Автор: Тетяна Сливко
Тема:Стихи для детей
Опубликовано: 2015-02-05 14:00:48
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Зорянка (казка) ч. 4.

Звістка мчить в селі швиденько -
попереду язика.
То ж дорослі і маленькі
теж летять до лісника,

щоб спитати вражу силу,
чом лякає він бабів.
Хтось схопив з собою вила,
хтось в кишені дулю сплів.

Бігли ,падали, вставали
всяк хотів перепочить.
В лісі аж, під дубом впали,
раптом піп, як закричить :

- Он , погляньте, хтось від річки
йде до хати лісників.
- То дівча йде невеличке ,-
так козак їм відповів.

Оточили всі хатину.
- Може є тут якийсь звір?
- В них немає навіть тину!
- Нумо ,хлопці, йдемо в двір.

У дворі щеня дрімало,
кіт на сонечку лежав,
баба Настя просо жала,
дід Панас пенька рубав.

Крик і гам усіх сполохав:
Дід на місці так і вкляк;
кіт лиш дременув до льоху.
Слово взяв нарешті дяк.

- Ми прийшли у вас спитати :
З ким ви дружбу завели,
про все хочемо ми знати.
Де дівчисько узяли?

Про що з білками говорить,
хто вона, звідкіль прийшла
і нарешті ,що тут робить?
Мову з вами як знайшла?

-Може в ній та вража сила,
що злякала все село ,-
виставив Михайло вила ,-
-чом у лісі так гуло?

Баба й дід перелякались
за коханеє дитя ,
Та відразу ж здогадались
хто приплів про те виття.

-Боже мій , та це ж Федора
днями спала у траві.
Де Федора там і горе ,
щось наснилось тій сові.

Потім баба до Михайла
-Слухай ,що скажу я вам,
цю дитину на Купайла
хтось підкинув в квіти нам.

То ж тепер нам за онуку
(років може так із п’ять)
відганяє нудьгу-злюку.
Дасть Бог ,буде колись й зять.

Тут і красная дівиця
вийшла наче із води –
чиста, свіжа, білолиця.
-Донечко, ходи сюди.

Дівчина ледь зашарілась,
оченята підняла,
всім низесенько вклонилась,
Настю за рукав взяла :

-Бачу гості дорогії
завітали із села ,-
опустила довгі вії ,-
- просимо всіх  до стола.

- Ні ,вже вибачте на слові ,-
мовив в відповідь дячок ,-
залишайтеся здорові
смішно , всі ми на гачок

знов піймалися , як риби
А Федора ж з нами є ?
-Та немає її ніби !
-Баба втнула вже своє!

А дівчата до Зорянки,
як рій бджіл на стиглий плід
позлітались й кажуть :”Зранку
будем в лісі  рвати цвіт .

То ж приходь, вниз на колоду,
навчимо вінки сплітать
ну а потім їх на воду
підем ввечері пускать.

Ще попросимо Михайла,
щоб нам вілечко зрубав.
він напевно до Купайла,
в лісі хмиз увесь зібрав.

Хлопці хмиз отой підпалять,
буде вогнище палать.
Ще Марену в ньому спалять.
а ми будемо стрибать.

Ох ,зраділа баба Настя ,
дивлячись на тих дівчат
І Зоряночка від щастя
аж сіяла, потім в сад

вийшла й довго проводжала
поглядом юрму людей
і неначе гостре жало
вирвав хтось з її грудей

История cоздания стихотворения: