Автор: Тетяна Сливко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-03-19 09:44:18
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Зайко Яків.Було те сепрце сповнене надій

Безжальний час вбиває дні.
Вчорашня мить - історія.
Годинник скиглить на стіні.
Рахую в небі зорі я…

Десь серед них і ваша, та,
Що ниє в серці раною.
І ятрить душу гіркота:
Вже рік, як смерть нежданою

Бідою злою в мирний світ
Ввірвалася, непрошена.
Були ж Ви з нами стільки літ…
Та шлях вже припорошено.

І серце, сповнене надій,
Тепер належить вічності.
А був у центрі всіх подій,
Без поз і без двоїстості…

Простіть , що поруч не було,
Як на Майдані з свічкою
Стояли ви, а там гуло
І кров лилася річкою,

Як над людьми наруги час
завис протистояннями.
Це врешті-решт й убило вас…
А жив лишень бажаннями,

Щоб Українонька цвіла,
Були серця відкритими,
Щоб влада чесною була
І діти стали ситими.

Стосовно ж себе - скромним був,
Жив правдою одвічною,
Людей любив, завжди їх чув…

Вам пам’ять буде вічною!

История cоздания стихотворения:

Був білорусом, громадянином України. Народився у с. Делятичі Гродненської області, Білорусь. Мешкав у м. Житомирі.
Журналіст, редактор газети «Голос громадянина». У 1989—1993 рр. очолював Громадянський фронт Житомирщини. Був
народним депутатом України першого скликання. Автор багатьох історичних і публіцистичних творів, зокрема, серії книг
«Літопис державотворення».

Помер від інфаркту під час нападу силовиків на мітингувальників на вул. Інститутській. Помер від інфаркту, втікаючи від
«Беркуту» на вул. Інститутській.

Залишив п’ятьох дітей та сімох онуків.

Зайку Яківу було 73 роки…