Автор: Аля Соколовская
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2013-12-27 15:10:41
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Город моей души

Сами по себе мы ничего не значим. Не мы
важны, а то, что мы храним в
себе.
Рэй Брэдбери

                        
Иду по примятой траве, по следам
неизвестного,
Ныряю в зелёное море пахучей волны,
Он тоже, как я, вырывался из обруча тесного
Объятий воровки покоя, холодной Луны.
Он тоже, как я, здесь искал летних дней
отражение,
Что в банке небесном хранится до лучших
времен,
И джигу кузнечика, словно великого гения,
Заслышав, застыл в удивлении...Я? Или он...
Я в поисках Города вечным останусь
отшельником,
Мой "Город Высокой Травы" - средь лесов и
болот,
Воровке-Луне он приходится все же
подельником,
Украв мою душу, которую вряд ли вернет.

Мой, вечно мятущий бродяга, во мне
поселившись,
Тревожит вопросами и придает глубину
Всей жизни моей, что однажды от сна
пробудившись,
Встречает свою, заплутавшую где-то,  весну.

История cоздания стихотворения:

По мотивам:
http://www.stihi.ru/2012/09/28/9941
Журба, яка приходить ввечерi
Шон Маклех

Сліди на траві. Хтось блукав цією
галявиною,
Хтось ходив серед глибоких трав,
Пірнаючих у їх зелене море,
Хтось шукав спокійного літа дні,
На дні цього неба.
Хтось дивився сумними очима
На квіти звіробою та живокосту,
Хтось шукав до далекого селища стежку
Але не знайшов.
Хтось називав те село,
Загублене серед лісів та боліт
«Селище Глибокі Трави»*,
Хтось мовчав слухаючи шепіт
Молодого лісового вітру,
І побачивши зеленого коника-скрипаля
Цитував Фудзівару Тосінарі,
Хтось зазирав в очі метелика
І питав: «Навіщо ми тут?»
Хтось здивовано дивився в обличчя
Повного Місяця і називав його
Блідим злочинцем та злодієм,
Що краде останні крихітки спокою,
Хтось довго слухав голос струмка
І вирішив мовчати багато років
Бо немає про що говорити і немає з ким.
Хтось, але не я…