UA
|
Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Подробнее можно узнать тут
Автор: АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія"
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-11-24 15:39:48
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Цей рік 33-й ще досі у серці пече
Шановні друзі-поети! Велика родино УПП! Сьогодні відзначається одна зі скорботних
дат у календарі України - День пам`яті жертв голодоморів та політичних репресій. У цей
день Україна згадує страшні події 1932-1933 років. Щорічно у цей день о 16:оо
проходить загальнонаціональна хвилина мовчання та акція "Запали свічку": всі охочі
можуть запалити свічки пам`яті біля меморіалів жертвам голодомору або ж у вікнах
своїх осель, щоб віддати шану невинно убієнним страшним штучним голодомором в
Україні.
Голодомор 1932—1933 рр. в Україні, його причини та наслідки
Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був
голодомор 1932—1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала
ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні
господарства, унеможливити протистояння радянській владі. "Голод запланувала
Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських
селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", —
писав американський професор Р. Конквест.
Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі
елементи політики геноциду. Такого висновку дійшли і члени Міжнародної комісії з
розслідування голоду в Україні, яка працювала д 1988—1990 рр. Геноцидом
українського народу визнали голодомор 1932—1933 рр. Верховна Рада України, а
також понад півтора десятка країн світу. Низка зарубіжних парламентів готують таке
визнання.
Головною причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована злочинна
політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай
зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Інакше кажучи, харчів не бракувало.
Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке
призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і
попередження українських представників з місць. Це прирекло мільйони людей на
смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний. Спроби протидіяти
насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно-державне керівництво Української
СРР, зокрема генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський,
голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло в собі політичної волі та особистої
мужності протистояти диктату Й. Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у
його руках.
Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. За
підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб,
щогодини — 1 тис, щохвилини — 17. Середня тривалість життя українців у 1933 р. у
чоловіків становила 7,3 року, а в жінок — 10,9 року.
Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та-горобців, кісткову муку і кору
дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму (лише офіційно за фактом канібалізму
1933 р. в Україні було зареєстровано 2 тис. кримінальних справ). Конфіскації збіжжя
тривали, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою московських
емісарів В. Молотова, Л. Каґановича, П. Постишева, які керували хлібозаготівлею в
Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси
їжі. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли.
Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко
гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і
РНК СРСР ухвалили постанови "Про охорони соціалістичної власності", за якою за
крадіжку колгоспного майна вводилася "вища міра соціалістичного захисту" — розстріл
з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термія не менше 10 років. Як
крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю
зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що сучасники називали цю постанову
"законом про п'ять колосків".
Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до
міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським
жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали
там просто на вулицях. У Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Києві, інших містах
померлих від голоду кожного ранку збирали і вивозили до братських могил.
Аби позбавити селян можливості дістати щось для харчування, їм не дозволялося також
найматися самостійно на роботу на промислові підприємства, переходити або
переїжджати в Росію. На кордоні з нею, як і з Білоруссю, а тим більше з Румунією та
Польщею, стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.
Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло
Голодомору. "Була весна 1933 р., — згадує один із очевидців, — білим цвітом цвіли
вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, не гралися, а
сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними в калачик. У той час у кожному
класі сільської школи висів лозунг: "Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!"
Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і
залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. "Хто не мав іншого рятунку, —
згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, — виходили до
поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх
десь хтось зніме і таким чином дитина виживе". Лише у Вінниці, згідно з офіційними
даними, міліція підібрала за перші дні травня 1933 р. 20 підкинутих немовлят. За той
самий час в інших дев'яти населених пунктах знайдено ще 304. А скільки їх було
загалом по Україні?!
Тисячі дітей-сиріт, як свідчать документи, бродили поодинці та групами по селах, дехто
помирав на дорозі, інші добиралися до міст, залізничних станцій, просили милостиню,
вчиняли дрібні крадіжки. Наприкінці червня 1933 р. на станції Козятин міліція
затримала 307, а-в липні — 1340 голодних безпритульних дітей. Таке саме становище
склалося у Жмеринці, Вапнярці, інших великих і малих залізничних станціях. Чимало з
цих дітей помирало. Зокрема, на початку червня 1933 р. на тій самій станції Козятин
знайдено 15 померлих від голоду дітей.
Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти
з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про Голодомор, дивилися
на це крізь пальці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в
українців, які намагалися підхопити ті плоти.
Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб. Особливо болісно
лихо відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх
більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення
української нації — село, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання
суспільства, здатність його до розвитку.
Трагедію українського села Й. Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу
комуністичної ідеї. Так, один із соратників "вождя народів" М. Хатаєвич, обраний
наприкін. 1932 р. членом політбюро, другим секретарем ЦК КП(б)У, з гордістю заявляв:
"Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть.
Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут
господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми
виграли війну".
Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За
масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для
майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа
посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на
генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту
суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв
Голодомору і політичних репресій.)
Пропоную вашій увазі власний вірш, присвячений цій скорботній даті
Летять рокѝ за небокрай:
Біжать з гори а потім вгору…
Та ти спинися і згадай
Про чорні дні голодомору.
Як десь в хатині край села
Благали діти про окрайчик,
Аби хоч крихточку тепла
Приніс у холод з лісу зайчик.
А мати, з голоду стара,
Над ними плакала й благала,
Аби голодна Смерть-Мара
Її кровинок не забрала.
А голод-страх в кутках засів…
Мовчали люди і вмирали…
За п`ять пшеничних колосків,
За п`ять краплин життя карали…
Згасали села, мов свічки…
А нині свічку запали ти
Із вірою, що навіки
Їм в Царстві Божім буде сито.
Летять роки за небокрай,
Їх пил сховав ту чорну пору…
Свічею у вікні згадай
Безвинних жертв голодомору.
Запаліть свічку пам`яті! Вшануйте пам`ять жертв голодомору!
З повагою, ведуча сторінки, Юлічка
История cоздания стихотворения:
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 634
Рецензии
Дякую за хвилюючий вірш та інформацію, Юлічко!
Всіх почуттів не висловити словом,
Їх не зачепить декаденс,
Що ляже на душі міцним покровом.
Пекуча та нестерпна біль,
Сльозою вже нікого не повернеш -
Землі Української сіль,
І на минуле очі не відвернеш
Примарне, але досі тут,
Роками мерехтить та не вщухає,
Звертається все, де ти, Бруте,
Та відповіді де, без зволікання?
Ублюдочная империя стоила моему народу, украинцам, не одного десятка миллионов жизней. И всё никак не уймутся и по сей день, всё асвабаждают...
І сонце гріє лагідно її.
Онуки поряд граються в пісочку,
Порозкидали іграшки свої.
Онука плаче: – Бабцю, в мене горе,
Сашко мою фортецю потоптав,–
Горохом сльози ллються, ціле море,
– І ще у ляльки ручку відірвав.
Онуків мирить і до себе горне,
Стирає сльози зморщена рука.
– Не плачте, дітки, бо хіба ж це горе...
А справжнє горе хай від вас втіка!
І спогад вдарив, наче біль жорстокий,
І стік сльозою по її щоці.
Згадалися страшні тридцяті роки...
Опухлі діти... Голод... І мерці...
(Ніна Виноградська)
…Їм не потрібно було ні цукерок, ні іграшок, нічого… Їм хоча б невеличку скибочку хліба, хоч би четвертинку, черствий сухарик, маленьку крихту... Щоб не пухнути з голоду, щоб не збожеволіти від нього, як збожеволіла сусідка й зварила власне немовля… Щоб врятувати хоча б найрідніших – щойно народжену сестичку, котрій не під силу навіть плакати; братика, що геть спух і більше не говорить; матусю, яка не відкриває вже очей… Але їм не дали ані найменшого шансу на життя, безжально відбирали останні крихти хліба, наче тварин скидали ще живими у спільні могили…
* * *
Моя тендітна свічечко, тремти,
Розсіюй чад скорботної печалі...
Рясніють перекошені хрести,
Як свідки мовчазні сумних реалій.
О, скільки їх за обрій відійшло,
Мов кануло у безпросвітній Леті...
Як упивалось ненаситне зло,
Смакуючи ядучий запах смерті!..
Вже не було із праху вороття,
Хати чужіли, мов порожні храми,
І спрагло так хотілось за життя
Хапатися промерзлими руками...
А що життя? – Украдене зерно,
Ним землю загноїли, мов тілами...
І не одне засвітиться вікно
В суботу скорбну тихими свічками.
Хіба буває в деспота межа
Жорсокості і підлого цинізму?
Як голосила зболена душа,
Бо ні́кому відспівувати тризну...
Моя тендітна свічечко, тремти...
За все усім воздасться по заслузі:
Одним судилось хлібом прорости,
А іншим – бур'яном гірким у лузі.
© Наталя Данилюк 2014
За все усім воздасться по заслузі"... Світла, Вічна Пам`ять усім загиблим від голодної смерті!
Скільки зламаних доль, скільки страчено невинних душ і малесеньких діточок. Як можна пробачити катам
ці жахіття? Це біль всього нашого народу, адже нас хотіли стратити, як народ, як націю, яка проявлала своє невдоволення , 17 країн світу признали голодомор геноцидом, тільки кати не хочуть признати своєї вини, а кров українців на їхніх руках! Дай, Боже, щоб ніхто і ніколи не пережив такого захіття! Слава Україні, Слава Українцям!
Такое и Бог не простит,
И плачет за всех нас свеча
И пламенем муки горит.
Страданьям не будет конца,
И будет несчастным народ,
Пока сатанинский палач
Со всех площадей не уйдёт.
06.11.2005
Стихотворение было написано, когда на всех центральных площадях ещё стояли памятники главному виновнику столетних мук Украины, но не потеряло своей актуальности - ещё стоит истукан на площадях ОРДЛО, и даже открываются памятники Сталину, а в ватных душах всё теплится ностальгия по советскому прошлому.
Хоч дерті, макухи чи просто будь-що,
А чим годувати маненьку дитину?
Неділю ж не їли, а тут хоч би що.
Так хочеться їсти. В очах мерехтіло.
Так слабко, погано, і в грудях болить.
А як же прожити нам ще одну днину?
Немає нічого і сніг скрізь лежить.
Так хочеться їсти і трусяться ноги.
Все нудить та крутить, під ребрами ссе*.
Як все це терпіти? Нема більше змоги.
Скоріше б весна, може щось принесе.
Так хочеться їсти, тримайся маленьке.
Є добрії люди, нам може Бог дасть.
Хоч трошки, хоч краплю, а може і жменьку.
Та може й позбавить від горе-нещасть.
Так хочеться їсти. Закрилися очі.
Ослабло все тіло та впало на діл.
Долівка холодна. Немає вже мочі.
Пішла із життя. Не залишилось сил...
* - смокче
Пам'ятаємо!!!!!!!!!!!!!!!!
| Чудовий переклад. Творчого натхнення Вам, Михайло. |
| Рецензия от: Таня Яковенко 2024-04-27 20:07:16 |
| Сподобався вірш. Творчого натхнення Вам. |
| Рецензия от: Таня Яковенко 2024-04-27 20:04:03 |
| Правильно, Лариса - мир надо воспринимать таким, каким он есть и радоваться каждому прожитому дню! |
| Рецензия от: Михайло Вечера 2024-04-27 19:58:31 |
| Люблю рок-музику. Люблю
слухати Фреді Меркурі.
Обожнюю Believer. Людмила Варавко, дякую вам за "тепло душі". Я неадекватна людина, т(...) |
| Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-25 11:58:28 |
| Most Popular Rock Songs
On YouTube 1 Passenger | Let Her Go 3.7B 2 Imagine Dragons – Believer 2.6B 3\4 The Chainsmokers & Coldplay - Something Just(...) |
| Рецензия от: Серж Песецкий 2024-04-23 23:49:15 |