Отсутствует

Автор: уляна задарма
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2014-10-28 11:14:59
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

з-під ліжка з любов"ю

Я лежу під ліжком.Ліжко велике і старе... Тут мене важко  відшукати -
надто багато речей,окрім мене,під ним - якісь старовинні
чемодани,клунки... Усе це - припорошене сірим порохом. А ще - багато
павутини... До речі - я щойно вбила павука.Просто рукою. Он він лежить і
дригає лапкою... Самотній,як і я. Десь знадвору ледь чутно чиїсь крики...То
шукають мене. Але я не вилізу звідсіля. Ніколи.Я так вирішила.
В кишені я намацую дивом вцілілу цукерку.Вона - з полуничним смаком.Я
заплющую очі і останні події дригають у моїй голові лапкою,як той
нещасний павук...
      Мені 12 років. Мене звати...А,зрештою,яка різниця,як мене звати?
Мої "дорогоцінні" братики і сестрички інакше,як Жиропа мене не
називають.Це тому,що я "жирна".Ну,товста,чи то  б пак,-"...маю надмірну
вагу"-як сказав моїй матері наш дільничний лікар.
-Треба більше рухатись...На природу...плавання... рухливі ігри... І - дієта!
Поставтесь до цієї проблеми відповідально!
Ось чому цього літа я опиняюсь тут - на околиці невеличкого
провінційного містечка,де стоїть будинок моєї бабусі. Взагалі - тут
непогано... Є великий старий сад,двір... За трохи перекошеним парканом -
лісосмуга.Зовсім поруч - залізнична колія.По ній кілька разів на день
проносяться потяги - "товарняки",тоді будинок тремтить і вібрує,що мені
особисто подобається... По двору бігають - ось хто завжди в русі! - білі і рябі
курки. Веселий Джек ( без ознак якої-небудь породи) весело махає
закрученим у бублик хвостом.От з ним ми одразу стали друзями - він,як і
я,любить поїсти.У саду - багато яблунь і одна висока груша.А на ній...А на
ній - так заманливо світять жовтими боками схожі на жовті лампочки
плоди. Дістати їх непросто - а залазити на дерево мені не дозволяють.
-Ти зламаєш дерево,Жиропо! - регочучи сказав мені один з моїх
"улюблених" братиків...
  Братиків у мене троє - Сашко,Мишко і Павлик.Є ще двоюрідні сестри -
Мар"яна та Ганнуся.І з тими,і з другими я не дружу.Ну...якось так
склалося.Справа навіть не у "жиропі"...
   Мар"яна та Ганнуся - дві манірні,худі,як сірники,дівиці,які щодня ходять
засмагати до найближчої калюжі,яку хтось дуже добрий назвав озером...
Спершу і я ходила з ними.Але це було невимовно нудно - лежати у
квакаючій жабами траві,відганяючи мух,бджіл, та розмовляти про колір
лаку на нігтях Мар"яни,чи слухати розповіді про останні "амурні" перемоги
старшокласниці Ганнусі...Нудота! Тим більше,що останнього разу я сама не
помітила,як з"їла усе печиво,яке мої гламурні кузини захопили з собою...
   З Сашком,Мишком і Павликом я не дружу також:востаннє,коли ми з ними
влаштували гру в індіанців ( я була  полоненою рабинею великого вождя
Сашка Гостре Око),я випадково упала на щойно збудований з гілок,палиць
розібраного сарайчика та вкраденого тихцем з мотузки мокрого випраного
простирадла,вігвам... Вігвам не витримав.
-ЖИРОПА!-сказав Сашко Гстре Око. Я розсердилась. І тріснула його кілька
разів скрученим мокрим простирадлом. Мені одномоментно оголосили війну
індіанці Мишко Влучна Стріла та Павлик Соколине Перо.Війна закінчилась
поразкою індіанців,оскільки їхня зброя - кілька саморобних луків  -
виявилась надто слабкою проти мокрого простирадла... Зрозуміло,дружба
закінчилась також. А мої тітки довго сердитими голосами погрожували
зателефонувати моїй мамі,витираючи шмарклі заплаканим індіанцям. Тільки
моя бабуся погладила мене по голові і скрушно зiтхнула...
  Ось так і сталось,що єдиним моїм другом - зате справжнiм!- залишився
волохатий Джек,якого щоранку( а прокидаюсь я рано - нестерпно хочеться
їсти) відвязую від причепленої до нього буди і ми біжимо вглиб
лісосмуги.Там знаходиться об"єкт моїх спостережень і - повірте!-це
набагато цікавіше,ніж лак на нігтях Мар"яни,чи кривенькі стріли з
воронячими перами горе-індіанців... Величезний мурашник - що виглядає
здалеку як панцир гігантської черепахи... Ми з Джеком кілька разів
руйнували його палицею,щоб поспостерігати,як вправно мурашки
кидаються його захищати,як несуть на спинах дітлахів,як відбудовують
стіни... А ще - мурашки на диво швидко ліквідовують усі "сліди" моїх
загарбницьких харчових подвигів - огризки недостиглих яблук,крихти
тихцем винесених пиріжків,курячі кісточки,вишневі кісточки,сливовi
кiсточки...Нещодавно ми з Джеком принесли до мурашника тільце мертвого
курчати - мені цікаво було побачити,що робитиме цей дрібненький народ з
таким дарунком долі...
  Одним словом - літо промайнуло б у цікавих відкриттях та відносному
спокої,якби...Якби не сталося дві події.Перша - великі жовті,як сонце,груші
налилися соком і нещодавно на світанку ( я ж встаю рано )я знайшла під
деревом одну...Вона була трішки прим"ята- - ще б пак-падала з такої
висоти! -але дуже солодка,бо аж три оси кружляли над нею у траві...
Друга подія - до нас,у будинок на околиці маленького містечка, приїхав на
літні вакації ще один мій двоюрідний брат.У нього аж надто серйозне і
красиве ім"я - Олексій.Він - майбутній художник.А ще - йому скоро 19...І
він трохи схожий на отих вродливих юнаків з таких улюблених Мар"яною-
Ганнусею молодіжних серіалів. В будинку зчинився переполох.Тітки бігали
туди-сюди,пекли пироги - аякже ж:така подія! - найталановитіший
представник молодого покоління нашої родини завітав!Це ж вам не жарти -
в самій столиці навчається у АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ...(одну з його робіт
навіть музей придбав!!!)
  Коли Олексій переступив поріг,усі збіглися првітатися.Я стою найдалі,мені
чомусь ніяково і хочеться втекти.
- Як ти виросла! - каже мій художньо-обдарований брат.
-...в ширину! - пищить цей шмаркач Павлик і запопадливо відскакує убік.
   З приїздом Олексія життя моє змінилось.Чомусь мене більше не
приваблює мій мурашник...I тому Джек дарма щоразу махає хвостом,коли
бачить мене.Тепер мені подобається сидіти на низькій кремезній старій
яблуні і спостерігати.Хоч це i нестерпно. Олексій розклав у дворі свого
дерев"яного етюдника - розчепірку на трьох ногах з дошкою
посередині.Опівдні - "дуже вдале світло!" - він малює одну з цих
сухоребрих - Ганнусю.А Мар"яна сідає поруч на лавочку і веде з Олексієм
дурнуваті дівчачі розмови.Мар"яна раз у раз регоче,Ганнусі ж розмовляти
і,взагалі,рухатися заборонено - її (куди від правди дітись) вродливе обличчя
має такий замріяний вигляд...Ці голубі очі,довгі вії,рожеві вуста...
Що ж... Вчора я вперше за довгий час розглядала себе  потайки у
дзеркалі.Навіщо - й сама не знаю...
   А сьогодні вранці сталося непоправне.
З груші у траву вранці впало аж шість солодких і круглобоких груш.Вони
були надзвичайно "грушевi"- такі солодкі ,пахучі,холодні і  мокрі від роси...
Повернувшись у ще сонний будинок я для чогось зазирнула у кімнату,де
спав Олексій.Двері були напіввідчинені.Він лежав на спині,широко
розкинувши руки.Ковдра сповзла,відкриваючи моїм очам груди і плаский
живіт... За мить холодна  мокра груша опинилась просто у Олексія на
животі.Груша була  велика ,пахла,як сто банок грушевого меду, і,хоч була
трохи пошкоджена  з одного боку,все  ж виглядала прекрасно!
Хто б міг подумати,що у солодкій тріщині спокійнісінько снідала бджола...
За мить почувся крик:
-Що це?! А-а-а-а!!!
Сонний,переляканий,вкушений бджолою Олексій вхопив грушу і жбурнув
щосили...Напрямок виявився вірним - вікно,де самотньо синіла заклеєна
невідомо у які часи  "ізолєнтою" тріщина."Ізолєнта" не витримала -
посипалися уламки...

Тепер я лежу під ліжком у бабусиній кімнаті.Я надійно
заховалася,відгородившись від світу старими чемоданами і лантухами.На
підлозі коло мене вже не дригає лапкою вбитий павук.Мені стає його
шкода і ,мабуть тому, на очі мої навертаються сльози.Я чую крики моїх
любих тіток,чую як бігають- ходять по саду та будинку братики-сестрички...
-Жиропочко,виходь-пищить Павлик.
-А ну,припини! - гримає на нього бабуся...
Але я не вийду.Я збираюся тут померти.Мене трохи нудить від голоду,але
цукерка з полуничним смаком  заспокоює мої муки.Я заплющую очі і
уявляю - красива,пофарбована в рожевий( хоч я його ненавиджу!) колір
труна.В ній лежу я.Довкола стоять мої тітки,бабуся,заплакані (з
розмазаними брудними слідами від сліз на обличчях) братики-сестрички...А
найближче стоїть він - Олексій.Його очі червоні,а губи шепочуть:
-Пробач...Пробач...Пробач

История cоздания стихотворения:

0

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 446

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 6.

наталия остапенко

було б шкода, як бы така талановита дівчинка померла

2019-06-21 11:24:39

уляна задарма

2019-06-24 12:59:05

Юрий Мельников

Рэалістычная гісторыя! У апавяданні багата жыццёвага досведу і цудоўнага гумару! Вельмі цікавы фінал, дзе адчуваецца дараванне!
Аўтабіяграфічная проза, прафесійна створаная!
З пашанай, Юра.

2019-03-18 22:30:35

уляна задарма

2019-03-18 23:34:38

Юрий Мельников

2019-03-19 06:56:43

Ребро Адама

Кумедно))) дуууже))))

2014-11-02 17:58:24

уляна задарма

2016-02-01 13:39:43

Ирина Рассветная

Улянко, я завжди чекала продовження! ))))

2014-10-28 21:32:26

уляна задарма

ну ...продовження ось - я виросла і ...схудла

2016-02-01 13:39:20

Альгиз

Очень интересно читать. Все описано настолько явно, что слышишь аромат груш...

2014-10-28 21:31:24

уляна задарма

...давно було)

2016-02-01 13:38:26

Сокольник С

Чарівна проза...

Оценки по стихотворению:
Ритм: 5
Размер: 5
Рифма: 5
Метафоричность и целостность образов: 5
Эмоциональное воздействие: 5
Глубина мысли и точность логики: 5

2014-10-28 21:18:48

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений