Никогда не следует исчерпывать предмет до того, что уже ничего не остается на долю читателя; дело не в том, чтобы заставить его читать, а в том, чтобы заставить его думать. Шарль Луи Монтескье

Автор: Тетяна Сливко
Тема:Стихи для детей
Опубликовано: 2015-02-05 19:30:12
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Зорянка (казка) ч. 6.

А на березі гуляння.
Всі стрибають над вогнем.
Враз Мишкова сестра Ганя
до Зорянки каже : „Йдем! „

І Михайло її руку
взяв і міцно-міцно стис
і під тріск й шалені звуки
над вогнем її проніс.

І щось дивне з нею сталось –
запекло й горить в душі,
серце наче розіп’ялось ,
а в очах лишень кущі

у які із неба впала.
-Боже, як могла забуть ,
що із зірки дівчам стала ...
А подруги кличуть звуть.

Раптом в небі загриміло,
дощ полив немов з відра,
Вітер мчав .Оскаженіло
на деревах листя рвав.

Потім щось підкинув вгору,
аж до блискавки підняв,
тай поніс на чорну гору,
де Грім лемент враз здійняв.

-Гей, дівчата, до землянки!
про печеру хтось згадав
-Ти не бачила Зорянки ?-
Мишко Ганну запитав.

Потім стихло все раптово.
Мить й природа вже німа
Лиш в воді хустинка нова
і Зоряночки нема.

Всі куточки обдивились,
обшукали всі кущі,
поки бідні з ніг не збились
й не промокли на дощі.

Дід Панас і баба Настя
з того горя аж злягли,
та дізнавшись про нещастя
все ж надію берегли.

Якось вийшли на стежину,
що із лісу в місто йде,
а по ній якась дівчина
вся обшарпана бреде.

Не іде ,волочить ноги,
і обличчя все в сльозах..
Раптом впала край дороги
у пилюку, просто жах!

-Боже мій , та це ж Зоряна, -
в один голос прорекли ,-
глянь Панасе ,в неї рани
наче різками сікли.

Привели дитину в хату,
вже не дощ – себе кляли ,
що годиноньку ту кляту
передбачить не змогли.

Довго баба лікувала
хвору донечку свою.
І нарешті вона встала,
вже гуляла у гаю.

Та сумні в Зорянки очі –
все щось думає й мовчить
з ранку –раннього до ночі.
Серце в Насті аж кричить :

-Скажи, доню, що з тобою?
Чом завжди така сумна?
Он дівчата під вербою,
ти ж завжди чомусь одна.

Піди з білками пограєш,
де горішки – покажи.
-Ой, бабусю, серце краєш,
краще ось що розкажи :

-Правда, те ,що я упала
з неба зіркою до Вас?
-Це, питання хвилювало
завжди ,донечко і нас.

Пішли в хату, моя мила,
щось тобі я покажу, -
баба скриню враз відкрила, -
все докладно розкажу.

Якось з дідом нам наснилось,
Що із неба уночі
зірка в ганочок прибилась
й дім горів , як від свічі.

Коли вибігли на ганок,
над кущами вився дим ,
і легесенький серпанок
заховав дитя під ним.

Вийшла із кущів дівчина,
в злоті-сріблі, вся горить.
Ось, те плаття, глянь, дитино,
бачиш, в скрині, як блищить?

Настя вийняла із скрині
плаття срібно-золоте.
-Все, дитиночко, віднині
знаєш ти, але про те

ми нікому не казали
і здогадувались лиш,
що тебе з небес прислали
нам на землю. Чом, мовчиш?

-Так, бабусю, я мовчала
бо не сміла говорить.
У ту ніч мене на скалах,
Вітер здумав заморить.

На горі крутій високій
він мене крутив шмагав,
та ще зустріч в тьмі глибокій
із Сатурном обіцяв.

Потім стихло в небосхилі,
Вітер хмари розігнав
І Сатурн здолавши милі,
своє колесо пригнав.

І сказав :”Зорянко люба,
не людина ти, повір
і земне життя то згуба,
все одно веде до зір.

Хто з земних людей так зможе
Твою душу зрозуміть?
В них вважається негожим
В мріях в небеса летіть.

Поки ти була маленька ,
зігрівалася теплом
від бабусі, що, як ненька
світить світлим джерелом.

А не буде кому гріти,
згасне в холоді душа,
схочеш в небо полетіти.
-зась, з орбіти ти зійшла.

Лиш від мене допомогу
ти отримаєш в біді.
Як зберешся у дорогу
кликнеш тричі у воді.

А іще Сатурн , бабусю,
коли все оце сказав,
полетів, а потім з висі
крикнув, що мене кохав.

-Зіронько, моя ясненька
і нас манять небеса.
Та земля нам всім, як ненька.
де ще є така краса?

У Полісся прилітають
осінь, літо і зима,
і всі пори року знають
- краю кращого нема.

Осінь золотом покриє
всі садочки і ліси.
Одяг їм Зима пошиє,
діток чмокне у носи.

А коли Весна-Веснянка
до нас в гості прилетить,
то захочеться Зорянко
буть коханою й любить.

Все попереду у тебе
і кохання і життя,
та коли злетиш у небо,
вже не буде вороття.

-Ой, бабусю, веселіше
стало й серце не горить.
-Про це, дочко, вже раніше
було б нам поговорить.

Йди гуляти , моє серце,
думки й смуток не носи.
Краще он візьми відерце
та водички принеси.
      *  *   *

История cоздания стихотворения:

0

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 419

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 4.

Анатолий Шевченко

Прекрасно

2015-02-05 23:41:18

Тетяна Сливко

Дякую, Анатолію.

2015-02-06 13:10:07

Иоланта Бублик

Життєва казка... Мудрість... Запала до серця. Прониклива та чуттєва. Виникає співчуття і до Зорянки, і до бабусі... Сатурн - негідник! От, негідник... Скільки таких "сатурнів" по житті блукає... Дякую Вам за твір. З повагою.

2015-02-05 23:37:06

Тетяна Сливко

Дякую , Іоланто))) Розсмішили сатурном.Це ще не кінець казки.))

2015-02-06 13:09:31

иванова

Хорошая работа, спасибо, удачи в дальнейшем творчестве, с теплом, Надежда

2015-02-05 23:17:33

Тетяна Сливко

Спасибо, Надюша.И Вам успехов и вдохновения.

2015-02-06 13:07:31

Юля Куропата

Чудово!

2015-02-05 22:48:32

Тетяна Сливко

Рада, Юлечко, що подобається моя писанини))

2015-02-06 13:06:01

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений