Отсутствует

Автор: Наталия Волынец
Тема:Стихи о природе
Опубликовано: 2015-07-11 02:37:22
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Б е з г л у з д я

Хтось їхав і курив цигарку.
Жбурнув недопалок на шлях.
А вітер підхопив і хмарку
у поле золоте потяг.
Побавився, і розлилося
миттєво море вогняне.
Палало пасмами колосся
важке, достигле та живе.
Гуло, стогнало житнє поле,
косило полум'я врожай,
коли було все вбито болем,
посунуло на інший край.

А зовсім поряд, біля шляху,
вбік від пекельного вогню,
зелений ліс тремтів від жаху,
побачивши лише стерню,
де нині маки майоріли,
цвіли волошки де-не-де,
що очі тільки-но відкрили,
де покоління молоде
співучих жайворів літало
в блакиті неба угорі.
Які воно пісні співало
щодня о вранішній порі!

Все знищено, нема нічого...
Лише окремі каганці
іще спалахують убого
десь на віддаленім кінці.
Але вогню того замало,
бо для життя потрібен хмиз,
метнувся осторонь і вдало
він перекинувся на ліс.
Боронь вас Боже споглядати
те пекло, як воно сичить,
ковтаючи зелені шати,
все навкруги. Страшна та мить!

Воно нестримне, непоборне,
нема в нім й крихточки жалю,
і зафарбовує у чорне
траву вже схожу на ріллю.
Мов хижий звір, що втік із клітки,
гасав між сосен та дубів
вогонь. Ані стеблини й квітки
він по собі не залишив.
Птахи над гніздами кричали.
Злий вихор пташенят малих
палив живцем. Усі втікали
звідтіль світ за очі, хто міг.

Лише праліс вражав терпінням,
не намагався теж втекти,
бо до землі своїм корінням
він був прикутий на віки.
Коли ті пагони пожежі
від самих коренів, мов хвощ,
полізли на дубові вежі,
прийшов на порятунок дощ.
То вітер в небі гнав отари
і не очікував ніяк,
що він прудкі проґавить хмари
й потоне в їх сльозах хижак.

Усе скінчилося... Парує
земля попечена. Із ран
у сосен ллє смола. Бідує
природа. Тиша і туман...
Надвечір, наче у молитві,
здійнявши штурпаки гілок,
стоять дерева після битви
і хочуть, щоб почув Господь
їх плач сумний, ледь чутний голос,
побачив сивий, чадний дим
й на згарищі єдиний колос,
що дивом залишивсь живим.

Й того, хто їхав у машині
не засудив, не покарав –
слабій на голову людині
хоча би трохи глузду дав.
Там де безглуздя й необачність
у парі ходять – жди біди.
Але ж Земля, це наша власність,
яку потрібно берегти.
Як оберіг всім в охорону
ізограф* мудрий в давнину
намалював святу ікону
"Неопалиму купину"**.

Ізограф* – іконописець, богомаз, художник, що малює ікони.
"Неопалима купина"** – у церковному вжитку –
назва ікони із зображенням Богородиці, яка рятує від пожежі.
17 вересня відзначається день пам'яті ікони Божої Матері,
званої «Неопалима Купина». У цей день наші пращури на зорі
ходили слухати останні голоси птахів, що відлітають на південь.

История cоздания стихотворения:

0

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 775

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 9.

Оксана Васильевна Федишин

Наталю, ваші вірші - для сценічних декламацій. Треба їх нести в народ. Вони дуже цінні і дуже необхідні.
З пов.,

2016-04-21 00:39:21

Наталия Волынец

Оксано, дякую за такі... душевні слова. Мені ніяково за таку увагу... Двадцять років я читала зі сцени те, що народжувала моя уява і душа. Але почалися незворотні події у країні, непорозуміння у колективі БК, і я пішла зі сцени, бо на початку Майдану потрібно було "согласовывать с районной администрацией и отделом культуры можно ли читать "Небесну сотню" и будоражить умы населения. Оттакої...

2016-04-21 00:55:03

Оксана Васильевна Федишин

Наталю, наша "культура" також переслідувала Майдан і що тільки не робила...
Пригадуєте: саме міністерство культури припинило на Майдані спільну молитву (заборонило). Тоді почалися перші жертви.
Висновок: молитва утримувала злочинців від злочину... І ніхто на місцях не поміняв працівників культури в той час, коли було багато фактів проти них. Тепер пізно. Тепер самі організовують концерти Пам'яті...

2016-04-21 15:20:57

Наталия Волынец

Те що робить наша "культура" з культурою навіть уявити неможливо... Такого занепаду не було, мабуть, ще ніколи. Якби не ініціатива активних і творчих людей, які намагаються зберегти і відродити народні традиції, які самостійно організовують заходи і акції по вшановуванню пам*яті загиблих і пам*ятних дат країни, то можна було би про все забути і сказати, що наша культура знищена остаточно. У нас, наприклад, усіх працівників БК перевели на півставки, повну ставку отримує лише прибиральниця... Це капець.

2016-04-21 22:56:26

Оксана Васильевна Федишин

Ах, Наталю. Про що тут говорити.

2016-04-23 01:56:15

Оксана Васильевна Федишин

Не дадуть. Самі не зроблять й іншим не дадуть...
Як би ви знали, що з цією книжкою, що ми започаткували, твориться...
Якщо буде готова, повернуся сказати, щоб люди, при бажанні, могли собі придбати.

2016-04-23 01:59:56

Наталия Волынец

Оксано, мені надзвичайно цікаво що там з нашою книгою пам*яті? Вам величезне спасибі за небайдужість, за докладання зусиль, за час, витрачені на те, щоб усі наші думки набули життя.

2016-04-25 22:00:09

Оксана Васильевна Федишин

Вже зроблений макет книги, верстка. Просила Лавинюкову Т. (як місцеву), зайти туди, переглянути.
Вносимо ще додаткові правки. Чекаємо.

2016-04-26 00:38:44

Альгиз

Просто шедевр... Мои аплодисменты!

2016-04-21 00:17:53

Наталия Волынец

Альгіз, я чую Ваші оплески, я Вам вклоняюся за небайдужість серця і душі.

2016-04-21 00:44:08

Цвелих Володимир

З любов'ю написано, пронизливо. Ви дуже тонко всі ті рани природи відчуваєте і передали їх біль. Дякую за такий зміст і точно передані смисли...

2016-04-21 00:12:01

Наталия Волынец

Людство - невід'ємна частина природи, її дитя, але воно про це забуло, і чим стає дорослішим, тим більше завдає їй шкоди, а отже і собі, на жаль... Дякую за розуміння теми.

2016-04-21 00:31:12

Валерий Масагор

Чудово написано!!! З повагою!!!

2015-10-24 22:01:21

Наталия Волынец

Дякую. І Вам моє шанування.

2015-10-27 23:00:03

Виктория Русич

Читала та плакала . Думала не зможу дочитати до кінця. Людина втече і то бувають різні ситуації, але все живе навколо нас, від нас і залежить. Надзвичайно сильний вірш.

2015-07-25 11:05:50

Наталия Волынец

Дякую, що відчули саму суть цього вірша. За все живе, несе відповідальність лише людина.

2015-07-25 11:57:04

Лариса Чайка

Наталка, очень сильный стих,пропущенный через неравнодушное сердце! Он никого не может оставить безучастным! Это очень больно наблюдать , когда в огне живые растения, трава, леса! Мне кажется, что если бы они могли говорить, то их отчаянный крик услышала бы вся Украина! Прекрасная работа, пронизанная болью и эмоциями!

2015-07-12 02:37:34

Наталия Волынец

Спасибо, Лариса! Я попыталась передать тот крик, о котором Вы упомянули. Очевидно, мне это удалось, если Вы так искренне прокомментировали это стихотворение.

2015-07-17 00:43:39

Лариса Чайка

2015-07-17 01:09:00

Виталий Осика

Кровь жилы рвет, мозги наружу, изнанка души в крови. Иконописно твое лицо, мы не можем спорить с судьбой, сегодня как и век тому назад из искры несправедливости постмайдановской новой власти постепенно разгорается огромный костер отмщения украинских героев-патриотов.

2015-07-11 22:47:28

Наталия Волынец

Виталий, я и не спорю с судьбой... Я пытаюсь, в силу своих возможностей, разобраться в тех символах и знаках, которые она каждый день предоставляет мне для анализа...

2015-07-11 23:07:31

Виталий Осика

Ах, анализы, зачем вы людей разобщаете.
Ведь зодиакальные знаки судьбой правят.

2015-07-12 09:01:38

Валентина Леушина

Дуже гарно написано, пані Наталіє, всю біль своєї душі Ви вклали у цей твір, а воно дійсно так є , що через чиюсь необачність, безмозглі люди, можуть знищити все на своєму шляху і навіть не задумаються ні на мить, яку природу Господом подаровану нам ця погань знищила, дуже сподобалося, навіть двічі перечитала! Дякую за щиру Вашу і сердешну душу, яка видала цей твір!

2015-07-11 22:19:21

Наталия Волынец

Так, тема ця, мабуть, завжди буде актуальною. Зараз жнива, і такі випадки знову і знову трапляються, на жаль... Навіть тут, де не має війни, чиясь безглуздість може посіяти смерть...

2015-07-11 22:39:38

Тетяна Лавинюкова

Наталочко! Мене завжди вражають твори великого розміру, тому що самій мені таке, здається, абсолютно недоступне (маю єдину маленьку поемку "На рубеже тысячелетий). Я, як правило, вкладаюся у 4 - 5 чотиривірші зі всіма своїми "філософіями". А тут у тебе 84 рядки. Грандіозно! Але це не поема, бо у поемі мають бути різні плани, сюжет. А це саме вірш - розповідь про один випадок із такими сумними наслідками. Розповідь живописно яскрава, наочна, насичена образами - ну, тут у мене бракне слів, щоб передати мої враження від майстерності поетеси.
Я завжди дуже переймаюся римами (це у мене ідея фікс), я читаю вірш по "закінченнях рядків", так у мене очі влаштовані. Рими всі дуже точні, крім однієї: "гілок-Господь".
Скажу, що завдяки тобі, Наталю, я ще й розширила і покращила свої уявлення про Неопалиму Купину. Я завжди вважала, що Неопалима Купина - це палаючий кущ на горі Сінай, з якого Бог говорив з Мойсеєм. І це правильно. Але я думала, що під час цієї розмови Бог дав людям через Мойсея 10 заповідей, але тепер прочитала, що 10 заповідей були дані за інших обставин. А про православну ікону, котра теж має назву "Неопалима Купина" із зображенням Богородиці з драбиною Якова дізналася із твого, Наталю, твору та зауваження до нього.
Мені здається, що зайві коми перед "і" у випадках "вітер в небі гнав отари і не очікував ніяк..."; "стоять дерева після битви і хочуть, щоб почув Господь" і ще в деяких місцях (саме перед "і"). Також я б написала "слабій на голову", тобто "хворій на голову", немудрій.
Як бачиш, Наталю, твій великий вірш справив на мене велике враження. Тема важлива і втілена чудово.

2015-07-11 09:27:44

Наталия Волынец

Дякую, Тетяно, за такий відгук про мій твір. З "комами" і мене, дійсно, не дуже дружні стосунки, я про це говорила неодноразово, вони в мене , то десь зникають, то сипляться де їм заманеться. Думаю, що завдяки таким авторам, як Ви, я притну їх до ладу. А подію, яку я описала у цій роботі, на свої власні очі не бачила, у всякому випадку не бачила як вона починалась, але бачила наслідки, коли все, що було живе віддавало Господу душу, і сивим димом піднімалося у небо. Бачила ще гарячі попечені дерева, у небі зграї пташок, чула їх крики сповнені розпачу, а той єдиний вцілілий колос, який залишився на чорній стерні, забрала з собою... Я була вражена і вбита горем. Хіба могла я пройти повз цієї біди? Я просто чітко уявила, як все починалося, як все відбувалося, тому викласти це у декілька рядків просто не вдалося. Мені болить це ще й досі. Отак чиясь безглуздість може привести до жахливих наслідків. Але, на жаль, такі СЛАБІ (дійсно, це слово доречніше) на голову люди тут не читають наші твори, і до них нічого не дійде. А я жити нормально далі не можу, поки не впорядкую усі свої емоції через віршовані рядки. Ось так і лікую себе. Наталі.

2015-07-11 13:34:16

Тетяна Лавинюкова

2015-07-11 13:42:28

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений