Автор: Валерий Слобода
Тема:Шуточная проза
Опубликовано: 2022-07-17 16:13:33
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Універсальні ліки

Універсальні ліки
(Розмальований анекдот)

На кінець то підійшла  та щаслива пора коли,
Петрусь Дубовенко, вирвався  з медінституту,
(куди його запроторили впливові батьки, бо
краще вже сюди ніж в ПТУ), на волю. Ну не
зовсім на волю, бо ще ж потрібно інтернатуру
пройти, «кроки» там всілякі поздавати, але це ж
набагато краще ніж ходити на пари. А пари ці, ой
які були нудні і не зрозумілі для студента
Дубовенка. Бо  ж на тих парах ті всякі: хімія,
біологія, анатомія зі своїми формулами,
термінами, будовами, завжди випадали з його
голови, як тільки їх туди не запихали. А найбільше
всього Петрусь не навидів, оту кляту латинь. Він
ніяк не міг второпати на холеру її вчити, якщо
вона давним-давно вже здохла.
«Ні, ну хіба не можна було назвати всі ліки
нормальною людською мовою? Наприклад: «від
голови», «від серця», «від шлунку» і т.д. і все всім
зрозуміло, і не потрібно ламати ні голови, ні
язика.» — розмірковував собі Дубовенко, на
парах.
І якби не батькові «вкладення» в залікову книжку,
то Петрусь не то що не закінчив би медінститут, а
навіть до нього і не вступив би. Але що вже
зроблено, те зроблено, і за допомогою батькової
протекції він на даний час інтерн в районній
поліклініці. Правда практикує не сам, а
стажується в терапевта з досвідом — Олени
Степанівни.
В кабінеті терапевта, Петро сидів за своїм столом
і заповнював «історію хвороби» під наглядом
Олени Степанівни. А вона тим часом розмовляла
з кимось по телефону: «...та ти що? А людей
багато? Тоді займи мені чергу, я за п’ять хвилин
буду.» — поклала слухавку лікарша і схопила свою
сумочку. І вже в дверях  Дубовенку: «Петрику, я
відлучуся на деякий час, а ти якщо буде пацієнт,
то скажеш, щоб трішки зачекав. Хоча в п’ятницю
їх зазвичай після обіду не буває.. а сьогодні п’я-
тни-ця.» — розділила на склади день, Олена
Степанівна, зачиняючи за собою двері.
Ага, щас! А ось на зло ці самі двері відчинилися
рівно через дві хвилини і до кабінету увійшов
чоловік тримаючись рукою за голову.
Пане лікарю, можна до вас? — простогнав
пацієнт.
І тут було Совість розкрила рота щоб сказати: «Та
ні я не  лікар, я інтерн. Зачекайте хвилинку, лікар
зараз прийде». Але Пиха пнула Совість в бік і
заявила: « Заткни пельку, гуманітарка! Як не
лікар? Так інтерн. Але це майже без п’ятнадцять
хвилин, лікар, це рахуй табличка «терапевт» в
руках від кабінету. З золотими буквами!
Зрозуміло?» — а Петрику... Ні-ні, Петру Івановичу,
шепнула на вухо — «Пересядь за стіл лікаря!».
Петрик... перепрошую, Петро Іванович, звісно як і
веліла Пиха, з пафосом переметнувся за стіл
лікаря.
Я вас слухаю. — надівши розумну маску на
Дубовенкове лице, запропонувавши присісти на
кушетку, звернувся він до пацієнта.
Дуже болить голова, пане лікарю. — потираючи
скроні, відповів чоловік.
Напередодні алкоголю не вживали? — запитав
Петро Іванович, згадавши від чого зазвичай
болить голова в нього.
Ні, ні лікарю, я взагалі не вживаю. Віра, знаєте не
дозволяє. Дуже сердиться, і навіть не хоче зі
мною розмовляти, якщо вип’ю.
А якій вірі ви поклоняєтеся? — запитав
Дубовенко, підозрюючи в пацієнта психічний
розлад.
Своїй коханій Віроньці, вона в мене єдина з тих
пір, як ми побралися... але лікарю може
залишимо в спокої мою дружину, бо дуже болить
голова? — знову протираючи скроні застогнав
пацієнт.
«От дідько! Що ж робити? Мабуть спершу
потрібно усунути больові симптоми...», —
панікуючи дійшов до рішення, інтерн Дубовенко.
Раптом він згадав, як два дні назад Олена
Степанівна скаржилася на головну біль, а потім
залізла до шухляди в столі і дістала звідти якісь
пігулки. «Евріка!» — зрадів, Петро і потягнув на
себе шухляду. В ній, як карасі виблискували
блістери з пігулками. Він схопив одного і навіть не
читаючи видавив з нього пігулку, але поглянувши
на пацієнта, що мучився від болю видавив ще
одну для гарантії.
Ось прийміть ці пігулки, щоб зняти біль, а як
тільки ліки подіють ми вас обстежимо, щоб
поставити діагноз. — запропонував трохи
зачекати, Дубовенко пацієнту з надією, що за цей
час повернеться Олена Степанівна і візьме
ситуацію в свої руки.
Час став помітно уповільнюватися, і Степанівна
видно по цій причині і не поспішала. Петро
Іванович терпляче чекав. Протираючи скроні з
терпінням чекав і пацієнт. Через деякий час руки
пацієнта залишили голову і охопили живіт, а від
Олени Степанівни не було чути навіть кроків в
коридорі. Пацієнт нервово завовтузився на
стільці, потім схопився і кинувся до дверей
вигукуючи на ходу:
Все лікарю, треба бігти! А з головою я потім
зайду! — і чкурнув залишивши за собою тільки
протяг в відчинених дверях.
«Мабуть імпортні ліки, якщо так швидко
подіяли...» — не встиг завершити свою думку
інтерн, як
до кабінету прискакав на милицях небритий
чолов’яга і поскаржився на болі в ногах.
Розумієте пане лікарю, спочатку були незначні,
терпимі болі, але за останні три дні біль так
збільшився, що ось вимушений був до вас на
милицях прийти. — пояснював причину свого
візиту до лікаря пацієнт.
Не турбуйтеся, ми зараз вашу біль в один момент
усунемо. — дістаючи з шухляди рятівні пігулки,
підбадьорив пацієнта інтерн.
І десь приблизно через певний відрізок часу,
другий пацієнт, як і перший вигукнувши «О,
Господи!» вилетів з кабінету на своїх двох,
полишивши милиці, які з гуркотом впали на
підлогу доганяючи свого господаря.  
«Дивовижні ліки!» — радів такому раціональному
вирішенню ситуації, що склалася, Петро Іванович.
Коли до кабінету увійшла Олена Степанівна, то
побачила на кушетці чоловіка який руками
охопив свій живіт і Петрика на її  робочому місці.
Що в нас? — запитала вона кивнувши на пацієнта.
В нього дуже сильний кашель. Він як зайшов то й
двох слів сказати не міг, так сильно кашляв. І ще
двоє пацієнтів було, один на біль в голові
скаржився, а другий в ногах, але я їх вже
полікував.
Як полікував?! Чим полікував? — захвилювалася
Степанівна.
Вашими пігулками, які у шухляді лежать. Ви
знаєте, це універсальні ліки.
Господи! Які ліки? — не вірячи почутому, кинулася
до шухляди лікарша дістаючи звідти
випотрошений блістер. — Так це ж BISACODYL!
Проносне! Я для тата придбала, в нього закрепи
часті.
Я в латині, Олено Степанівна не дуже, але ж ви
самі бачите допомогло. Той що скаржився на болі
в голові не повернувся, виходить що допомогли
ліки. А другий з хворими ногами, так звідси
чкурнув, що аж милиці залишив. Ну а, що до цього
пацієнта, то думаю ви помітили, що він на даний
час, ще ні разу не кашлянув. Що не кажіть, Олено
Степанівна, ліки ці УНІВЕРСАЛЬНІ.

История cоздания стихотворения: