А, точно - втрата культурної взаємодії. А ви не нагадаєте мені, чому навіть Казахстан переходить на латиницю і біжить від тієї взаємодії наче від чуми? Не знаєте? Я допоможу. Тому, що зі звірячою ненавистю до всього світу ви перетворили на зброю абсолютно все, навіть церкву і мову. І використовуєте ви одне та друге не для того, щоб світ ліпше розумів вас, а для того, щоб загнати в свій концтабор як найбільше гарматного м'яса. І єдина можливість для ваших сусідів зберегти людський облік - не мати з вами нічого спільного. Нічого! А з тими небагатьма, що ще залишились людьми і одночасно стали ворогами вам, я певен ми порозуміємось при нагоді без вашої допомоги. З Олегом Басилашвілі, з Лією Ахеджаковою, з Андрієм Макаревичем. Як, певен, порозумілися б і з Сергієм Юрським, якого ви гнобили аж до самої могили, коли йому було вже далеко за 80. Не чекали таке почути від майже 100% російськомовної в недалекому минулому людини? Нічого вам тут не світить, бо навіть з мене, що пів життя прожив в російськомовному оточенні і виховувався майже виключно на російський літературі, все одно в решті решт вийшов абсолютний Бандерівець. А російська мова...немає більше ніякої російської мови. Зникла, як латинь чи єгипетські ієрогліфи. Є язик на якому просто зараз віддають накази вбивати українців.

- Юра, привіт! - Здоров. - А як ти ставишся до того, щоб діти з ОРДЛО поступали в українські виші без ЗНО? - Навіть не знаю. Давай в експерта запитаємо - в нього четверо дітей, зі мною в 130 ОРБ воював. Чекай, я на гучний зв'язок поставлю... Ало, братику, здоров був! - О, здоров, доктор! - Маю до тебе одне питання: як ти ставишся до того, щоб діти з окупованих територій поступали у ВУЗи України без здачі ЗНО? - Та я вже чув про цю шнягу. Негативно я ставлюсь. Причому настільки негативно, що якщо побачу тих "голосувантів", то за себе не ручаюсь - я контужений, ти знаєш. - Але ж вони кажуть, що ми маємо інтегрувати цих людей в Україну, діти не винні... - Знаєш, Шанс, в тих людей завжди була можливість звідтам звалити в Україну. А то що виходить: я переїхав із Горлівки в Сватово, жінка пішла працювати в лікарню, я - на війну, донька виросла і поступає в Харків на факультет разом із сином мого Горлівського сусіда, який зразу пішов в апачлєніє і гатив з КПВТ по нашим пацанам. Чому я виїхав зі свого дому і воював за Україну, а він лишився і воював проти України, вбивав українців і тепер його діти мають кращі умови для поступлення? А якби я там лишився і не пішов в 2015 з тобою і пацанами, то моя Катя зараз би мала легші умови для поступлення? Так же виходить? Та "бав я в рот таку реінтеграцію! - Дякую тобі, пояснив все чітко. - А тобі ще й пояснювати треба було? - Мені - ні, тут тебе зараз купа народу слухає. - То скажи їм, що якщо вони хочуть, щоб їх діти вчились в Україні, то батьки повинні були хоча б чимось продемонструвати, що їм та Україна не по*уй. Донесеш думку? - Донесу, братику. Дякую тобі і бережи там себе! - Ти теж не хворій, доктор!.. Доніс, сподіваюсь? Юрій Поліщук

Ґанок🌿🌧️ Фразеологізми — це завжди цікаво та емоційно, а часом навіть неочікувано. Тож сьогодні ми продовжимо розповідати про фразеологізми, до складу яких входять колоритні, емоційно-експресивні та рідковживані слова. 💙 Губити обручі в макітрі — не мати розуму. 💛 Облизати макогона — зазнати невдачі. 💙 Дістати облизня — зазнати невдачі. 💛 Збитися на манівці — зійти з правильного шляху у житті. 💙 Писати мисліте (так кажуть про п’яного) — іти невпевненою ходою, хитаючись. 💛 Дати наминачки — сильно побити когось. 💙 Ходити по нишпорках — старанно щось вишукувати. 💛 Підставляти голову під обух — ризикувати; наражатися на небезпеку. 💙 Як порося на орчику (зі словами /величатися/, /пишатися/) — надто, дуже. 💛 Збити очіпок — вдарити, побити когось. 💙 Підтягувати очкурі — бути голодним. Дізнаваймося більше та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🌹 7 липня — день Івана Купала, одне з найяскравіших свят, яке святкують українці. У ніч на Івана Купала траплялися всілякі дива: добрі й злі сили спокійно ходили по землі, рослини починали розмовляти, а вогонь і вода набували чудодійної сили. Купало птаха ночі подвоює: на одну гору садовить птаха, що є вечір, на другу гору садовить птаха, що є ранок, і стало у долині серед ночі видно, як удень. «Купало, Купало, даруй мову рослинам!» Купало підійде до рослини, що спить, збудить тихенько: «Уставай», квітка прокинеться, а навколо не ніч, а день, треба розмовляти. Сон-трава каже: «Я – щоб дитині добре спалося». Ранник каже: «Я – щоб рани скоро гоїлися». Розрив-трава каже: «Я – відкриваю темниці». Василь Голобородько

"РОЗПЛАТА ЗА ЛЮБОВ" Влітку 1951 року у Москві відбувалась перша повоєнна декада української літератури.Як тоді велося,відомі письменники з України виступали у театрах, на заводах, фабриках із своїми творами. Задушевні ліричні поезії Володимира Сосюри, його щирість у спілкуванні викликали бурні оплески, особливу увагу публіки. А вірш "Любіть Україну" , який автор читав з усім одкровенням душі, люди нерідко просили повторити. Ця поезія була написана у травні 1944 року, коли військовий кореспондент Володимир Сосюра повернувся з фронту до Києва.На війні він бачив найстрашніше, але спалений Хрещатик, зруйнований Київ вразили його неймовірно! Усі почуття лірика та патріота склалися ніби самі собою у гімн рідному краю, рідній Україні. Його вивчали напам'ять, записували, друкували у пресі... Напередодні декади, про яку згадано, вийшла збірка поезій Сосюри, де також було вміщено цього вірша і за яку автор отримав Сталінську премію. І раптом... Певно, все ж, не раптом! 2 липня 1951 року головна газета СРСР "Правда" вийшла зі статтею " Проти ідеологічних перекручень у літературі". Шельмується лишень один вірш і його автор, якого звинувачують у "буржуазному націоналізмі". Здавалося б, і вірш давно відомий, і автор знаний...Але! Радянська цензура, імперська ідеологія "по-новому прочитала " та угледіла в словах про Україну : " Без неї - ніщо ми, як порох і дим" , у високих, найзаповітніших думках та переконаннях поета ... загрозу владному режиму! 4 дні поспіль на засіданні Спілки письменників розбирали "справу Сосюри". Читали кожний рядок заново, прискіпувались до кожного крока в біографії письменника, називаючи "продажним бандерівцем". А він тоді переживав ще й особисту драму - засуджена матір його сина перебувала у концтаборі, про неї нічого не було відомо, хлопчик усе переносив із батьком... Деякі колишні колеги по перу перестали знатися, письменника ніде не друкували, задавлена хвороба теж загострювалась. Сосюра чекав арешту щодня. І так аж до березня 1953 року , коли помер Сталін...Потім вже "розвиднілося" . Вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну" знають та вивчають як хрестоматійний від школи до вишу. Він перекладений на багато мов світу , належить до класичної національної спадщини української літератури. А присвячений був Юрію Кобилецькому, деканові філфаку Київського університету імені Шевченка, що також зазнав утисків від радянської влади. Навіть в найгірших умовах сталінської диктатури Слово Поета,звернене з ніжністю та палкою любов,ю до своєї Батьківщини-України, вистояло, залишилось незнищенним! Читайте Володимира Сосюру й "Любіть Україну,як сонце любіть!..." Так, " і вічні ми будемо з нею" #Володимир Сосюра #Сосюра."Любіть Україну" #Гра долі.Володимир Сосюра. # Борис та Костянтин Хоменки.Переклади "Любіть Україну" #Творчість Володимира Сосюри

«Слуги» пропонують рновий податок: 6 тис. грн за пай в 4 гектари Законопроєкт нардепів від фракції "Слуга народу" №3131 пропонує запровадження мінімальної податкової сплати з кожного га землі сільгосппризначення, незалежно від того, скільки заробив фермер Фермерів змусять із кожного гектара щороку платити до місцевих бюджетів близько півтори тис. грн (п'ять відсотків від нормативної оцінки землі, за розрахунками авторів законопроєкту) - незалежно від доходу. Для пересічного "одноосібника" з його чотирма гектарами це означатиме рахунок у шість тис. грн. Цей податок, вважають прихильники закону, ще й завадить спекуляціям на ринку землі. Адже її буде невигідно утримувати, нічого не вирощуючи. За даними Держгеокадастру, близько 7 млн українців мають земельні паї - у середньому близько чотирьох га кожен. 4,7 млн власників паїв є одноосібниками - тобто обробляють свої паї самостійно. Решта паїв здаються в оренду великим агрофірмам чи холдингам.

Ґанок🌿☀️ 8 липня — День родини.👨‍👩‍👧‍👦 Друзі, вітаємо вас та ваші родини зі святом. Нехай у ваших родинах завжди панують злагода, повага та добро. Цінуймо кожну мить проведену зі своїми рідними. Будуймо міцну українську родину та любімо Україну!💙💛 І досі сниться: під горою, Меж вербами та над водою, Біленька хаточка. Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча. І досі сниться: вийшла з хати Веселая, сміючись, мати, Цілує діда і дитя, Аж тричі весело цілує, Прийма на руки, і годує, І спать несе. А дід сидить, І усміхається, і стиха Промовить нишком: «Де ж те лихо? Печалі тії, вороги?» І нищечком старий читає, Перехрестившись, Отче наш. Крізь верби сонечко сіяє І тихо гасне. День погас, І все почило. Сивий в хату Й собі пішов опочивати. Тарас Шевченко

72 дні Левко Лук’яненко провів у камері смертників. Щомиті очікував розстрілу… "...Коли я почув свій вирок – смертна кара – то мене ніби чимось тупим і дуже тяжким вдарили по голові. Мені здалося, що під тягарем цих слів я навіть пригнувся… Ні, це не страх, це якесь інше почуття... Страшенний жаль. Я так багато планував, і от моє життя зараз обірветься, а я так майже нічого і не встиг зробити... ", – писав він у "Сповіді у камері смертників". 🇺🇦Сьогодні ми згадуємо людину, яка все своє життя боролася за незалежність України. Дисидент, громадський діяч, "батько незалежності" Левко Лук’яненко. Два роки тому серце патріота перестало битися. 27 років пан Левко провів у радянських концтаборах і тюрмах. Його мордували холодом, голодом, провокаціями і знущаннями. Але він вистояв і став одним із співавторів Акту про незалежність України, проголошеного у 1991 році. У 20 років Лук’яненко сказав пророцькі слова: "Я дав обітницю небу – здобути Україні волю". Це сталося тоді, коли він дізнався про національного героя Северина Наливайка. І цих слів пан Левко ніколи не зрікся. "Це було остаточне рішення. Бо я козацького роду. А козаки завжди боролися проти загарбників, їхня національна свідомість була вища за інші верстви", – підкреслював він. Щодо своєї долі, громадський діяч казав, що ми не можемо знати наперед своїх кроків, але коли ви боретеся за справедливу і моральну річ, то це дає підтримку духовну: "Я підняв синьо-жовтий прапор боротьби і я маю пронести його стільки, скільки зможу, до самої смерті. А потім його підхопить хтось наступний і понесе далі. Який я у цьому ланцюгу — не має значення". Звертаючись до молоді, якій жити в нашій країні Левко Лук’яненко підкреслював: "Будьте сміливі, покладайтеся на долю і не бійтеся смерті. А найбільше любіть свій край, своїх батька й матір, любіть Україну. За парканом не сховатися. Особисте щастя і добробут можливі тільки в щасливій захищеній і шанованій Батьківщині". #Opendata #Суспільнеоко #ЛевкоЛукяненко #незалежність #Україна

Назви жінок із суфіксом -ИН(Я) побутують в українській мові здавна: БЕРЕГИНЯ, БОГИНЯ, ГОСПОДИНЯ, ГРЕКИНЯ, ҐАЗДИНЯ, КРАВЧИНЯ, МАЙСТРИНЯ, РАБИНЯ. Словник Бориса Грінченка містить ще такі фемінітиви: ДРУГИ́НЯ, КМЕТИ́НЯ, СВОЯ́КИНЯ. У словнику Євгена Желехівського знаходимо: БОЙКИ́НЯ, ЛЕМКИ́НЯ, СЛУГИ́НЯ. Віднедавна з огляду на прагнення до гендерної рівности фемінітивів на -ИН(Я) в нашому мовленні значно побільшало: ВИБОРЧИНЯ, ЗНАВЧИНЯ, ІСТОРИКИНЯ, КРИТИКИНЯ, ПЛАВЧИНЯ, ПОКУПЧИНЯ, ПРОДАВЧИНЯ, СОЦІОЛОГИНЯ, ФАХІВЧИНЯ, ФІЛОЛОГИНЯ, ФІЛОСОФИНЯ, ЧЛЕНКИНЯ. Як відзначає відомий лексиколог і соціолінгвіст Олександр Тараненко в праці «Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної української мови (кінець ХХ — ХХІ ст.)», творення назв жінок із цим суфіксом актуалізувалося, бо вони, на відміну від фемінітивів на -К(А), не мають відтінку розмовности, а надають натомість певну стильову піднесеність (пор.: БОГИНЯ, ГЕРОЇНЯ, ГРАФИНЯ, КНЯГИНЯ). Інша причина активізації цього словотвірного типу — його менша продуктивність у російській мові та більша представленість у мовній практиці західної української діаспори. Появу нових фемінітивів у стилістично нейтральних контекстах, мові ЗМІ, назвах посад мовці сприймають поки що неоднозначно. Одні радо вітають ужиток цих слів, інші — уважають їх «паплюженням», «плюндруванням» мови. Чи прищепляться вони в активному словнику? Чи, може, зникнуть, як слова-одноденки? Покаже час. Ми ж хочемо звернути увагу, що суфікс -ИН(Я) питомий за походженням і досить давній за віком. Він побутував іще в праслов’янській мові (існувала до VI ст. н. е., з неї походять усі слов’янські мови). Етимологи відтворюють такі праслов’янські фемінітиви: *bogyni «богиня», *gospodyni «господиня», *kъnęgyni «княгиня», *orbyni «рабиня», *sǫsědyni «сусідка». Відповідно назви жінок на -ИН(Я) наявні практично в усіх слов’янських мовах: 🔹 російській: барыня, боярыня, государыня, монархиня, монахиня; 🔹 білоруській: гаспадыня, графіня, спадарыня; 🔹 польській: członkini «членкиня», następczyni «наступниця», twórczyni «жінка-творець», wyborczyni «виборниця», zastępczyni «заступниця»; 🔹 словацькій: dozorkyňa «наглядачка», hovorkyňa «речниця», jazykovedkyňa «мовознавиця», lovkyňa «мисливиця», poslankyňa «депутатка», prorokyňa «віщунка»; 🔹 чеській: chirurgyně «хірургиня», ministryně «міністерка», mistryně «майстриня», náměstyně «заступниця», svědkyně «очевидиця»; 🔹 болгарській: боркиня «борчиня», домакиня «господиня», просякиня «жебрачка», хайдукиня «розбійниця», юнакиня «дужа дівчина»; 🔹 сербській: модискиња «модистка», телефонисткиња «телефоністка», трагеткиња «трагічна актриса», уранкиња «жінка, що рано прокидається»; 🔹 хорватській: advokatkinja «адвокатка», čudàkinja «дивачка», Èngleskinja «англійка», feminìstkinja «феминистка», katolikinja «католичка», prostakinja «простачка», seljàkinja «селянка». Найбільше фемінітивів на -ИН(Я) в західно- та південнослов’янських мовах. Найменше — у російській і білоруській. Українська мова перебуває посередині між цими двома групами. Щоправда, з тенденцією наближення до першої.

Ґанок☀️💮 Я радо йду у твій полон, в зіниці звабливі і темні. Із човників твоїх долонь стікає сонця мед на мене. І виростає маєво густе, ростуть над нами дивні трави. І пахнеш ти, як синій степ, омитий свіжими вітрами… А потім понесеш в очах, в зіницях радість невгасиму, що в травах травень нас звінчав, що дав нам сподівання сина. Автор цього вірша, Ігор Калинець, святкує сьогодні день народження. Ігор Калинець — поет і прозаїк, представник «пізніх шістдесятників», політв’язень, автор 17 збірок поезії та численних прозових творів і публіцистичних статей.

Ґанок🌿🌷 А скільки синонімів можна дібрати до іменника «дорога»?🤔 Спробуймо. 💙 Шлях. 💛 Путь. 💙 Шосе. 💛 Гостинець. 💙 Тракт. 💛 Траса. 💙 Магістраль. 💛 Путівець. 💙 Їздня. Може, ми щось не назвали? Допомагайте.🙂 Збагачуймо свою мову та любімо Україну!💙💛

Людмила Малита🇺🇦✊ Друзі! Ви мабуть всі помітили,що в кінці мітингу біля суду, всі співали наш повний, а не скорочений гімн, боротьба стає все більш жорсткою, тому вже не достаньо тільки першого куплета: Національний Гімн України (повна версія):💙💛 Ще не вмерла України, і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Приспів: Душу, тіло ми положим за нашу свободу. І покажем, що ми, браття, козацького роду. Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону В ріднім краю панувати не дамо нікому; Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє. Приспів. А завзяття, праця щира свого ще докаже, Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже, За Карпати відоб'ється, згомонить степами, України слава стане поміж народами. Приспів Так вже настав час співати повну версію, бо бій кривавий йде 7рік, від Сяну до Дону,з більшою чи меншою інтенсивністю. Московитський цар-самозванець путін вже пропонував поділити Україну,серед сусідніх країн. І далі нагадування 73% совковим шлункарям, що спів і добробут буде тільки щирою працею і коли є своя свобідна і незалежна держава. Текст дещо відрізняється від оріганалу Павла Чубинського етнографа, фольклориста та поета автора слів(1862), за цей текст він був засланий царатом в Архангельску г-нію,музика Михайла Вербицького, священника Греко-католицької церкви, і звучить як літургійний спів. Це не просто слова, це пророчий текст, перекладений на спів(1865), що вказував на подальшу долю нашої України. Та і всі наші національні символи-герб, прапор, гімн мають глибокий історичний, символічний і духовний зміст. Наш тризуб, як Триєдиний Бог, що охороняє нас від безвір*я і безпам*ятства. Наше мирне життя і синьо-жовтий прапор: пшеничне золоте поле і синє чисте небо; наші лихоліття, нашу боротьбу за право вільно жити у "своїй сторонці" -червоно-чорний, прапор повстання проти поневолювачів, пролита кров наших героїв на чорну випалену пожежами війн землю, кров на чорноземі, родюча земля для життя, перетворювалася в чорну могилу для народу. І наш гімн, де в кожному слові воля, братерство, готовність до боротьби з високою духовною музикою і він є в нас, в українцях найпопулярнішою піснею. Єднаймося! Шануймося! Благослови і захисти Господь Україну!!✊🇺🇦

У світі існує 6 тис. мов. Майже половина з них вже сьогодні під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється, коли мову, з тієї чи іншої причини, перестають вживати та вивчати понад 30% її носіїв. Пропонуємо унікальні українські слова, відповідників яких ви не знайдете у російській. 🕊Вирій – теплі, південні краї, куди відлітають на зиму птахи. 🤗Добродій – той, хто допомагає, підтримує тощо. 🚅Залізниця – дорога з рейковою колією, призначена для пересування залізничного рухомого складу; увесь комплекс інженерних споруд, обладнання, машин і механізмів, що становить основу залізничного транспорту; установи, що відають залізничним транспортом. 📕Книгарня – книжкова крамниця. 💘Кохати – почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність; плекати що-небудь; виховувати, ростити кого-небудь. 👍Митець – той, хто працює у якому-небудь виді мистецтва; людина обізнана, вправна у якій-небудь справі, майстер. 👌Нівроку – непоганий, такий як треба; нічого собі, непогано; вживається для вираження побажання не принести горя. 🌿Олія – рідка жирова речовина, яку добувають з деяких рослин; олійна фарба; мастило. 👫Обіруч – узявшись за руки, разом, обома руками, по обидва боки. ♟️Шахівниця – дерев’яна або картонна дошка чи коробка з 64 світлими й темними квадратами, на якій грають у шахи.

