Автор: Оксана Васильевна Федишин
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-07-08 01:05:54
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Бездушна ма́лярка /Сенюку Тарасу Михайловичу/

Сенюк Тарас Михайлович
(22.06.1980 – 03.06.2014)
Івано-Франківська область, м. Коломия

Командир батальону, полковник (посмертно) Сенюк Т. М. (95-а окрема аеромобільна бригада)
загинув під час нападу бойовиків на колону сил АТО, яка рухалася з Ізюму в район Слов'янська Донецької
області.
Залишилась дружина та донька.
За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України,
жертовне служіння Українському народо-ві, присвоєно звання «Герой України» (посмерт-но).
Нагороджений медаллю ВГО "Країна" "За ви-зволення Слов'янська" (посмертно).

___ Бездушна ма́лярка ___

Бездушна ма́лярко війно,
                       Мигтиш вогнем з-під рукава…
У чорних рамках полотно,
                       У крові втоплена трава...
Ти та, яка малює біль,
                       На тілі креслить вітражі…
І чорне горе звідусіль
Лишає шрами на душі.

Малює димом  все навкруг:
                        Снаряди рвуться кожен день…
З бійцями – вчитель, батько, друг,
                        Хоч сам він – вибрана мішень.
Тарас  упевнено усе
                         Ішов попереду в бою.
Хоч кігтями війна трясе,
                          За честь країни та свою
Звучало в серці: уперед!
                          Бійців на подвиг надихав
Полковника авторитет.
                         Рішучий дух не знемагав,   
Вогонь душі його не гас.
                         Бійцям – він приклад бойовий.
Пліч-о-пліч  з хлопцями Тарас
                         Займав щораз  об’єкт новий.

Як у пропасниці,  трясло.
                         Зі скрипом падали дахи…
Стогнало місто і село.
                         За смертю йшли нові страхи.
Обличчя грізне у війни:
                         Гримить, спалахує, димить...
Безстрашний, вмілий, пробивний
                         Не зупинявсь Тарас й на мить.

Вже не один узяв квартал.
                      – Ну й фахівець!  – скрегоче  смерть.
– Непробивний, немов метал.
                       Тріщав в руках її мольберт,
Крізь диму сіру пелену
                        Виблискував портрет карги.
А ззаду лаву полину
                         Жбурнули в душу вороги...

Бо перестрів його таки,
                         На перший погляд, мирний люд.
Та ким були оті жінки,
                         Вчинивши свій кровавий суд,
Заблокувавши путь гуртом?
                         Шедевром вибраних богинь?
Героями? Живим щитом?
                         З-за їхніх спин тріщав вогонь,
Топилось небо. З-під землі
                         Зірвалось  пекло, заревло.
Це дим, чи темрява в селі?..
                          Чи кровожерної  крило
Простерлося, закрило світ?..                           
                        Ось блиснув снайпера оскал:
«Знайшов «його»,  щоб здати звіт.
                        Вже місяць, як «його» шукав».
–  Пригніться!  – вигукнув сержант.
                        Лунали кулі звідусіль,
Вогонь посилив свій азарт,
                         А снайпер вже наводив ціль…

Напружив зір… і не моргне...
                        Вмить куля зрізала життя.
Чи серце – камінь, чи… хмільне?
                        Чи малярка без почуття
Роздерла долі полотно?..
                        Схилився над Тарасом сад...
Розлились фарби… Як вино,
                        Життя стікало в небеса.

© Оксана Федишин

История cоздания стихотворения: