Вход для авторов

Забыли пароль??

Регистрация

Додатковий 16. "А небо в зорях" на вірш Ніни Трало
/ АП творчої групи - Злива /

Число 28. Як знищували українську мову
/ АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози /

Сейчас на сайте 1715 человек

Кто онлайн?

Рекомендации УПП

ми будьмо
Елена Рышкова
варте
Цыганова Наталия
Нота...
ЛИМ

Резонанс дня

Новые авторы

Присоединяйся

Когда пишу я строки для людей на «слух», я не мечтаю называть себя поэтом, поскольку это просто мои мысли вслух, с попыткой тщетной в рифму заключить при этом.

Автор: Михайло Вечера
Тема:Переводы
Опубликовано: 2018-02-21 15:24:57
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ОСТАРБАЙТЕРЫ

Перевод - экспромт

Стоял уж поезд грузовой на запасном пути,
И хмурым день был тот - с дождём, собачий холод.
В железной каске немец у вагона всё ходил,
А в деревянных клетках страх  блуждал и голод.

В вагонах, в тесноте, сидели пленниками дети -
Им лучше было б рядом с папой, возле мамы.
Но вот неволя им досталась нынче на планете -
Их тет-а-тет судьба с врагами-палачами.

А немец с автоматом, с мордой, как у поросёнка,
Осматривал и пол, и двери по второму.
Уж не захочет ли сейчас сбежать вон та девчонка,
Что тесно так прижалась к косяку дверному?

Она ж у немца так просилась выйти из вагона,
Надеясь, что в  кустах недалеко найдётся щёлка.
Что средь людей давно не принято, не по закону,
Чтоб по нужде своей ходить, как будто тёлка.

Брезгливо немец показал: вот здесь тебе садиться.
Но помня, что негоже стыд  на людях  совершать
И думая, что мать за это стала бы браниться,
Решила всё же пленница кусточек отыскать.

Лишь отошла на три шага от хмурого солдата,
Чтоб успокоить свою чувственную совесть,
Как тут же прозвучала очередь из автомата,
Чтоб показать – жизнь не роман, даже не повесть.

У хрупкой пленницы вдруг тело словно встрепенулось -
Глаза застыли, синий вмиг поник цветочек.
Жизнь вместе с пулей непреодолимою столкнулась -
Уже не  спрашивая, что же немец хочет.

А с туфелек, что мама подарила как обновку,
Струилась красным ручейком девчушки кровь.
Невинное младое тело, как траву-зубровку,
Скосил враг злой на землю прадедов, отцов.

Глотала слёзы детвора и проклинала долю,
В отчаяньи затихла, по углам забилась.
Все сразу осознали, что у них забрали волю,
В тенеты смерти повезёт их вражья сила.

Оригинал – автор Волен

Вантажний потяг вже стояв на колії-запасці,
Похмурий день з дощем, собачий холод.
Біля вагона німець походжав в залізній касці.
У дерев'яних клітках страх блукав і голод.

В вагонах тих у тісноті сиділи бранці-діти,
Їм краще б бути поряд з татом, біля мами,
Та зла неволя їм дісталась і нічого було радіти,
Звела їх хижа доля віч-на-віч із катами.

Похмурий німець тицяв мовчки автоматом,
Тривожно двері озирав, чи є в підлозі дірка,
Чи не захоче утікати та дівчина раптом,
Що тісно притулилась до холодного одвірка.

Дівча ж просилося у німця вийти із вагона,
Щоб десь на вулиці знайти в кущах щілину,
Щоб не тривожила сусідів людська заборона,
Нужду свою зробити, як годиться, за хвилину.

Гидливо німець, показав: ось тут тобі  сідати…
Негоже сором близько так на людях учиняти.
З дитинства так пригнічену дівчину вчила мати,
Хотіла полонянка кущика у розпачі шукати.

Ступила на три кроки від глузливого солдата…
Щоб не стривожити цнотливу совість
Та пролунала довга черга із страшного автомата,
Щоб показати всім-життя не романтична повість.

Тендітне тіло полонянки  раптом стрепенулось,
Життя із кулею непереборною зіткнулось...
Здивовано дивились в світ дівочі сині очі,
Ніби питали, що цей німець з полонянки хоче…

Із черевичків тих, що мама дарувала для обнов
Червоними струмочками збігала  кров...
На рідну землю вража і скажена сила
Невинне тіло дівчини, немов траву, скосила.

Ковтали діти сльози в тузі, проклинали долю,
Принишк в розпуці, причаївся розпач у вагонах.
Всі полонянки добре знали, в них забрали волю,
У темряву смерті повезе їх клята сила у погонах.