Ґанок🌧️🌿 Чи любите ви українську пісню так, як любимо її ми? А ще й тоді, коли піснею став прекрасний ліричний вірш неперевершеного українського поета? А якщо той поет Василь Симоненко? А пісню виконує чудовий український гурт Kozak System? О! Тоді це виходить неймовірна й чуттєва пісня! Слухаймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 ♥️Ну скажи — хіба не фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, Небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг! Ти і я — це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Буду Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть Горді Ти. Як це все буденно! Як це звично! Скільки раз це бачила Земля! Але ми з тобою... Ми не вічні, Ми з тобою просто — ти і я... І тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя.💮

Взираю на башни Кремлёвские, На перья ощипанных кур, С них сыпятся головы вёрткие. С трезубцем там виден наш курс

АНДРІЙ ШЕПТИЦЬКИЙ... 13 фактів життя...А Ви знали ? 1. Народився графом, був дуже багатим, напевно, як сьогоднішні мільярдери, але став монахом 2. Походив зі стародавнього українського роду, проте в 19 столітті рід полонізувався і перейшов на латинський обряд. 3. Дозвіл перейти на східну традицію Шептицькому дав особисто Папа Лев XIII 4. Впродовж діяльності Митрополита у Львові між 1901 і 1944 роками в Галичині 7 разів мінялися господарі: австрійці, росіяни, українці, поляки, совіти, німці і знову совіти. 5. Очолив делегацію до цісаря Франца Йосифа, вимагаючи, щоб українців у Галичині трактували однаково з іншими народами монархії, не принижуючи їхньої національної та людської гідності. 6. Виступав у віденському сеймі, у Палаті панів, щодо створення українського університету у Львові. Після цього виступу цісар видав декрет, згідно з яким український університет у Львові мав відкритися 1 вересня 1916 року. 7. Завдяки старанням Митрополита Ватикан визнав УНР 1919 року. 8. Профінансував створення Народної Лічниці у Львові, а також сиротинця. Для утримання сиротинця віддав гроші, що отримав як пожертву від Папи Бенедикта XV. 9. Подарував дитячій патріотичній організації "Пласт" свій маєток у Підлютому для літніх таборів. 10. Віддав свою приватну колекцію на заснування Українського національного музею – 5 кімнат у митрополичих палатах, а в 1911 році придбав для музею цілий будинок на сучасній вулиці Драгоманова. 11. Зініціював і заснував Земельний банк у Львові, підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств "Просвіта", "Рідна школа", "Сільський господар". 12. Під час німецької окупації Митрополит звернувся з протестом проти винищення єврейського населення до райхсканцлера Гіммлера, а також захщав радянських полонених – писав листа Гітлеру про надуживання Ґестапо й жорстокість до військовополонених. 13. Організував таємне вивезення 2000 дітей євреїв 14 серпня 1944 року. Їх переховували у криптах, у монастирських школах, сиротинцях Львова й околиць. За матеріалами: zbruc.eu

Гм. "Луцька область", кажете? Кияни ж пам'ятають цей шиболет ще з часів Майдану, коли - відразу після 1 грудня - почали з'являтися в юрбі страннєнькіє мальчікі з "русскім говором" (ще до гіркінців!), і одного з них (потім його ідентифікували, якийсь дрібний бандючок з Ульяновська) зловили були на провокації й привели в прес-центр, оточили й допитували на камери: - Ну вы же не местный, вы же русский, по говору слышно! - Нет, я украинец! - Хорошо, назовите центр Волынской области? Коротка пауза, схарапуджений пошук очима: - Центр Волынской области? Волынск! .................. Схоже, в президентській прес-службі тепер сидять оті фсбшні тітушки (яка б паскудна не була укр. освіта, але про адміністративний поділ країни в середній школі все-таки вчать!).Тобто, в Кремлі тупо грають нам той самий сценарій. Леґітимного вже оточили й готуються вивозити?.. Патрушев із хто-там-тепер-замість-Клюєва уже зустрілись і запили могорич?.. (Як там у Солженіцина було про техніку чекістської вербовки: "хоть бы знали они правила шахмат: три раза повторение ходов, и фиксируется ничья. Но нет! На все ленивые, на это они не ленивые: сто раз он однообразно шахует меня с одной и той же клетки, сто раз я прячусь за ту же самую пешку..." Тільки тепер це відбувається в масштабі цілих країн.) Тьфу. Дзуськи вам уже, а не України, упиряки. Біжіть держіть тепер обома руками Зелений Клин - він вам от-от відвалиться. Оксана Забужко

Моя мама родом из Красного Кута, села в Антрацитовском районе на Луганщине. Когда в семидесятых годах прошлого века её школу насильно перевели на русский язык обучения, то у всех в её классе мгновенно ухудшилась успеваемость учеников. Дети тупо не могли усвоить материал, поскольку не понимали и половины слов. Особенно математика, биологя и физика. Директора школы, который пытался сопротивляться русификации, уволили. Учителям, кто его поддерживал урезали зарплату и надбавки, сократили часы преподавания. На почтовом отделении вмиг исчезли газеты на украинском языке, остались только Правда и Известия. Не могли выписать даже Крокодила. Все таблички с названием улиц также заменили на русский, в том числе и табличку на рейсовом автобусе из Фащивки в Антрацит. Назревал чуть ли не бунт местного населения, в связи с чем из Новочеркасска перебросили на время несколько подразделений военной части, а из Ростова прибыло усиление милиции. Этими пришлыми пополнилась партийная ячейка КПСС из которой валом повыходило местное население. Спустя несколько лет русский язык утвердился в луганской глубинке, а украинский трансформировался в жалкое подобие суржика. Это была вторая волна русификации Донбасса. Под первую попал мой папа. После войны он пошёл учиться в Сталинском горном техникуме. Когда ещё Донецк назывался Сталино. Его группа была последней, которая успела сдать экзамены на украинском. У младших групп за "местечковость" исключали из комсомола. Таким образом мой отец всю жизнь был против вступления в партию. Что доставило ему массу неприятностей уже на службе в армии. Особенно, когда он командовал дивизионами РЛС средней и дальней мощности в Средней Азии. Особисты нещадно гнобили лишь за одно его происхождение. Уже уволившись из армии и работая на шахте Засядько, папа ласкал свой слух українською мовою на глубине в прямом смысле слова. Да, проходчики под землёй общались українською, а поднимаясь на поверхность и переступая порог клети - переходили на русский. Что весьма бесило местный обком партии и отдел КГБ при шахте. Папа бригадир так никого и не сдал. Когда я подрастал, мой крёстный и его жена, тётя Паша, балакали со мною всегда на украинском. Да и у нас во дворе на проспекте Россини почти все дети общались на украинском. Пока не пошли в школу и не стали "как вся страна". Это была третья, почти незаметная и мягкая волна русификации Донбасса. Я застал её в восьмидесятых, хотя вовсю бурлила перестройка и гласность. И знаете, что я вам скажу на счёт изучения русского в школе?.. Или догадаетесь сами? ;) Ибо всю историю моей семьи я помню навязывание языка и искоренение украинского. Златкин

Андрій Карбівничий Не перестаєш дивуватись, чого тільки не вигадає російськомовне населення, щоб виправдати свою лінь та пихату зневагу до всього українського. Ну, не в сенсі сала, борщу та шароварів (тут ми толєрантниє), а в сенсі права українців на свою національну і в першу чергу мовну ідентичність. Тут і нє раздєляйтє страну, і какая раздніца, і російськомовні патріоти (патріотизм та героїзм яких ніхто не заперечує), і україномовні покидьки, і європейська толерантність, і я такой жє гражданін і імєю право, і давайтє сначала подимєм економіку, і сьогодні неначасі і т.д. і т.п. А все заради чого? Щоб бодай якось оправдати свою лінь та нікчемну пиху. Послухайте, соотєчєствєнніки русськагаварящіє, а особливо русськагаварящіє х@хли. Ви можете скільки завгодно розказувати про двомовну Канаду та багатомовну Швейцарію. Ви можете скільки завгодно патякати про не актуальність національних держав та перспективність космополітичних, мультикультурних, безнаціональних суспільств. Ви можете скільки завгодно розповідати про свій патріотизм та любов до України. Але правда життя полягає в тому, що свідомо чи не свідомо, але ви, саме ви є фундаментом, оплотом русського міра в Україні і основним джерелом руйнації української державності. Бо подобається вам чи не подобається, розумієте чи не розумієте, а імперська, дикунська Росія закінчується там, де закінчується русськоязичноє насєлєніє. Бо подобається вам чи не подобається, розумієте чи не розумієте, а в Україні питання мови, це не питання способу спілкування між людьми, а питання життя і смерті української держави. Питання того, в якій державі ми будемо жити – цивілізованій європейській Україні, чи напів азійській, напів дикунській малоросії. Бо подобається вам чи не подобається, розумієте чи не розумієте, а в сучасній Україні нема більшого патріотизму і більшої любові до України, як говорити українською, писати українською, співати українською, думати українською. Слава Україні!💙💛

Viktoria Guerra Отже, в Україні підросло покоління дітей, які не розуміють російської мови. Батьки дуже старалися і не вмикали їм мультик про синій трактор і взагалі говорили з ними з народження українською, вважаючи, що це нормально для життя в українській державі. Як зустрічає українська держава це українське покоління? Яке, я думаю, для цієї держави мало би бути великою надією. Дитина приходить в державний садочок, і там з нею розмовляють російською. Батьки ходять до завідувачки, отримують обіцянки, але заняття в садочку все одно проводяться російською мовою, і вдома дитина розповідає, що правильно казати не око, а "глазік". Зрештою батьки чують від садочку аргумент про те, що всі або майже всі інші діти говорять російською, і їх батьки хочуть, аби з ними говорили російською. Ви - агресивна меншість, вітаю. Вирішуєте віддати дитину на спортивну секцію, обираєте заняття в своєму мікрорайоні, приходите туди, і розумієте, що тренер звісно ж проводить заняття російською. Він може звернутися особисто до вашої дитини українською, але загалом всі команди - російською, і дитина, яка і так в незнайомому середовищі соромиться, просто не розуміє, що кажуть. Тут навіть нема сенсу говорити з керівництвом, приватна ініціатива орієнтується на попит. Маєте шукати гетто - спеціальні заняття для україномовних. Вони є, треба тільки трошки їхати через все місто і вибирати з двох або трьох варіантів. Є пласт, кажуть, черги там на три роки вперед. Та й це ще не все. Дитина потрапляє в державну лікарню (цього разу не моя, але пригорає в мене від цього не менше), і там до неї теж звертаються мовою, якої вона не розуміє! І при цьому ще хочуть випхати батьків з маніпуляційної, бо ж ковід та інша стерильність, маски тільки під носом та руки лікарям треба нагадувати помити, а так - повна стерильність. І там, за закритими перед батьками дверима, українські лікарі пояснюють вашій українській дитині, "что все будет хорошо". Дуже хорошо все буде, я це вже відчуваю(

Я народилася в Києві, в російському мовному середовищі. Батьки українці, обидва двомовні, бабуся розмовляла суржиком. До 16 років я розмовляла російською, але ще в 1 класі у мене були спроби перейти на українську, проте безуспішні через російськомовне оточення. Потім, в 2006 році я полетіла на місяць до Німеччини вчити німецьку мову. Жила в німецькій сім'ї і ходила в мовну школу. І там мене гепнуло по голові: навколо мене німці розмовляли німецькою, італійці італійською, чехи чеською. Додому повернулася вже україномовною. 1 вересня однокласники думали, що я день-два повимахуюся і перестану. Як бачите, не перестала. І далі почалися приколи. 1) мені 16, колишній друг з яким ми вчилися в одній школі, але я перейшла після 9 класу в ліцей, а він лишився, каже: - а чё это ты по укрАински начала базарить? - бо я українка і це моя рідна мова - ты не со Львова, нехер выпендриваться! - а що, українську мову придумали у Львові? а чого тоді вона називається українською а не львівською? - та пошла ты! 2) мені 17 чи 18, універ. Чувак з курсу: - по русски говори, ты шо с села? - я з Києва - так по русски говори! Якось мені на очі трапилася його ксерокопія паспорта, в графі "місце народження" було написано якесь смт в Житомирській області. То хто з нас з села, м? 3) мені 21 я шукаю роботу. Ейчарка дує на мене губи і питає? - а вы давно живёте в Киеве? - з народження - а вы умеете говорить по русски? - якщо мій співрозмовник взагалі не розуміє українську, то можу перейти на російську без проблем - у нас такая политика компании что все на русском, и если вы клиенту ответите на украинском, это ему не понравится 4) мені 22, на колишній роботі конфліктна ситуація з начальницею. я спокійно кажу: - вибачте, мабуть я неправильно вас зрозуміла - ты всегда неправыльно зразумила! 5) мені 25, я працюю в конторі яка займається поліграфією, приїхали до замовника показувати зразки картону на якому мають друкуватися листівки, і я підготувала табличку (українською мовою) де розписані всі ціни залежно від матеріалу і накладу. Замовник каже: - ну, я все понял, спасибо. Пожалуйста, продублируйте мне это все на почту, только переведите на нормальный язык. Розкажіть мені про дискримінацію російської мови, я уважно вас послухаю, ага... #мовамаєзначення Helga V. Topolska

Украинских текстов на портале должно быть как можно больше. Я собственно и пришёл сюда чтобы лучше вспомнить мою мову. Так как учился в российской школе и с двенадцати лет не было языковой практике.

Святослав Ксп «Для мене українська мова звучить дуже м’яко. Коли чуєш одних і тих же людей, що говорять українською і російською, то здається, що говорячи українською, вони добріші», – американський журналіст Джон. 1. Українська входить до трійки найкрасивіших мов у світі. На мовному конкурсі в Італії її визнали другою за мелодійністю мовою світу (після італійської). На мовному конкурсі, який пройшов у Парижі у 1934 році, українську мову визнано третьою найбільш красивою мовою в світі (після французької та перської) за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія й будова речення. 2. Українською мовою у світі спілкуються від 41 до 45 млн. осіб. 3. Найдавніша згадка про українську мову датується 858 роком. Вперше українська мова була прирівняна до рівня літературної мови в кінці XVIII століття після виходу у 1798 році першого видання “Енеїди”, автором якої є Іван Котляревський. Саме його і вважають засновником нової української літературної мови. 4. В алфавіті присутні два варіанти букви г – Гг та Ґґ. Остання з’явилася лише у 90-х роках ХХ ст. 5. Першим букварем, виданим в Україні, був “Буквар” (“Азбука”), надрукований у 1574 р. у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. Єдиний примірник книжки, який було знайдено у Римі, зберігається в бібліотеці Гарвардського університету (США). 6. Україноканадська мова – різновид української мови, який утворився під час перших двох хвиль української імміграції до Західної Канади. Був особливо поширений від самого початку української імміграції в Канаду у 1891 році та проіснував до середини ХХ століття. 7. Найбільшу кількість разів перекладений літературний твір – “Заповіт” Т.Г.Шевченка, 147 мовами народів світу. 8. В сучасній українській мові збереглися давньослов’янські назви місяців: сiчень (час вирубки лісу), лютий (люті морози), березень (тут існує кілька тлумачень: починає цвісти береза; брали березовий сік ; палили березу на вугілля), квітень (початок цвітіння берези), травень (зеленіє трава), червень (червоніють вишні), липень (початок цвітіння липи), серпень (від слова «серп» , що вказує на час жнив), вересень (цвітіння вересу), жовтень (жовтіють листя), листопад (опадає листя з дерев), грудень (від слова «груда» — мерзла колія на дорозі). 9. Цією мовою розмовляють мешканці Канади, Польщі, росії, Австралії, США та багатьох інших країн світу. 10. За межами Європи українська мова має напівофіційний статус в США (округ Кук штату Іллінойс). 11. 7 листопада у м.Абу-Дабі (ОАЕ) відбулася перша Служба Божа українською мовою. 12. Завдяки гранту МЗС Німеччини в Університеті Ернста-Моріца-Арндта (м.Грайфсвальд) відродять кафедру вивчення української мови й культури. 13. Від 6 листопада 2015 року у туристичних автобусах Чехії екскурсії також звучатимуть й українською мовою. 14. 7 серпня 2015 року викладач Львівського національного університету Святослав Літинський вперше отримав український паспорт без дублювання даних російською мовою (щодо вилучення сторінки російською мовою чоловік судився півроку). Він же виграв суд, який зобов’язав ПриватБанк надавати виписки та чекиукраїнською мовою; виграв суд на “Укрсоцбанк” через російську мову в чеках, а також добився від ТОВ “Samsung Electronics Україна” маркувати побутову техніку українською мовою (після чого у продаж надійшли пральні машини з українським інтерфейсом). 15. Вул.Українська існує не лише в Україні, але й у таких країнах, як Білорусь, росія, Канада, Франція, Польща, Хорватія, Чехії.

Olga Khyzhniak Мене на українську мову остаточно перевела сепаратистка, яку я знаю давно, вона працює у Києво -Печерській Лаврі в іконній лавці. Коли в нас з нею, вкотре, зайшла мова про все українське в Україні, вона сказала мені: "А пачєму ти гаваріш всегда па рузкі? Ти же защіщаєш Украину!?" Я сказала, що з ввічливості з нею переходжу на ту мову, якою їй зручніше зі мною говорити. У відповідь я почула геніальну річ: "Я прєкрасно панІмаю ваш язик. І єслІ би он вам самім бил нужен, ви би нє гаварілі вєздє на рузком! Ви самі нє хотітє нікакой Украіни!" ЦЕ БУЛА ОСТАННЯ КРАПЛЯ!!!! Тепер, ніякого "мовного етикету ! Ніколи і ні з ким!!!!!!! Більше того, мені подобається говорити, що я не розумію російської! :) І знаєте, ще жоден не сказав мені у вічі, що не вірить :)

ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ Зустрілися на базарi Дамочки знайомі. - Як ваш Льова поживає? - Сидить у дурдомi. Він в Ізраїль перебрався До перебудови, А там бар'єр - бiда тобi, Як не знаєш мови. Вчився Льова так старанно, Що не бачив свiту, Але ідишу не вивчив, Не знає івриту. Як почина балакати, Ні складу, нi ладу. Там же книжки не спереду Читають, а ззаду. Потикався бiдний Льова В рiзні установи, Все закрито-перекрито, Як не знаєш мови. Скрiзь дивилися на Льову, Як на психопата, Тому й зробив бiдний Льова З фанери плаката. Накарлякав: "До такого Життя ми не звичні. Ми - євреї особливі, Російськоязичні. Вимагаєм від кнесета * Створить нам умови, Запровадить в Ізраїлі Дві державні мови!” Гукав Льова пiд кнесетом, Роззявивши рота, А на нього всі дивились, Як на ідіота. Мало йому не побили На лобi плаката. Тепер в Льови у дурдомі - Окрема палата. Щоб знав, дурень, що Ізраїль - Розумна держава. Нав'язувать чужу мову Там не мають права. Павло Глазовий

Я народилася і виросла у Запорізькій області - традиційно російськомовному регіоні, вчилася у формально українській школі, але ніхто цього правила не дотримувався і всі говорили переважно російською. Складність полягала в тому, що мої батьки родом з Житомирщини і ми були справжніми білими воронами. Я соромилася говорити українською з друзями, ба навіть з батьками при людях я намагалася переходити на російську або просто мовчати. На дворі стояли дев’яності, пам’ятаю, як ми ходимо по базару і тато питає: «А скільки коштують штани?» - продавчиня відвертається і злісно шипить «Западенщіна!..». Оця роздвоєність породжувала в мені купу роздумів: чому в букварі українську мову оспівують, а на вулиці обпльовують? Яка моя мова? Хто я взагалі? Після Помаранчевої революції українська мова, на превелику радість, вилилася на вулиці і стала модною - почало з’являтися все більше україномовного контенту, літератури, популярних пісень. Я водночас чекала і боялася введення мовних квот на радіо і телебаченні, очікувала, що слухачів поглинуть тони низькоякісного шлаку, «аби тільки українською», але ні - склалася здорова конкуренція, ми маємо безліч чудових виконавців, розвивається кіноіндустрія (згадайте ті ж самі «Мої думки тихі» чи блискучий серіал «Спіймати Кайдаша»). Нарешті українська мова почала відвойовувати забрані в неї десятки років тому позиції. Зараз чинна влада намагається зруйнувати результати тієї колосальної роботи, яка протягом тривалого часу здійснювалася адекватними політиками, митцями та лідерами громадської думки. І це - справжня зрада. Зближення з культурним середовищем країни агресора - це величезний відкат назад, а ще може бути початком чогось більшого і небезпечного. Я поважаю усі мови, я ніколи не дискримінуватиму іншомовних людей, але сьогодні російська мова - це інструмент гібридної війни, тож ми не маємо права мовчки спостерігати, як нас «розстрілюють» з інформаційного «кулемету». Інакше з часом на нас можуть бути націлені справжні кулемети. #УкраїнськаМова #ГетьРукиВідМови #ЄдинаДержавна #МоваНеПоліттехнологія #ЄвропейськаСолідарність #Ірпінь #ГалинаВальчишин

Твоя щирість, любов, відданість, жертовність та поезія виховає ще не одне покоління українців. Будь, Оленко, вічною у пам'яті свого народу 21 липня 1906 року народилася поетеса Олена Теліга. Донька українського професора Шовгенова була шовіністкою у Петербурзі, аби потім в одну мить стати українською націоналісткою. Олена мала великі зелені очі, темно-бронзовий колір волосся і гарний голос. Говорила російською і важко було уявити, що саме ця панянка стане одним із символів українського визвольного руху. Долю дівчини змінила ситуація, коли на одній із зустрічей компанія молодиків назвала «українській язик собачім». Тоді Олена грюкнула по столу кулаком і мовила, що то мова її батьків і знайомі - хами, яких дівчина більше не воліє знати. Відтоді майбутня поетеса говорить українською: «З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою». Невдовзі Олена знайомиться із своїм чоловіком Михайлом Телігою, колишнім сотником армії УНР родом з Кубані. Хоч і кохала Олена небагатьох чоловіків, але про її вроду та внутрішню силу, неймовірний магніт, що притягував, зауважували багато її сучасників: «У 1938 році мені було чотирнадцять, - згадує вчений Іван Данесюк - Олену Телігу я бачив неодноразово й досить добре запам‘ятав… Щось непереможно тягло дивитися на неї, вдивлятися в її обличчя. На обличчі була вона не вродлива, але досить висока й струнка. Одягнена в елегантний бежевий плащ… Капелюшок, як тепер мені здається, бронзової барви. Але та її постійна усмішка! Дивовижна, сповнена таємничості, повабу і чару. Якийсь мудрий погляд, щиро зацікавлений усім і дещо наївний». Визначальним у житті Олени було знайомство і тісна дружба з ідеологом українського інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим, старшим за дівчину на 23 роки. Олена називала його ласкаво «вельмишановний редактор». Вперше друкуються вірші Теліги саме у «Вістнику» Донцова. Саме під впливом його ідей дівчина пише публіцистику. Але не тільки словом. Запальна і доволі тверда у власних рішеннях Олена Теліга прагне повернутися до рідного Києва. Тому вже у липні 1941 року вона разом із письменником Уласом Самчуком таємно переходять річку Сян. Недовго вдалося Олені побути у бажаному Києві. Дівчина не сприймала німецької влади і у Спілці письменників викидала у смітник вірші пристосуванців, які донедавна славили Сталіна, а тепер писали про Гітлера. Звісно, що про таку поведінку дівчини донесли до німців, і попри попередження про можливі чистки — Олена залишається у місті і продовжує ходити на роботу. «Я не можу писати вірші про одне, а чинити інше». Німці арештували присутніх у Спілці, а потім відпустили усіх, хто не належи до неї. Михайло Теліга, який у той день був із дружиною, хоч і не був членом Спілки, але лишився, аби зустріти смерть із коханою дружиною. Подружжя було розстріляно разом із іншими українськими націоналістами у Бабиному Яру. Чи могла Олена втекти з Києва, чи могла вчинити інакше? Прочитавши її поезію, пізнавши біографію цієї непересічної жінки — стає одразу зрозуміло, що інакше вчинити вона не могла. То була би не Олена. Придушу свiй невпинний спогад. Буду радiсть давати й смiх. Тiльки тим дана перемога, Хто й у болi смiятись змiг! (О. Теліга) Авторка Maryna Mirzaeva

Ґанок🍒🌧️ Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим надхненням жить! П’яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча, — І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить. А душа вклоняється просторам І землі за світлу радість — жить! І за те, що стільки уст палило І тягло мене вогнем спокус, І за те, що замінить не сила — Ні на що — твоїх єдиних уст! Цей вірш написала незламна Олена Теліга, яка народилася 21 липня 1906 року. Олена Теліга — українська поетеса, публіцистка, діячка ОУН. Очолювала Спілку українських письменників, створену Олегом Ольжичем, редагувала українські періодичні видання, була волонтером-викладачем української мови. Життя Олени Теліга було нелегким та насиченим, але, на жаль, дуже коротким. У лютому 1942 року Олену Телігу, її чоловіка та інших членів ОУН та Спілки арештували та розстріляли у Бабиному Яру.

Вас ніколи не дивувало, що вислів «какая разніца на каком язике гаваріть» звучить переважно російською мовою? Звісно, перекласти українською не проблема, тільки от звучати вона починає зовсім по-іншому: «уникати гострих конфронтацій, відмовитись від лівого, чи правого екстремізму, триматись європейського курсу толерантності, поваги до різних думок і позицій» (процитовано «слугу народу») То все ж, різниця таки є. Ви можете не перейматись мовним питанням наприклад у Канаді, чи Швейцарії, але коли біля вашої країни, яка існує на межі виживання, заходиться окупант, то це вже зовсім інша історія. І перший крок цієї історії – це такий собі міжнародний геополітичний гоп-стоп. «Сиш, мужик, а ти чьо такой дєрзкій?». Просто для Росії (а саме вона і є сусідом-окупантом) майже традиційним приводом ввести війська в братню країну є захист російськомовного населення. А далі, щоб окупація пройшла максимально успішно, питання мови плавно переходить в питання національної самоідентифікації: «вот ви паймітє, тут нє всьо так адназначна. Вот мой папа на палавіну русскій, я всю жизнь учілся в русскай школє, музика, кіно, всьо русскає. Как би вот такая історія, єта сложна, в принципе панять, русский я, ілі украінєц, точна знаю, што ми єдіний народ». Коли ви, крім своєї історії, культури, традицій, поступово втрачаєте ще й територію, то єдиним маркером, який ідентифікує вас, як українця, залишається мова, українська мова. Потужний ідентифікатор (!), який відрізняє європейську працелюбну Україну від жадібної імперської орди, ви віддаєте добровільно!!! І саме тому, коли приходить окупант, ви мовчатимете. Як мовчить зараз окупований Донбас і Крим. Якою б мовою не говорив канадець, чи швейцарець, в нього немає проблем з усвідомленням того, що він саме канадець або швейцарець. А в нас, вочевидь, є. Тому різниця теж є. Ти говориш російською, але у тебе вистачає аргументів, щоб чітко ідентифікувати себе, як українець, - це повага. Але таких, як ти – абсолютна меншість. А окуповані Донбас із Кримом тому підтвердження. Тому, якщо ти, українцю, сьогодні не захистиш українську мову будь-якими способами, завтра той, хто не визначився, про-всяк випадок попросить Путіна ввести війська. І ті прийдуть. А тоді ми вже з цим нічого не зможемо зробити, бо скільки нас, тих українців, лишилось, ніхто вже й не знає. Юрій Моклиця

Ґанок🤗🌷 Одним оком, похапцем, переглянувши стрічку новин, настрій став кепським.😔 І так захотілося чогось світлішого, ніж наші реалії. Й одразу пригадався прекрасний вірш неперевершеної Ліни Костенко «Світлий сонет».☀️ Як пощастило дівчині в сімнадцять, в сімнадцять гарних, неповторних літ! Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. Вона росте ще, завтра буде вищенька. Але печаль приходить завчасу. Це ще не сльози — це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу. Вона в житті зіткнулась з неприємістю: хлопчина їй не відповів взаємністю. І то чому: бо любить іншу дівчину, а вірність має душу неподільчиву. Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Як пощастило дівчинці в сімнадцять! Будьмо в дискурсі подій, аби не втратити пильність і щохвилини бути готовими до боротьби, але й не забуваймо про позитивні думки та душевну рівновагу.🧘🏼‍♀️ А ще... любімо Україну!💙💛

Ґанок🤗☀️ Розповімо вам, друзі, які приклади суржику нам трапилися минулого тижня, і якими словами їх ліпше замінити. Отже, правильно сказати: 💙 ГОЙДАЛКА (а НЕ «качеля»). 💛 ВІДРЯДЖЕННЯ (а НЕ «командировка»). 💙 ГАМАНЕЦЬ (а НЕ «кошильок»). 💛 ГОДІВНИЦЯ (а НЕ «кормушка»). 💙 КУХЛИК молока (а НЕ «кружка молока») 💛 ЛАСОЩІ (а НЕ «лакомство»). 💙 МОЛОДЯТА (а НЕ «молодожони»). 💛 Солодкий НАПІЙ (а НЕ «солодкий напиток»). 💙 НАХАБСТВО (а НЕ «нахальство»). 💛 НОЖИЦІ (а НЕ «ножниці»). 💙 ГЛЕЧИК (а НЕ «кувшин»). Говорімо українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌧️🌺 Так, мабуть, і в часи Бояна Квітчалася пора весняна, І накрапали молоді дощі, І хмари насувалися з Таращі, І яструби за обрій углибали, І дзвінко озивалися цимбали, І в пралісах озера голубі Вглядалися в небесну дивну ясність. Все — як тоді. А де ж вона сучастність? Вона в найголовнішому: в ТОБІ. Автор цього вірша — Василь Мисик — народився 24 липня 1907 року. Василь Мисик — поет і перекладач, який розпочав свій творчий поетичний шлях ще у школі. Після закінчення школи працював коректором, а згодом — бібліотекарем. У 1934 році Василя Мисика ув’язнили за «приналежність до ОУН і підготовку терактів проти керівних діячів партії та уряду» та засудила до 5 років виправно-трудових таборів. Після відбуття покарання Василь Мисик був мобілізований до радянських військ. Потрапив у полон, але йому і кільком військовополоненим вдалося втекти. У 1956 році Василя Мисика реабілітували. І він продовжив свою поетичну та перекладацьку діяльність. Він створив більше 10 збірок поезії, перекладав твори Шекспіра, Бернса, Гельдельріна, Гете. Знаймо видатних українців та любімо Україну!💙💛🇺🇦💛💙

#файне козацтво# Моя хата з краю.. Загальновідомо, що місцем помешкання запорозьких козаків була не лише у Запорозька Січ, але й цілі козацькі села де козаки також селились, і обзаводились родиною, аби козацькому роду не було переводу. Новоприбулі козаки, чиї руки ще добре пам'ятали козацьку зброю, а самі вони лише пристосовувались до мирного життя після козацького вишколу, будували свої оселі на вільному місці, окрай села. Але й захищатись від недругів козацькій вольниці доводилось сподіваючись в першу чергу на власні сили. І першими ворогів зустрічали найкраще підготовлені мешканці околиць. Ось так і з'явилось прислів'я, яким відчайдушні козаки переконували односельців у своїй рішучості вступити першими у двобій з ворогами, яке в оригіналі звучало: "Моя хата с краю, першим ворога зустрічаю". А це, погодьтеся, зовсім інше значення, ніж перебріхане недругами за для применшення козацької слави: "Моя хата с краю, я нічого не знаю"

ТЕКСТ НЕ МІЙ, СКОПІЮВАЛА ДЛЯ ВАС... Сповідь українського снайпера, яка вразила мережу "Я вважав себе космополітом до війни. Думав, що не можна обмежувати себе мовами чи націями, національностями. Ще… Я завжди мав бунтівний характер. Я вчився в Києві у Національному Університеті "Києво-Могилянська Академія" сім років. Тут дуже вже всі тисли на українську мову. А я люблю не так, як усі. І не люблю, коли тиснуть. Через це і писав вірші російською. Говорив частіше російською, ніж українською. Це було давно. Мільйон років тому. До війни", — написав снайпер Микола Воронін на своїй сторінці у соцмережі. Війна повністю все змінила. Я зрозумів, що до неї я жив без Батьківщини. Війна подарувала мені Україну. Я почав цінувати її такою, як вона є: її культуру, символи, прапор, тризуб. Та все ж, за звичкою, говорив російською. На важливість мови рідної звернула мою увагу координатор безкоштовних курсів української мови Катерина Мельник. Вже коли я йшов таким мирним містом поруч неї, ми вели собі розмову і тут я раптом збагнув, що у путла і російської педерації дійсно не було б жодного шансу зробити те, що вони зробили в Криму і на сході України, якби там високо цінували Україну, нашу мову і культуру. Жодного шансу. Розумієте? Ніхто б не загинув із тих, хто пішов у небесну бригаду. Не гинули б діти, не руйнувались би будівлі і долі… Стояв би і працював би Донецький Аеропорт. Русня не пройшла б і метра нашої землі. Ніде. Якби нас захищала наша мова і культура. Гебня це розуміла. Ось чому нещадно катувала свого часу наших Героїв за мову. Їх нащадки забули про їхні муки… І далі вважають, що обмежуватись у мовах не варто. Можна говорити російською і любити Україну. Боже, та це те саме, що бути відданим одному Коханому Справжньому Чоловікові і займатися проституцією у вихідні. Для розширення горизонту. Схаменіться шановні. Як часто ми починаємо цінувати те, що втратили? І часто починаємо це робити дуже пізно. Постфактум. Та краще пізно, ніж ніколи. То ж починаємо говорити українською шановні, бо ми того варті. Того варті наші небесні побратими. Источник 💙🇺🇦💛

Ґанок🌿💮 Йому не вірили — і розп'яли За те, що він шукав у них довіри, Цинічно душу мацали, коли Воскрес,— бо де ж повірять маловіри? І пальці пхали в рани, й крадькома З підозрою дивилися у вічі,— Своєю недовірою Хтома Розп'яв його, приреченого, двічі. І суть не в тому — хто він: чи Христос, Чи інший хтось, розіп'ятий невинно,— Якщо вини не виявлено — хто ж Дав право їм так мучити людину? Те беззаконня, скоєне чи ні, Було чуже й Пілатові-тирану, А втім, якщо не вірите мені, То ось — душа: помацайте, як рану. Це один з віршів Івана Гнатюка, українського поета й прозаїка, який народився 27 липня 1929 року. Іван Гнатюк — один з багатьох жертв репресій. У 1948 році він був засуджений за зв'язок з ОУН на 25 років неволі з відбуванням покарання в спецтаборах на Колимі. Проте в 1956 році його звільнили через тяжку хворобу: Іван Гнатюк був хворий на сухоти. Та він не зважав на свою хворобу й продовжував писати. Іван Гнатюк пише натхненно та самовіддано, пише про те, що йому боліло, що турбувало, про те, про що в ті часи ліпше було мовчати задля своєї безпеки. І в 1966 році його друга книжка була визнана «націоналістичною». Проте Іван Гнатюк був наполегливим і заявляв про себе і свою творчість в періодиці. За два з половиною десятки років він видав п'ятнадцять збірок поезій, які були замовчані критикою. Загалом Іван Гнатюк опублікував 16 збірок поезій та 4 прозові книги. Пам’ятаймо тих, хто своєю мужністю та незламністю відстояв для нас незалежну країну. Та любімо Україну.💙💛

Надя Азарова Я закохана в українську мову.💙💛 Залюблена в усі ці "хрумкі скоринки", "смарагдові намистинки", "оксамит" і "багрянець". Я насолоджуюсь, коли "тріпоче серце у грудях", "бринить пісня", "горить багаття". Мені приємно, коли "шепочуть", "кохають", кличуть "пташечкою", "крихіткою", "серденьком"... От тільки було так не завжди. Я росла в сім'ї, де мама була російськомовною і хоч розмовляти намагалась українською, але думала і читала російською. Щойно я доросла до самостійного читання, я почала всотувати у себе російські книжки, яких у домашній бібліотеці була більшість. Всі улюблені радянські мультики, пісні і фільми звучали російською. Нею ж найчастіше говорили з телевізора. І хоч усе моє оточення було україномовним, але десь глибоко в мені засіялось, що російська легша, звучніша, багатша. Нею я думала. Ставши дорослою, я не бачила жодної проблеми в тому, що вона стала першою мовою для сина, бо ж більшість в Україні говорить саме нею і взагалі "какая разніца". Був навіть час, коли я пишалась своїм віртуозним суржиком. Але потім почалась війна. І щось змінилось в моїй свідомості. І раптом подумалось про те, як легко забрати собі народ, який вже говорить мовою окупанта і злиться, коли просять розмовляти українською на українській землі (що по суті цілком логічно). І мені стало прикро і моторошно. Я стала шукати української, аби її полюбити. Навколо заговорили про українізацію, книжкові крамнички почали наповнюватись якісними перекладами. Фінальна крапка була тоді, коли шукаючи мамі книжки в подарунок, я не змогла знайти російського примірника. І ми почали читати українською. Спочатку важко, без задоволення, а потім раптом обоє закохались, бо від того читання думати почали рідною, розсмакували, оцінили по-справжньому. Мова - це засіб ідентифікації з народом, ототожнення з країною проживання, усвідомлення того, що ти дома. А в себе дома, як відомо, хочеться помити вікна і навести лад навіть без чужого примусу, в своєму домі важко плюнути під ноги, чи помалювати лайливими словами стіни. Вдома почуваєшся відповідально. От і все. Я не засуджую тих, кому важко перелаштуватись. Так склалось історично і то ще довга пісня. Але я безмежно вдячна всім російськомовним, хто намагається, не спиняється і вчить мову, як скарб, цінуючи. Бо от якось я чула в маршрутці розмову по телефону одного нігерійця. Він вкотре просив оператора перейти на українську, пояснював цілком притомною мовою, що іноземець і не розуміє російської. Але йому вперто відмовляли. Врешті він не втримався і обурено запитав у слухавку: "Чому я можу вивчити вашу мову, а Ви в своїй власній країні - ні?" Мені здається, що я запалала від сорому в тій маршрутці і той хлопець відтоді постійно стояв мені перед очима. До вчорашнього дня я не знала, що йому відповісти. А тепер знаю.💙💛

Не чуєте мене, то послухайте Миколу Лотоцького: Не говори: "В нас мова солов'їна". Бо мова вище, ніж пташиний спів. В її скарбниці – доля України, Глибинна таємниця правіків. Вона нуртує джерелом криничним, Із попелища феніксом встає. Для нації вона гарант на вічність, Тому її так люто ворог б'є. Все заберуть, а залишилось слово. Знов до життя повернемося ми. Лише тому, що не пропала мова, То й ми ще наче люди між людьми. Без мови – не створити нам держави, Доріг тернистих – не перебрести! Хай вороги жорстокі і лукаві – Стіною стань і мову захисти! Річ не про те, що мова солов'їна, Бо мова – глибше, ніж пташиний спів. В її скарбниці – доля України, Космічна нерозгаданість віків. Бо наша мова - крута й багата. І функціональна. І багатогранна. Вона здатна перетравити будь-які чужерідні слова і зробити їх настільки українськими, що й не віриться, наче їх вигадав якийсь інший народ. Говорити українською - це не привілей в Україні. Це - обов'язок будь-якого громадянина нашої країни. Українська - це повага до держави, до інших, але в першу чергу - до себе. Завжди пам'ятайте про це! Завжди.

ДЕКАЛОГ УКРАЇНСЬКОЇ ДИТИНИ, 1930-і роки… "Хто ти, хлопчику маленький? — Українець молоденький. Хто ти, дівчинко маленька? — Українка молоденька. У якій живеш країні? — В незалежній Україні. Який герб в твоїй державі? — Тризуб золотий у славі. Що для тебе Україна? — Моя рідна Батьківщина. Як здобута її воля? — В боях лютих серед поля. Хто боровся за Вкраїну? — Весь народ в важку годину. Чи ти любиш Україну? — Люблю її до загину. У що віриш, дитя миле? — В Бога й велич України."

"В 80-х я навчалась в Донецькому університеті. Після 1 курсу ми поїхали в села Донеччини збирати фольклор. В села, зрозуміло, тому, що саме там живе корінне населення Донеччини. І перше, що ми почули - люди розмовляли і співали виключно українською. А ми ж – російське відділення! Нам потрібні тільки російські «одиниці» фольклору! А взяти їх ніде! Наші колеги з українського відділення швиденько все назаписували і поїхали, а ми залишились… І тут комусь прийшла в голову геніальна ідея – піти пішки в Ростовську область! Це хвилин сорок… Натхненні і веселі ми приходимо в ростовське село, яке розташоване на кордоні з нашим Амвросієвським районом. Але і тут ми побачили ту ж саму картину - усі розмовляють українською! Усі! А село називалось Вареник.... точніше хутір. Хутір Вареник. Це було в середині 80-х... Зараз ті українські села, де ми збирали фольклор, окуповані Росією." Тетяна Малахова

"...Ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути" — Юрій Горліс-Горський (Лісовський). Юрій Лісовський родом з Полтавщини. Брав участь у Першій світовій війні, а згодом і в українській революції. В 20 років став хорунжим Богданівського полку Запорізької дивізії у війську УНР. Під час Зимового походу в 1920 році Юрій захворів. Якраз коли його загони проходили повз Холодний Яр, де і лишили його на лікування. Після одужання залишився у Холодному Яру, через брак добре вишколеної старшини. Саме тут Юрій пізнав справжню сутність російського окупанта. Зрозумів, що гуманність не може існувати у війні за свободу . У 1922 році став зв'язковим УНР. Розгорнув підпільну роботу в окупованому Києві та на Поділлі. В 1924 був ув'язнений на 15 років, але у 1931 він втік. Після цього Юрій ще не раз доводив зброєю, що він гідний син України, як це було в Карпатській Україні. Юрій написав чимало історичних хронік про криваві події української революції. Зокрема і "Холодний Яр", від якого у мільйонів стигне кров у жилах. 27 вересня 1946 року Горліс-Горський загадковим чином зник на еміграції. Проте він ніколи не зникне з пам'яті українців!

Ґанок☀️🍒🌺 Чому б нам цього сонячного понеділка не продовжити розмову про фразеологізми, до складу яких входять колоритні, емоційно-експресивні та рідковживані слова. 💙 Відігрівати змію за пазухою — піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. 💛 Держати камінь за пазухою — приховувати злість, ненависть на когось. 💙 Забити памороки — втратити можливість нормально мислити. 💛 Розпускати патьоки — плакати. 💙 Давати плескачів комусь — бити. 💛 Не знаходити попару — не мати перепочинку, спокою. 💙 Справляти посиденьки — нічого не робити. 💛 Взути в постоли — довести до злиднів. 💙 Взути у пришви — обманути. 💛 Обдало приском — відчути сильне збентеження, переляк. 💙 Дати прочуханки — лаяти, критикувати; побити. 💛 На вечірньому прузі — на заході сонця. 💙 Ставати на прю — вступати в боротьбу з кимось. 💛 Ні на п’ядь (зі словами /не відступити/, /не відходити/) — ніскільки, нікуди. Згодом розповімо більше. 😉 Вивчаймо українську🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Всесвітньо відомий і ще недостатньо поцінований в Україні ІВАН ПУЛЮЙ був не лише великим вченим-фізиком, якому ми завдячуємо відкриттям Х-променів, відомих також як рентгенівські. Попри те, що більшу частину життя він прожив в Європі, учений був великим патріотом України і вболівав за неї і розвиток української культури. Та й сам долучився до нього. Так, разом з П.Кулішем та І.Нечуєм-Левицьким Іван Пулюй, який знав 15 (лише вдумайтесь - 15!) мов, переклав Біблію українською мовою. Ще зі студентської лави він також очолював українські національно-патріотичні об'єднання та писав статті, намагаючись популяризувати Україну та привернути увагу європейців до того, що від України залежить безпека та добробут Європи. На фото - титульна сторінка його праці, написаної у 1915 році німецькою мовою "Україна і її міжнароднє політичне становище" (Прага). Хоча минуло понад 100 років, але її основні тези досі актуальні, а порушені у ній питання досі потребують вирішення. Серед іншого Іван Пулюй наголошує: "Дуже важливо для забезпечення миру в Європі мати самостійну Україну... Незалежність України є, в нашому глибокому переконанні, ключем для збереження миру в усій Європі". #УД_Іван_Пулюй #УД_книга

Ґанок🌹 Часто у нас запитують, на який склад потрібно поставити наголос у тому чи іншому слові. Наведемо кілька прикладів поширених слів, які досить часто наголошують неправильно. 💙 напІй 💛 дОнька / дочкА 💙 безготівкОвий розрахунок 💛 черствИй хліб 💙 перЕпис населення 💛 аджЕ 💙 флюорогрАфія 💛 одноразОвий посуд 💙 прИчіп автомобільний 💛 нІздря 💙 ненАвисть 💛 кава лАте 💙 щорічні вИтрати 💛 рАзом ми — сила ЗгОдом розповімО бІльше. 😉 СтАвмо нАголос прАвильно та любІмо УкраЇну!💙💛

У цей день народився ІЛЛЯ РЄПІН - художник світової слави та українського походження, "привласнений" Росією собі. Ілля Рєпін (5 серпня 1844 р., слобода Осинівка біля Чугуєва на Харківщині — 29 вересня 1930, Куоккала, Терійокі, Фінляндія) — художник-живописець, один з ключових представників напряму реалізму в Російській імперії; академік російської Імператорської академії мистецтв, її професор-керівник майстерні та ректор. Причому саме його майстерня користувалася найбільшою найпопулярністю серед учнів. Останню чверть життя художник прожив у Фінляндії, у своїй садибі Пенати в Куоккалі, де написав низку картин та мемуари, відому книгу «Далеке близьке». Попри те, що більшу частину життя Ілля Рєпін був далеко від рідного краю, він завжди намагався зберегти зв'язок із рідним містом, Слобожанщиною й Україною, а українські мотиви відіграли важливу роль у його творчості. "Українська тема" відображена у багатьох його картинах, найвідомішими серед яких є такі шедеври як "Запорожці пишуть листа турецькому султану" (один варіант зберігається у Санкт-Петербурзі , другий — у Харкові), "Вечорниці", "Гайдамака", "Чорноморська вольниця», "Гопак", «Солоха і дяк» та інші. Крім того він ілюстрував твори Миколи Гоголя "Тарас Бульба" і "Сорочинський ярмарок" та книги свого близького друга Дмитра Яворницького "Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу" (1887). Емоційну та духовну спорідненість митця з батьківщиною засвідчив і його заповіт - за останньою волею І.Рєпіна, його мали поховати у рідному Чугуєві. Та через панування в Україні більшовицької влади художника поховали у парку поблизу його будинку і пагорба, який він називав Чугуєвою гіркою. #УД_Ілля_Рєпін #УД_живопис

#файне козацтво# Під час походів запорізькі козаки уникали пияцтва, бо тоді будь-кого п’яного кошовий отаман негайно викидав за борт човна. Запорізький Кіш узагалі вважав усіляке пияцтво злом і хоча переважно безуспішно, але все-таки боровся з цим злом, суворо забороняючи, зокрема, таємні шинки, як «притулок» усіляких гайдамаків і харцизів. Зрештою, віддаючися розгулові й пияцтву, запорізькі козаки зовсім не були схожими на тих нещасних п’яниць, котрі пропивали свої душі в чорних і брудних корчмах, втрачаючи в них усілякий образ і подобу творінь божих. Тут було своєрідне молодецтво й особливий, епікурейський погляд на життя.

АВТОР - ЯРОСЛАВ МАЛАНЧУК ЧИТАТЬ ВСЕМ УКРАИНЦАМ И ВСЕМ РУССКИМ, которые лично меня уже достали и БЕндерой и БАндерой! Меня уже реально раздражает тупость, которая становится заразной.... Дивизия СС "Галичина"- около 50 000 человек насчитывала за все время существования. Батальон "Нахтигаль"-800 человек. ОУН-УПА воевала с оккупантами всех мастей от фашистов до коммунистов и на своей территории. Ее воины оправданы даже Нюрнбергским трибуналом,поэтому в расчет не берем. А теперь перейдем к РУССКИМ воинским соединениям,воевавшим на стороне фашистской Германии. Все перечислять не буду- рука устанет печатать. Укажу основные. РОА Власова, батальон Муравьева, Боевой союз русских националистов(БСРН), Братство Русской Правды, Дивизия "Руссланд", Добровольческий полк СС "Варяг", Зеленая Армия Особого Назначения, Комитет Освобождения Народов России( КОНР), Национальная Социалистическая Партия, Организация "Цеппелин", РОНА, Русский Корпус, Русский отряд 9-ой армии Вермахта, ХИВИ, Русский личный состав в дивизии СС "Шарлемань", русский личный состав в дивизии СС "Валлония", Русский личный состав в дивизии СС "Дирленваген", РОНД/РНСД и мн.др. И, конечно, Казаки Каминского, Первый восточный запасной полк "Центр" подполковника Ягненко, Добровольческий полк "Десна" майора Аутча и т.д и т.п. В одной только РОА Андрея Власова за время ее существования насчитывалось около 800 000 человек!!! Украинская "Галичина" вместе с "Нахтигаль"- грубо 51 000человек. Дружим с математикой, дорогие россияне? Кстати, черно-оранжевую нашивку, из которой ваша пропаганда сделала "георгиевскую" ленточку-символ Победы, как раз носили казаки, воевавшие на стороне гитлеровцев против Красной армии. Историю своей страны знать надо граждане. Даже такую позорную.

Ґанок🤗💖 Знайшли ми ще кілька фразеологізмів, до складу яких входять колоритні, емоційно-експресивні та рідковживані слова. 💙 Підносити ралець — давати подарунок, хабар. 💛 Викидати фортелі — робити щось нерозумне або діяти підступно. 💙 Ханьки м’яти — гаяти час; зволікати з чимось; не квапитися. 💛 Три чисниці до смерті — 1) хтось скоро помре через старість або хворобу; 2) щось старе, зруйноване. 💙 Тридцять срібляників — винагорода за зраду. 💛 Правити теревені — говорити дурниці, нісенітниці; розмовляти про щось другорядне, незначне. 💙 Ні тпру ні ну — без змін, у тому самому місці. 💛 Тютя з полив‘яним носом — нетямуща, безхарактерна людина. 💙 Гріти чуприну — витрачати багато сили, розуму на щось. 💛 На ять — дуже хороший, прекрасний. Згодом ще познайомимо вас з іншими українськими фразеологізмами, не менш яскравими. Розмовляймо українською🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🍒 Продовжуємо «боротися» із суржиком і очищувати нашу мову від цього негативного мовного явища. Тож розповімо, які приклади суржику нам траплялися минулого тижня, і якими відповідниками їх можна замінити. 💙 СКАРБНИЧКА (а НЕ «копілка»). 💛 СКРИНЬКА (а НЕ «шкатулка» чи «ящик»). Поштова скринька, скринька для прикрас. 💙 МЛИНЕЦЬ / МЛИНЧИК (а НЕ «блінчик»). 💛 Гострі ЛЕЗА (а НЕ «гострі лезвія»). 💙 БЕЗГОТІВКОВИЙ розрахунок (а НЕ «безналічний розрахунок»). 💛 ЗАПОВІТНА мрія (а НЕ «завітна мрія»). 💙 НЕЗБИРАНЕ молоко (а НЕ «цільне молоко»). 💛 ЗНЕПРИТОМНІТИ (а НЕ «втратити свідомість»). 💙 ПИШАТИСЯ сином (а НЕ «гордитися сином»). Говорімо українською правильно та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌹 Українська мова лексично дуже багата, у її словничку є чимало синонімів. Навіть до таких звичних сполучників «але» і «бо» можна дібрати кілька синонімів. АЛЕ = 💙 Проте 💛 Одначе 💙 Однак 💛 Коли ж 💙 А втім БО = 💙 Тому що 💛 Через те що 💙 Тим що 💛 Того що 💙 Бож Будьмо різноманітними та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🌹 є час коли камінь наріжний – зброя і час коли камінь – тіло і хліб є час коли світ починають двоє і час коли двох розділяє світ є час коли небо утримує воду і час коли гине в воді родовід є час коли світло іде зі сходу і час коли темрява сходить на схід є час коли морок ховає минуле і час де майбутнє – суцільна пітьма є час коли миті свистять ніби кулі і час де ніякого часу нема є час для молитви й благої довіри і час де прокляття засліплює зір є час поклоніння останньому звіру і час коли віри лякається звір усе що триває – триває у часі а все що стається залежить від нас буття – тільки шанс на любов і на щастя лови і живи поки маєш ще час Ці рядки належать неперевершеному Юрієві Іздрику, який сьогодні святкує день народження.🎉 Юрій Іздрик — український письменник, поет, автор журналу «Четвер». Він — автор багатьох збірок оповідань, есеїв та поезії, а також чудової повісті «Острів КРК», та популярних романів «Воццек» і «Подвійний Леон». Юрій Іздрик — талановитий митець, який не лише пише неймовірні літературні твори, а й захоплюється малярством (влаштовував персональні виставки та займався художнім оформленням книжок) та театром — створював театральні інсценівки. Читаймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Я не твій брат, ти не сестра моя, Ніколи не розказуй мені — хто. І в чому я винен на нашій землі. Люди, як кораблі. Кожен пливе, поки хвиля несе, І поки глибока вода. Глибока і темна до самого дна. До самого, самого дна. На глибині, зустрічаються всі, Так ніби в морі місця нема. І труться бортами, аж стогне земля Від зависті, підлості й зла. Хтось недоплив, бо йому помогли Набрати повні трюми води. Постати героями тої війни Дуже стати хотіли вони. А до берега тихо хвилі несуть Поранені душі живих кораблів. А від берега знов у море ідуть Ті, хто віру і правду знати хотів. Наш океан знає більше ніж ми, Секрети всі у нього на дні. А ми ходим зверху, великі й малі Люди, як кораблі. Гордо пливем, і не вірить ніхто, Що ним зацікавилося зло. І серед вітрів Ми не чуєм щурів, Які прогризають нам дно. Це пісня українського гурту «Скрябін», слова до якої написав лідер гурту Андрій Кузьменко. Сьогодні Андрієві повинно було б виповнитись 52 роки. Та, на жаль, не судилося: 5 років тому Андрій Кузьменко загинув в автокатастрофі. Життя Андрія обірвалося дуже рано, йому було 46 років, проте він встиг залишити чималий та помітний слід після себе. Андрій Кузьменко (або Кузьма Скрябін) — український рок-виконавець, лідер гурту «Скрябін», композитор, телеведучий, письменник, продюсер. Разом з гуртом «Скрябін» Андрій Кузьменко творив дуже потужну, якісну та змістовну музику, записавши близько 20 студійних альбомів, які слухають мільйони людей, представники різних поколінь. У 2006 році Андрій Кузьменко проявив себе як письменник і написав книгу-автобіографію «Я, Побєда і Берлін», легку та сповнену гумору. А згодом з’явилися його книги «Я, Паштєт і Армія», «Я, Шонік і Шпіцберген» та збірка поезій. Андрій Кузьменко у 2009 році створив та продюсував кітчевий гурт «Пающіє труси», який у своїх піснях висміював тогочасний стан та розвиток українського шоу-бізнесу, наголошуючи на тому, що талант виконавця та зміст його пісні не є основними умовами, аби стати відомим виконавцем. Андрій брав участь у різноманітних благодійних концертах. З початком українсько-російської війни допомагав українським військовим, часто відвідував поранених у госпіталях. Усі люди, які були знайомі з Кузьмою Скрябіним, стверджують, що він завжди був справжнім, що не часто зустрічається серед представників шоу-бізнесу. Пам‘ятаймо талановитих українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🌷 Боже великий, єдиний, Нам Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осіни. Світлом науки і знання Нас, дітей, просвіти, В чистій любові до краю, Ти нас, Боже, зрости. Молимось, Боже єдиний, Нам Україну храни, Всі свої ласки й щедроти Ти на люд наш зверни. Дай йому волю, дай йому долю, Дай доброго світу, щастя, Дай, Боже, народу І многая, многая літа. ‌Цю молитву за Україну, яку поклав на музику Микола Лисенко, і яка стала духовним гімном нашої країни, написав Олександр Кониський. Олександр Кониський — перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч. Народився 18 серпня 1836 року. Олександр Кониський вів активну громадську роботу: створював недільні школи та укладав для них підручники; допомагав у створенні Всеукраїнської спільної організації, яка мала об‘єднати усіх національно свідомих українців Російської імперії. У 1863 році був засланий у Вологду за поширення «малороської пропаганди». Після заслання заснував видавництво «Вік», яке, проіснувавши 15 років, видало понад 100 книг українською. Олександр Кониський писав поезії, повісті, оповідання, у яких відстоював українську національну ідею, і зачіпав проблему соціальної нерівності. Також він — автор першої ґрунтовної біографії Тараса Шевченка. З 1920-х років твори Олександра Кониського в СРСР були заборонені, а самого автора вважали «націоналістом». Знаймо українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Кавуна вчора захотілось, шо капєц. Йду мимо овочевої крамниці бачу "арбуз" написано Заходжу в магазин, де половина приміщення завалено кавунами і питаю: - Кавуни є? - Єсть! - випалює продавчиня - Де? - Женщіна ви слєпая? Вон лєжат - Так це ж арбуз, а мені кавун потрібен, арбузи в астрахані, а у нас кавуни, арбузов у нас нєт, розумієте? Є гарбузи і кавуни. - А какая разніца? - Ну якщо вам какаяразніца, то підпишіть що це кавун, а не арбуз, у нас ще за совка вирощували херсонські кавуни і ніколи не було арбузов, а по всій Україні завжди кавуни продавались, розумієте? - Женщіна, не морочте мені голову - перейшла тітка на мову, - брати будете? - Арбуз не буду, а от кавун охоче - і вийшла, кавуна розхотілось. Але потім зайшла в магазин і там побачила, що продаються кавуни і купила цю ягідку А що поробиш, коли живемо відрізок часу "акакаяразніца", часи не обирають, в них живуть і помирають... Немає різниці, то живіть на вулиці Говна, а місто переназвіть в Задніцу, а дитину назвіть Какаяразніца, бо вам же какаяразніца? Вам же все похрін, главнає пєрєстатьстрєлять-гражданскаявайна-разсорілінароди, в голові у вас не вата, у вас тирса, гнила і смердюча совкова тирса... Клєр Захаровна (скопійовано)

Ґанок🌿🌺 Вчора вся Україна відсвяткувала День незалежності. А сьогодні ми почали міркувати про залежність, а саме про те, якими синонімами можна замінити слово /залежний/. Отже, залежний — це 💙 підпорядкований 💛 підрядний 💙 підвідомчий 💛 підвладний 💙 підневільний 💛 несамостійний 💙 підкорений 💛 узалежнений Тож будьмо незалежними та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿🌹 Продовжимо розповідати про суржик, а саме про те, як його уникати. Адже в українській мові стільки красивих слів.💛 Отже, правильно сказати так: 💙 ЩАСТЯ / ДОБРОБУТ / ГАРАЗД (а НЕ «благополуччя»); 💛 ШПИЛЬКА (а НЕ «булавка»); 💙 БЛЯХА (а НЕ «жесть»); 💛 ПРИМУШУВАТИ (а НЕ «заставляти»); 💙 ЦИМИ ДНЯМИ (а НЕ «на днях»); 💛 НАПЕРЕДОДНІ (а НЕ «накануні»); 💙 ПРИКРО / ОБРАЗЛИВО (а НЕ «обідно»); 💛 ОДНАК / ПРОТЕ / А ТАКОЖ (а НЕ «тим не менше»). Говорімо правильно та любімо Україну!💙💛

Ґанок💖🌿 Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмiрна, та пуста, i дика площина I я, прикований ланцем залiзним, стою Пiд височенною гранiтною скалою, А далi тисячi таких самих, як я. У кожного чоло життя i жаль порили, I в оцi кожного горить любовi жар, I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили, I плечi кожного додолу ся схилили, Бо давить всiх один страшний якийсь тягар. У кожного в руках тяжкий залiзний молот, I голос сильний нам згори, як грiм, гримить: «Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод Не спинить вас! Зносiть i труд, i спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить». I всi ми, як один, пiдняли вгору руки, I тисяч молотiв о камiнь загуло, I в тисячнi боки розприскалися штуки Та вiдривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам’яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так нашi молоти гримiли раз у раз; I п’ядь за п’ядею ми мiсця здобували; Хоч не одного там калiчили тi скали, Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас. І кожний з нас те знав, що слави нам не буде, Нi пам’ятi в людей за сей кривавий труд, Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди, Як ми проб’єм її та вирiвняєм всюди, Як нашi костi тут пiд нею зогниють. Та слави людської зовсiм ми не бажали, Бо не герої ми i не богатирi. Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли На себе пута. Ми рабами волi стали: На шляху поступу ми лиш каменярi. I всi ми вiрили, що своїми руками Розiб’ємо скалу, роздробимо гранiт, Що кров’ю власною i власними кiстками Твердий змуруємо гостинець i за нами Прийде нове життя, добро нове у свiт. I знали ми, що там далеко десь у свiтi, Який ми кинули для працi, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жiнки i дiти, Що други й недруги, гнiвнiї та сердитi, I нас, i намiр наш, i дiло те кленуть. Ми знали се, i в нас не раз душа болiла, I серце рвалося, i груди жаль стискав; Та сльози, анi жаль, нi бiль пекучий тiла, Анi прокляття нас не вiдтягли вiд дiла, I молота нiхто iз рук не випускав. Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi Святою думкою, а молоти в руках. Нехай проклятi ми i свiтом позабутi! Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi, I щастя всiх прийде по наших аж кiстках. Вірш «Каменярі» написав видатний та геніальний українець — поет, прозаїк, публіцист, перекладач, учений, громадський та політичний діяч — Іван Франко, який народився 27 серпня 1856 року. Іван Франко вів активну журналістську та публіцистичну діяльність:був співзасновником кількох періодичних видань Галичини, а разом зі своєю дружиною видавав журнал «Житє і слово». Також Іван Франко займався політичною діяльністю: був одним із засновників Русько-української радикальної партії — першої української політичної партії. А згодом приєднався до Української національно-демократичної партії. За свою проукраїнську позицію був чотири рази ув’язнений австрійською владою. Творчий доробок Івана Франка налічує більше тисячі творів. Писав переважно українською, проте є багато його творів написаних польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами. А також окреме місце в творчості Івана Франка належить перекладам: перекладав твори авторів німецької, французької, американської, італійської, іспанської, шведської, чеської, угорської та інших літератур. Знаймо видатних українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Ґанок🌿💫 Щотижня ми намагаємося не лише розповідати про те, як правильно говорити українською, а й показати красу та чарівність нашої рідної мови. І в цьому нам стають у пригоді літературні твори та пісні. А часом це може бути прекрасний вірш чудового українського письменника, «проспіваний» неймовірними українськими виконавцями. Наприклад, так як сьогодні.😉 Адже саме сьогодні нам пригадався прекрасний вірш Сергія Жадана, який став неперевершеною піснею у виконанні українського гурту Kozak System. Слухаймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин. Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим. Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє. З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є. Декому краще вдаються приголосні, Декому — голосні. На неї не можна було не звернути увагу – Вона сміялась вві сні. Вона так легко вгризалася в шкіру, Не знаючи, що ця шкіра моя. Коли вона прокинеться — Добре було б дізнатись її ім'я. Якби вона почала писати спогади Про кожну з отриманих ран, Її книга мала б такий самий успіх, Як тора або коран, Чоловіки читали б цю дивну книгу, Відчуваючи власну вину, І палили б її на площах столиці, Перш, ніж почати війну. Коли вона знову прийде сюди, Коли вона знайде свої сліди, Коли вона принесе з собою срібло Трави й невагомість води, Я знатиму що її тепло, це все, Що було й чого не було, Єдине, що її тут тримало, Єдине, що її далі вело. Коли вона знову знайде мене, Вишіптуючи лише одне: Те, що було — давно минуло, І те, що буде — теж мине. Тому не ховай свого лиця, Ця тиша не має початку й кінця, Доки здіймається наша ніжність, Доки б'ються наші серця. Але вона прокидалась І все починалося саме тоді. Вона добре трималась на сповідях, На допитах і на суді. Вона говорила, що краще зброя в руках, Аніж хрести на гербах. Коли вона вимовляла «любов», Я бачив кров на її зубах. Стережіть її, янголи, Беріть під крило легке. Скажіть, нехай зберігає спокій, Коли входить в чергове піке, Хай поверне мої рукописи, Моє срібло й моє пальне, Та спитайте її при нагоді, Чи вона взагалі пам'ятає мене.

Цікаві факти про українську мову 1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів. 2. За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11. 3.В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний. 4. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів. 5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва "руська мова". 6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П". 7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф". 8. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид. 9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня. 10. Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово "вороги" – "вороженьки". За різними даними, українська мова займає 25 або 32 місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36-37,5 мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41-45 мільйонів осіб володіють українською. Нагадаємо, "Мова – ДНК нації" – волонтерський освітній проект для всіх охочих вдосконалювати свої знання української мови.

Ґанок🌿🕯️ Сьогодні, 29 серпня, — День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, за суверенітет і територіальну цілісність України. Ще на початку літа 2014 року мало хто чув про місто Іловайськ Донецької області. Проте вже наприкінці серпня того ж 2014 року назва міста Іловайськ прогриміла мало не на весь світ. Саме 29 серпня 2014 року під час виходу українських військових з Іловайська, так званим «зеленим коридором», російські військовослужбовці розстріляли українську колону. Саме тоді усім свідомим та притомним людям стало зрозуміло, що вірити росії — це себе обдурити. Згідно з даними Національного військово-історичного музею, у боях під Іловайськом за Україну віддали життя 368 українських бійців, 429 — отримали поранення, а 18 — вважаються зниклими безвісти. Пам‘ятаймо… Тихо надворі і тільки чути як,* Як матері слова летіли, Летіли в ніч до козака. Бачиш, сину мій, свічка не згаса, До віку буде вже горіти, Горітиме вона. Молодий юнак, молодий козак... Там біля тополі калина росте, Мамині очі чекають тебе, Сива у розпачі плаче, Сина все чекає — та в Бога вже його душа. Мам, я в бою за волю пішов в далечінь, За правду і долю нових поколінь, За тих, хто у морі далеко І крилами лелеки повернуться живі. Рік вже проминув, прийшла нова весна, А спокою в душі не було, не було та й ще нема. Там батько змучений, сам торує шлях, По ньому мав іти син його, а його вже нема. Молодий юнак, молодий козак… *Слова пісні гурту Enej

Ґанок🍁🌹 З першим днем осені, друзі!🧡 Нехай ваша осінь буде теплою і затишною. Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино. Ворони п'ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно. Ліна Костенко

#файне козацтво# Іван Дмитрович Сірко, якого німці звали Цірком, був найяскравішою особистістю серед усіх низових козаків протягом усього часу історичного існування Запоріжжя. Родом він був з Мерефи, козацької слободи на Слобідській Україні (теперішньої Харківської обл, за 24 км від Харкова. Про народження Сірка переказ свідчить, що він з’явився на світ із зубами, і щойно баба-повитуха піднесла його до столу, він одразу ж схопив зі столу пиріг з начинкою і з’їв його. Це було знаменням того, що все своє життя він гризтиме ворогів. Але якого року народився Сірко, ким були його батьки, у якому році вступив він на історичну арену — все це залишається для нас цілковито невідомим. Відомо лише, що на батьківщині, у слободі Мерефі, у Сірка були хати, млин та інше майно; була дружина Софія. Відомо також, що Сірко мав двох зятів — Івана Сербина й Івана Артемового, перший з яких був «козак сей (лівої) стороны Дніпра», а другий — козак Харківського полку; обидва вони жили в Мерефі. Ми так само знаємо, що в Сірка були брат і син, хоч не знаємо їхніх імен. Скільки синів було в Сірка, джерела не вказують; лише народна дума розповідає, що в Сірка та його дружини Сірчихи було двоє синів, Петро й Роман Сірченки. Петро загинув десь за річкою Тором, «при трьох зелених байраках», Роман помер удома на очах матері. Точно відомо також, що Сірко був неписьменний; хоч історик України Бантиш-Каменський наводить серед інших підписів кошових і факсиміле Сірка, та це один із цих підписів, які робив писар війська, а не сам Сірко.

https://bykvu.com/ua/mysli/shcho-dlia-movy-zakon-choho-mozhna-dosiahnuty-zavdiaky-movnii-politytsi-i-shcho-mozhna-vtratyty/?fbclid=IwAR0Eo_0TPQ3zOuNu29z0_OkTKvmEBrq2kWXG7aUiMBKAYZUmT9G_ZlkX-tY

Ґанок🍁🌻 Коли летять, як сиві зграї, Такі скупі і сірі дні, Коли сама земля вмирає, І в небі не горять огні, — Коли кругом старці й каліки, І обідніло серце вкрай, Забудь і ти, забудь навіки Мій біль і горе, і одчай, І те, що всі мої надії, Любов і пристрасть, і хвали Лиш тягарем чужої мрії Для тебе, ніжної, були. Минеться все, уже минає. Змінився я, і ти не та. Над нами вічність пролітає — Шляхи безкраї заміта. І я уже не маю сили Тебе забути, відійти. Я чую тільки голос милий, Я бачу світ, бо в світі — ти. Автор цього вірша — Павло Филипович — український поет та літературознавець доби Розстріляного відродження, який народився 2 вересня 1891 року. Павло Филипович вчився, а згодом викладав, у Київському університеті Святого Володимира. Видав дві збірки поезії: «Земля і вітер» та «Простір». Належав до літературної групи неокласиків. У 1935 Павла Филиповича заарештували за приналежність до «шпигунсько-терористичної організації», хоча він ніколи не належав до будь-якої політичної партії і не брав активної участі в громадському житті. Павла Филиповича засудили на 10 років ув’язнення, проте 3 листопада 1937 року він був страчений в урочищі Сандармох. Пам‘ятаймо талановитих українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

🍁Чому вересень? Назва першого осіннього місяця прийшла з Полісся та пов’язана з медоносною рослиною верес. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але найпишніше квітне рожево-бузковим кольором саме у вересні. Ще одна назва вересня – "зарев". За твердженням мовознавців, походить од жовтого кольору: саме о цій порі починає жовтіти листя.🍁🍁🍂🍃 #Opendata #Суспільнеоко #погода #вересень

Ґанок🍃🌺 Усі свідомі мовці розуміють, що суржик — це негативне явище в мові. Проте суржик настільки глибоко укорінився в українській мові, що часом деяким мовцям важко дібрати нормативний відповідник до того чи іншого суржикового слова. Тож ми щотижня допомагаємо долати цього міцного, але таки зламного, дикого звіра на ім’я «суржик». Тож правильно говорити так: 💙 ЛІЧИЛЬНИК (а НЕ «щотчик»). 💛 НАЙШВИДШЕ (а НЕ «швидше всього»). 💙 ШАФА (а НЕ «шкаф»). 💛 ЧУБЧИК / ГРИВКА (а НЕ «чолка»). 💙 МОТЛОХ (а НЕ «хлам»). 💛 ТІТКА / ТІТОНЬКА (а НЕ «тьотя»). 💙 ПОТАЄМНИЙ (а НЕ «скритний»). 💛 НАСТУПНИЙ (а НЕ «слідуючий»). Говорімо українською правильно та любімо Україну!💙💛

Юхим Коломієць Радянська влада позбавила нас памяті. На слуху котовські та чапаєви… Своїх не знаємо. Віддамо шану ГЕРОЮ: Генерал-хорунжий Олександр Греков, командувач УГА, Українською мовою не говорив, проте гідно служив Україні. Обіймав посаду військового міністра УНР. Після конфлікту з Петлюрою мусив піти з посади та продовжив службу українських збройних силах Галичини. ГРЕКОВ Олександр Петрович (24.11.1875–08.12.1959) – військовий та громадський діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. Народився в селі Сопич на Чернігівщині (нині село Глухівського району, Сумської обл.). Закінчив юридичний факультет Московського університету (1897), Московське піхотне юнкерське училище (1905). Учасник російсько-японської війни 1904–1905. Під час Першої світової війни – командир 6-го армійського корпусу, генерал-майор. Від листопаду 1917 – в української армії, начальник штабу Київського війського округу, командир 2-ї Сердюцької д-зії, з квітня 1918 – товариш міністра військових справ УНР. Чл. Української партії соціалістів-самостійників (1918), голова укр. офіцерської спілки "Батьківщина", військової секції Українського національного союзу. Від грудня 1918 – військовий міністр УНР, командувач Південим фронтом, вів переговори з французьким командуванням в Одесі про визнання України Антантою. Звинувачений в провалі перемовин з французами, за що відправлений С. Петлюрою до відставки. Член Трудового конгресу України. Командувач Українською Галицькою армією (травень–липень 1919), провів успішну Чортківську операцію УГА 1919 проти польських військ. У липні 1919 через непорозуміння з С.Петлюрою залишив ЗУНР, (не виконав наказу за повне закриття Польського фронту та не перевів частини УГА в повному обсязі на більшовицький фронт) виїхав з військовою місією до Румунії, пізніше – до Австрії. Від 1920 жив у Відні, був засновником "Всеукраїнського національного державного союзу". 1922 відійшов від політичної діяльності. 1948 затриманий радянською контррозвідкою у Відні. Засуджений до 25 років ув'язнення. 20 серпня 1956 звільнений, повернувся до Австрії.

Радянська влада приховувала смерть поета від його друзів-дисидентів до середини жовтня… 35 років тому в ніч з 3-го на 4 вересня в карцері радянської колонії для політв'язнів помер український поет, перекладач, літературознавець, правозахисник Василь Стус. Борця за Україну закатували за любов до рідної землі… Ще на початку свого творчого шляху Василь Стус визначив свою життєву позицію – бути Людиною: "Поет – це людина. Насамперед. А людина – це добродій…". 13 років із 47-ми Василь Стус провів в ув'язненні. За що його переслідували і чому знущалися? За любов до України, за те що писав українською, розмовляв та пишався тим, що є українцем. То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям", – згадував про нього дисидент Євген Сверстюк. У вересні 1965 Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом брав участь в акції протесту. Вони закликали партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції. Це був перший громадсько-політичний протест в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь в цій акції Стуса відрахували з аспірантури… А у 1972 році поета арештували за антирадянську агітацію та пропаганду. Наступні вісім років Василь провів у мордовських і магаданських таборах. У травні 1980-го знову арешт. Василя визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили на десять років примусових робіт і п’ять років заслання. З в’язниці він більше не вийшов… "Це щастя: мати таку долю, як у мене... Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі. Долі не обирають... Її приймають — яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас", – Стус. #Opendata #Суспільнеоко #Стус #Василь_Стус

Юрій Коломієць Верни до мене, пам'яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою. Хай сходить співом горло солов'я в гаю нічному. Пам'яте, верни із чебреця, із липня жаротою. Хай яблука останнього достою в мої, червонобокі, виснуть сни. Нехай Дніпра уроча течія бодай у сні у маячні струмує, і я гукну. І край мене почує. Верни до мене, пам'яте моя. 4 вересня минає 35 років з дня смерті (1985) в радянському концентраційному таборі ВС-389/36-1 біля села Кучино (Пермський край, РРФСР) видатного українського поета XX ст., перекладача, прозаїка, мислителя, літературознавця, правозахисника, борця за незалежність України у XX ст., одного з найактивніших представників українського дисидентського руху, лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка (1991), Героя України (2005, посмертно) Василя Семеновича Стуса (народився 6 січня 1938 р., село Рахнівка, Гайсинський район Вінницька область). За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув. Разом з В.Стусом у домовинах до рідної землі повернулися також Олекса Тихий – український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української Гельсинської Групи. Виступав на захист української мови та помер в ув'язненні Ю.Литвин – український поет, письменник, журналіст та правозахисник. «ми ще повернемось, бодай – ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні» /В.Стус/ Вони повернулися, поклавши на вівтар свободи рідної Вітчизни найдорожче – власні життя, повернулися, щоб навіки спочити в рідній землі.

Ґанок🍂🌻 Поговорімо сьогодні про правильне наголос. А ви правильно наголошуєте такі слова?😉 💙 граблІ 💛 вИпадок 💙 довІдник 💛 жалюзІ 💙 зрУчний 💛 перЕкис 💙 соломИнка 💛 фенОмен 💙 фОльга 💛 чарівнИй 💙 чорнОслив 💛 чотирнАдцять Розставляймо наголоси правильно та любімо Україну!💙💛

УКРАЇНЦІ 1 У кожному куточку Квітучої країни Живуть людські бажання І сильні почуття. Дівчина у віночку – То символ України, А люди – це надбання Подальшого життя. Приспів: Ти минуле моє, Ти надія моя, І до тебе я піснею лину. Мужні люди в нас є- Це опора твоя. Бережи свій народ, Україно! 2 Так просто сумувати За вишнями і яром, А навкруги Канада Чи острів без зими. Нам труднощі долати, Бо не дається даром Історія – принада. А хто ж для неї ми? Приспів: Ти минуле моє, Ти надія моя, І до тебе я піснею лину. Мужні люди в нас є- Це опора твоя. Бережи свій народ, Україно!

Ґанок🌹🍃 Нещодавно у нас запитали, які є синоніми до слова /безмежний/. Тож безмежний — це 💙 безкраїй 💛 безкрайній 💙 безберегий 💛 безбережний 💙 неосяжний 💛 нескінченний 💙 неоглядний 💛 неозорий 💙 неокраїй 💛 без кінця-краю 💙 безмірний 💛 незміренний 💙 просторий Збагачуймо свою мову та любімо Україну!💙💛

"Бузьку, бузьку, принеси Маруську!" – гукали колись услід лелеці діти, які хотіли мати сестричку. А ви знаєте, скільки в Україні лелек? За словами кандидата біологічних наук, орнітолога українського товариства охорони птахів Тетяни Кузьменко, навесні до нас прилітають та гніздяться близько 145 тисяч пар білого лелеки та не більше тисячі чорного. Прилітають лелеки зазвичай у березні, коли в Україні ще холодно. Як правило, повертаються в ту саму мiсцевiсть, де виводили пташенят у минулому роцi. Відлітають у вирій – у серпні – на початку вересня. Саме в цей час у небі можна побачити великі зграї птахів – вiд 200 до 300 лелек, а інколи і більше. Подекуди поодиноких птахiв можна побачити і в листопаді. Летять лелеки вдень на великiй висотi у Східну Африку. Під час міграцій орієнтуються за сонцем і магнітним полем Землі. Втім, головне – вони використовують візуальну інформацію: запам'ятовують основні природні орієнтири – долини річок, гори, узбережжя водойм тощо.. А як тільки не називають лелек українці?! Бусол, жабоїд, веселик, боцюн, гайстер, чорногуз, бузько… Слов’яни вважають їх символом добробуту і щасливої долі. Тож, якщо на сільській хаті з’являлося гніздо, – вірять, що на господарів чекатимуть злагода, здоров’я та гарний урожай. За матеріалами https://www.bbc.com/ #Оpendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #лелека #чорногуз #орнітолог

Елена Павловна: Харків. Черга на маршрутку. Російськомовна мама з донечкою-першокласницею. Дівчинка розповідає мамі казкову історію про звіряток, яку розказала їм учителька. Розповідає українською, старанно вимовляючи кожне слово. "Але ніхто не злякався котика, ОКРІМ мишки". Дуже пишається тим, що знає слово "окрім", то ж вона його повторює декілька раз. Мама посміхається. Черга зачаровано слухає дівчинку... Ні! Ми станемо нацією! Хай не завтра, не через рік, але обов'язково станемо. Доброго дня, Україно! 🇺🇦

Ґанок🌿💖 8 вересня — Міжнародний день грамотності. Для розвитку будь-якого суспільства важливо, щоб члени цього суспільства були грамотними. А грамотність починається зі знання мови. Тож вивчаймо рідну мову нашого народу, будьмо грамотними, розбудовуймо та любімо Україну!💙💛 Не говори: в нас мова солов’їна, Бо мова вище, ніж пташиний спів. В її скарбниці — доля України, Глибинна таємниця правіків. Вона нуртує джерелом криничним, Із попелища феніксом встає. Для нації вона гарант на вічність, Тому її так люто ворог б'є. Все заберуть, а залишилось слово. Знов до життя повернемося ми. Лише тому, що не пропала мова, То й ми ще наче люди між людьми. Без мови — не створити нам держави, Доріг тернистих — не перебрести! Хай вороги жорстокі і лукаві — Стіною стань і мову захисти! Річ не про те, що мова солов'їна, Бо мова — глибше, ніж пташиний спів. В її скарбниці — доля України, Космічна нерозгаданість віків. Микола Лотоцький

"Не хвалячись, правду говорю, що всі мої заходи і намагання спрямовані на те, щоб робити шкоду нашим ворогам-бусурменам". Ці слова приписують козацькому ватажку та легендарному кошовому отаману Запорозької Січі – Івану Сірку. Він був аномальним полководцем. На його рахунку понад 60 битв і всі переможні. Таким звитяжним списком не зможуть похвалитися навіть Наполеон і Ганнібал. Вважається, що 2500 козаків Івана Сірка брали участь у 30-річній війні на боці Французького королівства. Їм вдалося відбити у іспанців фортецю Дюнкерк, яку 2 роки не могли взяти французькі війська. Проте найбільшим противником Сірка були турки й татари, проти яких він організував більшість своїх походів. З початком Національно-визвольної війни Сірко допомагав Богдану Хмельницькому. Командував загонами під час Жванецької битви 1653 року. А в 1654 році Іван Сірко разом з Петром Дорошенком та Іваном Богуном виступили проти підписання Переяславської угоди з Москвою і відмовились давати присягу царю. Кошовий за своє життя встиг побувати вінницьким і харківським полковником. З 1660 по 1680 роки – козацтво переобирало його отаманом аж 12 разів. У 1680 році Іван Сірко занедужав, відрікся від булави та поїхав до села Грушівка, де й помер у віці 75-ти років. До кінця життя Іван Сірко дотримувався козацьких постулатів і до останнього подиху був відданий Україні.

Ґанок🍃 Чого вода каламутна — Чи не хвиля збила? Чого ж я смутна, невесела, Чи не мати била? Мене ж мати та й не била — Самі сльози ллються: Від милого людей нема, Від нелюба шлються. Де ти, милий? Подивися — Яку терплю муку; Прилинь, прилинь, моє серце, — Беруть мою руку. Швидше, милий, рятуй мене Від лютої напасті: Як з нелюбом мені жити, То ліпше пропасти. Автор цієї пісні — Іван Котляревський — народився 9 вересня 1769 року. Іван Котляревський — український письменник, поет, драматург, засновник нової української літератури. Навчався в Полтавській духовній семінарії. Брав участь у Російсько-турецькій війні 1806-1812 роках. Був директором Полтавського вільного театру. Саме твір Івана Котляревського «Енеїда» є першим твором нової української літератури, написаний народною мовою. Окрім «Енеїди» найвідомішими творами Івана Котляревського є п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Читаймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Коли в паспорті написали Поддубньій, він виправив написане на Піддубний, закреслив "русский" та власноруч написав: УКРАЇНЕЦЬ!. За що був кинутий в комуняцьку катівню. Це було до війни. Пізніше, під час виступів в США, він відмовився від американського громадянства та мільйону доларів, обравши повернення на Батьківщину. Іван Піддубний був справжнім українцем. Він любив Україну, свою мову; не зрікався своєї віри. Більшовики не змогли його зламати; фашисти не змогли принизити; американці не змогли підкупити. Власник великих маєтків та величезних статків, він втратив все, обравши любов до Батьківщини. Він помер в злиднях, не маючи достатньо харчів. Забутий тими, хто називав його Героєм. Коли ви спитаєте, що таке ПАТРІОТИЗМ, згадайте його ім'я: Іван Максимович Піддубний. Нащадок козаків, уродженець Полтавщини, непереможний чемпіон.

Ґанок🍁 Починаємо щотижневе викорінення суржику.😉 Розповімо, які приклади суржику нам траплялися цього тижні.🤦🏼‍♀️ А ще порадимо, як говорити правильно. Отже, кажімо: 💙 ОТРУТА (а НЕ «яд»). 💛 КРОКОМ РУШ / ХОДОМ РУШ (а НЕ «шагом марш»). 💙 МАРНІТИ (а НЕ «чахнути»). 💛 золотий ЛАНЦЮЖОК (а НЕ «золота цепочка»). 💙 НЕДБАЛЕ ставлення / БЕЗВІДПОВІДАЛЬНЕ ставлення (а НЕ «халатне ставлення»). 💛 УСПІХ (а НЕ «удача»). 💙 посіяти на городі КРІП (а НЕ «посіяти на городі укроп»). 💛 ЗАТИШНИЙ дім (а НЕ «уютний дім»). 💙 ГАЛЬМУВАТИ (а НЕ «тормозити»). Очищуймо свою мову від суржику та любімо Україну!💙💛

"Енеїду" Котляревського читали, напевно, всі в Україні. А ті, хто не гортав сторінки поеми, чули про неї. Смішна, дотепна, героїчна! Скажімо більше, ця книжка була навіть у бібліотеці Наполеона!!! Чому ми згадали про неї? Бо сьогодні – річниця Дня народження автора славнозвісної "Енеїди" Івана Котляревського. Насправді письменник написав дуже мало творів. Окрім "Енеїди", п’єси "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", плюс – ще кілька поезій. Втім, головне – не в кількості! А у написанні! Це – перші літературні твори, написані живою розмовною українською мовою! З яскравими приказками, жартами, лайками! До слова, до перших видань "Енеїди" додавали навіть окремий словник на 1000 слів, щоби російській аристократії було зрозуміло читати. А "Наталка Полтавка"? Цю п’єсу поставили 200 років тому на сцені Полтавського театру! І вона досі є популярною. Критики донині кажуть: якщо немає в театрі збору, став "Наталку Полтавку" – буде аншлаг! І наостанок. Читайте книжки! Читайте Котляревського! І ви знайдете у його творах зашифрований пласт нашої історії. #Оpendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #Котляревський #Енеїда #НаталкаПолтавка

Ґанок🎆🌺 У столиці сьогодні чарівна погода: сонечко, +27, легенький приємний вітерець. Проте ледь-ледь вчуваються легкі, але впевнені, кроки осені. І ось пригадалася нам неймовірно красива пісня українського гурту Плач Єремії «Вона». Теплий, затишний, вересневий, недільний день — це чудова нагода займатися своїми справами під улюблену українську музику. Слухаймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато, Вип’єте холодного вина. Хтось принесе білі айстри, скаже хтось: «життя прекрасне». Так, життя – прекрасне, а вона... А вона, а вона сидітиме сумна, Буде пити – не п’яніти від дешевого вина. Я співатиму для неї, аж бринітиме кришталь. Та хіба зуміє голос подолати цю печаль. Так у світі повелося, я люблю її волосся, Я люблю її тонкі вуста. Та невдовзі прийде осінь, ми усі розбіжимося По русифікованих містах. Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна, Буде пити – не п’яніти від дешевого вина. Моя дівчинко печальна, моя доле золота, Я продовжую кричати, ніч безмежна і пуста.

Роман Сущенко 14 вересня 1939 року, в США було здійснено перший політ дослідного зразка гелікоптера Ігоря Сікорського VS-300 (S-46). Вже через п’ять років, у 1944, на його основі було створено перший у світі гелікоптер, який випускався серійно. УКраїнський авіаконструктор, киянин Ігор Сікорський (1889–1972) - засновник всесвітньовідомої вертольотобудівної фірми «Сікорський». Особисто він (або ж під його керівництвом) розробив 78 літальних апаратів різного типу. 72 з них випускалися серійно, 2 були доведені до стадії дослідних зразків і лише 4 залишилися на папері. Диплом льотчика-авіатора Сікорський отримав 1911 року в Київському товаристві повітроплавання. Всесвітньо відомий чотиримоторний літак «Ілля Муромець» з екіпажем з восьми чоловік, що наводив жах на німецьких льотчиків під час Першої Світової війни (літак був схожий на летючу фортецю) був сконструйований Ігорем Сікорським у 24-річному віці. На той час він був студентом Київського політехнічного інституту. «Ілля Муромець» перебував на озброєнні російської армії до 1923 року і навіть «встиг опанувати» мирну професію транспортно-пасажирського літака на одній із перших повітряних ліній в країні Москва-Харків. Машини Сікорського продовжували успішно працювати на революцію, не звіряючись з волею їхнього творця, який не сприйняв змін і емігрував до США. В Америці він зумів згуртувати навколо себе колишніх талановитих співвітчизників, котрі, так само як і він, шукали там ліпшої долі. У 1923 році було створено авіаційну компанію «Сікорський аероінженіринг корпорейшн». Першим дітищем Сікорського на північноамериканському континенті був великий двомоторний літак S-29, але потім Сікорський перекваліфікувався на легку авіацію, сконцентрувавшись переважно на літаках-амфібіях, а з кінця 30-х років – на вертольотобудуванні. У США Сікорський і його ком панія створили 17 базових типів літаків і 18 – вертольотів. Знаково, що видатний конструктор був глибоко віруючою людиною, залишив декілька праць на релігійну тематику, зокрема, присвячену молитві «Отче наш». Товаришував з багатьма відомими православними ієрархами, бував на Афоні. На автівці об’їздив всю Америку. Полюбляв природу, особливе захоплення у нього викликали вулкани. Час від часу усамітнювався. Був двічі у шлюбі. Від першого народилася дочка Тетяна, а від другого (вже в Америці) – чотири сини: Сергій, Микола, Ігор і Георгій. З них лише Сергій пішов батьковим шляхом. Помер видатний авіаконструктор у 1972 році на 83 році життя у місті Істон штату Коннектікут. З 1957 року всі президенти США, починаючи з Дуайта Ейзенхауера, літають на вертольотах конструкції Сікорського. Дякую колегам Укрінформу

Ґанок🌻💖 Коли нам радісно, коли ми чимось задоволені, коли усе вийшло так, як ми планували — ми говоримо: «Супер!» або «Клас!» І ми так звикли до цих «супер» і «клас», що часом навіть почали ними зловживати. А якими словами ще можна висловити своє захоплення і свою радість?🤔 💙 Неперевершено! 💛 Неймовірно! 💙 Чудово! 💛 Прекрасно! 💙 Розкішно! 💛 Блискуче! 💙 Захопливо! 💛 Незрівнянно! 💙 Збіса гарно! 💛 Надзвичайно! 💙 Винятково! Збагачуймо свою мову та любімо Україну!💙💛

Ґанок🍁 Продовжимо нашу розмову про наголошування слів. Розглянемо кілька слів, у яких досить часто ставлять наголос неправильно. 💙 босОніж 💛 визвОльний рух 💙 гуртОжиток 💛 прийти завчасУ 💙 зАгадка 💛 кропивА 💙 листопАд 💛 новИй 💙 обіцЯнка 💛 Олень 💙 піцЕрія 💛 порядкОвий номер Ставмо наголоси правильно та любімо Україну!💙💛

18 вересня 1929 року народилася Алла Горська, українська художниця-шістдесятниця, активна учасниця правозахисного руху 60-х років в Україні. Її називали «душею шістдесятництва». Алла Горська закінчила Київський художній інститут. Створила ряд монументально-художніх робіт. У 1959 року за роботи шахтарського циклу її прийняли до Спілки художників, проте у 1968 року виключили за те, що вона поставила свій підпис під листом-протестом у зв'язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. Алла Горська виросла у російськомовній сім’ї, українську не вивчала навіть в школі. Проте на початку 60-х років свідомо перейшла на українську, починаючи вивчати її з алфавіту. У 1961 — 1965 роках Алла Горська разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими організували Клуб творчої молоді «Сучасник», який був тоді центром українського національного життя у Києві. Саме Алла Горська, Василь Симоненко та Лесь Танюк відкрили місце поховання розстріляних НКВС у Биківні (Київ). Через активну діяльність у правозахисному русі, організацію літературно-мистецьких вечорів, організацію та участь у протестах проти масових арештів та підтримку політв’язнів та їхніх сімей Аллу Горську кілька разів викликали на допит в КДБ, попереджали та погрожували. А 28 листопада 1970 року Аллу Горську знайшли мертвою у помешканні її свекра. Сьогодні – ти. А завтра – я, і пустить нас Господь до пекла, де нам на вічний біль – утекла, в смерть перелякана земля. І тільки горстка нас. Щопта для молитов і сподівання, усім нам смерть судилася зарання, бо пізня суджена мета. (Вірш Василя Стуса про трагічну смерть Алли Горської) Пам‘ятаймо ціну нашої незалежності та не втратьмо її знову!🇺🇦 Любімо Україну!💙💛

12 вересня 1875 року – 145 років тому – народився Олександр Кошиць. Той, хто зробив "Щедрик" Леонтовича різдвяним гімном планети. Український хоровий диригент, педагог, етнограф і композитор, один із засновників Української республіканської капели. На початку 1920-х років силою свого таланту переконав мешканців трьох континентів в існуванні української нації: "Вам заперечують існування вашої нації, але ваші співаки доводять світові, що ця нація мaє незрівнянно могутню і музикальну душу". Ці слова професора Сорбонни адре­­совані Олександрові Кошицю. Капелу було створено у 1919 р. за наказом Симона Петлюри (тому Капелу часто називали "культурною армією" Петлюри). Новостворена українська держава потребувала промоції, і кращого способу було годі придумати – унікальна музична спадщина України мала допомогти сформувати хороший імідж новій державі за кордоном. Народився Олександр Кошиць в родині священика в с.Ромашки на Канівщині (нині Київська область). Закінчив Богуславське духовне училище і Київську духовну семінарію. Навчався у Музичній школі М. Лисенка. Був хормейстером театру Миколи Садовського, капельмейстером опери, керував студентськими хорами в Київському університеті і консерваторії. У 1916-1917 рр. був диригентом і головним хормейстером Київської опери. На початку січня 1919 р. спільно з Кирилом Стеценком організував у Києві за дорученням С.Петлюри Українську Республіканську Капелу (з 1920 р. - Український Республіканський Хор). У березні 1919 р. капела під керівництвом О.Кошиця була відряджена українським урядом для пропаганди національного музичного мистецтва за кордон, і з величезним успіхом виступила у всіх країнах Західної Європи, в США, Бразилії, Аргентині, Кубі. Репертуар капели складався з українських народних пісень в обробці О.Кошиця, М.Лисенка, М.Леонтовича, К. Стеценка та інших композиторів. Ковчег Україна: музика має на меті повторити подвиг капели Кошиця – здійснити світове турне і закохати світ в українську музичну спадщину. за матерілами MiraStudia Модерна Україна #запідтримкиУКФ Ковчег Україна: музика разом із Oksana Lyniv i Ярина Винницька

Наталія Піпа #Перемога Це Джуда. Він приїхав до України з Детройта. Він говорить українською краще, ніж багато людей в парламенті. "Слуги народу" намагалися повернути російську, як мову навчання у вишах. Я не бачу причини, чому в Україні іноземці мають навчатися іншими мовами, ніж українською, англійською і мовами Євросоюзу. Ось статистика: близько 60 тисяч студентів приїжджають навчатися в Україну. Із них: 15 тисяч - з Індії, 6 тисяч - з Марокко, 5 тисяч - з Туркменістану, 3 тисяч - з Нігерії. Для усіх цих людей російська не є рідною мовою. І ніякої економічної вигоди Україна від цього не отримає. Перед нами був вибір: глобальний світ, в якому ми розуміємось українською і англійською мовами, чи "русскій мір", який нас чекає з танками і вбивцями. Глобальний світ переміг. Законопроект 3717 про русифікацію ЗВО - не пройшов, 210 голосів. P.S. Особлива подяка Джуді з Коломиї за проукраїнську позицію і що знає українську мову краще, ніж деякі парламентарі! #ВсеБудеУкраїна!

Ґанок🍁 О сліпуче, прекрасне і дике! Грай вогнями, заводь і мани На бистрінь, на невидимі ріки — Тільки ж, Господи, — не обмани! Не осунься з-під стіп сухостоєм! В мить на грані жаского злиття З твоїм сяйвом — не стань пустотою, Трухлим духом сипкого сміття (Як заманка, личкована чортом Ніби скарб) — і у пеклі, на дні, Буде жовто згоряти ніщота Моїх нидом звакованих днів! Кожну кару прийму, як розраду, — Тільки, сили небесні, не це: Ощадіть од Вкраїнського Аду — Мусового томління живцем Без надії, без дії, без часу, В порожнечі, на безвісті — там, Де ще пріють по сотнях нещасних Рештки того, що мало б — життям, Стрепенувшись, рвонутись зо шкіри, Здерши в кров її з стіп і долонь: Як стратенча душа з-під сокири — На безсмертний, летючий вогонь!.. Це вірш неповторної української письменниці, поетеси, літературознавиці, Оксани Забужко, яка сьогодні святкує день народження. Оксана Забужко почала писати вірші дуже рано — перший вірш був опублікований, коли їй було 9 років. А коли Оксані Забужко виповнилося 13 років, мала вийти друком її перша збірка поезії «Весняна акварель». Проте через те, що її батьки-шістдесятники потрапили в «чорні списки», збірку було знято з виробництва. Оксана Забужко закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. Перший роман Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» став першим бестселером незалежної України та був перекладений 15 мовами. Читаймо українське🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Вбита за мову! 18 вересня 1929 року народилась Алла Горська, українська художниця і громадська діячка, учасниця правозахисного руху 60-х років в Україні. Свідомо перейшла на українську мову, хоча виросла у російськомовній родині. Вбита радянською владою в 1970 році за українську позицію. Того самого 1970 року, коли був смачний пломбір і на екрани вийшов фільм «Біле сонце пустелі», людей катували і вбивали за їхній світогляд і спрагу до волі. За нею демонстративно стежили, її зупиняли серед вулиці і погрожували невідомі особи… Тому що вона була проти зросійщення України. «В 60-х роках вона разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими дисидентами стала одним з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник», який був тоді центром українського національного життя у Києві. У цей же час свідомо перейшла на українську мову. Вихована у російськомовній сім'ї, в школі українську мову не вивчала. Тому їй довелося починати вивчення мови у Надії Світличної з алфавіту. За її активної участю 22 травня 1963 року відбулося покладання квітів до пам'ятника Великому Кобзарю у парку Тараса Шевченка у Києві, яке стало традиційним. Цей захід державно-партійна структура сприйняла як «зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів». Після покладання квітів Кобзарю усіма учасниками покладання квітів «зацікавилося» КДБ. Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрила місця поховання розстріляних киян в НКВС. 1964 року у співавторстві з Панасом Заливахою,Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Вітраж був знищений адміністрацією університету за вказівкою партійного керівництва. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили. 1965 року було заарештовано багатьох друзів і знайомих Горської. Цей рік став для неї початком діяльної участі в русі опору. 16 грудня 1965 Горська надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів. Горську викликали в КДБ на допити як свідка та на зводини віч-на-віч, де велися специфічні «кагебістські розмови» з попередженнями й погрозами. У квітні 1968 року поставила свій підпис під листом-протестом 139 українських діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. Почалися репресії проти «підписантів», кагебістський тиск. Аллу Горську вдруге виключили зі Спілки художників. Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Горську. За нею стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. 1970 року Горську викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого Валентина Мороза, але вона відмовилася давати свідчення. За декілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку. 28 листопада 1970 року 41-річну Аллу Горську було вбито у місті Василькові Київської області. Похорон Горської перетворився на мітинг протесту проти існуючого комуністичного режиму в Україні. У січні 1972 здійнялася найбільша хвиля арештів учасників руху опору, що значною мірою ослабило українську духовну та інтелектуальну еліту!. (вікіпедія) Тетяна Малахова

Ще не вмерла Україна, Але може вмерти: Ви самі її, ледачі, Ведете до смерті! Не хваліться, що живе ще Наша воля й слава: Зрада їх давно стоптала, Продала, лукава. Ваші предки торгували Людськими правами, Їх продавши, породили Нас на світ рабами. Не пишайтеся ж у співах Ви козацьким родом: Ви раби, хоча й пани ви Над своїм народом. Україна вам не мати, Є вам інша пані, Зрадних прадідів нікчемних Правнуки погані! Тільки той достойний щастя, Хто боровсь за його, Ви ж давно покірні слуги Ледарства гидкого. Ви ж давно не люди — трупи Без життя і сили, Ваше місце — кладовище, Яма та могили. Як живі покинуть мертвих, Щоб з живими стати, «Ще не вмерла Україна» Будемо співати. Як живі покинуть мертвих, Прийде та година, Що ділами, не словами Оживе Вкраїна. 1898 рік Борис Грінченко

Victor Tregubov 17 год. · І трішки про духовність, традиції та реальний стан справ. Ви коли-небудь чули, щоб громадяни справді розвинених країн пишалися своєю високою духовністю чи неймовірною моральністю? От і я не пригадую. А чому ж так? Серед розвинених країн є дуже ліберальні, а є відносно консервативні. Та навіть останні скоріш пишатимуться достатком, чи зовнішнім впливом, чи культурними надбаннями, чи навіть спортивними досягненнями. "Зате ми найдуховніші" - це відмазка скоріш бідних країн ісламу чи африканських країн. Або ви самі знаєте кого. А чому останні її так полюбляють? А тому що для того, щоб пишатися добробутом, потрібно його спершу створити. А це важко. І дорого. І довго. А духовність крута тим, що її можна просто проголосити. Бо вона не вимірювана. Достатньо просто сказати "ми найдуховніші, не те, що той загниваючий Захід". Як ти це спростуєш? Тут може бути така колізія, що насправді співставити можна. Наприклад, підрахувавши кількість дітей у дитбудинках. Чи рівень побутового насильства. Але мало хто це робитиме. І ще: духовністю можна просто оголосити локальні традиції. Це як намалювати мішень довкола місця влучення. От ми духовні, бо ми свинини не їмо. А вони бездуховні, бо їдять. Бачите, люде, яке падіння нравів. Як добре, що ви живете не в них. І ще: духовність можна просто рахувати не від того, що на папері, а від того, що проголошено. Як казав екс-президент Ірану американським студентам "а в нас геїв нема". Ну отак. Не родить геїв благословенна перська земля. А ти доведи, що родить. Це зараз поза обговоренням того, чи можна вважати лгбт-стосунки аморальними, а лише як ілюстрація до твердження "ти завжжи можеш закрити очі і сказати, що Всесвіту нема". Чи от усі росіяни знають, що в Нідерландах усі наркомани. Бо там траву дозволено. Насправді це не по голландських під'їздах шприці розкидані. Але ця мила гра у лицемірство передбачає співставлення не реального, а задекларованого, не того, що насправді, а того, що ви проголосили реальністю. Саме тому ці підходи так популярні серед тих, кому в реальності пишатися нема чим. Проблема в тому, що якщо ними зловживати - то приводів до справжньої гордості може так і не з'явитися.

🌹🌹🌹🙏🌷🌷🌷👍 «Кажу до побратимів я: – Всього ще буде. Та чисте збережіть ім’я: Ми – Люди! Люди! – А вам, раби, кажу: – Раби, Вас мало били. Люблю Вітчизну я... Якби ми всі любили!», Іван СВІТЛИЧНИЙ – український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960–1970-их років, репресований. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка. Член Міжнародного ПЕН-клубу (1978). 20 вересня 1929 року на Донеччині, в селі Половинкине Старобільського району Луганської області народився Іван Олексійович Світличний. «Несу свободу в суд, за грати, мою від мене не забрати – і здохну, а вона – моя», Іван СВІТЛИЧНИЙ. ПАМ'ЯТАЙМО ВЕЛИКИХ СИНІВ УКРАЇНИ! СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Ґанок 💫 Минулого тижня нам трапилося чимало прикладів суржику. Розповімо, як говорити правильно, уникаючи росіянізмів. Тож треба казати: 💙 нове ПРОСТИРАДЛО (а НЕ «нова простиня»). 💛 КОРОК до пляшки (а НЕ «пробка»). 💙 шкільна РОЗДЯГАЛЬНЯ (а НЕ «шкільна роздягалка»). 💛 продавати в РОЗДРІБ (а НЕ «продавати в розницю»). 💙 маленька ЧАРКА (а НЕ «маленька рюмка»). 💛 КРИШТАЛЬ (а НЕ «хрусталь»). 💙 ЦВІТНА капуста (а НЕ «кольорова капуста»). 💛 НЕМОВЛЯ (а НЕ «грудна дитина»). 💙 КНИГАРНЯ / КНИЖКОВИЙ магазин (а НЕ «книжний магазин»). Говорімо правильно та любімо Україну!💙💛

Ґанок 🍃 Хто володіє інформацією, той володіє світом. Проте для цього інформація має бути актуальною. А якими синонімами можна замінити слово /актуальний/?🤔 Тож актуальний — це 💙 своєчасний 💛 сучасний 💙 на часі 💛 важливий 💙 пекучий 💛 болючий 💙 животрепетний Здобуваймо важливі знання та любімо Україну!💙💛

Ґанок🍁🍂 Яка різниця між словами /лікарняний/, /лікАрський/ та /лІкарський/? Поміркуймо.🤔 💙 Лікарняний — той, що стосується лікарні. Лікарняна палата, лікарняне ліжко, лікарняний листок. 💛 ЛІкарський — той, що стосується лікаря та його роботи, діяльності. ЛІкарський халат, лІкарський обхід, лІкарський кабінет, лІкарська таємниця. 💙 ЛікАрський — той, що стосується ліків (який має лікувальні властивості). ЛікАрська рослина, лікАрський препарат, лікАрська ягода, лікАрська ромашка. Будьмо кмітливими та любімо Україну!💙💛

🌹Цього дня народився Анатолій Солов’яненко (1932–1999), всесвітньо відомий український оперний співак. Народився Солов’яненко у Донецьку. Після школи вступив у Донецький політехнічний інститут на гірничий факультет. У 1952 році спробував вступити до Ленінградської консерваторії, та після відбіркового прослуховування до екзаменів не був допущений. Йому порадили звернутися до співака Донецької опери Олександра Коробейченка. Саме він відіграв визначальну роль у становленні Солов’яненка як оперного співака. Десять довгих років продовжувалися заняття. Результат цієї копіткої праці був блискучий. 1962 рік став роком відліку сценічної кар’єри Анатолія Солов’яненка. Невдовзі його обирають для стажування в міланському театрі «Ла Скала». З 1965 року він є солістом Київського театру опери та балету. Вже будучи добре знаним і популярним співаком, Солов’яненко вступив до Київської державної консерваторії ім. Чайковського (нині Національна музична академія) в клас професора Єлизавети Чавдар. Після аварії на ЧАЕС Солов’яненко неодноразово давав концерти в Чорнобилі та Славутичі. В середині 90-х років почалися непорозуміння з дирекцією Національної опери, і співак змушений був покинути театр та займатися виключно концертною діяльністю. Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Шарля Гуно), Альфред («Травіата» Верді), Надір («Шукачі перлин» Бізе), Рудольф («Богема» Пуччіні) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов’яненком партії герцога в «Ріголетто» Верді було найкращим – вершиною майстерності. Загалом у репертуарі співака було 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Роман Сущенко

👏🌹"Сьогодні нам 28! 24 вересня 1992-го року відбувся наш перший публічний виступ - у Львові. Відтоді ми везли свою пісню усюди, де нас чекають: у мегаполіси, і в районні центри, за океан і в країни Азії... І робитимемо це й надалі! Політ нормальний!!!", – поділилися радісною звісткою вокалісти львівської акапельної формації Піккардійська терція. Вітаємо з Днем народження!!! І продовжуємо слухати! Зараз у команді працюють шестеро вокалістів: Богдан Богач, Андрій Капраль, Ярослав Нудик, Роман Турянин, Андрій Шавала та Володимир Якимець. Артисти виступають як у великих концертних залах, так і у маленьких будинках культури, на площах міст мільйонників, на майданах у районних центрах і селах, на стадіонах, у храмах, на дахах… У 2014 році пісня "Гей, пливе кача…" у виконанні гурту вперше пролунала під час поховання Героїв Небесної сотні. Відтоді композиція стала символом прощання з Героями, які загинули в Україні під час військових дій. Сьогодні у музичному портфоліо формації – твори 12 мовами світу. Останній альбом "Лети…" вийшов восени 2017-го – до 25-річчя гурту. Відтоді вокалісти у процесі пошуків. Нещодавно формація презентувала саундтрек "Розпрощався стрілець" до історичного фільму "Інший Франко". "Ця пісня вважається народною, і я справді не знайшов у відкритих джерелах жодної згадки про автора, – розповідає художній керівник "Піккардійської терції" Володимир Якимець. – У нашій же, новій, інтерпретації хотіли і аранжуванням, і виконанням максимально донести до слухачів кожне слово і смислове навантаження, які тут є". До слова, це не перший досвід у кіно. Раніше акапельний колектив створив саундтреки до документальної картини "Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941" та фентезі "Сторожова застава". #Opendata #Суспільнеоко #ДобраНовина #ПіккардійськаТерція #вокалісти

Є такий хороший старий анекдот. Іде бабця з онуком біля пам’ятника Богданові Хмельницькому. Онук запитує: «Бабушка, скажи, пажалуйста, а што ето за дядя на лошаді?» – «Панімаєш, внучєк, здєсь кагда–то жилі украінци, ето бил іх вождь». Ось так мені живеться… Відомий кіноактор Іван Гаврилюк, про своє життя у Києві написав таке: «Найбільший страх у столиці України – російська мова на кожному кроці. Я мав розмови з політв’язнями, які просиділи 20–30 років. Вони казали: «Іване, до концтабору звикаєш». До цього морального концтабору я звикнути не можу…». Розказують байки, як утискають у нас росіян. Я ж розповім, як це роблять з українцями. 31 січня 1967 року. Я на головній пошті столиці посилаю мамі телеграму до Львова. Пишу ж, звісно, рідною мовою. Дівчина за склом кидає мені назад і каже буквально таке: «Ви ваабщє можетє напісать на нармальном язикє?» Це в Україні мені говорить якась шмаркачка! Чим прекрасна юність – ти не оглядаєшся і не думаєш про наслідки. Я лівша, розбиваю рукою скло і спокійно виходжу. Ніхто не наздоганяв... Весна 1997–го. Минуло тридцять років. Знову ж Київ. У аптеку на Червоноармійській, де я купував ліки для Батька, зайшов полковник української армії. Російською мовою він задав декілька запитань, на що йому відповіли лагідною українською. Тоді він сказав дослівно те, що й дівчинка на пошті: «А ви ваабщє можетє разгаваривать на нормальном языке?» Я бив цього полковника, як гамана! Розтоптав його мобільний телефон і пішов. Ніхто не наздоганяв... Ось так я виживаю. Я мав розмови з політв’язнями, які просиділи 20–30 років. Вони казали: «Іване, до концтабору звикаєш». До цього морального концтабору я звикнути не можу. Немає такого дня, щоб я у Києві з приводу своєї західноукраїнської мови не відчув ворожого чи негативного ставлення. На кіностудії імені Довженка колись мене не затверджували на ролі через моє «антісавєтскоє ліцо». Я себе відчуваю одним із найкращих представників української національної меншості у місті Києві.» Лора Підгірна

"Коли я впаду, мою кров вип'є рідна земля. Щоб зростити з неї траву, для коня того, хто стане на моє місце.." 27 вересня 1946 р. загинув один з кращих синів України - Юрій Горліс-Горський. Людина-воїн, чиї твори надихають не одне покоління борців за незалежність, а роман "Холодний Яр" став настільною Біблією для українців.📙 Його життя - взірець суцільної боротьби. 17 років - учасник Першої світової війни. 20 років - козак Армії УНР. 21 рік - осавул 1-ого куреня полку гайдамаків Холодного Яру, один з найближчих помічників Василя Чучупаки. 23 роки - таємний співробітник Повстансько-партизанського штабу генерала Тютюнника. 26 років - отримав 15 років ув'язнення за підпільну роботу. 33 роки - втік із радянської психлікарні, де вдавав хворого, і таємно перетнув кордон з СРСР. 34 роки - публікує першу частину роману "Холодний Яр". 41 рік - бере участь у боротьбі Карпатської України за незалежність. 42 роки - формує підрозділ з українців у Фінляндії для боротьби з більшовиками. 44 роки - повернувся до Холодного Яру, будучи працівником німецького Абверу. Це далеко не повний перелік життєвих образів Юрія. Його образ і далі служить для нас прикладом та веде нових борців заради єдиної Мети.🇺🇦 Дякуємо за Чин!

Ґанок🍂🍃 На цій землі жили ми споконвік, Лише обличчя змінювали трохи. (Так змінює своє русло потік, Але вода клекоче крізь епохи Одна і та ж!) Одна і та ж душа Вела мене то під варязькі шатра (Там танець твій у люстрі палаша Виблискував і пригасав, як ватра), То під мечетей вилинялий крик (Там ти – в петлі, а може, і в намисті, – Хан ластився до тебе, мов арик, Свої дари приносячи нечисті), То під готичних знаків нагаї (Там ти ридала, нездоланна й горда, Там вигоріли кісники твої, В сивинах, як в огні, знамен когорта). Я впізнаю тебе. Ти наче птах. Нічого не лишилося з полону… Лише в сльозі, що згасла на вустах, Я вчув далінь палаючу й солону. 28 вересня святкує День народження Дмитро Павличко, український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч. Дмитро Павличко закінчив філологічний факультет Львівського університету. Працював у журналах «Жовтень» і «Всесвіт». Був народним депутатом Верховної Ради України двох скликань. А також — Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці та Послом України в Республіці Польща. Дмитро Павличко — один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов (твори Шекспіра, Данте, Петрарки, Ґейне, Ібсена, Рільке та багато інших). З-під пера Дмитра Павличка вийшло більше двадцяти збірок поезій, в яких кожен зможе знайти той самий «свій» вірш. Знаймо талановитих українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Лариса Ніцой - Добрий день! - Здравствуйтє. - Ні. Я перепрошую. Не здравствуйтє. Добрий день! - Здравствуйтє. Стикалися з такою ситуацією? Вітаю вас. Ви дискриміновані. Чи бачать українці, постгеноцидна нація, постколоніальна нація, випадки дискримінації? Чи розуміють, коли їх дискримінують? Киянин українець Дмитро Івахнюк вирішив постригтися. Що важливо, в столиці України. І захотілося йому, щоб його обслужили в київській перукарні українською мовою. Всюди йому казали «здравствуйтє» і всюди з ним говорили російською. Знаєте, скільки перукарень йому прийшлося обійти? Він убив день, але таки знайшов. Українською мовою йому надали послугу в ОДИНАДЦЯТІЙ перукарні. Ви скажете, не було йому що робити. Але оце і є яскравий приклад дискримінації українців в Україні. Уявіть собі француза, який бігає по Парижу і шукає перукарню, в якій би з ним заговорили французькою мовою. І знайде француз французьку мову в Парижі аж в одинадцятій паризькій перукарні. Уявіть собі німця, який ходить по Берліну в пошуках перукарні з німецькою мовою. І знаходить таки німецьку мову аж в одинадцятій берлінській перукарні. Уявіть собі англійця, який в Лондоні шукає перукарню з англійською мовою. Ні, ви собі такого уявити не можете. І в Україні такого не повинно бути. Чому з цим не можна миритися? Тому що за мовною дискримінацією криються набагато глибші процеси. Українська мова – це НЕ засіб спілкування. Українська мова – це утвердження українців на українській землі. Це утвердження України. Доки українці в Україні дискриміновані – доти українці НЕ утвердять, НЕ збудують міцної України. Слабка країна – ми бідні. Мова. Почніть утвердження з неї. Це найлегше з утверджень. Для цього не потрібні високий інтелект, великі гроші чи особливі вмілості. Для цього потрібна лише ваша сила волі утверджувати навколо українську мову, а отже, Україну.

Роман Сущенко Сьогодні день пам’яті Остапа Вишні (справжн. – Губенко Павло Михайлович; 1889–1956), українського письменника-сатирика і гумориста. Автор збірок «Діли небесні», «Вишневі усмішки», «Кому веселе, а кому й сумне». Започаткував новий художній жанр – нарис-усмішку. В середині двадцятих років минулого століття в Україні не було популярнішого письменника за Остапа Вишню. За кількістю видань він посідав перше місце серед своїх колег по письменницькому цеху і був найзаможніший. Його друг, письменник Майк Йогансен (пізніше репресований і розстріляний) писав: «Всі українці поділяються надвоє, але не рівно: 99 відсотків складають ті, хто тільки побачивши «вишневу усмішку» і ще навіть не обізнавшись з її змістом, вже хапається за живіт, тоді падає долі і качається по землі в нападі гомеричного реготу, аж через силу благаючи: «Ох, дайте ж мені скоріше прочитати, щоб я бодай знав, з чого сміюся!» А про один відсоток годі й мовити – це заздрісники…» Втім, саме завдяки заздрісникам всенародний улюбленець, «Гоголь Жовтневої революції», як його називали сучасники, заробив 10 років сибірських таборів і став однією з перших жертв сталінського терору. Тричі він стояв на межі між життям і смертю, але залишився живим. Уперше це трапилося у лютому 1934-го, через два місяці після арешту. Гумориста засудили до вищої міри, однак згодом розстріл замінили десятьма роками виправно-трудових робіт. Удруге Вишня ледь не наклав життям у Печорському таборі восени 1938-го. У супроводі конвою його доправляли на баржу, де знаходилися такі ж самі смертники, але дорогою він захворів на крупозне запалення легенів і його, стовідсоткового «доходягу», залишили на якійсь гулагівській цегельні. Так він вижив. А втретє Павло Михайлович відчув подих смерті у 1943 році. Втім, і цього разу минулося – 54-річного хворого письменника випустили на волю. Це теж було наче диво: як стало згодом відомо, у зв’язку з початком визволення України від гітлерівців Хрущов разом з декількома відомими українськими митцями – Рильським, Довженком, Бажаном, Яновським та ще з кимось, почали клопотатись про звільнення з таборів деяких представників української культури. Були складені списки. Але з усіх, хто був там зазначений, вижив тільки Остап Вишня. Його й відпустили. Після повернення Вишня напише ще багато гострих, позначених фірмовим «вишневським» гумором творів, але вже ніщо не зможе стерти з його душі, з його обличчя, погляду зачаєної гіркоти і болю від побаченого й пережитого. Українці раділи поверненню письменника. Раділи, що він живий, що знову пише. А ще, в мільйонів людей, у кого в ненаситному череві сталінських тюрем і таборів безслідно зникли рідні та близькі, зажевріла надія, що й вони, безвинно покарані, колись таки повернуться додому. Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті. Дякую колегам Укрінформу

Богдана СВІТЛИК - підпільниця ОУН, письменниця, редакторка підпільних видань ОУН та УПА, посмертно нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги. Мала літературний псевдонім Марійка Дмитренко та підпільні псевдо "Світлана", "Доля", "Ясна". Член оунівського юнацтва; керувала гімназійними жіночими ланками у Львові, довірена зв’язкова одного із лідерів руху Мирослава Тураша "Грабовського"; очільниця Львівського міського проводу ОУН; секретарка і зв’язкова фактичного заступника головного командира УПА Дмитра Маївського – "Тараса". Навесні 1939 року її заарештувала польська поліція та запроторила до тюрми "Бригідки". На початку Другої світової війни Богдана Світлик вийшла з в’язниці й знову пішла у підпілля. Там вона познайомилася та вийшла заміж за Зенона Литвинка (члена ОУН), який загинув ймовірно 1944-го. У Львові 1 лютого 1942 року Богдана народила сина Андрія. 29 грудня 1948 року 30-річна Богдана Світлик загинула у бою з НКВДистами, коли ті оточили групу працівників Осередку Української Головної Визвольної Ради біля села Либохори. Спецгрупа енкаведистів наскочила на друкарню, що знаходилася під землею в лісі неподалік с. Бряза, Болехівського району, Івано-Франківської області. Підпільники підпалили друкарню, аби знищити цінні папери і з боєм відступили до села Либохори. Аби не потрапити до ворога живою, Богдана Світлик останню кулю приберегла для себе. Тіло дівчини представники КДБ висадили на коня і за ноги, руки та коси прив'язали. Знайти тіло потім не вдалося. Досі невідоме її місце поховання. Існує лише символічна могила Богдани Світлик біля Либохорів. Андрія Світлика усиновила бабуся, дала онукові своє дівоче прізвище. Довго хлопчик кликав її матір’ю і не знав правди. Не обминула лиха доля Ліду, сестру Богдани Світлик. Енкаведисти арештували її в ніч проти 7 вересня 1940 року. Дівчину, десятикласницю Львівської СШ №6, судили у "Справі 59". Спочатку кати засудили на смерть 42 особи, згодом половину помилували. 16-річну Лідію Світлик заслали в страшні уральські концтабори. Голод, холод, важкі хвороби вона витримала, дочекалась звільнення у 1947 р. Трохи згодом вийшла заміж за Бориса Квашина (Квашу) і поселилась із чоловіком у Каховці, бо на Галичину їх більшовики не пускали. Про смерть сестри довідалась аж у 1992 році й разом із Андрієм, сином Богдани, відвідала неподалік с. Либохори Сколівського району місце загибелі дорогої людини.

Сьогодні виповнюється 175 років з дня народження ІВАНА КАРПОВИЧА КАРПЕНКА-КАРОГО (ТОБІЛЕВИЧА; 1845–1907) — визначного українського драматурга, прозаїка, актора, режисера, громадського та театрального діяча. Його п’єси «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта» — класика української драматургії і водночас живе відзеркалення української народної мови того часу. П’єси Карпенка-Карого багаті на різноманітні фразеологізми: ідіоматичні вислови, фразеологічні зрощення та сполуки, сталі порівняння, прислів’я та приказки. Фразеологічні багатства в ті часи для українській драматургії були явищем новим. Відзначимо, що багатство це полягало не в кількості фразеологізмів, а в доречності та відповідності їх застосування. До вашої уваги — фразеологізми з п’єс Карпенка-Карого, якими можемо збагатити наше мовлення. 🔹 АЖ ШКУРА ТРІЩИТЬ «з великим завзяттям, напруженням; самовіддано»; 🔹 ВИЛИВАТИ ПОМИЇ НА ГОЛОВУ «ганьбити, заплямовувати кого-небудь, звинувачуючи в чомусь осудливому»; 🔹 ДУЛЮ З’ЇСТИ «нічого не одержати, не дістати»; 🔹 ЗА ХОЛОДНУ ВОДУ НЕ БРАТИСЯ «нічого не робити; нічим не займатися»; 🔹 ЗНАТИ З НОСА ТА В РОТ «нічого не вміти робити, бути дармоїдом»; 🔹 ЛИЧИТЬ, ЯК КОРОВІ СІДЛО «зовсім не підходить що-небудь»; 🔹 МАТИ РУКУ «користуватися чиєюсь підтримкою, допомогою, протекцією (впливової людини)»; 🔹 НЕ В ТІ ВЗУВСЯ «марно намагатися щось здійснити, зробити; нічого не вийде»; 🔹 ОБ’ЇСТИ ВУХА «спожити, використати багато чиїхось харчових запасів, з'їсти все у когось»; 🔹 ОГЛЯДАТИСЯ НА ЗАДНІ КОЛЕСА «діяти обережно, обдумано, розумно; роздумувати над чим-небудь, враховувати все»; 🔹 ПИНДЮЧИТИ МОРДУ «поводитися чванливо, бундючно»; 🔹 ПЛЮНУТИ ЧЕРЕЗ ПОРІГ «дуже мало побути де-небудь, погостювати у когось»; 🔹 ПОЇХАТИ НА ОГЛЯДИНИ «подивитися, як живе родина дівчини, що має стати невісткою»; 🔹 ПОТРАПИТИ НА ГОЛОДНІ ЗУБИ «стати об'єктом лихослів’я, пліток»; 🔹 СВОЮ ДУШУ ПОВІРЯТИ «розповідати, довіряти кому-небудь щось потаємне, інтимне»; 🔹 СКАКАТИ ЦАПА «рішуче протидіяти чому-небудь, протестувати проти чогось, заперечувати щось»; 🔹 У БОГА ТЕЛЯ З'ЇСТИ «провинитися у чомусь; бути гіршим за інших»; 🔹 ХОЧ З ЛИЦЯ ВОДУ ПИЙ «дуже гарний, вродливий»; 🔹 ЯК У СПАСІВКУ СОЛОВЕЙКО ЗАСПІВАЄ «уживається для повного заперечення змісту зазначеного речення; ніколи».

Ґанок☔ У вогкій тьмі мов гусне тиша Вином п’янким між чорних стін… Дощ свіжо й однотонно дише. І вечір кучері густі По небу розпустив. Безумно їх вітер мчить, шматує, рве, — А в небі холодно і сумно. Бліда усмішка в безвість зве. Грогохнув грім. Зарокотали Дахи, і щогли, й небеса, І меч з розпаленої сталі Блиснув на мить і враз погас. І з болю тьми одкрилось тіло, Одкрилась рана. І вода Рвонулась струнами густими, Стурбована і молода. Ще темінь блискала і гасла, І вщерть напоєна земля Таємними німими гаслами Розмову з обрієм вела. Ще в ринвах ринули потоки І в спазмах завмирала ніч, А сон ясний, а сон глибокий Ставав із нею пліч-о-пліч. Автор цього вірша — Андрій Панів — український поет, журналіст, перекладач, який народився 30 вересня 1899 року. Закінчивши Харківський інститут народної освіти, працював у редакціях різних газет. Був секретарем літературної організації «Плуг». У 1934 році Андрій Панів був затриманий «за причетність до терористичних груп» і отримав покарання — 10 років на Соловках. Проте вже у 1937 році разом з іншими культурними, політичними та громадськими діячами був розстріляний в урочищі Сандармох. Пам’ятаймо талановитих українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

29 вересня Україна відзначає чергову річницю від дня народження першого голови української незалежної держави ХХ століття. "Грушевський – це духовний вождь українства. На Російську державу чекає тяжка альтернатива – або вдатися до цілком означених репресій, щоб вирвати гідру сепаратизму, або зустріти домагання українців широкими поступками. Перший шлях – я глибоко у тому впевнений – приведе нашу державність до загибелі..." Ця цитата – з листа академіка Олексія Шахматова, який вмовляв Президента Петербурзької Академії Наук Великого Князя Костянтина заступитися за опального історика. "...ми всі вважали його за "некоронованого короля України", який, як приїде, то дасть всьому порядок і лад."- писав тоді про Грушевського Євген Чикаленко (це той другий пан, який дискутував із шефом київської охранки). 4 березня 1917 року Грушевського заочно обрали головою Центральної Ради, на той час строкату громадську організацію, яку саме Грушевському довелось перетворювати на перший в історіі України парламент. За кілька днів Центральна рада мала інформаційний листок "Вісті з Української Центральної Ради", газету "Нова Рада" та амбітний план скликання парламенту. Київ тоді вирував маніфестаціями. "Такий романтично-патріархальний порив обходив українські маси в тих часах: після настороженості, замкненості в собі, страху і зневіри царського режиму хотілося брататись, обніматись, цілуватись... "Мати наша Україна і батько Грушевський" – се було гасло такого ліричного настрою..." 7 листопада 1917 року Засідання Малої Ради мало розпочатися іще у полудень. З Петрограда надходили непевні відомості про подробиці перевороту. Після довгих міркувань і сумнівів Генеральний секретаріат прийшов до тієї думки, що для того, щоби крайова власть стала справжньою фактичною владою, під нею повинна бути міцна підвалина і такою підвалиною може бути проголошення Української Народної республіки..." Через день, зранку на Майдан біля кінного Хмельницького почали збиратися кияни. На Майдан прибув голова Центральної Ради Михайло Грушевський та Уряд – Генеральний Секретаріат – у повному складі. Грушевський разом із командуючим парадом полковником Юрієм Капканом, урядовцями та консулами іноземних держав обійшли шеренги війська, що вишукувались чотирикутником навколо пам'ятника Хмельницькому. Десятки тисяч війська і громадян зняли шапки і затихли. Тільки слова Універсалу далеко лунали та вітерець лопотів сотнями знамен та прапорів: "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою! Те, що відбувалося на Софійському майдані – то було одночасно і наслідком, і втіленням історичної концепціі Грушевського.Те, про що вчений писав у "Історії України-Руси": народ повірив у себе, взяв долю у свої руки і сам почав творити історію. " Андрій Парубій

Ґанок☔ Ти шукала людини міцної як криця, — Ти не знала, мила, що криця завше лежить на землі, Ти не знала, кохана, що криця піднята Падає знову на землю швидше, як камінь. А дух широкий і животворчий, — Він м'ягкий, як весняний вітер, Він теплий, як твій подих, Він ніжний, як квітка блавату, Лагідний, як ласка Мадонни, Покірний, як пух під рукою. Він не криця, о ні! Але він зате ширяє під небесами, Підніжком йому земля, А головою в безмежних етерних просторах. Він сьогодні живе, Але крила його Вже колишуть своїм опахалом Там у майбутті. Іще мила скажу тільки тобі: Твоє тіло билось для мене, Тріпотало підо мною, як серце живе, Але серце твоє ніколи Для мене не билось, як серце: Ти криці шукала, А зустріла мене. 1 жовтня 1897 народився автор цього вірша — Валер‘ян Поліщук, український письменник, літературний критик, публіцист. Представник доби розстріляного відродження. Валер’ян Поліщук навчався в Інституті цивільних інженерів у Петрограді та на факультеті в Кам'янець-Подільському державному українському університеті. Працював у редакціях кількох газет і журналів. Валер’ян Поліщук ініціював створення письменницької групи «Гроно» і був одним із найбільш активних учасників групи «Гарт». У 1926 році заснував у Харкові модерністську літературно-мистецьку організацію «Авангард». У листопаді 1934 року Валер‘ян Поліщук був арештований і засуджений на 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Соловках. Проте у 1937 році, разом із 1825 соловецькими в’язнями, отримав найвищу міру покарання — розстріл. Був вивезений із Соловецької в’язниці та розстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох. Валер’ян Поліщук видав загалом 50 книг, писав прозу, критичні розвідки і статті з теорії літератури, але став відомий насамперед як поет. У своїй творчості він сповідував ідею мистецтва універсального, поза часом і простором («мистецтво не залежить від місця або нації, яка його створила»). Дізнаваймося більше про талановитих українців🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

Свідоме знищення Тріо Мареничів у 1980-му – підступний та гріховний злочин радянської влади: так вбивалася рідна українська культура, рідна мова, рідна пісня. Перше українське вокальне естрадне тріо Мареничів – три різні людини: славнозвісні, оповиті чутками, плітками, пересудами, самобутні й непересічні, зі своїми характерами, чеснотами, вадами. Долі у них злилися, як і голоси. ”Корінний волинянин” (як вважають досі) Валерій народився у Кривому Розі. Й дотепер мільйонам українців видається, що Антоніна та Світлана — щирі українки. Настільки величезний їхній внесок у національну пісню і настільки бездоганна мова (обидві вже забули коли розмовляли російською, адже давно бачать сни українською, кохають і живуть лише нею, інколи видається, що російської взагалі не знають), навіть не віриться, що сестри Сухорукови народилися в російській глибинці, в Самарі (тодішній Куйбишев). На початку 1970–их не було такої оселі, де б не звучали надзвичайно популярні ”Місяць і зіроньки”, ”Маки червоні”, ”Тиша навкруги”, ”Ой під вишнею…”, ”Посилала мене Мати”, ”Чом ти не прийшов?”. Простий люд слухав мелодійні народні пісні в сучасному естрадному аранжуванні та показував пальцем у телевізор – гадав, хто кому з тріо ким доводиться. ”Знавці” розповідали більше: усі троє – галичани (які лише місцевості не претендували на малу батьківщину), що це брат і дві сестри, що… Волиняни (тріо було у складі Волинської обласної філармонії) неодмінно виступали лише у національних вишиванках і пропагували національне високопрофесійне мистецтво, яке ніяк не вписувалося у світлі рамки будівників комунізму. У 1980–му Мареничі відмовилися співати спочатку перед представниками Національних олімпійських комітетів у Москві, а згодом — в офіційному концерті до Дня колгоспника. Спалахнув скандал — історія непокори потрапила в газети. З Міністерства культури УРСР надійшов наказ із забороною Мареничам виступати за межами Волинської області. “Доброзичливці” розмагнітили свіжознятий фільм, припинили трансляцію їхніх записів на радіо та телебаченні. В один момент радянська пропаганда ледь не зі швидкістю звуку поширила чутки, що Мареничі зрадили країну рад і подалися в буржуазну Канаду. І це спрацювало. Тиша навкруги надовго запала навколо їхнього імені… Оксана Гордієнко

Ґанок🍁🍃 Щоб оцей туман та сніги поїв. Цей важкий туман, нерозгаданий. Впав на груди піль, на печаль гаїв, Впав на тихий сад, на обкрадений. Срібні блиски рос, передзвони кос В далині глухій увижаються, Ластів'ячий крик і дівочий сміх. І степи в шовках — у ногавицях!. Гей, нема, нема. Тут страшна зима. — Мла, відчай і сон над оселями. Понад садом — крук, понад степом — свист І собачий брех понад селами. Ні шовкових рос. Ні пісень нема. Лиш одні сніги та липкий туман. Впав на груди піль, на печаль гаїв… Щоб оцей туман та сніги поїв. Автор цього вірша — Іван Багряний — народився 2 жовтня 1906 року є. Іван Багряний — український письменник, публіцист та політичний діяч. Вів активне громадсько-політичне життя. Належав до літературного об`єднання МАРС («Майстерня революційного слова»). Працював та друкувався у багатьох періодичних виданнях. Видав кілька поетичних збірок. За твори «Ave Maria», «Скелька», «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», «Батіг», а саме за «проведення контрреволюційної агітації за допомогою літературних творів», Івана Багряного затримали та відправили у заслання на Далекий Схід. І саме у своєму романі «Сад Гетсиманський» письменник відобразив подробиці п’яти років свого життя — арешт, тортури, втечу, повернення на батьківщину. Коли почалася Друга світова війна, Іван Багряний пішов в українське підпілля, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради. А в 1945 році був змушений емігрувати до Хорватії, а згодом до Німеччини, де заснував Українську революційно-демократичну партію. У Німеччині Іван Багряний написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», в якому обґрунтував закономірність еміграції з СРСР через політику геноциду власного народу. Окрім згаданого вже роману «Сад Гетсиманський», Іван Багряний написав ще кілька романів, зокрема «Тигролови», а також повісті, п’єси, твори для дітей, оповідання, поеми та видав кілька збірок поезії. Прочитайте, хто ще не читав, прозові твори Івана Багряного. Принаймні «Сад Гетсиманський», який, до речі, намагалися висунути на Нобелівську премію. Проте цьому завадила раптова смерть автора. Знаймо наших та любімо Україну!💙💛