Автор: Виктория Вербицкая
Тема:Романтические стихи
Опубликовано: 2017-10-08 14:29:53
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Намалюю небо

Я до тебе прилину, змалюю руками я небо,
І в далекім цвітінні торкнуться левади до тебе,
Там, де шлях, а де сум пригорнеться так тихо, не сильно -
Ми побачимо радість на сонці квітучій калині...

Ти згадаєш красу свого рідного неба і села,
Ти зустрінеш найкращу подругу дитинства,
І стежинка до хатки у вишнях була привела,
А любов все триматиме яблуні листя.

Ти зустрінеш її, підійдеш, і промовиш як живо -
Трохи з острахом, - диво неначе це вперше:
Ніжна ти норовлива лілея, примхлива як диво,
Серце в грудях твоє тріпотить, життя вершить...

І я прийду до тебе, змалюю руками я небо,
Воно з гнівом в душі грізно так обізветься,
І триматимеш сонце небесне - як щира потреба,
Не сприймай слова неба жорстокі до  серця.

07.12.2016. 18:39.

История cоздания стихотворения: